Ухвала

від 14.09.2023 по справі 925/669/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

14 вересня 2023 року Справа № 925/669/23

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання Ібрагімова Є.Р.,

за участі представників сторін:

від стягувача Деменкова Є.С. - адвокат,

від боржника Ковалевська К.М. - адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

заяву ОСОБА_1 ,

про розстрочення виконання рішення суду

у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Інтертрейдкрейшн,

м. Одеса,

до ОСОБА_1 , с. Конела, Уманського району,

Черкаської області

про стягнення 180 235 грн. 33 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 03 липня 2023 року зі справи №925/669/23 позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Інтертрейдкрейшн 26 324 грн. 48 коп. 3% річних, 142 941 грн. 01 коп. інфляційних втрат та 2 031 грн. 11 коп. судового збору, а в решті вимог в позові відмовлено.

04 вересня 2023 року від боржника надійшла заява про розстрочення виконання судового рішення.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 04 вересня 2023 року розгляд заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання судового рішення призначено в судовому засіданні на 14 год. 30 хв. 14 вересня 2023 року.

Представник боржника в судовому засіданні вимоги викладені в заяві підтримав та просив суд розстрочити виконання судового рішення на 11 місяців до 30 липня 2024 року.

Представник стягувача в судовому засіданні проти заяви боржника заперечував з підстав викладених у заяві від 13 вересня 2023 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 14 вересня 2023 року згідно ч. 6 ст. 233, ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали зі справи №925/669/23.

Розглянувши заяву боржника про розстрочення виконання судового рішення та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що заява задоволенню не підлягає виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

В обґрунтування поданої заяви боржник зазначав, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером а його стан здоров`я є незадовільним.

Боржник перебуває у скрутному матеріальному становищі - він живе виключно на пенсію та за рахунок допомоги доньки, яка фактично здійснювала та в подальшому здійснюватиме оплату боргу згідно рішення суду.

Син боржника проходить службу в ЗСУ, а стан його здоров`я в найближчій перспективі потребує оперативного лікування.

Земельні ділянки, набуті ОСОБА_1 у процесі приватизації в 2008 році, продати або здати в оренду не має можливості, оскільки відповідне право не зареєстровано в установленому законом порядку. Станом на сьогодні на усе майно ОСОБА_1 накладено арешти.

18 серпня 2023 року боржником було сплачено 14 300 грн. 00 коп. на виконання рішення суду.

В зв`язку з чим боржник просив суд розстрочити виконання рішення суду до 30 липня 2024 року.

У запереченні стягувач вказував, що боржник не надав належних та допустимих доказів щодо відсутності матеріальної можливості сплатити заборгованість згідно судового рішення.

Стягувач вказав, що у боржника перебувають у власності дві земельні ділянки.

У боржника було достатньо часу для повернення грошових коштів (попередньої оплати) за непоставлений товар (з 2005 року).

Суд зазначає, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (ст. 326 ГПК України).

Норма статті 331 ГПК України не містить конкретного переліку обставин для відстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування правил цієї норми є виняткові обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в господарській справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Згідно ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Вирішуючи питання про розстрочку, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Отже, питання про розстрочення виконання рішення повинно вирішуватися судом із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін. А тому під час розгляду заяви про розстрочку рішення мають бути досліджені та оцінені доводи та заперечення як позивача, так і відповідача. Важливо також дотримуватися розумного строку розстрочення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати також відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Тобто не лише відсутність обігових коштів на банківських рахунках боржника, а і одночасно відсутність майна, на яке можливо було б звернути стягнення та наявність загрози банкрутства може бути підставою для розстрочки або відстрочки виконання судового рішення.

Тяжке фінансове становище боржника може бути підтверджене зокрема, банківськими виписками.

Проте, суду не надано доказів, які б свідчили про фінансове становище боржника, зокрема, банківських виписок про залишок коштів на рахунку (рахунках) в банках, готівкових коштів, що унеможливлює виконання рішення суду.

Крім того боржником не надано суду доказів, що підтверджують відсутність в останнього рухомого чи нерухомого майна, в тому числі житлової або нежитлової нерухомості, автотранспорту, сільськогосподарської техніки, плавзасобів тощо.

Надання відстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява №22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V).

За практикою Європейського Суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. Корнілов та інші проти України, заява №36575/02, ухвала від 7 жовтня 2003 року; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (див. ухвалу від 17 вересня 2002 року у справі Крапивницький та інші проти України, заява №60858/00). Отже, для з`ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішенням суду зі справи №925/669/23 було стягнуто з боржника 142 941 грн. 01 коп. інфляційних втрат та 26 324 грн. 48 коп. 3% річних нарахованих на суму боргу (попередню оплату), у зв`язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання стягнутого рішенням суду від 17 грудня 2008 року зі справи №12/4669.

Під час розгляду справи №12/4669 місцевим господарським судом було вставлено, що між сторонами по справі 19 грудня 2005 року було укладено договір №19/12-05 на постачання кольорового металу. 20 грудня 2005 року, виконуючи розділ 4 укладеного договору позивач здійснив відповідачу попередню оплату на загальну суму 390 378 грн. 60 коп., що підтверджується копією платіжного доручення № 627 від 20 грудня 2005 року та податковою накладною №16.12. від 16 грудня 2005 року.

Станом на 15 травня 2023 року рішення суду зі справи 12/4669 боржник виконав частково та сплатив 375 200 грн. 00 коп., а саме:

-03 квітня 2008 року - 20 000,00 грн.;

-09 квітня 2008 року - 15 000,00 грн.;

-06 квітня 2009 року - 40 000,00 грн.;

-06 вересня 2011 року - 200,00 грн.;

-10 січня 2023 року - 20 000,00 грн.;

-19 січня 2023 року - 20 000,00 грн.;

-07 лютого 2023 року - 40 000,00 грн.;

-17 лютого 2023 року - 40 000,00 грн.;

-07 березня 2023 року - 40 000,00 грн.;

-16 березня 2023 року - 40 000,00 грн.;

-14 квітня 2023 року - 40 000,00 грн.;

-20 квітня 2023 року - 60 000,00 грн.

Тобто, зобов`язання, що виникло у 2005 році не виконувалося 18 років.

Предметом розгляду справи №925/669/23 було стягнення річних і інфляційних, які є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Боржник, як вже зазначалося вище з 2005 року користується (користувався) грошовими коштами (попередньою оплатою) стягувача без постачання товару.

Розстрочення рішення суду до 30 липня 2024 року також призведе до знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, які під час війни лише посилюються в державі.

Тобто розстрочення грошового зобов`язання про сплату інфляційних та річних знівелює саму суть рішення суду зі справи №925/669/23.

Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справіШмалько проти України (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь- яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

У зв`язку з тим, що розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру, а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року у справі Чіжов проти України (заява №6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Крім того судом враховано, що за ч. 5. ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Рішення зі справи №925/669/23 було прийнято 03 липня 2023 року, а тому запропонований боржником графік розстрочки (до 30 липня 2024 року) не узгоджується з даною нормою процесуального закону.

Враховуючи вищенаведене, боржник належними та допустимими доказами не довів наявності виняткових обставин достатніх в сукупності для розстрочення виконання рішення суду по даній справі, а тому суд не вбачає підстав для задоволення заяви.

Враховуючи вищенаведене, та керуючись ст. ст. 234, 331 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1.Заяву ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду залишити без задоволення.

2.Копію ухвали надіслати сторонам.

Ухвала набирає законної сили в порядку визначеному ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені ст.ст. 255-257 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 15 вересня 2023 року.

Суддя А.В.Васянович