Рішення

від 31.08.2023 по справі 911/1332/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1332/19

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шолом-Алейхема, 38а) в інтересах держави

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14),

до Фермерського господарства АГРО-ВЕРЕСЕНЬ (09051, Київська обл., Сквирський район, с. Пустоварівка, пл. Перемоги, 18А),

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ),

про визнання недійсними та скасування наказів і договорів оренди земельних ділянок,

секретар судового засідання: Невечера С.А.

від прокуратури: Холоденко А.С. (посвідчення № 068058);

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: Очеретяний О.Г. (ордер № 1391195 від 08.05.2023 р.) в режимі відеоконференції;

від третьої особи: Очеретяний О.Г. (ордер № 1391196 від 08.05.2023 р.) в режимі відеоконференції.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (далі прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі відповідач 1) та до Фермерського господарства АГРО-ВЕРЕСЕНЬ (далі відповідач 2), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі третя особа), про визнання недійсними та скасування наказів і договорів оренди земельних ділянок.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що при зверненні про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, громадянином ОСОБА_1 в порушення вимог Закону України "Про фермерське господарство" не було обґрунтовано розміри земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку та не зазначено перспективи діяльності фермерського господарства. Також спірні земельні ділянки було виділено не єдиним масивом, на значній відстані одна від одної. Поряд з цим, прокурор зазначав, що на момент прийняття Головним управлінням Держземагентства у Київській області оспорюваних наказів, ОСОБА_1 був засновником ТОВ "Венс-Плюс", яке займається вирощуванням, обробленням та торгівлею зерновими культурами, а також засновником та головою СФГ "Зоря", в користуванні якого на території Сквирського району Київської області з 1995 року вже перебували земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Таким чином, ОСОБА_1 , реалізувавши своє право відповідно до вимог статті 8 Закону України "Про фермерське господарство" на створення фермерського господарства, яке пов`язане з укладенням договору оренди первісної земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, всі інші земельні ділянки, в тому числі - і спірні, повинен був отримувати в користування відповідно до вимог статей 124, 134 Земельного кодексу України, статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" лише на конкурсних засадах - за результатами аукціону. Враховуючи вищевикладене, прокурор вважає, що накази Головного управління Держземагентства у Київській області щодо відведення зазначених земельних ділянок в оренду прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, а укладені на їх підставі оспорювані договори оренди землі укладено всупереч законодавчо встановленої процедури набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно, за змістом прохальної частини позовної заяви прокурор просив суд: 1) визнати недійсними та скасувати накази Головного управління Держземагентства у Київській області від 15.09.2014 р. № 10-5407/15-14-сг та від 15.09.2014 р. № 10-5404/15-14-сг про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, розташованих на території Сквирської міської ради Сквирського району, загальною площею 63,3453 га; 2) визнати недійсними та скасувати накази Головного управління Держземагентства у Київській області про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки від 20.10.2014 р. № 10-8115/15-14-сг (кадастровий номер 3224010100:03:014:0008) та від 22.10.2014 р. № 10-8073/15-14-сг (кадастровий номер 3224010100:05:011:0035) для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих на території Сквирської міської ради Київської області, загальною площею 63,3453 га; 3) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між начальником відділу Держемагентства у Сквирському районі Київської області з фізичною особою ОСОБА_1 , № 8428538 від 20.01.2015 р., зареєстрований Реєстраційною службою Сквирського РУЮ від 20.01.2015 р.; 4) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між начальником відділу Держемагентства у Сквирському районі Київської області з фізичною особою ОСОБА_1 , № 8428603 від 20.01.2015 р., зареєстрований Реєстраційною службою Сквирського РУЮ від 20.01.2015 р.; 5) стягнути з відповідачів судовий збір.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2019 р. у даній справі в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 р. рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2019 р. у справі № 911/1332/19 було залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.03.2023 р. постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.10.2020 р. та рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2019 р. у даній справі було скасовано, а справу № 911/1332/19 постановлено передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2023 р., для нового розгляду справи № 911/1332/19 було визначено суддю Господарського суду Київської області В.М. Бабкіну.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.04.2023 р. справу було прийнято до провадження та призначено підготовче засідання на 11.05.2023 р., запропоновано учасникам процесу надати суду письмові пояснення щодо обставин справи з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної в постанові у даній справі від 14.03.2023 р. про направлення справи на новий розгляд.

Підготовче засідання відкладалось.

31.05.2023 р. до Господарського суду Київської області від прокурора надійшли пояснення № 15/1-332вих23 від 30.05.2023 р. (вх. № 10635/23 від 31.05.2023 р.) щодо обставин справи з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної в постанові у даній справі від 14.03.2023 р. про направлення справи на новий розгляд. Прокурор, зокрема, зазначав, що відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону. За змістом ст.ст. 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи. Так, ОСОБА_1 була надана в постійне користування земельна ділянка площею 25 га для ведення селянського фермерського господарства в межах Ленінської сільської ради Сквирського району Київської області (Державний акт на право постійного користування серії КВ, зареєстрований за № 13 від 28.02.1995 р., що підтверджується листом Сквирського відділу Держгеокадастру у Київській області № 10-1023-99.3-10/2-17 від 05.01.2017 р., який міститься в матеріалах справи). Крім того, у матеріалах справи № 911/1332/19 містяться докази, що на момент прийняття Головним управлінням Держземагентства у Київській області оспорюваних наказів ОСОБА_1 був та до цього часу є засновником та головою Селянського фермерського господарства «Зоря» (код ЄДРПОУ 23244029), у користуванні якого на території Ленінської сільської ради Сквирського району Київської області ще з 1995 року перебувають земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Тобто, ОСОБА_1 вже виявив бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, яка перебувала у постійному користуванні, для чого і створив юридичну особу, а саме - СФГ «Зоря». Отже, під час створення нового фермерського господарства з іншою назвою (ФГ АГРО-ВЕРЕСЕНЬ) у особи-засновника не може виникнути будь-якої іншої мети, ніж та, яка вказана у ст. 1 Законі України «Про фермерське господарство». Матеріали справи № 911/1332/19 не містять відомостей про припинення діяльності СФГ «Зоря» і про те, що у ОСОБА_1 знову у 2014 році виник інший додатковий намір займатися виробленням та реалізацією сільськогосподарської продукції на іншій території, що й передбачало необхідність отримання спірних земельних ділянок і, в подальшому, створення ФГ АГРО-ВЕРЕСЕНЬ. У той же час, створення нового фермерського господарства може стати приводом для штучного збільшення земельного банку ОСОБА_1 , оскільки останній, будучи головою СФГ «Зоря», фактично для розширення фермерської діяльності та з метою уникнення передбаченого ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України порядку набуття земельної ділянки на конкурентних засадах, звернувся як фізична особа до Головного управління Держземагентства у Київській області із заявами про отримання земельних ділянок площами 32,3918 га та 30,9035 га. Таким чином, на переконання прокурора, останнім надано належні та допустимі докази того, що дії ОСОБА_1 були спрямовані виключно на штучне збільшення земельного банку первинного селянського фермерського господарства «Зоря», засновником і керівником якого останній був і є на даний час, за спрощеною процедурою, без обов`язкового проведення земельних торгів, незважаючи на формальне створення та реєстрацію у подальшому ФГ АГРО-ВЕРЕСЕНЬ.

Враховуючи викладене, прокурор просить суд позов Заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області та фермерського господарства АГРО-ВЕРЕСЕНЬ, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання недійсними та скасування наказів і договорів оренди земельних ділянок задовольнити в повному обсязі.

30.06.2023 р. на електронну пошту Господарського суду Київської області від Фермерського господарства АГРО-ВЕРЕСЕНЬ надійшло клопотання б/н від 29.06.2023 р. (вх. № 12684/23 від 30.06.2023 р.) про застосування строку позовної давності, відповідно до якого відповідач 2 просить суд застосувати строк позовної давності до вимог Заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Фермерського господарства "АГРО-ВЕРЕСЕНЬ", третя особа - ОСОБА_1 , про визнання недійсними та скасування наказів і договорів оренди земельних ділянок та у задоволенні позову відмовити, з огляду на наступне. Позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор. Зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурору стало відомо про ймовірне порушення інтересів держави із клопотання Державної інспекції сільського господарства в Київській області Держсільгоспінспекції України № 02-3-09/1459 від 09.06.2015 р., тобто, на момент пред`явлення даного позову до Господарського суду Київської області (22.05.2019 р.), трирічний строк загальної позовної давності вже сплив. Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави у справі, що розглядається, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

10.07.2023 р. на електронну пошту Господарського суду Київської області від ФГ АГРО-ВЕРЕСЕНЬ надійшла заява б/н від 07.07.2023 р. (вх. № 13193/23 від 10.07.2023 р.) про проведення підготовчого засідання без участі представника відповідача 2 та представника третьої особи, призначеного на 10.07.2023 р.

Також 10.07.2023 р. на електронну пошту Господарського суду Київської області від ФГ АГРО-ВЕРЕСЕНЬ надійшли пояснення б/н від 07.07.2023 р. (вх. № 13194/23 від 10.07.2023 р.), відповідно до яких відповідач 2 зазначав, що розпорядженням Сквирської районної державної адміністрації № 274 від 11.09.2012 р. (пункт 4) було скасовано Державний акт на право постійного користування землею, реєстраційний номер 13, виданий 28.02.1994 р., про який зазначено в позові. Також, із доданих прокурором до позовної заяви доказів, а саме: Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 167339731, № 167340018, вбачається, що у власності чи у користуванні СФГ Зоря на момент подання позову не перебували земельні ділянки державної та/або комунальної власності. Водночас, саме по собі існування СФГ Зоря не обмежує право фізичної особи ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки з метою створення та ведення іншого фермерського господарства, так як нормами чинного законодавства це не заборонено. ФГ АГРО-ВЕРЕСЕНЬ добросовісно виконує взяті на себе договірні зобов`язання щодо оренди земельних ділянок державної власності на підставі спірних договорів, відкрито користується земельними ділянками впродовж більш як 9 років, і жодних нарікань з боку держави та територіальної громади на належність виконання ним своїх грошових зобов`язань зі сплати орендної плати, обумовлених цими договорами, немає. Крім цього, у матеріалах справи містяться докази того, що спірні земельні ділянки використовує саме ФГ АГРО-ВЕРЕСЕНЬ, яке увесь час добросовісно сплачує орендну плату за користування спірними ділянками, тому доводи прокурора про штучне збільшення земельного банку СФГ Зоря є необґрунтованими та спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи. На підставі викладеного, на переконання відповідача 2, вбачається відсутність в діях відповідачів порушень норм Закону України Про фермерське господарство при передачі в оренду земельних ділянок та оформленні права оренди на спірні земельні ділянки, про які вказує прокурор.

Водночас, відповідач 2 зазначав, що ОСОБА_1 отримав земельну ділянку площею 25,0 га для ведення селянського/фермерського господарства 28.02.1995 р. В подальшому, 22.06.1995 р. останній створив СФГ Зоря, яке використовувало зазначену земельну ділянку на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 28.02.1994 р., реєстраційний номер 13, виданого ОСОБА_1 . Оскільки надання у постійне користування земельної ділянки площею 25,0 га ОСОБА_1 відбувалось на підставі положень Земельного кодексу України від 18.12.1990 р., а надання ОСОБА_1 у 2014 році в оренду земельних ділянок площею 32,3918 га та 30,9035 га відбувалось на підставі положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. і Закону України Про фермерське господарство від 19.06.2003 р., доводи прокурора про те, що звернення ОСОБА_1 для отримання земельних ділянок за позаконкурсною процедурою у 2014 році (яка передбачена положеннями ЗК України від 2001 року) було повторним, є необгрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. З урахуванням зазначеного, у даному випадку, на переконання відповідача 2, ОСОБА_1 набув на законних підставах спірні земельні ділянки в оренду для створення та функціонування фермерського господарства, що, в свою чергу, вказує на мирне володіння зазначеними земельними ділянками та відсутність в його діях будь-яких порушень законодавства України та інтересів держави.

З огляду на викладене, відповідач 2 вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні 10.07.2023 р. прокурор клопотала про надання часу для формування позиції щодо клопотання про застосування позовної давності.

20.07.2023 р. до Господарського суду Київської області від Київської обласної прокуратури надійшли письмові пояснення № 15/1-807вих23 від 19.07.2023 р. (вх. № 13951/23 від 20.07.2023 р.), в яких прокурор просить клопотання представника відповідача 2 та третьої особи про застосування строків позовної давності залишити без задоволення у зв`язку з тим, що прокуратурою з травня 2017 р. в межах трирічного строку позовної давності вживаються заходи представницького характеру (в порядку цивільного судочинства, справа № 376/1317/17). Водночас, ухвалою Сквирського районного суду від 10.01.2018 р. провадження у справі було закрито, що, в свою чергу, призвело до звернення до суду в 2019 році з даним позовом в порядку господарського судочинства, що, на думку прокурора, є підставою для визнання поважними причин пропуску строків позовної давності для звернення до суду за даним позовом.

07.08.2023 р. на електронну пошту Господарського суду Київської області від представника ФГ АГРО-ВЕРЕСЕНЬ та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_1 надійшла заява б/н від 04.08.2023 р. (вх. № 15039/23 від 07.08.2023 р.), в якій представник просить проводити підготовче засідання у справі № 911/1332/19, призначене на 07.08.2023 р., без його участі.

У судовому засіданні 07.08.2023 р. прокурор заявляла про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті; представники відповідачів та третьої особи не з`явилися. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені належно.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.08.2023 р. було закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.08.2023 р.

У судовому засіданні 31.08.2023 р. прокурор позовні вимоги підтримувала та зазначала, що позовна давність, заявлена відповідачем 2, не може бути застосована у даній справі; представник відповідача 2 та третьої особи в режимі відеоконференції заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про відсутність підстав для представлення прокурором інтересів держави у даній справі, а також наголошував, що розпорядженням Сквирської районної державної адміністрації № 274 від 11.09.2012 р. було скасовано Державний акт на право постійного користування землею реєстраційний номер 13, виданий 28.02.1994 р., та що у власності чи користуванні СФГ «Зоря», на момент подання даного позову, не перебували земельні ділянки державної та/або комунальної власності. Поряд з цим, представник відповідача 2 зазначав про пропуск позовної давності при зверненні прокурора з даним позовом до суду. Представник відповідача 1 у судове засідання не з`явився. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені належно в порядку, передбаченому ГПК України.

У судовому засіданні 31.08.2023 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Наказом Головного управління Держаземагентства у Київській області № 10-5407/15-14-сг від 15.09.2014 р. ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 32,3918 га, розміщеної на території Сквирської міської ради Сквирського району, для ведення фермерського господарства.

Наказом Головного управління Держаземагентства у Київській області № 10-8115/15-14-сг від 20.10.2014 р. було затверджено документацію із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки на території Сквирської міської ради Сквирського району загальною площею 32,3918 га (кадастровий номер 3224010100:03:014:008) для ведення фермерського господарства, строком на 21 рік.

31.12.2014 р., на виконання наказу Головного управління Держземагентства у Київській області, начальником відділу Держземагентства у Сквирському районі Київської області із ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 32,3918 га для ведення фермерського господарства строком на 21 рік.

Зазначений договір оренди землі зареєстрований Реєстраційною службою Сквирського районного управління юстиції 20.01.2015 р.

На підставі вказаного договору було складено акт приймання-передачі земельної ділянки з кадастровим номером 3224010100:03:014:008.

Окрім того, наказом Головного управління Держаземагентства у Київській області № 10-5404/15-14-сг від 15.09.2014 р. ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 30,9035 га, розміщеної на території Сквирської міської ради Сквирського району, для ведення фермерського господарства.

Наказом Головного управління Держаземагентства у Київській області № 10-8073/15-14-сг від 22.10.2014 р. було затверджено документацію із землеустрою та передачу в оренду земельної ділянки на території Сквирської міської ради Сквирського району загальною площею 30,9035 га (кадастровий номер 3224010100:05:011:0035) для ведення фермерського господарства, строком на 21 рік.

31.12.2014 р., на виконання наказу Головного управління Держземагентства у Київській області, начальником відділу Держземагентства у Сквирському районі Київської області із ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 30,9035 га для ведення фермерського господарства строком на 21 рік.

Зазначений договір оренди землі зареєстрований Реєстраційною службою Сквирського районного управління юстиції 20.01.2015 р.

На підставі вказаного договору складено акт приймання-передачі земельної ділянки з кадастровим номером 3224010100:05:011:0035.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань № 1005357091 від 21.05.2019 р. фізична особа ОСОБА_1 є засновником Фермерського господарства АГРО-ВЕРЕСЕНЬ, державна реєстрація якого була проведена 25.09.2015 р.

Відповідно до п. 1.5 статуту ФГ АГРО-ВЕРЕСЕНЬ, земля господарства складається, зокрема, із: 1) земельної ділянки державної власності, площею 30,9035 га, цільове призначення якої: для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 3224010100:05:011:0035, що розташована в адміністративних межах Сквирської міської ради, Сквирського району Київської області, наданої в оренду Головним управлінням Держземагентства у Київській області на підставі договору оренди землі від 31.12.2014 р. (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 32411762 від 20.01.2015 р., виданий Реєстраційною службою Сквирського районного управління юстиції Київської області); 2) земельної ділянки державної власності площею 32,3918 га, цільове призначення якої: для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 3224010100:03:014:0008, що розташована в адміністративних межах Сквирської міської ради, Сквирського району Київської області, наданої в оренду Головним управлінням Держземагентства у Київській області на підставі договору оренди землі від 31.12.2014 р. (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 32411384 від 20.01.2015 р., виданий Реєстраційною службою Сквирського районного управління юстиції Київської області).

Прокурор, звертаючись з даним позовом до суду, вказує, що при зверненні з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення зазначених вище земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства громадянином ОСОБА_1 , в порушення вимог Закону України "Про фермерське господарство", не обґрунтовано розмірів земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку, не зазначено перспективи діяльності фермерського господарства, не вказано кількості членів фермерського господарства, наявність у нього чи у них прав на безоплатне отримання земельних ділянок, а також земельні ділянки було виділено не єдиним масивом, а на значній відстані одна від одної. Поряд з цим, на момент прийняття управлінням Держземагентства у Київській області вищезазначених (оспорюваних) наказів, ОСОБА_1 був засновником та головою Селянського фермерського господарства "Зоря", у користуванні якого на території Сквирського району Київської області вже перебували земельні ділянки сільськогосподарського призначення, та засновником ТОВ "Венс-Плюс", яке займається вирощуванням, обробленням та торгівлею зерновими культурами.

Таким чином, за твердженням прокурора, ОСОБА_1 , реалізувавши відповідно до вимог ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" своє право на створення фермерського господарства (СФГ «Зоря»), яке пов`язане з укладенням договору оренди первісної земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього, всі інші земельні ділянки, в тому числі - і спірні, повинен був отримувати у користування відповідно до вимог ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України, ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" лише на конкурсних засадах за результатами аукціону.

Звертаючись до суду, прокурор вважає, що зазначені накази вище Головного управління Держземагентства у Київській області було прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, а оспорювані договори оренди землі укладені всупереч законодавчо встановленої процедури набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Дослідивши матеріали справи, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 р. № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 р. № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права" передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Також слід відзначити, що процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У даній справі підставою для представництва прокурором інтересів держави шляхом подання даного позову є неправомірне, на думку останнього, отримання третьою особою та відповідачем 2 земельних ділянок у користування за рахунок земель державної власності.

Водночас, відповідно до статті 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 р. із змінами і доповненнями, внесеними Постановами КМУ № 482 від 22.07.2016 р. та № 917 від 23.11.2016 р. Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.

Відповідно до п. 5-1 зазначеної Постанови КМУ посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Тобто, Держгеокадастр та його територіальні органи не наділені повноваженнями щодо звернення до суду з позовами про визнаннями недійсними наказів щодо розпорядження землями, договорів оренди землі, скасування записів про державну реєстрацію права на земельну ділянку та витребування з незаконного володіння земельних ділянок.

Враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, у якого відсутні повноваження щодо звернення до суду, прокурор пред`явив цей позов в інтересах держави як позивач.

Таким чином, прокурор звернувся з позовом до суду самостійно в інтересах держави, виступаючи за процесуальним статусом позивачем у даній справі, що узгоджується з вимогами процесуального закону.

Підсумовуючи наведене, суд констатує, що прокурор у даній справі навів підстави для представництва інтересів держави та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Згідно приписів ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується (ст. 1 Земельного кодексу України).

За приписами статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ст. 19 ЗК України).

Відповідно до частини 1 статті 22 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської, науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі - інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України встановлено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Частинами 1, 2 статті 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Разом з тим, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються також Законом України "Про фермерське господарство", який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частинами 1, 2, 4 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

З огляду на зазначене, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 р. у справі № 922/1830/19.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціальною нормою щодо статті 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Наведена правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 525/1225/15-ц, постановах Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі № 924/863/17, від 29.01.2020 р. у справі № 927/83/19.

Пунктом 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України № 445 від 08.04.2011 р. (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагенство України) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики і продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Згідно з пп. 6-1 п. 4 вказаного Положення Держземагенство України відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб.

Підпунктом 4.32 п. 4 Положення про Головне управління Держземагенства в області, затвердженого наказом Міністра аграрної політики і продовольства України № 258 від 10.05.2012 р. (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.05.2012 р. за № 852/21164, передбачено, що Головне управління згідно з покладеними на нього завданнями передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

З огляду на зазначене, оспорювані прокурором накази № 10-5407/15-14-сг від 15.09.2014 р., № 10-5404/15-14-сг від 15.09.2014 р., № 10-8115/15-14-сг від 20.10.2014 р., № 10-8073/15-14-сг від 22.10.2014 р. про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, розташованих на території Сквирської міської ради Сквирського району, були видані Головним управлінням Держземагенства у Київській області в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України в частині передачі у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Судом встановлено, що посилання прокурора на невідповідність оспорюваних наказів вимогам чинного законодавства, зокрема, в частині дотримання порядку передачі земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства поза конкурсною процедурою, не відповідає матеріалам даної справи, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі - з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (ч. 3 ст. 124 ЗК України).

Частинами 1-3 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), передбачається, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

За змістом ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваних наказів), надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі, зокрема, формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 р. у справі № 922/1830/19.

Як слідує з матеріалів справи, до Головного управління Держземагенства у Київській області із клопотаннями про затвердження документації із землеустрою та передання в орендну/постійне користування на 49 років земельних ділянок з кадастровим номером 3224010100:05:011:0035 та 3224010100:03:014:0008, які розташовані в межах Сквирської міської ради, звернувся ОСОБА_1 як фізична особа.

Відповідно, Головним управлінням Держземагенства у Київській області (правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Київській області) розглядались клопотання саме фізичної особи ОСОБА_1 , а не створеного ним раніше Селянського фермерського господарства "Зоря", а тому ототожнення фізичної особи та фермерського господарства у спірних правовідносинах, за висновком суду, не є обґрунтованим.

Згідно з ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Частиною 13 цієї ж статті передбачається, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування на момент прийняття оспорюваних наказів підстав для відмови у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок та у затвердженні цих проектів, які визначені приписами ст. 123 ЗК України.

Водночас, згідно з приписами ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" передбачається можливість відмови органів державної влади у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Проте, ані в Законі "Про фермерське господарство", ані в Земельному кодексу України не передбачено повноваження органу, який розглядає заяву про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, здійснювати перевірку наміру заявника щодо ведення фермерського господарства, оцінювати перспективу розвитку такого господарства, у тому числі - виходячи з наявних у заявника на час звернення трудових та матеріальних ресурсів, та вимагати від особи, що претендує на отримання земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, доводити спроможність ведення господарства, мати у власності техніку або найманих працівників.

Враховуючи, що ст. 123 Земельного кодексу України передбачається вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та у затвердженні цього проекту при розгляді заяв про надання земельних ділянок у користування, суд дійшов висновку, що у відповідача 1 були відсутні передумови для вчинення будь-яких дій, направлених на оцінку перспективи розвитку фермерського господарства, яке може бути зареєстровано як юридична особа лише після отримання земельної ділянки у власність або в оренду.

Твердження прокурора, що ОСОБА_1 як фізична особа не мав права отримувати земельну ділянку для ведення фермерського господарства після реєстрації Селянського фермерського господарства "Зоря", не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, оскільки законодавством України не передбачено обмежень щодо кількості земельних ділянок державної або комунальної власності, які можуть бути передані в оренду для ведення фермерського господарства.

Також чинне законодавство, яке визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерського господарства, не містить будь-яких обмежень щодо кількості фермерських господарств, які можуть бути засновані (створені) однією фізичною особою.

Відтак, існування Селянського фермерського господарства "Зоря" не обмежує право фізичної особи ОСОБА_1 на отримання іншої земельної ділянки з метою створення та ведення іншого фермерського господарства, оскільки нормами чинного законодавства не заборонено бути засновником декількох фермерських господарств однією особою та це є проявом свободи підприємницької діяльності.

Водночас, слід відзначити, що, направляючи дану справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції у своїй постанові від 14.03.2023 р., зокрема, вказав, що прокурор визначив незаконне, на його думку, надання фізичній особі ОСОБА_1 земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, про що свідчить факт його повторного звернення для отримання земельних ділянок у спрощеному порядку з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів. При цьому, прокурор надав до матеріалів справи лист Держгеокадастру № 10-1023-99.3-10/2-17 від 05.01.2017 р. з інформацію про те, що громадянину ОСОБА_1 надана в постійне користування земельна ділянка загальною площею 25,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства. Також прокурором разом із позовною заявою надавалось розпорядження Сквирської райдержадміністрації № 274 від 11.09.2012 р., яким затверджено документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки членів Селянського (фермерського) господарства "Зоря" (засновником якого є громадянин ОСОБА_1 ) для ведення фермерського господарства загальною площею 23,9998 га. Однак, суди попередніх інстанцій наведені доводи прокурора не врахували та відповідні докази не дослідили, разом з цим судам слід було перевірити належним чином всі обставини, зокрема, й щодо підстав і порядку отримання третьою особою у цій справі земельної ділянки для ведення фермерського господарства у 1995 році і створення Селянського (фермерського) господарства "Зоря", та, відповідно, пересвідчитись, чи не було звернення громадянина ОСОБА_1 для отримання земельних ділянок за позаконкурсною процедурою у 2014 році повторним. Водночас, з`ясування саме цих обставин є вирішальним для розгляду цієї справи по суті. Обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарства повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами. Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 р. у справі № 922/1830/19.

Слід зазначити, що за приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

З огляду на вказані вище підстави позовних вимог та заперечення учасників процесу, виходячи з висновків та вказівок суду касаційної інстанції, враховуючи подані до справи докази, суд зазначає наступне.

У матеріалах справи міститься лист № 10-1023-99.3-10/2-17 від 05.01.2017 р., в якому Відділ Держгеокадастру у Сквирському районі повідомляв про те, що гр. ОСОБА_1 надана у постійне користування земельна ділянка площею 25,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства в межах Ленінської сільської ради Сквирського району (Державний акт на право постійного користування серії КВ, зареєстрований від 28.02.1995 р. за № 13). На підставі розпорядження Сквирської райдержадміністрації № 654 від 17.11.2011 р. ФОП Пивовар Н.М. розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки 8-ми членам СФГ «Зоря» для ведення фермерського господарства в межах Ленінської сільської ради загальною площею 23,9998 га (засновник господарства гр. ОСОБА_1 ). Відповідна документація із землеустрою затверджена розпорядженням Сквирської райдержадміністрації № 274 від 11.09.2012 р. та знаходиться у Відділі Держгеокадастру у Сквирському районі. На даний час державні акти на право власності на земельні ділянки та інша інформація, що стосується отримання документів, що посвідчують право власності 8-ми членами СФГ «Зоря» для ведення фермерського господарства в межах Ленінської сільської ради, у Відділі відсутня.

Як слідує з матеріалів справи, згідно розпорядження Сквирської районної державної адміністрації Київської області № 274 від 11.09.2012 р. «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки в розмірі земельної частки (пай) восьми громадянам, членам СФГ «Зоря» для ведення фермерського господарства в межах Ленінської сільської ради Сквирського району Київської області» було, зокрема, передано у власність із земель площею 24,9748 га, з них ріллі 23,9998 га, полезахисних лісосмуг 0,5176 га, під господарськими шляхами та прогонами 0,4574 га, наданих в оренду СФГ «Зоря» (право постійного користування посвідчене Державним актом серії КВ, реєстраційний номер 13 від 28.02.1994 р., виданим на підставі рішення 2 сесії 22 скликання Сквирської районної ради від 06.09.1994 р. № 09-02-22), земельні ділянки восьми громадянам, членам СФГ «Зоря», наведеним у додатку до цього розпорядження, загальною площею 23,9998 га, з них ріллі 23,9998 га, для ведення фермерського господарства та видано державні акти на право власності на земельні ділянки (п. 2), а також скасовано Державний акт на право постійного користування серії КВ, реєстраційний номер 13, виданий 28.02.1994 р. (п. 4).

З викладеного вбачається, що ОСОБА_1 отримав земельну ділянку площею 25,0 га для ведення селянського/фермерського господарства та створив СФГ Зоря, яке використовувало зазначену земельну ділянку на підставі Державного акту на право постійного користування землею, який було скасовано пунктом 4 зазначеного вище розпорядження Сквирської районної державної адміністрації Київської області № 274 від 11.09.2012 р.

Водночас, слід зазначити, що надання у постійне користування земельної ділянки площею 25,0 га ОСОБА_1 відбувалось на підставі положень Земельного кодексу України від 18.12.1990 р.

При цьому, надання ОСОБА_1 у 2014 році в оренду земельних ділянок площею 32,3918 га та 30,9035 га відбувалось на підставі положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. і Закону України Про фермерське господарство від 19.06.2003 р., у зв`язку з чим твердження прокурора, що звернення ОСОБА_1 для отримання земельних ділянок за позаконкурсною процедурою у 2014 році було повторним, за висновком суду, не відповідає фактичним обставинам справи.

Поряд з цим, дійсність волевиявлення заявника гр. ОСОБА_1 на отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства підтверджується подальшою реєстрацією Фермерського господарства "АГРО-ВЕРЕСЕНЬ" та внесенням спірних земельних ділянок до статуту останнього, а саме - земельної ділянки державної власності, площею 30,9035 га, цільове призначення якої: для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 3224010100:05:011:0035, що розташована в адміністративних межах Сквирської міської ради, Сквирського району Київської області, наданої в оренду Головним управлінням Держземагентства у Київській області на підставі договору оренди землі від 31.12.2014 р. (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 32411762 від 20.01.2015 р., виданий Реєстраційною службою Сквирського районного управління юстиції Київської області); земельної ділянки державної власності, площею 32,3918 га, цільове призначення якої: для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 3224010100:03:014:0008, що розташована в адміністративних межах Сквирської міської ради, Сквирського району Київської області, наданої в оренду Головним управлінням Держземагентства у Київській області на підставі договору оренди землі від 31.12.2014 р. (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 32411384 від 20.01.2015 р., виданий Реєстраційною службою Сквирського районного управління юстиції Київської області).

Підсумовуючи вищевикладене, суд вбачає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання недійсними та скасування наказів Головного управління Держаземагентства у Київській області № 10-5407/15-14-сг від 15.09.2014 р., № 10-5404/15-14-сг від 15.09.2014 р., № 10-8115/15-14-сг від 20.10.2014 р., № 10-8073/15-14-сг від 22.10.2014 р.

Щодо визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки № 8428538 від 20.01.2015 р. та № 8428603 від 20.01.2015 р., укладених між ОСОБА_1 та Управлінням Держземагенства у Сквирському районі Київської області, суд зазначає таке.

За приписами ч.ч. 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи, що вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди є похідними від вимог щодо визнання недійсними та скасування оспорюваних наказів, на підставі яких були укладені спірні договори, та враховуючи, що прокурором не наведено інших підстав для визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки № 8428538 від 20.01.2015 р. та № 8428603 від 20.01.2015 р. також задоволенню не підлягають.

Щодо заяви відповідача 2 про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог прокурора у даній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2014 р. у справі № 3-14г14, у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 р. у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 р. у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 р. у справі № 575/476/16-ц, від 26.11.2019 р. у справі № 904/841/18, від 20.01.2020 р. у справі № 924/774/18, від 07.04.2021 р. у справі № 911/2669/19, від 13.10.2021 р. у справі № 914/687/20.

Оскільки у даній справі суд відмовляє в позові по суті в зв`язку з відсутністю порушеного права або охоронюваного інтересу позивача, то питання спливу строку позовної давності за даних обставин вирішенню не підлягає.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та висловлених учасниками процесу пояснень була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на прокурора.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог Заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави (09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Шолом-Алейхема, 38а) до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14) та до Фермерського господарства АГРО-ВЕРЕСЕНЬ (09051, Київська обл., Сквирський район, с. Пустоварівка, пл. Перемоги, 18А), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), про визнання недійсними та скасування наказів і договорів оренди земельних ділянок, відмовити повністю.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 14.09.2023 р.

Суддя В.М. Бабкіна