Ухвала

від 28.08.2023 по справі 758/9920/23

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/9920/23

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження у справі

28 серпня 2023 року місто Київ

Суддя Подільського районного суду м.Києва Ларіонова Н.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Голови правління автогаражної стоянки «Виноградар» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства звернувся до районного суду з позовом до відповідача - Голови правління автогаражної стоянки «Виноградар», в якому просить: 1) визнати дії відповідача, спрямовані на стягнення плати за користування автогаражем - правом власності, як з особи з інвалідністю 1 групи, звільненого Законом від сплати будь-яких зборів, мита, земельних податків, за користування автогаражем- автостоянками будь-якої форми власності - протиправною дією, спрямованою на приниження, дискримінацію прав людини; 2) вказати відповідачу, що згідно припису ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи, гарантії прав і свобод та соціальний захист громадян України; 3) вказати відповідачу, що гараж, розташований на території автостоянок-автогаражів, є непорушною власністю ОСОБА_1 , яку охороняє закон від будь-яких посягань; 4) зобов`язати відповідача вести себе чемно та людяно.

Розглядаючи питання про відкриття провадження у справі, суд вважає, що у відкритті провадження слід відмовити за таких підстав.

Відповідно до ст.19 ч.1 ЦПК України суди загальної юрисдикції розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, із сімейних правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Заявлені позивачем вимоги, оформлені у вищевказані позовній заяві, не можуть бути предметом розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вище вказані вимоги взагалі не можуть бути предметом судового розгляду виходячи з такого, а тому не може бути відкрите провадження за вищевказаним позовом.

У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на судовий захист гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Суд також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У п. 30-32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, №93, п. 59).

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).

При вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в цивільній справі за п. 1 ч. 1 ст. 186 КАС України поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, слід тлумачити в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме загальних місцевих судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому суд правомірно не роз`ясняє в такому випадку, до якого суду слід звертатися з таким позовом. Таку правову позицію висловлено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі №9901/497/18, від 5 лютого 2019 року у справі №9901/638/18 та від 27 лютого 2019 року у справі №9901/798/18).

Більш того, слід звернути увагу позивача на те, що вимоги щодо чемної та людяної поведінки відповідача є взагалі моральним аспектом, який апріорі не розглядається в суді.

Отже, в основі права на судовий захист лежить, насамперед, конституційне положення про те, що юрисдикція судів поширюється лише на юридичні спори, і саме їх наявність дозволяє особі (позивачеві) реалізувати своє право на звернення до суду.

Відповідно до ст.186 ч.1 п.1 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

А відтак, у відкритті провадження у справі за вищевказаним позовом слід відмовити.

В зв`язку з чим, що заявлені позивачем вимогі взагалі не підлягають у відкритті провадження за вищевказаним позовом позивачу слід відмовити з роз`ясненням того, що вона має право в порядку цивільного судочинства звернутись з позовом про оспорювання батьківства, подавши до суду позовну заяву, яка за формою та змістом має відповідати вимогам ст.ст.175, 177 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.186, 258-260, 261, 353, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Голови правління автогаражної стоянки «Виноградар» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Ухвала може бути оскаржена позивачем до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 15 днів з дня складання ухвали.

Учасник справи, якому копія ухвали не була вручена в день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому копії ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяН. М. Ларіонова