Рішення

від 31.08.2023 по справі 911/3179/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.08.2023Справа № 911/3179/21Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ориса»

до Міністерства оборони України

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Квартирно-експлуатаційна частина (місто Київ)

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1

за участю Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону

про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Мамась М.О.;

від третьої особи-1: Яців О.Р.;

від третьої особи-2: Мамась М.О.;

від прокуратури: Тракало Р.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ориса" до Міністерства оборони України про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності.

Позивач, звертаючись до суду у позовній заяві просить суд поділити нерухоме майно військового містечка № НОМЕР_2 , що перебуває у спільній частковій власності ТОВ «Ориса» та Міністерства оборони України (розташоване за адресою: Київська область, Вишгородський район, с/рада Хотянівська, «Гористе» вул. Парусна, 2) та припинити право спільної часткової власності.

У відзиві Міністерство оборони України заперечує щодо задоволення позову та стверджує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності розташованих на земельній ділянці військового містечка № 11 об`єктів нерухомого майна, які позивач вважає його власністю. Водночас, відповідач вказує, що на цій земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомості, що належать відповідачеві та є державною власністю.

Ухвалою від 08.12.2021 відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.

У судовому засіданні 10.01.2022 судом залучено до участі у справі Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Центрального регіону.

У судовому засіданні 17.01.2022 суд за клопотанням відповідача залучив до участі у справі Військову частину НОМЕР_1 та Квартирно-експлуатаційну частину (місто Київ) в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.05.2022 суд задовольнив клопотання Міністерства оборони України про призначення експертизи у справі № 911/3179/21 та призначив будівельно-технічну експертизу. Проведення будівельно-технічної експертизи доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Провадження у справі вирішено зупинити до надходження висновку експерта за наслідками проведення судової експертизи.

Листом № 12834/22-43/27931/22-42 від 24.02.2023 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України до суду направлено висновок експертів, акт здачі приймання висновку експертів (для підписання замовником) та документи, що надійшли до інституту за час експертизи в опечатаному конверті.

Суд поновив провадження у справі та призначив проведення підготовчого судового засідання на 01.05.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.05.2023 суд в порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 23.05.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.05.2023 матеріали справи № 911/3179/21 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

01.06.2023 матеріали справи № 911/3179/21 надійшли до Господарського суду міста Києва.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2023, справу № 911/3179/21 передано на розгляд судді Стасюку С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2023 прийнято справу № 911/3179/21 до провадження, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.06.2023.

23.06.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач зазначив, що на земельній ділянці військового містечка № 11 відсутнє належне позивачеві нерухоме майно як предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права і обов`язки. За твердженнями відповідача, відсутні факти порушення будь-яких прав або законних інтересів позивача з боку відповідача, а тому й відсутні законні підстави для задоволення позову.

Розгляд справи у судовому засіданні 29.06.2023 відкладено на 13.07.2023.

У судовому засіданні 13.07.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, розгляд справи відкладено на 10.08.2023.

10.08.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 10.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 31.08.2023.

У судовому засіданні 31.08.2023 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, оскільки неявка позивача не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

31.08.2023 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В обґрунтування поданого клопотання представник позивача зазначив, що за станом здоров`я не має можливості з`явитися в судове засідання.

Відхиляючи наведене клопотання, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Отже, суд зазначає, що розумність тривалості провадження по судовій справі повинна бути оцінена в світлі обставин справи та з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору. Відповідно до аналізу приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні суди.

Так, клопотання позивача про відкладення розгляду справи відхиляється судом, оскільки розгляд справи відбувається тривалий час, а задоволення клопотання призведе лише до затягування розгляду справи, що є неприпустимим.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд зазначає, що у відповідних випадках неможливості явки в судове засідання представника учасника справи (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні тощо) такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно ст. 56, 60, 61 Господарського процесуального кодексу України з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов`язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах

Отже, позивач не позбавлений можливості залучити іншого представника у судове засідання, а доказів неможливості розгляду спору без участі позивача матеріали справи не містять.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.07.2018 року у справі № 927/1091/17.

Судом також врахований висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 915/593/17, згідно з яким, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

У судовому засіданні 31.08.2023 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

21.07.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Колос-К» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ориса» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу, зареєстрований за № 886 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору за цим Договором продавець зобов`язується передати частину нерухомого майна військового містечка № 11 (нерухоме майно) у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти і сплатити за неї передбачену цим Договором грошову суму.

У пункті 1.2. Договору зазначено, що частина нерухомого майна, що відчужується за даним Договором, загальною площею 1 294,7 кв.м. розташована за адресою: АДРЕСА_1 та складалося з наступних відокремлених споруд та будівель: (літ. А) контрольно-пропускний пункт, площею 12,9 кв.м.; (літ Б) господарчий блок, площею 306,6 кв.м.; (літ Д) водонасосна, площею 36,7 кв.м.; (літ. €) сховище, площею 717,3 кв.м.; (літ. Ж) вартове приміщення, площею 76,9 кв.м., (літ. К) лазня, площею 56,2 кв.м., (літ. И) склад, площею 36,6 кв. м.; (літ. І) склад, площею 51,5 кв.м.

Позивач зазначає, що інша 1/2 частина нерухомого майна військового містечка № 11, а саме: (літ. В) казарма, площею 651,2 кв.м.; (літ. Г) альтанка; (літ. Е) ангар-сховище, площею 138,8 кв.м.; (літ. З) погреб; (літ. К) лазня, площею 56,2 кв.м.; (літ. Л) навіс над газгольдером; (літ. М) сарай, залишилися перебувати у власності Міністерства оборони України.

Позивач звернувся до відповідача з листом-пропозицією № 01-04 від 24.03.2021 щодо укладення між співвласниками договору про поділ майна в натурі, наслідком якого б стало припинення спільної часткової власності.

3 метою з`ясування обставин щодо прийнятого відповідачем рішення по вищезазначеній пропозиції, 17.06,2021 року представником позивача був направлений адвокатський запит за № 06-05/21.

Відповіддю Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України від 05.07.2021 року адвоката було повідомлено, що за наявною інформацією нерухоме майно військового містечка № НОМЕР_2 за вказаною адресою перебуває на балансі військової частини НОМЕР_1 та на звітну дату 01.01.2020 року з власності Міністерства оборони України не вибувало. 3 метою здійснення заходів пов?язаних з виділенням часток нерухомого майна в натурі, пропонується звернутися до балансоутримувача (військова частина НОМЕР_1 ) стосовно організації відповідної роботи.

У подальшому позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з листом-пропозицією № 08/21 від 03.08.2021 про можливий поділ нерухомого майна в натурі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскільки ним були здійсненні всі можливі заходи щодо мирного вирішення питання між співвласниками стосовно поділу нерухомого майна в натурі, але вони не принесли жодного результату, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 316 Цивільного Кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Положеннями ст. 356 Цивільного кодексу України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Згідно з ч. 1-3 ст. 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ст. 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Згідно з ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Київської області від 10.05.2022 призначено будівельно-технічну експертизу у справі № 911/3179/21.

На вирішення експертизи було поставлено наступні питання:

1)Чи існують на території військового містечка № НОМЕР_2 (земельна ділянка з кадастровим номером 32218101100:33:045:0001) вул. Парусна, 2 в урочищі «Гористе» Вишгородського району такі об`єкти:

-контрольно-пропускний пункт (літ. А) 12,9 кв. м;

-господарчий блок (літ. Б) 306,6 кв. м;

-водонасосна (літ. Д) 36.7 кв. м;

-сховище (літ. Є) 717,3 кв. м;

-вартове приміщення (літ. Ж) 76,9 кв. м;

-лазня (літ. К) 56.2 кв. м;

-склад (літ. И) 36,6 кв. м;

-склад (літ. І) 51,5 кв. м.

2)Чи відповідають технічні характеристики об`єктів зазначені в п. 1 технічним характеристикам зазначеним в технічних паспортах від 28.12.2019 та від 20.01.2022 виготовлених КII «Вишгородське бюро технічної інвентаризації» (інвент. справа №7000845)?

3)Який технічний стан (ступінь фізичного зношення) об`єктів, зазначених в п.1?

4)Яке функціональне призначення об`єктів зазначених в п.1?

5)Чи є технічна можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва поділити об`єкти визначені в п. 1 військового містечка № 11 відповідно до часток співвласників?

6)Які варіанти поділу об`єктів визначених в п. 1 можливо визначити відповідно до часток співвласників та вимог нормативно-правових актів?

7)Яка вартість (зазначити вид вартості: дійсна, ринкова, залишкова, ліквідаційна, вартість ліквідації, спеціальна, інвестиційна тощо) об`єктів визначених в п. 1?

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 12834/22-43/27931/22-42 від 24.02.2023:

1)Встановити, чи існують на території військового містечка № НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 в урочищі «Гористе» Вишгородського району (кадастровий номер 3221810100:33:045:0001) такі об`єкти:

-контрольно-пропускний пункт (літ. А) 12,9 кв. м;

-господарчий блок (літ. Б) 306,6 кв. м;

-водонасосна (літ. Д) 36.7 кв. м;

-сховище (літ. Є) 717,3 кв. м;

-вартове приміщення (літ. Ж) 76,9 кв. м;

-лазня (літ. К) 56.2 кв. м;

-склад (літ. И) 36,6 кв. м;

-склад (літ. І) 51,5 кв. м.

не видається можливим, оскільки в наданому на дослідження кадастровому плані відсутні відмітки про будь-які будівлі і споруди на вказаній ділянці, в технічних паспортах від 28.12.2019 та від 20.01.2022 відсутні плани земельної ділянки із зазначенням розташування будівель і споруд;

2) 3) 4) Оскільки в технічних паспортах від 28.12.2019 та від 20.01.2022 відсутня інформація щодо розташування зазначених будівель і споруд на земельній ділянці та їх технічні характеристики, то й визначити функціональне призначення та технічний стан окремо по кожній будівлі не видається можливим;

5) 6) Оскільки частки сторін у праві власності не вказані, будь-які правовстановлюючі документи відсутні, поділити об`єкти, визначені в п. 1 ухвали суду не видається можливим;

7) Об`єкти, визначені в п. 1 ухвали за наявними документами неможливо ідентифікувати, тому й визначити вартість будівель і споруд на земельній ділянці з кадастровим номером 3221810100:33:045:0001, яка розташована за адресою: вул. Парусна, 2 в урочищі «Гористе» Вишгородського району Київської області, не видасться можливим через відсутність вихідних даних.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Приписами ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пункті 18 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012 № 4, викладено правову позицію про те, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з`ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок експертів № 12834/22-43/27931/22-42 від 24.02.2023, суд вважає його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, вказаний висновок не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності та обґрунтованості.

Враховуючи вищевикладене, оскільки встановити, чи існують на території військового містечка № 11 спірні об`єкти не видається можливим; визначити функціональне призначення та технічний стан окремо по кожній будівлі не видається можливим; частки сторін у праві власності не вказані, будь-які правовстановлюючі документи відсутні, поділити спірні об`єкти не видається можливим, заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Підсумовуючи наведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ориса» до Міністерства оборони України про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності задоволенню не підлягають.

З матеріалів справи вбачається, що Військовою частиною НОМЕР_1 понесено витрати на проведення експертизи у розмірі 52 855,60 грн.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема і витрати пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи.

У якості доказів понесення Військовою частиною НОМЕР_1 витрат на проведення експертизи, до матеріалів справи надано платіжне доручення № 3127 від 28.09.2022 на суму 52 855,60 грн.

Отже у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на проведення експертизи покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Ориса» у розмірі 52 855,60 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Ориса» до Міністерства оборони України за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Квартирно-експлуатаційної частини (місто Київ), третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військової частини НОМЕР_1 та Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності - відмовити повністю.

2.Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

3.Стягути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ориса» (04053, місто Київ, вулиця Артема, будинок 52-А, офіс 74, ідентифікаційний код 34487694) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) 52 855 (п`ятдесят дві тисячі вісімсот п`ятдесят п`ять) грн. 60 коп. витрат на проведення експертизи.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 13.09.2023.

Суддя С. В. Стасюк