Постанова

від 19.09.2023 по справі 420/36/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/36/23Перша інстанція: суддя Свида Л.І.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернулася із позовом до Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства, в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2022 року по 24.11.2022 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача 94428,67 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2022 року по 24.11.2022 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позову вказувала, що наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 28.06.2022 року №224-к позивача звільнено з посади заступника начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства завідувача сектору економіки, фінансування та планування 15.07.2022 року. Херсонському обласному управлінню лісового та мисливського господарства визначено провести всі необхідні розрахунки, передбачені законодавством. Днем звільнення позивача є 15.07.2022 року, однак в день звільнення ОСОБА_1 не виплачено жодних грошових коштів. 23.11.2022 року від відповідача надійшли кошти на рахунок позивача в сумі 313,41 грн. та 24.11.2022 року в сумі 68158,97 грн. Таким чином відповідач здійснив виплату сум, належним позивачу при звільнені 24.11.2022 року. Листом від 01.12.2022 року №01-04/57 відповідач повідомив позивачу про те, що 23.11.2022 року та 24.11.2022 року Управлінням здійснено виплату сум, нарахованих в день звільнення шляхом здійснення перерахунку коштів на картку.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року позовна заява ОСОБА_1 до Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2022 року по 24.11.2022 року, стягнення з відповідача на користь позивача 94428,67 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2022 року по 24.11.2022 року, стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10000 грн. задоволена частково.

Визнана протиправною бездіяльність Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2022 року по 23.11.2022 року.

Стягнуто з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2022 року по 23.11.2022 року у розмірі 66740 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

Стягнуто з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 грн.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Херсонське обласне управління лісового та мисливського господарства подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішенняі та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про відсутність вини у несвоєчасній виплаті у зв`язку з блокуванням казначейством токенів, відсутність керівника та воєнними діями на території м. Херсон.

Також апелянт зазначає про ненадання позивачем жодних документальних підтверджень щодо моральних страждань та необгрунтування розміру моральної шкоди.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач посилається на правомірність оскаржуваного рішення та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суд встановив, що Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №224-к від 28.06.2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства завідувача сектору економіки, фінансування та планування 15.07.2022 року за угодою сторін на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 та ст. 86 Закону України Про державну службу. Херсонському обласному управлінню лісового та мисливського господарства наказано провести всі необхідні розрахунки, передбачені законодавством (аркуш справи 30).

Однак, Херсонським управлінням лісового та мисливського господарства проведено повний розрахунок з позивачем 23.11.2022 року та 24.11.2022 року шляхом здійснення перерахунку коштів на карту.

На звернення позивача до Урядової гарячої лінії від 26.07.2022 року №ПО-14333057 щодо невиплати розрахункових коштів при звільненні листом від 08.08.2022 року Державне агентство лісових ресурсів України повідомило позивачу про те, що з 24.02.2022 року у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України м. Херсон опинилося в зоні активних бойових дій в результаті чого місто тимчасово захоплене окуповане, що унеможливлює повноцінну роботу Управління. Станом на 21.07.2022 року Держлісагентство направило на погодження кандидатуру на начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства в Херсонську ОДА та Міндовкілля (аркуші справи 31-32).

Листом від 23.08.2022 року №05-40/4094-22 Державне агентство лісових ресурсів України на звернення позивача до Урядової гарячої лінії від 12.08.2022 року №ПО-14413533 щодо невиплати розрахункових коштів при звільненні повідомило позивача про те, що у листі Держлісагентства від 08.08.2022 року №05-40/3734-22 надано роз`яснення щодо ситуації яка склалася в Херсонському обласному управлінні лісового та мисливського господарства у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. З 17 серпня 2022 року приступив до виконання обов`язків начальник Управління, якому доручено невідкладно вжити необхідних заходів, передбачених законодавством щодо забезпечення розрахунків із заробітної плати та інших виплат із співробітниками Управління. Крім того, позивачу повідомлено, що відповідно до ч. 11 ст. 13 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України на тимчасово окупованій території особа не несе юридичної відповідальності за невиплату або за затримку виплати заробітної плати працівникам, передбаченої законодавством України, якщо така невиплата (затримка) виникла внаслідок тимчасової окупації (обставин непереборної дії) (аркуш справи 33).

Також Управлінням Держпраці у Миколаївській області листом від 05.09.2022 року надані позивачу роз`яснення на звернення до Веб-сайту Урядового контактного центру щодо невиплати належних при звільненні коштів. В роз`ясненнях повідомлено позивачу про те, що на даний час Управління не може здійснити захід контролю з питань оплати праці в Херсонському обласному управлінні лісового та мисливського господарства, оскільки, установа територіально знаходиться в Херсонському районі, Херсонської області, яка станом на дату розгляду звернення є тимчасово окупованою територією відповідно до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 23 серпня 2022 року, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року №75. Крім того, позивачу повідомлено про те, що з метою всебічного розгляду її звернення державним інспектором Управління отримано пояснення від першого заступника начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства. За його поясненнями позивачу нараховані належні при звільненні кошти. 13 липня 2022 року платіжне доручення для перерахунку коштів було підписано та передано до Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області. Казначейством прийнято рішення щодо залишення платіжного доручення без розгляду, оскільки постало питання щодо легітимності підписів на документах наданих до служби. 17.08.2022 року призначено нового начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства, який після врегулювання питань щодо оформлення електронного підпису здійснить виплату належних позивачу при звільнені коштів. Також позивачу повідомлено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю в частині відносин, врегульованих Законом №2136. В Законі №2136 зазначено, що роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Разом з тим, ч. 3 ст. 10 Закону №2136 визначено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства, відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону №2136. І хоча закон допускає порушення строків оплати внаслідок бойових дій або дії інших обставин непереборної сили, це не звільняє роботодавця від обов`язку виплати належних коштів працівникові. Також повідомлено, що згідно Положення про Державну службу України з питань праці, державні інспектори не наділені повноваженнями щодо витребування грошових коштів на користь працівника. В примусовому порядку належні працівникові грошові кошти можливо стягнути лише в судовому порядку (аркуші справи 34-36).

Листом від 10.11.2022 року Державне агентство лісових ресурсів України на звернення позивача до Урядової гарячої лінії від 31.10.2022 року №ПО-14740084/Д1 щодо невиплати розрахункових коштів при звільненні повідомило позивача про те, що 24.02.2022 року у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України м. Херсон опинилося в зоні активних бойових дій в результаті чого місто тимчасово захоплене окуповане, що унеможливлює повноцінну роботу Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства. Відповідно до наказу Держлісагентства від 15.08.2022 року №323-к 17 серпня 2022 року приступив до виконання обов`язків начальник Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства ОСОБА_2 , якому доручено невідкладно вжити необхідних заходів, передбачених законодавством, щодо забезпечення розрахунків із заробітної плати та інших виплат із співробітниками Управління. Керівництвом Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства не забезпечено дієвих заходів щодо погашення заборгованості із виплати заробітної плати. Держлісагентство наказом від 21.09.2022 року №375-к утворило дисциплінарну комісію для здійснення дисциплінарного провадження щодо начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства ОСОБА_2 та звільнило його наказом №412-к від 20.10.2022 року. З метою вжиття заходів із виплати заборгованості із заробітної плати працівникам Управління Держлісагентство наказом від 02.11.2022 року №426-к поклало з 03.11.2022 року тимчасове виконання обов`язків начальника Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на начальника відділу лісового господарства, охорони та захисту лісу цього Управління ОСОБА_3 , якій доручено невідкладно вжити необхідних заходів щодо забезпечення розрахунків заробітної плати та інших виплат із співробітникам Управління. Разом з тим, відповідно до ч. 11 ст. 13 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України на тимчасово окупованій території особа не несе юридичної відповідальності за невиплату або за затримку виплати заробітної плати працівникам, передбаченої законодавством України, якщо така невиплата (затримка) виникла внаслідок тимчасової окупації (обставин непереборної дії) (аркуш справи 37).

Крім того, листом від 14.11.2022 року Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України повідомило позивачу на його звернення на Урядову гарячу лінію з приводу затримки виплати розрахункових коштів при звільненні про те, що відповідно до ч. 11 ст. 13 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України на тимчасово окупованій території особа не несе юридичної відповідальності за невиплату або за затримку виплати заробітної плати працівникам, передбаченої законодавством України, якщо така невиплата (затримка) виникла внаслідок тимчасової окупації (обставин непереборної дії) (аркуші справи 38-39).

Отримавши 23.11.2022 року та 24.11.2022 року заробітну плату, позивач звернувся до Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства із заявою про надання розрахункового листа та повідомлення про нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку і в які строки позивач отримає кошти (аркуш справи 40).

Листом від 01.12.2022 року №01-04/57 Херсонське обласне управління лісового та мисливського господарства повідомило позивачу про те, що територіальна громада, в якій територіально знаходиться Управління є тимчасово окупованою територією (наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року №75 зі змінами). Згідно із ч. 4 ст. 10 Закону України Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, у разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства. 23.11.2022 року та 24.11.2022 року Управлінням здійснено виплату сум, нарахованих в день звільнення, шляхом здійснення перерахунку коштів на карту. Нарахування середнього заробітку управлінням не здійснювалося (аркуш справи 41).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з наявності всіх підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2022 року по 23.11.2022 року у розмірі 66740 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Згідно до ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з положеннями частини першої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Як зазначалося вище, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, обов`язок з виплати середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП виникає у роботодавця саме у разі не проведення зі звільненим працівником розрахунку у день звільнення. При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що у такому випадку момент розрахунку зі звільненим працівником визначає виключно кінцеву дату періоду, за який має бути виплачений середній заробіток. Обставина того, що станом на час вирішення спору компенсацію середнього заробітку не здійснено, не позбавляє працівника права на її отримання та не перешкоджає органу, який розглядає спір, притяти рішення щодо виплати цієї компенсації (середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені).

При виборі способу захисту позовних вимог у тому числі і щодо розміру належного відшкодування, колегія суддів виходить із такого.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 по справі № № 761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У даній справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на своєчасну належну оплату праці, просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2022 року по 24.11.2022 року.

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 №100 (далі - Порядок №100) передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період .

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач 24.11.2022 року фактично провів повністю розрахунок з позивачкою.

Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі ст. 117 КЗпП України.

Кількість робочих днів у період з 15.07.2022 року по 24.11.2022 року становить 95 днів.

Згідно змісту довідки про доходи ОСОБА_1 №01-04/69 від 12.12.2022 (а.с. 44), розмір заробітної плати, виплаченої позивачці за останні два місяці перед звільненням (15.07.2022 року), за травень червень 2022 року (останні два місяці, що передували звільненню) складає у загальному розмірі 18459,95 грн., кількість робочих днів за період травень - червень 2022, складає 44 календарних дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становила 296,82 грн. (18459,95 грн. / 44 дня = 419,54 грн.). Отже, середній заробіток за час затримки виплат (95 днів) 95 днів х 296,82 грн. = 39856,30 грн.

Разом з тим, апеляційний суд вважає необхідним застосувати принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дій відповідача щодо її виплати, що узгоджується і з позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17, від 17.01.2019 у справі №2-1579/11.

Істотність частки компенсації за невикористану відпустку в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 18459,95 грн./ 39856,30 грн. (сума грошової компенсації за відпустки та чергування у пожежонебезпечний період/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,4631.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 419,54 грн. (середньоденна заробітна плата) х 0,4631 х 95 (кількість днів затримки розрахунку) = 18457,45 грн.

Таким чином, враховуючи справедливий і розумний баланс між інтересами позивача і відповідача, а також враховуючи те, що стягнення компенсації у розмірі 94428,67 грн. за несвоєчасну виплату заборгованості у загальному розмірі 39856,30 грн., на переконання суду, є явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивачки, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачці у розмірі 18457,45 грн., як належна сатисфакція майнових прав позивача за встановлених обставин.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 10 000 грн., суд враховує наступне.

Згідно ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачкою не надано суду доказів наявності шкоди, або наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправною бездіяльністю відповідача та вини останнього в її заподіянні, фактів заподіяння позивачці моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну їй шкоду та з чого вона при цьому виходить. Також позивачкою у позові не обґрунтовано розмір моральної шкоди.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.2 ст.73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню частково.

Стосовно витрат на правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції, встановлено, що між позивачем та адвокатом Білецьким О.В. укладено договір про надання правової допомоги від 15.12.2022 (а.с. 47-48), відповідно до якого позивач повинна сплатити 1000 грн. за складання позовної заяви.

Як зазначила позивач, нею були понесені витрати на правову допомогу у загальному розмірі 1000 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу позивачем надано: копію квитанції від 15.02.2023 про отримання адвокатом оплати, копію квитанції від 02.01.2023 (а.с. 58) про отримання адвокатом оплати, копію акта №1 виконаних робіт до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг (правової допомоги) №б/н від 15.12.2022 (а.с. 59), копію опису наданих послуг згідно договору про надання юридичних (адвокатських) послуг (правової допомоги) №б/н від 14.02.2023 (а.с. 60), копію свідоцтва адвоката Білецького О.В. про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 61).

Копія договору між позивачем та адвокатом наявна в матеріалах справи та була надано позивачем разом із позовною заявою.

Згідно п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.2-4 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.

Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Апеляційний суд вважає, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 по справі № 922/1163/18.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З наведеного вбачається, що компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 910/15944/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України виходить із наступного:

- дана справа відноситься до незначної складності;

- позовна заява фактично складена на 7 аркушах;

- ціна позову складає 1000,00 гривень;

- розгляд справи здійснювався без участі представника позивача у судовому засіданні.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Отже, підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів щодо взаємозв`язку між сплаченими позивачем спеціалісту у галузі права коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №818/1371/17.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року по справі №922/2685/19.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн. визначені судом першої інстанції, є співмірними із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним в акті виконаних робіт переліком.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі.

Тому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення скасуванню в частині стягнення з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2022 року по 23.11.2022 року у розмірі 66740 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів та стягнення з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 грн., з прийняттям в цій частині нового рішення про стягнення з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2022 року по 23.11.2022 року у розмірі 18457,45 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року у справі № 420/36/23 скасувати в частині стягнення з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2022 року по 23.11.2022 року у розмірі 66740 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів та стягнення з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково.

Стягнути з Херсонського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.07.2022 року по 23.11.2022 року у розмірі 18457,45 грн. з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року у справі № 420/36/23 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 19.09.2023

Суддя-доповідач С.Д. ДомусчіСудді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький