Постанова

від 13.09.2023 по справі 916/3755/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/3755/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Міщенко І. С., Рогач Л. І.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Болградзаготзерно»</a> і Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Бікар»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 (колегія суддів: Богатир К. В. - головуючий, Поліщук Л. В., Таран С. В.)

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Болградзаготзерно»</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Бікар»,

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном,

за участю:

позивача: Лісецька Н.В. (адвокат)

відповідача, третьої особи: Носенко І.П. (адвокат)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» (далі - Залізниця) звернулось з позовом до суду, в якому просило зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Болградзаготзерно»</a> (далі - Товариство) усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні майном - верхня будова під`їзної колії № 15 ст. Болград (далі - майно), шляхом допуску працівників, техніки та обладнання Залізниці до вказаного майна для його демонтажу.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником майна, а відповідач здійснює перешкоди у користуванні та розпорядженні цим майном, оскільки воно розташоване на території, що огороджена парканом, і відповідач обмежує доступ до майна.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.12.2022 (суддя Петренко Н. Д.) в позові відмовлено.

2.2 Рішення мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено, що згідно зі статтею 85 Господарського кодексу України, статтею 115 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) Залізниця набула права власності на майно. Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, а тому відсутні підстави для його задоволення.

2.3 Оскаржуваною постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 13.12.2022 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

2.4 Суд апеляційної інстанції виходив з того, що Товариство згідно з договором передачі прав користування і експлуатації майна від 01.03.2017 № 01-09/17 використовує цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, с. Залізничне, вул. Болгарська, 1 (далі - ЦМК), за парканом якого знаходиться майно позивача - верхня будова під`їзної колії № 15 ст. Болград. При цьому наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що право власності позивача порушується саме відповідачем, тобто останнім створені перешкоди у здійсненні права користування, розпоряджання майном його власнику, а тому ці права підлягають захисту у спосіб, що обраний Залізницею.

3. Короткий зміст касаційних скарг та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі Товариство просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області залишити в силі.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що апеляційний суд не врахував правових висновків, які викладено у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 918/387/19 та від 21.04.2020 у справі № 916/1872/19.

3.3 Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Бікар» (далі - Підприємство), яке було залучено до участі у справі на стадії апеляційного провадження як третя особа, у касаційній скарзі просить скасувати зазначену постанову від 22.06.2023 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову з мотивів, викладених у касаційній скарзі.

3.4 Обґрунтовуючи касаційну скаргу, третя особа не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у Залізниці права власності на вказане у позові майно. Водночас апеляційний господарський суд протиправно, як вважає третя особа, залучив на стадії апеляційного провадження додаткові письмові докази, надані позивачем, і проігнорував наявність правовстановлюючих документів Підприємства на вказане майно, що знаходиться на території ЦМК, без урахування правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду, щодо переліку документів, якими підтверджується право власності на залізничні шляхи.

3.5 Також, за твердженням і Товариства, і Підприємства, суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.6 Позивач у відзивах на касаційні скарги заперечує викладені Товариством і Підприємством в скаргах доводи і просить залишити скарги без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін посилаючись на законність та обгрунтованість постанови суду та відсутність правових підстав для її скасування.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно із зведеним переліком майна Одеська залізниця, що вноситься до статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця», затвердженим 18.08.2015 Міністром інфраструктури України Пивоварськи А. М., до статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця», у тому числі увійшла верхня будова під`їзної колії № 15 ст. Болград (інвентарний номер 14701).

4.2 Згідно з наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 01.12.2015 № 046 «Про наділення майном регіональної філії «Одеська залізниця» верхня будова під`їзної колії № 15 ст. Болград відноситься до майна ПАТ «Укрзалізниця», яким наділено регіональну філію «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» як балансоутримувача.

4.3 Відповідно до інвентарної карти у 2015 році вказаному майну було присвоєно новий інвентарний номер № 1810201000224.

4.4 Наказом від 13.05.2013 № 085-ЦЗ/ОД за підписом заступника генерального директора Укрзалізниці прийнято рішення щодо списання під`їзної колії № 15, яке реалізується шляхом демонтажу.

4.5 На виконання цього наказу позивач направив 06.11.2013 лист відповідачу вих. № ПЧ-17/263 щодо можливості доступу працівників Залізниці до майна - верхньої будови під`їзної колії № 15 ст. Болград.

4.6 Згідно з наказом Залізниці від 20.08.2019 № 394-Н/од станцію Болград закрили. Пунктом 2 зазначеного наказу начальника служби колії Залевського Р. Ю. зобов`язано забезпечити виконання робіт по тимчасовому зняттю матеріалів верхньої будови колії на станції Болград, в тому числі під`їзної колії № 15 з оформленням відповідних документів на їх списання, забезпечивши зберігання матеріалів верхньої будови колії до отримання дозволу на подальше цільове використання за призначенням.

4.7 Також суди встановили, що відповідно до свідоцтва про право власності від 04.03.2002, виданого Залізничанською селищною радою Болградського району на підставі розпорядження від 27.02.2002 № 47, ЦМК належить на праві приватної власності Підприємству.

4.8 В матеріалах справи міститься Договір від 01.03.2017 № 04-09/17 передання прав користування та експлуатації майна, укладений між Підприємством та Товариством, за умовами пункту 1.1 якого Підприємство зобов`язується передати відповідачу тимчасове право користування та експлуатації майна, що знаходиться в єдиному майновому комплексі за адресою: Одеська обл., Болградський р., с. Залізничне, вул. Болградська, 1, у кількості, узгодженій додатковою угодою, яка може бути укладена як в усній, так і в письмовій формі.

