Постанова

від 13.09.2023 по справі 173/2162/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/172/23 Справа № 173/2162/20 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2023 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Лопакової А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська компанія «ВІКТОРІЯ» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська компанія «ВІКТОРІЯ»

на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2021 року,-

В С Т А Н О В И В:

27 листопада 2020 року до суду звернулася позивач ОСОБА_1 , з позовом про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки до відповідача ТОВ «СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА КОМПАНІЯ «ВІКТОРІЯ». Згідно позовних вимог за уточненою позовною заявою позивач просить: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1221081800:01:103:0027 № 31 від 14 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , та відповідачем, зареєстрований державним реєстратором Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н.Г., у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (про реєстрацію іншого речового права) 24.09.2015 року за № 19283467, одночасно припинивши реєстрацію права оренди ТОВ «СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА КОМПАНІЯ «ВІКТОРІЯ» на земельну ділянку з кадастровим номером 1221081800:01:103:0027, зареєстрованим державним реєстратором Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н.Г., у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (про реєстрацію іншого речового права) 24.09.2015 року за № 19283467. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне: їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 02.03.2017 року державним нотаріусом Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н.Г., належить на праві власності земельна ділянка з кадастровим номером 1221081800:01:103:0027 площею 1.0 га., для ведення особистого селянського господарства, розташована на території Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, яка раніше належала її матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а потім належала її батькові, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . 10 березня 2020 року вона дізналась, що належною їй земельною ділянкою користується відповідач. Вказану інформацію вона отримала із інформаційної довідки № 203488537, сформованої 10.03.2020 року, адміністратором центру надання адміністративних послуг «Муніципального центру послуг м. Вільногірськ» Дніпропетровська область Носач А.В., з якої слідує, що на належну їй на праві приватної власності земельну ділянку з кадастровим номером 1221081800:01:103:0027, державним реєстратором Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н.Г., було зареєстроване обтяження у вигляді її оренди відповідачем строком до 14.07.2025 року на підставі договору оренди землі від 14.07.2015 року № 31, укладеному між ОСОБА_2 , і відповідачем. В свою чергу ОСОБА_2 , ніякого договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером 1221081800:01:103:0027 від 14.07.2015 року з відповідачем не укладала, що має наслідком визнання його недійсним. Оскільки відповідно до свідоцтва про смерть її мати, ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому фізично не могла укласти договір оренди земельної ділянки з відповідачем 14.07.2015, тобто після своєї смерті, що й стало підставою звернення до суду (а.с.1-3).

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська компанія «ВІКТОРІЯ» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки - задоволенні.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки за кадастровим номером 1221081800:01:103:0027 № 31 від 14 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА КОМПАНІЯ «ВІКТОРІЯ» (юридична адреса: вул. Лермонтова,18 кв. 57 м. Тернівка Дніпропетровської області ЄДРПОУ 37677310), зареєстрований державним реєстратором Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н.Г., у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (про реєстрацію іншого речового права) 24.09.2015 року за № 19283467, одночасно припинивши реєстрацію права оренди ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА КОМПАНІЯ «ВІКТОРІЯ» (юридична адреса: вул. Лермонтова,18 кв. 57 м. Тернівка Дніпропетровської області ЄДРПОУ 37677310), на земельну ділянку з кадастровим номером 1221081800:01:103:0027 зареєстрованим державним реєстратором Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н.Г., у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (про реєстрацію іншого речового права) 24.09.2015 року за № 19283467.

Також вирішено питання щодо судових витрат (38-44).

Не погодившись із рішенням суду, ТОВ «СК«ВІКТОРІЯ», звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив, рішення суду 1 інстанції скасувати, і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (а.с. 49-51).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником земельної ділянки з кадастровим номером 1221081800:01:103:0027 площею 1.0 га., для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Боровківської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 02.03.2017 року, виданим державним нотаріусом Першої кам`янської державної нотаріальної контори т.в.о. завідувача Верхньодніпровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н.Г,. зареєстрованого в реєстрі за № 2-115. В зазначеному свідоцтві про право на спадщину, вказується, що вищевказана земельна ділянка з кадастровим номером 1221081800:01:103:0027 належала ОСОБА_2 , дружині ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_3 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

Позивачка в поданому позові зазначає, що 10 березня 2020 року вона дізналась, що належною їй земельною ділянкою користується відповідач.

Вказану інформацію вона отримала із інформаційної довідки № 203488537, сформованої 10.03.2020 року, адміністратором центру надання адміністративних послуг «муніципального центру послуг м. Вільногірськ» Дніпропетровська область Носач А.В., з якої слідує, що на належну позивачці на праві приватної власності земельну ділянку з кадастровим номером 1221081800:01:103:0027, державним реєстратором Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н.Г., було зареєстроване обтяження у вигляді її оренди відповідачем строком до 14.07.2025 року на підставі договору оренди землі від 14.07.2015 року № 31, укладеному між ОСОБА_2 ,. і відповідачем, що підтверджується інформаційною довідкою.

За доводами позивача, ОСОБА_2 , ніякого договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером 1221081800:01:103:0027 від 14.07.2015 року з відповідачем не укладала, що має наслідком визнання його недійсним. Оскільки відповідно до свідоцтва про смерть мати позивачки, ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому фізично не могла укласти договір оренди земельної ділянки з відповідачем 14.07.2015, тобто після своєї смерті.

Задовольняючи позовні вимоги, суд 1 інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) відносини, щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч.1 статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені особи.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно з ч. 2 ст.15 Закону України «Про оренду землі» порушення вимог статті 4, так само як і недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору оренди землі, є підставою для визнання договору недійсним.

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

За вимогами ч.1 ст. 13 ЦПК України- Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В ст. 203 ЦК України передбачені умови дійсності правочину, а саме Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей

Ст. 204 ЦК України передбачено, що Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином законодавством встановлено презумпцію правомірності правочину, тобто укладений правочин є дійсним якщо він не визнаний недійсним судом, або його недійсність не встановлена законом.

Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18).

Правові наслідки недійсності правочину встановлені ст. 216 ЦК України.

Згідно з вимогами частини першої цієї статті Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Таким чином відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦПК України - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 , яка зазначена орендодавцем у оспорюваному договорі оренди земельної ділянки від 14.07.2015 року, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Врахувавши зазначені обставини, суд 1 інстанції погодився з доводами позивача, що 14.07.2015 року ОСОБА_2 , не могла укласти спірний договір оренди земельної ділянки, оскільки на час його укладення була мертвою.

Відповідно до ч. 4 ст. 25 ЦК України - Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Таким чином правоздатність ОСОБА_2 , припинилась 21 травня 2012 року і відповідно в 2015 році не могла підписати договір оренди земельної ділянки.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є , показання свідків, письмові докази, речові, електронні докази і висновки експертів.

Відповідно до ст. ст 77-78 ЦПК України, суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідачем на ухвалу суду 1 інстанції не було надано оригінал або належним чином посвідчену копію спірного договору, як і не надано будь-яких доказів того, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки був укладений правомочною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки, спірний договір оренди земельної ділянки є недійсним з моменту його укладання, він не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відтак, з огляду на нікчемність спірного договору, суд 1 інстанції дійшов висновку, що відповідач користується земельною ділянкою позивача без достатньої правової підстави, у зв`язку із чим наявні підстави для задоволення позовних вимог про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним в повному обсязі.

Відповідно до абзацу 2 ч. 3 ст. 26 ЗУ « Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» -У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Абзацом 3 ч. 3 ст. 26 ЗУ« Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав)».

З метою ефективного захисту порушених прав законодавець у вищевказаній правовій нормі застеріг, що ухвалення судових рішень про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав має супроводжуватись визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства. Вищевказана норма вимагає від суду при ухваленні рішення про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію речового права, зазначити одночасно про припинення цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, які виникли на підставі зазначеного документа, незалежно від того, чи просить про це позивач, чи ні.

Оскільки судом було задоволено позовну вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, то обґрунтовано було задоволено й вимогу про припинення реєстрації права оренди відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 1221081800:01:103:0027, оскільки вона є похідною від вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Переглядаючи справу, спірний договір був неодноразово витребуваний у реєстраторів та відповідача судом апеляційної інстанції, однак відповідач вимоги ухвали не виконав.

Відповідно до відповіді Першої кам`янської державної нотаріальної, вбачається, що надати належним чином завірену копію договору оренди земельної ділянки з кадастром номером: 1221081800:01:103:0027 № 31 від 14.07.2015 року укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ "СК "ВІКТОРІЯ" не має можливості у зв`язку зі тим, що Трощій Н.Г. державний нотаріус Першої кам`янської державної нотаріальної не посвідчувала зазначений договір (а.с.77).

Відповідно до листа Верхньодніпровської державної нотаріальної контори від 10.04.2023 року №100/01-16, вбачається, що згідно відомостей, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки зареєстровано 24.09.2015 року 15:43:01 у спеціальному розділі за номером запису 11368960 державним реєстратором Криничанського районного управління юстиції Дніпропетровської області Негрієнком Сергієм Федоровичем на підставі договору оренди землі № 31 (а.с.131-132).

Також, Верхньодніпровська державна нотаріальна контора надала апеляційному суду належним чином завірені спадкові справи ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.138-171).

Згідно листа Державного реєстратора "Центр надання адміністративних послуг" Криничанської селищної ради Веснянцової О.С. вих328/01-26/ТМ від 07.07.2023 року, вбачається, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень містить відомості про зареєстроване 24.09.2015 року право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1221081800:01:103:0027, що виникло на підставі договору оренди землі № 31, укладеного 14.07.2015 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська компанія «Вікторія», Державна реєстрація вказаного іншого речового права проведена без долучення сканованих копій документів, що були подані для державної реєстрації, що унеможливлює надання копії договору оренди земельної ділянки № 31 від 14.07.2015 року (а.с.188).

Матеріалами справи встановлено, що відповідач не довів факт укладення оспорюваного договору оренди землі.

За відсутності оригіналу договору оренди землі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки факт укладення договору оренди землі не підтверджено належними та допустимими доказами. Державна реєстрація права оренди ТОВ «СК "ВІКТОРІЯ» на підставі договору, існування якого не підтверджено, не може вважатись законною.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав визнавати спірний договір недійсним, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарська компанія «ВІКТОРІЯ» - залишити без задоволення.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: