Постанова

від 12.09.2023 по справі 387/800/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 387/800/21

провадження № 61-7310св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фермерське господарство «Неофіти»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фермерського господарства «Неофіти» на постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 червня 2022 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства «Неофіти» про дострокове розірвання договору оренди землі та скасування його державної реєстрації.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до фермерського господарства «Неофіти» (далі - ФГ «Неофіти») про дострокове розірвання договору оренди землі та скасування його державної реєстрації.

Позов мотивовано тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 жовтня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 704, позивач набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3521781000:02:000:0264, площею 6,3276 га, яка розташована на території Гаївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, та яка належала на праві приватної власності її батькові ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказувала, що у січні 2020 року дізналася, що земельна ділянка знаходиться в оренді у ФГ «Неофіти». Згідно із інформаційною довідкою договір оренди був зареєстрований у Добровеличківському кадастровому бюро 03 березня 2010 року за № 041036900262 та рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45707698 від 26 лютого 2019 року, право оренди за договором внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права. Договір укладено на 10 років.

08 січня 2020 року вона направила відповідачу листа із повідомленням про зміну власника земельної ділянки та про непродовження договору оренди після закінчення строку його дії. Відповіді не отримувала.

Позивач зазначала, що пізніше вона дізналася про додаткову угоду від 12 квітня 2011 року, яка зареєстрована в 2019 році. Згідно умов додаткової угоди, продовжено термін дії договору оренди землі на 49 років.

Позивач з`ясувала, що орендна плата відповідачем не виплачувалась її батькові, а тому звернулася до господарства про виплату їй орендної плати за 2010-2020 роки, однак відповіді не отримала.

Посилаючись на систематичну несплату орендної плати в строки, які передбачені договором, що є істотним порушенням умов договору, позивач просила суд:

- розірвати договір оренди землі, укладений між ОСОБА_2 та ФГ «Неофіти», зареєстрований у Добровеличківському районному кадастровому бюро 03 березня 2010 року за № 041036900262, за рішенням про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 4507698, від 26 лютого 2019 року право оренди за договором внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права разом з додатковою угодою від 12 квітня 2011 року № 1 до договору оренди землі від 03 березня 2010 року;

- скасувати державну реєстрацію договору оренди землі, який зареєстрований у Добровеличківському районному кадастровому бюро 03 березня 2010 року за № 041036900262 та рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45707698 від 26 лютого 2019 року право оренди за договором внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права та додаткової угоди від 12 квітня 2011 року № 1 до договору оренди землі від 03 березня 2010 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 24 січня 2022 року у складі судді Майстер І. П.позов задоволено.

Розірвано договір оренди землі, який укладено між ОСОБА_2 та ФГ «Неофіти», зареєстрований у Добровеличківському районному кадастровому бюро 03 березня 2010 року за № 041036900262 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3521781000:02:000:0264, площею 6,3276 га, розташованої на території Гаївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 із додатковою угодою від 12 квітня 2011 року № 1 та скасовано державну реєстрацію прав та обтяжень до договору оренди землі № 33843374 та державну реєстрацію прав та обтяжень згідно з додатковою угодою від 12 квітня 2011 року № 1 до договору оренди землі від 03 березня 2010 року за № 30462089.

Вирішено питання розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відповідач не довів належними та допустимими доказами сплату орендної плати. Наданими сторонами документами не спростовано факт систематичної несплати відповідачем орендної плати позивачу, а тому позовні вимоги щодо розірвання договору оренди землі та додаткової угоди є обґрунтованими.

Додатковим рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 25 березня 2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування державної реєстрації договору оренди землі, який зареєстрований у Добровеличківському районному кадастровому бюро 03 березня 2010 року № 041036900262 відмовлено.

Додаткове рішення місцевого суду мотивовано тим, що в ухвалі від 09 березня 2022 року Кропивницький апеляційний суд зазначив, що в резолютивній частині рішення суду першої інстанції не вирішено питання щодо заявлених позовних вимог про скасування державної реєстрації договору оренди землі, який зареєстрований у Добровеличківському районному кадастровому бюро 03 березня 2010 року № 041036900262. Тому, суд першої інстанції зазначає, що позовна вимога про скасування державної реєстрації договору оренди землі, який зареєстрований у Добровеличківському районному кадастровому бюро 03 березня 2010 року № 041036900262 є безпідставною, так як на даний час положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає саме скасування державної реєстрації прав, яке суд скасував, а не скасування реєстрації договору оренди землі, який розірваний в судовому порядку. Тому на момент розгляду справи суд, розриваючи договір оренди землі, укладений між ОСОБА_2 та ФГ «Неофіти» ,зобов`язаний застосовувати закони та нормативно-правові акти, які діють на час виникнення між сторонами цивільно-правового спору. Отже в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають та є безпідставними.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу ФГ «Неофіти» задоволено частково.

Рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 27 січня 2022 року в частині скасування державної реєстрації прав та обмежень до договору оренди землі за № 33843374 та державну реєстрацію прав та обмежень додаткової угоди за № 30462089 скасовано.

В частині розподілу судових витрат рішення суду змінено. Стягнуто з ФГ «Неофіти» на користь ОСОБА_1 908,00 грн судового збору.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ «Неофіти» 1 362,00 грн судового збору.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач не довів належними та допустимими доказами сплату орендної плати на декілька років вперед без відповідних на те підстав. Наданими відповідачем документами не підтверджується сплата орендної плати ОСОБА_3 за майбутній період, а саме за 2019-2020 роки у жовтні 2017 року. Як позивач, так і суд першої інстанції не врахували зміни в законодавстві України, позивач обрав, а суд застосував спосіб захисту про скасування державної реєстрацію прав та обтяжень до договору оренди землі № 33843374 та державну реєстрацію прав та обтяжень додаткової угоди від 12 квітня 2011 року № 1 до договору оренди землі від 03 березня 2010 року № 30462089, який не передбачений законом, що свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2022 року до Верховного Суду, ФГ «Неофіти», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди землі скасувати та направити справу у вказаній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Добровеличківського районного суду Кіровоградської області.

16 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 809/1092/18, від 01 липня 2020 року у справі № 320/5420/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 388/1285/17 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою клопотання представника відповідача про приєднання до матеріалів справи належної копії примірника видаткового ордеру від 03 жовтня 2017 року № 127, який містить підпис ОСОБА_2 про отримання орендної плати, що є належним та достовірним доказом.

Скаржник вважає безпідставними висновки судів щодо належного засвідчення підприємством копій видаткових касових ордерів, з тих підстав, що вони посвідченні лише адвокатом для подання документів до суду. Зауважує, що зі змісту копій видаткових касових ордерів вбачається, що такі документи засвідчені самим адвокатом у встановленому порядку, так як копії цих документи містили відмітки про її посвідчення, а саме: слова «з оригіналом згідно», особистий підпис адвоката, який засвідчив копію, його ініціали та прізвище, а також дату засвідчення копії.

Ухвалюючи рішення суди вказували, що факт знищення оригіналів касових документів за закінченням строків зберігання не звільняє відповідача від обов`язку доводити обставини справи, оскільки договірні зобов`язання між сторонами не припинились. Однак, ОСОБА_2 не мав жодних претензій з приводу своєчасності та повноти виплати орендної плати, а виплата плати наперед здійснена саме з ініціативи безпосередньо ОСОБА_2 . При цьому, вказані документи знищені господарством не одразу по спливу 3 років, а лише у травні 2021 року.

При запереченні підпису ОСОБА_2 на видаткових касових ордерах позивач має доводити такі обставини виключно певним засобами доказування, для отримання яких необхідні спеціальні знання інші ніж право. Однак, таких клопотань позивач не заявляла, а тому її твердження про неналежність підпису ОСОБА_2 на вказаних документах є лише припущенням.

Відповідач зазначає в касаційній скарзі, що позивач не надала належних та допустимих доказів щодо систематичної невиплати орендної плати за спірним договором оренди землі.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2022 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що відповідно до свідоцтва про спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Новоархангельського районного нотаріального округу Кіровоградської області Степаненко Р. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 704, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 успадкувала земельну ділянку площею 6,3276 га, розташовану на території Гаївської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, кадастровий номер 3521781000:02:000:0264 (а. с. 13).

Зі змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 жовтня 2019 року № 186217348 вбачається, що 25 жовтня 2019 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 3521781000:02:000:0264 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 704, виданого 25 жовтня 2019 року (а. с. 14).

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого права індексний номер витягу від 03 лютого 2020 року № 198680153, в реєстрі 21 лютого 2019 року за № 30462089 зареєстроване право оренди земельної ділянки на підставі додаткової угоди, серія та номер 1, виданий 12 квітня 2011 року, видавник ФГ «Неофіти» / ОСОБА_2 ; договір оренди землі, серія та номер 041036900262, виданий 03 березня 2010 року, видавник ФГ «Неофіти» / ОСОБА_2 . Строк дії на 49 років (а. с. 15).

ОСОБА_2 (орендодавець) у 2009 році уклав з ФГ «Неофіти» (орендар) договір оренди землі, згідно з умовами якого орендодавець передав орендареві в строкове платне користування належну йому земельну ділянку. Строк дії договору становить 10 років. Вказаний договір зареєстровано у Добровеличківському районному кадастровому бюро, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03 березня 2010 року за № 041036900262 (а. с. 16, 17).

Згідно із додатковою угодою № 1 до договору оренди землі від 03 березня 2010 року ОСОБА_2 (орендодавець) 12 квітня 2011 року уклав з ФГ «Неофіти» (орендар) цю додаткову угоду, про внесення змін та доповнень, а саме у пункт 8 договору оренди землі цифри «10 років» замінити відповідно на цифри «49 років» (а. с. 18).

З листів-повідомлень від 07 травня 2020 року, 11 січня 2019 року, від 05 травня 2020 року, від 16 вересня 2021 року, інформації про відправлення від 09 січня 2020 року, від 16 січня 2020 року, від 07 травня 2020 року, від 21 вересня 2021 року та рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень від 09 січня 2020 року, від 07 травня 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 повідомила ФГ «Неофіти» що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом є власником земельної ділянки площею 6,3276 га, кадастровий номер 3521781000:02:000:0264 та договір оренди землі, який укладено між ФГ «Неофіти» та її покійним батьком ОСОБА_2 закінчується 03 березня 2020 року, продовжувати на новий термін вона не буде. Крім того, за період з 2010-2019 роки орендна плата не виплачена. Заявник просила всю заборгованість переслати їй поштовим переказом (а. с. 19-26).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Правовідносини, пов`язані з набуттям права оренди на земельні ділянки, укладенням договорів оренди землі та їх реєстрацією регулювалися ЗК України, Законом України «Про оренду землі», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до частини першої статті 152 та частини першої статті 153 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частинами першою та другою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно із статтями 21, 22 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року в справі № 183/262/17 дійшов висновку, що частинами першою і другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 542/51/22.

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 набула права власності на земельну ділянку з моменту отримання 25 жовтня 2019 року свідоцтва про право на спадщину за законом, тому набула право на отримання орендної плати за 2019 та 2020 роки.

Згідно із пунктом 11 оспорюваного договору оренди землі орендна плата вноситься один раз на рік до 30 грудня кожного року.

Отже, у спірних правовідносинах строком є виплата орендної плати саме до 30 грудня кожного року і невиконання відповідачем обов`язку сплатити орендну плату у строк, визначений умовами договору, і є несплатою орендної плати.

Згідно зі статтею 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Чинне законодавство про оренду землі не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 704/236/17, від 22 червня 2021 року у справі № 364/546/19 та від 24 травня 2023 року у справі № 542/51/22.

12 квітня 2011 року укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди землі між ОСОБА_2 та ФГ «Неофіти», якою змінено строк дії договору оренди землі та доповнено пункт 40 договору, яким передбачено, що «в разі переходу права власності на дану земельну ділянку до інших осіб в порядку спадкування, усі умови цього договору зберігають силу для таких спадкоємців». Всі інші умови залишилися незмінними та чинними у редакції договору та сторони підтвердили щодо них свої зобов`язання.

Встановлено, що ОСОБА_1 направляла листи-повідомлення відповідачу про зміну власника та необхідність розрахунку за оренду землі за 2010-2020 роки, які залишились без відповіді відповідача.

В матеріалах справи наявні копії видаткових касових ордерів стосовно виплата орендної плати ОСОБА_2 з 2010 по 2018 рік (а. с. 55-62).

Проте, судами попередніх інстанцій встановлено, що на копії касового ордеру від 03 жовтня 2017 року № 127 про виплату коштів ОСОБА_2 в сумі 20 125,00 грн за 2019-2020 роки відсутній підпис одержувача коштів (а. с. 63).

Також, судами встановлено, що у ФГ «Неофіти» оригінали ордерів відсутні, так як вони знищені на підставі акта про вилучення для знищення бухгалтерських документів ФГ «Неофіти». Вказаний акт не вносився до національного архівного фонду у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем, пізніше, віднайшлася інша копія касового ордеру від 03 жовтня 2017 року № 127 де є підпис отримувача коштів ОСОБА_2 (а. с. 141).

Однак, суди попередніх інстанцій критично поставилися до вказаного доказу та не взяли його до уваги, оскільки оригіналу вказаного ордеру суду надано не було, а акт про вилучення для знищення бухгалтерських документів ФГ «Неофіти» не внесених до національного архівного фонду, у зв`язку із закінченням терміну зберігання від 14 травня 2021 року не доводить факту знищення саме цих видаткових касових ордерів, а лише зазначає про знищення банківських документів (платіжні доручення, банківські виписки, журнали-ордера) та перелік інших документів, які не відносяться до предмета спору.

Зазначені факти свідчать про систематичне порушення орендарем (відповідачем) своїх зобов`язань з щодо своєчасної сплати коштів орендодавцю (позивачу) згідно договору оренди. Враховуючи, що ці порушення виникають два і більше разів, закон передбачає підстави для розірвання відповідного договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач не довів належними та допустимими доказами виплату орендної плати. Надані відповідачем документи не підтверджують факт виплати орендної плати ОСОБА_2 за майбутні періоди, а саме у жовтні 2017 року на 2019-2020 роки.

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 809/1092/18, від 01 липня 2020 року у справі № 320/5420/18, від 17 лютого 2021 року у справі № 388/1285/17 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства «Неофіти» залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров