Постанова

від 06.09.2023 по справі 922/838/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/838/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

офісу ГП - Шапка І.М.

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Шафоростов В.О. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.07.2023 (у складі колегії суддів: Тихий П.В. (головуючий), Слободін М.М., Терещенко О.І.)

на рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2023 (суддя Трофімов І.В.)

та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2023 (суддя Трофімов І.В.)

за позовом заступника керівника Харківської обласної прокуратури

до: 1. Харківської міської ради,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Ісполін"

про скасування додатку до рішення, визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Харківської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради (далі - Відповідач-1, Міськрада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Ісполін" (далі - Відповідач-2, ТОВ "БК "Ісполін") у якій просив суд:

- визнати незаконним та скасувати пункт 32 додатку 1 до рішення 3 сесії Міськради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 №49/21;

- визнати недійсним договір від 12.05.2021 оренди земельної ділянки загальною площею 1,4844 га, з кадастровим номером 6310136300:07:019:0051, по вул. Новгородській, 87 в м. Харкові, укладений між Міськрадою та ТОВ "БК "Ісполін";

- зобов`язати ТОВ "БК "Ісполін" повернути Міськраді земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:07:019:0051 площею 1,4844 га розташовану за адресою: м. Харків, вул. Новгородська, 87, з одночасним приведенням її у попередній придатний для використання стан, який існував до укладання договору оренди земельної ділянки від 12.05.2021, включаючи знесення будь-яких об`єктів будівництва, а також поновлення стану земельної ділянки після проведених земельних робіт (в тому числі закопування котловану).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міськрадою всупереч статей 124, 134, 135 Земельного кодексу України передано в оренду ТОВ "БК "Ісполін" земельну ділянку комунальної форми власності з кадастровим номером 6310136300:07:019:0051 загальною площею 1,4844 га за місцезнаходженням м. Харків, вул. Новгородська, 87 без проведення земельних торгів.

1.3. За твердженнями Прокурора площа забудови 13 нежитлових будівель на спірній земельній ділянці становить лише 16,18 % від площі земельної ділянки, яка відводиться ТОВ "БК "Ісполін". Прокурор також зазначив, що Відповідач-2 отримав в оренду земельну ділянку саме для будівництва нового житлового будинку, а не для обслуговування нежитлових будівель. При цьому можливість отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів передбачена лише з метою розміщення та обслуговування об`єктів нерухомого майна, які вже перебувають у власності особи, а не для нового будівництва.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.03.2023 у справі №922/838/22 у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що Відповідач-2 є власником нежитлових будівель, розташованих на спірній земельній ділянці, а відтак має виключне право на її отримання в оренду без проведення земельних торгів.

Судом також зазначено, що нежитлові будівлі, які належать Відповідачу-2 з урахуванням їх пов`язаності між собою інженерними системами, шляхами сполучення, охоронними і санітарними зонами займають 100% земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:07:019:0051, а тому ця земельна ділянка не може бути поділена та передана іншим землекористувачам, відмінним від ТОВ "БК "Ісполін".

2.2. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 10.04.2023 частково задоволено заяву ТОВ "БК "Ісполін" та стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ТОВ "БК "Ісполін" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 54 000,00 грн та витрати на проведення експертизи у розмірі 4 983,53 грн.

Додаткове рішення аргументоване положеннями статей 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи які та беручи до уваги рівень складності даної справи, об`єм вчинених представниками відповідача дій, керуючись критерієм реальності адвокатських витрат, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог ТОВ "БК "Ісполін" по стягненню з Позивача судових витрат на професійну правничу допомогу. Також суд визнав доведеним та документально обґрунтованим заявлений до стягнення розмір витрат на проведення експертизи.

2.3. В цілому погодившись з висновками місцевого господарського суду, апеляційна інстанція постановою від 05.07.2023 у справі №922/838/22 залишила без змін вищезазначені судові рішення господарського суду першої інстанції.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову і заяви ТОВ "БК "Ісполін" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та витрат на проведення експертизи.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статей 120, 123, 124, частини другої статті 134, статей 135, 152 Земельного кодексу України, статей 3, 16, 21, 377 Цивільного кодексу України та статті 50 Закону України "Про землеустрій", викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 24.04.2018 у справі №401/2400/16-ц, від 15.05.2018 у справі №809/739/17, від 20.09.2018 у справі №126/1373/17, від 19.06.2018 у справі №916/1979/13 та від 30.05.2018 у справі №923/466/17, від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц, від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц, постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №592/6097/15-ц, від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г, від 22.03.2018 у справі №910/13129/7, від 05.09.2018 у справі №910/1356/13, від 14.03.2019 у справі №915/182/17, від 06.11.2019 у справі №910/23595/17, від 09.04.2020 у справі №910/2942/19, від 01.07.2020 у справі №910/9028/19, від 27.01.2021 у справі №922/997/20, від 31.03.2021 у справі №922/1431/20, від 11.08.2021 у справі №922/443/20, від 07.11.2018 у справі №488/6211/14.

3.3. Крім того, обґрунтовуючи наявність підстав для подання касаційної скарги, заявник посилається на те, що оцінений судами висновок комплексної експертизи є неналежним доказом.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "БК "Ісполін" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Також Відповідач-2 заявив, що попередній розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу, який він очікує понести, у суді касаційної інстанції складає 20 000,00 грн.

4. Обставини, встановлені судами

4.1. ТОВ "БК "Ісполін" з 17.03.2020 по теперішній час є власником індивідуально визначеного об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна: 2058708263101 за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Новгородська, буд. 87 до складу якого входять наступні нежитлові будівлі:

1. Нежитлова будівля літера "А-2" загальною площею 242,6 кв.м;

2. Нежитлова будівля літера "Б-2" загальною площею 348,6 кв.м;

3. Нежитлова будівля літера "В-1" загальною площею 168,7 кв.м;

4. Нежитлова будівля літера "Г-1" загальною площею 240,1 кв.м;

5. Нежитлова будівля літера "Д-1" загальною площею 246,7 кв.м;

6. Нежитлова будівля літера "Е-1" загальною площею 111,2 кв.м;

7. Нежитлова будівля літера "Ж-1" загальною площею 264,3 кв.м;

8. Нежитлова будівля літера "З-1" загальною площею 48,9 кв.м;

9. Нежитлова будівля літера "И-1" загальною площею 48,5 кв.м;

10. Нежитлова будівля літера "К-1" загальною площею 91,6 кв.м;

11. Нежитлова будівля літера "Л-1" загальною площею 43,4 кв.м;

12. Нежитлова будівля літера "М-1" загальною площею 491,8 кв.м;

13. Нежитлова будівля літера "Н-1" загальною площею 56,3 кв.м.

4.2. Нежитлові будівлі розташовані на території земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 6310136300:07:019:0051 загальною площею 1,4844 га за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Новгородська, буд. 87.

4.3. Право власності на вищезазначені нежитлові будівлі Відповідач-2 набув на підставі акту приймання-передачі майна до статутного капіталу ТОВ "ІС ІНВЕСТ" (попереднє найменування Відповідача-2) від 16.03.2020.

4.4. Пунктом 32 додатку 1 до рішення 3 сесії Міськради 8 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" від 24.02.2021 №49/21 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності площею 1,4844 га за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу по вул. Новгородській, 87 та вирішено надати ТОВ "БК "Ісполін" земельну ділянку комунальної власності площею 1,4844 га (кадастровий номер 6310136300:07:019:0051) за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва житлового комплексу по вул. Новгородській, 87.

4.5. 12.05.2021 між Відповідачами укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого Міськрада (орендодавець) надає, а ТОВ "БК "Ісполін" (орендар) приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, загальною площею 1,4844 га, з кадастровим номером 6310136300:07:019:00519, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Новгородській, 87.

4.6. Відповідно до Генерального плану м. Харкова, затвердженого рішенням сесії Міськради від 23.06.2004 №89/04 зі змінами, земельна ділянка 6310136300:07:019:0051 розташована на території житлової багатоквартирної забудови.

4.7. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що у висновку експертів за результатами проведення комплексної судової експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи №15604/17969-17981 від 31.08.2022 сформульовано висновок, що враховуючи розмір земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:07:019:0051 загальною площею 1,4844 га, розташування 13 нежитлових будівель, споруд, які належать на праві власності ТОВ "БК "Ісполін" з урахуванням їх пов`язаності між собою інженерними системами, шляхами сполучення, охоронними і санітарними зонами у відсотковому вираженні складають 100 %.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Прокурора та представника Відповідача-2, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора у частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в іншій частині касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

5.4. Отже, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.5. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

5.6. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

5.7. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц.

5.8. У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

5.9. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

5.10. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

5.11. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

5.12. Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.

5.13. Так, у справі №910/5201/19 Велика Палата Верховного Суду виходила з тих фактичних обставин, що оспорюваним рішенням міська рада надала товариству земельну ділянку на позаконкурентній основі для будівництва, експлуатації та обслуговування СТО з об`єктами дорожнього сервісу, а не для оформлення права на земельну ділянку під розташованим на ній об`єктом нерухомого майна, а також надала в оренду земельну ділянку площею 0,5297 га в зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно загальною площею 12,9 кв.м, тобто площа земельної ділянки в 410 разів перевищує площу майна, внаслідок чого погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 Земельного кодексу України.

Колегія суддів зауважує, що неподібність спірних правовідносин у справі №910/5201/19 та справі, яка переглядається зумовлена особливим цільовим видом використання земельної ділянки (для будівництва СТО з об`єктами дорожнього сервісу), яка є предметом спору у справі №910/5201/19, оскільки передбачене в абзаці 13 частини другої статті 134 Земельного кодексу України (в чинній на той час редакції) та виділене в дужках застереження "крім об`єктів дорожнього сервісу" свідчить про обов`язковість застосування в такому випадку виключно конкурентних засад (процедури земельних торгів) продажу права оренди відповідної земельної ділянки незалежно від розташування на ній будівель чи споруд, що належать на праві власності потенційному орендарю земельної ділянки.

5.14. Аналогічний правовий висновок покладено в основу судових рішень у справі №910/9028/19. Зокрема, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, якими повністю відмовлено у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення міської ради та про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, Верховний Суд у постанові від 01.07.2020 чітко зазначив, що в силу наведених норм частини другої статті 124, абзацу 13 частини другої статті 134 та частин першої, другої статті 135 Земельного кодексу України в редакції, чинній станом на 04.12.2018, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) для експлуатації та обслуговування саме об`єктів дорожнього сервісу підлягали виключно продажу на земельних торгах.

5.15. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18, якою справу направлено на новий розгляд у зв`язку зі скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання незаконними дій органу місцевого самоврядування стосовно незатвердження проекту землеустрою щодо відведення фізичній особі-підприємцю земельної ділянки в оренду для обслуговування нежитлової будівлі та відмови у задоволенні позову в частині визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, сформульовано висновки про належність до юрисдикції господарських судів спорів щодо оформлення права на земельну ділянку під набутим у власність будинком або спорудою, а також про необхідність розгляду в одному провадженні нерозривно пов`язаних між собою позовних вимог про визнання неправомірними дій (бездіяльності) органу місцевого самоврядування та визнання договору оренди укладеним й від вирішення однієї з них залежить вирішення іншої.

Проте, в зазначеній постанові взагалі не міститься висновку Великої Палати Верховного Суду щодо комплексного застосування норм матеріального права, а саме статей 120, 134, 135 Земельного кодексу України.

5.16. Залишаючи без змін рішення апеляційного суду у справі №592/6097/15-ц, яким було частково задоволено позов про визнання незаконним та скасування рішення міської ради в частині надання фізичній особі в оренду земельної ділянки площею 0,0332 га та про визнання недійсним договору оренди вказаної земельної ділянки, Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 дійшов висновку, що до фізичної особи, як нового власника нежитлового приміщення, перейшло право на користування земельною ділянкою у тому ж самому розмірі - 0,0105 га і на тих самих підставах, що мав попередній власник нерухомого майна фізична особа-підприємець, у зв`язку з чим погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що передача в оренду фізичній особі іншої земельної ділянки, що є суміжною із земельною ділянкою, на якій було розташоване придбане ним нежитлове приміщення, відбулася з порушенням порядку, передбаченого частиною першою статті 134 Земельного кодексу України.

Натомість у справі, яка розглядається, подібні доводи не були предметом розгляду, як наслідок, відповідні обставини не встановлювались.

5.17. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та залишаючи в силі рішення місцевого господарського суду у справі №910/4528/15-г, яким було задоволено позов прокурора про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, Верховний Суд у постанові від 09.02.2018 дійшов висновку, що, в першу чергу, товариство у своєму клопотанні, а, в другу чергу, міська рада у спірному рішенні незаконно об`єднали в одне ціле земельну ділянку для нового будівництва та земельну ділянку для обслуговування та експлуатації житлового будинку, оскільки отримання права оренди на вказані земельні ділянки мало відбуватися в абсолютно різному порядку.

5.18. В свою чергу, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, Верховний Суд у постанові від 05.09.2018 у справі №910/1356/13 виходив передусім з тих обставин, що за спірним рішенням міської ради земельна ділянка надавалась фізичній особі-підприємцю для будівництва, експлуатації та обслуговування дитячого кафе з дитячим майданчиком, але ні саме рішення, ні укладений на його виконання договір купівлі-продажу не містили відомостей про розташування на земельній ділянці будь-якого нерухомого майна.

5.19. На відміну від справи №910/4528/15-г і справи №910/1356/13, у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з тих встановлених фактичних обставин, що на спірній земельній ділянці розташовані 13 нежитлових будівель, які належать на праві власності ТОВ "БК "Ісполін". При цьому пункт 32 додатку 1 до рішення 3 сесії Міськради, яким затверджено проект землеустрою та передано в користування земельну ділянку не містив для Відповідача-2 жодних імперативних умов чи зобов`язань по знесенню об`єктів нерухомого майна, які розташовані на земельній ділянці.

5.20. Натомість, ухвалюючи постанови від 05.09.2018 у справі №910/1356/13, від 14.03.2019 у справі №915/182/17, від 09.04.2020 у справі №910/2942/19, від 31.03.2021 у справі №922/1431/20, від 11.08.2021 у справі №922/443/20, Верховний Суд виходив з інших встановлених судами фактичних обставин - земельні ділянки надавалися суб`єктам господарювання не для обслуговування розташованих на ній об`єктів нерухомого майна, а саме для будівництва нового об`єкта, зокрема, для будівництва закладу громадського харчування, офісно-торгівельної будівлі, комплексу багатофункціонального призначення (готелів, офісних будівель та торгівельних приміщень з підземним паркінгом), торговельно-сервісного комплексу (з реконструкцією існуючих будівель), житлового комплексу відповідно, тобто з порушенням конкурентної процедури (земельних торгів), передбаченої статтями 124, 134, 135 Земельного кодексу України.

5.21. Крім того, під час розгляду справи №922/1431/20 суди виходили з тих фактичних обставин, що з часу прийняття міськрадою рішення про надання в оренду земельної ділянки і до моменту звернення товариства до міськради з проектом договору оренди землі минуло чотири роки, а фактичне використання земельної ділянки на момент укладення договору не відповідало рішенню міськради про надання в оренду такої ділянки, і міськрада не мала можливості укласти договір оренди землі з товариством на умовах, визначених рішенням ради, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у міської ради і повноважень, і підстав для його скасування. При цьому спрямовані на укладення договору дії позивача можна вважати лише підготовчими, переддоговірними діями для укладання договору, однак вони не є тими діями, які призвели до виконання рішення, а тому внаслідок зазначених дій рішення не могло вичерпати свою дію.

5.22. Водночас, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові про визнання незаконним та скасування рішення міської ради та визнання недійсним договору оренди цієї земельної ділянки, Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 у справі №910/13129/17 дійшов висновку про те, що положеннями частини другої статті 134 Земельного кодексу України в редакції, чинній станом на 20.12.2016, визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу). Судами обох інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка передана у користування орендарю для експлуатації та обслуговування будівель транспортної інфраструктури, категорія: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

5.23. В свою чергу, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій у справі №910/23595/17, якими задоволено позов про визнання незаконним і скасування рішення міської ради та про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 зазначив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні справи, обмежившись посиланням на наявність у товариства права отримати в оренду земельну ділянку для обслуговування придбаного ним нерухомого майна без проведення аукціону лише у тому розмірі, в якому вона була у користуванні попереднього власника майна, не надали належної правової оцінки доводам відповідачів та наданим ними доказам щодо наявності підстав для набуття товариством права користування земельною ділянкою саме у розмірі 0,1540 га, включаючи ту частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єктів нерухомості з урахуванням їх місцерозташування та встановлених обмежень у використанні спірної земельної ділянки (знаходження поряд з ними об`єктів енергетичної системи та інженерних комунікацій (каналізація, тепломережа)), не дослідили зібрані у справі докази, зокрема, проектну документацію із землеустрою. При цьому суди пославшись на те, що надання спірної земельної ділянки площею 0,1540 га можливе лише за наслідками проведення земельних торгів, погодившись з відповідними доводами позивача, взагалі не дослідили та в судових рішеннях не зазначили, який саме розмір земельної ділянки необхідний для розміщення та обслуговування придбаного позивачем нерухомого майна. Водночас судами не надано правової оцінки тому, якими належними і допустимими доказами прокурор як позивач у справі підтвердив свої доводи про безпідставне значне перевищення площі земельної ділянки, наданої в оренду товариству, порівняно з площею об`єктів нерухомості відповідача і необхідності проведення в такому випадку земельних торгів, з огляду на те, що нормами чинного законодавства не встановлено порядок визначення або нормативи розміру та меж земельних ділянок, необхідних для обслуговування будинків або споруд, виключно в межах периметру фундаменту такого нерухомого майна.

5.24. Під час розгляду справи, як переглядається, суди дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності дійшли висновку, що нежитлові будівлі, які належать Відповідачу-2 з урахуванням їх пов`язаності між собою інженерними системами, шляхами сполучення, охоронними і санітарними зонами займають 100% земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:07:019:0051, а тому ця земельна ділянка не може бути поділена та передана іншим землекористувачам, відмінним від ТОВ "БК "Ісполін".

Крім того, суди також вказали про відсутність будь-яких належних та допустимих доказів невідповідності проекту землеустрою вимогам закону чи необґрунтованості проекту землеустрою.

При цьому посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.01.2022 у справі №922/461/21, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ключову роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє проект землеустрою (технічна документація із землеустрою), за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у цьому враховуються усі особливості формування ділянки. Так, в силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і "геометричні розміри") земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться. При поданні позову з підстав (надмірність площі земельної ділянки порівняно з площею розташованої на ній нежитлової будівлі) слід враховувати, що одним із можливих способів доказування, крім експертизи, є саме обставини наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи той факт, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим. Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.

5.25. Отже, предмет і підстави позову, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин та їх матеріально-правове регулювання у справах №№910/5201/19, 921/158/18, 592/6097/15-ц, 910/4528/15-г, 910/13129/17, 910/1356/13, 915/182/17, 910/23595/17, 910/2942/19, 910/9028/19, 922/1431/20, 922/443/20, на постанови Верховного Суду в яких посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, та у справі, що розглядається, є різними, що виключає як подібність спірних правовідносин, так і підстави для застосування вказаних правових позицій під час вирішення цього спору.

5.26. У справі №688/2908/16-ц, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, на відміну від справи, що розглядається, спірні правовідносини виникли щодо визнання незаконними актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування про надання у власність (користування) земельних ділянок за умов, коли дозвіл на розроблення проекту землеустрою на земельну ділянку наданий кільком особам щодо однієї земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду у справі №688/2908/16-ц дійшла висновку, що частину другу статті 134 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, слід розуміти таким чином, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого. Якщо ж бажаючих два чи більше, то Суд зазначив, що підлягають застосуванню загальні правила статті 135 Земельного кодексу України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір.

5.27. У справі №380/624/16-ц розглядався позов про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства та визнання незаконним і скасування наказу, виданого Головним управлінням Держземагентсва, яким третій особі надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду. Велика Палата Верховного Суду у цій справі дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

5.28. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справах №380/624/16-ц, №688/2908/16-ц, на постанови в яких посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень, що виключає підстави для застосування зазначених правових позицій під час вирішення цього спору.

5.29. Окремо судова колегія відмічає, що зазначення у касаційній скарзі інших постанов суду касаційної інстанції, зокрема, від 24.04.2018 у справі №401/2400/16-ц, від 15.05.2018 у справі №809/739/17, від 20.09.2018 у справі №126/1373/17, від 19.06.2018 у справі №916/1979/13, від 30.05.2018 у справі №923/466/17 та від 07.11.2018 у справі №488/6211/14 взагалі не є обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, адже з урахуванням положень статті 290 цього ж Кодексу саме скаржник (у скарзі) зобов`язаний повно викласти та детально описати невідповідність оскаржуваного судового рішення практиці Верховного Суду із застосування конкретної норми.

Верховний Суд не наділений повноваженнями замість скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам скаржник. В іншому випадку зазначене призводило б до порушення таких принципів господарського процесу, як змагальність і диспозитивність.

5.30. За таких обставин доводи заявника про наявність передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав для подання касаційної скарги є необґрунтованими.

5.31. Що стосується посилання скаржника у якості підстави для подання своєї касаційної скарги на те, що оцінений судами попередніх інстанцій висновок комплексної експертизи є неналежним доказом, то колегія суддів зазначає наступне.

5.32. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 та пункту 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження та підставою для скасування оскаржуваного судового рішення є той випадок, коли суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі саме недопустимих доказів.

5.33. За правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

5.34. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування.

5.35. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

5.36. Колегія суддів зауважує, що матеріали справи та доводи касаційної скарги не містять жодних підтверджень посилання скаржника на те, що вказаний доказ є недопустимим у розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України, а по суті зводяться до того, що скаржник вважає такий доказ неналежним.

5.37. Так, за приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

5.38. Між тим, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття, що у даному касаційному провадженні є суттєвим, адже встановлені статтями 287 та 310 Господарського процесуального кодексу України підстави та межі касаційного перегляду пов`язують право касаційного оскарження саме з випадком прийняття судом рішення на підставі недопустимого доказу, тоді як посилання на неналежність доказів не узгоджуються з передбаченими пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.

5.39. За таких обставин, наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

5.40. Інші доводи касаційної скарги фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

5.41. Верховний Суд також зауважує, що подана касаційна скарга не містить жодних доводів і заперечень щодо законності та обґрунтованості додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2023 у справі №922/838/22, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для скасування зазначеного судового рішення за власною ініціативою, оскільки відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.42. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, зазначену касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

6.3. За змістом пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.4. Одночасно, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

6.5. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.6. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.7. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права не отримали підтвердження, не спростовують висновків місцевого і апеляційного господарських судів, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою Прокурора, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити. У решті заявлених вимог касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, судові витрати судом касаційної інстанції покладаються на скаржника (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі №922/838/22 за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.07.2023, рішення Господарського суду Харківської області від 20.03.2023 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 10.04.2023 у справі №922/838/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік І. Міщенко