Постанова
від 13.09.2023 по справі 910/21990/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2023 р. Справа№ 910/21990/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Кравчука Г.А.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 13.09.2023 у справі №910/21990/21 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «Фортуна-ХХІ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023, повний текст якого складений 04.05.2023

у справі №910/21990/21 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави

до 1. Київської міської ради

2. Приватного підприємства «Фортуна-ХХІ»

про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради та Приватного підприємства «Фортуна-ХХІ», в якому просив:

- визнати недійсним договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк площею 5,7839 (кадастровий номер 8000000000:90:116:0006) по вулиці Промислова, 4-Д в Голосіївському районі міста Києва, укладений між Київською міською радою та Приватним підприємством «Фортуна-ХХІ», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстровано в реєстрі 05.10.2020 за №788;

- зобов`язати Приватне підприємство «Фортуна-ХХІ» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 5,7839 (кадастровий номер 8000000000:90:116:0006) по вулиці Промислова, 4-Д в Голосіївському районі міста Києва у стані не гіршому порівняно з тим, у якому підприємство одержало її в оренду.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, зареєстрований в реєстрі 05.10.2020 за №788, не відповідає вимогам ст. 51 ВК України, ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» та типового договору оренди водного об`єкту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 №420, оскільки паспорти на орендовані водні об`єкти не виготовлені, вода (водний простір), як об`єкт користування, до договору не включена, плата за користування земельною ділянкою складається тільки з плати за землю, а плата за воду (водний простір) сторонами не узгоджена та до оспорюваного договору не внесена, у зв`язку з чим останній підлягає визнанню недійсним.

Крім того прокурор зазначив про те, що відповідачем 2 було порушено визначений договором оренди строк на звернення до відповідача 1 із клопотанням (заявою) про поновлення договору оренди земельної ділянки, а відповідачем 1 не було прийнято рішення про продовження договору оренди на новий строк, зауваживши на тому, що висновок Постійної комісії Київради з питань містобудування, архітектури та землекористування такого рішення замінити не може.

Відповідач 1 проти позову заперечив, пославшись на те, що Порядком набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві затвердженим рішенням Київської міської ради № 241/2463 від 20.04.2017 встановлена можливість поновлення договорів оренди земельних ділянок без прийняття Київською міською радою рішення шляхом прийняття постійною комісією Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування висновку щодо можливості поновлення договору, а відтак відсутність відповідного рішення Київської міської ради не свідчить про порушення процедури поновлення договору оренди землі.

Узагальнені доводи відповідача 2 проти позову наступні:

- укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк відбулось відповідно до діючих норм права, які не вимагають розгляду цього питання на пленарному засіданні Київської міської ради;

- орендовані ним водні об`єкти - ставки побудовані в 2000 році, а відтак є рибогосподарськими технологічними водоймами, в той час як погодження паспорту рибогосподарської технологічної водойми з Державним водним агентством України не є обов`язковим;

- правомірність укладення спірного договору встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2006 у справі №24/822;

- рибогосподарська технологічна водойма до 04.11.2020 надавалась в оренду за договором оренди землі та мала відмінний порядок передачі в оренду ніж водний об`єкт, зокрема, даний порядок не передбачає додаткову плату за водний простір;

- прокурор передчасно звернувся до суду із даним позовом, з огляду на те, що у відповідачів був строк до 02.03.2022 для визначення та уточнення умов договору оренди, зокрема для визначення розміру орендної плати за земельну ділянку, на якій розташований водний об`єкт або щодо орендної плати за водний об`єкт, а отже на момент укладення оспорюваного договору останній не суперечив вимогам законодавства;

- визнання недійсним оспорюваного договору порушить право відповідача 1 на мирне володіння майном.

Також відповідач 2 зауважив на тому, що докази використання ним спірної земельної ділянки неефективно, нераціонально або завдання відповідачем 2 шкоди розвитку міста матеріали справи не містять та на тому, що задоволення позовних вимог у цій справі фактично призведе до недоотримання місцевим бюджетом орендної плати, а саме 573 537,43 грн. на рік.

В свою чергу прокурор зауважив на задоволення позовних тому, що:

- незалежно від того чи надається юридичній чи фізичній особі у користування на умовах оренди рибогосподарський об`єкт чи рибогосподарська технологічна водойма, вони згідно вимог законодавства мають бути надані в комплексі із земельною ділянкою та за наявності відповідного паспорта;

- відповідачем 2 було розроблено паспорти рибогосподарських технологічних водойм (ставків) №1-4, що розташовані у Голосіївському районі міста Києва та внесено їх до Державного реєстру рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) лише після пред`явлення прокуратурою позовної заяви;

- його звернення до суду з позовом у цій справі спрямоване на захист інтересів територіальної громади міста Києва, як власника спірної земельної ділянки водного фонду комунальної власності, права якої порушено внаслідок незаконного поновлення договору оренди, в той час як саме уповноваженим органом на представництво інтересів громади у даному випадку - Київською міською радою було порушено вимоги законодавства та вона набула статусу відповідача у даній справі;

- територіальною громадою було недоотримано плату за воду (водний простір).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2022 у справі №910/21990/21 позовну заяву Першого заступника керівника Київської міської прокуратури з вимогами до Київської міської ради та Приватного підприємства «Фортуна-ХХІ» про визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки залишено без розгляду з огляду на наявність у посадових осіб Головного управління Держгеокадастру у м. Києві процесуальної дієздатності, як наслідку можливого подання позову до суду з метою захисту інтересів держави, що передбачено чинними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність уповноваженого органу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 апеляційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2022 у справі №910/21990/21 скасовано, а матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Вказана постанова мотивована тим, шо оскільки предметом позову є не тільки повернення земельної ділянки, а й вимоги про визнання договору оренди недійсним, Головне управління Держгеокадастру у м. Києві не наділене повноваженнями для звернення до суду з таким позовом, а отже прокурор правомірно звернувся до суду в інтересах держави без зазначення конкретного органу в інтересах якого подано позов.

Суд апеляційної інстанції частково погодився з доводами відповідача 2, що прокурор мав надати більш детальне обґрунтування наявності підстав для самостійного звернення до суду, зауваживши на тому, що вказана обставина не свідчить що прокурором не правильно визначено суб`єктний склад у даному спорі.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.04.2023 у справі №910/21990/21 позов першого заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено повністю. Визнано недійсним договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк площею 5,7839 (кадастровий номер 8000000000:90:116:0006) по вулиці Промислова, 4-Д в Голосіївському районі міста Києва, укладений між Київською міською радою та Приватним підприємством «Фортуна-ХХІ», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстровано в реєстрі 05.10.2020 за №788. Зобов`язано Приватне підприємство «Фортуна-ХХІ» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 5,7839 (кадастровий номер 8000000000:90:116:0006) по вулиці Промислова, 4-Д в Голосіївському районі міста Києва у стані не гіршому порівняно з тим, у якому підприємство одержало її в оренду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що:

- виходячи з умов укладеного між сторонами за рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2006 у справі №24/822 договору оренди такий договір укладено на 10 років, затверджений договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, а для реалізації свого переважного права на поновлення такого договору відповідач 2 повинен повідомити відповідача 1 письмово не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору. Отже, враховуючи те, що такий договір був зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 30.03.2007, саме 30.03.2007 є датою укладення договору, а відтак строк дії такого договору закінчився 29.03.2017, а про намір продовжити його дію відповідач 2 повинен був повідомити відповідача 1 не пізніше ніж до 30.12.2016;

- так як відповідач 2 звернувся до відповідача 1 з клопотанням про поновлення договору оренди (укладення договору оренди землі на новий строк) лише 27.02.2017, тобто із пропуском встановленого п. 8 такого договору оренди строку, відповідач 2 втратив своє переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк, що свідчить про те, що правові підстави для спрощеної процедури пролонгації відповідачу 2 такого договору оренди (без прийняття відповідного рішення Київською міською радою), були відсутні. Слід зауважити і на тому, що розміщене на спірній земельній ділянці нерухоме майно відповідача 2 є значно меншим за площею ніж площа спірної земельної ділянки, що виключає передачу даної земельної ділянки виключно для обслуговування нерухомого майна, яке на ній знаходиться.

- із набуттям Закону України «Про аквакультуру» (01.07.2013) у разі передачі в оренду земельної ділянки, на якій є водний об`єкт (природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт), згідно наявного у ст. 1 ВК України визначення), умови договору мають передбачати передання в оренду як води (водний простір)/водного об`єкта, в тому числі рибогосподарської технологічної водойми, так і земельної ділянки під водним об`єктом; розмір орендної плати як за користування земельною ділянкою, так і водним об`єктом; умови використання водного об`єкту та інші умови, які вимагаються законодавством, проте умови оспорюваного договору про укладення договору оренди на новий строк не містить умов щодо передання в оренду водного об`єкту та відповідно не визначає розмір орендної плати за такий об`єкт та не встановлює умов використання водних об`єктів, що свідчить про те, що між відповідачами не було погоджено у договорі істотних умов договору, які встановлені чинним законодавством для договору оренди водного об`єкта в комплексі із земельною ділянкою під ним, а відтак оспорюваний договір суперечить вимогам ст. 51 ВК України, ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» та типового договору оренди водного об`єкту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 №420, та підлягає визнанню недійсним;

- так як суд дійшов висновку про недійсність договору про укладення договору оренди на новий строк, то правові підстави для користування відповідачем 2 земельною ділянкою площею 5,7839 (кадастровий номер 8000000000:90:116:0006) по вулиці Промислова, 4-Д в Голосіївському районі міста Києва відсутні, а позовна вимога прокурора про зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради спірну земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому підприємство одержало її в оренду, також підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача 2 про те, що до 04.11.2020 (дати набрання чинності Законом України від 04.11.2020 №963-ІХ, яким було внесено зміни до частин 1 та 2 ст. 14 Закону України «Про аквакультуру»), законодавством не передбачалось додаткової плати за водний простір, а тому оскаржуваний договір станом на дату його укладення відповідав вимогам законодавства, з посиланням на те, що:

- як станом на дату набрання чинності Законом України «Про аквакультуру» (01.07.2013), так і станом на дату укладення договору частиною 3 статті 14 Закону України «Про аквакультуру» передбачалось, що об`єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі. Плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму;

- з наведеної норми закону вбачається, що договір оренди земельної ділянки, на якій наявний водний об`єкт (яким, зокрема, може бути штучно створений ставок для розведення риби), повинен містити два об`єкта оренди - воду (водний простір) та земельну ділянку (в тому числі, розташовану під водоймою), що також підтверджується Типовим договором, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 №420 (в редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину), з якого вбачається, що умови договору оренди водного об`єкту, повинні містити окреме визначення (характеристики) таких об`єктів як вода та земельна ділянка і відповідно розмір орендної плати як за земельну ділянку, так і за водний об`єкт;

- зважаючи на ціль оренди спірної земельної ділянки - для експлуатації, обслуговування та розширення комплексу по розведенню, вирощуванню та вилову цінних порід риби (про що зазначено як в затвердженому рішенням суду договорі оренди, так і в оспорюваному договорі), очевидно, що відповідач 2 мав на меті та орендував водний об`єкт - рибогосподарську технологічну водойму, а відтак правочин, який надає відповідачу-2 право користуватись таким водним об`єктом мав відповідати в першу чергу ВК України та Закону України «Про аквакультуру»;

- поняття рибогосподарський водний об`єкт та рибогосподарська технологічна водойма співвідносяться один до одного як загальне та частина, де рибогосподарський водний об`єкт включає в себе рибогосподарську технологічну водойму, а відтак приписи ч. 1 ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» щодо того, що рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до ВК України, є обов`язковими і у разі передання в оренду рибогосподарської технологічної водойми.

Щодо доводів відповідача 2 про те, що дані водні об`єкти є рибогосподарськими технологічними водоймами, а тому погодження паспорту рибогосподарської технологічної водойми з Державним водним агентством України не вимагалось, суд першої інстанції відзначив, що навіть станом на дату укладення оспорюваного договору абз. 3 ч. 2 ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» передбачав, що надання рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми, проте матеріли справи не містять доказів розроблення паспорту спірних водних об`єктів до укладення спірного договору (наданий відповідачем 2 паспорт розроблений у 2021 році), а відтак у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем 2 під час укладення спірного правочину було дотримано абз. 3 ч. 2 ст. 14 Закону України «Про аквакультуру».

Також суд першої інстанції зауважив на наступному:

- у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №910/3467/19 зазначено, що дотримання порядку укладення договору оренди земель водного фонду, визначеного Земельним та Водними кодексами України, а також Законом України «Про аквакультуру» (набрав чинності з 01.07.2013), для учасників є обов`язковим та не може бути нівельовано шляхом застосування процедур поновлення договору оренди, визначених Законом України «Про оренду землі», а при укладенні нового договору оренди умови договору мають бути узгоджені із нормами чинного законодавства станом на момент такого укладення;

- тобто Верховний Суд, вирішуючи спір про продовження договору оренди земельної ділянки, на якій наявний водний об`єкт, при конкуренції приписів ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та ст. 14 Закону України «Про аквакультуру», прийшов до висновку, що поновлений договір оренди має відповідати вимогам ВК України та Закону України «Про аквакультуру».

Щодо доводів відповідача 2 про наявність на спірній земельній ділянці належного йому на праві власності нерухомого майна, суд першої інстанції відзначив, що повернення у територіальній громаді міста Києва земельної ділянки площею 5,7839 га, яка була надана відповідачу 2 для експлуатації, обслуговування та розширення комплексу по розведенню, вирощуванню та вилову цінних порід риби, жодним чином не перешкоджає йому користуватись земельною ділянкою під його нерухомим майном та в межах, необхідних для використання такого нерухомого майна (в тому числі, оформити право користування землею, необхідної для обслуговування нерухомого майна, за умови якщо таке майно не має ознак самочинного будівництва).

Суд першої інстанції встановив наявність підстав для представництва першим заступником керівника Київської міської прокуратури інтересів держави в межах даного спору, з огляду на наступне:

- наявність у прокурора повноважень на звернення до Господарського суду міста Києва із даним позовом встановлено постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 у справі №910/21990/21, якою було скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2022 у справі №910/21990/21 про залишення позовної заяви прокурора без розгляду;

- в даному випадку, прокурором зазначається, що необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею, яка згідно зі ст. 14 Конституції України та ст. 1 ЗК України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави;

- матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка належить на праві власності територіальній громаді міста Києва, а тому саме про захист її прав та інтересів може йти мова у спорі про оскарження порядку та способу розпорядження належною її землею;

- отже, належним органом, наділеним повноваження на представництво, в т.ч. захист права та інтересів територіальній громаді міста Києва є саме Київська міська рада;

- в той же час, підставами звернення прокурором з даним позовом до суду є саме вчинені таким органом (Київською міською радою) порушення законності у своїй діяльності, а предметом - скасування його дій, тобто в даному випадку існує ситуація за якої орган, який й би мав здійснювати захист інтересів територіальної громади міста Києва, пов`язаних із правом власності на спірну земельну ділянку, сам же виступає суб`єктом їх порушення, що свідчить про фактичну неможливість захисту таким органом порушених прав територіальної громади міста Києва в межах спірних правовідносин в судовому порядку, адже навіть при вчиненні ним відповідних дій буде створено процесуальну неспроможність вирішення такого спору судом, адже поєднання позивача і відповідача в одній особі свідчить про відсутність спору як такого (є неможливим розгляду спору Київської міської ради до Київської міської ради про оскарження її дій);

- за таких обставин прокурор цілком правомірно визначив себе самостійним позивачем в межах даного спору, адже Київська міська рада є та має бути відповідачем у такому спорі в силу допущення саме нею порушень законності при розпорядженні землями територіальної громади міста Києва в межах спірних правовідносин.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Приватне підприємство «Фортуна-ХХІ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: прийняти апеляційну скаргу до розгляду та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/21990/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог повністю.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, додатково зауваживши на тому, що:

- прокурором не надано доказів того, що він звертався до відповідача 1, як до уповноваженої особи, яка має право подати позов про визнання недійсним спірного договору, а відповідач 1 - свідомою пасивною поведінкою перешкоджав захисту порушених прав територіальної громади м. Києва;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідач 2 наміром продовжити дію договору оренди повинен був повідомити відповідача 1 не пізніше ніж до 30.12.2016, так як положення ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, яка діяла станом на дату відповідного звернення, встановлює, що з відповідною пропозицією орендар має звернутися у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі, а відтак направивши відповідне повідомлення більш ніж за місяць до закінчення строку дії договору відповідач 2 не допустив порушення строку звернення з пропозицією про продовження договору оренди земельної ділянки;

- виходячи зі змісту положень ст. 33 Закону України «Про оренду землі» у редакції, яка діяла станом на дату спірних правовідносин, у разі якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, шляхом підписання додаткової угоди

- в розумінні наведеної вище позиції відповідач 1 та відповідач 2, хоча і з запізненням, уклали договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк від 05.10.2020 без прийняття відповідачем 1 окремого рішення про таке поновлення;

- судом першої інстанції не враховано те, що виходячи з положень чинного станом на дату укладення спірного договору про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк від 05.10.2020 законодавства, при оренді водних об`єктів мав додатково до договору оренди землі укладатися договір оренди водних об`єктів згідно з затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 № 420 Типовим договором оренди водних об`єктів, проте судом першої інстанції безпідставно проведено аналогію затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2021 № 572 Типовим договором оренди землі в комплексі з розташованим не ній водним об`єктом, який ще не був чинним станом на 05.10.2020;

- в свою чергу обов`язковість укладення окремого договору оренди водних об`єктів не може впливати на чинність укладеного договору оренди земельної ділянки на новий строк, суперечити пунктам такого договору, оскільки станом на момент укладення договору, вони не були взаємопов`язаними, правочини щодо оренди земельної ділянки та оренди водного об`єкта здійснювались окремо, а не у комплексі, не існувало обов`язку внесення змін до договору оренди земельної ділянки з метою встановлення водного об`єкту.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.05.2023 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фортуна-ХХІ» у справі №910/21990/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.

24.05.2023 судді Північного апеляційного господарського суду Сулім В.В., Майданевич А.Г., Коротун О.М. заявили заяву про самовідвід від розгляду справи №910/21990/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 заяву суддів Північного апеляційного господарського суду Сулім В.В., Майданевич А.Г. та Коротун О.М. про самовідвід від розгляду справи №910/21990/21 - задоволено, матеріали справи №910/21990/21 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень статті 32 ГПК України.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/412/23 від 24.05.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/21990/21, у зв`язку з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2023, якою заяву суддів Північного апеляційного господарського суду Суліма В.В., Майданевича А.Г., Коротун О.М. про самовідвід від розгляду справи №910/21990/21 задоволено.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2023 справу №910/21990/21 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Разіна Т.І., судді Іоннікова І.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі №911/21990/21 вирішено відкласти розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи.

31.05.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/21990/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2023 у справі №911/21990/21 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фортуна-ХХІ» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/21990/21 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Шаптала Є.Ю., відкрито апеляційне провадження у справі №910/21990/21, розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства «Фортуна-ХХІ» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/21990/21 призначено на 18.07.2023 о 14 год. 00 хв.

09.06.2023 до суду від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор, з посиланням на ті ж самі обставини, що й під час розгляду справи в суді першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

14.07.2023 до суду від апелянта надійшли письмові пояснення, в яких апелянт більш стисло виклав власну позицію по справі.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 18.07.2023 суддю Північного апеляційного господарського суду Разіну Т.І. звільнено у відставку, у зв`язку з чим розпорядженням в.о. керівника апарату суду № 09.1-07/535/23 від 20.07.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/21990/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Кравчук Г.А., Гончаров С.А..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 у справі №911/21990/21 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фортуна-ХХІ» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 по справі № 910/21990/21 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Кравчук Г.А., Гончаров С.А., розгляд апеляційної скарги призначено на 13.09.2023 о 14:15 год.

31.01.2023 до суду від апелянта надійшли додаткові пояснення, в яких він навів виконаний відповідно до затверджено наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 14.01.2014 № 11 Методики визначення розміру плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми, розрахунок розміру орендної плати за надану в оренду частину рибогосподарської водойми, яка становить 397,80 грн. на 2021 рік, 477,36 грн. на 2022 рік та 566,29 грн. на 2023 рік, зауваживши на тому, що:

- з огляду на визнання спірного договору недійсним бюджет територіальної громади міста Києва недоотримає 573 537,43 грн. на рік, що є неспівставним з отриманням максимального доходу у розмірі 566,29 грн. на 2023 рік та не відповідає інтересам територіальної громади м. Києва;

- на земельній ділянці, що перебуває в оренді знаходяться об`єкти нерухомого майна апелянта, що виключає укладення договору оренди цієї земельної ділянки з іншою особою;

- на спірній земельній ділянці апелянтом проводиться вирощування самих цінних промислових різновидів осетрових, а унікальність підприємства полягає в тому, що підприємство не займається торгівлею риби чи ікрою як ряд інших підприємств, а вирощує запліднену ікру та молодь осетрових видів для зариблення водойм України та експорту продукції в інші країни. Цей процес є дуже клопітким та затратним і потребує глибоких знань та професіоналізму, період налагодження процесу для вирощування до початку отримання продукту потребує не менше 10-15 років, а підприємство працює більше 30 років та має заслужену репутацію в Україні та за кордоном (Арабські Емірати ,США, Китай , В`єтнам );

- апелянт протягом чотирьох років успішно приймав участь в державній програмі по зарибленню водосховищ Дніпровського каскаду, та підтримував авторитет України за кордоном та навіть в умовах війни не припинив свою діяльність незважаючи на надзвичайно складні умови для виживання середнього бізнесу;

- поданий прокурором позов не спрямований на задоволення загальних та публічних інтересів, а прямо порушує ці інтереси, так як від подання позову, крім загрози місцевому бюджету м. Києва, втрат зазнав Державний бюджет України (сплата судового збору прокурором у розмірі 4540 грн.), а також безпідставно завантажено судову гілки влади.

До вказаних пояснень апелянтом додані додаткові докази, а саме копії свідоцтв про реєстрацію в Державному бюджеті суб`єктів племінної справи у тваринництві, атестатів про присвоєння суб`єкту племінної справи у тваринництві відповідного статусу.

Також 07.08.2023 до суду від апелянта надійшли додатки до пояснення, до якого буди додані додаткові докази, а саме копії свідоцтв про реєстрацію в Державному бюджеті суб`єктів племінної справи у тваринництві, атестатів про присвоєння суб`єкту племінної справи у тваринництві відповідного статусу, а також свідоцтв про присвоєння товарній позиції ідентифікаційного номера у всесвітній системі GSI.

13.05.2023 до суду від відповідача 2 надійшла заява, в якій заявник, з посиланням на перебування свого представника за межами міста Києва та його неможливість прибуття до договору засіданні з об`єктивної причини в умовах воєнного стану - зупинення на блок-постах, просить відкласти розгляд справи.

Порадившись на місці, колегія суддів не зійшла підстав для задоволення поданого відповідачем 2 клопотання з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 13.09.2023 у цій справі уповноваженого представника відповідача 2 та зауважує відповідачу на тому, що він не був позбавлений можливості прийняти участь в судовому засіданні поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення «EasyCon» участь у якому мають змогу брати і особи які перебувають за межами міста Києва та на тому, що повноважним представником відповідача є його керівник, доказів неможливості прийняти участь яким в судовому засіданні суду не надано.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 13.09.2023 за відсутності уповноваженого представника відповідача 2. Відсутність представника відповідача 2 в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача 2 викладено у апеляційній скарзі та письмових поясненнях, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Щодо наданих апелянтом під час апеляційного перегляду додаткових доказів слід зазначити таке.

Враховуючи, що апелянт додав ці документальні докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспорюваного рішення таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

За змістом частин 4, 8 ст. 80 ГПК України, яка визначає загальний порядок подання доказів, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18 викладено висновок про те, що, подаючи відповідні докази, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що документи, які ним подані, датовані вереснем та груднем 2019 року, отже, вони не існували станом на дату винесення рішення судом першої інстанції, а також на дату прийняття ухвали апеляційним судом від 22.04.2019. Відтак, відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 80 та ч. 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції повинен був належним чином дослідити, чи міг відповідач подати такі докази до суду першої інстанції та чи не є це винятковим випадком, згідно з яким апеляційний господарський суд повинен був оцінити такі документи.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи» і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27.10.1993 у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06.02.2021 у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

Враховуючи правовий висновок щодо застосування норми ч. 3 ст. 269 ГПК України, викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №916/2187/18, а також необхідність з`ясування всіх обставини справи для правильного вирішення спору сторін по суті, колегія суддів вважає за доцільне прийняти до розгляду всі подані апелянтом до суду апеляційної інстанції докази.

Станом на 13.09.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідач 2 представників в судове засіданні не направив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача 2 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача 1 апеляційну скаргу пілтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення прокурора та відповідача 1, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, з наступних підстав.

Рішенням відповідача 1 від 29.11.2005 відповідачу 2 надано в тимчасове користування строком на 10 років земельну ділянку загальною площею 5,79 га, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4-Д для експлуатації, обслуговування та розширення комплексу по розведенню, вирощуванню та вилову цінних порід риби.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2006 у справі №24/822 позов відповідача 2 задоволено, визнано укладеним договір оренди земельної ділянки строком на 10 років загальною площею 5,79 га, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4-Д для експлуатації, обслуговування та розширення комплексу по розведенню, вирощуванню та вилову цінних порід риби, згідно Типового договору оренди земельної ділянки, в наведеній у резолютивній частині рішення редакції.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем 1 (орендодавцем) та відповідачем 2 (орендарем), укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 30.03.2007 за №79-6-00491 (далі Договір оренди), за умовами якого відповідач 1 надає, а відповідач 2 приймає в строкове платне користування земельну ділянку для експлуатації, обслуговування та розширення комплексу по розведенню, вирощуванню та вилову цінних порід риби, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4Д.

Згідно пунктів 2, 3, 4 Договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 57 839 кв.м. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, які належать орендарю на праві приватної власності, яке складається з: а) нежитлового приміщення під літ. «А» (склад кормів-ангар, загальною площею 405,9 кв.м.; б) господарчо-побутових будов та внутрішньодворових споруд, а саме: - металеві бункери (кормороздатчики), загальною площею 150 кв.м.; - відкритий майданчик (підпірна стінка-майданчик), загальною площею 150 кв.м. Земельна ділянка передається в оренду без об`єктів нерухомого майна, оскільки належного орендодавцю нерухомого майна на ділянці немає.

У пункті 5 Договору оренди зазначено, що відповідно до витягу з технічної документації №Ю-42699/2007 Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 13.03.2007 №291 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 11 400 202,57 грн.

Договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 Договору оренди).

Орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі у розмірі, визначеному орендодавцем на підставі Закону України «Про плату за землю». Річна орендна палата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 відсотка від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки (п. 9 Договору оренди).

Відповідно пунктів 15, 16 Договору оренди земельна ділянка передається в оренду за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4Д для експлуатації, обслуговування та розширення комплексу по розведенню, вирощуванню та вилову цінних порід риби. Цільове призначення земельної ділянки: - для експлуатації, обслуговування та розширення комплексу по розведенню, вирощуванню та вилову цінних порід риби.

27.02.2017 відповідач 1 звернувся до Київської міської ради з клопотанням про поновлення Договору оренди (укладення договору оренди землі на новий строк).

З витягу з протоколу засідання постійної комісії Київради з питань містобудування, архітектури та землекористування № 29/62 від 12.12.2017 слідує, що вказаною комісією було вирішено поновити договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:116:0006 без прийняття Київською міською радою відповідного рішення на 10 років. При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) має підготувати додаткову угоду щодо поновлення Договору оренди на 10 років та привести умови договору у відповідність до законодавства.

Згідно з висновком до кадастрової справи № А-2303 заперечення відповідача 1 щодо поновлення Договору оренди відсутні.

05.10.2020 відповідач 1 (орендодавець) та відповідач 2 (орендар) уклали договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №788 (далі Договір), у відповідності до п. 1.1 якого орендодавець, на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2006 справа №24/822, пункту 9.11 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 за №241/2463, висновку до кадастрової справи №А-23303 постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування до протоколу №29/62 засідання від 12.12.2017, передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для експлуатації, обслуговування та розширення комплексу по розведенню, вирощуванню та вилову цінних порід риби.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що об`єктом оренди відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2006 за №24/822, висновку до кадастрової справи №А-23303 постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування до протоколу №29/62 засідання від 12.12.2017, відомостей Державного земельного кадастру та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:90:116:0006;

- місце розташування - вулиця Промислова, 4Д у Голосіївському районі м. Києва;

- цільове призначення - 10.12 для цілей розділів 10.01-10.11 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду;

- вид використання - для експлуатації, обслуговування та розширення комплексу по розведенню, вирощуванню та вилову цінних порід риби;

- розмір (площа) - 5,7839 га;

Відповідно до витягу із технічної документації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 08.07.2019 за №4173/86-19 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 19 117 914,20 грн.

Договір укладено на 10 років (п. 8 Договору).

Згідно з розрахунком розміру орендної плати за земельну ділянку від 31.07.2019 за №Ю-48720 (за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 за №1724) річна орендна плата за земельну ділянку становить 573 537,43 грн. на рік (п. 4.2 Договору).

Звертаючись до суду з цим позовом перший заступник керівника Київської міської прокуратури просить визнати недійсним Договір та зобов`язати відповідача 2 повернути територіальній громаді міста Києва в особі відповідача 1 земельну ділянку площею 5,7839 (кадастровий номер 8000000000:90:116:0006) по вулиці Промислова, 4-Д в Голосіївському районі міста Києва у стані не гіршому порівняно з тим, у якому підприємство одержало її в оренду.

Прокурор зазначає, що спірний Договір не відповідає вимогам ст. 51 ВК України, ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» та типового договору оренди водного об`єкту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 №420, оскільки паспорти на орендовані водні об`єкти не виготовлені, вода (водний простір) як об`єкт користування до договору не включена, плата за користування земельною ділянкою складається тільки з плати за землю, плата за воду (водний простір) сторонами не узгоджена та до оспорюваного договору не внесена, у зв`язку з чим останній підлягає визнанню недійсним.

Крім того прокурор послався на те, що відповідачем 2 було порушено визначений Договором оренди строк на звернення до відповідача 1 із клопотанням (заявою) про поновлення даного договору.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у першого заступника керівника Київської міської прокуратури підстав для представництва інтересів держави в межах даного спору, з огляду на наступне.

З матеріалів справи слідує, що наявність у прокурора повноважень на звернення до Господарського суду міста Києва із даним позовом встановлено постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 у справі №910/21990/21, якою було скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.07.2022 у справі №910/21990/21 про залишення позовної заяви прокурора без розгляду.

При цьому, у даному випадку, прокурором зазначається, що необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею, яка згідно зі ст. 14 Конституції України та ст. 1 ЗК України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

В той же час, визначаючи особу, законних прав та інтересів яких може стосуватися розпорядження уповноваженим органом землею в першу чергу слід виходити саме із особи її власника, а не загального значення земель.

Матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка належить на праві власності територіальній громаді міста Києва, а тому саме про захист її прав та інтересів може йти мова у спорі про оскарження порядку та способу розпорядження належною її землею.

Згідно із ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відтак, належним органом, наділеним повноваження на представництво, в т.ч. захист права та інтересів територіальній громаді міста Києва є саме Київська міська рада.

В той же час, підставами звернення прокурором з даним позовом до суду є саме вчинені таким органом (Київською міською радою) порушення законності у своїй діяльності, а предметом - скасування його дій.

Тобто в даному випадку існує ситуація за якої орган, який й би мав здійснювати захист інтересів територіальної громади міста Києва, пов`язаних із правом власності на спірну земельну ділянку, сам же виступає суб`єктом їх порушення.

Наведене свідчить про фактичну неможливість захисту таким органом порушених прав територіальної громади міста Києва в межах спірних правовідносин в судовому порядку, адже навіть при вчиненні ним відповідних дій буде створено процесуальну неспроможність вирішення такого спору судом, адже поєднання позивача і відповідача в одній особі свідчить про відсутність спору як такого (є неможливим розгляду спору Київської міської ради до Київської міської ради про оскарження її дій).

Тому прокурор цілком правомірно визначив себе самостійним позивачем в межах даного спору, адже Київська міська рада є та має бути відповідачем у такому спорі в силу допущення саме нею порушень законності при розпорядженні землями територіальної громади міста Києва в межах спірних правовідносин.

Аналогічний по своїй суті висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №698/119/18 та в постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №922/526/19, в яких судом касаційної інстанції було визнано правомірною підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді в якості самостійного позивача те, що орган, який має здійснювати відповідний захист є суб`єктом порушення в межах спірних правовідносин та виступає відповідачем у відповідному спорі (спори у таких справах стосувалися оскарження наказу органу Держгеокадастру про передачу в оренду земельної ділянки та укладеного на підставі нього договору оренди землі).

Щодо строку дії Договору оренди слід зазначити наступне.

Частиною 2 ст. 187 ГК України передбачено, що день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Як вірно встановлено судом першої інстанції:

- зважаючи на те, що в резолютивній частині рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2006 у справі №24/822 визначено, що затверджений договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, то днем укладення Договору оренди є дата його реєстрації Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів, тобто 30.03.2007;

- так як п. 8 Договору оренди (у редакції, затвердженій рішенням суду) передбачено, що договір укладено на 10 років, строк дії Договору оренди земельної ділянки у 10 років повинен обчислюватись з 30.03.2007, а закінчився такий договір 29.03.2017.

Щодо порядку поновлення Договору оренди колегія суддів зазначає наступне.

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлені Земельним кодексом України (далі ЗК України) та Законом України «Про оренду землі».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 05.12.2019, внесені зміни до Закону України «Про оренду землі», зокрема доповнено розділ IX «Перехідні положення» абзацами третім і четвертим такого змісту:

«Договори оренди земельних ділянок приватної власності, а також земельних ділянок державної або комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, що перебувають у власності орендаря, укладені до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», у разі їх продовження (укладення на новий строк) мають містити умови, передбачені статтею 33 цього Закону та статтею 126-1 Земельного кодексу України.

Правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення».

Враховуючи те, що Договір оренди укладений 30.03.2007, до спірних правовідносин положення статті 126-1 ЗК України не застосовуються, проте, з огляду на те, що станом на дату закінчення строку дії Договору оренди Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» не набрав чинності, поновлення Договору слід здійснювати на умовах, визначених цим договором, за правилами, чинними на момент закінчення строку його дії.

Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

В свою чергу порядок поновлення договору оренди землі визначений ст. 33 Закону України «Про оренду землі» за змістом якої:

- орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку (ч. 2);

- до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч. 3);

- при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч. 4);

- орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5);

- у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (ч. 6).

- додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (ч. 8).

- відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч. 9).

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 наведено правову позицію щодо порядку поновлення договору оренди землі за ст. 33 Закону України «Про оренду землі» до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», згідно з якою:

- стаття 33 Закону України «Про оренду землі», тут і далі до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», мала назву «Поновлення договору оренди землі», тобто була цілком присвячена процедурам такого поновлення. Проте вони за змістом приписів указаної статті відрізнялися від тих, які пропонують застосувати позивач і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. Так, згідно з частиною першою цієї статті по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Таке формулювання зазначеного припису у сукупності з назвою ст. 33 Закону України «Про оренду землі» й іншими її приписами не підтверджує доводи позивача та висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про те, що лише частина шоста цієї статті визначала правила поновлення договору оренди землі, які виключали необхідність вчинення активних дій орендарем. Конструкція ст. 33 Закону України «Про оренду землі» передбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк;

- орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (речення перше частини другої ст. 33 Закону України «Про оренду землі»). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч. 3 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»);

- отже, ст. 33 Закону України «Про оренду землі» прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проект додаткової угоди про таке поновлення. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проекті додаткової угоди, яку надав орендар;

- Велика Палата Верховного Суду зауважує, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі;

- у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»;

- частини п`ята та шоста ст. 33 Закону України «Про оренду землі» встановлюють загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

1) За загальним правилом, викладеним у ч. 5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду;

2) Спеціальне правило, викладене у ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.

Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проектом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18);

- додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (ч. 8 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч. 11 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»);

- як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (див. постанови від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц, від 22 вересня 2020 року у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18);

- єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, а саме шляхом укладення згаданої у ч.ч. 3, 5-8, 11 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» додаткової угоди підтверджує змістовну єдність усіх приписів цієї статті.

Отже, для наявності підстав поновлення Договору оренди в порядку, визначеному ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», слід встановити чи дотримано всіх наступних умов:

- відповідач 2 належно виконує його обов`язки за Договором оренди;

- відповідач 2 не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії Договору оренди повідомив відповідача 1 письмово орендодавця про намір продовжити його дію та додав до вказаного листа-повідомлення проект додаткової угоди про поновлення Договору оренди (колегія суддів зауважує на помилковості висновків суду першої інстанції про те, що вказане повідомлення має були направлено виключно у визначений Договору оренди строк (тобто три місця), так як ч. 2 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» прямо вказує на те, що таке повідомлення має відбутися у погоджений у договорі строк проте не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії відповідного договору оренди землі - примітка суду);

- відповідач 2 продовжує користуватись спірною земельною ділянкою;

- відповідач 1 упродовж місяця після закінчення строку Договору оренди письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні Договору оренди.

Колегія суддів зауважує на тому, що виходячи з положень чинного законодавства всі вказані умови мають бути дотримані, а відсутність будь-якої з них виключає можливість поновлення Договору оренди у порядку ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Матеріалами справи підтверджується дотримання відповідачами всіх перелічених вище умов, що свідчить про те, що Договір оренди слід вважати поновленим у порядку ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

При цьому колегія суддів вважає помилковими твердження прокурора про необхідність наявності відповідного рішення Київської міської ради про продовження Договору оренди на новий строк, оскільки у випадку поновлення Договору оренди у порядку ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» наявність відповідного рішення відповідача 1 не вимагається, а навпаки відсутність будь-якого рішення орендодавця протягом місяця після закінчення строку договору оренди і є підставою для поновлення договору оренди у порядку ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

В свою чергу слід зауважити і на наступному.

Рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 № 63/9120 «Про Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві», яке діяло станом на дату звернення відповідача 2 до відповідача 1 з пропозицією щодо продовження Договору оренди, встановлено, що:

- після закінчення терміну, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий термін (поновлення договору оренди землі) (ч. 1 ст. 33);

- орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, звертається до Київської міської ради з клопотанням про поновлення договору оренди землі (листом-повідомленням) через приймальню Київради з земельних питань (ч. 2 ст. 33);

- договори оренди земельних ділянок, строк дії яких закінчився, поновлюються на той самий строк без прийняття Київською міською радою рішення про поновлення договору оренди у разі коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення цього строку листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі та за умови згоди орендаря на приведення розмірів орендної плати за земельну ділянку та інших умов договору у відповідність до вимог законодавства. У цьому разі Київський міський голова або заступник міського голови - секретар Київради відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" є уповноваженою особою на підписання договорів про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок (виключно в частині розміру орендної плати, строку та умов поновлення) після розгляду цього питання постійною комісією Київської міської ради з питань містобудування, архітектури і землекористування. (ч. 6 ст. 34);

- розгляд питання щодо поновлення договорів здійснюється постійною комісією Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування на підставі поданих Департаментом земельних ресурсів документів (ч. 7 ст. 34);

- якщо Департаментом земельних ресурсів або постійною комісією Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування виявлено порушення умов договору оренди земельної ділянки або невідповідність використання земельної ділянки містобудівній документації чи документації із землеустрою, остаточне рішення щодо можливості поновлення договору оренди земельної ділянки приймається Київською міською радою (ч. 8 ст. 34).

Порядком набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві затвердженим рішенням Київської міської ради № 241/2463 від 20.04.2017, який діяв станом на дату прийняття постійною комісією Київради з питань містобудування, архітектури та землекористування відповідного рішення про поновлення Договору оренди (12.12.2017), встановлено що:

- орендар зобов`язаний подати до Київської міської ради лист-повідомлення до закінчення строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до закінчення строку договору оренди землі. У разі неподання орендарем зазначеного листа-повідомлення у вказаний строк Департамент земельних ресурсів інформує про це органи Державної фіскальної служби. Якщо орендар продовжує використовувати земельну ділянку після закінчення строку договору оренди землі та не подав до Київської міської ради вказаного листа-повідомлення, розмір річної орендної плати встановлюється у подвійному розмірі, але не більше дванадцяти відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п. 9.2);

- орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, звертається до Київської міської ради з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі через приймальню Київради з земельних питань. Форма листа-повідомлення та додатків до нього встановлюється додатком 4 до цього рішення (п. 9.3);

- додаткова угода про поновлення договору оренди земельної ділянки укладається у такій же формі, в якій укладено договір оренди відповідної земельної ділянки, та на підставі рішення Київської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки, крім випадку, визначеного пунктом 9.11 цього Порядку (п. 9.10);

- договори оренди земельних ділянок, строк дії яких закінчився, поновлюються на той самий строк без прийняття Київською міською радою рішення про поновлення договору оренди у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення цього строку листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі та за умови згоди орендаря на приведення розмірів орендної плати за земельну ділянку та інших умов договору у відповідність до вимог законодавства, а також у випадку внесення змін до змісту договору в частині виключення слів "будівництва", "реконструкції", "реставрації", в разі здійснення цих робіт та надання матеріалів та документів, що їх підтверджують (сертифікат прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, декларація про готовність об`єкта до експлуатації тощо) (п. 9.11);

- розгляд питання щодо поновлення договорів без прийняття Київською міською радою рішення здійснюється постійною комісією Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування (далі - Комісія) на підставі поданих Департаментом земельних ресурсів документів та підготовленого висновку щодо можливості поновлення договору, проект якого передається на розгляд постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування через секретаріат Київської міської ради разом з кадастровою справою (п. 9.12);

- якщо Комісія погоджується з проектами документів, підготовленими Департаментом земельних ресурсів, то за результатами розгляду голова та секретар Комісії підписують відповідний висновок, який разом з кадастровою справою передається до Департаменту земельних ресурсів для повідомлення орендарю про необхідність підписання додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки та надсилання його копій Департаменту містобудування та архітектури і територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у місті Києві (п. 9.13).

Отже, як рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 № 63/9120 «Про Тимчасовий порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві», яке діяло станом на дату звернення відповідача 2 до відповідача 1 з пропозицією щодо продовження Договору оренди, так і Порядком набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві затвердженим рішенням Київської міської ради № 241/2463 від 20.04.2017, який діяв станом на дату прийняття постійною комісією Київради з питань містобудування, архітектури та землекористування відповідного рішення про поновлення Договору оренди (12.12.2017), надано можливість продовжити договір оренди землі без прийняття Київською міською радою рішення.

Як встановлено вище, єдиний механізм оформлення продовження орендних відносин, зокрема і поновлення договору оренди землі в силу ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, що сторонами було реалізовано шляхом підписання оскаржуваного Договору.

Отже, висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для спрощеної процедури пролонгації відповідачу 2 Договору оренди (без прийняття відповідного рішення Київською міською радою), є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Водночас колегія суддів зазначає про те, що поновлення договору оренди землі в силу ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» має відбуватись на той самий строк і на тих самих умовах, які були визначені сторонами у договорі, які поновлюється, проте умови Договору оренди та Договору відрізняються, зокрема в частині визначення розмірну нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розміру орендної плати, штрафних санкцій тощо.

Щодо невідповідності Договору вимогам законодавства, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п`ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як встановлено вище, Договором оренди передбачалось передання відповідачем 1 у користування на 10 років відповідачу 2 земельної ділянки загальною площею 57 839 кв.м.

В свою чергу сторонами не заперечується, а матеріалами справи підтверджується, що на спірній земельній ділянці наявні чотири ставки, а цільове призначення земельної ділянки - для експлуатації, обслуговування та розширення комплексу по розведенню, вирощуванню та вилову цінних порід риби.

01.07.2013 набув чинності Закону України «Про аквакультуру», який визначає принципи державної політики, основні засади розвитку і функціонування аквакультури, правові основи діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у сфері аквакультури.

Згідно ст. 3 цього Закону його дія поширюється на правовідносини у сфері аквакультури, що здійснюються у внутрішніх водних об`єктах (їх частинах), рибогосподарських технологічних водоймах, внутрішніх морських водах, територіальному морі та виключній (морській) економічній зоні України, а також на ділянках суші території України, які використовуються для цілей аквакультури. Діяльність у сфері аквакультури не належить до спеціального використання водних біоресурсів.

Статтею 6 ВК України визначено, що води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно зі статтею 1 ВК України рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

Частиною четвертою статті 59 ЗК України (в редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного Договору) передбачено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

Вказаним Законом було викладено в новій редакції статтю 51 Водного кодексу України, яка визначає порядок користування водними об`єктами на умовах оренди (п.п. 1 п. 2 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про аквакультуру»).

За приписами ч. ч. 1, 3-7 ст. 51 Водного кодексу України (в чинній редакції) у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом.

Орендарі водного об`єкта зобов`язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство тощо).

Типова форма договору оренди водних об`єктів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди водних об`єктів визначаються у договорі оренди.

Методика визначення розміру плати за надані в оренду водні об`єкти затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Сплата орендної плати за водний об`єкт не звільняє від сплати орендної плати за земельну ділянку під цим об`єктом.

У договорі оренди водного об`єкта визначаються зобов`язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об`єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 №420 затверджено Типовий договір оренди водних об`єктів, умови якого передбачають передачу у строкове платне користування об`єкта оренди, яким є вода (водний простір) водного об`єкта та земельна ділянка під водним об`єктом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з наведених приписів законодавства вбачається, що із набуттям чинності Законом України «Про аквакультуру» у разі передачі в оренду земельної ділянки, на якій є водний об`єкт (природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт), згідно наявного у ст. 1 ВК України визначення), умови договору мають передбачати передання в оренду як води (водний простір)/водного об`єкта, в тому числі рибогосподарської технологічної водойми, так і земельної ділянки під водним об`єктом; розмір орендної плати як за користування земельною ділянкою, так і водним об`єктом; умови використання водного об`єкту та інші умови, які вимагаються законодавством.

Водночас колегія суддів вважає за необхідне зауважити на правовій позиції Верховного Суду, яка послідовно викладені у постановах від 07.11.2019, від 02.09.2020 у справі № 910/1956/18, згідно з якою зміни у законодавстві стосовно порядку надання у користування земельних ділянок водного фонду не можуть обмежити право орендаря на поновлення вже набутого права оренди землі, передбачене ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Слід зауважити на тому, що вказана вище правова позиція є відмінної від правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №910/3467/19 де зазначено, що дотримання порядку укладення договору оренди земель водного фонду, визначеного Земельним та Водними кодексами України, а також Законом України «Про аквакультуру» (набрав чинності з 01.07.2013), для учасників є обов`язковим та не може бути нівельовано шляхом застосування процедур поновлення договору оренди, визначених Законом України «Про оренду землі», а при укладенні нового договору оренди умови договору мають бути узгоджені із нормами чинного законодавства станом на момент такого укладення.

При вирішенні спору сторін по суті колегія суддів вважає за необхідне прийняти до уваги наступні обставини справи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини. Згідно ч. 1 ст. 46 Конвенції та ст. 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення ЄСПЛ є обов`язковими для виконання державою.

Водночас відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак, і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25.03.1999, заява № 311107/96); у справі «Меллахер та Інші проти Австрії» (1989 року), ЄСПЛ вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Вєренцов проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні ЄСПЛ від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії» від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Як встановлено вище:

- відповідачем 2 було дотримано строки звернення до відповідача 1 з заявою про продовження Договору оренди;

- матеріали справи не містять жодних доказів неналежного виконання відповідачем 2 умов вказаного договору;

- за змістом прийнятого постійною комісією Київради з питань містобудування, архітектури та землекористування рішення, оформленого протоколом № 29/62 від 12.12.2017, та висновку до кадастрової справи № А-2303 слідує, що обов`язок підготувати додаткову угоду щодо поновлення Договору оренди на 10 років та привести умови договору у відповідність за законодавства покладено саме на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

а відтак відповідач 2, як здійснюючи правомірну поведінку щодо продовження строку дії Договору оренди, так і підписуючи Договір умови якого розроблені органом місцевого самоврядування, має «законні очікування» на відповідну добросовісну поведінку контрагента, уповноваженого органу, та застосування до нього тих процедур, що є передбачуваними і очікуваними для нього.

Слід зазначити і про те, що відповідач 1 як при укладенні Договору, так і на даний час не висловив жодних заперечень проти передання відповідачу 1 земельної ділянки у користування та заперечує проти задоволення позовних вимог у цій справі.

Слід окремо зауважити і на тому, що прокурор, стверджуючи про те, що територіальною громадою було недоотримано плату за воду (водний простір) не наводить жодних розрахунків такої плати, в той час як з виконаного відповідачем 2 відповідно до затвердженої наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 14.01.2014 № 11 Методики визначення розміру плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми, розрахунок розміру орендної плати за надану в оренду частину рибогосподарської водойми, розмір такої плати становить 397,80 грн. на 2021 рік, 477,36 грн. на 2022 рік та 566,29 грн. на 2023 рік, що цілком очевидно є неспівмірним з розміром орендної плати за Договором - 573 537,43 грн.

Також колегія суддів приймає до уваги і те, що, з наявної у матеріалах справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 329660973 від 20.04.2023 слідує, що на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно відповідача - комплекс по розведенню, вирощуванню, вилову та переробці цінних порід риб, а відтак, виходячи з принципу «єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди», саме відповідач 2 має право на укладення договору оренди вказаної земельної ділянки, а наслідком визнання недійсним Договору буде укладення через певний проміжок часу відповідного договору оренди земельної ділянки з відповідачем 2.

В свою чергу з матеріалів справи слідує, що під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції відповідачем 2 були виготовлені паспорти спірних водних об`єктів, а відповідачі намагались внести зміни до Договору з метою приведення такого договору у відповідність до положень чинного на даний час законодавства в частині встановлення плати за користування рибогосподарських технологічних водойм (ставків) №1-4, що розташовані у Голосіївському районі міста Києва. Так, відповідачем 2 відповідачу 1 направлено лист-пропозицію № 1-2/2023 від 01.02.2023 з проектом додаткової угоди, а Департаментом земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на адресу Державного агентства водних ресурсів України та Державного агентства меліорації та рибного господарства України направлено лист з метою отримання інформації щодо порядку здійснення розрахунку розміру орендної плати за водні об`єкти та отримання реквізитів щодо її сплати, порядку погодження з Державним агентством водних ресурсів України договору оренди землі в комплексі з розташованими на ній рибогосподарськими технологічними водоймами, а також відомостей про наявність будь-яких обмежень щодо передачі вказаних водойм в оренду.

Також колегія суддів зазначає про те, що з наявних у матеріалах справи доказів слідує, що на спірній земельній ділянці відповідачем 2 проводиться вирощування цінних промислових різновидів осетрових. В свою чергу прийняття рішення про зобов`язання відповідача 2 звільнити вказану земельну ділянку, з огляду на особливий характер господарської діяльності відповідача 2 (зокрема необхідність певних умов для її проведення та те, що період налагодження процесу для вирощування осетрових риб до початку отримання продукту потребує не менше 10-15 років), призведе до знищення такої господарської діяльності повністю чи у значній частині, а її відновлення буде потребувати значного часу, що, з огляду на недотримання у вказаний період податків, не буде відповідати суспільним інтересам, а також не є пропорційним переслідуваним цілям (отримання орендної плати за надану в оренду частину рибогосподарської водойми - примітка суду).

Слід зазначити і про те, що у випадку недоотримання орендної плати за надану в оренду частину рибогосподарської водойми прокурор не позбавлений права вимагати сплати відповідачем 2 такої плати на користь відповідного державного органу, в тому числі і в судовому порядку.

Таким чином, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини до спірних правовідносин та з огляду на наведені вище обставини, колегія суддів вважає, що невідповідність Договору положенням чинного законодавства, а саме відсутність у такому договорі умов щодо передання в оренду рибогосподарської технологічної водойми та земельної ділянки під водним об`єктом, а також розміру орендної плати за користування водним об`єктом та інших умов, які вимагаються законодавством, з огляду на передачу в оренду рибогосподарської технологічної водойми, не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсним Договору, так як вказані порушенні не є наслідком винної, протиправної поведінки відповідача 2. При цьому, прокурором не доведено, як те, що передача в оренду спірної земельної ділянки відповідачу 2 є незаконною, так і те, що передача в оренду вказаної земельної ділянки повинна відбуватись на значно інших умовах. При цьому задоволення позовних вимог у цій справі буде надмірним тягарем для відповідача 2, не поновить будь-яких порушених прав громади, і як наслідок, призведе до додаткових бюджетних витрат.

За таких обставин колегія суддів вважає, що правові підстави для визнання недійсним Договору відсутні. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача 2 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 5,7839 (кадастровий номер 8000000000:90:116:0006) по вулиці Промислова, 4-Д в Голосіївському районі міста Києва у стані не гіршому порівняно з тим, у якому підприємство одержало її в оренду, колегія суддів зазначає про те, що вказані позовні вимоги не сформульовані як самостійні, не містять окремого обґрунтування і доказів, а є правовим наслідком визнання недійним Договору, а відтак, за відсутності підстав для такого, також не можуть бути задоволені. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаних позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/21990/21 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовляється у повному обсязі.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Приватного підприємства «Фортуна-ХХІ» задовольняється у повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом, з цією апеляційною скаргою та витрати на проведення експертизи покладаються Київську міську прокуратуру.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Фортуна-ХХІ» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/21990/21 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 у справі №910/21990/21 скасувати та прийняти нове рішення яким у задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути з Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9; ідентифікаційний код 02910019) на корить Приватного підприємства «Фортуна-ХХІ» (04070, м. Київ, вул. Спаська, буд. 11; ідентифікаційний код 31725735) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 6 810 (шість тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп.

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/21990/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 13.09.2023.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Г.А. Кравчук

С.А. Гончаров


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	13.09.2023
Оприлюднено	15.09.2023
Номер документу	113424958
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо оренди

Судовий реєстр по справі —910/21990/21

Постанова від 22.11.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Зуєв В.А.

Ухвала від 19.10.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Зуєв В.А.

Постанова від 13.09.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Яковлєв М.Л.

Ухвала від 25.07.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Яковлєв М.Л.

Ухвала від 05.06.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Разіна Т.І.

Ухвала від 24.05.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Сулім В.В.

Рішення від 20.04.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Бойко Р.В.

Ухвала від 03.03.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Бойко Р.В.

Ухвала від 08.02.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Бойко Р.В.

Постанова від 14.12.2022

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Тарасенко К.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 13.09.2023 по справі 910/21990/21ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/21990/21

Постанова від 13.09.2023

Постанова
від 13.09.2023 по справі 910/21990/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД