Постанова

від 17.08.2023 по справі 307/2133/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 307/2133/20

провадження № 61-22св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Тересвянська селищна рада Тячівського району Закарпатської області,

третя особа - Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області,

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги, - Закарпатська обласна прокуратура в інтересах сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури в інтересах сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації на ухвалу Закарпатського апеляційного суду

від 06 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, правонаступником якої є Тересвянська селищна рада Тячівського

району Закарпатської області, третя особа - Управління

державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, правонаступником якої є Управління державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, про визнання права власності на самочинне будівництво.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 побудував магазин змішаних товарів загальною площею 45,5 кв. м, який розташований

на земельній ділянці площею 0,03 га, кадастровий номер

21244:82000:03:004:0076, якою він користується на підставі договору оренди від 03 грудня 2002 року. Під час проведення будівельних робіт позивач дотримався всіх будівельно-архітектурних, санітарних та екологічних норм. Після завершення будівництва був виготовлений технічний паспорт з відміткою про проведене технічне обстеження, згідно з яким встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації. Звіт про проведення технічного обстеження підтвердив, що технічний стан конструкцій та будівлі в цілому відносяться до другої категорії (задовільний). Фактичний стан конструкцій вказаного магазину змішаних товарів на

АДРЕСА_1 відповідає вимогам міцності та надійності для подальшої безпечної експлуатації їх за функціональним призначенням. Ринкова вартість спірного магазину змішаних товарів складає 66 520 грн. Проте листом Управління державної архітектурно-будівельної інспекції підтверджується, що позивачу відмовлено у введенні в експлуатацію магазину змішаних товарів та запропоновано звернутись до суду для вирішення спору.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на магазин змішаних товарів загальною площею 45,5 кв. м, який розташований на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2020 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на нерухоме майно - магазин змішаних товарів загальною площею 45,5 кв. м, що розташований на АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наведені у позовній заяві обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, тому позов є обґрунтованим та доведеним. Відповідач визнав позов. Визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не порушуватиме прав та інтересів інших осіб.

Особа, яка не брала участі у справі, - Закарпатська обласна прокуратура

в інтересах сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації (далі - сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА) подала апеляційну скаргу на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2020 року.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 27 вересня 2021 року поновлено Закарпатській обласній прокуратурі в інтересах сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА строк на апеляційне оскарження рішення Тячівського районного суду від 30 жовтня 2020 року як такий, що пропущено з поважних причин, відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури в інтересах сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області

від 30 жовтня 2020 року закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що сектор містобудування

та архітектури Тячівської РДА не має повноважень на виконання

функцій державного архітектурно-будівельного контролю та/або нагляду,

не вирішує питань прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію,

а такі повноваження на час подання позовної заяви належали

Державній архітектурно-будівельній інспекції України (далі - ДАБІ, Держархбудінспекція), на час подання прокурором апеляційної скарги - Державній інспекції містобудування України (далі - ДІМ), а на час розгляду справи апеляційним судом - Державній інспекції архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ). Сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА не уповноважений здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним державним органом та учасником спірних правовідносин, і рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2020 року не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки держави в особі сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Закарпатська обласна прокуратура в інтересах сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

27 грудня 2022 року Закарпатська обласна прокуратура в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Закарпатського апеляційного суду

від 06 грудня 2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 06 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури в інтересах сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, витребував справу із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції

в оскаржуваній ухвалі застосував норми процесуального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18, від 19 травня 2021 року

у справі № 305/1396/19, від 14 вересня 2022 року у справі № 308/360/20,

від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/5527/21, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 08 вересня 2021 року у справі № 308/9892/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 30 червня 2020 року у справі № 727/9974/17,

від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17, від 02 червня 2020 року у справі № 910/17792/17, від 30 червня 2021 року у справі № 2-6635/06,

від 04 лютого 2021 року у справі № 202/26139/13-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19.

Прокурор вказував, що апеляційний суд проігнорував принципи та завдання цивільного судочинства, а також дійшов безпідставного переконання, що

у прокурора відсутнє право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цій справі. Оскарження прокурором даного рішення суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що прокурор не дотримав визначеної частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури щодо попереднього, до звернення до суду, повідомлення про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

Апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги та зробив неправильний висновок про закриття апеляційного провадження. Сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА жодних процесуальних дій на захист інтересів держави не здійснено, що свідчить про бездіяльність вказаного органу та наявність для представництва інтересів держави прокурором шляхом апеляційного оскарження. Сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА є уповноваженим державою органом, що здійснює захист інтересів держави у відповідній сфері, оскільки здійснює повноваження у сфері містобудівної діяльності. Водночас вказаний уповноважений орган не залучений судом до участі у справі, а тому був позбавлений можливості реалізувати свої функції в судовому порядку, а також своєчасно оскаржити рішення суду з метою захисту інтересів держави.

Суди не дали оцінку вимогам законодавства в сфері містобудування та компетенції уповноваженого державою органу на врегулювання спірних правовідносин та не дослідили дотримання забудовником (позивачем) вказаних вимог законодавства. Апеляційний суд не дослідив належним чином доводи апеляційної скарги.

Позиції інших учасників

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив (пояснення), в якому вказував на правильне вирішення заявленого у цій справі спору. Позивач зазначав, що збудоване приміщення магазину є безпечним в експлуатації, що підтверджується технічною документацією, він сплатив кошти на розвиток інфраструктури села та вчиняв всі інші можливі дії з метою оформлення права власності на спірне майно.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником магазину на АДРЕСА_1 .

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

від 05 вересня 2019 року також підтверджено, що позивач є власником земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,03 га, кадастровий номер 2124482000:03:004:0076, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Відповідно до технічного паспорту на будівлю магазину змішаних товарів АДРЕСА_1 загальна площа магазину змішаних товарів становить 45,50 кв. м.

Звітом технічного обстеження будівлі магазину, який розташований на

АДРЕСА_1 , підтверджено, що технічний стан конструкцій та будівлі в цілому відноситься до ІІ категорії (задовільний). Фактичний стан магазину змішаних товарів на АДРЕСА_1 відповідає вимогам міцності та надійності для подальшої безпечної експлуатації будівлі за її функціональним призначенням як магазину змішаних товарів.

Згідно з довідкою Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 27 травня 2020 року № 797 розташування побудованого ОСОБА_1 магазину змішаних товарів на АДРЕСА_1 не порушує прав та інтересів третіх осіб, не суперечить правилам забудови населеного пункту та вимогам містобудівної документації.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція),

а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У касаційній скарзі заявлено клопотання про розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора. Заявник також просив повідомити про день і час розгляду справи Офіс Генерального прокурора та Закарпатську обласну прокуратуру.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскільки розгляд справи Верховним Судом здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та необхідність виклику учасників справи для надання пояснень відсутня, то підстав для задоволення вказаного клопотання немає.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначено Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (далі - Порядок № 461).

Абзацом першим пункту 3 Порядку № 461 передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Надання (реєстрація), повернення (відмова у видачі) чи скасування реєстрації документів, що підтверджують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю, визначеними статтею 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (абзац перший пункту 4 Порядку № 461).

Відповідно до абзацу першого пункту 10 Порядку № 461 у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Положенням про сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА, затвердженим розпорядженням голови Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 16 січня 2020 року № 19, передбачено, що сектор є структурним підрозділом Тячівської районної державної адміністрації та є юридичною особою (пункти 1.1, 1.6). Основним завданням сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА

є забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території району (пункт 2.1), на виконання якого він забезпечує, серед іншого: здійснення моніторингу щодо реалізації схеми планування території району, стану розроблення, оновлення містобудівної документації на регіональному та місцевому рівнях (пункт 2.2.4); надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (пункт 2.2.12); надання будівельного паспорта забудови земельної ділянки (пункт 2.2.13); надання пропозицій щодо присвоєння органами місцевого самоврядування поштових адрес об`єктам містобудування (пункт 2.2.15); ведення містобудівного кадастру на території району (пункт 2.2.16); ведення реєстру містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (пункт 2.2.17); співпрацю з органами державного архітектурно-будівельного контролю з питань самочинно збудованих об`єктів містобудування (пункт 2.2.20).

При цьому апеляційним судом встановлено, що розділ ІІІ вищевказаного Положення, яким визначені права сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, не містить вказівки щодо виконання ним наглядових та контролюючих функцій, а також - права звернення до суду на захист інтересів держави. Крім того, Положенням не передбачено повноважень сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА щодо забезпечення дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил забудови населених пунктів, затвердженої містобудівної документації, як це вказано в апеляційній скарзі прокурора, а також - повноважень погоджувати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію органом державного архітектурно-будівельного контролю.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом

(стаття 170 ЦК України).

До уповноважених органів містобудування та архітектури належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури; структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури. До утворення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради з питань архітектури уповноваженим органом містобудування та архітектури є структурний підрозділ районної державної адміністрації з питань архітектури, а за його відсутності - структурний підрозділ обласної державної адміністрації з питань архітектури. З метою забезпечення виконання функцій, пов`язаних з організацією замовлення розроблення, оновлення та затвердження містобудівної документації (змін до неї), у складі уповноваженого органу містобудування та архітектури може утворюватися окремий структурний підрозділ. Примірне положення про такий структурний підрозділ затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури. Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури, структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій підконтрольні і підзвітні відповідним органам виконавчої влади в межах, передбачених законом. Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». З питань делегованих повноважень, передбачених підпунктом «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних, міських рад підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (стаття 13 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

Відповідно до Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09 грудня 2010 року

№ 1085/2010 було утворено ДАБІ, на яку покладено функції з реалізації державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю.

Повноваження ДАБІ щодо здійснення державного

архітектурно-будівельного контролю визначені Положенням про ДАБІ, затвердженим Указом Президента України від 08 квітня 2011 року

№ 439/2011, Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України

від 23 травня 2011 року № 553, Положенням про ДАБІ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 червня 2014 року № 294, Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня

2015 року № 698.

Разом з тим постановою Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду»

від 13 березня 2020 року № 219 вирішено: утворити ДІМ як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій

і який реалізує державну політику з питань державного

архітектурно-будівельного контролю та нагляду (пункт 1). Також цією Постановою внесені зміни до Положення про ДАБІ, що було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294, та в пункті 1 Положення зазначено, що Держархбудінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та

територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Пунктом 1 Положення про Державну інспекцію містобудування України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду»

від 13 березня 2020 року № 219, в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги (далі - Положення № 219), визначено, що ДІМ

є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (крім надання (отримання, реєстрації), відмов у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів).

Абзацом 4 пункту 3 Положення № 219 передбачено, що основним завданням ДІМ є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства

у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил своїми територіальними органами, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності, а також за діяльністю органів, що здійснюють сервісну функцію та функцію технічного регулювання у сфері містобудування.

Згідно з підпунктом 4 пункту 4 Положення № 219 ДІМ відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, скасовує чи зупиняє дію прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених законом повноважень рішень, які порушують вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, з одночасним складенням протоколу відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті ДІМ.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що починаючи

з 13 березня 2020 року повноваження щодо здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду і щодо скасування містобудівних умов та обмежень були віднесені до компетенції ДІМ.

На час апеляційного розгляду справи відбулися подальші зміни в законодавстві, яким регулюються питання управління у сфері містобудівної діяльності. Зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України

від 23 грудня 2020 року № 1340 «Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду», яка набрала чинності

30 грудня 2020 року, утворено ДІАМ як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, затверджено Положення про ДІАМ, ліквідовано ДІМ та Державну сервісну службу містобудування. Визначено ДІАМ суб`єктом управління індивідуально визначеного майна ДІМ та Державної сервісної служби містобудування, Державної архітектурно-будівельної інспекції, які ліквідовуються.

Вказані висновки також викладені у постанові Верховного Суду

від 14 червня 2023 року у справі № 307/783/20.

Пунктом 1 Положення про ДІАМ визначено, що ДІАМ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Згідно з пунктом 3 Положення про ДІАМ основним завданням ДІАМ

є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме: підготовка та внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду; здійснення в межах повноважень, визначених законом, державного архітектурно-будівельного контролю за дотриманням замовниками, підприємствами, що надають технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта будівництва, архітекторами та іншими проектувальниками, підрядниками, експертами, експертними організаціями та відповідальними виконавцями робіт, інженерами-консультантами, власниками будівель та лінійних споруд вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт; здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за дотриманням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил територіальними органами ДІАМ, уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), під час провадження ними містобудівної діяльності; ліцензування видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, та здійснення контролю за додержанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов провадження видів господарської діяльності з будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками.

ДІАМ відповідно до покладених на неї завдань видає дозволи на виконання будівельних робіт, реєструє повідомлення про внесення змін до них, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт; приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти (видає сертифікати про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта або відмовляє в їх видачі, реєструє декларації про готовність об`єкта до експлуатації, внесення змін до них, а також повертає такі декларації та скасовує їх реєстрацію) (підпункти 15-2, 15-3 пункту 4 Положення про ДІАМ).

Підпунктом 11 пункту 6 Положення про ДІАМ передбачено, що ДІАМ для виконання покладених на неї завдань має право проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів.

ДІАМ здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення про ДІАМ).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 вересня

2021 року № 960 «Питання Державної інспекції архітектури та містобудування», яка набрала чинності 15 вересня 2021 року, Кабінет Міністрів України вирішив погодитися з пропозицією Міністерства розвитку громад та територій про можливість здійснення Державною інспекцією архітектури та містобудування повноважень і виконання функцій з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Вказаною постановою також визнано такою, що втратила чинність, постанова Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294 «Про затвердження Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України» та інші пов`язані з нею постанови.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА не уповноважений здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним державним органом та учасником спірних правовідносин в цій справі.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 307/4046/19, від 18 травня 2022 року у справі № 307/334/20, від 14 квітня 2023 року у справі № 307/3831/20, від 14 квітня 2023 року у справі № 307/3053/20, від 08 травня 2023 року у справі № 307/3048/20,

від 12 червня 2023 року у справі № 307/3697/20.

Згідно зі статтею 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (рішення у справі «Менчинська проти Російської Федерації», у справі «Корольов проти Російської Федерації»).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді

у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України,

з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації,

а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду

в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України

у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду

в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,

а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми

є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду

з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі

№ п/800/490/15 зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою

статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Правилами статті 18 ЦПК України передбачено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Частиною першою статті 352 ЦК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, законодавець визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі

у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо

в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Верховним Судом у постанові від 13 січня 2021 року у справі

№ 466/5766/13-ц сформульовані правові висновки, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

З огляду на викладене право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі в справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Встановивши в межах відкритого апеляційного провадження, що Сектор містобудування та архітектури Тячівської РДА не уповноважений здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним державним органом та учасником спірних правовідносин, і рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2020 року не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки держави в особі сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18, від 19 травня 2021 року у справі № 305/1396/19,

від 14 вересня 2022 року у справі № 308/360/20, від 26 жовтня 2022 року

у справі № 308/5527/21, від 20 листопада 2018 року у справі

№ 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18,

від 08 вересня 2021 року у справі № 308/9892/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 30 червня 2020 року у справі № 727/9974/17,

від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17, від 02 червня 2020 року у справі № 910/17792/17, від 30 червня 2021 року у справі № 2-6635/06,

від 04 лютого 2021 року у справі № 202/26139/13-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 не заслуговують на увагу, оскільки, на відміну від вказаних справ, у цій справі прокурор подав апеляційну скаргу в інтересах держави в особі сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА, який не є компетентним державним органом у спірних правовідносинах. Крім того прокурор не довів, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 30 жовтня 2020 року вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки держави в особі сектору містобудування та архітектури Тячівської РДА. Тобто правові висновки, які містяться у вищезгаданих постановах Верховного Суду, зроблено за інших фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками апеляційного суду стосовно установлення обставин справи та до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ

у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваної ухвали апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування ухвали апеляційного суду, оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, постановив ухвалу з додержанням норм

матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою

статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а вказаного судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури в інтересах Сектору містобудування та архітектури Тячівської районної державної адміністрації залишити без задоволення.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук