Рішення

від 15.09.2023 по справі 922/2450/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2450/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Х" (61023, м. Харків, вул. Мироносицька, б. 95) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 146755,89 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго Х" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - ОСОБА_1 , в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 146755,89 грн., що складається з: 78631,25 грн. основної заборгованості, 2998,76 грн. 3% річних, 43904,24 грн. пені та 21221,64 грн. інфляційних втрат. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором купівлі-продажу електроенергії №264 від 18.12.2013, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго Х" та Фізичною особою-підприємцем Шулікою Оленою Борисівною в частині здійснення повної та своєчасної оплати за спожиту електричну енергію у встановлені договором строки.

За попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, ці витрати складаються з витрат з оплати судового збору у розмірі 2684,00 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13.06.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк у п`ять днів з дня вручення такої ухвали для усунення недоліків.

19.06.2023 через загальний відділ документообігу суду через систему Електронний суд від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх. № 15579), в якій позивач зазначив про наявність оригіналів доказів та пояснення щодо відсутності у позивача копії паспорту та ідентифікаційного коду відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.06.2023 у справі № 922/2450/23 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до частини шостої статті 176 ГПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Відсутність у позовній заяві таких даних відповідача, як реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб), номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України позбавило суд можливості виконати вимоги частини 6 статті 176 ГПК України та здійснити звернення до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи.

Проте вказане судом було зазначено в ухвалі Господарського суду Харківської області від 13.06.2023.

19.06.2023 усуваючи недоліки позовної заяви позивачем були надані пояснення щодо відсутності у позивача копії паспорту та ідентифікаційного коду відповідача.

Разом з тим, на виконання вимог статті 176 ГПК України, 03.07.2023 суд звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру із запитом щодо надання інформації відносно відповідача - ОСОБА_1 , про що отримано Відповідь №137009 від 03.07.2023, з якої убачається, що місце проживання відповідача є: АДРЕСА_1 .

У подальшому, оцінивши наявні в матеріалах справи документи, з огляду на те, що зазначене у позовній заяві місце проживання (адреса) відповідача є невірною, а також враховуючи відсутність документів, які підтверджують відправлення відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами на його належну адресу, суд дійшов висновку про залишення без руху позову на підставі частини 11 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), про що постановлено відповідну ухвалу від 06.07.2023 та позивачу надано час для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня вручення ухвали суду.

10.07.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків (за вх. № 17860), в якій викладено уточнену позовну заяву з додатковими документами, а саме з описом вкладення від 10.07.2023.

Вищевказану заяву про усунення недоліків, в якій викладено уточнену позовну заяву та доданий опис вкладення від 10.07.2023 досліджено судом, та розцінено як матеріали усунення недоліків позовної заяви, а тому суд долучив її до матеріалів справи та ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.07.2023 у справі № 922/2450/23 продовжено розгляд спрощеного позовного провадження у справі № 922/2450/23 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами зі стадії відкриття провадження у справі зі встановленням відповідачу процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив. Також, вказаною ухвалою встановлено відповідачу строк у 15 (п`ятнадцять) календарних днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов. Окрім того, у вказаній ухвалі суд звернув увагу відповідача на те, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 178 ГПК України).

14.07.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №18442) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

22.08.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява (вх. №22374), якій відповідач зазначає про порушення правил підвідомчості розгляду даної справи, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства з огляду на те, що відповідач припинила свою підприємницьку діяльність, у зв`язку з чим просить суд закрити провадження у справі.

08.09.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на заяву (вх. №24275), в якій позивач заперечує проти заяви відповідача про закриття провадження у справі.

З метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено копії ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи.

Відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався, відзив на позов у встановлений судом строк не надав.

Разом з цим, суд зазначає, що копія ухвали суду від 17.07.2023, яка надсилалась судом на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному демографічному реєстрі, стосовно ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернулась 27.07.2023 до господарського суду Харківської області без вручення адресату з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою, а тому суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі в розумінні п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.

Окрім цього, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи секретарем судового засідання було здійснено відповідну телефонограму на відомі засоби зв`язку, повідомлені позивачем у позовній заяві. Разом з тим, телефонограма відповідачем прийнята не була.

Отже, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Суд констатує, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Суд відхилив доводи відповідача про порушення правил підвідомчості розгляду даної справи, про які зазначав відповідач у своїй заяві (вх. № 22374 від 22.08.2023), з огляду на таке.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 24.08.1997, проте, у подальшому підприємницька діяльність ФОП Шуліки О.Б. була припинена, про що 03.02.2017 здійснено державну реєстрацію та внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Разом з тим слід зазначити, що зміна статусу відповідача із суб`єкта господарювання на фізичну особу (на час розгляду справи) не змінює юрисдикції господарського суду у даній справі, оскільки при визначенні підсудності даного спору слід виходити з характеру спірних правовідносин, прав, свобод та інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

Предметом судового розгляд даної справи є наявність або відсутність підстав для стягнення заборгованості за Договором купівлю-продаж електричної енергії № 264 від 18.12.2013, укладеним із суб`єктом господарювання - фізичною особою-підприємцем Шулікою Оленою Борисівною (споживач за договором), відтак, враховуючи характер спірних відносин справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, при цьому пред`явлення позову до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правову природу юридичного спору та в даному випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.

Вказане повністю узгоджується і з діючою редакцією статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", за змістом яких однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи-підприємця (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати, при цьому ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09.10.2019 у справі № 127/23144/18, від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 21.02.2018 у справі № 125/703/16-ц.

Отже за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Таким чином, розглянувши в порядку господарського судочинства заяви учасників справи по суті позову та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов наступних висновків.

Установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго Х", у відповідності до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 1007 від 18.09.2018 року про видачу ліцензії з постачання енергії споживачу має право здійснювати діяльність з постачання електричної енергії.

Матеріалами справи установлено, що 18.12.2013 року між ТОВ Енерго Х (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Шулікою Оленою Борисівною (споживач) було укладено договір купівлю-продаж електричної енергії № 264 (далі - Договір) (т.с. 1 а.с. 7), відповідно до умов пункту 1.1. якого, постачальник здійснює продаж електричної енергії в межах встановленої (дозволеної) потужності у необхідному обсязі.

Отже, відповідно до положень вищевказаного договору постачальник виконує продаж електричної енергії споживачу в межах встановленої (дозволеної ) потужності в необхідному об`ємі.

Відповідно до умов п. 2.3.1.Договору споживач повинен, кожного місяця не пізніше 10-го числа місяця, попереднього місяцю поставки, надавати постачальнику заявку на необхідний обсяг електроенергії.

У відповідності до п. 2.3.2 Договору, споживач повинен кожного місяця на підставі приладів обліку, не пізніше встановленої дати оформляти та надавати постачальнику відомості про споживання електричної енергії.

Згідно з п. 2.3.3. Договору споживач повинен кожного місяця до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим підписувати акт приймання-передачі.

Враховуючи наведене, відповідно до положень спірного Договору, фактичний обсяг спожитої електроенергії відображається у Акті здачі-прийняття робіт (надання послуг), який формується не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що у відповідача, за Договором купівлю-продаж електричної енергії № 264 від 18.12.2013 перед позивачем існує заборгованість, яка становить 78631,25 грн.

На підтвердження зазначених обставин, позивач посилається на акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) за лютий, січень 2022 року (т.с. 1 а.с. 8) та на довідку АТ Харківобленерго про фактичні обсяги купівлі електричної енергії ТОВ Енерго Х по споживачу ФОП Шуліки Олени Борисівни за лютий, січень 2022 року (т.с. 1 а.с. 14).

Позивачем у позові зазначено про те, у відповідності до акту звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2022-03.05.2023 року між сторонами:

- на початок 2022 року, відповідач спожив електроенергію на суму 73869,77 грн.;

- 06.01.2022 року відповідач сплатив кошти у розмірі 20000 грн., але не сплаченими залишилися 53869,77 грн.;

- 21.01.2022 року, відповідач сплатив кошти у розмірі 30000 грн., але не сплаченими залишилися 23869,77;

- 27.01.2022 року, відповідач сплатив кошти у розмірі 10000 грн., але не сплаченими залишилося 13869,77 грн.;

- 28.01.202 року, відповідач сплатив кошти у розмірі 13871,00, і заборгованість за кінець 2022 року-була повністю погашена;

- На кінець січня 2022 року, відповідач спожив електричну енергію на суму 83098, 52 грн.;

- 03.02.2022 року, відповідач сплатив за куплену електроенергію кошти у розмірі 20000 грн., але 63098,52 грн. залишилися не сплаченими;

- 15.02.2022 року, відповідач сплатив кошти у розмірі 21000 грн., але 42098.52 залишилося не сплаченими;

- 21.02.2022 року, відповідач сплатив кошти у розмірі 25000 грн., але 17098.52- залишилися не сплаченими;

- 28.02.2022 року, відповідач спожив електричну енергію на суму 61533.96 грн. і не сплатив дану суму.

Таким чином, наявна заборгованість станом на 03.05.2023 становить 78631.25 грн., яка залишилась з відповідачем несплаченою.

У зв`язку з наявною заборгованістю та з метою досудового врегулювання спору, позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу за вих. №56 від 09.05.2023 (т.с. 1 а.с. 9), в якій позивач вимагав протягом 7 днів сплатити наявну заборгованість. разом з вимогою відповідачу були надіслані копію листа АТ "Харківобленерго", копію довідки про фактичні обсяги купівлі електроенергії та оригінали актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) від 31..01.2022 та від 28.02.2022 за Договором № 264 від 18.12.2013 (т.с. 1 а.с. 12).

Проте відповідач відповіді на вимогу не надав та заборгованість не сплатив.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні до говору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов.

Відповідно до умов п. 2.3.1.Договору споживач повинен, кожного місяця не пізніше 10-го числа місяця, попереднього місяцю поставки, надавати постачальнику заявку на необхідний обсяг електроенергії.

У відповідності до п. 2.3.2 Договору, споживач повинен кожного місяця на підставі приладів обліку, не пізніше встановленої дати оформляти та надавати постачальнику відомості про споживання електричної енергії.

Згідно з п. 2.3.3. Договору споживач повинен кожного місяця до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим підписувати акт приймання-передачі.

Враховуючи наведене, відповідно до положень спірного Договору, фактичний обсяг спожитої електроенергії відображається у Акті здачі-прийняття робіт (надання послуг), який формується не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За висновками суду, доданими до позову документами підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором №264 в розмірі 78631,25 грн.

Враховуючи, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов`язку, що не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

За приписом статті 86 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім, переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, а також з огляду на те, що у відповідності до п. 2.3.2 Договору №264 споживач повинен кожного місяця на підставі приладів обліку, не пізніше встановленої дати оформляти та надавати постачальнику відомості про споживання електричної енергії, строк виконання зобов`язання виникає з моменту постачання товару - електроенергії.

Втім, відповідач свої зобов`язання з оплати товару виконав неналежним чином, його вартість не оплатив.

Оскільки доказів належної оплати заборгованості відповідач не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню борг за поставлену електричну енергію у розмірі 78631,25 грн.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем грошових зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 43904,24 грн.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За своєю правовою природою, неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до пункту 3.3 Договору №264 у разі затримки строку оплати споживач відповідно до ст. 625 ГК України, зобов`язаний сплатити постачальнику суму боргу і пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми яка заборгованості за кожний день прострочення.

Позивачем складено розрахунок пені у розмірі 43904,24 грн. за період прострочення сплати за отриману електроенергію за Договором (т.с. 1 а.с. 11).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, суд дійшов висновку, що розрахунок здійснено з дотриманням умов укладеного сторонами договору, виходячи з неоплаченої суми боргу.

На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення пені у розмірі 43904,24 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо заявлених до стягнення 3 % річних у розмірі 2998,76 грн. та інфляційних витрат у розмірі 21221,64 грн., суд виходить з наступного.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 626 ЦК України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приписи статті 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.

Перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім сум 3% річних та інфляційних витрат (т.с. 1 а.с. 13), суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 2998,76 грн. та інфляційних витрат у розмірі 21221,64 грн. є обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про повне задоволення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про задоволення позову покладає витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн. на відповідача.

Згідно з п. 5 ч.1 ст. 237 Господарсько процесуального кодексу України (далі ГПК України) при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Позивачем у позовній заяві викладено вимогу про стягнення з відповідача 13000,00 грн. суми вартості послуг адвоката, сплачених позивачем у зв`язку із подачею позовної заяви та розглядом справи.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст. 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Частиною восьмою ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як убачається із матеріалів справи, на підтвердження надання професійної правничої допомоги адвокатом надано належним чином засвідчені копії документів. А саме:

- договору про надання правничої допомоги № 37/ЮО від 03.04.2023;

- додаткової угоди № 8 до договору про надання правничої допомоги № 37/ЮО від 03.04.2023

- ордеру серії АХ № 1125130;

- звіту № 8 до договору про надання правничої допомоги № 37/ЮО від 03.04.2023;

- акту № 8 наданих послуг за договором про надання правничої допомоги № 37/ЮО від 03.04.2023;

- платіжної інструкції №25с837114с від 09.06.2023 на суму 10000,00 грн. із призначенням платежу: "за додатковою угодою №8 до договору №37/ЮО про надання правової допомоги від 03.04.2023р. від ТОВ "Енерго Х".

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" (постанова Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом професійної правничої допомоги позивачеві на суму 10000,00 грн. у справі №922/2450/23.

За висновками суду, заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію розумності їхнього розміру, є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), підтверджується відповідними доказами. Клопотань від відповідача щодо зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу до суду не надходило.

При цьому суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, беручи до уваги критерій реальності адвокатських витрат, враховуючи висновки суду про повне задоволення позову, суд покладає витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн. на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Х" (61023, м. Харків, вул. Мироносицька, б. 95, код ЄДРПОУ 38000735) - 78631,25 грн. основної заборгованості; 43904,24 грн. пені; 2998,76 грн. 3% річних; 21221,64 грн. інфляційних втрат; 2684,00 грн. судового збору та 10000,00 грн. витрат

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "15" вересня 2023 р.

СуддяЄ.М. Жиляєв