Постанова

від 05.09.2023 по справі 593/321/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 593/321/20Головуючий у 1-й інстанції Німко Н.М. Провадження № 22-ц/817/629/23 Доповідач - Дикун С.І.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2023 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

з участю секретаря - Сович Н.А.

представника відповідача ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 -адвоката Молень Р.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №593/321/20 за апеляційною скаргою комунального некомерційного підприємства Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій Тернопільської обласної ради в особі голови ліквідаційної комісії Гуцалюка Андрія Романовича на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 17 березня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради про визнання незаконним наказу Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку із ліквідацією підприємства» №-86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з роботи позивачки, його скасування у цій частині та поновлення позивачки на роботі, ухваленого суддею Німко Н.П.,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (далі Бережанський санаторій, відповідач) із вимогами визнати незаконним наказ Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення її з роботи, просила поновити її на роботі на посаді сестра медична палатна; стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Уточнивши позовні вимоги просить:

визнати незаконним наказ Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з роботи ОСОБА_2 з посади сестри медичної палатної;

скасувати наказ Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з роботи ОСОБА_2 з посади посаді сестри медичної палатної.

поновити її на роботі на посаді сестри медичної палатної комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради.

вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що оскаржуваний наказ відповідача від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з 28 грудня 2019 року позивачки прийнятий на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства. Рішення про таку ліквідацію, як вбачається із преамбули оскаржуваного наказу, нібито було прийняте на сесії Тернопільської обласної ради (№-1430 від 17 вересня 2019 року). Однак, як стверджує позивачка, сесія Тернопільської обласної ради фактично рішення про ліквідацію Бережанського санаторію не приймала; посилання відповідача в оскаржуваному наказі на згадане рішення сесії вважає безпідставним. Як вважає сторона позивача, оскільки незаконною є підстава прийняття оскаржуваного наказу відповідача, то й такий наказ є незаконним і також підлягає скасуванню. Решта позовних вимог поновлення позивачки на роботі є похідними вимогами від вищезгаданої.

Окрім того, позивачка просила поновити їй строк звернення із позовом за вирішенням трудового спору про поновлення на роботі, який пропустила з поважних причин, оскільки вважала, що спір може бути вирішено шляхом звернення до голови Тернопільської обласної ради про перегляд рішення ради про ліквідацію санаторію, а також, оскільки працівники санаторію ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які, на думку позивачки, діяли і в її інтересах, 27.01.2020 року подали позов до Тернопільського окружного адміністративного суду про оскарження рішення Тернопільської обласної ради №1430 від 17 вересня 2019 року. Окрім того, керівник санаторію ОСОБА_5 переконувала працівників санаторію, що це не ліквідація санаторію і всі звільнені працівники будуть прийняті на роботу у новостворений заклад. У строк до 28 січня 2020 року вона не мала змоги звернутися до суду із позовом про поновлення, оскільки такий позов на той час був би завідомо безпідставним.

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 17 березня 2023 року позов задоволено.

Поновлено позивачці ОСОБА_2 строк на звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.

Визнано незаконним та скасовано наказ Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку із ліквідацією підприємства» №-86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з роботи позивачки ОСОБА_2 з посади сестри медичної палатної.

ОСОБА_2 поновлено на роботі у Комунальному некомерційному підприємстві «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради на посаді сестри медичної палатної з 28 грудня 2019 року.

Стягнуто на користь держави із відповідача Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради судові витрати у виді судового збору в розмірі 840 ( вісімсот сорок) гривень 80 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі КНП Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій Тернопільської обласної ради в особі голови ліквідаційної комісії Гуцалюка А.Р. просить скасувати рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 17 березня 2023 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до КНП Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій Тернопільської обласної ради відмовити з підстав пропуску строку звернення до суду.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що ОСОБА_2 мала змогу звернутися в суд у місячний строк з часу ознайомлення її із наказом про звільнення, тобто із 28 грудня 2019 року, що визначений КЗпП України. Однак, ОСОБА_2 пропустила вказаний строк, звернувшись із таким позовом 16 березня 2020 року та не довела існування об`єктивних та непереборних обставин з якими законодавець пов`язує поважність причин пропуску строку звернення до суду із позовом про поновлення на роботі.

Представник ОСОБА_2 адвокат Молень Р.Б. подав відзив на апеляційну скаргу у якому зазначив, що не заслуговують на увагу посилання апелянта про те, що позивач мала змогу самостійно звернутися у суд у строк, що визначений КЗпП України.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що співробітниця позивачки - ОСОБА_3 , діючи в інтересах звільнених працівників санаторію в переддень ознайомлення з наказом про звільнення, намагалась запобігти звільненню працівників закладу, надіславши 27 грудня 2019 року голові Тернопільської обласної ради Овчаруку В.В. звернення із проханням негайно переглянути згадане рішення №1430 від 17 вересня 2019 року для запобігання припиненню діяльності санаторію та як наслідок - звільненню його працівників та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з відома позивачки та за її згодою, саме з метою визнання незаконним такого рішення обласної ради, подали відповідний позов до Тернопільського окружного адміністративного суду .

Твердження представника відповідача, що це не було звернення в інтересах працівників санаторію та в тому числі позивачки, а лист від двох працівників санаторію, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається з пояснень, наданих позивачкою ОСОБА_2 в судовому засіданні, та показів допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_3 , з її відома та згоди ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , діючи в інтересах звільнених працівників санаторію, у тому числі позивачки, надіслали 27 грудня 2019 року голові Тернопільської обласної ради Овчаруку В.В. звернення із проханням негайно переглянути згадане рішення №-1430 від 17 вересня 2019 року для запобігання припиненню діяльності санаторію і як наслідок - звільненню його працівників.

Отримавши 27 січня 2020 року таку відповідь власника санаторію, вона зрозуміла, що способи позасудового порядку відновлення її права право на працю вичерпані. Тому 27 січня 2020 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з відома позивачки, з метою визнання незаконним такого рішення обласної ради, подали відповідний позов до Тернопільського окружного адміністративного суду.

З метою уникнення зайвих фінансових витрат у виді сплати судового збору та на правову допомогу адвоката, решта звільнених працівників санаторію, у тому числі й позивачка, із аналогічними вимогами до суду не зверталися, оскільки судове рішення у справі за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 поширювалося б на усіх звільнених працівників, у тому числі і на неї.

У судовому засіданні апеляційного суду голова ліквідаційної комісії комунального некомерційного підприємства Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій Тернопільської обласної ради Гуцалюк А.Р. апеляційну скаргу підтримав з мотивів, викладених в ній.

Представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Молень Р.Б. апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій Тернопільської обласної ради не визнав, вважаючи її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Заслухавши пояснення учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 працювала на посаді сестри медичної палатної у Комунальному некомерційному підприємстві «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (а.с.29).

Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії відповідача Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року позивачка звільнена з роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією підприємства (відповідача).

Як вбачається із додатку до цього наказу у виді Списку працівників КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» ТОР, що підлягають звільненню у зв`язку з ліквідацією підприємства, у ньому під порядковим номером 15 зазначено «сестра медична палатна» ОСОБА_2 й проставлено рукописний текст в графі «дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії» - 28 грудня 2019 та особистий підпис (а.с.11-12).

Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення позивачки було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради №1430 від 17.09.2019 Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю з якого слідує, що юридичну особу - Комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (код ЄДРПОУ 02000406) припинено шляхом ліквідації.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі №500/320/20 та ухвалено нове рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» №1430 від 17 вересня 2019 року. Це рішення суду має законну силу і є чинним, відомостей про зупинення його дії чи виконання суду не надано.

Із особової картки позивачки вбачається, що вона звільнена із вищевказаного місця роботи 28 грудня 2019 року на підставі ч.1 ст.40 КЗпПУ, наказом №86-к від 19 грудня 2019 року. Трудову книжку позивачка отримала, про що свідчить її підпис.

Вказані факти й обставини не заперечені учасниками справи.

Підстави незаконності звільнення позивачки стороною відповідача фактично не заперечені, стороною відповідача подано заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивачки було незаконним, тому наявні підстави для задоволення її позовних вимог. Щодо строку звернення в суд з даним позовом, суд прийшов до переконання, що встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі позивачкою пропущено з поважних причин, а тому він підлягає поновленню.

Матеріалами справи доводиться, що звільнення позивачки з роботи 19 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства, проведено на підставі рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» №1430 від 17 вересня 2019 року, яке визнано протиправним та скасовано Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20, а тому таке звільнення не можна вважати законним.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновками суду в частині наявності поважних причин пропуску позивачкою строку звернення в суд та наявності підстав для поновлення цього строку.

В силу статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно із статті 51 КЗпП України однією з гарантій забезпечення права громадян на працю, серед інших є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору, серед інших, є його розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В силу вимог статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згідно пункту 19 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС в складі Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №273/212/16-ц.

За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття оспорюваного наказу про звільнення ОСОБА_2 було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради №1430 від 17.09.2019 року, яке скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2021 року у справі №500/320/20.

Апеляційний суд зазначає, що підстави незаконності звільнення позивачки стороною відповідача фактично не заперечені, лише подано заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами.

Разом з тим, вирішуючи заявлені позивачкою позовні вимоги, суд не у повній мірі дотримав норми, передбачені статті 233 КЗпП України, якою встановлено строки звернення за вирішенням трудових спорів до суду, згідно якої у справах про звільнення працівник може звернутися до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Порушення вказаного строку звернення до суду без поважних причин є підставою для відмови у позові.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції неправильно вирішено питання застосування строків, передбачених у статті 233 КЗпП України, виходячи з наступного.

Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Передбачений у статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення, незалежно від підстав припинення трудового договору і такий строк, у разі його пропуску з поважних причин, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Поряд з цим, вказаною нормою трудового законодавства не визначено переліку причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору та їх поважності, оскільки така обставина визначається в кожному випадку окремо, залежно від конкретних обставин.

Безумовним є те, що поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, слід визнавати ті причини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення особи до суду та які підтверджені належними й допустимими доказами.

Отже, підстави пропуску строку, визначеного статті 233 КЗпП України, можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність таких об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Із списку до Наказу генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП Бережанський ОДГС «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 ознайомлена з даним наказом та отримала його копію 28 грудня 2019 року.

Отже, строк, передбачений ст. 233 КЗпП України для звернення до суду із даним позовом, закінчився 28 січня 2020 року.

Позовна заява подана 16 березня 2020 року, що підтверджується відповідною відміткою на позовній заяві.

Позивачка, заявивши клопотання про визнання поважними причин пропуску строку для звернення до суду та його поновлення, посилається на те, що у визначений законом місячний строк з дня вручення наказу про звільнення вона не мала можливості звернутися до суду із вказаними позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним, так як рішення обласної ради, на виконання якого видано наказ про її звільнення, на той час було чинним і законним.

Крім того, ОСОБА_2 як на поважність причин пропуску строку посилалась на те, що її співробітниця ОСОБА_3 , яка також звільнена оскаржуваним наказом відповідача, діючи в інтересах звільнених працівників санаторію й у тому числі позивачки, в переддень ознайомлення із наказом про звільнення, намагалася запобігти такому звільненню працівників закладу, надіславши 27 грудня 2019 року голові Тернопільської обласної ради Овчаруку В.В. звернення із проханням негайно переглянути згадане рішення №-1430 від 17 вересня 2019 року для запобігання припиненню діяльності санаторію і як наслідок звільненню його працівників, і лише 24 січня 2020 року голова Тернопільської обласної ради Овчарук В.В. надав відповідь на згадане звернення ОСОБА_3 , вказавши лише про порядок підписання рішень місцевих рад, а також, що рішення №-1430 від 17 вересня 2019 року прийняте шляхом поіменного голосування депутатів та з урахуванням рекомендацій відповідної постійної комісії (про що у зверненні не запитувалося) й тим самим фактично не надав відповіді вже звільненим на той час працівникам санаторію по суті вказаного звернення. Окрім того, керівник санаторію ОСОБА_5 переконувала працівників санаторію, що це не ліквідація санаторію і всі звільнені працівники будуть прийняті на роботу у новостворений заклад.

Суд першої інстанції помилково визнав такі причини поважними причинами пропуску звернення позивачки із позовом про поновлення на роботі.

При цьому суд не зауважив, що зазначені позивачкою причини не можна визнати такими, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення ОСОБА_2 до суду та які підтверджені належними й допустимими доказами.

Всі зазначені позивачкою причини є її суб`єктивною оцінкою обставин її звільнення з роботи та не пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі позивачки та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Судом не було встановлено об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав позивачки щодо оскарження рішення роботодавця про звільнення у строк, встановлений процесуальним законом

Твердження позивачки, що рішення обласної ради, на виконання якого прийнятий наказ про її звільнення, було скасовано судом лише у березні 2021 року, тому звернення до суду із позовом про поновлення її на роботі в визначений законом строк 1 місяць з дати вручення наказу про звільнення було би завідомо безпідставним, стороною відповідача не надано відомостей про роз`яснення позивачці її права на оскарження й тривалість строку, упродовж якого вона може реалізувати таке своє право, колегія суддів оцінює критично, враховуючи наступне.

Як вбачається із змісту постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі № 500/320/20, ОСОБА_2 не була учасником цієї справи. Позов у даній справі подано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 27 січня 2020 року.

ОСОБА_2 не пояснила, яким чином пред`явлення 27 січня 2020 року адміністративного позову іншими особами перешкодило їй своєчасно звернутись в суд за захистом її трудових прав.

Крім цього, станом на момент звернення позивачки в суд 16.03.2020 року ще не було ухвалено судове рішення про визнання незаконним та скасування Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» №1430 від 17 вересня 2019 року. Очікування результатів розгляду судом позову інших звільнених працівників про скасування зазначеного рішення обласної ради не може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Інші наведені судом причини, які суд визнав поважними, зокрема те, що позивачка не є фахівцем у галузі права, проявляла зацікавленість у відновленні свого права на працю, не ставилася зневажливо до питання захисту своїх прав, та інші, не можуть бути самостійною підставою для поновлення строку звернення в суд.

За таких обставин, ОСОБА_2 без поважних причин пропущено встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, і підстав для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачкою визначеного ст. 233 КЗпП України строку звернення в суд.

За приписами ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивачка ОСОБА_2 звільнена на підставі Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору, в силу вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані із розглядом цієї справи, підлягають компенсації за рахунок держави.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу комунального некомерційного підприємства Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій Тернопільської обласної ради в особі голови ліквідаційної комісії Гуцалюка Андрія Романовича задовольнити.

Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 17 березня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради про визнання незаконним наказу Генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії Комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради Лужної Н.М. «Про звільнення працівників у зв`язку із ліквідацією підприємства» №-86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення з роботи позивачки, його скасування у цій частині та поновлення позивачки на роботі відмовити за пропуском строку звернення до суду.

Судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1262 грн. компенсувати Комунальному некомерційному підприємству «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 11 вересня 2023 року.

Головуючий Дикун С.І.

Судді: Гірський Б.О.

Храпак Н.М.