Рішення

від 18.09.2023 по справі 910/11390/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2023Справа № 910/11390/23Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергопром»

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

про стягнення 252675,48 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.07.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергопром» з вимогами до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про стягнення 252675,48 грн.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що він належним чином виконав всі свої зобов`язання за Договором про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повернути позивачу забезпечення виконання договору у розмірі 245490,00 грн. Оскільки відповідач не повернув позивачу вказану суму забезпечення, позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 245490,00 грн, а також нараховані інфляційні втрати у розмірі 7185,48 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 відкрито провадження у справі №910/11390/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

14.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав на нікчемність Додаткової угоди №2 та Додаткової угоди №3 до Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022, так як ними були внесені зміни щодо продовження строку поставки позивачем товару, що суперечить п. 19 Постанови №1178 від 12.10.2022. Таким чином, за твердженням відповідача, позивачем не було поставлено товар у встановлений договором строк, у зв`язку з чим відсутні підстави повертати позивачу забезпечення у сумі 245490,00 грн.

21.08.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

28.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

29.08.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надішли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

18.10.2022 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укренергопром» (постачальник) укладено Договір про закупівлю товарів №3506/Д33-22, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товари згідно з ДК 021:2015:42160000-8-Котельні установки (Дизельні транспортабельні котельні для Подільського району міста Києва), а покупець - прийняти і оплатити товар.

Відповідно до п. 3.1 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 ціна цього договору становить 24549000,00 грн.

Згідно з п. 5.5 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 товар вважається поставленим з дати підписання сторонами відповідних видаткових накладних (дата поставки товару).

Відповідно до п.11.1 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 (в редакції Додаткової угоди №3 від 23.12.2022) цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом строку дії воєнного стану в Україні, але не пізніше 19.02.2023 включно, а в частині гарантійних та невиконаних зобов`язань - до повного їх виконання.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5.1 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 поставка товару здійснюється постачальником на підставі окремого замовлення покупця до 20.11.2022 включно.

Відповідно до п. 5.1 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 (в редакції Додаткової угоди №2 від 18.11.2022) поставка товару здійснюється постачальником на підставі окремого замовлення покупця до 23.12.2022 включно.

Відповідно до п. 5.1 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 (в редакції Додаткової угоди № 3 від 23.12.2022) поставка товару здійснюється постачальником на підставі окремого замовлення покупця до 23.01.2023 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Судом встановлено, що позивач належним чином та у встановлений строк виконав свій обов`язок з поставки товару за Договором про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022, поставивши відповідачу товар на суму 24549000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №ВН-0000002 від 23.01.2023, та відповідною товарно-транспортною накладною.

При цьому, у п. 4.7.1 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 сторони погодили, що для забезпечення належного виконання постачальником всіх умов цього договору постачальником надано покупцю забезпечення виконання умов договору у вигляді безвідсоткового депозиту (перерахування постачальником грошових коштів на рахунок Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», відкритий в АТ «Банк Кредит Дніпро» у місті Києві)

Розмір (сума) забезпечення виконання договору становить 1% від загальної ціни договору та діятиме до повного, належного та своєчасного виконання постачальником всіх умов та зобов`язань за цим договором (п. 4.7.2 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022).

Судом встановлено, що 18.10.2022 позивач перерахував на рахунок відповідача забезпечення відповідно до умов Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 у сумі 245490,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №4741 від 18.10.2022.

Відповідно до п. 4.7.3 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 за наявності істотного порушення постачальником умов цього договору покупець має право в односторонньому порядку на свій розсуд у повному обсязі або частково стягнути надане забезпечення виконання умов договору, повідомивши про це постачальника в письмовій формі із зазначенням допущеного ним порушення умов договору.

Згідно з п. 4.7.4 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 покупець повертає забезпечення виконання умов договору згідно з умовами, зазначеними у договорі, не пізніше ніж протягом 5-ти банківських днів з дати настання зазначених обставин:

- повного, належного та своєчасного виконання постачальником всіх умов цього договору;

- визнання судом результатів відповідної процедури закупівлі та договору недійсними (у разі набрання законної сили відповідним судовим рішенням);

- розірвання договору (за умови відсутності невиконання та неналежного виконання, несвоєчасного, неповного виконання постачальником умов договору).

