Постанова

від 13.09.2023 по справі 467/227/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.09.23

22-ц/812/820/23

Єдиний унікальний номер судової справи: 467/227/21

Номер провадження: 22-ц/812/820/23 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2023 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Темнікової В.І., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання - Колосової О.М.,

без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Рибаковою Людмилою Анатоліївною

на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 травня 2023року, ухваленого під головуванням судді - Кірімової О.М. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення нікчемності заповіту та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и л а:

У березні 2021 року ОСОБА_2 в інтересах якої діяв адвокат Сорочан В.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення нікчемності заповіту.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 квітня 2020 року, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року, племінника позивачки - ОСОБА_3 оголошено померлим з дня набрання рішенням суду законної сили. Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно у виді земельної ділянки площею 8,0905 га, що розташована на території Благодатненської сільської ради Первомайського (Арбузинського) району Миколаївської області для товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 4820380400:03:000:0007.

20 жовтня 2020 року позивачка звернулася до Арбузинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , однак 10 березня 2021 року отримала від нотаріуса роз`яснення про неможливість вчинення нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки наявний заповіт ОСОБА_3 , складений на ім`я ОСОБА_1 .

За життя ОСОБА_3 страждав на психічне захворювання, проходив примусове стаціонарне лікування, був звільнений від кримінальної відповідальності з направленням на примусове лікування, як неосудна особа, також з 27 травня 1996 року перебував під опікою, крім того, у зв`язку з психічним захворюванням мав 3-ю групу інвалідності та отримував пенсію.

Посилаючись на те, що під час підписання заповіту ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не мав необхідної дієздатності, позивачка просила суд відповідно до ч.1 ст. 1257 ЦК України встановити нікчемність заповіту від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1

18 жовтня 2022 року на адресу суду представник позивачка надіслав заяву про уточнення позовних вимог, посилаючись на наявність постанови державного нотаріуса Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 12 жовтня 2022року про відмову ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, за відсутністю правовстановлюючих документів на земельну ділянку, доповнивши позов вимогою та остаточно просив суд - встановити нікчемність заповіту від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 та визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 8,0905 га, що розташована на території Благодатненської сільської ради Первомайського (Арбузинського) району Миколаївської області з кадастровим номером 4820380400:03:000:0007.

Рішенням Арбузинськогорайонного судуМиколаївської областівід 23травня 2022рокупозов задоволеночастково. Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 8,0905 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Благодатненської сільської ради Первомайського (Арбузинського) району Миколаївської області, кадастровий номер 4820380400:03:000:0007. Вирішено питання про судові витрати. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що на момент вчинення оспорюваного заповіту 07грудня 2004 року ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, оскільки страждав легкою розумовою відсталістю (ідіопатичною) зі значними поведінковими порушеннями та галюцинаторним синдромом, що свідчить про нікчемність заповіту. Встановивши, що заповіт є нікчемним, суд звернув увагу на те, що задоволення позову ОСОБА_2 про встановлення нікчемності заповіту не призведе до відновлення порушеного права останньої, тому в даній частині позовних вимог необхідно відмовити. Зважаючи на те, що заповіт від 07 грудня 2004 року є нікчемним, вимога позивача про застосування як наслідків нікчемного правочину шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом після смерті племінника ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 8,0905 га, що розташована на території Благодатненської сільської ради Первомайського (Арбузинського) району Миколаївської області з кадастровим номером 4820380400:03:000:0007 є обґрунтованою, оскільки обставини, на які посилається позивачка, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та крім іншого, у позивачки відсутні інші способи захисту цивільних прав та інтересів.

Не погодившись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Рибакова Л.А. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи просила рішення суду скасувати та ухвали нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи представника відповідача та покази свідків про те, що при складанні заповіту нотаріусом, ОСОБА_3 чітко усвідомлював свої дії та їх наслідки. Нотаріусом було перевірено дієздатність ОСОБА_3 , який звернувся за вчиненням нотаріальної дії. Зазначає, що проходження лікування та перебування особи у лікарні не може однозначно свідчити про те, що особа є недієздатною, оскільки ні лікарями, а тільки в судовому порядку можливо визнати особу недієздатною на підставі медичних документів. В матеріалах справи жодного рішення про визнання ОСОБА_3 недієздатним не має.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Від представників сторін надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутність та у відсутність сторін.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).

Згідно зіст. 5 ЦПК Українисуд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 07 грудня 2004 року, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив розпорядження - належне йому на підставі сертифікату серії РН № 671824, виданого Арбузинською райдержадміністрацією 20.02.2004 року № 7327 право на земельну частку (пай) розміром 5,64 умовних кадастрових одиниць, яка розташована на території с. Благодатне Арбузинського району (КСП «Благодатненське») або земельну ділянку, яка належатиме йому на підставі Державного акту, виданого замість сертифікату заповів ОСОБА_1 .

Вказана обставина підтверджується даними заповіту від 07 грудня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу, Миколаївської області Токарчук С.А., зареєстрованого в реєстрі №7368 (т. 1 а.с.33,43).

З даних довіреності від 24 червня 2004 року, посвідченої приватним нотаріусом Токарчук та зареєстрованої в реєстрі за № 3467 вбачається, що ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_1 користуватися та розпоряджатися належною йому на підставі сертифікату серії РН № 671824, виданого Арбузинською райдержадміністрацією 20 лютого 2004 року №7327 правом на земельну частку (пай) розміром 5,64 умовних кадастрових одиниць, яка розташована на території с. Благодатне Арбузинського району (КСП «Благодатненське») (т.1 а.с.209).

Відповідно до заяви ОСОБА_3 посвідченої приватним нотаріусом С.А. Токарчук та зареєстрованої в реєстрі за № 3468 від 24 червня 2004 року, ОСОБА_3 зобов`язався після 1 січня 2005 року оформити договір купівлі-продажу права на земельну частку (пай), яка належала йому на підставі сертифікату серії РН № 671824 або га підставі державного акту на ім`я ОСОБА_1 . Гроші в сумі 26 500 грн., що складає 5 000 доларів США він одержав від ОСОБА_1 . Відмовляється від права користування та розпорядження вказаним правом на земельну частку (пай) або земельною ділянкою (т.1 а.с. 210).

Згідно інформаційного листа відділу в Арбузинському районі Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 26.02.2021 року №24/101-21, ОСОБА_3 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №600487 від 07.03.2007 року, кадастровий номер земельної ділянки 4820380400:03:000:0236, на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) серія РН № 671824 від 20.02.2004 року (т.1 а.с. 47-48).

Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів, ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка площею 8, 0905 га, що розташована на території Благодатненської сільської ради Первомайського (Арбузинського) району Миколаївської області з кадастровим номером 4820380400:03:000:0007 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с. 5-7).

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 10 квітня 2020року, залишеним в силі Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 оголошено померлим. Днем смерті ОСОБА_3 вважати день набрання рішенням суду законної сили (т.1 а.с. 79-83).

Згідно копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с. 4, 32)

З копії спадкової справи № 135/2020 до майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведеною Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області із заявою про прийняття спадщини за законом, яка залишилася після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 звернулася ОСОБА_2 , а 23 лютого 2021 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , до нотаріальної контори звернувся ОСОБА_1 (т.1 а.с. 26, 31).

Згідно висновку судово - психіатричної експертизи від 25.07.2022 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент посвідчення заповіту 07 грудня 2004 року, страждав легкою розумовою відсталістю (ідіопатичною) зі значними поведінковими порушеннями та галюцинаторним синдромом. ОСОБА_3 , за своїм психічним станом на день складання заповіту 07 грудня 2004 року, не був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 1 а.с. 171-182).

Постановою завідувача Арбузинською державною нотаріальною конторою Миколаївської області В.А. Бойченко від 12 жовтня 2022 року, ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом з підстав наявності посвідченого заповіту від імені ОСОБА_3 на іншу особу та у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_2 будь-яких правовстановлюючих документів на належне спадкодавцю майно (т.1 а.с. 198).

Вирішуючи вимоги про встановлення заповіту нікчемним та відмовляючи у задоволенні цих вимог, суд виходив з того, що складений заповіт від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 є нікчемним, оскільки на момент вчинення оспорюваного заповіту 07грудня 2004 року ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, оскільки страждав легкою розумовою відсталістю (ідіопатичною) зі значними поведінковими порушеннями та галюцинаторним синдромом.

Між тим, з таким висновком суду погодитися не можливо з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1233ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (частина 1 статті 1234 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1257ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх ( ОСОБА_4 ). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.

Відповідно до частини першої статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Тож, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Підставами позову згідно зі ст. 175 ЦПК України, які суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а предметом позову, є спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачів.

У справі, що переглядається позивачка заявила до суду вимоги про встановлення нікчемності заповіту, складеного від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 та визнання за нею право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 8,0905 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 4820380400:03:000:0007.

Як на підставу задоволення позову позивачка, посилалася, як в первісній позовній заяві так і в заяві про уточнення позовних вимог на те, що ОСОБА_3 під час підписання заповіту не усвідомлював значення своїх дій, не мав необхідної дієздатності, що підтверджено висновками посмертної судово - психіатричної експертизи, а тому такий заповіт є нікчемний.

Тобто, позивачкою було чітко визначено предмет позову (спосіб захисту права, який вона просить суд застосувати до відповідача), а також викладені обставини, якими вона обґрунтовувала свої позовні вимоги, тобто підстави позову, які згідно зі ст. 175 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача.

Однак, обставини, якими обґрунтовує позивачка свої вимоги підлягають встановленню при розгляді вимог про визнання заповіту недійсним (частина друга статті 1257 ЦК України), про те таких вимог позивачкою заявлено не було.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка визначилася із способом захисту своїх прав (встановлення заповіту нікчемним та визнання права власності в порядку спадкування) та відповідно до частини третьої статті 49ЦПК України не скористалася правом та до закінчення підготовчого засідання не подала письмову заяву про зміну предмету позову (визнання заповіту недійсним та визнання права власності в порядку спадкування).

На зазначене суд належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про нікчемність заповіту та як наслідок визнав право власності за позивачкою на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

До того ж, вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом за позивачкою на земельну ділянку заявлені у даній справи є похідними та як наслідок нікчемності заповіту або визнання його недійсним задоволенню не підлягають.

За таких обставин, рішення суду на підставі п.1, 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів в матеріалах справи на підтвердження визнання ОСОБА_3 як недієздатну особу на час складання заповіту не заслуговують на увагу з огляду на викладене вище.

На підставі ст. 141 ЦПК України з позивачки на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1362 грн.

Керуючись ст. ст.367,374,376,382 ЦПК Україниколегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Рибаковою Людмилою Анатоліївною - задовольнити частково.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 23 травня 2023року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення нікчемності заповіту та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1362 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: В.І. Темнікова

Н.О. Тищук

Повний текст постанови складено 18 вересня 2023 року.