Ухвала

від 19.09.2023 по справі 300/4659/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

"19" вересня 2023 р.справа № 300/4659/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Могили А.Б.,

розглянувши подані представником відповідача заяву про закриття провадження у справі та клопотання про передачу справи за підсудністю у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовною заявою до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти про визнання протиправним та скасування рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти №16 (29) від 24.05.2023 та рішення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 27.06.2023 про виявлення порушення академічної доброчесності у вигляді академічного плагіату у дисертації ОСОБА_2 на тему «Інститут уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду 1932-1933 років в УСРР».

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Від відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі. Свою позицію з посиланням на судове рішення Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021 в справі №640/11680/21, обґрунтовує тим, що даний спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Вказує, що Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти не є суб`єктом владних повноважень, оскільки не здійснює державно-владних повноважень та не відповідає критеріям визначених чинним законодавством, як орган державної влади (т.1, а.с.149-153).

Пізніше, відповідачем подано клопотання про передачу справи за підсудністю. Дане клопотання обґрунтоване тим, що відповідач не є органом державної влади, а є постійно діючим колегіальним органом, юридичною особою публічного права, отже у позивача відсутнє право на альтернативну територіальну підсудність. Дана справа має бути передана до суду за місцезнаходження відповідача, тобто до Київського окружного адміністративного суду (т.1, а.с.169-171).

Відповідач також скористався правом подання відзиву на позовну заяву, у якому також просив закрити провадження у справі (т.1, а.с.172-190).

У відповіді на відзив позивач з приводу непідсудності даного спору адміністративному суду зазначила, що Національне агентство є юридичною особою публічного права, засновником якої є держава (т.2, а.с.95-129).

Суд, розглянувши наявні документи і матеріали, виходить з такого.

Частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Зі змісту п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.

Разом з тим, положеннями ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права та охоронювані законом інтереси рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії чи бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Предметом оскарження у цій справі є рішення Комітету з питань етики Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти №16 (29) від 24.05.2023 та рішення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти від 27.06.2023 про виявлення порушення академічної доброчесності у вигляді академічного плагіату у дисертації О.Стасюк на тему «Інститут уповноважених у здійсненні Голодомору-геноциду 1932-1933 років в УСРР».

Згідно ст. 67 Закону України "Про освіту" органом із забезпечення якості освіти є: центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти; постійно діючий колегіальний орган у сфері забезпечення якості вищої освіти - Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.

Так, ст. 17 Закону України "Про вищу освіту" Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є постійно діючим колегіальним органом. Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є юридичною особою публічного права, яка діє згідно з цим Законом і статутом, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про вищу освіту" управління у сфері вищої освіти у межах своїх повноважень здійснюється, зокрема, Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти.

У ст. 18 Закону України "Про вищу освіту" та п.п. 9 - 11 Статуту, які визначають його повноваження, встановлено, що Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти в тому числі:

1) розробляє положення про акредитацію освітніх програм, положення про інституційну акредитацію закладів вищої освіти, положення про акредитацію незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти, положення про Апеляційну палату, а також зміни до них і подає їх для затвердження до центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки; 2) аналізує якість освітньої діяльності закладів вищої освіти; 3) проводить інституційну акредитацію; 5) здійснює постакредитаційний моніторинг; 6) проводить акредитацію освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти; 61) вносить інформацію до Єдиної державної електронної бази з питань освіти про сертифікати (офіційні рішення) про акредитацію освітніх програм, видані іноземними акредитаційними агентствами чи агентствами забезпечення якості вищої освіти, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; 7) формує критерії оцінки якості освітньої діяльності, у тому числі наукових здобутків, закладів вищої освіти України, за якими можуть визначатися рейтинги закладів вищої освіти України; 8) розробляє порядок присудження ступеня доктора філософії та скасування рішення разової спеціалізованої вченої ради закладу вищої освіти, наукової установи про присудження ступеня доктора філософії та подає його на схвалення до центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки; 10) акредитує незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти, веде їх реєстр; 11) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Отже з переліченого чітко вбачається, що Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти є постійно діючим колегіальним органом, уповноваженим Законом України "Про вищу освіту" на реалізацію державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти та виконує владні управлінські функції.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що функції Агентства як органу управління у сфері вищої освіти мають, як владний характер (результати здійснення яких мають обов`язковий характер для учасників правовідносин у сфері вищої освіти), так і такі, що не містять владної складової, зокрема, результати здійснення яких підлягають погодженню чи затвердженню Урядом чи центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Таким чином Агентство, вчиняючи на виконання покладених на нього законом повноважень з реалізації державної політики у сфері забезпечення якості вищої освіти діяння чи приймаючи рішення (індивідуальні акти), які не вимагають погодження чи затвердження та є обов`язковими для учасників правовідносин у сфері вищої освіти, діє як суб`єкт владних повноважень при здійсненні владних управлінських функцій.

Як уже зазначалося судом вище, спірними в цій справі є як рішення Нацагенства так і рішення Комітету з питань етики, яке являється одним із структурних підрозділів Нацагенства.

Національне агентство в особі зазначеного Комітету наділено спеціальною компетенцією з розгляду звернень щодо наявності академічного плагіату в дисертаційних дослідженнях. За результатами перевірки, проведеної на підставі такого звернення, Комітет повинен скласти відповідний висновок та подати його до Національного агентства для прийняття ним рішення з приводу скасування присудженого особі наукового ступеня.

Суд звертає увагу, що відповідачем у даній справі є не безпосередньо Комітет, а Нацагентство в особі Комітету, тобто в особі структурного підрозділу, безпосередньо яким вчинено спірні дії та прийнято одне з оскаржуваних рішень, що відповідає вимогам пункту 9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Посилання відповідача на судове рішення в справі №640/11680/20 є недоречним, по скільки правовідносини хоча й подібні, однак відповідачем у цьому спорі виступає не Нацагенство, а Комітет з питань етики.

Комітет з питань етики діє у складі Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. При цьому, хоча Комітет й наділений виключними повноваженнями в питаннях академічного плагіату, він не є окремим суб`єктом владних повноважень, з урахуванням чого відповідачем в даній справі є Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, до відання якого належить Комітет з питань етики.

Разом з тим, як було встановлено вище, відповідачем у цій справі є колегіальний орган в особі його структурного підрозділу, який наділений певними владно-розпорядчими повноваженнями, що у межах виниклих у цій справі спірних правовідносин були реалізовані по відношенню до позивача шляхом вчинення спірних дій та призвели до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів. Тобто, між сторонами в цій справі виникли саме публічно-правові відносини, засновані на принципі влади та підпорядкування.

Водночас, між сторонами відсутні жодні ознаки юридичної рівності, яка є одним з основних визначальних критеріїв приватно-правових відносин.

Таким чином, суд відхиляє як необґрунтовані та безпідставні вищенаведені доводи відповідача про те, що цей спір не стосується публічних правовідносин та не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням цього, не підлягає задоволенню і заявлене клопотання відповідача про передачу справи до Київського окружного адміністративного суду.

Поняття "підсудність" розкривається законодавцем у параграфі 3 глави 2 розділу І Кодексу адміністративного судочинства України та визначається останнім як територіальна юрисдикція, питання якої врегульовані приписами статей 25-30 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 25 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 26 Кодексу адміністративного судочинства України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України встановлює декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місця проживання чи місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача).

Отже, якщо предметом адміністративного позову є оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи, то позивач може застосувати альтернативну підсудність.

Тобто, такий спір може бути розглянуто адміністративним судом за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача.

Отже, в урахуванням того, що даний спір є публічно-правовим, а також наявність необхідної умови для застосування положень ч. 1 ст. 25 Кодексу адміністративного судочинства України, яка визначає можливість визначення підсудності справи за вибором позивача, зареєстрованого місця проживання на території Івано-Франківської області, підстави для передачі справи до Київського окружного адміністративного суду, відсутні.

Керуючись статтями 5, 25, 26, 238 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви про закриття провадження у справі, клопотання про передачу справи за підсудністю, поданих представником відповідача у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти про визнання протиправними та скасування рішень, відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.