Рішення

від 11.09.2023 по справі 200/1415/23

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2023 року Справа№200/1415/23

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради протягом чотирнадцяти днів з дня набрання судовим рішенням у даній справі законної сили подати до суду звіт про його виконання.

В обґрунтування позову зазначив, що він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, а отже має право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Водночас, відповідачем не було виплачено грошову допомогу до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Оскільки з 20 січня 2022 року по теперішній час він перебуває на військовій службі у військовій частині міста Бахмут, то із письмовою заявою щодо виплати означеної допомоги він звернувся до відповідача лише 21.03.2023 року. За результатом розгляду його звернення відповідачем було повідомлено про відсутність підстав для виплати разової грошової допомоги, оскільки станом на 01.10.2022 року жодною із структур не було внесено його у списки осіб, які мають право на виплату такої допомоги. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 7 квітня 2023 року відкрито провадження у справі № 200/1415/23 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Суд в ухвалі від 7 квітня 2023 року встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов в порядку частини 1 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 15-ти днів з моменту отримання відповідачем ухвали суду.

Ухвала суду про відкриття провадження від 7 квітня 2023 року була надіслана відповідачу в його електронний кабінет, документ доставлено до електронного кабінету 08.04.2023 року об 11 год. 27 хв.

Також, ухвала суду була направлена на електронну адресу Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради: upszn@bahmutrada.gov.ua.

У строк, визначений положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, відзиву на адресу суду або клопотання про продовження строку на його подання до суду не надходило. Відтак, наявні підстави для розгляду адміністративної справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року зупинено провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі №560/8064/22.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року поновлено провадження у справі № 200/1415/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Алчевським МВ УМВС України в Луганській області 9 червня 2000 року, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_3 , виданого Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України, 29 травня 2015 року.

23 березня 2023 року, позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату йому, як учаснику бойових дій щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік. Окрім того, у заяві зазначено про неможливість своєчасного подання заяви у відповідний термін, у зв`язку з проведенням бойових дій в м.Бахмут Донецької області та перебуванням позивача на військовій службі.

Відповідно до Довідки Військової частини НОМЕР_4 від 22 березня 2023 року №21, капітан ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_4 Донецької області м.Бахмут з 20.01.2022 року по теперішній час.

Листом від 23 березня 2023 року №10/888, Управлінням соціального захисту населення Бахмутської міської ради за результатом повторного звернення позивача з питання виплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік повідомлено, що в наявних у Управління списках переліку осіб, які мають право на отримання разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», наданих згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2022 року №540 «Деякі питання виплати у 2022 році грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інформація щодо необхідності виплати заявнику разової грошової допомоги 5 травня відсутня. Також, зазначено, що станом на 30.09.2022 до Управління не надходило звернення заявника з питання виплати разової грошової допомоги до 5 травня з державного бюджету у 2022 році.

Надаючи оцінку правовим відносинам, що склались в даному випадку між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначається Законом №3551-ХІІ.

Відповідно до статті 5 Закону №3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з частиною 5 статті 12 Закону №3551-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Водночас, частина 5 статті 12 Закону №3551-XII викладена в такій редакції відповідно до пп. «б» пп. 1 п. 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 28.12.2007 року №107-VI (далі Закон №107-VI). Це нормативне положення Закону №107-VI визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008.

Отже, застосуванню підлягає частина 5 статті 12 Закону №3551-XII в редакції, що діяла до набрання чинності Законом №107-VI, тобто відповідно до положення пп. 1 п. І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року №367-XIV, якою визначено наступний зміст ч. 5 ст. 12 Закону №3551-XII: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

28 грудня 2014 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» №79-VIII, підпунктом 5 пункту 63 розділу I якого розділ VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону №3551-ХІІ, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого2020 року №3-р/2020 (справа № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Верховний Суд, розглядаючи зразкову справу №440/2722/20 (рішення від 29.09.2020) дійшов висновку, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18) та визнанням таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окремого положення пункту 26 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, стаття 13 Закону № 3551-ХІІ (пільги особам з інвалідністю внаслідок війни) діяла та мала застосовуватись у редакції Закону №367-XIV: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».

Конституційний Суд України та Верховний Суд у правовідносинах, які виникли до запровадження в Україні воєнного стану, сформували чіткі та однозначні правові висновки, за якими виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня повинна відбуватися у розмірі, визначеному Законом № 3551-XII; передання Кабінету Міністрів України повноважень встановлювати цей розмір через бюджетне законодавство є неконституційним. За позицією Верховного Суду, суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які є дефектними, тобто такими, що не відповідають Конституції та законам України.

У період дії воєнного стану в Україні Конституційний Суд України ухвалив рішення від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022 у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 у справі за конституційними скаргами інших осіб щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", у яких він став на бік цієї особливої категорії громадян та вказав на необхідність посиленого з боку Держави соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а також на неможливість обмеження або скасування права на соціальний захист цієї особливої категорії осіб із спеціальним юридичним статусом.

У рішенні від 06.04.2022 року №1-р(II)/2022 Конституційним Судом України констатовано, що конституційні принципи закріпленні у статті 17 Конституції України є осердям конституційного ладу України, від захисту яких залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина (друге речення пункту 5 мотивувальної частини), а також наголошено на головній ролі Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні України, які своєю мужньою боротьбою забезпечують ефективний захист Української держави та Українського народу від агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20.02.2014, яка набула повномасштабного характеру з 24.02.2022 (абзац перший підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини).

За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 року №12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25.04.2019 року №1-р(II)/2019).

Конституційний Суд України також висловлював ще низку юридичних позицій, згідно із якими: «З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України"; припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей; "виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності"; заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України» (абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 року №1-р(II)/2022).

Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у рішенні від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 вказав на те, що зі змісту частин першої, другої, п`ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв`язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов`язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня.

Також, у цьому рішенні від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 Конституційний Суд України наголосив на тому, що встановлений частиною п`ятою статті 17 Основного Закону України обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.

У Рішенні від 06.04.2022 року № 1-р(II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що «частину п`яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки" (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини); а також, що "з урахуванням вимог частини п`ятої статті 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (частина друга статті 17 Основного Закону України)» (перше речення абзацу п`ятого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України зазначав, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту (абзац четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016); статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлено військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус (друге речення абзацу десятого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019); "статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров`я чи навіть загибелі під час виконання службових обов`язків під час захисту Вітчизни" (друге речення абзацу п`ятого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 року № 1-р(II)/2022).

Отже, вже у період дії воєнного стану в Україні Конституційний Суд України у правовідносинах щодо соціального захисту сформував та розвинув юридичну позицію, суть якої зводиться до того, що Держава Україна без рівноцінної заміни чи компенсації в односторонньому порядку безвідносно до її фінансових можливостей не може відмовитися від зобов`язання щодо додаткових гарантій соціального захисту осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб щодо осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.

На час виникнення спірних відносин у справі, яка розглядається, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (пункт 3). Крім того, підпунктом 2 пункту 4 вказаного Указу Кабінет Міністрів України зобов`язано невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України, який продовжувався і триває на час виникнення спору та розгляду цієї справи в судах.

Абзацом третім підпункту 2 пункту 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України в редакції Закону України від 03.03.2022 № 2118-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану» установлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування.

У відповідності до частини сьомої статті 20 та абзацу третього підпункту 2 пункту 22 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 07.05.2022 року №540, якою затвердив Порядок №540 (далі Порядок №540), яким, зокрема визначено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2022 році виплачується в таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.

Суд звертає увагу на те, що на час виникнення спірних відносин у справі, яка розглядається також діє стаття 12 Закону № 3551-ХІІ (Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них) у редакції Закону №367-XIV, згідно якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Враховуючи наведений вище юридичний підхід Конституційного Суду України щодо конституційного обов`язку держави забезпечити посилений соціальний захист як діючих військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів, так і осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності (ветерани війни), та членів їхніх сімей, статус яких обумовлюється високим ризиком отримання поранення, ушкодження здоров`я чи навіть загибелі під час виконання службових обов`язків під час захисту Вітчизни, а також виходячи із системного тлумачення наведених норм права, суд приходить до висновку про те, що визначення Урядом в Порядку №540 інших (менших), ніж у Законі № 3551-ХІІ, розмірів щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році, свідчить про неналежне виконання Державою соціальних зобов`язань щодо осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, та підриває довіру до Держави, оскільки порушуються сама суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб.

Разом з цим, спеціальним нормативним актом, який визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, є Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (далі Закон №389-VIII).

Окремі особливості тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у зв`язку з введенням воєнного стану визначені статтею 6 Закону №389-VIII, пунктом 5 частини першої якої визначено, що в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Як вже зазначалося, воєнний стан в Україні було введено Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, пунктом 3 якого визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону № 389-VIII.

Тобто, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022 не передбачено обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначених статтею 46 Конституції України, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом та яка застосовується у поєднанні із статтею 17 Конституції України, якою визначаються гарантії соціального захисту для особливої категорії осіб, які захищали та захищають Батьківщину.

Наступними Указами Президента України, якими продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, перелік конституційних прав і свободи людини і громадянина, які можуть бути обмежені в умовах воєнного стану, не змінювався, що виключає можливість розширеного тлумачення переліку таких обмежень будь-яким органом державної влади. Тобто, Президент України не надав іншим органам державної влади можливості тимчасово обмежувати гарантії соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону № 3551-ХІІ.

Суд наголошує на тому, що тимчасове обмеження окремих соціальних пільг особам, які захищають або захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII, може відбуватись за умови внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць, а не шляхом внесення змін до бюджетного законодавства з подальшим ухваленням Кабінетом Міністрів України рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.

З урахуванням наведеного, до спірних відносин у справі, яка розглядається при визначенні розміру щорічної допомоги до 5 травня у 2022 році не можуть бути застосовані нормативно-правові акти органів державної влади (Бюджетний кодекс України та Порядок №540), які обмежують права і пільги осіб, передбачені Законом № 3551-ХІІ, оскільки вони є такими, що суперечать статті 17 Основного Закону та спеціальному законодавству, яке регулює забезпечення державою соціального захисту учасників бойових дій шляхом надання їм пільг і гарантій соціального захисту відповідно до законодавства, які є пріоритетними й мають безумовний характер, а мають бути застосовані саме положення статті 12 Закону № 3551-XII, як спеціального законодавства, яке регулює спірні відносини та ухвалене з метою конкретизації приписів Конституції.

При цьому, враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин одночасно чинні норми Порядку №540 та положення статті 12 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, які по різному визначають розміри щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2022 році, та ієрархію нормативно-правових актів, застосуванню підлягають саме положення вказаного Закону № 3551-ХІІ, який має вищу юридичну силу.

Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 13.06.2023 року №560/8064/22.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік відповідно до статті 12 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, а не Порядку №540, як зазначає відповідач у листі від 23 березня 2023 року №10/888 за результатом повторного звернення позивача з питання виплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік.

Щодо посилання відповідача у листі від 23 березня 2023 року №10/888 на те, що в наявних у Управління списках переліку осіб, які мають право на отримання разової грошової допомоги інформація щодо необхідності виплати заявнику разової грошової допомоги 5 травня відсутня та станом на 30.09.2022 до Управління не надходило звернення заявника з питання виплати разової грошової допомоги до 5 травня з державного бюджету у 2022 році, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що у 2022 році безпосередня виплата цієї допомоги здійснювалася у такому порядку:

- органами Пенсійного фонду України - особам, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 р., шляхом включення у відомості (списки) на виплату пенсій;

- структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад - особам, які не перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України як особи, яким призначено пенсію (щомісячне довічне грошове утримання), станом на 5 травня 2022 р., шляхом перерахування коштів на спеціальні рахунки військових частин, установ і організацій за місцем їх служби, а особам, які не є військовослужбовцями, поліцейськими, особами начальницького та рядового складу, - на поточні рахунки таких осіб в уповноважених банках,

- отримувачам грошової допомоги, які перебувають в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах (крім осіб, зазначених у підпункті 1 пункту 3 цього Порядку), виплата грошової допомоги здійснюється шляхом перерахування коштів Мінсоцполітики на зазначені цілі регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти на спеціальні рахунки установ виконання покарань і слідчих ізоляторів.

Отримувачі грошової допомоги, зокрема ті, що набули відповідного статусу згідно із статтями 6, 7, 9, 10, 10-1 і 11 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту до 5 травня поточного року включно, яким не виплачено грошової допомоги станом на 1 липня, мали право звернутися щодо її виплати до місцевого органу соціального захисту населення за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання та отримати її до 30 вересня поточного року.

23 березня 2023 року, позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату йому, як учаснику бойових дій щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік. Також, у заяві було зазначено про неможливість подання вчасно заяви у відповідний термін, у зв`язку з проведенням бойових дій в м.Бахмут Донецької області та перебуванням позивача на військовій службі, проте відповідач листом від 23 березня 2023 року №10/888 відмовив у цьому.

Матеріали справи містять Довідку Військової частини НОМЕР_4 від 22 березня 2023 року №21, в якій зазначено, що капітан ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_4 Донецької області АДРЕСА_2 з 20.01.2022 року по теперішній час.

У довідці від 13.03.2023 №1314/ОГУ/1/1296 Оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », виданої військовослужбовцям, які проходять службу у Військовій частині НОМЕР_4 , зазначено зокрема, що ОСОБА_1 у період з 01.02.2023 по 28.02.2023 виконував бойові завдання із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення (бойових) дій, в межах Краматорського та Бахмутського районів Донецької області, в яких здійснювалось виконання завдання, згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) у складі Оперативно-тактичного угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Довідкою Військової частини НОМЕР_5 -ІІІ від 05.01.2023 року №1314/ОТУ/1/246, засвідчено, що військовослужбовець, зокрема ОСОБА_1 , який проходить службу у військовій частині НОМЕР_4 , приймав безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії) у період з 24.12.2022 року по 31.12.2022 року.

Довідкою Військової частини НОМЕР_5 -ІІІ від 01.02.2023 року №1314/ОТУ/1/585, засвідчено, що військовослужбовець, зокрема ОСОБА_1 , який проходить службу у військовій частині НОМЕР_4 , приймав безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії) у період з 01.01.2023 року по 31.01.2023 року.

Суд зазначає, що право особи на отримання грошової допомоги, передбаченої статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пов`язане лише з наявністю в особи статусу учасника бойових дій станом на 5 травня відповідного року. Грошова допомога не виплачується лише в разі смерті отримувача до 5 травня або набуття громадянином статусу ветерана війни після 5 травня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ні Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ні Порядком №540 не передбачено такої підстави для відмови у виплаті грошової допомоги як відсутність особи, яка має статус учасника бойових дій, у переліках осіб, що мають право на отримання грошової допомоги, чи пропущення такою особою строку 30 вересня для звернення за отриманням допомоги.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що у 2022 році ОСОБА_1 нараховувалася/виплачувалася іншими місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат разова грошова допомога до 5 травня за 2022 рік.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач як місцевий орган соціального захисту населення за місцем реєстрації позивача, не здійснивши нарахування та виплату йому разової грошової допомоги до 5 травня за 2022 рік, допустив протиправну бездіяльність та порушив право позивача на отримання такої допомоги.

Тож суд вважає, що порушене право позивача слід поновити, зобов`язавши відповідача нарахувати та виплатити позивачу разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В силу приписів частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відтак, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить переконання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Решта доводів та аргументів сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Стосовно заявленого позивачем клопотання про зобов`язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб. За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 139, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд,- -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до травня, як учаснику бойових дій за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради (код ЄДРПОУ 25953178, юридична адреса: 84502, Донецька область, м.Бахмут) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 11 вересня 2023 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.В. Кочанова