У п. 6.3 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 визначено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором (п. 6.3.1), забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, встановленим розділом 2 цього договору, та здійснити навчання персоналу за окремою письмовою заявкою покупця (п. 6.3.2), на дату виникнення податкових зобов`язань (або підстав для їх коригування відповідно до ПКУ складати податкову накладну, розрахунок коригування до накладної з дотриманням умов щодо реєстрації у порядку, визначеному чинним законодавством, електронного підпису уповноваженої постачальником особи. Реєстрація ПН/РК здійснюється постачальником протягом 3-х робочих днів з дати виникнення податкових зобов`язань (підстав для їх коригування) (п. 6.3.3), надати покупцю необхідну інформацію, включаючи відомості щодо кінцевого бенефіціарного власника, структури власності, пов`язаних осіб та іншу інформацію, необхідну для перевірки дотримання постачальником антикорупційного законодавства (п. 6.3.4).

Як вказує позивач у позовній заяві, він своєчасно поставив відповідачу товар належної якості. Крім того, в результаті здійснення покупцем попередньої оплати за товар, позивачем відповідно до Податкового кодексу України було належним чином складено та направлено до реєстру податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з листом вих. №42 від 20.02.2023 про повернення забезпечення у розмірі 245490,00 грн (лист отриманий відповідачем 21.02.2023).

Однак, оскільки відповідач не повернув позивачу забезпечення у розмірі 245490,00 грн відповідно до умов Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд стягнути з відповідача вказану суму забезпечення, а також нараховані інфляційні втрати у розмірі 7185,48 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує на те, що позивачем було прострочено виконання обов`язку з поставки товару, у зв`язку з чим відсутні підстави повертати йому суму забезпечення.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» забезпечення виконання договору про закупівлю - надання забезпечення виконання зобов`язань учасником перед замовником за договором про закупівлю.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник має право вимагати від переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією або в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю: 1) після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю; 2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; 3) у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; 4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Як встановлено судом, у п. 4.7.1 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 сторони погодили, що для забезпечення належного виконання постачальником всіх умов цього договору постачальником надано покупцю забезпечення виконання умов договору у вигляді безвідсоткового депозиту (перерахування постачальником грошових коштів на рахунок Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», відкритий в АТ «Банк Кредит Дніпро» у місті Києві)

Розмір (сума) забезпечення виконання договору становить 1% від загальної ціни договору та діятиме до повного, належного та своєчасного виконання постачальником всіх умов та зобов`язань за цим договором (п. 4.7.2 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022).

Відповідно до п. 4.7.3 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 за наявності істотного порушення постачальником умов цього договору покупець має право в односторонньому порядку на свій розсуд у повному обсязі або частково стягнути надане забезпечення виконання умов договору, повідомивши про це постачальника в письмовій формі із зазначенням допущеного ним порушення умов договору.

Згідно з п. 4.7.4 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 покупець повертає забезпечення виконання умов договору згідно з умовами, зазначеними у договорі, гне пізніше ніж протягом 5-ти банківських днів з дати настання зазначених обставин:

- повного, належного та своєчасного виконання постачальником всіх умов цього договору;

- визнання судом результатів відповідної процедури закупівлі та договору недійсними (у разі набрання законної сили відповідним судовим рішенням);

- розірвання договору (за умови відсутності невиконання та неналежного виконання, несвоєчасного, неповного виконання постачальником умов договору).

Як встановлено судом, відповідно до п. 5.1 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 поставка товару здійснюється постачальником на підставі окремого замовлення покупця до 20.11.2022 включно.

Відповідно до п. 5.1 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 (в редакції Додаткової угоди №2 від 18.11.2022) поставка товару здійснюється постачальником на підставі окремого замовлення покупця до 23.12.2022 включно.

Відповідно до п. 5.1 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 (в редакції Додаткової угоди № 3 від 23.12.2022) поставка товару здійснюється постачальником на підставі окремого замовлення покупця до 23.01.2023 включно.

Як встановлено судом, позивач поставив відповідачу товар 23.01.2023 на суму 24549000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №ВН-0000002 від 23.01.2023, та відповідною товарно-транспортною накладною.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав на нікчемність Додаткової угоди №2 та Додаткової угоди №3 до Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022, так як ними були внесені зміни щодо продовження строку поставки позивачем товару, що суперечить п. 19. Постанови №1178 від 12.10.2022. Таким чином, за твердженням відповідача, позивачем не було поставлено товар у встановлений договором строк, у зв`язку з чим відсутні підстави повертати позивачу забезпечення у сумі 245490,00 грн.

З приводу цього суд зазначає, що вимогами статей 36, 37 Закону України «Про публічні закупівлі», які були чинні до вступу в дію нової редакції Закону від 19.04.2020 (далі - попередня редакція), передбачалось, що відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону.

Відповідно до пункту 1, 2 частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» у попередній редакції, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Тобто, угоди, укладені з порушенням вимог частини четвертої статті 36 Закону України «Про публічні закупівлі» у попередній редакції, в силу статті 37 указаного Закону є нікчемними.

Втім, 19.04.2020 вступила в дію нова редакція Закону України «Про публічні закупівлі», в якій унормовано обставини нікчемності договору.

Так, відповідно до статті 43 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю є нікчемним у разі: 1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього Закону; 2) укладення договору з порушенням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону; 3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; 4) укладення договору з порушенням строків, передбачених частинами п`ятою і шостою статті 33 та частиною сьомою статті 40 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Таким чином, станом на дату укладення між сторонами Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 була чинна редакція Закону України «Про публічні закупівлі», якою було встановлено, що ті обставини, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, вказують не оспорюваність договору, а не на його нікчемність (недійсність в силу закону).

Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/1058/21.

Так само, відповідно до п. 21 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» 12.10.2022 №1178, договір про закупівлю є нікчемним у разі: 1) коли замовник уклав договір про закупівлю з порушенням вимог, визначених пунктом 5 цих особливостей; 2) укладення договору про закупівлю з порушенням вимог пункту 18 цих особливостей; 3) укладення договору про закупівлю в період оскарження відкритих торгів відповідно до статті 18 Закону та цих особливостей; 4) укладення договору з порушенням строків, передбачених абзацами третім та четвертим пункту 46 цих особливостей, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 Закону з урахуванням цих особливостей; 5) коли найменування предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником не відповідає товарам, роботам чи послугам, що фактично закуплені замовником.

Тобто, ті обставини, про які вказує відповідач, - п. 19 постанови КМУ №1178 від 12.10.2022, можуть вказувати на недійсність Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022, а не на його нікчемність.

Отже, враховуючи викладене та беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів визнання в судовому порядку недійсними Додаткової угоди №2 та Додаткової угоди №3 до Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022, суд дійшов висновку, що позивач у встановлені договором строки (до 23.01.2023) виконав свій обов`язок з поставки товару відповідачу.

Згідно з п. 4.7.4 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 покупець повертає забезпечення виконання умов договору згідно з умовами, зазначеними у договорі, не пізніше ніж протягом 5-ти банківських днів з дати повного, належного та своєчасного виконання постачальником всіх умов цього договору.

У п. 6.3 Договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 визначено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором (п. 6.3.1), забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, встановленим розділом 2 цього договору, та здійснити навчання персоналу за окремою письмовою заявкою покупця (п. 6.3.2), на дату виникнення податкових зобов`язань (або підстав для їх коригування відповідно до ПКУ складати податкову накладну, розрахунок коригування до накладної з дотриманням умов щодо реєстрації у порядку, визначеному чинним законодавством, електронного підпису уповноваженої постачальником особи. Реєстрація ПН/РК здійснюється постачальником протягом 3-х робочих днів з дати виникнення податкових зобов`язань (підстав для їх коригування) (п. 6.3.3), надати покупцю необхідну інформацію, включаючи відомості щодо кінцевого бенефіціарного власника, структури власності, пов`язаних осіб та іншу інформацію, необхідну для перевірки дотримання постачальником антикорупційного законодавства (п. 6.3.4).

Судом встановлено належне виконання позивачем обов`язку з поставки товару (в обумовлені строки).

При цьому, відповідачем під час розгляду судом даної справи не вказувалось на невиконання відповідачем будь-яких інших зобов`язань, що передбачені п. 6.3 договору, зокрема, щодо якості товару, виконання податкових зобов`язань та зобов`язань з надання іншої інформації.

З наданих позивачем доказів вбачається, що останнім обов`язком, передбаченим умовами п. 6.3 договору, було подання позивачем податкової декларації 15.03.2023.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був повернути позивачу забезпечення виконання умов договору у розмірі 245490,00 грн у строк до 22.03.2023 включно.

Доказів виконання обов`язку з повернення позивачу грошових коштів у розмірі 245490,00 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» у сумі 245490,00 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергопром» в часті стягнення з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» суми основного боргу у розмірі 245490,00 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 7185,48 грн за період з лютого по травень 2023 року.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо його необґрунтованості, так як позивач нараховує інфляційні втрати з лютого 2023 року, тоді як прострочення з повернення забезпечувального платежу виникло у березні 2023 року.

За таких обставин, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого обґрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 1720,88 грн.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергопром» в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 7185,48 грн підлягають частковому задоволенню у розмірі 1720,88 грн.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.

21.08.2023 позивачем подані до суду докази на підтвердження розміру понесення адвокатських витрат.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

04.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укренергопром» (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Адвокатська група сприяння бізнесу» (об`єднання) укладено Договір №04-01/23 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого об`єднання зобов`язується надавати клієнту правову допомогу відповідно до його доручень, а клієнт зобов`язується такі послуги оплачувати та здійснювати повне сприяння об`єднанню у виконанні покладених на нього обов`язків.

У п. 5.4 Договору сторони погодили, що за домовленістю сторін може бути встановлена вартість послуг за виконання окремого доручення, яка не залежить від кількості та обсягу виконаних робіт, наданих послуг та/або витраченого часу, про що укладається відповідна додаткова угода. В такому разі оплата наданих послуг здійснюється клієнтом відповідно до рахунку, виставленого об`єднанням.

11.07.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду №1 до Договору, в якій сторони дійшли згоди, що клієнт доручає, а об`єднання бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо стягнення в судовому порядку з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь клієнта заборгованості (забезпечення виконання договору) за Договором про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 у розмірі 245490,00 грн.

Виконання окремого доручення обмежується виключно наданням об`єднанням послуг правової допомоги в господарському суді першої інстанції (п. 2 Додаткової угоди).

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди вартість послуг є фіксованою та становить 10000,00 грн.

У клопотанні про зменшення розміру адвокатських витрат відповідач повідомив, що розмір витрат на правову допомогу адвоката, заявлений позивачем, є неспівмірним із складністю справи, часом та обсягом наданих адвокатом послуг; суперечить обов`язковим критеріям реальності (дійсності та необхідності), розумності та обґрунтованості.

Втім, суд зазначає, що відповідно змісту пункту 4 частини другої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», а саме диспозицією вказаної норми визначено, що адвокатський гонорар може існувати у фіксованій формі.

Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України.

Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18.

Оскільки договором визначено суму гонорару саме у фіксований спосіб - 10000,00 грн, позивач не зобов`язаний посилатися на час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката в такому разі визначається на підставі наявних доказів.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 924/447/18.

Крім того, суд зазначає, що так як сторони дійшли згоди встановити фіксований розмір гонорару адвоката, то надання детального опису робіт не є обов`язковим, оскільки фіксований розмір адвокатських витрат не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого адвокатом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.

Судом також відхиляються заперечення відповідача про те, що розмір адвокатських витрат є неспівмірним із складністю справи, суперечить обов`язковим критеріям реальності (дійсності та необхідності), розумності та обґрунтованості, оскільки будь-якими належними та допустимими доказами такі заперечення відповідача не підтверджені, тоді як на переконання суду розмір адвокатських витрат у сумі 10000,00 грн є обґрунтованим, пропорційним до предмета спору та розумним.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергопром», з відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 9783,73 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 40538421) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергопром» (04114, м. Київ, вул. Вишгородська, буд. 52, офіс 87; ідентифікаційний код: 32589733) суму основного боргу у розмірі 245490 (двісті сорок п`ять тисяч чотириста дев`яносто) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн 88 коп., судовий збір у розмірі 3708 (три тисячі сімсот вісім) грн 22 коп. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 9783 (дев`ять тисяч сімсот вісімдесят три) грн 73 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак