Постанова

від 20.03.2024 по справі 593/321/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

справа № 593/321/20

провадження № 61-15354 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Дикун С. І.,Гірського Б. О., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (далі - КНП «Бережанський ОДГС», підприємство) про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

Позовна заява обґрунтована тим, що вона працювала лаборантом, медичною сестрою на 0, 5 ставки у Бережанському обласному комунальному дитячому гастроентерологічному санаторії.Назва закладу та її посади неодноразово змінювались.

Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський ОДГС» ОСОБА_5 від 19 грудня 2019 року № 86-к у зв`язку з ліквідацією підприємства згідно з рішенням Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430 «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» працівників КНП «Бережанський ОДГС» згідно зі списком (додаток), у тому числі її, ОСОБА_1 , звільнено з 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вважала цей наказ незаконним та таким, що порушує її трудові права, оскільки підставою звільнення слугувало відповідне рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430, яке рада фактично не приймала. Оскільки підстава прийняття оскаржуваного наказу відповідача є незаконною, то і наказ про звільнення є також незаконним та підлягає скасуванню.

Вказувала, що місячний строк звернення до суду з позовом пропущено з поважних причин, оскільки вважала, що спір може бути вирішено в позасудовому порядку. Так, працівники санаторію подали письмове звернення до голови Тернопільської обласної ради про перегляд рішення від 17 вересня 2019 року № 1430, яке залишилось без задоволення, після чого працівники санаторію ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які діяли, зокрема, і в її, позивачки, інтересах, 27 січня 2020 року подали позов до Тернопільського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430. Окрім того, керівник санаторію ОСОБА_5 після прийняття Тернопільською обласною радою рішення від 17 вересня 2019 року № 1430 переконувала працівників санаторію, що це не ліквідація, а реорганізація та запевняла, що всі звільнені працівники будуть прийняті у новостворений заклад і забезпечені у ньому роботою. Отже, до 28 січня 2020 року вона не мала змоги звернутися до суду із позовом про поновлення своїх трудових прав, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним і скасувати наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський ОДГС» ОСОБА_5 «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» від 19 грудня 2019 року № 86-к у частині її звільнення з роботи; поновити її на роботі у КНП «Бережанський ОДГС» на посаді сестри медичної палатної.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 17 березня 2023 року у складі судді Німко Н. П. позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом.

Визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський ОДГС» ОСОБА_5 «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» від 19 грудня 2019 року № 86-к в частині звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади сестри медичної палатної.

Поновлено на роботі ОСОБА_1 у КНП «Бережанський ОДГС» на посаді сестри медичної палатної з 28 грудня 2019 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивачка була звільнена із роботи саме у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію, після визнання судовим рішенням (справа № 500/320/20) такої ліквідації незаконною та відновлення роботи організації, вона мала бути поновленою на раніше займаній посаді у цьому підприємстві. Указане свідчить про незаконність її звільнення та обґрунтованість позовних вимог у цій частині.

Суд першої інстанції вважав необґрунтованими твердження позивачки про відсутність у ОСОБА_5 (головний лікар) права представництва у суді інтересів відповідача, оскільки вона з 28 грудня 2019 року звільнена з посади головного лікаря санаторію (тобто не є його керівником), а з 11 березня 2021 року втратила свої повноваження як голова ліквідаційної комісії санаторію, так як доказів відсутності у ОСОБА_5 указаних повноважень не надано.

Надаючи оцінку поважності причин пропуску позивачкою строку звернення до суду, суд першої інстанції виходив із того, що працівниця санаторію ОСОБА_3 , діючи в інтересах працівників санаторію, у тому числі позивачки, намагалася запобігти звільненню працівників закладу, надіславши 27 грудня 2019 року голові Тернопільської обласної ради звернення із проханням переглянути рішення від 17 вересня 2019 року №-1430 про ліквідацію підприємства відповідача. Тобто, позивачка фактично звернулася за захистом своїх прав не до суду, а до іншого, на її думку, повноважного органу, який повинен був це право поновити шляхом усунення причин, які стали підставою для її звільнення. Отримавши 27 січня 2020 року відповідь на вказане звернення, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом про визнання рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року №-1430 незаконним (справа № 500/320/20). Позивачка з аналогічними вимогами до суду не зверталася, оскільки судове рішення у справі № 500/320/20 поширювалося б на усіх звільнених працівників, у тому числі й на позивачку. Отже позивачка, не будучи юридично обізнаною, доступними та відомими для неї засобами активно реалізовувала своє право на доведення незаконності свого звільнення та поновлення на роботі, проявляла зацікавленість у відновленні свого права на працю, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність стороною позивача обставин, які об`єктивно перешкоджали позивачці, як звільненому працівнику, в реалізації її права на оскарження рішення роботодавця щодо її звільнення у місячний строк, а тому поновив строк на звернення до суду з позовом.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року апеляційну скаргу КНП «Бережанський ОДГС» в особі голови ліквідаційної комісії Гуцалюка А. Р. задоволено.

Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 17 березня 2023 року скасовано в частині задоволених позовних вимог та хвалено у цій частині нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки звільнення позивачки з роботи у зв`язку з ліквідацією підприємства проведено на підставі рішення 11 сесії 6 скликання Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430 «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю», яке визнано протиправним та скасовано постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20, то її звільнення не можна вважати законним. При цьому підстави незаконності звільнення позивачки відповідач фактично не заперечував, лише подав заяву про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску строку звернення до суду із заявленими вимогами.

Апеляційний суд зазначив, що підстави пропуску строку, визначеного у статті 233 КЗпП України, можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність таких об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Апеляційний суд виходив із того, що зазначені позивачкою причини пропуску строку звернення до суду є її суб`єктивною оцінкою обставин звільнення з роботи та не пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежали від волі позивачки та унеможливили своєчасне, у встановлений законом строк, подання позову. Позивачка звільнена з роботи 28 грудня 2019 року, про що була особисто повідомлена, трудову книжку отримала своєчасно, а отже строк звернення до суду сплив 28 січня 2020 року. ОСОБА_1 не була учасником справи № 500/320/20, позов у якій подано 27 січня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та не довела, яким чином пред`явлення цього адміністративного позову іншими особами перешкодило їй своєчасно звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.

Також апеляційний суд зауважив, що на час звернення позивачки до суду 16 березня 2020 року ще не було ухвалено судове рішення у справі № 500/320/20 про визнання незаконним та скасування рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року №1430, а очікування результатів розгляду судом позову інших звільнених працівників про скасування зазначеного рішення не може вважатися поважною причиною пропуску позивачкою строку звернення до суду.

Оскільки позивачкою не доведені обставин, які б свідчили про наявність будь-яких перешкод у реалізації її права на оскарження рішення роботодавця щодо її звільнення в місячний строк, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском установленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду. Підстав для визнання строку пропущеним із поважних причин судом не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України); не дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 січня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 593/321/20 із Бережанського районного суду Тернопільської області.

Разом з касаційною скаргою заявником подано заяву про відмову від частини позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський ОДГС» ОСОБА_5 «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» від 19 грудня 2019 року № 86-к в частині звільнення з роботи ОСОБА_6 з 28 грудня 2019 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Вказує, що на засіданні комісії 11 сесії 6 скликання Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року на обговорення депутатам ставилось питання саме щодо реорганізації, а не ліквідації окремих закладів охорони здоров`я, зокрема, підприємства відповідача, а тому позивачка, навіть після ознайомлення з рішенням Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430, була переконана, що санаторій буде реорганізовано та реформовано у структурний підрозділ центру соціальної реабілітації, а не ліквідовано.

Також вказує, що керівник санаторію ОСОБА_5 після прийняття Тернопільською обласною радою рішення від 17 вересня 2019 року № 1430 спочатку переконувала працівників санаторію, що це не ліквідація, а реорганізація, що не відповідало дійсності. При цьому ОСОБА_5 , як керівник санаторію, запевняла, що всі звільнені працівники будуть прийняті у новостворений заклад і забезпечені у ньому роботою. Про таке прийняття звільнених працівників у новостворений структурний підрозділ ОСОБА_5 повідомила й під час інтерв`ю 05 листопада 2019 року журналісту Інтернет-видання «Терміново». Заявник вважає, що такими діями ОСОБА_5 працівників було введено в оману щодо фактичних наслідків звільнення, відсутності підстав обов`язкового працевлаштування у заклад, який мав бути створений замість ліквідованого санаторію, а тому позивач не вбачала підстав звернення до суду для поновлення на роботі. Вважає, що у даному випадку керівник санаторію ОСОБА_5 діяла недобросовісно, оскільки її теперішні дії у виді подання до суду заяви про застосування строку позовної давності суперечать її попередній поведінці.

Крім того, звільнені працівники санаторію, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 27 грудня 2019 року звертались до голови Тернопільської обласної ради з вимогою переглянути своє рішення від 17 вересня 2019 року № 1430, на що лише 27 січня 2020 року отримали відповідь, із якої стало відомо, що вказане рішення про ліквідацію закладів охорони здоров`я, зокрема підприємства відповідача, рада не має наміру переглядати. Остаточно переконавшись у тому, що санаторій ліквідовано і запевнення ОСОБА_5 про обов`язковість працевлаштування позивачки й інших звільнених працівників санаторію не відповідають дійсності, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 27 січня 2020 року звернулись до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом про визнання незаконним і скасування вказаного рішення Тернопільської обласної ради, на виконання якого й було прийнято оскаржуваний наказ відповідача. 11 березня 2021 року судом апеляційної інстанції такий позов було задоволено й вказане рішення скасоване, як незаконне.

З огляду на такі обставини, у визначений законом місячний строк з дня вручення ОСОБА_1 наказу про звільнення, до 28 січня 2020 року, остання не мала можливості звернутися до суду із вказаними позовними вимогами, оскільки на той час такий позов був би завідомо безпідставним. Вважає, що такі обставини є поважними, які фактично перешкодили подати до суду даний позов у визначений законом строк.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працювала на посаді сестри медичної палатної у КНП «Бережанський ОДГС» (а. с. 29, т. 1).

Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії відповідача ОСОБА_5 «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» від 19 грудня 2019 року № 86-к, у тому числі ОСОБА_1 , звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства (а. с. 10, 31, т. 1).

Відповідно до додатку до цього наказу у виді списку працівників КНП «Бережанський ОДГС», що підлягають звільненню у зв`язку з ліквідацією підприємства, під порядковим номером 15 зазначено «сестра медична палатна», ОСОБА_1 Проставлено рукописний текст в графі «дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії» - 28 грудня 2019 року та особистий підпис (а. с. 11-12, 32, т. 1).

Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення працівників згідно зі списком КНП «Бережанський ОДГС» було рішення 11 сесії 6 скликання Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430 «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю», з якого слідує, що юридичну особу - комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (код ЄДР 02000406) припинено шляхом ліквідації (а. с. 3-9, т. 1).

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 апеляційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_3 задоволено. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 500/320/20 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 , ОСОБА_3 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення 11 сесії 6 скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» від 17 вересня 2019 року № 1430 (а. с. 54-64, т. 1). Вказана постанова набрала законної сили, відомостей про зупинення її дії чи виконання не надано.

З особової картки ОСОБА_1 убачається, що вона звільнена із вищевказаного місця роботи 28 грудня 2019 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, наказ від 19 грудня 2019 року № 86-к. Трудову книжку отримала 28 грудня 2019 року, про що свідчить її підпис (а. с. 139-141, т. 1).

Зазначені факти й обставини учасниками справи не заперечувалися.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України).

Отже, повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно випадків звільнення працівника і встановлює альтернативу: у такому випадку строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, залежно від того, яку з цих дій було вчинено раніше.

У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц вказано, що: «строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк… якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку».

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення (див. постанови Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі № 243/9604/18 (провадження № 61-14423св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 203/2276/19 (провадження № 61-8269св20), від 29 червня 2021 року у справі № 588/1672/18 (провадження № 61-9199св20).

У постанові Верховного Суду від 30 липня 2021 року у справі № 263/6538/18 (провадження № 61-1619св20) зазначено, що «у статті 234 КЗпП України не передбачений перелік поважних причин для поновлення строку, їх поважність визначається судом в кожному випадку залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді сестри медичної палатної.

Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії відповідача ОСОБА_5 «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» від 19 грудня 2019 року № 86-к, працівників підприємства, у тому числі ОСОБА_1 , звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією підприємства. З наказом про звільнення позивачка ознайомлена 28 грудня 2019 року, того ж дня отримала трудову книжку, про що свідчить її підпис.

Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення працівників згідно зі списком КНП «Бережанський ОДГС» було рішення 11 сесії 6 скликання Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430 «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю», з якого слідує, що юридичну особу - комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (код ЄДР 02000406) припинено шляхом ліквідації.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 позов ОСОБА_4 , ОСОБА_3 задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення 11 сесії 6 скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» від 17 вересня 2019 року № 1430.

Вказана постанова набрала законної сили, відомостей про зупинення її дії чи виконання не надано й судами не встановлено.

Зазначені факти й обставини учасниками справи не заперечуються.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам і їх доводам, установивши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивачки є незаконним. Разом із тим, останньою не доведено наявності обставин, які б об`єктивно перешкоджали їй, як звільненому працівнику, в реалізації її права на оскарження рішення роботодавця про звільнення у визначений статтею 233 КЗпП України строк для звернення до суду з відповідним позовом. Тому апеляційний суд вірно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропуском установленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду з цим позовом.

Підстав для визнання строку пропущеним із поважних причин апеляційним судом не встановлено.

Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Тобто, положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 5023/2756/11 (922/336/20) вказано, що «…позивачка звернулась до суду в порядку норм КЗпП України і строки передбачені статтею 233 КЗпП України не є строками позовної давності, що регулює ЦК України і застосовується судом незалежно від наявності заяви зацікавленої сторони…».

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України) (див., зокрема: постанови Верховного суду: від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19, від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), від 26 жовтня 2022 року у справі № 757/62971/19-ц (провадження № 61-1092св22), від 16 листопада 2022 року у справі № 240/19150/20 (провадження № К/990/18015/22), від 09 травня 2023 року у справі № 398/1985/22 (провадження № 61-1351св23).

Судова практика щодо застосування указаної норми права у подібних правовідносинах є сталою та сформованою.

Отже, суд апеляційної інстанції, встановивши, що строк звернення до суду пропущений та відсутні поважні причини для його поновлення, обґрунтовано відмовили позивачці у задоволенні позовних вимог унаслідок пропуску строку звернення до суду з вимогами про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

Доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими й відхиляються Верховним Судом.

Посилання касаційної скарги на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні спору. Відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з оскаржуваним судовим рішенням, а тому відхиляються Верховним Судом.

При цьому Верховний Суд у постановах від 08 вересня 2023 року у справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23), від 18 грудня 2023 року у справі № 593/1171/21(провадження № 61-14700 св 23), від 21 грудня 2023 року у справі № 593/1166/21 (провадження № 61-14079 св 23), від 22 грудня 2023 року у справі № 593/1167/21 (провадження № 61-13516 св 23) у подібних справах (те саме підприємство та наказ про звільнення, який оспорюється), уже виклав відповідний правовий висновок. Зокрема, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що звільнення позивачки було незаконним, однак вона пропустила строк для звернення до суду з відповідним позовом, встановлений статтею 233 КЗпП України, а тому у позові обґрунтовано відмовлено у зв`язку з пропуском установленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Отже доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, за своїм змістом зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного - без змін.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 провідмову від частини позовних вимог

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з статтею 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнання позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Отже, відмова від позову є одностороннім вільним волевиявленням позивача шляхом здійснення процесуальної дії, спрямованої на завершення розгляду судом справи, яким він може скористатися у будь-який момент судового розгляду, тобто після відкриття провадження у справі судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції та до ухвалення судового рішення за результатами такого розгляду.

Відповідно до пункту 4 частини першої, частиною другою статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до частини першої статті 408 ЦПК України незалежно від того, за касаційною скаргою кого з учасників було відкрито касаційне провадження, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього Кодексу, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.

Якщо заява про відмову від позову відповідає вимогам статей 206 і 207 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, якою одночасно закриває провадження у справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 206 ЦПК України суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Встановлено, що разом з касаційною скаргою представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав заяву про відмову від частини позовних вимог та закриття провадження у справі в частині визнання незаконним і скасування наказу генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський ОДГС» ОСОБА_5 «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» від 19 грудня 2019 року № 86-к в частині звільнення з роботи ОСОБА_6 з 28 грудня 2019 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства.

В ухвалі Верховного Суду від 08 січня 2024 року про відкриття касаційного провадження заявнику роз`яснено, що для вирішення заяви про відмову від частини позовних вимог належить надати суду дані щодо обізнаності ОСОБА_1 у вчиненні таких дій та їх наслідків, а також згоду останньої на відмову від частини позовних вимог.

Станом на 20 березня 2024 року Верховному Суду не надано доказів обізнаності ОСОБА_1 про намір її представника відмовитись від частини позовних вимог та відповідної заяви останньої щодо підтвердження її наміру відмовитись від частини позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що відмова від позовних вимог в частині визнання незаконним і скасування наказу відповідача про звільнення позивачки унеможливлює розгляд похідної позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі, оскільки від надання судом оцінки законності прийняття наказу про звільнення та наявності підстав для його скасування залежить вирішення вимоги про поновлення позивачки на роботі.

За таких обставин, дії представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 суперечать інтересам особи, яку він представляє, і внаслідок прийняття судом відмови від частини позовних вимог можуть бути порушені права позивачки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що заява про відмову від частини позовних вимог підлягає залишенню без задоволення, у прийнятті відмови представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від частини позовних вимог й закриття провадження у справі в цій частині слід відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 206, 400, 408, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відмову від частини позовних вимог залишити без задоволення.

У прийнятті відмови представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від частини позовних вимог й у закритті провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович