Постанова

від 06.09.2023 по справі 915/120/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 915/120/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Штрассе"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 (у складі колегії суддів: Принцевська Н.М. (головуючий), Діброва Г.І., Ярош А.І.) про скасування ухвали суду першої інстанції, якою було закрито провадження у справі

за позовом Миколаївської міської ради

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Штрассе",

2. ОСОБА_1

про скасування державної реєстрації змін до іншого речового права (права оренди) та припинення права оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Миколаївська міська рада (далі - Позивач, Міськрада) звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "Штрассе" (далі - Відповідач-1, ТОВ "Штрассе") та ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2, ОСОБА_1 ) у якій просила суд:

- скасувати державну реєстрацію змін до іншого речового права (права оренди), внесених 11.06.2020 о 16:38:46, номер запису про інше речове право: 36894842 та припинити право оренди ТОВ "Штрассе", код ЄДРПОУ 13842522, на земельну ділянку площею 878 кв.м, кадастровий номер 4810136300:05:005:0004, по вул. Морехідній, 2/7 /Заводський район/;

- скасувати державну реєстрацію змін до іншого речового права (права оренди), внесених 11.06.2020 о 16:38:46, номер запису про інше речове право: 36894842 та припинити право оренди ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на земельну ділянку площею 878 кв.м, кадастровий номер 4810136300:05:005:0004, по вул. Морехідній, 2/7 /Заводський район/.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.03.2009 між Міськрадою та ТОВ "Штрассе" укладений договір оренди землі №6382, відповідно до умов якого Позивач передав, а Відповідач-1 прийняв в оренду на 10 років до 10.03.2019 земельну ділянку для обслуговування автомийки з кафетерієм по АДРЕСА_1 оренду передана земельна ділянка загальною площею 878 кв.м, у тому числі 182 кв.м під капітальною забудовою, 696 кв.м під проходами та проїздами, без права передачі її в суборенду (кадастровий №4810136300:05:005:0004).

1.3. Позивач зазначає, що договір продовжено не було, додаткові угоди не укладалися (відповідних рішень Міськрадою не приймалось), також Відповідач-1 не поновлював договір в судовому порядку, а тому в силу приписів статті 31 Закону України "Про оренду землі" та пункту 12.2 договору, він припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Однак, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Брагарем Геннадієм Йосиповичем 11.06.2020 о 16:38:46 здійснено державну реєстрацію змін іншого речового права (права оренди), а саме внесено зміни щодо строку дії договору оренди на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі" рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52670316 від 16.06.2020 10:18:41 - строк дії: 10.03.2029. Крім того, у відомостях про суб?єкта іншого речового права зазначено, що орендарем є ОСОБА_1 .

1.4. На думку Позивача, вищезазначені реєстраційні дії вчинені державним реєстратором за відсутності достатніх правових підстав та всупереч положенням статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; вчинення таких дій порушує права територіальної громади, в особі Міськради, як власника земельної ділянки, перешкоджає вільному користуванню та розпорядженню нею. Це також не дозволяє Позивачу передати спірну земельну ділянку в користування за конкурсом згідно статті 134 Земельного кодексу України.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.05.2023 провадження у справі №915/120/22 в частині позовних вимог Міськради до ТОВ "Штрассе" закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. Провадження ж в частині позовних вимог Міськради до ОСОБА_1 закрито у зв`язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 скасовано вищезазначену ухвалу місцевого господарського суду, а справу №915/120/22 направлено до Господарського суду Миколаївської області для продовження розгляду.

Апеляційна інстанція виходила з того, що Позивач наполягає на вирішенні спору, вважаючи своє право порушеним, натомість суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні клопотання про витребування реєстраційної справи, дійшов передчасного висновку щодо відсутності будь-яких реєстраційних записів щодо Відповідача-1. При цьому відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які посилається Позивач, є підставою для відмови у позові, а не закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки ОСОБА_1 є суб`єктом господарювання, земельна ділянка надана для здійснення підприємницької діяльності, а отже цей спір пов`язаний зі здійсненням Відповідачем-2 підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Штрассе" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу місцевого господарського суду.

3.2. За твердженнями заявника Позивачем заявлені позовні вимоги до Відповідача-1 відносно скасування держреєстрації та припинення права на оренду земельної ділянки, право користування якою припинилося в силу закону і не підтверджено відповідними доказами відповідної держреєстрації права за Відповідачем-1, а відтак предмет спору відносно Відповідача-1 відсутній.

3.3. Також скаржник зазначає, що для встановлення факту користування Відповідачем-2 земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема, підприємницької діяльності потрібно встановити факт ведення ним діяльності як фізичною особою-підприємцем на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. При цьому в матеріалах справи відсутні відповідні докази, що Відповідачем-2 ведеться діяльність як фізичною особою-підприємцем на вказаній земельній ділянці, що спрямована на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру. Більш того, Позивач визначив Відповідачем саме фізичну особу, а не фізичну особу-підприємця, на що суд не звернув увагу. При цьому фізична особа-підприємець не має процесуального статусу в цій справі, а отже спір не може відносно останнього розглядатися в цій справі.

3.4. Міськрада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції - без змін.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Так, предметом судового розгляду є питання щодо наявності або навпаки правових підстав для закриття провадження у справі на підставі положень пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

4.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

4.4. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

4.5. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-040.

4.6. У пункті 5.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №916/3245/17 та у пункті 5.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №916/542/18 сформульовано правовий висновок про те, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

4.7. Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

4.8. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

4.9. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

4.10. Як вже зазначалось вище предметом позову у цій справі є вимоги про:

- скасування державної реєстрації змін до іншого речового права (права оренди), внесених 11.06.2020 о 16:38:46, номер запису про інше речове право: 36894842 та припинення права оренди ТОВ "Штрассе", код ЄДРПОУ 13842522, на земельну ділянку площею 878 кв.м, кадастровий номер 4810136300:05:005:0004, по вул. Морехідній, 2/7 /Заводський район/;

- скасування державної реєстрації змін до іншого речового права (права оренди), внесених 11.06.2020 о 16:38:46, номер запису про інше речове право: 36894842 та припинення права оренди ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на земельну ділянку площею 878 кв.м, кадастровий номер 4810136300:05:005:0004, по вул. Морехідній, 2/7 /Заводський район/.

На переконання Позивача, вищезазначені спірні реєстраційні дії вчинені державним реєстратором за відсутності достатніх правових підстав та всупереч положенням статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За твердженнями Позивача вчинення таких дій порушує права територіальної громади, в особі Міськради, як власника земельної ділянки, перешкоджає вільному користуванню і розпорядженню нею та не дозволяє Позивачу передати спірну земельну ділянку в користування за конкурсом згідно статті 134 Земельного кодексу України.

4.11. Судом апеляційної інстанції зауважено, що Позивач наполягає на вирішенні спору, вважаючи своє право порушеним, натомість місцевий господарський суд, відмовивши у задоволенні клопотання про витребування реєстраційної справи, дійшов передчасного висновку щодо відсутності будь-яких реєстраційних записів щодо Відповідача-1.

При цьому, як обґрунтовано зазначено апеляційною інстанцією, відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які посилається Позивач, є підставою для відмови у позові, а не закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Крім того, за висновками апеляційного господарського суду особливості здійснення реєстраційних дій, а також припинення дії договору оренди, укладеного між Міськрадою та ТОВ "Штрассе", не можуть бути підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

4.12. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції не мав визначених процесуальним законом підстав для закриття провадження у справі №915/120/22 із застосуванням положень пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, а висновки суду апеляційної інстанції про скасування ухвали місцевого господарського суду в цій частині є обґрунтованими та правомірними.

4.13. Вирішуючи питання щодо віднесення спору у цій справі до юрисдикції господарського чи цивільного суду, Суд виходить з такого.

4.14. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

4.15. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

4.16. Відповідно до частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

4.17. За змістом частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

4.18. Частиною першою статті 20 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Аналогічні за змістом висновки щодо критеріїв розмежування судової юрисдикції наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/2260/17, від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, від 25.02.2020 у справі №916/385/19.

4.19. Визначаючи співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи-підприємця і їх правового статусу, необхідно зазначити таке.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина перша статті 24 Цивільного кодексу України).

4.20. За вимогами статті 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).

4.21. Відповідно до статті 26 Цивільного кодексу України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

4.22. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

4.23. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи-підприємця і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц, від 24.04.2018 у справі №303/5186/15-ц, від 15.05.2019 у справі №904/10132/17, від 21.09.2019 у справі №922/4239/16, від 03.07.2019 у справі №916/1261/18, від 09.10.2019 у справі №209/1721/14-ц.

4.24. Отже, з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як фізична особа-підприємець.

4.25. При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц).

4.26. Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

4.27. Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах від 13.03.2018 у справі №306/2004/15-ц, від 15.05.2019 у справі №904/10132/17, від 02.10.2019 у справі №263/2359/19, від 25.02.2020 у справі №916/385/19 та інших.

4.28. Згідно із частинами першою, другою статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

4.29. Суб`єктами господарювання є, зокрема, юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

4.30. У частині першій статті 58 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

4.31. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що в господарському законодавстві юридична особа та фізична особа-підприємець охоплюються спільним поняттям "суб`єкт господарювання".

4.32. У постанові від 25.02.2020 у справі №916/385/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи-підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.

4.33. У справі, що переглядається, апеляційним господарським судом встановлено, що згідно відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця з 13.09.2011. При цьому спірна земельна ділянка передавалась в оренду для обслуговування автомийки з кафетерієм.

4.34. Таким чином, вищезазначені обставини свідчать про те, що нерухоме майно (автомийка з кафетерієм) є комерційною нерухомістю, яке може бути використане виключно для здійснення господарської діяльності, а отже цей спір пов`язаний зі здійсненням Відповідачем-2 такої діяльності на спірній земельній ділянці.

4.35. За таких встановлених обставин доводи скаржника про те, що фактично Пащенко Зоя Андріївна у вказаних правовідносинах виступає саме як фізична особа, а не фізична особа-підприємець з посиланням на те, що Позивач при зверненні з позовом не зазначив її статус як підприємця (який відповідно до законодавства має те ж саме місце реєстрації та ідентифікаційний код), згідно з встановленими апеляційним господарським судом обставинами щодо здійснення відповідних видів діяльності, є проявом надмірного формалізму.

4.36. В такий спосіб апеляційним господарським судом обґрунтовано спростовано помилковий висновок місцевого господарського суду про підвідомчість спору суду цивільної юрисдикції та необхідність закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

4.37. При цьому зазначення апеляційною інстанцією у мотивувальній частині постанови іншого номера справи вочевидь є опискою, яка не призвела до прийняття неправильного рішення та може бути виправлена судом з власної ініціативи або за заявою учасників справи.

4.38. Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ТОВ "Штрассе" не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

5.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.4. Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.5. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Штрассе" залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 у справі №915/120/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік І. Міщенко