Рішення
від 08.06.2023 по справі 910/9943/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.06.2023Справа № 910/9943/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-НВ" (просп. Перемоги 121, корп. В, каб. 401, м. Київ, 03115)

до Приватного підприємства "ЮГ Агролідер" (вул. Дегтярівська,53-а, м. Київ, 03113)

про стягнення 4 986 245,80 грн.

Представники сторін:

від позивача: Войцехівський О.В.

від відповідача: Войтко О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-НВ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "ЮГ Агролідер" про стягнення 5 924 752,88 грн., а саме 4 986 245,80 грн. попередньої оплати, 838 782,17 грн. пені, 99 724,91 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки товару № НАС 248/08/21 від 12.08.2021 року в частині своєчасної та повної поставки товару відповідно до умов договору та здійсненої передплати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі вартості непоставленого товару, за наявності якої позивачем нарахована пеня та штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9943/22, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі частини 3 статті 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 07.12.2022 року.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 07.12.2022 року від відповідача 17.11.2022 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву №б/н від 14.11.2022 року з доказами його надсилання на адресу позивача, в якому відповідач проти позову заперечує та зазначає, що неможливість виконання зобов`язання щодо поставки товару обумовлена дією обставин непереборної сили, якими є введення на території України воєнного стану починаючи з 24.02.2022 року. Крім того відповідач зазначає про те, що відповідач був позбавлений можливості здійснити поставку товару до 25.02.2022 року у зв`язку з неповідомленням позивачем завчасно адреси місця поставки. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу 30.11.2022 року від позивача через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив №б/н від 30.11.2022 року з доказами її надсилання на адресу відповідача, за змістом якої позивач вказує на недоведення відповідачем впливу саме обставин непереборної сили на можливість виконання відповідачем поставки товару. Поряд з цим позивач заперечує факт отримання від відповідача підписаного останнім листа №117/04 від 01.04.2022 року про настання форс-мажорних обставин. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

Також 07.12.2022 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 07.12.2022 року про призначення судової експертизи, за змістом якого відповідач посилається на наявність сумнівів в справжності сторінки 4 наданого позивачем Договору поставки №НАС 248/08/21 від 12.08.2021 року, а саме підпис від постачальника на сторінці 4 вказаного договору, на думку відповідача, не схожий на оригінал. Відтак, відповідач не впевнений в справжності змісту пункту 7.5 Договору, а саме щодо розміру відсотків штрафних санкцій, який при укладанні договору мав бути меншим, у зв`язку з чим просить суд призначити у справі № 910/9943/22 судову технічну та почеркознавчу експертизу. Клопотання судом долучене до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 07.12.2022 року з метою забезпечення можливості подання сторонами додаткових пояснень протокольною ухвалою оголошено перерву до 18.01.2023 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 11.01.2023 року від відповідача через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення б/н від 10.01.2022 року у справі з доказами їх надсилання на адресу позивача, в яких відповідач зазначає, що зобов`язання відповідача з поставки товару здійснювались до 25.02.2022 року, оскільки позивачем засобами телефонного зв`язку за один день до дати поставки партії товару повідомлялись відповідачу чергові адреси (місця поставки) товару. Разом з цим 24.02.2022 року позивач повідомив відповідачу про те, що адресу поставки останніх партій товарів повідомить згодом, позаяк у позивача відсутнє поняття адреси безпечного місця для отримання товару. Проте, доказів існування між сторонами у справі таких телефонних розмов, у тому числі телефонної розмови від 24.02.2022 року, відповідач з технічних причин не має можливості надати. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Крім того, 17.01.2023 року від позивача через відділ діловодства суду надійшло клопотання №17/01-01 від 17.01.2023 року про долучення до матеріалів справи доказів, а саме копій транспортних інструкцій від 14.12.2021, 23.12.2021, 07.02.2022 року, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних. Клопотання разом з доданими до нього доказами судом долучене до матеріалів справи.

Також від позивача 18.01.2023 року засобами електронного зв`язку до суду надійшла заява №17/01-01 від 17.01.2023 року про зміну предмета позову разом з доказами надсилання відповідачу, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 4 986 245,80 грн. попередньої оплати.

Виходячи зі змісту позовної заяви та поданої позивачем заяви про зміну предмета позову, враховуючи той факт, що позивач розпорядився своїм процесуальним правом та, залишивши основну вимогу про стягнення 4 986 245,80 грн. попередньої оплати, виключив похідні позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 838 782, 17 грн. та штрафу в сумі 99 724, 91 грн., тобто фактично відмовився від вказаних вимог способом їх повного непідтримання в поданій заяві про зміну предмета позову, судом остання розцінена як заява про відмову від позовних вимог в частині стягнення 838 782,17 грн. пені та 99 724,91 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 року прийнято відмову позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-НВ" від позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 838 782,17 грн. та штрафу в сумі 99 724, 91 грн., закрито провадження у справі № 910/9943/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-НВ" до Приватного підприємства "ЮГ Агролідер" в частині стягнення пені в сумі 838 782,17 грн. та штрафу в сумі 99 724, 91 грн. у зв`язку з відмовою позивача від позовних вимог. Таким чином, подальший розгляд справи здійснюється в межах заявлених позовних вимог про стягнення 4 986 245,80 грн.

Окрім цього, в підготовчому судовому засіданні 18.01.2023 року враховуючи відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення 838 782,17 грн. пені та 99 724,91 грн. штрафу, яка прийнята судом, та за відсутності інших підстав для призначення експертизи у даній справі, судом протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання відповідача б/н від 07.12.2022 року про призначення судової технічної та почеркознавчої експертизи.

Разом з цим, ухвалою суду від 18.01.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/9943/22 та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.02.2023 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 16.02.2023 року за клопотанням представника відповідача про відкладення розгляду справи судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 16.03.2023 року.

Проте, у зв`язку із тимчасовою, поза графіком відпусткою судді Селівона А.М. 16.03.2023 року судове засідання не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2023 року судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 06.04.2023 року.

Судом доведено до відому сторін, що до початку судового засідання 06.04.2023 року через відділ діловодства суду 15.03.2023 року від відповідача надійшла заява б/н від 15.03.2023 року про долучення до матеріалів справи проекту мирової угоди від 15.03.2023 року та оголошення перерви для прийняття сторонами рішення щодо остаточного затвердження вказаної мирової угоди. Вказана заява з доданим до неї проектом мирової угоди від 15.03.2023 року залучено судом до матеріалів справи.

Також, 06.04.2023 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі б/н від 06.04.2023 року, в яких останній зазначає про те, що про існування наданих позивачем разом із клопотанням від 17.01.2023 року транспортних інструкцій відповідачу не було відомо, наголошуючи, що вказані транспортні інструкції складені в односторонньому порядку неуповноваженою особою та без посилання на приналежність до Договору. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 06.04.2023 року на стадії вступного слова перед переходом до стадії дослідження доказів судом оголошено протокольну перерву до 26.04.2023.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 26.04.2023 року від позивача 25.04.2023 року через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення доказів, до якого додано нотаріально посвідчену заяву свідка гр. ОСОБА_1 від 25.04.2023 року.

В судовому засіданні 26.04.2023 року оголошено протокольну перерву до 08.06.2023 у зв`язку з клопотанням представника позивача про відкладення розгляду справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 08.06.2023 року від відповідача 07.06.2023 року через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення б/н від 07.06.2023 року щодо заяви свідка від 25.04.2023 року, за змістом яких відповідач вказує, що позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_1 були ввірені повноваження на складання транспортних інструкцій, а також що ОСОБА_1. є уповноваженою особою при виконанні умов Договору поставки №НАС 248/08/21 від 12.08.2021 року. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Також 07.06.2023 року від відповідача через відділ діловодства суду надійшла заява б/н від 07.06.2023 року про зобов`язання позивача надати докази вчинення дій або про наявність певної події, а саме: надсилання на електронну адресу ПП «ЮГ Агролідер» сканованих копій транспортних інструкцій від 15.12.2021 року, 23.12.2021 року та 07.02.2022 року; передачу паперових оригіналів транспортних інструкцій від 15.12.2021 року, 23.12.2021 року та 07.02.2022 року представнику ПП «ЮГ Агролідер».

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 08.06.2023 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У судові засідання з розгляду справи по суті 06.04.2023 та 08.06.2023 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 06.04.2023 року та 08.06.2023 року уповноважений представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Уповноважений представник відповідача у судових засіданнях з розгляду справи по суті 06.04.2023 року та 08.06.2023 року проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та наданих суду письмових поясненнях.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 08.06.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 12.08.2021 року між Приватним підприємством "ЮГ Агролідер" (постачальник за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-НВ» (покупець за договором, позивач у справі) укладено Договір поставки товару № НАС 248/08/21 (далі - Договір), відповідно до умов якого в терміни та на умовах, що визначені цим Договором, постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а саме: насіння (надалі - Товар), а покупець зобов`язується прийняти Товар належної якості та сплатити за нього грошову суму, що складає його вартість, визначену на умовах Договору (пункт 1.1 Договору).

Розділами 1-12 Договору сторони погодили предмет договору, найменування, асортимент та ціну товару, умови оплати, строк поставки товару, якість товару, умови поставки та приймання товару, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, конфіденційність, антикорупційне застереження тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до пункту 11.2 Договору сторони погодили, що цей Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2022 року, а в частині невиконаних зобов`язань, що виникли протягом строку дії цього Договору, - до повного їх виконання. Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У пункті 2.1 Договору сторони визначили, що постачальник зобов`язується за цим Договором поставити виключно якісний Товар, дозволений до використання на території України, термін придатності якого визначено сертифікатом, що засвідчує посівні якості насіння (строком дійсності сертифікату), якщо інше не вказано у відповідній Специфікації (Додатку) до цього договору. Найменування, асортимент, кількість та ціна Товару визначаються у відповідній Специфікації (Додатку), що є невід`ємною частиною цього договору та дублюються у відповідних видаткових накладних на Товар, які оформлюються (складаються) в період дії цього Договору.

Так, згідно з умовами укладеної між сторонами Специфікації № 1 від 20.08.2021 року, яка є Додатком №1 до Договору, постачальником постачається наступний товар: 1) насіння гібриду соняшника «НС-Х-6045» (Екстра плюс) - у кількості 8 210 шт., 2) насіння гібриду соняшника «НС-Х-8002» (Екстра плюс) - у кількості 5 592 шт., 3) насіння гібриду соняшника «Таурус» (Екстра плюс) - у кількості 4 440 шт.

Крім того, 11.10.2021 року між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду №1 до Договору, згідно з якою сторони домовились про зменшення об`єму поставки насіння гібриду соняшника «Таурус», який визначений у Специфікації №1 від 20.08.2021 року, та погодили поставку гібриду соняшника «Таурус» у кількості 600 шт. за ціною 1 967,73 грн. з ПДВ за шт., загальною вартістю 1 180 638,72 грн. з ПДВ.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що ціни Товарів в національній валюті, залежно від умов придбання Товару постачальником за відповідними контрактами, зазначаються у відповідній Специфікації (Додатку), що є невід`ємною частиною цього Договору.

Умовами Специфікації №1 від 20.08.2021 року сторони погодили ціну товару, а саме: насіння гібриду соняшника «НС-Х-6045» - 2 002,39 грн. з ПДВ за шт., насіння гібриду соняшника «НС-Х-8002» - 2 106,38 грн. з ПДВ за шт., насіння гібриду соняшника «Таурус» - 1 967,73 грн. за шт. Загальна сума Договору становить 36 955 284,81 грн.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3.1 Договору вартість Товару, строк/термін оплати вартості Товару та порядок розрахунків за Товар, шо підлягає поставці за цим Договором, визначається сторонами у відповідній Специфікації (Додатку), що є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з Графіком оплати товару, який погоджено сторонами у Специфікації №1 від 20.08.2021 року, покупець має здійснити оплату всього обсягу товару у строк до 30.08.2021 року.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було виставлено позивачу Рахунок на оплату замовлення №1460 від 20.08.2021 року на загальну суму 36 955 284,81 грн.

Судом встановлено за матеріалами справи, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, що на виконання умов пункту 3.1 Договору та Специфікації №1 від 20.08.2021 року позивачем як покупцем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 36 955 284,81 грн. із призначенням платежу «оплата за насіння згідно договору №248/08/21 від 12.08.2021 по рахунку №1460 від 20.08.2021» платіжними дорученнями: №64721819 від 20.08.2021 року на суму 4 160 984,29 грн., №64721820 від 20.08.2021 року на суму 10 005 916,71 грн., №64721821 від 20.08.2021 року на суму 8 144 719,26 грн., №64721822 від 20.08.2021 року на суму1 074 252,78 грн., №64721823 від 20.08.2021 року на суму 5 696 824,02 грн., №64721824 від 20.08.2021 року на суму 296 999,30 грн., №64721825 від 20.08.2021 року на суму 7 575 588,45 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт отримання вказаних коштів, їх розмір та зарахування відповідачем не заперечувався.

При цьому судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо виконання ТОВ «Агро-НВ» як покупцем умов Договору та Специфікації №1 від 20.08.2021 року в частині внесення передоплати у розмірі 36 955 284,81 грн., в тому числі щодо строків та розміру такої оплати.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов`язання щодо здійснення 100% передплати за товар в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Договору та узгодженої Специфікації №1 до Договору, факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що постачальник зобов`язується поставити Товар за цим Договором в строк/термін, на умовах та в місце поставки, які визначені у відповідній Специфікації (Додатку), що є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до умов Специфікації №1 від 20.08.2021 року сторони визначили термін поставки всього обсягу товару до 25.02.2022 року.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Тобто, з урахуванням умов пункту 6.1 Договору та Специфікації №1 до Договору та вищезазначених норм Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний поставити покупцю товар за Специфікацією № 1 від 20.08.2021 року у строк до 25.02.2022 року (включно).

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.

Окрім цього суд звертає увагу на приписи Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно статті 1 якого господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує факт виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару позивачеві є видаткова накладна.

Таким чином, враховуючи здійснену позивачем фактичну 100% передплату, у відповідача виникли зобов`язання з поставки товару у відповідному обсязі та на суму здійсненої передплати, факт виконання яких має бути підтверджений належним чином оформленим первинним бухгалтерським документом, який засвідчує здійснення господарської операції і містить інформацію про вартість переданого товару, зокрема, видатковою накладною.

В свою чергу, в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

За правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми, при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язані свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов`язання, до яких відносяться і зобов`язання, які випливають із договору поставки.

За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

При цьому, оскільки покупцем здійснено виконання умов Договору в частині попередньої оплати товару відповідач повинен виконати свій обов`язок щодо поставки оплаченого товару згідно з пунктом 6.1 Договору та умовами Специфікації №1 від 20.08.2021 року.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до умов пункту 6.2 Договору перехід права власності здійснюється в момент передачі Товару покупцю за видатковою накладною, датою передачі є дата фактичного приймання покупцем товару та оформлення сторонами відповідної видаткової накладної. Приймання Товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент його отримання від постачальника. Покупець зобов`язаний перевірити кількість Товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність ознак зовнішнього пошкодження або псування Товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово про це заявити постачальнику. При відсутності такої заяви Товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості (зовнішні недоліки).

Згідно з пунктом 6.10 Договору постачальник вважається таким, що виконав поставку товару після прийняття товару покупцем і надання йому оригіналів наступних документів: рахунка, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної (якщо товар транспортується постачальником в місце поставки), документу, що засвідчує якість товару.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем була здійснена лише часткова поставка товару на загальну суму 31 969 039,01 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними, а саме: №2245 від 15.12.2021 року на суму 2 597 405,18 грн., №2246 від 15.12.2021 року на суму 2 558 050,56 грн., №2282 від 21.12.2021 року на суму 2 361 277,44 грн., №21 від 10.01.2022 року на суму 1 063 273,66 грн., №22 від 10.01.2022 року на суму 2 951 535,54 грн., №23 від 10.01.2022 року на суму 2 643 166,15 грн., №24 від 11.01.2022 року на суму 3 047 650,67 грн., №77 від 17.01.2022 року на суму 3 386 056,03 грн., №247 від 03.02.2022 року на суму 2 170 600,08 грн., №300 від 07.02.2022 року на суму 2 333 362,83 грн., №314 від 08.02.2022 року на суму 1 651 400,35 грн., №418 від 15.02.2022 року на суму 2 003 165,48 грн., №486 від 21.02.2022 року на суму 240 127,09 грн., №485 від 21.02.2022 року на суму 1 781 329,23 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

В свою чергу, доказів поставки товару на суму 4 986 245,80 грн. відповідно до здійсненої передплати в установлені в Договорі строки відповідачем під час розгляду справи не надано.

Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 36 955 284,81 грн. як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 року у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

При цьому припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 27.08.2019 року у справі №911/1958/18.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Як вбачається за матеріалів справи, у зв`язку з невиконанням відповідачем повної поставки товару у передбачені Договором та Специфікацією №1 від 20.08.2021 року строки позивач звернувся до відповідача листом №29/08-02 від 29.08.2022 року з вимогою про повернення суми попередньої оплати у розмірі 4 986 245,80 грн., на суму якої відповідачем не було здійснено поставки товару, а також листом №29/08-03 від 29.08.2022 року з вимогою про сплату штрафних санкцій за порушення умов договору.

Факт надсилання вказаних листів № 29/08-02 від 29.08.2022 року та № 29/08-03 від 29.08.2022 року на адресу відповідача підтверджується описом вкладення у цінний лист від 29.08.2022 року, накладною №0304804702376 від 29.08.2022 року та фіскальним чеком від 29.08.2022 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно наданого позивачем витягу з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження відповідного поштового відправлення, лист-вимога вручений відповідачеві 31.08.2022 року.

Проте, доказів задоволення відповідачем зазначеної вимоги та повернення грошових коштів (передоплати) у сумі 4 986 245,80 грн. позивачу, як і належних та допустимих доказів здійснення поставки товару на зазначену суму, оформлених у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суду не надано.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо повернення Товариству з обмеженою відповідальністю «Агро-НВ» попередньої оплати на суму 4 986 245,80 грн. або ж поставки товару (насіння соняшнику) відповідно до умов Договору та Специфікації № 1 від 20.08.2021 року у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Приватного підприємства "ЮГ Агролідер" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 4 986 245,80 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження повного та належного виконання Договору поставки товару № НАС 248/08/21 від 12.08.2021 року та Специфікації № 1 до нього чи повернення позивачу суми попередньої оплати у розмірі 4 986 245,80 грн. за непоставлену частину товару за Договором.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору поставки товару № НАС 248/08/21 від 12.08.2021 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь - які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, заперечуючи проти позову відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про те, що позивачем не було повідомлено відповідачу про місце (адресу) поставки останньої партії товару на суму попередньої оплати у розмірі 4 986 245,80 грн., в той час як умовами Договору та Специфікації №1 до Договору така адреса поставки товару не визначена, а має повідомлятися покупцем постачальнику щоразу за один день до дати поставки чергової партії товару засобами телефонного зв`язку.

Відтак, відповідач не мав можливості вчасно виконати умови Договору щодо поставки товару у строк до 25.02.2022 року внаслідок неповідомлення позивачем місця (адреси) поставки товару. Отже, на переконання відповідача, у даному випадку має місце прострочення кредитора, внаслідок якого виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару на суму 4 986 245,80 грн. може бути відстрочено на час прострочення кредитора, у зв`язку з чим позивач передчасно звернувся до відповідача з вимогою про повернення суми попередньої оплати.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 613 Цивільного кодексу України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (частина 4 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 689 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Як зазначалось судом раніше, умови поставки товару постачальником визначено у пункті 6.1 Договору, яким передбачено, що постачальник зобов`язується поставити Товар за цим Договором в строк/термін, на умовах та в місце поставки, які визначені у відповідній Специфікації (Додатку), що є невід`ємною частиною цього Договору.

При цьому, за відсутності вказання базису і умов поставки в Додатку (Специфікації) поставка Товару постачальником має здійснюватися на умовах DDP вказаних в Транспортній інструкції базис складу(ів) покупця.

Відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати «Інкотермс-2010» визначено, що умови поставки «Delivered Duty Paid» (DDP) - Поставка зі сплатою мита (... назва місця призначення), означають передачу товару в розпорядження покупця в призначеному місці, з оплатою продавцем всіх ризиків по його доставці.

За умовами пункту 4.1 Специфікації №1 від 20.08.2021 року Базис поставки Товару постачальником - DDP (Інкотермс 2010), згідно наданої транспортної інструкції.

Базис поставки Товару постачальником може бути змінений покупцем через транспортну інструкцію не пізніше ніж за 3 календарні дні до дати поставки товару постачальником (пункт 4.2 Специфікації №1 від 20.08.2021 року).

Таким чином, з наведених положень Договору та Специфікації №1 до нього вбачається, що сторони погодили поставку товару на умовах DDP згідно наданої покупцем транспортної інструкції, яка має містити базис поставки товару, зокрема, адресу місця поставки товару.

В свою чергу, під час розгляду даної справи позивачем було надано суду копії транспортних інструкцій від 14.12.2021 року, від 23.12.2021 року та від 07.02.2022 року, які містять наступну інформацію:

1. Транспортна інструкція від 14.12.2021 року:

Назва товару: Таурус; Кількість, п.о.: 2620; Базис та адреса доставки: Рівненська область, Радивилівський р-н, с. Бугаївка, вул. Балки 1.

Назва товару: Таурус; Кількість, п.о.: 1220; Базис та адреса доставки: Сумська область, м. Конотоп, вул. Сумська, 24.

2. Транспортна інструкція від 23.12.2021 року:

Назва товару: НС Х 6045; Кількість, п.о.: 410; Базис та адреса доставки: Рівненська область, Радивилівський р-н, с. Бугаївка, вул. Балки 1.

Назва товару: НС X 6045; Кількість, п.о.: 1522; Базис та адреса доставки: смт. Нова Водолага, вул. Залізнична 1-а.

Назва товару: НС X 6045; Кількість, п.о.: 3325; Базис та адреса доставки: Херсонська обл., Бериславський р-н, с. Новорайськ, вул. Селянська.

Назва товару: НС X 6045; Кількість, п.о.: 2775; Базис та адреса доставки: Миколаївська обл., м. Нова Одеса, вул. Сеславинського, 1, склад №1.

Назва товару: НС X 6045; Кількість, п.о.: 178; Базис та адреса доставки: Сумська область, м. Конотоп, вул. Сумська, 24.

3. Транспортна інструкція від 07.02.2022 року:

Назва товару: НС X 8002; Кількість, п.о.: 2453; Базис та адреса доставки: Рівненська обл. Радивилівський р-н, с. Бугаївка, вул. Балки 1.

Назва товару: НС X 8002; Кількість, п.о.: 114; Базис та адреса доставки: Сумська обл., Сумський р-н, смт Степанівка, вул. Заводська. 1.

Назва товару: НС X 8002; Кількість, п.о.: 3025; Базис та адреса доставки: Сумська область, м. Конотоп, вул. Сумська, 24.

Отже, зі змісту наданих позивачем транспортних інструкцій вбачається, що останні містять всю необхідну інформацію для здійснення поставок товару на виконання умов Договору, зокрема, назви та кількості кожної партії товару, базису та адреси доставки товару (адреси), а також інформацію щодо відповідальних осіб складу та їх контактних телефонів.

Заперечуючи проти позову відповідач в письмових поясненнях також вказував про те, що про існування даних транспортних інструкцій йому відомо не було, та що вказані транспортні інструкції складені позивачем в односторонньому порядку неуповноваженою особою без посилання в них на приналежність до Договору поставки №НАС 248/08/21 від 12.08.2021 року.

Водночас, на підтвердження факту обізнаності відповідача зі змістом вказаних транспортних інструкцій, зокрема, в частині наявної в них інформації щодо місця та адреси поставки останньої партії товару на суму 4 986 245,80 грн. позивач посилається на показання свідка, викладені в заяві свідка гр. ОСОБА_1 , яка працює менеджером з постачання на підприємстві позивача, підпис на якій посвідчено приватним нотаріусом Кондра Л.В. Київського міського нотаріального округу 25.04.2023 року та зареєстровано в реєстрі за № 683.

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1, 2 статті 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Отже, коли законом чітко визначено умови виникнення тих чи інших прав або обов`язків, пояснення свідків не є тими доказами, які можуть бути покладені в основу рішення.

Показання свідків є допустимими доказами лише в тому разі, коли надані ними відомості про обставини відповідно до законодавства мають бути підтверджені саме таким способом та не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вимоги до заяви свідка, в якій викладаються письмово показання останнього, визначаються статтею 88 вказаного Кодексу.

Так, зі змісту наданої позивачем заяви свідка гр. ОСОБА_1 вбачається, що остання в силу своїх функціональних обов`язків менеджера з постачання на ТОВ «Агро-НВ» безпосередньо приймала участь в укладанні спірного Договору поставки товару №НАС 248/08/21 від 12.08.2021 року та здійснювала контроль за його виконанням в інтересах позивача. Зокрема, ОСОБА_1 було складено транспортні інструкції від 14.12.2021, від 23.12.2021 та від 07.02.2023 року, та їх скановані копії направлено на електронну адресу постачальника - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а паперові оригінали передані представнику постачальника - ОСОБА_2 . Згідно свідчень ОСОБА_1 , змін до зазначених транспортних інструкцій покупцем не вносилось. Інших за змістом транспортних інструкцій на виконання умов Договору поставки товару №НАС 248/08/21 від 12.08.2021 року покупцем не вчинялось.

Під час розгляду даної справи на підставі поданих позивачем доказів судом також встановлено, що ПП «ЮГ Агролідер» як постачальник за Договором здійснив фактичне виконання зазначених транспортних інструкцій від 14.12.2021, від 23.12.2021 та від 07.02.2023 року шляхом поставки товару на загальну суму 31 969 039,01 грн. партіями за адресами, що відповідають вказаним у транспортних інструкціях, що підтверджується наданими позивачем товарно-транспортними накладними (ТТН №09022022 від 09.02.2022; ТТН №07022022 від 07.02.2022; ТТН №03022022 від 03.02.2022; ТТН №11012022 від 11.01.2022; ТТН №10012022/1 від 10.01.2022; ТТН №10012022/2 від 10.01.2022; ТТН №17012022 від 17.01.2022; ТТН №21122021 від 21.12.2021; ТТН № 15122021/1 від 15.12.2021; ТТН № 15122021/2 від 15.12.2021), в яких зазначено пункти розвантаження товару - Рівненська область, Радивилівський р-н, с. Бугаївка, вул. Балки 1; Сумська область, м. Конотоп, вул. Сумська, 24; Харківська область, смт. Нова Водолага, вул. Залізнична 1-а; Херсонська обл., Бериславський р-н, с. Новорайськ, вул. Селянська; Миколаївська обл., м. Нова Одеса, вул. Сеславинського, 1, склад №1; Сумська обл., Сумський р-н, смт Степанівка, вул. Заводська, 1, а також посилання на відповідний супровідний документ - видаткові накладні, за якими здійснювалась поставка товару за Договором.

Отже, з урахуванням наведених обставин частково невиконаними відповідачем залишилась транспортна інструкція від 23.12.2021 року в частині поставки товару НС Х 6045 у кількості 178 п.о. загальною вартість 356 426,95 грн. за адресою доставки Сумська область, м. Конотоп, вул. Сумська, 24; та транспортна інструкція від 07.02.2022 року в частині поставки товару НС Х 8002 у кількості 2198 п.о. загальною вартість 4 629 818,85 грн. за адресою доставки Сумська область, м. Конотоп, вул. Сумська, 24.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18 принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 910/4994/18).

Суд зазначає, що переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі перед тим судом, який розглядає справу та надає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Вирішуючи питання про вірогідність доказів, що були надані сторонами у даній справі для встановлення обставин фактичного виконання сторонами зобов`язань за Договором, суд відповідно до свого внутрішнього переконання, приймаючи до уваги показання свідка ОСОБА_1 , надані у письмовій заяві, підпис на якій посвідчено нотаріально, факт здійснення відповідачем часткової поставки товару за Договором у повній відповідності до визначених в транспортних інструкціях базису та адреси поставки, в сукупності з іншими наданими позивачем доказами, а також враховуючи те, що відповідач обґрунтовує свої заперечення у відповідній частині виключно письмовими поясненнями без надання належних та допустимих доказів, вважає надані позивачем докази на підтвердження своїх вимог більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на їх спростування, отже за висновками суду встановлені фактичні обставини свідчать про те, що відповідач був обізнаний з умовами спірних транспортних інструкцій, відтак доводи відповідача про те, що ПП "ЮГ Агролідер" не мав можливості здійснити поставку останньої партії товару на загальну суму 4 986 245,80 грн. у строк до 25.02.2022 року внаслідок неповідомлення позивачем місця (адреси) поставки товару, судом до уваги не приймаються.

В частині посилання відповідача на те, що спірні транспортні інструкції складені в односторонньому порядку та мають бути підписані повноважними представниками сторін, оскільки за умовами пункту 11.4 Договору будь-які зміни або доповнення до Договору дійсні лише у випадку, якщо вони викладені у письмовій формі та підписанні повноважними представниками обох сторін, суд зазначає, що транспортна інструкція за своїм змістом та правовою природою є документом, який містить уточнення, додаткові роз`яснення, пояснення умов договору, перелік конкретних товарів, кількість та адреси доставки товару. Тобто, надані позивачем транспортні інструкції - це документ, який уточнює або більш детально розкриває зміст договірних умов.

Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Водночас, такі транспортні інструкції не є правочином (додатковою угодою), що вносять зміни до вже існуючого договору, і тому до них не можуть застосовуватись вимоги пункту 11.4 Договору та статті 654 Цивільного кодексу України, відповідно до яких передбачено форма та порядок внесення змін до договору - у письмовій формі за підписом повноважних представників обох сторін.

Разом з цим, спірні транспортні інструкції є службовим документом, який використовується в поточній діяльності позивача як покупця товару, який в даному випадку від імені підприємства позивача складався менеджером з поставки товару ОСОБА_1 як службовою особою, відтак за умови ненадання доказів на спростування зазначених обставин доводи відповідача про те, що згідно умов Договору уповноваженою особою позивача є виключно директор ТОВ «Агро-НВ» Шовкопляс В.П., яким підписано спірний договір, є необґрунтованими.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається також на форс-мажорні обставини в даній справі, які мали місце починаючи з 24 лютого 2022 року і стосуються збройної агресії Російської Федерації проти України, а саме на лист Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, в якому зазначається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 року № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Поряд із цим, відповідач зазначає про те, що основні виробничі потужності (завод з доробки насіння) та складські приміщення з готовою продукцією відповідача знаходяться: Херсонська область, Білозерський район, с. Чорнобаївка, 152 км. залізничної дороги Одеса-Херсон. Відомості про окупацію Херсонської області, а також про ведення бойових дій в селі Чорнобаївка є загальновідомим фактом. Оскільки останні партії товару, строк поставки яких 25.02.2022 року знаходились в складських приміщеннях відповідача за вказаною адресою в селі Чорнобаївка, відповідач не мав реальної можливості виконати зобов`язання з поставки товару позивачу.

Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, 31.03.2022 року позивачем засобами електронного зв`язку на електронну пошту відповідача було направлено лист №31/03-2022 від 31.03.2022 року щодо повернення коштів за непоставлене насіння.

У відповідь на вказаний лист позивача 04.04.2022 року засобами електронного зв`язку відповідачем було надіслано лист №117/04 від 01.04.2022 року щодо настання обставин непереборної сили. Проте позивач вказане повідомлення відповідача про перебування останнього під дією обставин непереборної сили проігнорував, пред`явивши натомість вимогу щодо повернення суми попередньої оплати та сплати штрафних санкцій за порушення умов договору листом №29/08-02 від 29.08.2022, №29/08-03 від 29.08.2022, які відповідачем було отримано засобами поштового зв`язку 31.08.2022 року.

В подальшому, 13.09.2022 року засобами поштового зв`язку відповідачем листами №190/09, №191/09, №192/09 від 12.09.2022 року було направлено позивачу відповіді щодо перебування відповідача під дією обставин непереборної сили, які об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань за Договором у встановлений строк внаслідок перебування с. Чорнобаївка в окупації.

Суд зазначає, що згідно статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Узагальнюючими обставинами непереборної сили є їх об`єктивна і абсолютна дія, яка розповсюджується на невизначене коло осіб та неможливість передбачення та відвернення цих обставин. До таких обставин відносяться перш за все природні та техногенні явища катастрофічного характеру (землетрус, повінь, пожежі тощо), а також соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо).

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20)..

Частиною 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Виходячи з аналізу статті 218 Господарського кодексу України звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови, якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язань.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо впливу обставин непереборної сили має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 року у справі № 904/3886/21 та від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і під час їх виникнення сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Також доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона повинна довести не тільки наявність таких обставин, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання зобов`язання; доведення наявності обставин непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2018 року у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 року у справі № 913/785/17.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово підкреслював, що сертифікат про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування таких обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не зобов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 року у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат Торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та в сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 року у справі № 917/1053/18). Адже визнання сертифіката Торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Наразі, введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань.

Як зазначалось судом раніше, відповідач обґрунтовує неможливість виконання поставки товару тим, що останні партії товару знаходились на складських приміщеннях за адресою: Херсонська область, Білозерський район, с. Чорнобаївка, 152 км. залізничної дороги Одеса-Херсон, які перебувають під окупацією.

Разом з цим, позивачем було надано до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних, а саме ТТН №09022022 від 09.02.2022; ТТН №07022022 від 07.02.2022; ТТН №03022022 від 03.02.2022; ТТН №11012022 від 11.01.2022; ТТН №10012022/1 від 10.01.2022; ТТН №10012022/2 від 10.01.2022; ТТН №17012022 від 17.01.2022; ТТН №21122021 від 21.12.2021; ТТН № 15122021/1 від 15.12.2021; ТТН № 15122021/2 від 15.12.2021, з яких вбачається, що відповідачем здійснювалось навантаження товару також з іншого складу, який розташований за адресою: Запорізька область, село Сонячне, Сонячне шосе, 50.

Наявність у ПП «ЮГ Агролідер» складських приміщень також за адресою пункту навантаження товару: Запорізька область, село Сонячне, Сонячне шосе, 50 відповідачем не спростовано та не заперечувалось.

Тобто, відповідач, за умови наявності інших промислових потужностей, не був позбавлений можливості здійснити останню поставку товару саме з іншого складу.

Водночас, приймаючи до уваги загальновідому інформацію про збройну агресію російської федерації та окупацію села Чорнобаївка Херсонського району Херсонської області 27.02.2022 року, у зв`язку з чим дія непереборної сили могла виникнути для відповідача лише через два дні після настання строку поставки товару по Договору, з урахуванням урахуванням здійснення ПП "ЮГ Агролідер" своєї господарської діяльності та наявності складських приміщень в різних областях та регіонах України, за висновком суду, відповідачем не мотивовано та не обґрунтовано як саме вказані обставини вплинули на виконання ним обов`язку з вчасної поставки товару саме за спірним Договором, а також вплив настання форс-мажорних обставин на можливість виконання відповідачем поставок товару.

Крім того суд зазначає, що оскільки законодавство не містить встановленого строку для повідомлення про форс-мажор, оголошення форс-мажору має здійснюватися в порядку, передбаченому умовами Договору.

В свою чергу спірним Договором не передбачено порядок та строки повідомлення сторонами про виникнення форс-мажорних обставин.

У разі, якщо в договорі відповідні строки не визначені, повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше як тільки стало відомо про неможливість виконати зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2022 року у справі №910/15264/21 звертає увагу на те, що хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

В свою чергу з матеріалів справи вбачається, що відповідач повідомив позивача про наявність форс-мажорних обставин у квітні 2022 року лише після отримання від позивача 31.03.2022 року листа з вимогою щодо повернення коштів за непоставлене насіння, в той час як невиконання відповідачем умов Договору мало місце ще 25.02.2022 року та станом на цю дату відповідачу було відомо про введення на території України воєнного стану та про обставини неможливості своєчасного виконання зобов`язання.

Отже, відповідачем не було вжито заходів щодо негайного повідомлення позивача про виникнення форс-мажору, що, в свою чергу, зумовило звернення позивача з вимогою про повернення авансу.

Разом з цим суд зазначає, що саме лише посилання відповідача на лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року жодним чином не підтверджує ту обставину, що саме внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, в зв`язку із чим було введено воєнний стан, відповідач не мав можливості виконати свої зобов`язання за Договором.

Лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року носить загальний характер та є лише одним з документів, необхідних для доведення форс-мажору та припинення відповідальності за невиконані зобов`язання під час дії обставин форс-мажору, які стороні потрібно довести під час судового спору.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто, форс-мажорні обставини засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору та/чи за іншим зобов`язанням/обов`язком, зважаючи на законодавчі чи інші нормативні акти, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Суд наголошує, що звернення суб`єктів господарської діяльності до ТПП за отриманням сертифіката для засвідчення форс-мажорних обставин є правом, а не обов`язком, але сертифікат є належним доказом засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до законодавства України.

Відтак, з метою засвідчення дії форс-мажорних обставин відповідач мав звернутися у встановленому законом порядку до ТПП, де пройти процедуру засвідчення форс-мажору згідно з регламентом ТПП.

Проте, відповідачем такі дії вчинено не було, відповідного Сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо неможливості виконання відповідачем зобов`язань за Договором №НАС 248/08/21 від 12.08.2021 року у період лютого-березня 2022 року суду не надано.

При цьому суд враховує, що згідно положень статті 617 Цивільного кодексу України у разі порушення стороною договору зобов`язання внаслідок настання форс-мажорних обставин, особа звільняється лише від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, передбаченої за таке невиконання, проте не звільняється від виконання основного зобов`язання.

Тобто, застосування форс-мажору може звільнити відповідача лише від штрафних санкцій (пені) за прострочку поставки товару у встановлений Договором строк, але не від самого обов`язку здійснити поставку товару або повернути невикористану частину попередньої оплати.

В свою чергу судом встановлено, що предметом даного спору є стягнення з відповідача лише основного боргу з повернення авансу у сумі 4 986 245,80 грн. Вимоги позивача про стягнення з відповідача будь-яких штрафних санкцій з урахуванням заяви про зміну предмета позову №17/01-01 від 17.01.2023 року наразі не заявлено.

Отже, враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості посилань відповідача на те, що причиною невиконання ПП «ЮГ АГРОЛІДЕР» на протязі більш ніж півроку обов`язків за Договором щодо повної поставки оплаченого товару або повернення передоплати є саме введення на території України воєнного стану та обмеження доступу до складських приміщень відповідача, розташованих за адресою: Херсонська область, Білозерський район, с. Чорнобаївка, 152 км. залізничної дороги Одеса-Херсон, які перебувають під окупацією, з огляду на що суд критично ставиться до тверджень відповідача про наявність підстав для звільнення ПП "ЮГ Агролідер" від обов`язку здійснити повернення невикористаної суми попередньої оплати у розмірі 4 986 245,80 грн.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки позивачу товару відповідно до здійсненої передплати або повернення грошових коштів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 4 986 245,80 грн. з повернення суми попередньої оплати товару підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ЮГ Агролідер" (вул. Дегтярівська,53-а, м. Київ, 03113, код ЄДРПОУ 36265658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-НВ" (просп. Перемоги 121, корп. В, каб. 401, м. Київ, 03115, код ЄДРПОУ 32015568) 4 986 245 (чотири мільйона дев`ятсот вісімдесят шість тисяч двісті сорок п`ять) грн. 80 коп. боргу та витрати по сплаті судового збору у розмірі 74 793 (сімдесят чотири тисячі сімсот дев`яносто три) грн. 69 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 11 вересня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення08.06.2023
Оприлюднено15.09.2023
Номер документу113425625
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Судовий реєстр по справі —910/9943/22

Ухвала від 29.01.2024

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

Постанова від 12.12.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Буравльов С.І.

Ухвала від 11.12.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Буравльов С.І.

Ухвала від 28.11.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Буравльов С.І.

Ухвала від 07.11.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Буравльов С.І.

Ухвала від 06.11.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Буравльов С.І.

Ухвала від 16.10.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Буравльов С.І.

Ухвала від 04.10.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Буравльов С.І.

Рішення від 27.07.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

Рішення від 08.06.2023

Господарське

Господарський суд міста Києва

Селівон А.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні