Постанова

від 25.04.2024 по справі 911/3179/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2024 р. Справа№ 911/3179/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Тищенко А.І.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 25.04.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ориса"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 31.08.2023 (повний текст складено та підписано 13.09.2023)

у справі № 911/3179/21 (суддя С.В. Стасюк)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ориса"

до Міністерства оборони України

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Квартирно-експлуатаційна частина (місто Київ)

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1

за участю Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону

про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Ориса" до Міністерства оборони України про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності.

Позивач, звертаючись до суду у позовній заяві просив суд:

1) поділити нерухоме майно військового містечка № НОМЕР_2 , що перебуває у спільній частковій власності ТОВ "Ориса" та Міністерства оборони України (розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ,а саме:

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ориса» (код ЄДРПОУ: 34487694) право власності на відокремлені споруди та будівлі, загальною площею 1294,7 кв.м: (літ. А) контрольно-пропускний пункт, площею 12,9 кв.м.; (літ Б) господарчий блок, площею 306,6 кв.м.; (літ Д) водонасосна, площею 36,7 кв.м.; (літ. Є) сховище, площею 717,3 кв.м.; (літ. Ж) вартове приміщення, площею 76,9 кв.м., (літ. К) лазня, площею 56,2 кв.м., (літ. И) склад, площею 36,6 кв.м.; (літ. I) склад, площею 51,5 кв.м., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 ;

- визнати за Міністерством оборони України (код ЄДРПОУ: 00034022) право власності на відокремлені споруди та будівлі: (літ. В) казарма, площею 651,2 кв.м.; (літ. Г) альтанка; (літ. Е) ангар-сховище, площею 138,8 кв.м.; (літ. 3) погреб; (літ. К) лазня, площею 56,2 кв.м.; (літ. Л) навіс над газгольдером; (літ. М) сарай, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 .

2) Припинити право спільної часткової власності на нерухоме майно військового містечка № НОМЕР_2 , що перебуває у спільній частковій власності, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Стягуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ориса" на користь Військової частини НОМЕР_3 - 52 855 грн 60 коп. витрат на проведення експертизи.

Рішення суду мотивовано тим, що оскільки встановити, чи існують на території військового містечка № НОМЕР_2 спірні об`єкти не видається можливим; визначити функціональне призначення та технічний стан окремо по кожній будівлі не видається можливим; частки сторін у праві власності не вказані, будь-які правовстановлюючі документи відсутні, поділити спірні об`єкти не видається можливим, заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ориса" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 у справі №911/3179/21 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено місцевим судом при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процессуального права. При цьому скаржник стверджував, що належні сторонам окремі об`єкти в частках були чітко індивідуалізовані за назвами, літерними позначеннями, площею, розташуванням із відокремленням одна будівля від іншої тощо, відтак, поділ такого нерухомого майна об`єктивно не вимагав спеціальних експертних знань для проведення поділу індивідуально визначеного та відокоемленого нерухомого майна. Також скаржник зазначив про порушення місцевим судом його права на участь у судовому засіданні, оскільки визначених процесуальним законодавством підстав для розгляду справи по суті в судовому засіданні 31.08.2023 за відсутності представника позивача не вбачалось.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.10.2023 апеляційну скаргу у справі №911/3179/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Кравчук Г.А., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

13.11.2023 матеріали справи №911/3179/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2023, у зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відрядженні, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/3179/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2023, справу №911/3179/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Агрикова О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Ориса" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 у справі №911/3179/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ориса" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 у справі №911/3179/21. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 у справі №911/3179/21 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги та призначено судове засідання на 06.02.2024.

На адресу суду 10.01.2024 від третьої особи-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

На адресу Північного апеляційного господарського суду 10.01.2024 від третьої особи-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Через підсистему "Електронний суд" 06.02.2024 від представника скаржника надійшло клопотання про відкладення судового засідання призначеного на 06.02.2024, у зв`язку із захворюванням представника, яке задоволено колегією суддів. Розгляд справи відкладено на 22.02.2024.

Перед судовим засіданням 22.02.2024 скаржником подано до суду клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, а саме: висновок експертів №1981-1982 від 20.02.2024, копію технічного паспорту (станом на 26.10.2023), копію довідки від 03.11.2023 про обстеження земельної ділянки.

У судовому засіданні 22.02.2024 колегією суддів оголошено перерву до 14.03.2024.

Через підсистему "Електронний суд" 13.03.2024 від прокуратури надійли пояснення на апеляційну скаргу та клопотання позивача про долучення додаткових доказів до матеріалів справи., в яких останній просив суд відмовити у задоволенні зазначеного клопотання позивача та відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Через підсистему "Електронний суд" 14.03.2024 від скаржника до суду надійшли заперечення на заяву прокуратури.

Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду третьою особою-2 подано заперечення проти клопотання позивача про долучення додаткових доказів.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024, у зв`язку з перебуванням судді Агрикової О.В. та судді Козир Т.П. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/3179/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2024, справу №911/3179/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Тищенко А.І., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024 колегія суддів ухвалила здійснювати розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ориса" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 у справі № 911/3179/21 спочатку колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий, доповідач), Тищенко А.І., Тарасенко К.В., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2024. Розгляд апеляційної скарги призначено на 25.04.2024.

25.03.2024 через підсистему "Електронний суд" від апелянта надійшли додаткові пояснення у справі.

У судовому засіданні 25.04.2024 колегія суддів, розглянувши клопотання позивача про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, відмовила у його задоволенні, з огляду на приписи ч.3 ст.269 ГПК України, оскільки позивачем не наведено вагомої причини неподання відповідних доказів у суді першої інстанції, а доведення обставин, на які сторона може посилатися як на підставу своїх вимог або заперечень, має здійснюватися у суді першої інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

У судове засідання 25.04.2024 з`явились представники учасників судового процессу та прокурор та надали пояснення по справі.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані учасниками справи пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що 21.07.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колос-К" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ориса" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу, зареєстрований за № 886 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору за цим Договором продавець зобов`язується передати частину нерухомого майна військового містечка НОМЕР_2 (нерухоме майно) у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти і сплатити за неї передбачену цим Договором грошову суму.

У пункті 1.2. Договору зазначено, що частина нерухомого майна, що відчужується за даним Договором, загальною площею 1 294,7 кв.м. розташована за адресою: АДРЕСА_1 та складалося з наступних відокремлених споруд та будівель: (літ. А) контрольно-пропускний пункт, площею 12,9 кв.м.; (літ Б) господарчий блок, площею 306,6 кв.м.; (літ Д) водонасосна, площею 36,7 кв.м.; (літ. €) сховище, площею 717,3 кв.м.; (літ. Ж) вартове приміщення, площею 76,9 кв.м., (літ. К) лазня, площею 56,2 кв.м., (літ. И) склад, площею 36,6 кв. м.; (літ. І) склад, площею 51,5 кв.м.

Позивач зазначив, що інша 1/2 частина нерухомого майна військового містечка НОМЕР_2, а саме: (літ. В) казарма, площею 651,2 кв.м.; (літ. Г) альтанка; (літ. Е) ангар-сховище, площею 138,8 кв.м.; (літ. З) погреб; (літ. К) лазня, площею 56,2 кв.м.; (літ. Л) навіс над газгольдером; (літ. М) сарай, залишилися перебувати у власності Міністерства оборони України.

Позивач звернувся до відповідача з листом-пропозицією № 01-04 від 24.03.2021 щодо укладення договору про виділ в натурі часток нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності.

3 метою з`ясування обставин щодо прийнятого відповідачем рішення по вищезазначеній пропозиції, 17.06,2021 року представником позивача був направлений адвокатський запит за № 06-05/21.

Відповіддю Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України від 05.07.2021 року адвоката було повідомлено, що за наявною інформацією нерухоме майно військового містечка НОМЕР_2 за вказаною адресою перебуває на балансі військової частини НОМЕР_3 та на звітну дату 01.01.2020 року з власності Міністерства оборони України не вибувало. 3 метою здійснення заходів пов`язаних з виділенням часток нерухомого майна в натурі, пропонується звернутися до балансоутримувача (військова частина НОМЕР_3 ) стосовно організації відповідної роботи.

У подальшому позивач звернувся до військової частини НОМЕР_3 з листом-пропозицією № 08/21 від 03.08.2021 про можливий поділ нерухомого майна в натурі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскільки ним були здійсненні всі можливі заходи щодо мирного вирішення питання між співвласниками стосовно поділу нерухомого майна в натурі, але вони не принесли жодного результату, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст. 316 Цивільного Кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Відповідно до ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Положеннями ст. 356 Цивільного кодексу України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Згідно з ч. 1-3 ст. 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ст. 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Згідно з ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Як встановлено судом, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21 липня 2006 року ТОВ "Ориса", на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна, набуло у власність частину нерухомого майна військового містечка № НОМЕР_2 , що було розташоване. за адресою: АДРЕСА_1 , та складалося із наступних відокремлених споруд та будівель: (літ. А) контрольно-пропускний пункт, площею 12,9 кв.м.; (літ. Б) господарчий блок, площею 306,6 кв.м.; (літ. Д) водонасосна, плошею 36,7 кв.м.; (літ. Є) сховище, площею 717.3 кв.м.: (літ. Ж) вартове приміщення, площею 76,9 кв.м.; (літ. К) лазня, площею 56,2 кв.м.; літ. (4) склад, площею 36,6 кв. м.; (літ. I) склад, площею 51,5 кв. м.

Також позивач стверджував, що інша частина нерухомого майна військового містечка НОМЕР_2, а саме: (літ. В) казарма, площею 651,2 кв.м.; (літ. Г) альтанка; (літ. Е) ангар-сховище, площею 138,8 кв.м.; (літ. 3) погреб; (літ. К) лазня, площею 56,2 кв.м.; (літ. Л1) навіс над газгольдером; (літ. М) сарай, залишилася перебувати у власності Міністерства оборони України.

Таким чином, за твердженням позивача, правовий режим військового містечка НОМЕР_2, в силу ст.356 ЦК України, наразі визначається як спільна часткова власність позивача та відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб ізвизначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує:

- множинність суб?єктів. Для права власності характерна наявність одного суб?єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб?єктів (наприклад, один будинок - два співвласники);

- єдність об?єкта. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Тобто, в межах спільної часткової власності кожному зі співвласників належить певна ідеальна частка, визначена в дробовому вираженні, а не чітко визначені об`єкти.

Таким чином, якщо, як стверджує позивач, він набув право власності на конкретне індивідуально-визначене майно, то вказане свідчить про відсутність спільної часткової власності, і, відповідно, неможливість поділу майна, що є у спільній частковій власності.

Окрім того, як вбачається з укладеного між ТОВ "Колос-К" та позивачем договору купівлі-продажу від 21.07.2006, ТОВ "Колос-К" зобов`язався передати частину нерухомого майна військового містечка НОМЕР_2 у власність позивача, а позивач сплатити за неї певну грошову суму.

Відповідні відомості про наявність у позивача прав саме на частку майна внесені до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Верховний Суд у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №442/7505/14-ц зазначив, що аналіз статті 361 ЦК України дозволяє зробити висновок, що об?єктом розпорядження співвласника є частка у праві спільної часткової власності, а не частка у майні. Тобто право самостійного розпорядження часткою у праві власності, не тотожне розпорядження частиною майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

З наведеного слідує, що на підставі Договору купівлі-продажу позивач може володіти ідеальною часткою у майні військового містечка № НОМЕР_2 , визначеною як , а не конкретним індивідуально визначеним майном.

Вказане спростовує твердження апелянта, викладені в апеляційній скарзі, про те, що "частки власників у спільній частковій власності були чітко індивідуалізовані".

При цьому колегія суддів зазначає, що положення п.1.2 Договору купівлі-продажу, де вказано, які саме приміщення складають частку у спільному майні, не можуть братися до уваги, адже, відповідно до ч.1 ст.367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутній договір укладений між Відповідачем та ТОВ "Колос-К" як співвласниками щодо поділу майна в натурі або відповідне судове рішення, твердження скаржника, що саме вказане майно набуте ним в якості частки у спільній частковій власності, суперечить нормам чинного законодавства України.

Водночас, колегія суддів зазначає, що визначальним для такої категорії спорів, як поділ в натурі спільної часткової власності, є визначення його предмету, тобто того майна, яке підлягає поділу.

За відсутності інформації про те, що входить до цілого об?єкта неможливо його поділити з дотриманням вимог щодо пропорційності та справедливості часток кожного з власників.

З наявних у матеріалах справи документів (Договір, витяг з ЄДРРП) неможливо встановити, право власності на у якому саме майні набув Позивач на підставі договору купівлі-продажу; словосполучення "майно військового містечка НОМЕР_2" є абстрактним, не інформативним; ні у правовстановлюючому документів, ні в ЄДРРП не вказано, що саме входить до "майна військового містечка НОМЕР_2", не міститься його переліку.

Окрім того, колегією суддів встановлено, що з долученого позивачем до апеляційної скарги акту прийому-передачі нерухомого майна Збройних Сил України від 03.02.2006 вбачається, що об`єкт права власності, який в подальшому перейшов до позивача від ТОВ "Колос-К" за договором купівлі-продажу від 21.07.2006, не є часткою в праві спільної часткової власності, а складається з окремих об`єктів визначених таким актом, а саме: нежитлові будівлі: літ. "А" (КПП) загально площею 12,9 кв.м., літ. "Б" (господарчий блок) загальною площею 306,6 кв.м., літ. "Д" (водонасосна) загальною площею 36,7 кв.м., літ. "Є" (сховище) загальною площею 717,3 кв.м. літ. "Ж" (вартове приміщення) загальною площею 76,9 кв.м., літ. "К" (лазня) загальною площею 56,2 кв.м., літ. "И" (склад) загальною площею 36,6 кв.м., літ. "Т" (склад) загальною площею 51,5 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (будівлі: НОМЕР_4, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_7 , військове містечко № НОМЕР_2 Міністерства оборони України).

Таким чином, в договорі купівлі-продажу нерухомого майна від 21.07.2006, безпідставно зазначено про відчуження частини нерухомого майна на користь позивача, оскільки акт від 03.02.2006, який передує договору купівлі-продажу від 21.07.2006 та засвідчує право власності ТОВ «Колос-К» на спірне майно, такого поділу на частини не містить.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що спірне нерухоме майно ніколи не перебувало у спільній частковій власності позивача та відповідача, а відтак відсутні підстави для його поділу, в порядку визначеному ст. 367 ЦК України.

Щодо вимоги позивача про визнання за ним та відповідачем право власності на відокремлені споруди та будівлі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.

Натомість позивачем не долучено жодного документа у підтвердження того, що його право власності оспорюється або не визнається відповідачем, або що має місце втрата документа, який засвідчує право власності.

До того ж, судом враховано, що площа приміщень, які позивач просив визнати за ним, значено перевищує площу приміщень, яку позивач просив визнати за відповідачем, що свідчить про недотримання рівності часток співвласників при заявленому позивачем варіанті поділу.

За наведених обставин, пред`явлення вимоги про визнання права власності в рамках спору про поділ майна в натурі, суперечить нормам чинного законодавства та не підлягає задоволенню.

Окрім цього, з матеріалів справи слідує, що відповідно до висновку експертів за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 12834/22-43/27931/22-42 від 24.02.2023 встановити, чи існують на території військового містечка НОМЕР_2 спірні об`єкти не видається можливим; визначити функціональне призначення та технічний стан окремо по кожній будівлі не видається можливим; частки сторін у праві власності не вказані, будь-які правовстановлюючі документи відсутні, поділити спірні об`єкти не видається можливим.

При цьому колегією суддів враховано, що вказаним висновком встановлено, що "будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці, не експлуатуються, знаходяться в занедбаному, зруйнованому стані".

Зокрема, на арк. 36 висновку зазначено: "Об?єкт не придатний для нормальної експлуатації за цільовим призначенням, повністю втратив свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об?єкта"; "загальний технічний стан об?єктів дослідження: станом на дату проведення обстеження оцінюється як аварійний - категорія 4, відповідно до ДСТУ-Н Б В. 1.2-18-2016 "Настанова щодо обстеження будівель і споруд для визначення та оцінки їх технічного стану".

Відповідно до п.4.6. "Методичних рекомендацій щодо проведення досліджень з поділу, виділу та визначення порядку користування нерухомим майном", м. Київ 2017, поділу (виділу частки) не підлягають житлові будинки технічний стан яких за величиною фізичного зносу оцінюється, як непридатний (фізичний знос 81-100%), віднесених до категорії технічного стану IV - аварійний.

Таким чином, експертами встановлено зруйнований (аварійний) стан нерухомості, яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 3221810100:33:045:0001, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що, в свою чергу, унеможливлює поділ такої нерухомості в натурі.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про визнання укладеною додаткової угоди про поділ нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності не підлягають задоволенню.

Щодо тверджень апелянта, викладених в апеляційній скарзі, про те, що сам по собі факт знищення об`єктів нерухомості не має жодного значення для вирішення спору про поділ майна в натурі, адже припинення права власності на майно пов`язується не лише з фактом знищення майна, а й з фактом звернення власника до державного реєстратора із заявою про припинення права власності на майно у зв`язку з його знищенням, при цьому відповідний запис щодо майна, яке є предметом спору, відсутній в ЄДРРП, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно. обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, державна реєстрація не є способом набуття чи припинення права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав. Запис в реєстрі не являється документом, який встановлює факт знищення майна, а вноситься державним реєстратором на підставі поданих йому документів, які свідчать про знищення майна, за заявою власника майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №5015/45/11 (914/1919/20).

В даному випадку, факт знищення майна визнається сторонами, що свідчить про те, що право власності на майно, яке є предметом даного позову, припинено. При цьому, незалежно від того, чи існує про це запис в ЄДРРП.

Припинення ж права власності на майно у зв`язку з його знищенням унеможливлює фізичний поділ майна в натурі.

Щодо ж тверджень апелянта викладених в апеляційній скарзі стосовно порушення його права на участь у судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до частини 1 статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 2 ст. 195 ГПК України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

З урахуванням того, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні, з огляду на те, що позивач не був позбавлений можливості залучити іншого представника у судове засідання, а неявка представника позивача мотивована тим, що за станом здоров`я не має можливості з`явитися в судове засідання, не є підствою для систематичного відкладення судового розгляду, тому враховуючи передбачені ч. 2 ст. 195 Господарським процесуальним кодексом України строки розгляду справи по суті, колегія суддів вважає, що місцевий суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи та при цьому не порушив норми процесуального права.

Усі інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ориса".

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 31.08.2023 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ориса" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 у справі №911/3179/21 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ориса".

Матеріали справи №911/3179/21 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 09.05.2024

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді А.І. Тищенко

К.В. Тарасенко