Постанова

від 07.09.2023 по справі 480/8673/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2023 р.Справа № 480/8673/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,

за участю секретаря судового засідання Яковини В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської митниці на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.01.2022, суддя Л.М. Опімах, повний текст складено 01.02.22 по справі № 480/8673/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Машдеталь" до Слобожанської митниці Держмитслужби (процесуальний правонаступник Сумська митниця) про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

06 вересня 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Машдеталь» звернулось до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними і скасувати рішення Слобожанської митниці про коригування митної вартості товарів від 16.03.2021 № UA807000/2021/000512/2.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення Слобожанської митниці Держмитслужби є незаконними та необґрунтованими, просить його скасувати, зазначаючи, що ним подано до митного органу необхідний перелік документів, що підтверджують митну вартість товару.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.01.2022 було задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Машдеталь".

Визнано протиправним і скасовано рішення Слобожанської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів від 16.03.2021 №UA 807000/2021/000512/2 .

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Сумської митниці Державної митної служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Машдеталь" 2270,00 грн. в рахунок відшкодування судового збору.

Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції та порушення норм процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтовування апеляційної скарги відповідач зазначив, що 16 березня 2021 року ТОВ «Машдеталь» було подано митну декларацію № UA807290/2021/005909 згідно якої до митного органу пред`явлено товар: рідкісноземельні метали: Ітрій металевий 99,9% чистоти 150 кг.

Відповідно до графи 20 митної декларації та п.2.1 Контракту товар поставлявся на умовах FOB Циндао, Китай. Такі умови поставки означають, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження, з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець.

На підтвердження митної вартості товару позивачем наданий ряд документів, проте, не наданий договір про транспортно-експедиторські послуги, укладений між ТОВ «БІ ЕС ЕЙ ЮКРЕЙН ЛТД» та перевізником товару.

Також, відповідно до поданого коносаменту від 10.01.2021 перевізник товару відрізняється від особи, що надала рахунок на транспортування, а в платіжному дорученні в призначенні платежу не визначений номер рахунку-фактури, вказаний лише договір за яким здійснювалась поставка товару. Таким чином, декларантом розрахунки здійснені на основі даних, які не підтверджені документально, що є порушенням вимог ч.9 ст.58 Митного кодексу України. Таким чином, митний орган дійшов висновку про необхідність коригування заявленої позивачем митної вартості за другорядним методом на основі наявної інформації з програмно-інформаційного комплексу ЄАІС щодо митного оформлення подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено на митній території України. Джерелом інформації для даного рішення стала наявна у митному органі цінова інформація наявна в АСМО Інспектор про митні оформлення товару (за фактом попередніх оформлень), здійснені у максимально наближений термін: МД UA 100290/2020/334734 від 13.11.2020. Коригування митної вартості товару було здійснено за методом визначення митної вартості щодо подібних товарів.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представники сторін про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивачем ТОВ «Машдеталь» 16 березня 2021 року було подано до митного оформлення митну декларацію (надалі - МД) №UA807290/2021/005909, в якій вартість товару - іттрій металевий 99,9% чистоти - було визначено декларантом за основним методом на підставі зовнішньоекономічного контракту від 15.10.2020 №FCGD20201015, що відповідало реальній ціні правочину. Крім самої МД до митного оформлення були подані також і інші документи, перелік яких було наведено у графі 44 вказаної МД, а саме:

- зовнішньоекономічний контракт№FCGD20201015 від 15.10.2020

- рахунок-фактура №202012-INV-MASH-CI від 14.12.2020

- платіжне доручення №49 від 30.11.2020, що підтверджує оплату товару

- коносамент №FPSQD20121535 від 10.01.2021

- автотранспортна накладна №174005 від 03.03.2021

- довідка про вартість транспортно-експедиційних послуг №1503-21/1 від 15.03.2021. ( а.с. 12-29)

При визначенні митної вартості за основним методом декларантом до вартості товару на базисі ГОВ - порт Циндао (Китай) також було додано вартість перевезення за маршрутом «порт Циндао (Китай) - порт Одеса». Страхування товару при перевезенні за вказаним маршрутом не здійснювалося.

По даній МД при подачі її до митного оформлення ТОВ «Машдеталь» було сплачено до державного бюджету обов`язкові платежі, виходячи із визначеної ним для цілей оподаткування вартості товару в сумі 5589 дол. США. Зазначені відомості були відображені у графах 43, 47, 48 та ВМД.

На вимогу митного органу додатково було надано наступні документи:

- рахунок-проформу №202011-ПчіУ-МА8Н від 03.11.2020 на оплату товару

- рахунок №02259/2021 від 15.03.2021 па оплату перевезення товару .( а.с.30)

16 березня 2021 року Слобожанською митницею Держмитслужби було прийняте Рішення про коригування митної вартості №СГА807000/2021/000512/2 (надалі - Рішення) та Картку відмови у митному оформленні №ІІА807290/2021/00204, згідно з якими вартість товару, визначену декларантом для цілей нарахування митних платежів, було відхилено та визначено митну вартість за другорядним методом (метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, числовий шифр « 3» в графі 31 Рішення). Згідно із цим Рішенням вартість товару для цілей нарахування митних платежів було визначено митницею в розмірі 9000 дол. США, із розрахунку 60 дол. США за 1 кг. ( а.с.31).

У своєму Рішенні (графа 33) митниця зазначила наступну причину коригування: «У відповідності до вимог пункту 5 статті 55 та пункту 4 статті 57 Митного кодексу України проведена процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обміну наявною у кожного з них інформацією та обгрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі. Результати проведеної консультації наведено в електронному повідомленні, направленому декларанту.

Обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість товару не може бути визнано на підставі вимог ст.ст.54, 55, 57, 58, 59 Митного кодексу України: 1) невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості умовам, наведеним у главі 9 Митного кодексу України, в зв`язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, а також у зв`язку з тим, що документи, подані декларантом та зазначені у частині другій ст. 53 МКУ, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (зокрема: не надано договір на перевезення товару; згідно наданого коносаменту від 10.01.2021 №FPSQD 20121535 перевізник товару відрізняється від особи, що надала рахунок на транспортування; не надано митну декларацію країни відправлення; в наданому платіжному дорученні на оплату за товар не вказаний номер інвойсу, тощо), а також у зв`язку з неподанням декларантом всіх витребуваних додаткових документів, передбачених п.2 ст.53 МКУ, та відмовою декларанта надати додаткові документи для визначення митної вартості; 2) не надана декларантом (відсутня у розпорядженні митного органу) інформація щодо угод на ідентичні товари.

Джерелом інформації для даного Рішення є наявна в митного органу цінова інформація про митні оформлення подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено у максимально наближений термін, за фактами митних оформлень, що наявні у ЄАІС та АСМО Інспектор по товару 1) №UA100290/2020/334734 від 13.11.2020. При прийнятті даного Рішення застосовані Методичні рекомендації щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджені наказом ДФС України від 11.09.2015 №689.

Коригування митної вартості здійснено за другорядним методом (метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) у відповідності до ст.60, 61 МК України. Розрахунок митної вартості складає: товар 1) 60,00 дол. США/кг. Вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною 3 статті 53 МК України, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом, наведено в електронному повідомленні декларанту.

Не погодившись з рішеннями про коригування митної вартості, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем під час проходження процедури митного оформлення товарів, надано до митного органу документально підтверджені дані про ціну договору. Ці дані містилися у документах, поданих за переліком, передбаченим частинами першою, другою, третьою статті 53 Митного кодексу України, та не мали розбіжностей у числових значеннях, що підтверджують складові митної вартості товарів, а тому рішення про коригування митної вартості є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України (далі МК України) декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч. ч 2, 3, 5 ст. 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 57 МК України при цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч .ч. 1-3 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 57 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

З системного аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що обов`язок доведення митної ціни товару лежить на декларантові. При цьому, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей може витребувати додаткові документи.

Колегія суддів зазначає, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених уст. 58 МК України.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Однак, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Водночас, навіть у разі витребування додаткових документів, митний орган має враховувати, що ненадання їх повного пакету може бути підставою для коригування митної вартості лише тоді, коли подані документи є недостатніми або такими, що в сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації про заявлену митну вартість.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 19.03.2019 по справі № 810/4116/17, від 13.10.2020 по справі № 826/13139/15.

При цьому, саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 по справі № 809/1469/16, від 12.06.2020 по справі № 826/4434/16. від 14.06.2022 по справі № 809/257/17.

У ході судового розгляду судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення митного органу про коригування митної вартості прийнято з огляду на невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості, в зв`язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, не надано всіх витребуваних додаткових документів, подані декларантом, документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.

Колегія судів зазначає, що у наданих позивачем документах відсутні розбіжності, які є підставою для витребування відповідачем додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумнів в достовірності задекларованої митної вартості. Позивачем надано документи, які підтверджують всі складові митної вартості, сплату визначеної згідно з умовами контракту ціни за товар.

При цьому, цінова інформація, викладена в автоматизованій системі АСМО «Інспектор» не може бути обґрунтованою підставою для коригування показників митної вартості товару, зазначених в митних деклараціях, поданих позивачем, оскільки автоматизована система з об`єктивних причин не містить усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, відтак такі дані не можуть мати першочергового значення у порівнянні з наданими декларантом первинними документами про товар.

Таким чином, документами, наданими позивачем контролюючому митному органу при здійсненні митного оформлення товару, у їх сукупності підтверджуються всі складові заявленої ним митної вартості товару за ціною договору і наявні в них відомості надають можливість перевірити її правильність.

Щодо посилання митного органу на відомості з бази даних АСМО «Інспектор», та Єдиної автоматизованої інформаційної системи Державної митної служби України (ЄАІС), з урахуванням митних оформлень аналогічних товарів з вартістю вище ніж заявлено декларантом, колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що оскаржувані рішення відповідача не містить інформації, який саме товар було використано в якості джерела інформації, які числові значення митної вартості такого товару, відсутні обґрунтування числового значення митної вартості товару, відсутнє її коригування, не зазначено фактів, які вплинули або повинні були вплинути на таке коригування, щодо обсягів, умови поставки, фактурної вартості, країни походження, методи визначення митної вартості, тощо.

Втім, суд звертає увагу, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення (подібного, а не аналогічного товару) не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості, а тому не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за основним методом визначення його митної вартості.

З рішень відповідача вбачається, що за основу для коригування митної вартості товару за резервним методом митним органом взято митну вартість товару, оформленого за митною декларацією № UA100290/2020/334734 від 13.11.2020.

Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 26.02.2019 у справі №808/454/18, від 19.06.2018 у справі №826/6346/16, від 31.01.2018 у справі №813/7272/13-а, від 02.03.2018 у справі №804/2997/17.

Однак, як вбачається з графи 33 оскаржуваних рішень, у них зазначено лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та вмотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України.

Щодо не надання договору на перевезення товару, , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України для підтвердження витрат на транспортування подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Тобто Митний кодекс України імперативно не визначає конкретний вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів.

Відповідно до розділу ІІІ Правил заповнення декларацій митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599, для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Кодексу подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати:

- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка- фактури;

- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки па перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Тобто, як вірно було зазначено судом першої інстанції, що зі змісту наведених норм вбачається договір на перевезення не тільки не є основним документом, що має підтверджувати транспорті витрати, але й взагалі в них не згадується, оскільки договір може взагалі не містити інформацію про вартість перевезення, оскільки остання може визначатися в заявках/замовленнях на перевезення та рахунках на їх оплату.

Так з матеріалів справи вбачається, що з метою підтвердження витрат на транспортування товару Товариством було надано митному органу транспортні (перевізні) документи, а саме коносамент № FPSQD20121535 від 10.01.2021, CMR №174005 від 03.03.2021 та документи, визначені наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 як можливі для таких цілей (рахунок №02259/2021 від 15.03.2021 на оплату перевезення за межами державного кордону, довідку про транспортно-експедиційні витрати №1503-21/1 від 15.0-3.2021). Вказані документи містять відомості про фактичні витрати на транспортування товару, узгоджуються між собою та є достатніми для здійснення розрахунку транспортних витрат до місця ввезення на митну територію України. В даному випадку вартість транспортування товару становить 9290,70 гри., що повністю співпадає із заявленою сумою у митній декларації, яка додана до ціни товару.

Верховний Суд у постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14 звернув увагу на те, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лигне договір про перевезення або фінансові га/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21.11.2019 у справі №804/9754/15. від 25.05.2021 у справі №520/10386/20.

Разом з цим посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №520/3421/19, суд апеляційної інстанції не приймає оскільки у даних справах йдеться про різні обставини.

Так, в постанові Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №520/3421/19 вказано, що для підтвердження вартості перевезення позивачем були надані лише довідки про транспортні витрати, а в даній справі позивачем надано рахунок на оплату перевезення товару.

Крім того, суду першої інстанції було надано платіжне доручення про оплату вартості перевезення, яке не могло бути надано під час митного оформлення, оскільки оплата була здійснена вже після його завершення.

Всі вказані документи узгоджуються між собою та містять необхідні відомості про вартість перевезеннязгідно із положеннями ч,2 ст. 53 МК України.

Також суду було надано копію договору доручення на транспортно- експедиційне обслуговування вантажів №11/06/19/01 від 11.06.2019, укладеного з ТОВ «БІ ЕС ЕЙ ЮКРЕЙН ЛТД», відповідно до якого експедитор від імені та за рахунок вантажоодержувача виконує, зокрема, наступні дії: організовує та контролює морське перевезення (для чого має право укладати договори з третіми особами, в тому числі з різними контейнерними судноплавними лініями та від імені судноплавної лінії, яка фактично здійснює морське перевезення вантажу, збирати винагороду за перевезення вантажу), укладає договори на перевезення вантажів автотранспортом, здійснює розрахунки з транспортними та іншими організаціями. В свою чергу, вантажоодержувач відшкодовує експедитору фактичні витрати по здійсненню зобов`язань за договором. Оплата послуг за даним договором здійснюється на підставі виставлених рахунків.

Отже, ТОВ «БІ ЕС ЕЙ ЮКРЕЙН ЛТД» у відповідності з умовами договору №11/06/19/01 від 11.06.2019 виставлено рахунок №02259/2021 від 15.03.2021 на оплату перевезення вантажу, який і був наданий митниці.

Щодо неподання до митного органу даного договору слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 20.03.2020 у справі №480/4423/18 висловив правову позицію, відповідно до якої неподання декларантом документів, зазначених у частині другій - четвертій стан і 53 МК України, саме по собі не тягне для нього негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише у тому випадку, коли у органу доходів і зборів будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

Оскільки договір доручення, на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №11/06/19/01 від 11.06.2019 не містить конкретної інформації щодо вартості перевезення товару, то в даному випадку встановлені ним порядок, строки та способи розрахунку за надані послуги жодним чином не зумовили неповноту чи недостовірність відомостей про вартість перевезення товару як складової частини митної вартості, які підтверджуються іншими доказами (зокрема, рахунком та довідкою).

Щодо не зазначення номеру інвойсу в призначенні платежу платіжного доручення на оплату за товару, колегія суддів зазначає наступне.

Так, при митному оформленні Товариством для підтвердження митної вартості товару було надано, зокрема, платіжне доручення №49 від 30.1 1.2020 на суму 5589 дол. США. в якому в графі «Призначення платежу» вказано: попередня оплата за контрактом №FCGD20201015 від 15.10.2020 за ітрій металевий. Також митному органу було надано рахунок-проформу №202011- ШУ-МАБН від 03.11.2020 на суму 5589 дол. США та рахунок-фактуру №202012-ШУ- МАБН-СІ від 14.12.2020 на суму 5589 дол. США. Всі надані документи (контракт, рахунки, платіжне доручення) не містять жодних розбіжностей.

Чинним законодавством не встановлено обов`язку здійснювати посилання на інвойс чи проформу в банківському платіжному документі. Отже, сама по собі відсутність у банківських документах посилання на інвойс чи проформу, за умови наявності вказівки на контракт та товари, які оплачуються, не є підставою для висновку щодо недостовірності наданої позивачем інформації про митну вартість товару.

Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постановах від 22.08.2019 у справі №810/2784/18. від 25.05.2021 у справі №520/10386/20.

Щодо відмінності перевідника, зазначеного у коносаменті від 10.01.2021 №FPSQD20121535, від особи, що надала рахунок на оплату транспортування, колегія судів зазначає.

Так, згідно умов договору доручення на транспортно-експедиційне обслуговування вантажів №11/06/19/01 від 11.06.2019, укладеного між ТОВ «Машдеталь», як вантажоодержувачем, та ТОВ «БІ ЕС ЕЙ ЮКРЕЙН ЛТД», як експедитором, експедитор від імені та за рахунок вантажоодержувача виконує, зокрема, наступні дії: організовує та контролює морське перевезення (для чого має право укладати договори з третіми особами , в тому числі з різними контейнерними судноплавними лініями та від імені судноплавної лінії, яка фактично здійснює морське перевезення вантажу, збирати винагороду за перевезення вантажу), укладає договори на перевезення вантажів автотранспортом , здійснює розрахунки з транспортними та іншими організаціями. В свою чергу, вантажоодежувач відшкодовує експедитору фактичні витрати по здійсненню зобов`язань за договором. Оплата послуг заданим договором здійснюється на підставі виставлених рахунків.

Отже, ТОВ «БІ ЕС ЕЙ ЮКРЕИН ЛТД» у повній відповідності з умовами договору №11/06/19/01 від 11.06.2019 виставлено рахунок №02259/2021 від 15.03.2021 на оплату перевезення вантажу, який і був наданий митниці.

Аналізуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач під час митного оформлення надав необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів, водночас відповідач не довів наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товару, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність оскаржуваного рішення.

З огляду на встановлені у справі обставини, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Таким чином, суд, переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сумська митниця - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 25.01.2022 по справі № 480/8673/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.С. ЧалийСудді В.В. Катунов І.М. Ральченко Повний текст постанови складено 18.09.2023 року