Ухвала

від 18.09.2023 по справі 922/860/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/860/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Кондратова І.Д.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця"

на рішення Господарського суду Харківської області від 17.05.2023 (суддя Ємельянова О.О.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 (колегія суддів: Крестьянінов О.О., Фоміна В.О., Шевель О.В.)

у справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця")

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експотрейд Компані"

про стягнення 237 972,00 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Господарський суд Харківської області рішенням від 17.05.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2023, у позові відмовив.

2. 24.08.2023 АТ "Укрзалізниця" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 17.05.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2023, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

3. Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

4. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

5. Відповідно до п.9 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

6. Згідно із п.2 ч.3 ст.287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

7. У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (п.1 ч.1 ст.163 ГПК).

8. Згідно з ч.7 ст.12 ГПК для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

9. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

10. Скаржник оскаржує судові рішення, якими вирішено спір про стягнення 237 972,00 грн, а тому вони не підлягають касаційному оскарженню.

11. Водночас касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли би бути визнані такими, що підпадають під дію пунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК.

12. Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також справа має виняткове значення для нього.

13. Скаржник вказує, що з оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій вбачається, що позивач не має права відмовитися від договору та вимагати повернення сплачених грошових коштів на підставі п.1 ч.2 ст.678 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) тільки через наявність рішення суду у справі №922/2030/17, ухваленого на його користь, яким зобов`язано відповідача замінити товар неналежної якості, та яке не виконується; саме в такому висновку суду полягає правова невизначеність; всупереч наведеним висновкам Верховного Суду щодо застосування п.1 ч.2 ст.678 ЦК суди не врахували, що відмовляючись від зобов`язання щодо заміни відповідачем товару на товар належної якості, позивач втрачає право вимагати таку заміну за ухваленим раніше рішенням суду; саме на таких підставах позивач просив суд задовольнити позовні вимоги про повернення грошових коштів сплачених за товар; в такому випадку не існуватиме декілька судових рішень, які наділятимуть позивача різними способами захисту його порушеного права, а існуватиме одне, яке відновить його порушене право у найефективніший спосіб; зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що особа позбавлена права відмовитись від зобов`язання у розумінні п.1 ч.2 ст.678 ЦК, якщо існує рішення, яке набрало законної сили, на користь такої особи за іншими вимогами; отже, питання чи має право особа відмовитись від зобов`язання за раніше ухваленим рішенням суду, ухваленим на її користь, яке не виконується, та чи має право особа у такому випадку вимагати суд ухвалити інше (нове) рішення на її користь про повернення коштів на підставі п.1 ч. 2 ст.678 ЦК має виняткове значення для скаржника та матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

14. Також скаржник зазначає, що захищені судовим рішенням у справі №922/2030/17 права та інтереси позивача не відновили його порушеного права; суди дійшли висновку, що позивач не має права відмовлятися від договору з відповідачем, а повинен звертатися до суду із заявою щодо зміни способу та порядку виконання рішення, незважаючи на те, що рішення не виконується відповідачем, а виконавчий документ повернутий до суду; в Україні існує безліч справ щодо осіб, на користь яких ухвалені судові рішення, проте які не виконуються боржниками; невиконання рішення суду винною стороною, не позбавляє особу, на користь якої ухвалене таке рішення, звернутися до суду з іншими вимогами, які відновлять його порушене право в інший спосіб.

15. Фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому, скаржник не наводить жодних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики саме у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі нормативних актів. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.

16. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для скаржника.

17. Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судами попередніх інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним. Незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

18. Саме лише посилання на випадки, зазначені у підпунктах "а", "в" п.2 ч.3 ст.287 ГПК не свідчить про наявність належних обґрунтувань, за яких судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню.

19. Верховний Суд дослідив та оцінив ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства. З урахуванням цього, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та/або справа має виняткове значення для скаржника.

20. Рекомендацією №R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

21. Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у п.1 ч.1 ст.293 ГПК, і це повністю узгоджується з положеннями ст.129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

22. При цьому використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

23. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

24. Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені п.2 ч.3 ст.287 ГПК випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

25. Згідно з п.1 ч.1 ст.293 ГПК суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

26. Оскільки касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів а), б), в), г) п.2 ч.3 ст.287 ГПК, Верховний Суд вважає, що скаржником не дотримано умову допуску цієї справи до касаційного оскарження.

27. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду Харківської області від 17.05.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2023, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №922/860/23 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" на рішення Господарського суду Харківської області від 17.05.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2023.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді С. Бакуліна

І. Кондратова