Постанова

від 07.06.2023 по справі 317/2981/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2023 року

м. Київ

справа № 317/2981/18

провадження № 61-8528св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграріс»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 10 лютого 2020 року, ухвалене у складі судді Громової І. Б., та постанову Запорізького апеляційного суду від 5 травня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Подліянової Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграріс» (далі - ТОВ «Аграріс») звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними.

Позов мотивувало тим, що ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ІV-ЗП № 020281 від 4 травня 2006 року належала земельна ділянка площею 5,2400 га (кадастровий номер 2322187200:02:001:0079), розташована на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

4 квітня 2011 року ТОВ «Аграріс» і ОСОБА_4 уклали договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав, а ТОВ «Аграріс» прийняло в строкове платне користування земельну ділянку площею 5,2400 га, розташовану на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Пунктом 13.1 договору оренди передбачено, що договір оренди земельної ділянки укладено строком на десять років.

27 травня 2011 року зазначений договір оренди земельної ділянки зареєстрований у відділі Держкомзему у Запорізькому районі Запорізької області у книзі записів державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок та вчинено запис за № 232210004000384.

2 квітня 2018 року представник ТОВ «Аграріс» звернувся до Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області для проведення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 4 квітня 2011 року, однак у вказаному зверненні відмовлено, оскільки існують суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, а саме згідно даних державного реєстратора речових прав на нерухоме майно право оренди вже зареєстроване за іншою особою.

Згодом ТОВ «Аграріс» стало відомо, що ОСОБА_4 помер та спадкоємцями належної йому на праві власності земельної ділянки площею 5,2400 га, розташованої на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області, є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які успадкували по частці вказаної земельної ділянки.

Також ТОВ «Аграріс» дізналось про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали оспорювані договори оренди земельної ділянки з ОСОБА_3 .

Позивач вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мали права укладати договори оренди земельних ділянок, оскільки договір оренди земельної ділянки від 4 квітня 2011 року, укладений строком на десять років, тобто до 2021 року включно.

Крім того, спірна земельна ділянка перебуває дотепер у користуванні ТОВ «Аграріс», а тому не могла бути передана в користування та володіння ОСОБА_3 .

Відповідно до пункту 12.3 договору оренди цей договір може бути розірваний за взаємною згодою сторін або за рішенням суду.

Також пунктом 12.4 договору оренди земельної ділянки передбачено, що зміна умов договору або дострокове його розірвання здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

ТОВ «Аграріс» зазначало, що будь-яких угод щодо розірвання чи припинення договору оренди земельної ділянки від 4 квітня 2011 року ні з ОСОБА_4 , ні з його спадкоємцями не укладалось, тому, на думку товариства, договір оренди земельної ділянки продовжує діяти на законних підставах.

Крім того, умовами договору оренди, зокрема, пунктом 12.6 передбачено, що перехід права власності на об`єкт оренди до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання даного договору.

З урахуванням зазначеного товариство вважає, що смерть ОСОБА_4 не є підставою припинення, розірвання або зміни договору оренди земельної ділянки, оскільки разом із правом власності на земельну ділянку до його спадкоємців - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перейшли права та обов`язки за договором оренди від 4 квітня 2011 року.

Посилаючись на зазначене, ТОВ «Аграріс» просило визнати недійсними договори оренди земельної ділянки площею 5,24 га (кадастровий номер 2322187200:02:001:0079), розташованої на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області, укладені 20 жовтня 2016 року ОСОБА_1 з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 10 лютого 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_3 20 жовтня 2016 року, щодо передачі в оренду 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 5,24 га (кадастровий номер 2322187200:02:001:0079), розташованої на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений ОСОБА_2 з ОСОБА_3 20 жовтня 2016 року, щодо передачі в оренду 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 5,24 га (кадастровий номер 2322187200:02:001:0079), розташованої на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог ТОВ «Аграріс», оскільки до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як спадкоємців ОСОБА_4 , перейшли усі права та обов`язки спадкодавця, у тому числі, і за договором оренди земельної ділянки від 4 квітня 2011 року, тому вони зобов`язані належним чином виконувати умови договору оренди.

Встановивши, що успадковану земельну ділянку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передали в оренду ОСОБА_3 , у той час як ця сама земельна ділянка перебувала в оренді у ТОВ «Аграріс» за договором, укладеним спадкодавцем у квітні 2011 і строк дії якого ще не скінчився, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладені 20 жовтня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договори оренди не відповідають вимогам закону та порушують права ТОВ «Аграріс» як орендаря.

Встановивши зазначене, суд першої інстанції вважав позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, і, як наслідок, визнав недійсними договори оренди земельної ділянки.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 5 травня 2020 року рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 10 лютого 2020 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У червні 2020 року ОСОБА_3 подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 10 лютого 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 5 травня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заявник зазначав, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки, звертаючись з відповідним позовом, ТОВ «Аграріс» сплатило судовий збір у розмірі 1 762 грн як за одну вимогу немайнового характеру і, відповідно, просило визнати недійсним один договір оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2016 року, тоді як суд першої інстанції визнав недійсними два договори оренди земельної ділянки, укладені 20 жовтня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зазначене, на думку заявника, є грубим порушенням норм процесуального права, що вплинуло на правильність вирішення справи.

Також заявник вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зазначаючи, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів та про зупинення провадження у справі; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Крім того, заявник вважає, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки при вирішенні справи судами не враховано висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_3 просив про задоволення касаційної скарги.

Позиція інших учасників справи

У вересні 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказувало на безпідставність її доводів. Зазначав, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надали належну оцінку зібраним у справі доказам і ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Також зазначало, що 4 квітня 2011 року ТОВ «Аграріс» та ОСОБА_4 уклали договір оренди земельної ділянки № 218. На час укладення зазначеного договору єдині умови реєстрації договорів оренди земельних ділянок визначав Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року № 2073, який втратив чинність 5 серпня 2011 року.

Відповідно до пункту 2 Порядку державної реєстрації договорів оренди державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

До позовної заяви позивачем додано відповідний договір оренди земельної ділянки з відміткою про його державну реєстрацію у відділі Держкомзему у Запорізькому районі Запорізької області .

Крім того, згідно з інформацією, яка надана міськрайонним управлінням у Запорізькому районі та м. Запоріжжі, державна реєстрація договору від 4 квітня 2011 року № 218, укладеного ТОВ «Аграріс» з ОСОБА_4 , проведена 27 травня 2011 року за № 232210004000384.

Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області просило врахувати поданий відзив при вирішенні цієї справи.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 1 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано із Запорізького районного суду Запорізької області матеріали цивільної справи № 317/2981/18.

Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 1 липня 2020 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17.

Крім того, підставами для відкриття касаційного провадження були доводи заявника про порушення норм процесуального права, зокрема, суд, як вважає заявник, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів та про зупинення провадження у справі; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ІV-ЗП № 020281 від 4 травня 2006 року належала земельна ділянка площею 5,2400 га (кадастровий номер 2322187200:02:001:0079), розташована на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

4 квітня 2011 року ТОВ «Аграріс» з ОСОБА_4 уклали договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав, а ТОВ «Аграріс» прийняло в строкове платне користування земельну ділянку площею 5,2400 га, розташовану на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Пунктом 13.1 договору оренди передбачено, що договір оренди земельної ділянки укладено строком на десять років.

4 квітня 2011 року ТОВ «Аграріс» з ОСОБА_4 підписали акт прийому-передачі об`єкта оренди - земельної ділянки площею 5,724 га, розташованої на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

27 травня 2011 року зазначений договір оренди земельної ділянки зареєстрований у відділі Держкомзему у Запорізькому районі Запорізької області у книзі записів державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок та вчинено запис за № 232210004000384.

З видаткового касового ордеру від 27 травня 2011 року суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_4 отримав від ТОВ «Аграріс» орендну плату за земельну ділянку за 2011, 2012, 2013, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки в сумі 24 000 грн.

Зі свідоцтва про смерть, виданого виконавчим комітетом Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 16 жовтня 2012 року, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Спадкоємцями ОСОБА_4 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які успадкували належну ОСОБА_4 земельну ділянку площею 5,724 га, розташовану на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області, в рівних частках.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що 20 жовтня 2016 року ОСОБА_1 з ОСОБА_3 уклали договір оренди частки земельної ділянки площею 5,724 га, розташованої на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області, і того ж дня такий договір щодо іншої частки цієї ж земельної ділянки уклали ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права № 76275732 від 19 грудня 2016 року суди встановили, що 15 грудня 2016 року державним реєстратором Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області Лагно М. Ю. на підставі договору про оренду земельної ділянки від 20 жовтня 106 року, укладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстровано право оренди на 1/2 частку земельної ділянки (кадастровий номер 2322187200:02:001:0079) площею 5,24 га, розташованої на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області, строком на десять років.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права № 76273264 від 19 грудня 2016 року судами встановлено, що 15 грудня 2016 року державним реєстратором Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області Лагно М. Ю. на підставі договору про оренду земельної ділянки від 20 жовтня 2016 року, укладеного ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , зареєстровано право оренди на іншу 1/2 частку земельної ділянки (кадастровий номер 2322187200:02:001:0079) площею 5,24 га, розташованої на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області, строком на десять років.

ТОВ «Аграріс» відмовлено в реєстрації речового права оренди земельної ділянки (кадастровим номером 2322187200:02:001:0079) площею 5,24 га, розташованої на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області, з тих підстав, що таке право вже зареєстровано.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Частина перша статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22) зазначено, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону України «Про оренду землі»); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою.

Такі ж висновки містяться і у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 2 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18.

Вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій встановили, що оспорюванні договори оренди часток земельної ділянки від 20 жовтня 2016 року, укладені ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , а також ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , є такими, що порушують права ТОВ «Аграріс» щодо користування земельною ділянкою, суперечать нормам Цивільного та Земельного кодексів України та Закону України «Про оренду землі» в частині забезпечення принципів непорушності, правомірності та обов`язковості договорів оренди землі, які укладені з дотриманням необхідних вимог.

Встановлено судами і те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при укладенні договорів від 20 жовтня 2016 року не було дотримано вимоги статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Також суди попередніх інстанцій вказували на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушено приписи статті 15 Закону України «Про оренду землі» і акти прийому-передачі земельної ділянки згідно умов договорів оренди землі від 20 жовтня 2016 року підписані з порушенням, оскільки фактично частки земельної ділянки ОСОБА_3 не передавались, знаходяться в орендному користуванні ТОВ «Аграріс» на підставі договору оренди земельної ділянки № 218 від 4 квітня 2011 року, який на момент розгляду справи не розірвано, не визнано недійсним, тобто його дія не припинена.

З урахуванням зазначеного висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позову щодо визнання недійсними договорів оренди, укладених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з ОСОБА_3 , є обґрунтованими й такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам, встановленим судами.

З цим погоджується і касаційний суд.

Твердження заявника стосовно невстановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи і ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам касаційний суд відхиляє, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень, в яких послідовно та обґрунтовано мотивовані висновки судів.

Відхиляє касаційний суд і доводи заявника стосовно того, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки, звертаючись з відповідним позовом, ТОВ «Аграріс» сплатило судовий збір у розмірі 1 762 грн як за одну вимогу немайнового характеру і, відповідно, просило визнати недійсним один договір оренди земельної ділянки від 20 жовтня 2016 року, тоді як суд першої інстанції визнав недійсними два договори оренди земельної ділянки, укладені 20 жовтня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ «Аграріс» просило визнати недійсними договори оренди земельної ділянки, укладені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з ОСОБА_3 20 жовтня 2016 року.

Доводи заявника про те, що ТОВ «Аграріс» сплатило судовий збір у розмірі 1 762 грн як за одну вимогу немайнового характеру, не впливають на правильність вирішення цієї справи, оскільки суди розглянути справу в межах заявлених позивачем вимог.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, та якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах,викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17.

Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Необхідно зазначити, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, яка була підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, перевірці не підлягає, оскільки має інший предмет спору, зокрема, визнання недійсними електронних торгів, скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про необґрунтоване відхилення клопотання про витребування доказів та про зупинення провадження у справі, а також, що суд встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки за змістом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України вказане є підставою для скасування судових рішень за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу, проте такі доводи не знайшли підтвердження під час касаційного перегляду цієї справи.

Інші наведені заявником доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права фактично зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, їх належності і допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов?язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанції ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статями 400, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 10 лютого 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 5 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук