Ухвала

від 13.09.2023 по справі 640/6148/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа №640/6148/20

адміністративне провадження № К/9901/1258/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.

суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Джон Мак» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2020 року (головуючий суддя Іщук І.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року (головуючий суддя Кузьмишина О.М., судді: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.) у справі № 640/6148/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джон Мак» до Головного управління Держпраці в Одеській області Державної служби України з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

13 березня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Джон Мак» (далі також позивач або ТОВ «Джон Мак») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Держпраці в Одеській області (далі також відповідач або ГУ Держпраці), у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області від 27 лютого 2020 року № 30ДПС/ТД-ФС про накладення штрафу у розмірі 425 070, 00 гривень.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2020 року відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2020 року залишено без змін.

13 січня 2021 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача, надіслана 11 січня 2021 року, у якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

В порядку статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України), у зв`язку з виведенням судді Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді Бевзенка В.М. зі складу судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, здійснено повторний автоматизований розподіл справи.

22 лютого 2021 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням Державної податкової служби в Одеській області проведено фактичну перевірку ТОВ «Джон Мак» з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, з результатами якої складено акт від 23 грудня 2019 року № 644/15-32-33-06.

Так, перевіркою встановлено наступні порушення:

статті 24 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП України) від 15.12.1993 № 3694-ХІІ, зі змінами та доповненнями;

вимог Постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 в частині неподання до органів ДПСУ «Повідомлення про прийняття працівника на роботу» на 9 працівників та несвоєчасного подання до органів ДПСУ «Повідомлення про прийняття працівника на роботу» на 11 працівників;

статті 108 КЗпП України від 15.12.1993 № 3694-ХП, зі змінами та доповненнями;

порушення підпункту 51.1 статті 51, підпунктів 168.1.1., 168.1.2.,168.1.4. пункту 168.1. статті 168, п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі також ПК України) від 02.12.2010 № 2755- VI із змінами та доповненнями та пункту 6.2 статті 6, пункту 7.1 статті 7 та пункту 9.2 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI, а також наявна інформація, яка буде врахована при проведенні позапланової перевірки з врахуванням вимог статті 78 ПК України № 2755-VI від 02.12.2010 ПК України № 2755-VІ зі змінами та доповненнями.

На підставі акта від 23 грудня 2019 року № 644/15-32-33-06 відповідачем прийнято постанову від 27 лютого 2020 року № 30ДПС/ТД-ФС про накладення штрафу на ТОВ «Джон Мак» у розмірі 425 070, 00 гривень за порушення трудового законодавства у частині неналежного оформлення трудових відносин із 9 працівниками.

Не погоджуючись із вказаною постановою, ТОВ «Джон Мак» звернулось до суду з цим позовом.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

Позивач вважає, що постанова від 27 лютого 2020 року № 30ДПС/ТД-ФС є незаконною та необґрунтованою, прийнята з грубим порушенням Закону України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі також Закон № 877-V), Порядку державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (далі також Порядок № 295), а також вимог ПК України, оскільки акт перевірки податкового органу є лише підставою для проведення інспекційного відвідування, а не для винесення оскаржуваної постанови.

У свою чергу відповідач у відзиві на позов зазначив, що ГУ Держпраці в Одеській було дотриману процедуру накладення штрафу за порушення позивачем трудового законодавства про працю, оскільки пункт 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі також Порядок № 509) передбачає одну з підстав для накладення штрафу у вигляді акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що пункт 2 Порядку № 509 чітко передбачає таку підставу для накладення штрафу у вигляді акта перевірки податкового органу, у ході якої були виявлені порушення законодавства про працю.

Водночас, беручи до уваги відсутність спростування в позовній заяві виявлених порушень, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач під час винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу від 27 лютого 2020 року №30ДПС/ТД-ФС діяв на підставі та у спосіб передбачений законодавством України.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

З покликанням на положення Закону України № 877-V, Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ України від 21 серпня 2019 року № 823 (далі також Порядок № 823), скаржник вважає, що отримання інформації від ДФС та її територіальних органів про виявленні в ході здійснення контрольних повноважень факти порушення платником податків законодавства про працю є підставою для призначення і проведення відповідним територіальним органом Держпраці заходів державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування. Вважає, що відповідач був зобов`язаний здійснити захід державного нагляду (контролю), а саме провести інспекційне відвідування. Проте відповідачем чи уповноваженою особою відповідача рішення про проведення інспекційного відвідування позивача або недоцільність проведення такого заходу не приймалося

Водночас з покликанням на статтю 265 КЗпП України зазначає, що штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду.

Наполягає на тому, що суд не вправі перебирати на себе повноваження відповідача, а оцінка виявлених порушень трудового законодавства може бути надана судом виключно після проведення відповідачем інспекційного відвідування та прийняття, з урахуванням зауважень об`єкта відвідування, відповідних рішень у встановленому порядку.

Також стверджує, що з урахуванням статті 77 КАС України саме відповідач має доводити законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення.

В свою чергу відповідач у відзиві зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, наводить доводи, які тотожні змісту заперечення на позовну заяву та відзиву на апеляційну скаргу.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Суд зважає, що відповідно до статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Отже, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка. Об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

У відповідності з положеннями частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідач, Управління Держпраці в Одеській області є суб`єктом владних повноважень - територіальним органом Державної служби України з питань праці, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Зміст вищезазначених положень нормативно-правових актів свідчить, що Держпраці може здійснювати свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Відповідно до частини третьої цієї статті, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу затверджено Постановою КМУ № 413 від 17 червня 2015 року.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23 грудня 2019 року під час здійснення фактичної перевірки працівниками Головного управління Державної податкової служби в Одеській області за місцем здійснення господарської діяльності ТОВ «Джон Мак» за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 21 в кафе "Мr. CAT" виявлено факт використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (9 осіб), які фактично працювали, виконуючи роботу кухарів, офіціантів, хостес, госпгрупи, калянщиків.

Відповідачем на підставі акта перевірки від 23 грудня 2019 року №644/15-32-33-06, зокрема, встановлено наявність найманих працівників, по яким повідомлення про прийняття працівника на роботу до податкового органу не надані та яких допущено до роботи без оформлення трудових відносин.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позиваючись до суду першої інстанції, ТОВ «Джон Мак» не висловлювало доводів та аргументів по суті виявлених порушень, не надавало документальних та інших доказів стосовно оформлення трудових стосунків із зазначеними вище особами. Натомість, разом з апеляційною скаргою надав до суду апеляційної інстанції копії договорів від 04 грудня 2019 року про перебування на навчанні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які на його думку спростовують обставини допуску вказаних осіб до роботи.

За змістом частин 1,2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд зазначає, що межі перегляду судом апеляційної інстанції визначені статтею 308 КАС України, частиною четвертою якої передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, законодавець імперативно визначив можливість прийняття апеляційним судом доказів, які не були подані до суду першої інстанції, виключно за умови, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписами частин першої, третьої - четвертої статті 79 КАС України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

За позицією суду апеляційної інстанції, з якою погоджується Верховний Суд, надаючи зазначені вище договори, позивачем не зазначено обґрунтованих причин їх не подання до суду першої інстанції упродовж розгляду справи по суті позовних вимог, а думка позивача щодо обов`язку відповідача довести законність та обґрунтованість прийнятого рішення є у даному випадку недоречною, оскільки відповідач доказував правомірність свого рішення в межах підстав позову, в яких відсутнє покликання позивача на договори про навчання.

Отже, судом апеляційної інстанції правильно не взято до уваги подані докази у вигляді договорів про перебування на навчанні та не оцінено їх, оскільки поважних причин їх не подання до суду першої інстанції під час розгляду справи не вбачається.

Згідно із статтею 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

За змістом ухвали Верховного Суду від 01 лютого 2021 року підставою для відкриття провадження у справі є оскарження судових рішень, які визначено частиною першою статті 328 КАС України, з посиланням у касаційній скарзі на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Так, у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 380/1116/20, від 29 вересня 2022 року у справі № 460/3829/20, в ухвалі Верховного Суду про закриття касаційного провадження від 28 червня 2023 року у справа №300/88/21 щодо подібних доводів скаржника про те, що на підставі отриманих відомостей від Головного управління ДПС відповідач повинен був провести власне інспекційне відвідування позивача, встановити дійсні обставини, скласти відповідний акт й тільки (виключно) на підставі акта інспекційного відвідування прийняти рішення про притягнення позивача до відповідальності, викладена така права позиція:

« 23. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).

24. У пункті 1 та 2 Порядку № 509 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи).

Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи накладаються на підставі:

рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;

акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;

акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

26. Державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, має право здійснювати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а також фіскальні органи.

27. Податковим кодексом України передбачено право контролюючого органу (органів Державної фіскальної служби) проводити фактичну перевірку дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

28. Пунктом 80.6 статті 80 Податкового кодексу України передбачено, що під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

29. Виходячи зі змісту Порядку № 509 він передбачає можливість розгляду справи та накладення на суб`єкта господарювання штрафу на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлено порушення законодавства про працю.

30. Виходячи з викладеного, Суд дійшов висновку, що самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю є також акт перевірки ДПС, її територіального органу.

31. Частиною восьмою статті 265 Кодексу законів про працю України визначено, що штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації.

32. Зі змісту вказаної норми є можливим зробити висновок, що в останній використовується формулювання «може», що надає суб`єкту владних повноважень можливість на свій розсуд здійснювати власні активні дії. При цьому вказана норма не вказує про те, що тільки рішення суду є єдиним виключенням при накладенні штрафу без проведення перевірки, а також положення частини восьмої статті 265 Кодексу законів про працю України не забороняють накладати штрафи на підставі акта перевірки Державної податкової служби, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, як це передбачено Порядком № 509.»

За такого правового регулювання та встановлених обставин, у процесі касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій не знайшли свого підтвердження обставини, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Зважаючи на те, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, касаційне провадження у цій справі підлягає закриттю згідно із пунктом 4 частини першої статті 339 КАС України.

Керуючись статтями 339, 355, 359 КАС України, Суд

У Х В А Л И В:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Джон Мак» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2020 року у справі № 640/6148/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і не оскаржується.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я.О. Берназюк

В.М. Шарапа