Постанова

від 30.08.2023 по справі 359/5256/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 359/5256/16-ц

провадження № 61-2950св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - керівник Бориспільської місцевої прокуратури,

відповідачі: Вишеньківська сільська рада Бориспільського району Київської області, ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі Київської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого

2017 року у складі судді Муранової-Лесів І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2023 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Сушко Л. П., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина. Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року керівник Бориспільської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області та ОСОБА_1 , в якому просив:

- визнати незаконними та скасувати рішення Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області №768-18-У від 26 жовтня 2007 року «Про надання дозволу на підготовку (перепогодження) проекту відведення земельної ділянки в зв`язку зі зміною цільового призначення» та рішення Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області

№ 856-21-У від 18 січня 2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд

с. Вишеньки громадянки ОСОБА_1 »;

- визнати недійсним державний акт Серії ЯЕ №989591 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 6,2762 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із кадастровим номером 3220881300:03:005:0837, яка розташована в адміністративних межах Вишеньківської сільської ради Бориспільського району;

Позовна заява мотивована тим, що Бориспільською міжрайонною прокуратурою Київської області під час опрацювання правових актів органів місцевого самоврядування Бориспільського району виявлено порушення вимог земельного законодавства, а саме: встановлено, що рішенням Вишеньківської сільської ради Бориспільського району від 26 жовтня

2007 року № 768-18-У «Про надання дозволу на підготовку (перепогодження) проекту відведення земельної ділянки в зв`язку зі зміною цільового призначення» та № 856-21-V від 18 січня 2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок з розміщення господарських будівель і дворів на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд с. Вишеньки громадянки ОСОБА_1 ». На підставі вказаних рішень управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі видано на ім`я ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220881300:03:005:0837 загальною площею 6,2762 га, серії ЯЕ № 989591.

Зазначав, що вказана земельна ділянка перебуває за межами села Вишеньки та розпорядження нею відноситься до компетенції Бориспільської районної держадміністрації Київської області. Прийняття будь-яких рішень відносно вказаної земельної ділянки не відноситься до компетенції Вишеньківської сільської ради, у зв`язку із чим рішення сільради підлягають скасуванню в судовому порядку. Разом з цим, підлягає визнанню недійсним виданий на ім`я відповідача державний акт на право власності на земельну ділянку.

Крім того, вважав, що строк позовної давності не пропущено, про факт незаконної зміни цільового призначення земельної ділянки їм стало відомо лише в листопаді 2015 року, отже початок перебігу позовної давності слід обраховувати з цього часу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2017 року позов задоволено.

Визнано незаконними та скасовано рішення Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 26 жовтня 2007 року

№ 768?18?У «Про надання дозволу на підготовку (перепогодження) проекту відведення земельної ділянки в зв`язку зі зміною цільового призначення» та рішення Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 18 січня 2008 року № 856-21-У «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд

с. Вишеньки громадянки ОСОБА_1 ».

Визнано недійсним державний акт Серії ЯЕ № 989591 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 6,2762 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд із кадастровим номером 3220881300:03:005:0837, яка розташована в адміністративних межах Вишеньківської сільської ради Бориспільського району.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220881300:03:005:0837 перебуває за межами села Вишеньки та розпорядження нею відноситься до компетенції Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, тому рішення Вишеньківської сільської ради 26 жовтня 2007 року №768-18-Y та

18 січня 2008 року №856-21-V прийняті з порушенням, так як прийняття будь-яких рішень відносно даної земельної ділянки до компетенції Вишеньківської сільської ради не відноситься.

Враховуючи, що державний акт Серії ЯЕ № 989591 був виданий на підставі оспорюваних рішень сільської ради, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання його недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, особа, яка не брала участі у справі, - АТ «Міжнародний резервний банк», оскаржила його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 січня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Міжнародний резервний банк» залишено без задоволення.

Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Вважав, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У березні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Міжнародний резервний банк» на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області

від 22 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду

від 25 січня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 07 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 липня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі АТ «Міжнародний резервний банк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 08 червня 2022 року у справі № 688/2332/20,

від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 10 липня 2019 року у справі № 522/3901/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі№ 683/2422/19,

від 07 квітня 2021 року у справі № 664/3284/18, від 09 квітня 2020 року у справі № 10/Б-743, у постановах Верховного Суду України від 08 червня

2016 року у справі № 6-3089цс15, від19 квітня 2017 року у справі

№ 6?2376цс16, від 22 травня 2013 року у справі № 6-33цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, а надані ним документи не стосуються предмету доказування щодо періоду оскаржуваних дій.

Крім того, апеляційний суд проігнорував питання застосування строку позовної давності, доводам банку в цій частині будь-якої оцінки не надав.

Зазначав, що ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання уже ухваленого на користь іпотекодержателя рішення про стягнення заборгованості та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується іпотечного майна і можливості банка звернути на нього стягнення, в тому числі за вже наявними на момент розгляду справи рішенням суду про стягнення заборгованості, справа у будь-якому випадку стосується іпотечного майна, а також прав та обов`язків іпотекодержателя.

Отже, рішення суду першої інстанції стосується прав та інтересів АТ «МР Банк», але прийнято без залучення його до участі у справі, що призвело до неправильного вирішення справи і є обов`язковою підставою для скасування такого судового рішення, проте судом апеляційної інстанції ці процесуальні вимоги проігноровано.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішеннями Вишеньківської сільської ради Київської області від 26 жовтня 2007 року №768-18-Y «Про надання дозволу на підготовку (перепогодження) проекту відведення земельної ділянки у зв`язку зі зміною цільового призначення та від 18 січня 2008 року №856-21-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни використання земельних ділянок з розміщення господарських будівель і дворів на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд с. Вишеньки громадянки

ОСОБА_1 » було затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з розміщення господарських будівель і дворів на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку ОСОБА_1 в межах с. Вишеньки Вишеньківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

На підставі зазначених рішень відповідачці ОСОБА_1 . Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі було видано державний акт серії ЯЕ №989591 на право власності на земельну ділянку загальною площею 6,2762 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3220881300:03:005:0837, що розташована Бориспільський район, Вишеньківська сільська рада.

Відповідно до Генерального плану села Вишеньки станом на 26 жовтня

2007 року та 18 січня 2008 року земельна ділянка з кадастровим номером 3220881300:03:005:0837 знаходилася за межами населеного пункту села Вишеньки, що підтверджується викопіюванням із Генерального плану села Вишеньки та листом Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі №10-1006-99.2-122/2-16 від 27 січня 2016 року.

Судами також встановлено, що віднесення земельної ділянки з кадастровим номером 3220881300:03:005:0837 загальною площею 6,2762 га, до меж населеного пункту села Вишеньки перебуває на стадії проекту, однак такі зміни не було внесено офіційно до Генерального плану села Вишеньки та не затверджено в установленому законом порядку, як станом на момент прийняття оспорюваних рішень, так і на час розгляду справи.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи доводи касаційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

Щодо доводів касаційної скарги про неналежну оцінку доказів, які знаходяться в матеріалах справи

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті

81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті

89 ЦПК України).

Судами попередніх інстанцій належним чином оцінено наявні в матеріалах справи докази та встановлено, що відповідно до Генерального плану села Вишеньки станом на 26 жовтня 2007 року та 18 січня 2008 року земельна ділянка з кадастровим номером 3220881300:03:005:0837 знаходилася за межами населеного пункту села Вишеньки, що підтверджується викопіюванням із Генерального плану села Вишеньки та листом Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі №10-1006-99.2-122/2-16

від 27 січня 2016 року.

Отже, судами установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220881300:03:005:0837 перебуває за межами села Вишеньки та розпорядження нею відноситься до компетенції Бориспільської районної державної адміністрації Київської області.

З огляду на вказане суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що рішення Вишеньківської сільської ради від 26 жовтня 2007 року №768-18-Y та

від 18 січня 2008року №856-21-V прийняті з порушенням, оскільки прийняття будь-яких рішень відносно даної земельної ділянки до компетенції Вишеньківської сільської ради не відноситься.

Не погоджуючись з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, банк у касаційній скарзі зазначає, що матеріали справи не містять жодних інших доказів з приводу знаходження земельної ділянки за межами населеного пункту села Вишеньки, окрім викопіювання із Генерального плану села Вишеньки та листа Управління Держгеокадастру у Бориспільському районі №10-1006-99.2-122/2-16 від 27 січня 2016 року, у зв`язку із чим вважає, що суди попередніх інстанцій належним чином не оцінили належність і допустимість доказів, наданих позивачем, та не витребували від Вишенківської сільської ради належні та допустимі докази щодо обставин справи.

Також вважає, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки висновку Управління земельних ресурсів у Бориспільському районі №18315

від 01 липня 2008 року.

Разом з тим, відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед закономта правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, а надані ним документи не стосуються предмету доказування щодо періоду оскаржуваних дій, є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо доводів касаційної скарги про пропуск прокурором строку позовної давності

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор зазначав, що строк позовної давності не пропущено, оскільки про факт незаконної зміни цільового призначення земельної ділянки стало відомо лише в листопаді 2015 року, отже початок перебігу позовної давності слід обраховувати з цього часу.

З цим позовом прокурор звернувся до суду у червні 2016 року.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17; провадження

№ 14-183цс18).

Враховуючи надані сторонами докази, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що звернувшись до суду із позовом у червні

2016 року прокурор не пропустив строк позовної давності.

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, та порушення судом апеляційної інстанції вимог статті 376 ЦПК України

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, АТ «Міжнародний резервний банк» посилався на те, що 07 серпня 2008 року з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору №02-08-04/ФО

від 09 серпня 2004 року, між ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством «Дочірній банк Сбербанк» (нова назва - АТ «Міжнародний резервний банк») було укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка (кадастровий номер 3220881300:03:005:0837), площею 6,2762 га, що розташована за адресою: Київська область, с. Вишеньки, Бориспільський район.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 травня 2012 року стягнено з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанк» заборгованість за кредитним договором №02-08-04/ФО від 09 серпня 2004 року в розмірі 7 956 932,88 дол. США та 79 207 497,79 грн, що за офіційним обмінним курсом НБУ станом на 05 жовтня 2011 разом складає 142 645 736,56 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

27 серпня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 зазначеної заборгованості був виданий виконавчий лист, який декілька разів пред`являвся для виконання.

Банк зазначав, що вказане рішення суду не виконане, заборгованість, яка забезпечена спірною земельною ділянкою, не погашена, що підтверджується черговим відкриттям виконавчого провадження (постанова про відкриття виконавчого провадження №70090199 від 17 жовтня 2022 року із стягувачем АТ «Міжнародний резервний банк», яка була долучена до матеріалів апеляційної скарги).

З огляду на вказане, банк посилався на те, що він, як іпотекодержатель щодо земельної ділянки, позов про скасування права власності на яку розглядався судом першої інстанції, не був залучений до участі у справі, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду відповідно до частини третьої статті 376 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Разом з тим, заявником не доведено, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушено його права або вирішено питання про його обов`язки та інтереси.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про іпотеку»іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку»у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Договір іпотеки в судовому порядку недійсним не визнавався, отже іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає безпідставними посилання заявника у касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10 липня 2019 року у справі №522/3901/16-ц, відповідно до яких «ухвалення рішення, яке стосується іпотечного майна, у будь-якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання уже ухваленого на користь іпотекодержателя рішення про стягнення кредитної заборгованості та впливає на можливість банку звернути стягнення на іпотечне майно».

Правовий висновок, викладений у постанові від 10 липня 2019 року у справі №522/3901/16-ц, не є релевантним у справі, що переглядається, оскільки сформульований за інших фактичних обставин.

Так, у справі №522/3901/16-ц предметом позову було встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного сумісного майна, в той час як предметом спору у цій справі є визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21) дійшов висновків, що «іпотекодержатель залежно від конкретних обставин справи може мати процесуальний інтерес до участі у справі про поділ майна подружжя, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (статті 52, 53 ЦПК України). Такими обставинами є, зокрема: існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа, при обов`язковій відсутності спору про право з протилежною стороною у справі; можливість виникнення у майбутньому у третьої особи права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Суд залучає іпотекодержателя у справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя».

В даному випадку банком не доведено, що рішенням суду першої інстанції порушені його права та обов`язки, а тому у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції на підставі частини третьої статті 376 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц, від 08 червня 2022 року у справі № 688/2332/20,

від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 10 липня 2019 року у справі № 522/3901/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі№ 683/2422/19,

від 07 квітня 2021 року у справі № 664/3284/18, від 09 квітня 2020 року у справі № 10/Б-743, у постановах Верховного Суду України від 08 червня

2016 року у справі № 6-3089цс15, від19 квітня 2017 року у справі

№ 6?2376цс16, від 22 травня 2013 року у справі № 6-33цс13, на які посилався заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович