Постанова

від 03.08.2023 по справі 910/74/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2023 р. Справа№ 910/74/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Козир Т.П.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 03.08.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Себ Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 31.03.2023

у справі № 910/74/23 (суддя Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Розвиток"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Себ Україна"

про стягнення 694 150,66 грн.

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Розвиток» (надалі - ТОВ «Розвиток») звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Себ Україна» (надалі - ТОВ «Груп Себ Україна») про стягнення 694 150,66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором №24/03-14 від 01.04.2014, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 592 398,01 грн. та пені у розмірі 102 757,65 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2023 у справі №910/74/23 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп Себ Україна» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Розвиток» заборгованість у розмірі 592 398 (п`ятсот дев`яносто дві тисячі триста дев`яносто вісім) грн. 01 коп., пеню у розмірі 102 752 (сто дві тисячі сімсот п`ятдесят дві) грн. 65 коп. та судовий збір у розмірі 10 427 (десять тисяч чотириста двадцять сім) грн. 26 коп.

В оскаржуваному рішенні місцевий суд встановив, що грошова сума, яку відповідач має сплатити на користь позивача на підставі підпункту «б» п. 8.4 Договору, є грошовим зобов`язанням, яке виникає за умови настання певних обставин, а саме дострокового розірвання відповідачем замовлення послуги у період починаючи з дати підписання замовлення послуги та раніше кінця початкового періоду послуги, при цьому розмір такого грошового зобов`язання залежить від моменту дострокового розірвання. Крім того, суд стягнув пеню, нараховану відповідно до п. 6.12 договору та зазначив про відсутність підстав для застосування строків позовної давності.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Себ Україна" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 31.03.2023 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо тлумачення неустойки за п. 8.4 договору, як грошового зобов`язання, а висновок суду про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості не відповідає обставинам справи. Також апелянт зазначає, що строк позовної давності сплинув 28.02.2020, оскільки позовна давність за стягнення неустойки визначена законодавством у один рік та відраховується з дати припинення договору.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2023 апеляційну скаргу у справі № 910/74/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2023 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги.

Розгляд справи відкладався.

На адресу суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній зазначив про необґрунтованість апеляційної скарги, при цьому позивач наголосив, що укладаючи додаткову угоду А2, сторони погодили внести зміни до базового договору, зокрема щодо початкового періоду послуги, а тому доводи апелянта, що додаткова угода А2 не є новим замовленням не відповідають обставинам справи.

Також, в судовому засіданні представник відповідача подав тези виступу у судовому засіданні в письмовому вигляді, які долучені судом до матеріалів справи.

В судове засідання 03.08.2023 з`явилися представники сторін. Представник відповідача підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги і просив її відхилити.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

01.04.2014 між ТОВ «Розвиток» (провайдер) та ТОВ «Груп Себ Україна» (замовник) укладено базовий договір про надання послуг №24/03-14 (надалі - «Договір»), відповідно до якого сторони дійшли згоди, що цей договір і пов`язані з ним замовлення послуг, встановлюють терміни і умови, згідно з якими провайдер надаватиме послуги замовнику. Сторони узгодили, що Замовник може час від часу замовляти послуги у провайдера на умовах викладених нижче та описаних у додатках. Умови, встановлені договором є дійсними для кожного замовлення послуги яке було отримано та погоджено провайдером якщо замовлення послуги не передбачає інших умов.

Пунктом 2.6 Договору передбачено, що провайдер забезпечує технічне обслуговування телекомунікаційних послуг для замовника. Перед здійсненням робіт з технічного обслуговування провайдер інформує замовника у письмовій формі про початок робіт з технічного обслуговування та їх заплановану тривалість згідно з процедур, визначених у цьому Договорі.

Відповідно до п. 3.3 та 3.7 Договору сторони погодили, що замовник повертає обладнання провайдера у належному робочому стані по закінченню терміну дії замовлення послуги або іншої узгодженої дати. Замовник несе відповідальність за будь-яке можливе пошкодження обладнання провайдера послуг під час його знаходження під наглядом замовника.

Протягом періоду дії договору замовник користується телекомунікаційними послугами, використовуючи відповідним чином сертифіковане кінцеве обладнання.

Згідно із п. 4.1.1 Договору провайдер повинен надати послугу, вказану в окремому замовленні послуги, на весь вказаний у ній початковий період послуги. Після завершення початкового періоду, замовлення автоматично подовжується кожний раз на один місяць на невизначений період часу - якщо інше не вказане у замовленні послуги.

Якщо договір підписано сторонами запити на телекомунікаційні та інші послуги повинні виконуватися замовником у письмовій формі шляхом заповнення замовлення послуги, що надається провайдером. Замовлення послуги має містити усі необхідні дані (п. 4.1.3 Договору).

Відповідно до п. 4.2.1 Договору у випадку припинення замовлення послуги однією із сторін в односторонньому порядку замовник зобов`язаний: негайно припинити користування послугами, обладнанням та пристроями що надавались згідно цього замовлення послуги; надати провайдерові доступ до місця замовника для демонтажу пристроїв та обладнання.

Згідно з п. 4.2.3 Договору провайдер зобов`язується демонтувати обладнання та пристрої протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту дострокового припинення або закінчення терміну дії відповідного замовлення послуги, за виключенням випадків, коли дії замовника зроблять демонтаж обладнання та пристроїв неможливим протягом вказаного терміну.

Згідно з п. 6.12 - 6.14 Договору провайдер може стягувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного замовником зобов`язання за кожний день прострочення (п. 6.12).

Суми, які періодично повторюються або не повторюються, а також разова плата, підлягають сплаті замовником провайдеру за цим договором і мають сплачуватися повністю без будь-яких відрахувань (за винятком випадків, коли це вимагається законом) в найближчий платіжний день після 30 календарних днів з дати акту здавання-приймання послуги надані провайдером. Більш детальні умови оплати разова плати можуть бути описані у Замовленні послуги (п. 6.13 Договору).

Без шкоди іншим правам, провайдер має право у будь-який час на свій розсуд розірвати замовлення послуги або призупинити надання відповідної послуги із негайними наслідками, шляхом письмового повідомлення замовника якщо:

(а) замовник не здійснює платежі протягом 30 днів після отримання офіційного письмового повідомлення від провайдера про затримання платежів, або

(б) по відношенню до майна замовника порушено процес про неспроможність (або у порушенні такого процесу відмовлено через відсутність майна), або існують передумови для цього (п. 6.14 Договору).

Пунктом 8.1 та 8.2 Договору сторони погодили, що цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє невизначений термін і може бути припинений будь-якою із Сторін із письмовим попередженням іншої сторони за один місяць наперед. Незважаючи на припинення цього договору, усі умови та положення Договору продовжують діяти на всі активні замовлення послуг до їх повного виконання або припинення.

Припинення конкретної або усіх замовлень послуг не має дії на дійсність договору. Будь-яке положення цього договору або припиненого замовлення послуги, яке передбачає виконання або дотримання після будь-якого завершення, продовжує діяти і зберігає юридичну силу.

У відповідності до п. 8.3.1 та 8.3.2 Договору кожна сторона договору може припинити конкретне замовлення послуги після завершення її початкового періоду із тридцяти денним письмовим попередженням. Замовлення послуги буде припинено на 30-й день після доставки повідомлення про скасування якщо не передбачено інше інших умов (п. 8.3.1).

Додатково до п. 8.3.1 без шкоди іншим правам провайдер має право у будь-який час на свій розсуд розірвати замовлення послуги або призупинити надання відповідної послуги із негайними наслідками шляхом, письмового повідомлення замовника згідно п. 6.14 цього договору (п. 8.3.2).

Якщо замовник розриває замовлення послуги у період починаючи з дати підписання замовлення послуги та раніше кінця початкового періоду послуги, зазначеного у Замовленні послуги інакше, ніж описано в п. 8.3.3 замовник повинен а) надіслати повідомлення провайдеру за 30 днів до скасування і б) оплатити усі заборгованості щодо виплат за замовленням послуги за термін який дорівнює початковому періоду послуги, що вважається єдиною мірою, яка може бути застосована провайдером як наслідок такого передчасного розірвання протягом початкового періоду послуги. У такому випадку дане Замовлення Послуги припиняє свою дію на 30-й день після отримання повідомлення про скасування, якщо не передбачено інше.

Якщо початковий період послуги минув, замовник може припинити відповідне замовлення послуги за умови надіслання письмового повідомлення щонайменше за 30 днів, а замовлення послуги припиняє діяти на 30-й день після отримання такого повідомлення, якщо не визначено інше (п. 8.4 Договору).

У відповідності до п. 10.1 Договору цей договір, включаючи додатки до нього, містить повну домовленість між сторонами по відношенню до його предмета і замінює собою всі попередні договори, переговори, пропозиції та домовленості між ними стосовно предмета цього договору.

Відповідно до додатку №1 замовлення послуги сторони погодили, що термін договору становить 3 роки.

Додатковою угодою А1 від 08.05.2015 до базового договору про надання послуг №24/03-14 від 01.04.2014, сторони дійшли згоди викласти пункт «Додаткова інформація» замовлення послуги №1 наступним чином:

Щомісячна плата за послуги (без ПДВ 20%), буде розраховуватись як еквівалент 490,00 Євро у гривні по курсу Національного Банку України на останній день місяця у якому надається послуга. Прямий доступ до Інтернет по наземному каналу включаючи / 30 IP адреси: 80.78.63.49; 80.78.63.50.

Додатковою угодою А2 від 29.05.2018 до Базового договору про надання послуг №24/03-14 від 01.04.2014, сторони узгодили наступне:

- модернізувати пропускну здатність послуги підключення до мережі інтернет по формі замовлення послуги №1 до базового договору про надання послуг №24/03-14 від 01.04.2014 до 20Мбіт/сек.

Після підписання Акту технічного приймання модифікованої послуги до експлуатації буде встановлена щомісячна плата в розмірі 21 127,80 грн. (включно ПДВ 20%), що є еквівалентом 690,00 Євро (шістсот дев`яносто євро 00 євроцентів) по курсу Національного Банку України, станом на 25 травня 2018 року. Фактична місячна вартість буде визначатись по курсу гривні до євро, встановленого Національним Банком України на останній день відповідного місяця, у якому надається послуга шляхом множення зазначеного курсу на 690,00 євро та відображенням зазначеної суми у відповідному Акті.

Встановити початковий період послуги у 36 місяців, підписання акту технічного приймання нової послуги до експлуатації.

Відповідач у відповідності до акту технічного приймання послуги до експлуатації до додаткової угоди А2 від 01.07.2018 прийняв результат тестування.

ТОВ «Груп Себ Україна» листом б/д за вих. №2501/05 повідомило ТОВ «Розвиток» про припинення дії договору та зазначило, що останнім днем дії договору вважати 28.02.2019.

Спір у справі виник у зв`язку із наявністю, на думку позивача, підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді неустойки та пені з огляду на невиконання умов п. 8.4 Договору в частині оплати виплат за замовленням послуги за термін, який дорівнює початковому періоду послуги.

Укладений між сторонами Договір є договором надання послуг, а тому права та обов`язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За твердженням позивача, замовлення послуги №1 у редакції додаткової угоди А2 від 29.05.2018 має новий початковий період послуги, який дорівнює 36 місяців, зокрема, від 01.07.2018 до 30.06.2021, разом з тим, датою розірвання Договору та замовлення послуги №1 у редакції додаткової угоди А2 від 29.05.2019 є 28.02.2019.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 у справі №910/2675/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022, встановлено факт припинення дії Договору та замовлення послуги №1 як це передбачено п. 8.4 Договору, при цьому, зауважено, що відсутність доказів виконання відповідачем підпункту «б» п. 8.3.3 в частині оплати виплат за замовленням послуги за термін, який дорівнює початковому періоду послуги не спростовує припинення замовлення послуги №1.

Також, апеляційним судом в своїй постанові від 21.11.2022, колегія суддів звернула увагу на зміст п. 8.4 Договору та листів, надісланих позивачеві відповідачем, з яких вбачається, що замовник мав на меті не лише припинити дію Договору, а й надання послуг відповідно до Замовлення послуг №1, відповідно, тривалість надання таких послуг за Замовленням послуг №1 у редакції Додаткової угоди А2 становить час від дати підписання акту технічного приймання послуги до експлуатації - з 01.07.2018 і до дати припинення замовником дії договору та замовлення послуг №1, - до 28.02.2019. Тобто, з 28.02.2019 Замовлення послуг №1 не є активним у зв`язку з припиненням його дії Замовником, а тому відсутні правові підстави для застосування п. 8.3 до спірних правовідносин сторін.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Таким чином, обставини, встановлені у господарській справі №910/2675/22, мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

Отже, у вказаній справі встановлено факт припинення дії Договору та замовлення послуги №1 з 28.02.2019 внаслідок односторонньої відмови замовника від подальшого користування послугами за Договором.

В даному випадку спір стосується стягнення коштів на підставі п. 8.4 Договору у зв`язку з невиконанням відповідачем підпункту «б» в частині оплати виплат за замовленням послуги за термін, який дорівнює початковому періоду послуги, тобто суттєвим є визначення, зокрема, періоду початкового періоду послуги.

Системний аналіз умов Договору та пункту 3 додаткової угоди А2 від 01 липня 2018 року дає підстави для висновку про те, що початковим періодом послуги було встановлено період в 36 місяців з дати підписання акту технічного приймання нової послуги до експлуатації, тобто з 01.07.2018 до 30.06.2021.

Таким чином, відповідачем в односторонньому порядку розірвано замовлення послуги раніше кінця початкового періоду послуги інакше, ніж описано в п. 8.3.3, а відтак ТОВ «Груп Себ Україна», в силу положень підпункту «б» п. 8.4 Договору, зобов`язано, зокрема, оплатити усі заборгованості щодо виплат за замовленням послуги за термін який дорівнює початковому періоду послуги.

При цьому, за умовами п. 8.4 Договору сторони дійшли згоди, що така оплата є єдиною мірою, яка може бути застосована позивачем як наслідок такого передчасного розірвання протягом початкового періоду послуги.

В даному випадку, обов`язок оплатити усі заборгованості щодо виплат за замовленням послуги за термін, який дорівнює початковому періоду послуги, мав бути виконаний відповідачем не пізніше наступного дня після дати припинення Договору та замовлення послуги, тобто не пізніше 01.03.2019.

Виходячи із умов п. 2 додаткової угоди А2 від 01 липня 2018 року сторони дійшли згоди про те, що фактична місячна вартість буде визначатись по курсу гривні до євро, встановленого Національним Банком України на останній день відповідного місяця, у якому надається послуга шляхом множення зазначеного курсу на 690,00 євро та відображенням зазначеної суми у відповідному Акті.

Отже, відповідач зобов`язаний був оплатити заборгованість щодо виплат за замовленням послуги за термін, який дорівнює початковому періоду послуги, у розмірі 592 398,01 грн., що розрахована виходячи із періоду заборгованості, який становить 28 місяців (з 01.03.2019 по 30.06.2021), офіційного курсу НБУ Євро до гривні станом на 01.03.2019 у розмірі 3066,2423 грн. за 100 Євро.

Позивач стверджує, що вказана сума заборгованості є неустойкою, проте суд не погоджується з таким твердженням виходячи з наступного.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно з ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З чого слідує, що неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується саме у разі порушення зобов`язання, проте в даному випадку відповідач скористався передбаченим умовами Договору правом на дострокове припинення Договору, тобто, фактично в цій частині відповідач не є таким, що порушив зобов`язання.

На переконання суду, грошова сума, яку відповідач має сплатити на користь позивача на підставі підпункту «б» п. 8.4 Договору, є грошовим зобов`язанням, яке виникає за умови настання певних обставин, а саме дострокового розірвання відповідачем замовлення послуги у період починаючи з дати підписання замовлення послуги та раніше кінця початкового періоду послуги, при цьому розмір такого грошового зобов`язання залежить від моменту дострокового розірвання.

У своїй постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 592 398,01 грн. на підставі підпункту «б» п. 8.4 Договору, яка відповідачем не спростована, обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 102 752,65 грн., за прострочення виконання грошового зобов`язання за загальний період з 01.04.2019 до 30.09.2019.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.12 Договору провайдер може стягувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного замовником зобов`язання за кожний день прострочення.

Здійснивши перевірку розрахунку пені, колегія суддів дійшла висновку, що він є арифметично вірний та обґрунтований.

Щодо позовної давності.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; 6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом до суду 30.12.2022.

Однак, суд зазначає, що відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який у свою чергу постановами Кабінету Міністрів України №239 від 25.03.2020, №392 від 20.05.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020, №405 від 21.04.2021, №611 від 16.06.2021 неодноразово продовжено. Постановою Кабінету Міністрів України №611 від 16.06.2021 строк дії карантину встановлено до 31.08.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 (з урахуванням внесених змін) продовжено на території України дію карантину до 30.04.2023.

З огляду на те, що строк позовної давності продовжується на період дії карантину, суд дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України міститься у постанові Верховного Суду від 06.05.2021 у справі №903/323/20.

Щодо доводів апелянта з приводу невірного визначення місцевим судом строків позовної давності, то апеляційний суд зазначає, що як встановлено судом позовна вимога про стягнення 592 398, 01 грн на підставі п. 8.4 договору не неустойкою у розумінні чинного законодавства, а тому перебіг позовної давності починається з 28.02.2019 і триває три роки відповідно до ст. с. 257 ЦК України з урахуванням продовження такого строку на період дії карантину. Щодо застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені, то в даному випадку застосовується позовна давність у один рік відповідно до ст. 258 ЦК України, проте нарахування пені починається з 01.04.2019 і закінчення його також припадає на час дії карантинних обмежень та продовжується.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивач всупереч приписам ч. 3 ст. 126 та п. 1) абз. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України не подав до суду жодного документу (ні детального опису робіт (наданих послуг), ні складеного клієнтом та адвокатським об`єднанням акту наданих послуг, ні виставленого рахунку із переліком виконаних робіт, наданих послуг), з якого було б можливо встановити які саме роботи були виконані (послуги були надані) адвокатом та в якому обсязі з метою захисту та представництва інтересів позивача. Також, позивачем не було подано до суду заяву про надання відповідних доказів на підтвердження понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Ненадання переліку послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом, є однією із підстав для відмови у розподілі витрат на професійну правничу допомогу в заявленій сумі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №904/8308/17.

З огляду на наведене, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні відповідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також позивачем не було заявлено про подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, місцевий суд обґрунтовано відмовив у стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду та відповідно скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються судом на апелянта у відповідності до статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Себ Україна" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2023 у справі №910/74/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Груп Себ Україна".

Матеріали справи №910/74/23 повернути суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.08.2023 після виходу суддів Коробенка Г.П. та Козир Т.П. з відпустки.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Т.П. Козир

Г.А. Кравчук