Постанова

від 05.05.2020 по справі 317/2981/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 05.05.2020 Справа № 317/2981/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/1682/20 Головуючий у 1-й інстанції: Громрова І.Б.

Є.У.№ 317/2981/19 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аграріс до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання договору оренди землі недійсним,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 10 лютого 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ТОВ Аграріс звернулося до суду із вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи уточнювало, і просило визнати недійсним укладений відповідачами договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,2400 га, розташованої на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області, з підстав, передбачених ст.ст.203, 215 ЦК України, ст.ст.15,18,20,24 Закону України Про оренду землі , посилаючись на те, що спірна земельна ділянка перебуває в оренді у товариства з квітня 2011 року, а смерть орендодавця не припинила орендні відносини.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 10 лютого 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 20.10.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо передачі в оренду Ѕ земельної ділянки загальною площею 5,24 га, кадастровий номер 2322187200:02:001:0079, яка розташована на території Миколай-Пільської сільської ради, Запорізького району, Запорізької області.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 20.10.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо передачі в оренду Ѕ земельної ділянки загальною площею 5,24 га, кадастровий номер 2322187200:02:001:0079, яка розташована на території Миколай-Пільської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваними договорами порушуються права ТОВ Аграріс як землекористувача, оскільки на час його укладення останнє ще було орендарем за договором, укладеним з попереднім власником землі. Зі смертю власника землі договір оренди не припинився, а тому є обов`язковим і для спадкоємців орендодавця.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_3 зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає помилковими висновки суду про невідповідність укладених відповідачами договорів оренди земельної ділянки вимогам закону. На думку орендаря ОСОБА_3 , товариство Аграріс не є землекористувачем земельної ділянки, яку успадкували ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після смерті свого батька ОСОБА_4 , а отже спірними договорами права позивача не порушені. Земельна ділянка перебувала у користуванні у іншого орендаря - ПП Світточ за договором від 17.06.2008, який було розірвано приблизно за рік до смерті ОСОБА_4 , інших договорів останній не укладав, а доданий до позовної заяви договір, укладений спадкодавцем із ТОВ Аграріс , є недійним, не зареєстрований ва установленому законом порядку, є предметом спору в іншій справі. Зазначає, що суд першої інстанції неодноразово порушував норми процесуального права, вийшов за межі позовних вимог, дав неправильну оцінку зібраним у справі доказам, порушив принципи змагальності, об`єктивності і неупередженості.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника відповідачів адвоката Тітова В.А., який підтримав апеляційну скаргу і просив про її задоволення, заперечення представника ТОВ Аграріс адвоката Василеги І.М., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, вони регулюються також актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Отже, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоду встановленій формі.

Підпунктом 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Встановлено, що 04 квітня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Аграріс та ОСОБА_4 , батьком відповідачок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки № 218 , відповідно до якого товариству була передана в оренду земельна ділянка, яка належить ОСОБА_4 на підставі Державного акту №020281 серії 1У-ЗП, виданого Запорізькою райдержадміністрацією 04.05.2006, загальною площею 5,24 га (рілля), що знаходиться на території Миколай-Пільської сільської ради, Запорізького району Запорізької області. Орендар зобов`язався приступити до використання об`єкту оренди в строки, встановлені договором, зареєстрованим в установленому законом порядку (п.9.4 Договору). Пунктом 13 цього договору передбачено, що договір укладено на 10 років з урахуванням ротації культури згідно з проектом землеустрою, договір є чинним до 31 грудня останнього року оренди. Пунктом 3.1 договору розмір орендної плати визначено у грошовій формі у розмірі не менше 3% від вартості нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 3 000 грн. на рік (т.1,а.с.7-10).

Того ж дня сторони договору підписали акт прийому-передачі земельної ділянки (т.1, а.с.10).

Вказаний договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Запорізькому районі Запорізької області, відповідно до Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 2073 від 25 грудня 1998 року, який діяв на момент укладення вищевказаного договору, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27 травня 2011 року за № 232210004000384 (т.1, а.с. 9 зворот).

Факт реєстрації договору у відділі Держкомзему у Запорізькому районі Запорізької області підтверджується фотокопією витягу із Книги записів реєстрації державних актів на право власності та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, розділ книги 4АА 009667, том 1 (25) дата відкриття 10 березня 2011, де у розділі 4 міститься запис за № 384 про реєстрацію 27.05.2011 права оренди належної ОСОБА_4 земельної ділянки ТОВ Аграріс , термін договору оренди 10 років (т.1, а.с.154-157).

На виконання своїх зобов`язань за договором оренди 27 травня 2011 року ТОВ Аграріс відповідно до видаткового касового ордеру сплатило ОСОБА_4 24 000 грн., призначення платежу - орендна плата за 2011-2018р.р. (т.1, а.с.170).

Після смерті власника землі ОСОБА_4 , яка сталася 15 жовтня 2012 року, відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_1 набули право власності на спірну земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 105/2013 від 23 квітня 2014 року (т.1, а.с.70-72).

Не розірвавши договірні відносини з ТОВ Аграріс , 20 жовтня 2016 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 уклали з ОСОБА_3 договори оренди успадкованої після смерті батька земельної ділянки строком на десять років, які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.12.2016 р. за № 18134893, №18134312 (т.1, а.с.100-108).

В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст. 203 цього кодексу.

Статтею 24 Закону України Про оренду землі передбачено, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Установивши, що успадковану земельну ділянку ОСОБА_1 і ОСОБА_2 восени 2016 року передали в оренду ОСОБА_3 у той час, як ця сама земельна ділянка перебували в оренді у ТОВ Аграріс за договором, укладеним спадкодавцем у квітні 2011 і строк дії якого ще не скінчився, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладені відповідачами договори від 20 жовтня 2016 року не відповідає вимогам закону, порушують права ТОВ Аграріс як орендаря.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не був землекористувачем, оскільки спірна земельна ділянка з червня 2008 року перебувала в оренді у ПП Світоч , що підтверджується відповідними письмовими доказами, є неспроможними.

Як встановлено судом, договір оренди б/н від 17.06.2008, укладений між попереднім землевласником ОСОБА_4 і ПП Світточ 17.06.2008, розірвано у лютому 2011, що не оспорювалося спадкоємцями орендодавця і підтверджується відповідними письмовими доказами (т.1, а.с.168,169).

За положенням ст.ст.204, 629 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У передбаченому законом порядку угода від 23.02.2011 про дострокове розірвання договору оренди, укладеного з ПП Світточ , і договір оренди №218, укладений 04.04.2011 між ТОВ Аграріс і ОСОБА_4 , недійсними не визнавалися, а отже в силу ст.ст.204, 629 ЦК України є правомірним і обов`язковим для виконання як сторонами, так і їх правонаступниками.

Зважаючи на те, що договір оренди, укладений ОСОБА_4 з ТОВ Аграріс 04.024.2011, після його підписання пройшов державну реєстрацію у передбаченому законом порядку, земля з 2011 року перебувала у фактичному користуванні орендаря ТОВ Аграріс , ОСОБА_4 отримав від орендаря 24 000 грн. за передачу ділянки в оренду, що свідчить про виконання сторонами умов договору, на момент повторної передачі земельної ділянки в оренду іншому орендарю попередній договір не розірваний і недійсними не визнавалися, доводи апеляційної скарги про те, що спірними договорами права позивача не порушені не відповідають фактичним обставинам справи.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, вихід за межі позовних вимог, неправильну оцінку зібраних у справі доказів, є неспроможними.

Знаходження в проваджені суду іншої справи за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ТОВ Аграріс про визнання недійсним договору оренди 2011р. не є достатньою підставою для висновку про його недійсність у цій справі. Предметом позову у цій справі є недійсність укладених відповідачами договорів у 2016 з підстав порушення прав ТОВ Аграріс як землекористувача. На час укладання землевласниками договорів оренди з новим орендарем земля фактично перебували у користуванні іншого орендаря і відповідний договір не був визнаний недійсним.

За положенням ч.2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушень норм процесуального права, які за вимогами ч.3 ст.376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, у цій справі не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про упередженість суду є безпідставними, жодними належними і допустимими доказами не підтверджені. У порядку, передбаченому ст.39 ЦПК України зава про відвід складу суду ОСОБА_3 і його представником не подавалася. Незгода відповідача і його представника з процесуальними діями суду і з результатами розгляду спору не є підставою для висновку про упередженість суду.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно статті 375 ЦП К України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.

Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон № 540-IX).

За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII Прикінцевих положень вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 10 лютого 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повна постанова складена 06 травня 2020 року.

Головуючий: І.В. Кочеткова

Судді: О.М. Кримська

Г.С.Подліянова