Постанова

від 12.09.2023 по справі 903/108/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

12 вересня 2023 року Справа № 903/108/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Розізнана І.В.

представники учасників справи не викликались,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Волинської області від 24.05.23р., повний текст якого складено 31.05.2023 у справі №903/108/23 ( ОСОБА_2 )

за позовом Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти

до ОСОБА_1

про стягнення 39 971,14 грн збитків,-

В січні 2023 року Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти (надалі в тексті ВІППО) звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з ОСОБА_1 39971,14 грн у відшкодування завданих збитків (в якості повернення держаних коштів, отриманих Відповідачем у зв`язку із неправомірним нарахуванням та виплатою заробітної плати).(арк.справи 1-8).

Рішенням господарського суду Волинської області від 24.05.2023 у справі №903/108/23 позов повністю задоволено. Суд першої інстанції виходив з того, що порушення колишнього головного бухгалтера ВІППО ОСОБА_1 полягає у нецільовому використанні бюджетних коштів, зокрема у спрямуванні на цілі, що не відповідають напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми або в порядку використання бюджетних коштів, а саме не відповідають визначеним напрямам Порядку про надання субвенції (відповідно до підпункту 2 пункту 1, ст.119 БК України). Крім того, господарський суд встановив наявність всіх чотирьох умов складу цивільного правопорушення, що мало місце для застосування цивільної відповідальності, як відшкодування збитків, зокрема, наявний повний склад цивільного правопорушення: протиправна дія колишнього головного бухгалтера ВІППО ОСОБА_1 ; шкідливий результат такої поведінки (збитки на суму неправомірно отриманої заробітної плати 39971,14 грн); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Суд першої інстанції також встановив, що правовідносини, які виникли між Позивачем та ОСОБА_1 щодо відшкодування збитків, завданих безпідставною виплатою заробітної плати, стосуються дій відповідача під час здійснення нею своїх повноважень саме як посадової особи головного бухгалтера ВІППО, а тому даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Крім того, місцевий суд дійшов висновку, що перебіг строків позовної давності стосовно позовних вимог, в порядку ст.257 ЦК України продовжився на строк дії карантину згідно Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».(арк.справи 182-194).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Відповідач подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення господарського суду Волинської області від 24.05.2023 у даній справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності.(арк.справи 196-199).

Обґрунтовуючи скаргу, Апелянт зазначає, що судом першої інстанції неповно досліджено докази, що призвело до прийняття незаконного, необґрунтованого рішення, яке ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. На переконання Скаржника, судом першої інстанції не враховано положення ст.1215 ЦК України, адже безпідставно набуті грошові кошти, в тому числі отриманої як заробітна плата, підлягають поверненню лише за двох умов, зокрема, рахункової помилки та недобросовісності набувача, проте матеріали справи таких доказів не містять.

Відповідач звертає увагу суду, що керівнику ВІППО Олешко П.С., який є особою з правом першого підпису на розпорядчих та фінансових документах, було відомо про виплату заробітної плати працівникам за рахунок коштів субвенції «Нова українська школа» у вересні-листопаді 2018 року, що підтверджується його підписом на розрахункових відомостях. Крім того, Скаржник наголошує, що розрахункова відомість за грудень 2018 року, яка міститься в матеріалах справи не є належним доказом, оскільки є фотокопією та не підписана керівником ОСОБА_3 та головним бухгалтером Покалюк Р.М.

Скаржник, поміж іншого, зазначає про необхідність застосування судом наслідків пропуску строку позовної давності, адже на переконання Апелянта, строк на оскарження закінчився в грудні 2019 року. Крім того стверджує, що Позивачем не заявлялися вимоги про поновлення строку для звернення до суду та не зазначено поважності причин такого пропуску.

Відповідач вважає, що досліджуючи наявні в матеріалах справи документи, господарський суд Волинської області неправильно визначив початок перебігу строку позовної давності, характер спірних правовідносин та не застосував закон, який підлягає застосуванню, зокрема ч.1 ст.261 ЦКУ, ч.3 ст.233 КЗпП, п.4 статті 267 ЦК ст.638 ЦК України, ст.181 ГК України, що зумовило ухвалення помилкового рішення, яке підлягає скасуванню.(арк.справи 196-199).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №903/108/23. Позивачу встановлено строк для подання суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) Відповідачу копії відзиву, а також ухвалено розглядати апеляційну скаргу без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.(арк.справи 220).

19.07.2023 на адресу суду надійшов відзив, в якому Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.(арк.справи 223-226).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в порядку переведення, на підставі заяви від 29.09.2017 прийнято на посаду головного бухгалтера ВІППО за строковим трудовим договором з 02.10.2017 на період відсутності основного працівника гол.бухгалтера ОСОБА_4 , з оплатою праці згідно зі штатним розписом та правом другого підпису усіх фінансово-господарських документів, згідно наказу ректора ВІППО №253-к від 29.09.2017. Встановлено ОСОБА_1 надбавку за складність та напруженість у роботі в розмірі 50% посадового окладу.(арк.справи 11).

Матеріалами справи стверджено, що 02.10.2017 між ВІППО та ОСОБА_1 було укладено строковий трудовий договір у відповідності до якого, ОСОБА_1 приймається на роботу на посаду головного бухгалтера ВІППО на період відсутності основного працівника. ОСОБА_1 зобов`язується точно, своєчасно і в повному обсязі виконувати всі покладені на неї трудові обов`язки, сумлінно виконувати всі вказівки і розпорядження адміністрації ВІППО, дотримуватися трудової дисципліни і правил внутрішнього трудового розпорядку.(п. 2.2 угоди).

Відповідно до п.3.1 трудового договору Інститут нараховує ОСОБА_1 надбавки, доплати, премії та інші виплати відповідно до норм колективного договору підприємства з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, галузевими (міжгалузевими) та територіальними угодами.(арк.справи 163-165).

З матеріалів справи вбачається, що наказом ректора ВІППО №303-к від 26.11.2021, на підставі особистої заяви від 26.11.2021, зареєстрованої за №295 з 31.12.2021р., за угодою сторін, згідно п.1 ст.36 КзПП України, трудовий договір (контракт) з ОСОБА_5 припинено та звільнено її з займаної посади (роботи) головного бухгалтера ВІППО.(арк.справи 12).

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, за зверненням директора від 05.05.2022 №279/02-11 ревізійною групою Управління Західного офісу Держ-аудитслужби у Волинській області було проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ВІППО за період з 01.01.2018 по 01.06.2022, за наслідками якої складено акт №03-22/02 від 13.06.2022.(арк.справи 61-63, 137-153).

За результатами ревізії, у фінансово-господарській діяльності Інституту було встановлено порушення положень п.1.1. глави 1 «Положення про документальне забезпечення записів у бух-галтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV, а саме факти неправомірно нарахованої та виплаченої заробітної плати працівникам інституту (додаток 20 до Акту «Перелік працівників ВІППО, яким у 2018 році проводилися нарахування та виплата заробітної плати за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення якісної, сучасної та доступної середньої освіти «Нова українська школа» без підтверджуючих документів про виконання роботи за напрямами, визначеними Порядком використання коштів від 04.04.2018р. №237), зокрема, встановлено факти за котрих без підтверджуючих обґрунтованих первинних документів відносно залучення працівників Інституту до виконання науково-педагогічної роботи по підвищенню кваліфікації педагогічних працівників, упродовж вересня-грудня 2018 року працівникам ВІППО була нарахована та за рахунок коштів субвенції виплачена заробітна плата в сумі 105953,65 грн в тому числі, заступнику директора з АГР ОСОБА_6 10043 грн, головному бухгалтеру ОСОБА_1 та бухгалтеру ОСОБА_7 відповідно по 39971,14 грн кожній, бухгалтеру ОСОБА_8 15968,37 грн.(арк. справи 154-162).

Як встановлено судом першої інстанції та стверджувалось Позивачем, в подальшому заступником директора ВІППО з АГР Бакалейко М.О. та бухгалтером ОСОБА_8 відповідні кошти було повернуто повністю.

Матеріалами справи, а саме: заявою від 11.02.2019, платіжною квитанцією від 12.02.2019 та платіжним дорученням від 19.07.2022 підтверджено повернення бухгалтером ВІППО Панащук І.В. суми неправильно нарахованої заробітної плати.(арк.справи 73, 108, 172-173).

Вважаючи, що саме діями Відповідачки, як посадової особи було завдано 39971,14 грн збитків юридичній особі шляхом безпідставного нарахування та виплатою заробітної плати ВІППО звернувся з позовом до суду.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду Волинської області від 24.05.2023 позов задоволено. (арк.справи 182-194).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм процесуального права, апеляцій-ний суд вважає, що рішення суду першої інстанції належить скасувати, а провадження у справі закрити.

Відповідно до п.п.1, 2, 4 ст.269 Господарського процесуального кодексу України (надалі в тексті ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено пору-шення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Термін «юрисдикція» вживається саме для визначення повноважень і предмета діяльності судів загальної юрисдикції.

Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Розмежування юрисдикцій прийнято вирішувати за допомогою критеріїв, тобто передбачених законом умов, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ). У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарські суди розглядають справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.(п.12 частини першої статті 20 ГПК України).

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Відповідно до ст.89 Господарського кодексу України (надалі в тексті ГК України), посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:

- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;

- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;

- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;

- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;

- іншими винними діями посадової особи.

Чинне законодавство України зараховує до категорії посадових осіб не тільки керівника (директора) але й інших осіб, зокрема членів наглядової ради, засновників. Крім того, до таких осіб можуть бути також зараховані працівники, обов`язки яких визначені й внутрішніми документами підприємства. Фактично їх можна поділити на дві категорії, це ті, які прямо визначені законодавством та ті, які визначені внутрішніми документами (статусом, положен-нями, інструкції тощо).

Згідно законодавства України можна виокремити наступних посадових осіб:

Стаття 23 Закону України «Про господарські товариства»: Управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства є фізичні особи голова та члени виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, наділені повноваженнями з управління товариством, якщо утворення такого органу передбачено установчими документами товариства.

Пункт 23 ч.1 ст.2 вказаного Закону: Посадові особи органів акціонерного товариства фізичні особи голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.

Стаття 28 ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»: Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

До другої категорії посадових осіб можна зарахувати, зокрема:

- органи, не передбачені законом, але визначені статутом;

- декілька виконавчих органів;

- особа, що має слово «директор» в назві посади, але не має право діяти від імені товариства (директор з маркетингу, фінансовий директор, виконавчий директор);

- інші особи фактично керують товариством замість його посадових осіб (учасники, мажоритарні акціонери, бенефіціари);

- арбітражний керуючий, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб чи сам Фонд, компанія з управління активами (щодо корпоративних інвестиційних фондів).

Як стверджено матеріалами справи, Позивач звернувся до господарського суду з позовом до ОСОБА_1 , як посадової особи колишнього головного бухгалтера, про стягнення 39971,14 грн завданих збитків (державних коштів, отриманих Відповідачем у зв`язку із неправомірним нарахуванням та виплатою заробітної плати).

Поруч з тим, згідно ст.34 Закону України «Про вищу освіту» вищою посадовою особою закладу вищої освіти є його керівник (ректор, президент, начальник, директор тощо). Права, обов`язки та відповідальність керівника закладу вищої освіти визначаються законодавством і статутом закладу вищої освіти. Керівник є представником закладу вищої освіти у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах повноважень, передбачених цим Законом і статутом закладу вищої освіти.

Виконавчий орган (адміністративна рада, ректорат, рада директорів тощо) це постійно діючий колегіальний орган управління закладу вищої освіти, склад якого формується керівником закладу вищої освіти та затверджується його наказом.(ст.341 Закону України «Про вищу освіту»).

Головою виконавчого органу є керівник закладу вищої освіти.

До складу виконавчого органу в обов`язковому порядку входять: заступники керівника закладу вищої освіти; фінансовий директор закладу вищої освіти (у разі введення такої посади);

До складу виконавчого органу за рішенням керівника можуть входити керівники структурних підрозділів закладу вищої освіти та науково-педагогічні, наукові працівники (за їх згодою), які працюють у цьому закладі вищої освіти на постійній основі.

Матеріалами справи стверджено, що відповідно до розділу 4 Статуту Волинського інституту післядипломної педагогічної освіти виконавчим органом, що здійснює управління інститутом є Засновник та Директор інституту.

Відповідно до абз.1 п.4.4.Статуту, керівництво Інститутом здійснює директор, який призначається рішенням Засновника, та діє на контрактній основі.

Згідно положень п.4.5 Статуту, серед іншого, директор інституту є розпорядником майна та коштів Інституту; контролює дотримання штатно-фінансової дисципліни всіма підрозділами Інституту.

Крім того, відповідно до п.4.6 Статуту відповідальність за виконання покладених на Інститут завдань, результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна, переданого Інституту в користування та володіння, несе директор Інституту. (арк. справи 41-52).

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять, а Позивачем не надано суду доказів віднесення посади «Головний бухгалтер» до складу виконавчого органу Інституту.

З огляду на вищевикладене, оскільки Покалюк Раїса Миколаївна не є членом виконавчого органу, а лише посідала штатну посадову посаду колегія суддів дійшла висновку, що даний спір є трудовим спором та не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Отже, з огляду на предмет та зміст позовних вимог, характер правовідносин та суб`єктний склад сторін як учасників таких правовідносин, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для розгляду цього спору за правилами ГПК України є неправильними і такими, що не відповідають наведеним приписам норм матеріального та процесуального права.

Закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи й у порядку іншого (ніж господарське) судочинства.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Частинами 1-2 статті 278 ГПК України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження в справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Зважаючи на вищевикладені обставини, характер спору, суб`єктний склад учасників правовідносин та предмет спору, колегія суддів дійшла висновку, що ця справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та має розглядатися в порядку цивільного судочинства, а оскаржуване судові рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

З мотивів зазначених вище, колегія суддів вважає, що наявні всі підстави для задоволення клопотання відповідача та скасування рішення суду першої інстанції з підстав ст.278 ГПК України через неправильне застосування норм процесуального права, що призвело до порушення предметної юрисдикції при розгляді публічно-правового спору.

Керуючись ст.ст.20, 34, 86, 130, 231, 232, 233, 240, 275, 278, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 24.05.2023 скасувати та закрити провадження у справі №903/108/23.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №903/108/23 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.