Постанова

від 12.09.2023 по справі 507/2056/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 507/2056/21

провадження № 61-7846св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: Троїцький опорний заклад загальної середньої освіти Любашівської селищної ради Одеської області, відділ освіти, молоді та спорту Любашівської селищної ради Одеської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 17 січня 2022 року у складі судді Дармакуки Т. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Комлевої О. С., Сєвєрової Є. С.,

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Троїцького опорного закладу загальної середньої освіти Любашівської селищної ради Одеської області, відділу освіти, молоді та спорту Любашівської селищної ради Одеської області про визнання протиправним, скасування повідомлення та наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання вчинити певні дії.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Троїцького опорного закладу загальної середньої освіти Любашівської селищної ради Одеської області (далі - Троїцький ОЗ ЗСО), відділу освіти, молоді та спорту Любашівської селищної ради Одеської області про визнання протиправним, скасування повідомлення та наказу про відсторонення від роботи, зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивовано тим, що позивачі працюють на посаді вчителів Троїцького ОЗ ЗСО. Наказами Троїцького ОЗ ЗСО від 08 листопада 2021 року № 58-к/тр, 59-к/тр їх відсторонили від роботи із тієї підстави, що вони відмовилися надати медичну документацію на підтвердження щеплення проти COVID-19. Відсторонення від роботи вони вважають протиправним, таким, що порушує їхнє право на працю, також обмежувальні протиепідемічні заходи - протиправні та неконституційні.

Позивачі просили суд:

- визнати протиправною діяльність Троїцького ОЗ ЗСО щодо відсторонення позивачів від роботи за відсутності в них профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби проти COVID-19;

- зобов`язати Троїцький ОЗ ЗСО скасувати повідомлення від 04 листопада 2021 року № 160, № 161;

- зобов`язати Троїцький ОЗ ЗСО скасувати накази від 08 листопада 2021 року № 58-к/тр, 59-к/тр;

- відділ освіти, молоді та спорту Любашівської селищної ради Одеської області виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу починаючи із 08 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі;

- Троїцькому ОЗ ЗСО зарахувати до трудового та страхового стажу вимушені прогули ОСОБА_1 та ОСОБА_2 починаючи з 08 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 17 січня 2022 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що відсторонення позивачів від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання протиправною діяльності Троїцького ОЗ ЗСО щодо відсторонення позивачів від роботи за відсутності в них профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби проти COVID-19; зобов`язання Троїцького ОЗ ЗСО скасувати повідомлення від 04 листопада 2021 року № 160, 161; зобов`язання Троїцького ОЗ ЗСО скасувати накази № 58-к/тр, 59-к/тр від 08 листопада 2021 року. Також, з огляду на те, що у цій частині позовних вимог суд дійшов висновку про їх безпідставність, тому у решті заявлених позивачем позовних вимог щодо виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та зарахування до трудового та страхового стажу вимушеного прогулу, також належить відмовити, оскільки по своїй суті вони є похідними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Любашівського районного суду Одеської області.

28 червня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявники посилаються на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказують, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 159/22/22, від 01 березня 2023 року у справі № 697/2309/21 та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що вимоги роботодавця про надання працівником документів про щеплення проти Covid-19 є протиправними, оскільки законом не передбачено обов`язку працівника надавати роботодавцю документи про щеплення від Covid-19.

Оскаржувані накази є незаконними у зв`язку із порушенням права позивачів на працю, встановленого статтею 43 Конституції України та статтею 21 КЗпП України.

Не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від Covid-19.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що позивач ОСОБА_1 з 01 вересня 1995 року працює на посаді вчителя фізичної культури, ОСОБА_2 з 01 листопада 2013 року працює на посаді вчителя інформатики в Троїцькому ОЗ ЗСО (т. 1 а. с. 14-22).

04 листопада 2021 року Троїцький ОЗ ЗСО повідомив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про обов`язкове профілактичне щеплення проти Covid-19. Як вбачається із повідомлень від 04 листопада 2021 року № 160 та № 161, які адресовані позивачам, їм запропоновано до 08 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти Covid-19, а також надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 01 вересня 2011 року № 595. При цьому, позивачів попереджено, що у випадку ненадання одного із зазначених документів, вони будуть відстороненні від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (т. 1 а. с. 23 зворот -25).

Наказами Троїцького ОЗ ЗСО від 08 листопада 2021 року № 58-к/тр, № 59-к/тр ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти Covid-19 (т. 1 а. с. 25 зворот, 26 ).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Конституція України як Основний закон гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, тобто безпосереднього виконання ним трудових обов`язків, міститься у статті

46 КЗпП України.

Так, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані,

у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153), згідно якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року

№ 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство».

Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови КМУ, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі

№ 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим

у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям

1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України імперативно встановлено обов`язковість урахування судом висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Питання правомірності відсторонення працівника від роботи у зв`язку з відсутністю у нього профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, було предметом правового дослідження та аналізу Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначила таке:

«…нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на

COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку, без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Переглядаючи по суті справу № 130/3548/21 (спір, що виник у аналогічних правовідносинах зі справою, що переглядається) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що:

«…У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню

COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів».

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є вчителями Троїцького ОЗ ЗСО.

На виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236» роботодавець письмово повідомив працівників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про необхідність надати документ про вакцинацію або довідку про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень. Також в цих повідомленнях наведено про те, що працівників, які не нададуть один із зазначених документів, буде відсторонено від роботи (т. 1 а. с. 23 зворот - 25).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із цими документами були ознайомлені під особистий підпис 04 листопада 2021 року, про що свідчить їх зміст, де зазначено про те, що вони ознайомлені, проте не згодні (т. 1 а. с. 24, 25).

За характером виконуваних обов`язків вчителя фізичної культури та вчителя інформатики в Троїцькому ОЗ ЗСО, які пов`язані з контактами з дітьми (учнями), позивачі підлягали обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовились від проходження вакцинації, тому відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив їх від роботи на час до проведення щеплення.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій під час прийняття своїх рішень врахували, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Право позивачів на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивачі відмовилися від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 697/2357/21.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає, що за таких обставин керівник закладу освіти правомірно прийняв рішення про відсторонення позивачів від роботи.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 17 січня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров