Постанова

від 13.09.2023 по справі 554/1860/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 554/1860/20

провадження № 61-14787 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ;

третя особа - Шевченківська районна у місті Полтаві рада;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Гальонкіна С. А., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Шевченківська районна у місті Полтаві рада, про виділення в окремий об`єкт нерухомого майна, що складає одиницю та виділення земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником 1/3 частини, ОСОБА_2 - 19/75 частин, ОСОБА_3 - 19/75 частин житлового будинку з нежитловими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Співвласниками іншої частини вказаного житлового будинку з нежитловими будівлями та спорудами є ОСОБА_4 (3/25 частини) та ОСОБА_5 (3/25 частини).

Фактичне користування земельною ділянкою загальною площею 1 000 кв. м по АДРЕСА_1 встановлено та закріплено рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 17 липня 2006 року, яким виділено в натурі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельну ділянку площею 562 кв. м, а ОСОБА_6 виділено земельну ділянку площею 438 кв. м. На підставі цього рішення суду 26 жовтня 2006 року був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №652804. Вказаний державний акт на право власності на земельну ділянку видавався на ім`я: ОСОБА_6 - на 438 кв. м, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - на 562 кв. м., але у 2007 році ОСОБА_6 подарувала свою частку нерухомого майна (6/25) та відповідно і свою частину земельної ділянки (438 кв. м) в рівних частках громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Тобто земельна ділянка площею 1 000 кв. м, кадастровий номер 5310137000:18:013:0034, по АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності у таких розмірах: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в рівних частках - 562/1000 та ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в рівних частинах - 438/1000 частин. Висновком від 09 вересня 2019 року № 98, складеним ФОП ОСОБА_7 , підтверджується, що частина домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , якою вони володіють та користуються, має технічну можливість відокремлення, використання її як самостійного об`єкта і може бути виділена в натурі.

У позивачів виникла необхідність у виділенні вищевказаного нерухомого майна в натурі і реєстрації права власності на нього як на окремий об`єкт нерухомості, однак у зв`язку недобросусідськими відносинами сторони не можуть дійти згоди щодо утримання домоволодіння та відповідачі відмовляються від укладання нотаріально засвідченого договору про виділ у натурі частки домоволодіння.

У червні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 уточнили позовні вимоги в частині зазначення адреси місця знаходження спірного нерухомого майна та просили:

- припинити право спільної часткової власності за ними (в рівних частках) на 57/75 частин домоволодіння по АДРЕСА_2 , що складається з частини житлового будинку літ. А-1 загальною площею 24,3 кв. м, житловою площею 16,3 кв. м, автомайстерні з офісними приміщеннями літ. Ж, Ж1, Ж2, ЖЗ загальною площею 272,1 кв. м, огорож № 2, № 8 та воріт огорожі № 9, № 10;

- виділити їм в рівних частках 57/75 частин домоволодіння по АДРЕСА_2 , що складається з частини житлового будинку літ. А-1 загальною площею 24,3 кв. м, житловою площею 16,3 кв. м, автомайстерні з офісними приміщеннями літ. Ж, Ж1, Ж2, ЖЗ загальною площею 272,1 кв. м, огорож № 2, № 8 та воріт огорожі № 9, № 10 в окремий об`єкт нерухомого майна, що складає одиницю.

- припинити право спільної часткової власності за ними на 562/1000 частин земельної ділянки по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5310137000:18:013:0034, загальна площа 1 000 кв. м);

- виділити їм 562/1000 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1 в окремий об`єкт нерухомого майна, що складає одиницю.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 14 квітня 2021 року у складі судді Бугрія В. М. позов задоволено. Припинено право спільної часткової власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (в рівних частках) на 57/75 частин домоволодіння по АДРЕСА_2 , що складається з частини житлового будинку літ. А-1 загальною площею 24,3 кв. м, житловою площею 16,3 кв. м, автомайстерні з офісними приміщеннями літ. Ж, Ж1, Ж2, ЖЗ загальною площею 272,1 кв. м, огорож № 2, № 8 та воріт огорожі № 9, № 10. Виділено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (в рівних частках) 57/75 частин домоволодіння по АДРЕСА_2 , що складається з частини житлового будинку літ. А-1 загальною площею 24,3 кв. м, житловою площею 16,3 кв. м, автомайстерні з офісними приміщеннями літ. Ж, Ж1, Ж2, ЖЗ загальною площею 272,1 кв. м, огорож № 2, № 8 та воріт огорожі № 9, № 10 в окремий об`єкт нерухомого майна, що складає одиницю. Припинено право спільної часткової власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на 562/1000 частин земельної ділянки по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5310137000:18:013:0034, загальна площа 1 000 кв. м). Виділено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 562/1000 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1 в окремий об`єкт нерухомого майна, що складає одиницю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що витягами про реєстрацію права власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 лютого 2020 року № 199427050, від 14 лютого 2020 року № 200281018, від 14 лютого 2020 року № 200278318 підтверджується, що позивачі є власниками 57/75 частин (кожен 19/75 частин) від всього домоволодіння по АДРЕСА_1 , що складається з частини житлового будинку літ. А-1 загальною площею 24,3 кв. м, житловою площею 16,3 кв. м, автомайстерні з офісними приміщеннями літ. Ж, Ж1, Ж2, ЖЗ загальною площею 272,1 кв. м, огорож № 2, № 8 та воріт огорожі № 9, № 10. Співвласниками іншої частини зазначеного домоволодіння є ОСОБА_4 (3/25 частини) та ОСОБА_5 (3/25 частини) на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Шимкою О. М., 01 червня 2007 року за № 3151. Співвласники відмовляються від укладання нотаріально посвідченого договору про виділ у натурі частки домоволодіння, що є перешкодою для реалізації права власності на власний розсуд. Висновком від 09 вересня 2019 року № 98, складеним ФОП ОСОБА_7 , підтверджується, що частина домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , якою позивачі володіють та користуються має технічну можливість відокремлення, використання її як самостійного об`єкта і може бути виділена в натурі. Частина житлового будинку з нежитловими та господарськими будівлями і спорудами має необхідну сукупність житлових та допоміжних приміщень, котрі відповідають будівельно-технічним вимогам для окремого використання та має окремий вхід зі сторони АДРЕСА_1 . На дату подання позову між співвласниками, з одного боку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та з іншого боку ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , вже встановлені відповідні межі та певні відносини в питанні користування спільною частковою власністю. Нерухоме майно знаходиться на частині приватизованої земельної ділянки загальною площею 1 000 кв. м, кадастровий номер 5310137000:18:013:0034, по АДРЕСА_1 , яка належить позивачам спільно з іншими співвласниками - відповідачами на праві спільної часткової власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 652804, виданого 26 жовтня 2006 року Виконавчим комітетом Полтавської міської ради. Фактичне користування цією земельною ділянкою встановлено та закріплено рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 17 липня 2006 року, яким виділено в натурі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 562 кв. м з 1 000 кв. м, а ОСОБА_6 виділено 438 кв. м з 1 000 кв. м, на підставі якого 26 жовтня 2006 року був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 652804. Вказаний державний акт на право власності на земельну ділянку видавався на ім`я: ОСОБА_6 - на 438 кв. м, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - на 562 кв. м, але у 2007 році ОСОБА_6 подарувала свою частку нерухомого майна (6/25) та відповідно і свою частину земельної ділянки (438 кв. м) в рівних частках громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 таким чином спірна земельна ділянка належить на праві спільної часткової власності у таких розмірах: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в рівних частках - 562/1000 частин; ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , в рівних частках - 438/1000 частин. Частина земельної ділянки площею 562 кв. м, що складає 562/1000 частин від всієї земельної ділянки, визначена схемою користування, не має площ загального користування з іншими особами, не перешкоджає іншим співвласникам безперешкодно проходити до їхніх будівель, є самостійною та відокремленою, має окремий вихід та ніяким чином не порушує прав чи інтересів будь-яких інших осіб. Зазначений порядок користування земельною ділянкою, за яким у власності знаходиться частина земельної ділянки площею 562 квадратних метрів не перевищує площі земельної ділянки, та припадає на ідеальну частку, враховуючи розмір її частки у праві власності на будівлі, що складає 562/1000 (з 1000 квадратних метрів) при праві власності на 57/75 частин будівель. Оскільки учасники спільної часткової власності мають право власності на зазначене майно пропорційно своїй частці в ньому, суд, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), повинен виділити його співвласнику таку частину житлового будинку та нежитлових будівель, яка відповідає розміру та вартості його частки, якщо це можливо без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню будівлі. Такий висновок щодо застосування відповідних норм права викладено у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 рокуу справі № 545/3753/16-ц (провадження № 61-40289св18). За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Додатковим рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 06 травня 2021 року стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в розмірі 18 275 грн.

Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що судом не було вирішено питання про стягнення з відповідачів на користь позивачів судових витрат на правничу допомогу, попередній розрахунок яких було надано до суду. Представництво у суді адвокатським об`єднанням «Лігал бізнес груп» здійснювалося на підставі договору про надання професійної правничої допомоги № 54/19. При вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу суд врахував обсяг наданої правничої допомоги адвокатом, потребу у вчинені запитів адвоката, участь представника позивачів у судових засіданнях, їх кількість та час, підстави відкладення судових засідань, той факт що судом задоволені позовні вимоги в повному обсязі та дійшов висновку щодо стягнення з відповідачів на користь позивачів витрат на правничу допомогу в повному обсязі у розмірі 18 275 грн.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено. Рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 14 квітня 2021 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Додаткове рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 06 травня 2021 року скасовано. Судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи в суді апеляційної інстанції, компенсовано за рахунок держави в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Стягнуто із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_5 судові витрати на правничу допомогу в розмірі по 7 000 грн кожному.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що з наданих позивачами правовстановлюючих документів вбачається, що вони є співвласниками нерухомого майна по АДРЕСА_1 , однак в позовній заяві вони просили виділити належну їм частку у спільному майні по АДРЕСА_2 . Відповідачі заперечували факт зміни адреси і позивачі не надали доказів на підтвердження тих обставин, що адреса знаходження спільного майна сторін була змінена. Питання правомірності реєстрації 27 січня 2020 року за позивачами нерухомого майна, а саме частини житлового будинку літ. А-1 загальною площею 24,3 кв. м, житловою площею 16,3 кв. м, автомайстерні з офісними приміщеннями літ. Ж, Ж1, Ж2, ЖЗ загальною площею 272,1 кв. м, огорож № 2, № 8 та воріт огорожі № 9, № 10 по АДРЕСА_1 було предметом судового розгляду та рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 13 квітня 2021 року у справі № 554/4464/20 було задоволено позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державного реєстратора виконкому Руденківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області Плахотнік І. І. про скасування рішення державного реєстратора. Вказане рішення суду не набрало законної сили та перебуває на розгляді в суді апеляційної інстанції. Суд першої інстанції наведеного не врахував, не встановив дійсних обставин справи, у зв`язку з чим його висновки в цій частині ґрунтуються на припущеннях, що є недопустимим. Доводи позивачів та надані ними докази щодо законності будівництва нерухомого майна по АДРЕСА_2 не заслуговують на увагу, так як вони не стосуються предмета спору в цій справі. Крім того, з позовної заяви та зібраних у справі доказів вбачається суттєве збільшення частини нерухомого майна, належного позивачам, без належного оформлення та правового підтвердження. Однак, судом першої інстанції при розгляді справи, вказаному факту не надано належної оцінки та зроблено передчасний висновок про законність дій позивачів щодо збільшення належної їм частини нерухомого майна, які не призвели до зміни розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Так, поза увагою суду залишено те, що позивачі на обґрунтування своїх доводів не надали до суду доказів, які б відповідали на питання: яким чином, за чиєю згодою та в якому порядку проводилося дане збільшення; чи є будівництво, в результаті якого частка нерухомого майна позивачів збільшилася, законним та чи оформлені вказані зміни у передбаченому законом порядку; чи змінився розмір часток сторін по справі та який розмір він становить на момент розгляду справи; який порядок користування нерухомим майном, що перебуває у спільній власності сторін, склався у останніх на момент розгляду справи. На підтвердження законності збільшення частини нерухомого майна позивачі надали акт Державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію від 05 червня 2001 року № 97, однак апеляційний суд оцінив його критично, оскільки він стосується нерухомого майна, яке не є предметом судового розгляду. При цьому суд зазначив, що позивачі у 2012 році зверталися до суду з позовом про узаконення самочинного будівництва по АДРЕСА_1 , однак у задоволені вказаного позову було відмовлено. За таких обставин, оскільки позивачі не надали належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, то підстави для задоволення позову відсутні. Додаткове рішення суду першої інстанції є похідним від основного і залежить від його змісту, тому також підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

31 серпня 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1243/15-ц, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Також заявник указує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Крім того, в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є. від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Октябрського районного суду міста Полтави.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є. від 03 листопада 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та зупинено виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року в частині стягнення судових витрат до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

22 лютого 2022 року справа № 554/1860/20 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 25 січня 2023 року у зв`язку з відрядженням судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Бурлакова С. Ю. до Вищої ради правосуддя призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2023 року матеріали справи № 185/8356/17 передано судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Білоконь О. В., Сакара Н. Ю.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув увагу на наявні в матеріалах справи витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якими підтверджено, що позивачі є власниками 57/75 частин (кожен 19/75 частин) від всього домоволодіння по АДРЕСА_2 та помилково виходив з того, що позивачі не надали доказів зміни адреси місцезнаходження спірного нерухомого майна.

Посилаючись на те, що частина нерухомого майна, належного позивачам, була суттєво збільшена без належного оформлення та правового підтвердження, апеляційний суд не врахував, що всі будівельні роботи проведені з дотриманням вимог чинного законодавства України, з отриманням відповідних дозвільних документів в уповноважених на це установах та організаціях, що підтверджено Державною реєстрацією прав власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Оскільки добудови споруджені на закріпленій за позивачами частині земельної ділянки, тому нічиїх прав жодним чином не порушено. Крім того, належне позивачам на праві власності нерухоме майно, яке є предметом позову, фактично вже становить відокремлену частину та має окремий вхід зі сторони провулку Керамічного з іншого боку ніж встановлено вхід на територію відповідачів. Між сторонами як співвласниками вже давно визначені умови користування спільною частковою власністю, встановлені відповідні межі та певні правовідносини. Частини нерухомості позивачів та відповідачів не пов`язані спільними комунікаціями та є окремо огородженими територіями. Тобто, фактично вони вже є окремими, а їх виділення в одиницю лише юридично закріпить вже наявне становище і дозволить кожній групі співвласників вільно розпоряджатися належним на праві власності майном. Зазначені обставини підтверджено схемами розміщення споруд в технічних паспортах, які не досліджено апеляційним судом.

Крім того, в ухваленні оскаржуваного судового рішення брала участь суддя Хіль Л. М., яка підлягала відводу, оскільки є заінтересованою особою та могла вплинути на неупередженість та об`єктивність розгляду справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначили, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими. Вважають висновки суду апеляційної інстанції такими, що відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 (що складає 19/75 частин від всього домоволодіння), що підтверджується договором міни від 27 травня 1997 року за № 2-1388, посвідченим четвертою Полтавською державною нотаріальною конторою. Право власності на цю частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд зареєстровано в КП Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 28 травня 1997 року в реєстровій книзі № 125 під № 16979. Також, право власності на вказану частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд було зареєстровано 19 жовтня 2006 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (до 01 січня 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 16309792), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 лютого 2020 року № 199427050.

ОСОБА_2 є власником 19/75 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд по АДРЕСА_1 , що підтверджено дублікатом договору купівлі-продажу, виданим приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник A. B. 21 січня 2020 року за № 104, взамін втраченого договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник A. B. від 02 грудня 1998 року за № 5141. Право власності на цю частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд зареєстровано в КП Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 04 грудня 1998 року в реєстровій книзі № 125 під № 16979. Також право власності на цю частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд зареєстровано 19 жовтня 2006 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (до 01 січня 2013 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 16309792), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 лютого 2020 року № 200281018.

ОСОБА_3 є власником 19/75 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд по АДРЕСА_1 , що підтверджено дублікатом договору купівлі-продажу, виданим приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник A. B. 21 січня 2020 року за № 104, взамін втраченого договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник A. B. від 02 грудня 1998 року за № 5141. Право власності на цю частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд зареєстровано в КП Полтавського бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 04 грудня 1998 року в реєстровій книзі № 125 під № 16979. Також право власності на цю частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд було зареєстровано 19 жовтня 2006 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (до 01 січня 2013 року, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 16309792), що підтверджується витягом про реєстрацію права власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 лютого 2020 року № 200278318.

В позовній заяві позивачі зазначили, що за період володіння та користування нерухомим майном по АДРЕСА_1 з 1997 року до часу звернення до суду з позовом для поліпшення житлових умов та можливості працювати у них як у власників виникали потреби проведення добудов, перебудов та знесення непотрібних будівель та споруд в садибі. Всі будівельні роботи проведені з дотриманням вимог чинного законодавства України, з отриманням відповідних дозвільних документів в уповноважених на те установах та організаціях та підтверджено Державною реєстрацією прав власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Їх 57/75 частин домоволодіння по АДРЕСА_1 складаються з частини житлового будинку літ. А-1 загальною площею 24,3 кв. м, житловою площею 16,3 кв. м, автомайстерні з офісними приміщеннями літ. Ж, Ж1, Ж2, ЖЗ загальною площею 272,1 кв. м, огорож № 2, № 8 та воріт огорожі № 9, № 10.

Право власності на частину нерухомого майна - 57/75 частин вищевказаного домоволодіння зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер нерухомого майна - 2021395453101), що підтверджується витягами про реєстрацію права власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 лютого 2020 року № 199427050, від 14 лютого 2020 року № 200281018, від 14 лютого 2020 року № 200278318.

Всі будівлі знаходяться на частині приватизованої земельної ділянки згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 652804, виданим 26 жовтня 2006 року Виконавчим комітетом Полтавської міської ради, тобто нічиїх прав жодним чином не порушено.

Співвласниками іншої частини домоволодіння по АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 (3/25 частини) та ОСОБА_5 (3/25 частини) на підставі договору дарування, посвідченого 01 червня 2007 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Шимкою О. М. за № 3151.

Висновком від 09 вересня 2019 року № 98, складеним ФОП ОСОБА_7 , підтверджується, що частина домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а саме частина житлового будинку літ. А-1 загальною площею 24,3 кв. м, житловою площею 16,3 кв. м, автомайстерня з офісними приміщеннями літ. Ж, Ж1, Ж2, ЖЗ загальною площею 272,1 кв. м, огорожі № 2, № 8 та ворота огорожі № 9, № 10, якою володіють та користуються ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , має технічну можливість відокремлення, використання її як самостійного об`єкта і може бути виділена в натурі.

Частина житлового будинку з нежитловими та господарськими будівлями і спорудами має необхідну сукупність житлових та допоміжних приміщень, котрі відповідають будівельно-технічним вимогам для окремого використання та має окремий вхід зі сторони АДРЕСА_1 .

На час подання позову між співвласниками, з одного боку ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та з іншого боку ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , вже встановлені відповідні межі та певні відносини в питанні користування спільною частковою власністю.

Нерухоме майно знаходиться на частині приватизованої земельної ділянки загальною площею 1 000 кв. м, кадастровий номер 5310137000:18:013:0034, по АДРЕСА_1 , яка належить позивачам спільно з іншими співвласниками - відповідачами на праві спільної часткової власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 652804, виданого 26 жовтня 2006 року Виконавчим комітетом Полтавської міської ради.

Фактичне користування земельною ділянкою встановлено та закріплено рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 17 липня 2006 року, яким виділено в натурі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 562 кв. м з 1 000 кв. м, а ОСОБА_6 виділено 438 кв. м з 1 000 кв. м, на підставі якого 26 жовтня 2006 року був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 652804.

Вищевказаний державний акт на право власності на земельну ділянку видавався на ім`я: ОСОБА_6 - на 438 кв. м, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - на 562 кв. м, але у 2007 році ОСОБА_6 подарувала свою частку нерухомого майна (6/25) та відповідно і свою частину земельної ділянки (438 кв. м) в рівних частках громадянам ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .

Таким чином спірна земельна ділянка належить на праві спільної часткової власності у таких розмірах: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в рівних частках - 562/1000 частин; ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , в рівних частках - 438/1000 частин.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом позову в цій справі є вимоги про припинення права спільної часткової власності позивачів на домоволодіння та земельну ділянку і виділення їм в рівних частках 57/75 частин домоволодіння та 562/1000 частин земельної ділянки в окремі об`єкти нерухомого майна.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні спору.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55, передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Встановивши, що договором міни від 27 травня 1997 року за № 2-1388 та дублікатом договору купівлі-продажу, виданим приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник A. B. 21 січня 2020 року за № 104, підтверджено право спільної часткової власності позивачів на частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд по АДРЕСА_1 , однак в уточненій позовній заяві вони просили виділити належну їм частку у спільному майні по АДРЕСА_2 , апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю.

Крім того, позивачі не заперечували тих обставин, що з 1997 року до часу звернення до суду з позовом вони здійснили добудови, перебудови та знесення непотрібних будівель та споруд в садибі, внаслідок чого відбулося збільшення належної їм частини спірного нерухомого майна. При цьому апеляційний суд критично оцінив наданий позивачами акт Державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію від 05 червня 2001 року № 97 та зазначив, що він стосується нерухомого майна, яке не є предметом судового розгляду. Враховуючи, що іншими доказами не підтверджено законність збільшення належної позивачам частини спірного нерухомого майна, що в свою чергу свідчить про наявність самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виділення у натурі частки із такого майна.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1243/15-ц, не заслуговують на увагу, оскільки, на відміну від справи, яка переглядається, у справі № 752/1243/15-ц предметом позову були вимоги про поділ спільного нерухомого майна (будинку і земельної ділянки) в натурі та виділення позивачу та відповідачу по 1/2 частці кожному з цього майна. Крім того, у вказаній справі суди не встановили обставин, які свідчили б про наявність у складі нерухомого майна самочинно збудованих об`єктів. Тобто у справі, яка переглядається, та у справі № 752/1243/15-ц предмети позовів і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними.

Таким чином, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

Аргументи касаційної скарги про те, що в ухваленні оскаржуваного судового рішення брала участь суддя Хіль Л. М., яка підлягала відводу, також не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Статтею 36 ЦПК України передбачено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Відповідно до частини третьої статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Заява ОСОБА_1 про відвід судді була мотивована тим, що суддя зі складу колегії суддів Хіль Л. М. перебуваючи суддею Октябрського районного суду міста Полтави брала участь у вирішенні спору щодо спірного нерухомого майна в цій справі, а саме ухвалювала рішення на користь апелянта ОСОБА_5 . Вважав, що суддя зі складу колегії суддів Хіль Л. М. не може брати участь у розгляді цієї справи і підлягає відводу, оскільки є заінтересованою особою та може вплинути на неупередженість та об`єктивність розгляду справи.

Вищенаведене свідчить про те, що вказаний відвід було заявлено у зв`язку з незгодою заявника з рішенням в іншій справі. Однак в силу вищенаведеної частини п`ятої статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Отже, підстави для визнання відводу обґрунтованим відсутні, тому аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про необхідність скасування постанови апеляційного суду згідно з пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України є неспроможними.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року в частині стягнення судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович