Постанова

від 12.09.2023 по справі 548/1918/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 548/1918/21 Номер провадження 22-ц/814/3667/23Головуючий у 1-й інстанції Миркушіна Н.С. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Кузнєцової О.Ю., Прядкіної О.В., при секретарі: Буйновій О.П., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 09 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами від 20.01.2012 та 29.02.2012, процентів, штрафу та інфляційних витрат, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Хорольського районного суду Полтавської області до ОСОБА_2 із позовом про стягнення боргу за договорами від 20.01.2012 та 29.02.2012, процентів, штрафу та інфляційних витрат.

В обгрунтування позовних вимог зазначав, що у січні - лютому 2012 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено два договори позики грошових коштів, які оформлено у вигляді розписок на загальну суму 40 000,00 грн. Згідно вказаних розписок ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути ОСОБА_1 грошові кошти у 2018 році, однак до теперішнього часу їх не повернуто, у зв`язку із чим він був вимушений звернутися до суду.

Позивач вказує, що сторонами було обумовлено, що ці кошти підуть у рахунок передоплати за користування земельною ділянкою відповідача, яка була в обробітку у «ТОВ «Гая-Агро», співзасновником та керівником якого був і є позивач. Наприкінці 2020 року відповідач звернулася до суду із позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки із вказаним товариством, 16.06.2021 р. позов відповідача було задоволено, договір розірвано (цивільна справа №548/123/21). Оскільки, на думку позивача, відповідач знехтувала домовленостями сторін, то 25.06.2021 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про негайні платежі. 28.07.2021 року відповідач, на думку позивача, зробила декілька поштових переказів по 200,00 грн. кожний в рахунок погашення боргів за позиками, в тому числі по розпискам з сумами позики по 20 000,00 грн. кожна. Однак до теперішнього часу залишок боргу не повернуто, у зв`язку із чим позивач вимушений звернутися до суду із позовом про стягнення із відповідача боргу за договорами від 20.01.2012 року та від 29.02.2012 року, процентів, штрафу, а також інфляційних в зв`язку з цим (станом на 01.08.2021 року).

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 09 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами від 20.01.2012 та 29.02.2012, процентів, штрафу та інфляційних витрат (станом на 01.08.2021 року) відмовлено у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

З даним рішенням не погодився ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, в якій просив рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 09 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі.

В обгрунтування своєї позиції апелянт посилається на те, що висновки суду не відповідають матеріалам справи, а також те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

На підтвердження своєї позиції посилається на те, що першою розпискою (від 29.02.2012 року а.с. 9 Т.1) строк повернення позики не визначено, як і не встановлено строк дії договору позики між сторонами, отже термін обов`язку повернення коштів визначається вимогою кредитора. Він надіслав дану вимогу ОСОБА_2 25.06.2021 року, а звернувся до суду 20.08.2021 року, тому вважає, що строк позовної давності не минув.

Крім того, посилається на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за другою розпискою (від 20.01.12 року а.с.8 Т.1) строк позовної давності не пропущено, оскільки відповідачка на вищезгадану вимогу позивача влітку 2021 року відреагувала простими поштовими переказами у часткове погашення боргу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, посилаючись на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанцїі без змін.

Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1ст. 367 ЦПК Українипередбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно п.1 ч.1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч.1ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається із матеріалів справи, що відповідно до наявних у справі розписок ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 гроші в сумі 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень згідно розписки від 20.01.2012 року та 20000,00 (двадцять тисяч) гривень згідно розписки від 29.02.2012 року.

У розписці від 20.01.2012 року є виправлення: у році кінцевого строку повернення позики цифра «8» наведена зверху іншої цифри - «3». Згідно з висновком судового експерта №СЕ-19/117-22/11040 від 30.09.2022 року за результатами судової технічої експертизи, проведеної згідно ухвали від 09.02.2022 року, встановлено що у первинний зміст розписки ОСОБА_2 від 20.01.2012 року вносились зміни шляхом нанесення наявної цифри «8» поверх цифри «3» без попереднього видалення штрихів, рукописний запис «2013» змінено на наявний «2018», дата виконання позики до внесення змін у документ становила «21 вересня 2013 року».

Строк виконання зобов`язань згідно розписки від 29.02.2012 року - 12 (дванадцять) календарних місяців, які слід обраховувати з моменту написання розписки та отримання коштів, тобто до 28.02.2013 року.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зв`язку із пропуском останнім строку позовної давності.

Із таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.ст. 257, 268 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦКУкраїни)

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України заяву про захист цивільного права або інтересу суд приймає до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Із матеріалів справи вбачається, що термін повернення позики за розпискою від 20.01.2012 року визначено до «21 вересня 2013 року».

Строк повернення позики за розпискою від 29.02.2012 року визначено 12 (дванадцятьма) місяцями з дати отримання позики.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов законного та обгрунтованого висновку, що трирічний строк позовної давності щодо строків виконання зобов`язання за позикою від 20.01.2012 року в сумі 20 000,00 грн. сплинув 21.09.2016 року, а за позикою від 29.02.2012 року в сумі 20 000,00 гривень сплинув 28.02.2016 року. До суду позивач звернувся 16.08.2021 року, тобто пропустивши строк звернення до суду.

Направлення позивачем вимоги відповідачу про повернення позики та здійснення дій по визнанню боргу, вчинені поза межами строків позовної давності, не свідчать про переривання цих строків.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 686/23170/19.

Докази повернення позики повністю або у частині, чи інші докази, які б свідчили про переривання строку позовної давності у справі відсутні.

За вимогами ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи апелянта про те, що першою розпискою (від 29.02.2012 року а.с. 9 Т.1) строк повернення позики не визначено, як і не встановлено строк дії договору позики між сторонами, отже термін обов`язку повернення коштів визначається вимогою кредитора, колегія суддів відхиляє через те, що дане твердження суперечить вказаним матеріалам цієї справи. Так, у вказаній розписці вказано, що ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути борг до 21 вересня 2013 року. Відтак, ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 поза межами строку позовної давності.

При цьому, слід взяти до уваги той факт, що ОСОБА_1 недобросовісно виконує свої процесуальні обов`язки, адже згідно з висновком судового експерта №СЕ-19/17-22/11040 від 30.09.2022 року за результатами судової технічої експертизи встановлено, що у первинний зміст розписки ОСОБА_2 від 20.01.2012 року вносились зміни шляхом нанесення наявної цифри «8» поверх цифри «3», без попереднього видалення штрихів, рукописний запис «2013» змінено на наявний «2018», дата виконання позики до внесення змін у документ становила «21 вересня 2013 року».

Твердження апелянта щодо того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за другою розпискою (від 20.01.12 року а.с.8 Т.1) строк позовної давності не пропущено, оскільки відповідачка на вищезгадану вимогу позивача влітку 2021 року відреагувала простими поштовими переказами у часткове погашення боргу, не заслуговує на увагу, адже переривання позовної давності можливе лише в межах цього трирічного строку. В цьому ж випадку, за розпискою від 29.02.2012 року ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути кошти через 12 місяців, тобто до 28.02.2013 року, а поштові перекази були здійснені 28.07.2021 року, тобто поза межами строку позовної давності.

Отже, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування даної ухвали суду.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 09 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 12 вересня 2023 року.

Головуючий суддя :

---

Г.Л. Карпушин

Судді:

---

О.В. Прядкіна

---

О.Ю. Кузнєцова