4.9 Позивач вказує, що майно - верхня будова під`їзної колії № 15 ст. Болград, розташоване на території, що огороджена парканом, чим обмежено доступ до зазначеного майна працівників позивача, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

4.10 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.11 За змістом статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

4.12 Відповідно до вимог частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

4.13 У статті 77 ГПК України зазначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

4.14 Відповідно до частин 1, 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

4.15 Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду, що спірне майно відповідно до наявних в справах доказів обліковується на праві власності за Залізницею та ніколи не вибувало з державної власності. При цьому спірне майно з моменту його створення було саме державним майном, оскільки відповідно до Цивільного кодексу, чинного на момент створення такого майна, передбачалось, що таке майно може бути лише державним.

4.16 Належність майна позивачу, за висновком апеляційного суду, підтверджується: актом приймання-передачі від 30.04.1999; зведеним переліком майна Одеської залізниці, що вноситься до статутного капіталу ПАТ «Українська залізниця» від 18.08.2015; переліком майна ПАТ «Українська залізниця», яким наділяється Регіональна філія «Одеська залізниця», як додаток до наказу ПАТ «Укрзалізниця» від 01.12.2015 № 046; Інвентарною карткою обліку основних засобів №14701; Інвентарною карткою обліку основних засобів № 1810201000224 за 2015 рік; Схемою станції Ренійської дистанції колії Одеської залізниці станом на 01.01.2020; Додатком до наказу Укрзалізниці від 13.05.2013 № 085-ЦЗ/Од; Додатком до наказу Начальника Одеської залізниці від 10.09.2013 № 406/4; Інвентаризаційним описом необоротних активів служби колій регіональної філії «Одеська залізниця» від 01.11.2021.

4.17 Вказані документи були предметом оцінки та дослідження як правовстановлюючі документи, які підтверджують право власності позивача.

4.18 Доводи, викладені Підприємством у касаційній скарзі, про те, що суд апеляційної інстанції «проігнорував» наявність правовстановлюючих документів Підприємства на вказане майно, що знаходиться на території ЦМК, суд касаційної інстанції відхиляє, як такі, що не відповідають обставинам справи, оскільки апеляційний суд, керуючись стандартом доказування вірогідності доказів, дійшов висновку, що більш вірогідними є докази того, що спірне майно належить на праві власності позивачу, ніж докази належності такого майна третій особі.

4.19 Отже, зазначені докази оцінювалися судом, їм надано правову оцінку, яка знайшла відображення в оскаржуваному рішенні.

4.20 Висновки апеляційного суду в цій частині узгоджуються, а не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду у справах №№ 910/10126/18, 926/609/17, 915/856/16, на які посилається третя особа у касаційній скарзі, щодо переліку документів, якими підтверджується право власності на залізничні шляхи.

4.21 Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірне майно було створено як державне і скаржники цих висновків суду не спростували.

4.22 Підприємство і Товариство не довели, що вказане майно вибуло із державної власності.

4.23 Верховний Суд вважає, що обґрунтовуючи в касаційній скарзі власну позицію, Підприємство наводить доводи, які стосуються встановлених обставин і вже здійсненої оцінки доказів зі справи, що виходить за встановлені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

4.24 Що стосується доводів заявників про неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 48 ГПК України, викладених в постановах від 03.03.2020 у справі № 918/387/19, від 21.04.2020 у справі № 916/1872/19, колегія суддів зазначає наступне.

4.25 Відповідно до частин 2- 4 статті 48 ГПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

4.26 Разом з тим, як встановлено господарським судом апеляційної інстанції на підставі поданих сторонами доказів, саме відповідач, який використовує ЦМК, чинив перешкоди позивачу в реалізації ним повноважень розпорядження та користування вказаним майном, зокрема, щодо недопуску представників позивача до спірного майна.

4.27 Таким чином, доводи заявників про неврахування апеляційним судом висновків суду касаційної інстанції щодо застосування вказаних норм процесуального права є необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки наявних в матеріалах справи доказів і встановлення нових обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

4.28 Крім того, у даному випадку також немає жодної неузгодженості із загальними висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 01.07.2021 у справі № 46/603 та інших щодо питання застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, які Підприємство цитує у поданій касаційній скарзі, зокрема щодо підстав для прийняття судом апеляційної інстанції доказів від учасника справи з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

4.29 Так, посилання третьої особи в касаційній скарзі на те, що позивач не виконав вимоги частини 8 статті 80 ГПК України щодо обґрунтування неможливості подання доданих до письмових пояснень від 17.05.2023 доказів у встановлений частиною 2 статті 80 ГПК України строк, спростовуються матеріалами справи. Зокрема, за змістом цих пояснень відповідні документи подані позивачем на стадії апеляційного провадження у зв`язку із залученням цим судом до справи третьої особи та отриманням від неї пояснень з додатковими доказами, у яких зазначено нові обставини, про які раніше позивачу не було відомо, у зв`язку з чим не було необхідності надання доказів на їх спростування. У зв`язку з цим позивач просив поновити йому строк на подання доданих до пояснень доказів.

4.30 Суд апеляційної інстанції, дослідивши наведені позивачем причини неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, протокольною ухвалою від 21.06.2023 (а. с. 147-151 т. 2) задовольнив відповідне клопотання відповідно до частини 1 статті 119, частини 3 статті 269 ГПК України.

4.31 Отже, Верховний Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо прийняття нових доказів, поданих на стадії апеляційного оскарження, не знайшли підтвердження.

4.32 Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.33 Оскільки доводи, викладені у касаційних скаргах, висновків суду не спростовують, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення за мотивів, наведених у касаційних скаргах, Суд не вбачає.

4.34 Згідно з приписами статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Болградзаготзерно»</a> і Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Бікар» залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 у справі № 916/3755/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. С. Міщенко

Л. І. Рогач