Постанова

від 09.01.2024 по справі 910/11390/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2024 р. Справа № 910/11390/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

без повідомлення учасників справи,

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2023

у справі №910/11390/23 (суддя - Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергопром"

до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укренергопром" звернулося з позовом до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про стягнення заборгованості у розмірі 252675,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем належним чином виконані всі свої зобов`язання за договором про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Укренергопром" забезпечення виконання договору у сумі 245490,00 грн. Оскільки відповідач у добровільному порядку не повернув вказану суму забезпечення, позивач просить стягнути з відповідача окрім 245490,00 грн заборгованості також нараховані інфляційні втрати у розмірі 7185,48 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 відкрито провадження у справі №910/11390/23 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у справі №910/11390/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергопром" задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на користь позивача 245490,00 грн основного боргу та 1720,88 грн інфляційних втрат, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Також вказаним рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9783,73 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, в частині підстав для зміни строку поставки товару, та неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ч. ч. 4 та 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", стверджує, що зміну строків поставки неможливо розглядати, як зміну умов договору в порядку, передбаченому п. п. 4 ч. 5 наведеної статті, а тому додаткові угоди №2 від 18.11.2022 та №3 від 23.11.2022 до договору є недійсними в силу закону, тобто нікчемними.

Крім того, на переконання відповідача, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що у наданих позивачем документах на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відсутній опис робіт (наданих послуг), які виконані безпосередньо адвокатом у рамках даної справи, та обсягу правової допомоги, як того вимагає ч. 3 ст. 126 ГПК України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2023 апеляційну скаргу у справі №910/11390/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2023 відповідачу поновлено строк на апеляційне оскарження, зупинено дію оскаржуваного рішення, відкрито апеляційне провадження у справі №910/11390/23, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено позивачу строк на подання відзиву.

07.11.2023 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Укренергопром" просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. У відзиві позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, що становить 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Позивач також зазначив, що докази понесення таких витрат будуть надані суду у порядку, передбаченому ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що 18.10.2022 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укренергопром" (постачальник) укладений договір про закупівлю товарів №3506/Д33-22, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товари згідно з ДК 021:2015:42160000-8 - Котельні установки (Дизельні транспортабельні котельні для Подільського району міста Києва) (товар), а покупець - прийняти і оплатити товар.

Відповідно до п. 3.1 договору його ціна становить 24549000,00 грн включно з ПДВ.

Згідно з п. 5.1 договору поставка товару здійснюється постачальником на підставі окремого замовлення покупця до 20.11.2022 включно.

Додатковою угодою №2 від 18.11.2022 сторони виклали п. 5.1 договору у такій редакції: "Поставка товару здійснюється постачальником на підставі окремого замовлення покупця до 23.12.2022 включно".

Додатковою угодою №3 від 23.12.2022 сторонами викладено п. 5.1 договору у наступній редакції: "Поставка товару здійснюється постачальником на підставі окремого замовлення покупця до 23.01.2023 включно".

Згідно з п. 5.5 договору товар вважається поставленим з дати підписання сторонами відповідних видаткових накладних (дата поставки товару).

Відповідно до п. 11.1 договору у редакції додаткової угоди №3 від 23.12.2022 цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом строку дії воєнного стану в Україні, але не пізніше 19.02.2023 включно, а в частині гарантійних та невиконаних зобов`язань - до повного їх виконання.

Судом першої інстанції також встановлено, що позивач належним чином та у визначений додатковою угодою №3 від 23.12.2022 строк виконав свій обов`язок з поставки товару за договором, поставивши відповідачу товар на суму 24549000,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №ВН-0000002 від 23.01.2023 та товарно-транспортною накладною №2301-1 від 23.01.2023.

У п. 4.7.1 договору сторони погодили, що для забезпечення належного виконання постачальником всіх умов цього договору постачальником надано покупцю забезпечення виконання умов договору у вигляді безвідсоткового депозиту (перерахування постачальником грошових коштів на рахунок Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", відкритий в АТ "Банк Кредит Дніпро" у місті Києві).

Розмір (сума) забезпечення виконання договору становить 1% від загальної ціни договору та діятиме до повного, належного та своєчасного виконання постачальником всіх умов та зобов`язань за цим договором (п. 4.7.2 договору).

На виконання вказаних умов договору позивач 18.10.2022 перерахував на рахунок відповідача забезпечення у сумі 245490,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №4741 від 18.10.2022.

Відповідно до п. 4.7.3 договору за наявності істотного порушення постачальником умов цього договору покупець має право в односторонньому порядку на свій розсуд у повному обсязі або частково стягнути надане забезпечення виконання умов договору, повідомивши про це постачальника у письмовій формі із зазначенням допущеного ним порушення умов договору.

Згідно з п. 4.7.4 договору покупець повертає забезпечення виконання умов договору згідно з умовами, зазначеними у договорі, не пізніше ніж протягом 5-ти банківських днів з дати настання зазначених обставин:

- повного, належного та своєчасного виконання постачальником всіх умов цього договору;

- визнання судом результатів відповідної процедури закупівлі та договору недійсними (у разі набрання законної сили відповідним судовим рішенням);

- розірвання договору (за умови відсутності невиконання та неналежного виконання, несвоєчасного, неповного виконання постачальником умов договору).

Як вказує позивач у позовній заяві, він своєчасно поставив відповідачу товар належної якості. Крім того, у результаті здійснення покупцем попередньої оплати за товар позивачем відповідно до вимог Податкового кодексу України було належним чином складено та направлено до реєстру податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з листом вих. №42 від 20.02.2023 про повернення забезпечення у розмірі 245490,00 грн. Даний лист отриманий відповідачем 21.02.2023.

Однак, оскільки відповідач не повернув позивачу забезпечення у розмірі 245490,00 грн відповідно до умов договору, позивач звернувся з даним позовом до суду та просив стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" суму наданого забезпечення, а також нараховані інфляційні втрати у розмірі 7185,48 грн за період з лютого по травень 2023 року.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує на те, що додаткові угоди №2 та №3 до договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 є нікчемними, оскільки ними були внесені зміни до договору в частині продовження строку поставки позивачем товару, що суперечить п. 19 постанови Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022. З огляду на нікчемність додаткових угод товар мав бути поставлений у строк, визначений договором, - до 20.11.2022. У зв`язку з цим, на переконання відповідача, у нього відсутні підстави повертати позивачу забезпечення у сумі 245490,00 грн, оскільки останнім порушено умови договору.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що станом на дату укладення між сторонами договору була чинною редакція Закону України "Про публічні закупівлі", якою було встановлено, що ті обставини, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, вказують на оспорюваність додаткових угод, а не на їх нікчемність (недійсність в силу закону). Аналогічні висновки щодо оспорюваності додаткових угод наведені судом і в контексті посилання відповідача на п. 19 постанови Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022. З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач у встановлений строк, тобто до 23.01.2023, виконав свій обов`язок з поставки товару відповідачу. Оскільки судом встановлено належне виконання позивачем обов`язку з поставки товару, а також з огляду на відсутність доказів невиконання відповідачем будь-яких інших зобов`язань, що передбачені договором, відповідач повинен був повернути позивачу забезпечення виконання умов договору у розмірі 245490,00 грн у строк до 22.03.2023 включно.

Місцевим господарським судом також здійснено перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем нараховано інфляційні втрати з лютого 2023 року, проте прострочення виконання відповідачем зобов`язання з повернення забезпечувального платежу виникло у березні 2023 року. Тому, за висновками суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 1720,88 грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, судом відхилені заперечення відповідача та зазначено, що оскільки договором визначено суму гонорару саме у фіксований спосіб, позивач не зобов`язаний посилатися на час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката у такому разі визначається на підставі наявних доказів. Крім того, оскільки сторони дійшли згоди встановити фіксований розмір гонорару адвоката, надання детального опису робіт не є обов`язковим, оскільки фіксований розмір адвокатських витрат не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого адвокатом. Судом також відхилено заперечення відповідача про те, що розмір адвокатських витрат є неспівмірним зі складністю справи, суперечить обов`язковим критеріям реальності (дійсності та необхідності), розумності та обґрунтованості, оскільки будь-якими належними та допустимими доказами такі заперечення відповідача не підтверджені. Таким чином, обґрунтованою сумою витрат позивача суд визначив 10000,00 грн та розподілив вказану суму на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у зв`язку з частковим задоволенням позову згідно зі ст. 129 ГПК України, а тому розмір витрат на правничу допомогу, який стягнуто з відповідача, склав 9783,73 грн.

З наведеними вище висновками місцевого господарського суду у їх сукупності погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3 та 5 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1 та 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" забезпечення виконання договору про закупівлю - надання забезпечення виконання зобов`язань учасником перед замовником за договором про закупівлю.

Частиною 1 ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що замовник має право вимагати від переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі внесення ним не пізніше дати укладення договору про закупівлю забезпечення виконання такого договору, якщо внесення такого забезпечення передбачено тендерною документацією або в оголошенні про проведення спрощеної закупівлі.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю: 1) після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю; 2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; 3) у випадках, передбачених ст. 43 цього закону; 4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Як було зазначено вище, умовами договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 передбачено надання постачальником покупцю забезпечення виконання умов договору у вигляді безвідсоткового депозиту у розмірі 1% від загальної ціни договору. Таке забезпечення діє до повного, належного та своєчасного виконання постачальником всіх умов та зобов`язань за договором.

18.10.2022 позивач перерахував на рахунок відповідача забезпечення у сумі 245490,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №4741 від 18.10.2022.

Зі змісту п. п. 4.7.3 та 4.7.4 договору про закупівлю також вбачається, що за наявності істотного порушення постачальником умов договору покупець має право в односторонньому порядку на свій розсуд у повному обсязі або частково стягнути надане забезпечення виконання умов договору. Покупець повертає забезпечення виконання умов договору згідно з умовами, зазначеними у договорі, не пізніше ніж протягом 5-ти банківських днів, зокрема, з дати повного, належного та своєчасного виконання постачальником всіх умов договору.

Пунктом 5.1 договору у редакції додаткової угоди №3 від 23.12.2022 сторони погодили, що поставка товару здійснюється постачальником на підставі окремого замовлення покупця до 23.01.2023 включно. Позивач свої зобов`язання з поставки товару виконав належним чином та у визначений строк, що підтверджується, зокрема, видатковою накладною №ВН-0000002 від 23.01.2023.

Поряд з цим, відповідач вказує на нікчемність додаткової угоди №2 та додаткової угоди №3 до договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022, так як ними були внесені зміни щодо продовження строку поставки позивачем товару, що суперечить п. 19 постанови Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022. Таким чином, за твердженням відповідача, позивачем не було поставлено товар у встановлений договором строк, у зв`язку з чим відсутні підстави повертати позивачу забезпечення у сумі 245490,00 грн з огляду на умови п. 4.7.3 укладеного правочину.

Вказані аргументи відповідача правомірно відхилені місцевим господарським судом.

Так, вимогами ст. ст. 36 та 37 Закону України "Про публічні закупівлі", які були чинні до вступу в дію нової редакції Закону від 19.04.2020 (далі - попередня редакція), передбачалося, що відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 цього закону.

Відповідно до п. п. 1 та 2 ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" у попередній редакції умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Тобто, угоди, укладені з порушенням вимог ч. 4 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі" у попередній редакції, в силу ст. 37 указаного закону є нікчемними.

Разом з цим, 19.04.2020 вступила в дію нова редакція Закону України "Про публічні закупівлі", у якій врегульовано обставини нікчемності договору.

Так, відповідно до ст. 43 Закону України "Про публічні закупівлі" в чинній редакції договір про закупівлю є нікчемним у разі:

1) якщо замовник уклав договір про закупівлю до/без проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі згідно з вимогами цього закону;

2) укладення договору з порушенням вимог ч. 4 ст. 41 цього закону;

3) укладення договору в період оскарження процедури закупівлі відповідно до ст. 18 цього закону;

4) укладення договору з порушенням строків, передбачених ч. ч. 5 і 6 ст. 33 та ч. 7 ст. 40 цього закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до ст. 18 цього закону.

У свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Таким чином, станом на дату укладення між сторонами договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 та додаткових угод була чинною редакція Закону України "Про публічні закупівлі", якою встановлено, що ті обставини, на які посилається відповідач (зміна істотної умови договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі), вказують на оспорюваність договору, а не на його нікчемність (недійсність в силу закону). Подібна за змістом правова позиція викладені у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/1058/21.

Аналогічно до зазначеного, відповідно до п. 21 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" №1178 від 12.10.2022, на положення якої посилається відповідач, договір про закупівлю є нікчемним у разі: 1) коли замовник уклав договір про закупівлю з порушенням вимог, визначених п. 5 цих особливостей; 2) укладення договору про закупівлю з порушенням вимог п. 18 цих особливостей; 3) укладення договору про закупівлю в період оскарження відкритих торгів відповідно до ст. 18 Закону та цих особливостей; 4) укладення договору з порушенням строків, передбачених абзацами 3 та 4 п. 46 цих особливостей, крім випадків зупинення перебігу строків у зв`язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до ст. 18 Закону з урахуванням цих особливостей; 5) коли найменування предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником не відповідає товарам, роботам чи послугам, що фактично закуплені замовником.

Тобто, ті обставини, про які вказує відповідач з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022, можуть вказувати лише на недійсність додаткових угод, а не їх нікчемність.

Отже, враховуючи викладене та беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів визнання в судовому порядку недійсними додаткової угоди №2 та додаткової угоди №3 до договору про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач у встановлений строк (до 23.01.2023) виконав свій обов`язок з поставки товару.

Як наслідок, відповідач в силу положень п. 4.7.4 договору зобов`язаний повернути позивачу забезпечення виконання умов договору не пізніше ніж протягом 5-ти банківських днів з дати повного, належного та своєчасного виконання постачальником всіх умов цього договору.

У п. 6.3 договору визначено, що постачальник зобов`язаний:

- забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором;

- забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, встановленим розділом 2 цього договору, та здійснити навчання персоналу за окремою письмовою заявкою покупця;

- на дату виникнення податкових зобов`язань (або підстав для їх коригування відповідно до Податкового кодексу України) складати податкову накладну, розрахунок коригування до накладної з дотриманням умов щодо реєстрації у порядку, визначеному чинним законодавством, електронного підпису уповноваженої постачальником особи. Реєстрація ПН/РК здійснюється постачальником протягом 3-х робочих днів з дати виникнення податкових зобов`язань (підстав для їх коригування);

- надати покупцю необхідну інформацію, включаючи відомості щодо кінцевого бенефіціарного власника, структури власності, пов`язаних осіб та іншу інформацію, необхідну для перевірки дотримання постачальником антикорупційного законодавства.

Судом встановлено належне виконання позивачем обов`язку з поставки товару в обумовлені строки.

При цьому, відповідачем під час розгляду справи не вказувалося на невиконання відповідачем будь-яких інших зобов`язань, що передбачені п. 6.3 договору, зокрема, щодо якості товару, виконання податкових зобов`язань та зобов`язань з надання іншої інформації.

З наданих позивачем доказів убачається, що останнім його обов`язком, передбаченим умовами п. 6.3 договору, було подання податкової декларації 15.03.2023.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був повернути позивачу забезпечення виконання умов договору у розмірі 245490,00 грн у строк до 22.03.2023 включно, тобто не пізніше ніж протягом 5-ти банківських днів з дати подання податкової декларації.

Поряд з цим, доказів виконання обов`язку з повернення позивачу грошових коштів у розмірі 245490,00 грн станом на дату розгляду справи відповідачем не надано.

Статтями 525 та 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Дана норма кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. ст. 610 та 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання. Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Наявність та розмір заборгованості Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" у сумі 245490,00 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростовані, у зв`язку з чим апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду з приводу обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу.

Окрім суми основного боргу позивач також просив стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" інфляційні втрати у розмірі 7185,48 грн, нараховані за період з лютого по травень 2023 року.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону ч. 2 ст. 625 ЦК України виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення з оплати основного боргу.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, дійшов вірного висновку щодо його необґрунтованості, оскільки позивачем нараховано інфляційні втрати з лютого 2023 року, однак прострочення виконання відповідачем зобов`язання з повернення забезпечувального платежу виникло у березні 2023 року.

За таких обставин, за розрахунком суду та з урахуванням правової позиції об`єднаної палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, обґрунтованим розміром інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, є 1720,88 грн.

Отже, рішення суду в наведеній частині є також обґрунтованим.

З рахуванням усього вищезазначеного, оскільки відповідачем не спростовано факту наявності заборгованості за договором, колегія суддів вважає правомірними висновки місцевого господарського суду про часткове задоволення заявленого позову.

Доводи апеляційної скарги відповідача, фактично, спростовуються встановленими обставинами справи.

Щодо оскарження відповідачем рішення суду в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Суд зазначає, що у розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Разом з тим, у частині 5 наведеної норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, визначені також положеннями ч. ч. 6, 7 та 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5 та 6 ст. 126 ГПК України).

У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Судом першої інстанції встановлено, що 04.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укренергопром" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Адвокатська група сприяння бізнесу" (об`єднання) укладено договір №04-01/23 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого об`єднання зобов`язується надавати клієнту правову допомогу відповідно до його доручень, а клієнт зобов`язується такі послуги оплачувати та здійснювати повне сприяння об`єднанню у виконанні покладених на нього обов`язків.

У п. 5.4 договору сторони погодили, що за домовленістю сторін може бути встановлена вартість послуг за виконання окремого доручення, яка не залежить від кількості та обсягу виконаних робіт, наданих послуг та/або витраченого часу, про що укладається відповідна додаткова угода. В такому разі оплата наданих послуг здійснюється клієнтом відповідно до рахунку, виставленого об`єднанням.

11.07.2023 між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору, у якій сторони дійшли згоди, що клієнт доручає, а об`єднання бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу щодо стягнення у судовому порядку з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на користь клієнта заборгованості (забезпечення виконання договору) за договором про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 у розмірі 245490,00 грн.

Виконання окремого доручення обмежується виключно наданням об`єднанням послуг правової допомоги в господарському суді першої інстанції (п. 2 додаткової угоди).

Відповідно до п. 3 додаткової угоди вартість послуг є фіксованою та становить 10000,00 грн.

Відповідач подав до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру адвокатських витрат, у якому вказав, що розмір витрат, заявлений позивачем, є неспівмірним зі складністю справи, часом та обсягом наданих адвокатом послуг, а також суперечить обов`язковим критеріям реальності (дійсності та необхідності), розумності та обґрунтованості.

Поряд з цим, відповідно змісту п. 4 ч. 2 ст.27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатський гонорар може існувати у фіксованій формі.

Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч. 2 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України.

Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.

Адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачене як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відсутність у договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18.

Оскільки договором визначено суму гонорару саме у фіксований спосіб - 10000,00 грн за надання клієнту правової допомоги щодо стягнення у судовому порядку з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на користь клієнта заборгованості за договором про закупівлю товарів №3506/Д33-22 від 18.10.2022 у розмірі 245490,00 грн, позивач не зобов`язаний посилатися на час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Обґрунтованість розміру витрат на оплату послуг адвоката у такому разі визначається на підставі наявних доказів.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №924/447/18.

Крім того, так як сторони дійшли згоди встановити фіксований розмір гонорару адвоката, то надання детального опису робіт не є обов`язковим, оскільки фіксований розмір адвокатських витрат не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого адвокатом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.

Як наслідок, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача з приводу неспівмірності витрат позивача з часом та обсягом наданих адвокатом послуг.

Судом також відхилено заперечення відповідача про те, що розмір адвокатських витрат є неспівмірним зі складністю справи, суперечить обов`язковим критеріям реальності (дійсності та необхідності), розумності та обґрунтованості, оскільки будь-якими належними та допустимими доказами такі заперечення відповідача не підтверджені, тоді як на переконання суду розмір адвокатських витрат у сумі 10000,00 грн є обґрунтованим, пропорційним до предмета спору та розумним. При цьому, оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з відповідача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 9783,73 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №910/5410/19, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу або ж їх обсягу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.

Також, відповідно до висновків, викладених у додатковій постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі №910/16803/19, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача з приводу відсутності у наданих позивачем документах на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу опису робіт (наданих послуг), які виконані безпосередньо адвокатом у рамках даної справи, та обсягу правової допомоги, колегією суддів відхиляються з підстав, наведених вище.

Отже, правомірними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції в частині визначення остаточного розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", з урахуванням положень п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги та розподіл судового збору.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у справі №910/11390/23 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у справі №910/11390/23 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 у справі №910/11390/23.

4. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго".

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов