Постанова

від 07.09.2023 по справі 904/2063/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2023 року м.Дніпро Справа № 904/2063/20 (904/8245/21)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 (суддя Суховаров А.В.)

у справі № 904/2063/20 (904/8245/21)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська металургійна компанія", м. Харків

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест", м. Дніпро

відповідача-2: ОСОБА_1 , Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа №904/3940/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (49068, м.Дніпро, Новокодацький район, вул. Маяковського, буд.31, кімната 605, ідентифікаційний номер юридичної особи 33612250) на стадії ліквідації.

Повноваження ліквідатора по справі виконуються арбітражним керуючим Ткаченко Д.В. (свідоцтво №1057 від 04.07.2013).

Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (49068, м.Дніпро, Новокодацький район, вул.Маяковського, буд.31, кімната 605, ідентифікаційний номер юридичної особи 33612250) та відповідача-2 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), за змістом якого просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017 року щодо відчуження автомобіля Mercedes-Benz, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_2 .

До господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява ТОВ "Українська металургійна компанія" про заміну позивача по справі правонаступником.

Ухвалою суду від 03.11.2022 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська металургійна компанія" про заміну кредитора правонаступником, здійснено заміну у господарській справі №904/2063/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" кредитора AT "Банк Кредит Дніпро" за кредиторськими вимогами на суму 474 915 076,50 грн. та поточними вимогами до боржника на суму 20 822,87 грн., та 6 078 704,00 грн. окремо внесених до реєстру вимог забезпечених заставою за кредитними договорами №051009-МКЛ від 05.10.2009, №080611-КЛВ від 08.06.2011, №300610-КЛВ від 30.06.2010 на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська металургійна компанія" (61001, Харківська область, м.Харків, вул.Плеханівська, буд.4-А, ідентифікаційний номер юридичної особи 30513086).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська металургійна компанія" задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (49068, м.Дніпро, Новокодацький район, вул.Маяковського, буд.31, кімната 605, ідентифікаційний номер юридичної особи 33612250) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська металургійна компанія" суму 1 135,00 грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська металургійна компанія" суму 1 135,00 грн. судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 у справі № 904/2063/20(904/8245/21), ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесульного права, при неповному з`ясуванні усіх обставин, що мають значення для справи.

Наголошує, що відсутність в матеріалах справи копії/оригіналу спірного договору, як і відсутність відомостей про осіб, які уклали цей договір, не дає змогу встановити дійсні обставини справи та осіб, які є учасниками даного судового процесу. Для розгляду цієї справи по суті суд мав встановити сторін оспорюваного договору, чого зроблено не було, чим порушено права скаржника.

За його твердженнями, з позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину АТ «Банк Кредит Дніпро» звернувся тільки 01.10.2021, тобто з пропуском строку позовної давності, встановленого ст.ст. 256, 257 ЦК України, доказів поважності причин пропуску цього строку позивачем не надано, а тому суд, керуючись ст. 267 ЦК України, мав відмовити в задоволенні позову з цих підстав за вимогами позивача про визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 5692/17/000217, який був укладений 19.01.2017.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 у справі №904/2063/20 (904/8245/21), розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 06.07.2023 о 12 год. 00 хв.

15.06.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» надійшло клопотання про участь в судовому засіданні у справі № 904/2063/20 (904/8245/21) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2023 ухвалено судові засідання у справі № 904/2063/20 (904/8245/21), у тому числі, призначене на 06.07.2023 на 12:00 год. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).

В судовому засіданні 06.07.2023 приймали участь представники позивача (в режимі відеконференції) та відповідача-2, надали суду свої пояснення. Представник відповідача-1 у судове засідання не з`явився. Порадившись на місці колегія суддів оголосила перерву у судовому засіданні до 07.09.2023 о 11:00 год.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.07.2023 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі №904/2063/20 (904/8245/21), яке відбудеться 07.09.2023 о 11:00 год. в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду (м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал засідань №415а) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/), шляхом направлення копії цієї ухвали.

Ухвалено арбітражному керуючому ліквідатору Ткаченко Денису Володимировичу (49107, м. Дніпро, вул. Казакова, бу. 3, оф. 14) Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (49068, м. Дніпро, Новокодацький р-н, вул. Маяковського, буд.31, кімн. 605), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), Товариству з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес" (49000, м. Дніпро, вул. Сергія Подолинського, буд. 31Г, оф. 201) та Територіальному сервісному центру МВС № 1242 Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області (49041, м. Дніпро, пр. Праці, 16) надати суду у строк до 21.08.2023 року:

- копію Договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017. У випадку його відсутності, зазначити про причини (втрата, знищення тощо) з наданням відповідних доказів, що засвідчують обставини, на які посилається особа;

- повну деталізовану інформацію щодо обставин укладення Договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017 та його змісту (сторін, істотних умов і т.д.);

- повну деталізовану інформацію щодо перереєстрації та підстав набуття ОСОБА_1 права власності на автомобіль MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_3 , та підтверджуючі ці обставини документи.

03.08.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від Територіального сервісного центру МВС № 1242 Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області надійшов лист про надання копій документів від 25.07.2023 № 31/4-1242-1206.

04.09.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" Ткаченко Дениса Володимировича надійшло клопотання щодо виконання ухвали суду від 11.07.2023 та клопотання щодо розгляду справи без його участі.

В судовому засіданні 07.09.2023 приймали участь представник позивача в режимі відеоконференції (поза межами приміщення суду) та представник відповідача-2 (скаржника) в залі суду. Представник відповідача-1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Зважаючи на те, що явка сторін обов`язковою не визнавалась, а в судовому засіданні 06.07.2023 оголошувалася перерва до 07.09.2023, суд не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Інші учасники справи, окрім позивача, своїм правом на подання відзиву не скористалися.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги подане арбітражним керуючим ліквідатором ТОВ "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" клопотання про розгляд справи без його участі та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, про що свідчать поданий позивачем відзив на апеляційну скаргу, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами та без участі представника відповідача-1.

Представник відповідача-2 (апелянта) у судовому засіданні 07.09.2023 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 29.02.2012 року між Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" - (заставодержателем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (заставодавцем) укладено Договір застави № 290212-З (далі - Договір застави).

Заставою за цим Договором забезпечуються кожна та всі з вимог заставодержателя, що випливають з Кредитного договору із всіма змінами та доповненнями до нього або які можуть виникнути на підставі нього у майбутньому, укладеного між Заставодержателем та Позичальником, а саме:

1) за Кредитним договором-1:

- по поверненню кредитів в сумі 210 952 519,63 грн., що еквівалентно по курсу НБУ на дату укладання Договору про зміну 7 736 326,82 доларів США, відповідно до п. 1.1 Кредитного договору-1, зі строком повернення отриманих кредитів по 31 жовтня 2019 року включно, відповідно до п. 1.1 Кредитного договору-1, зі строком дії Кредитного договору-1 31 травня 2019 року включно, відповідно до п. 5.1 Кредитного договору-1;

- по сплаті процентів за користування кредитними ресурсами в гривні за ставкою в розмірі 0,01% річних, відповідно до п. 2.5. Кредитного договору-1;

- по сплаті процентів за користування кредитними коштами в гривні, у разі прострочення повернення кредиту за ставкою в розмірі 0,01% річних, відповідно до п. 2.6.2. Кредитного договору-1;

- по сплаті пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочки, відповідно до п. 3.4.8. Кредитного договору-1;

а також здійснювати всі інші платежі в порядку та на умовах, шо визначені Кредитним договором-1 та/або цим Договором, надалі іменується «Основне зобов`язання-1».

2) за Кредитним договором-2:

- по поверненню кредитів в сумі 86 036 452,49 гривень, що еквівалентно по курсу НБУ на дату укладання цього Договору про 3 155 241,36 доларів США, відповідно до п. 1.1. Кредитного договору-2, зі строком повернення отриманих кредитів по « 31» жовтня 2019 року включно, відповідно до п. 1.1 Кредитного договору-2, зі строком дії Кредитного договору-2 по 31 жовтня 2019 року включно, відповідно до п. 1.1 Кредитного договору-2 та розділу 5 Кредитного договору-2;

- по сплаті процентів за користування кредитними ресурсами в гривні за ставкою в розмірі 0,01% річних, відповідно до п.2.5. Кредитного договору-1;

- по сплаті процентів за користування кредитними коштами в гривні, у разі прострочення повернення кредиту за ставкою в розмірі 0,01% річних, відповідно до п. 2.6.2. Кредитного договору-1;

- по сплаті пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочки, відповідно до п. 3.4.8. Кредитного договору-1;

а також по сплаті всіх інших платежів в порядку та на умовах, що визначені Кредитним договором-1 та/або цим Договором, надалі іменується «Основне зобов`язання-2».

3) за Кредитним договором-3:

- по поверненню кредитів в сумі 119 468 195,74 гривень, що складається з 71 834 585,52 грн. та еквівалентно по курсу НБУ на дату укладання договору про зміну 1 746 882,08 доларів США, відповідно до п. 1.1. Кредитного договору-3, зі строком повернення отриманих кредитів по 31 жовтня 2019 року включно, відповідно до п. 1.1 Кредитного договору-2, зі строком дії Кредитного договору-3 зі строком повернення отриманих кредитів по 31 жовтня 2019 року включно, відповідно до п. 1.1 Кредитного договору-3 зі строком дії Кредитного договору-3 по 31 жовтня 2019 року включно відповідно до п. 1.1. Кредитного договору-3 та розділу 5 Кредитного договору-3 та розділу 5 Кредитного договору-3;

- по сплаті процентів за користування кредитними коштами в гривні за ставкою в розмірі 0,01% річних, відповідно до п. 2.5. Кредитного договору-3;

- по сплаті процентів за користування кредитними коштами в гривні, у разі прострочення повернення кредиту за ставкою в розмірі 0,01% річних, відповідно до п. 2.6.2. пункту 2.6 Кредитного договору-3;

- по сплаті пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочки, відповідно до п. 3.4.12 Кредитного договору-3;

а також по сплаті всіх інших платежів в порядку та на умовах, що визначені Кредитним договором-1 та/або цим Договором, надалі іменується «Основне зобов`язання-3».

4) за Кредитним договором-4:

- по поверненню кредитів в сумі еквівалентній 38 969 954,70 гривень, відповідно до п. 1.1 Кредитного договору-4, зі строком повернення отриманих кредитів по 01 серпня 2018 року включно, відповідно до п. 1.1 Кредитного договору-4, зі строком дії Кредитного договору-4 по 01 серпня 2018 року включно, відповідно до п.1.1 Кредитного договору-4 та розділу 5 Кредитного договору та розділу 5 Кредитного договору-4;

- по сплаті процентів за користування кредитними коштами за ставкою в розмірі 0,01% річних за користування кредитними коштами в національній валюті України; та 0,01% річних за користування кредитними коштами в іноземній валюті (долари США), відповідно до п.2.5. Кредитного договору-4;

- по сплаті процентів за користування кредитними коштами в гривні, у разі прострочення повернення кредиту за ставкою в розмірі 0,01% річних за користування кредитними коштами в іноземній валюті (долари США), відповідно до п. 2.6.2. пункту 2.6 Кредитного договору-4;

- по сплаті пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період такої прострочки, відповідно до п. 3.4.12 Кредитного договору-4;

а також по сплаті всіх інших платежів в порядку та на умовах, що визначені Кредитним договором-1 та/або цим Договором, надалі іменується «Основне зобов`язання-4».

Основне зобовязання-1, основне зобов`язання-2, основне зобовязання-3, основне зобовязання-4 - разом та кожен окремо - далі іменується основне зобов`язання (п. 1.1 Договору застави в редакції Договору №271218 від 27.12.2018 про зміну Договору застави)

В забезпечення виконання позичальником зобов`язань за Кредитним договором заставодавець надає в заставу транспортний засіб легковий седан В, чорний MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_4 реєстраційний номер НОМЕР_5 .

Предмет застави належить заставодавцю на праві власності, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 від 28 квітня 2011 року, виданого Дніпропетровським ВРЕР УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській обл.

Предмет застави передається в заставу разом з усіма його складовими частинами згідно технічної документації.

За домовленістю сторін вартість предмету застави на дату підписання цього Договору становить 1 072 902,00 грн.

На момент звернення стягнення ринкова вартість Предмету застави встановлюється Звітом про експертну оцінку ринкової вартості предмету застави, яку проводить суб`єкт оціночної діяльності.

Сторони погодились, що ринкова вартість предмету застави, яка встановлюється Звітом про експертну оцінку ринкової вартості Предмету застави на момент звернення стягнення згідно п. 2.1.10. цього Договору є новою ринковою вартістю Предмету застави (п. 1.3 Договору застави в редакції Договору №271218 від 27.12.2018 про зміну Договору застави).

Заставодавець має право володіти та користуватися предметом застави у відповідності з умовам цього договору виключно за його цільовим призначенням і при умові його збереження (п. 2.4.1 Договору №271218 від 27.12.2018 про зміну Договору застави).

Заставодавець зобов`язаний не передавати предмет застави в оренду (майновий найом), у лізинг, наступну заставу, у спільну діяльність, або у позичку, не здійснювати його відчуження або інше розпорядження предметом застави без письмової згоди заставодержателя (п. 2.3.4 Договору №271218 від 27.12.2018 про зміну Договору застави).

Заставодавець зобов`язаний:

- не вчинювати дій, пов`язаних зі зміною права власності на майно;

- не вчинювати дій, пов`язаних з передачею третім особам прав на майно (в тому числі не заставляти та не передавати в оренду) без письмової згоди заставодержателя (пп.пп.3.1.1, 3.1.2 Договору застави).

19.01.2017 року транспортний засіб легковий седан В, чорний MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_4 реєстраційний номер НОМЕР_5 знято з обліку для реалізації ТОВ "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест".

21.01.2017 на підставі договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017 вищевказаний транспортний засіб зареєстровано на іншого власника - ОСОБА_1 (а.с. 38, т. 1).

Позивач вказує, що приписами Закону України «Про заставу» та умовами Договору застави відповідного договору застави передбачено необхідність отримання згоди заставодержателя на відчуження заставленого майна, в той час як її відсутність свідчить про нестачу у заставодавця необхідного обсягу повноважень на відчуження такого майна та недотримання сторонами умов чинності правочину, встановлених ст. 203 ЦК України.

За викладених обставин, позивач вважає, що договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017 підлягає визнанню недійсним, а заставний транспортний засіб підлягає поверненню в ліквідаційну масу у справі № 904/2063/20 про банкрутство ТОВ «Промислова інвестиційна компанія «ЕНЕРГО-ІНВЕСТ» задля задоволення вимог заставного кредитора.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про укладення спірного договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017, на підставі якого ОСОБА_1 набув право власності на майно, що перебувало в заставі, та обтяження якого, на час відчуження, було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, за відсутності відповідного дозволу заставодержателя. При цьому суд відхилив заяву відповідача-2 щодо застосування позовної давності до спірних вимог за її необґрунтованістю.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Позов обґрунтований наявністю підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України для визнання спірного договору недійсним.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до приписів ч. 4 ст. 164 ГПК України до заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребування.

Судом встановлено, що екземпляр/копія оспорюваного договору у позивача Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест") відсутні, оскільки банк не є стороною правочину.

07.06.2022 від Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" надійшло клопотання про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес" копії Договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017 щодо відчуження автомобіля MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_4 .

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2022 клопотання Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про витребування доказів задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) копію Договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017 щодо відчуження автомобіля MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_4 ;

Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес" (49000, м.Дніпро, вул.Сергія Подолинського, буд.31Г, оф.201, ідентифікаційний номер юридичної особи 37149593) копію Договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017 щодо відчуження автомобіля MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_4 ;

Зобов`язано докази, витребувані ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.06.2022 по справі №904/2063/20 (904/8245/21), надати не пізніше 04.07.2022 року.

Відкладено підготовче засідання на 05.07.2022 о 12:00 год.

В підготовчому засіданні 02.08.2022 судом розгляд справи відкладено на 08.09.2022; ухвалено повторно витребувати у ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес" (49000, м.Дніпро, вул.Сергія Подолинського, буд.31Г, оф.201, ідентифікаційний номер юридичної особи 37149593) копію Договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017 щодо відчуження автомобіля MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_4 ; зобов`язано учасників справи надати витребувані судом докази в строк до 05.09.2022 року.

17.08.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес" надійшов лист, згідно якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес" вказує, що документи, які стали підставою для оформлення договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017 зберігалися протягом 5 років, та були знищені після закінчення терміну зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи, докази, витребувані ухвалою суду від 07.06.2022, відповідачем-2 суду надано не було.

Водночас, 07.09.2022 від ОСОБА_1 надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач-2 стверджує про безпідставність позовних вимог, оскільки встановити фактичні обставини придбання цього транспортного засобу на сьогоднішній час не вбачається можливим, з огляду на відсутність копії оспорюваного договору. Разом з тим, відповідач-2 зазначає про відсутність у нього, станом на час придбання транспортного засобу, інформації щодо перебування вказаного автомобіля в заставі банка, та відповідного права у продавця на відчуження предмета застави тільки за згодою заставодержателя. До того ж, відповідач-2 вказує, що позивачем не надано доказів того, що оспорюваний договір був укладений за його участю, та, відповідно, не надав доказів того, що ОСОБА_1 є належним відповідачем у справі. Також, відповідач-2 просить суд застосувати до спірних вимог визначену приписами ст.ст. 256, 257 ЦК України позовну давність, посилаючись на те, що позивач звернувся 01.10.2021 до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу №5692/17/000217, який було укладено 19.01.2017 року, в той час як у відповідності до приписів п.п.3.2.3, 3.1.10 Договору застави, позивач, як заставодержатель заставного майна, мав проводити відповідні перевірки наявності та стану заставного майна, а також бухгалтерської документації, що стосується предмета застави потягом дії договору застави та при його пролонгаціях в період з 2016 по 2018р.р., що, на думку позивача, свідчить про хибність тверджень позивача щодо отримання ним інформації про відчуження предмета застави 24.12.2020 року з листа ТСЦ МВС №1242 №31/4-1242-920.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2022 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська металургійна компанія" про заміну кредитора правонаступником, здійснено заміну у господарській справі №904/2063/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" кредитора AT "Банк Кредит Дніпро" за кредиторськими вимогами на суму 474 915 076,50 грн. та поточними вимогами до боржника на суму 20 822,87 грн., та 6 078 704,00 грн. окремо внесених до реєстру вимог забезпечених заставою за кредитними договорами №051009-МКЛ від 05.10.2009, №080611-КЛВ від 08.06.2011, №300610-КЛВ від 30.06.2010 на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська металургійна компанія" (61001, Харківська область, м.Харків, вул.Плеханівська, буд.4-А, ідентифікаційний номер юридичної особи 30513086); відкладено підготовче засідання по справі №904/2063/20(904/8245/21) на 24.11.2022.

Представник ТОВ "Українська металургійна компанія" заявив в підготовчому засіданні 15.12.2022 клопотання про витребування доказів, за змістом якого позивач просить суд витребувати наступні докази: дані, щодо фізичної особи, на яку 21.01.2017 було зареєстровано транспортний засіб MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_4 .

В обґрунтування заявленого клопотання позивач вказує, що, відповідно до відповідей ТСЦ МВС №1242 від 24.12.2020 та 21.08.2021 - зазначений автомобіль 21.01.2017 було зареєстровано на фізичну особу згідно з договором №5692/17/000217 від 19.01.2017 року та станом на 20.08.2017 подальшій перереєстрації не підлягав, проте в зазначених відповідях відсутня інформація щодо ПІБ її та інших ідентифікуючих даних фізичної особи, на яку було зареєстровано транспортний засіб MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_4 .

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2022 витребувано з ТСЦ МВС №1242 (49041, м.Дніпро, пр.Праці, 16) інформацію, щодо фізичної особи, на яку 21.01.2017 було зареєстровано транспортний засіб MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_4 ; відкладено підготовче засідання по справі на 30.01.2023.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2023 зобов`язано, повторно, ТСЦ МВС №1242 (49041, м.Дніпро, пр.Праці, 16) надати інформацію щодо фізичної особи, на яку 21.01.2017 було зареєстровано транспортний засіб MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_4 .

17.03.2023 від Територіального сервісного центру МВС №1242 надійшла відповідь, згідно якої транспортний засіб MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_4 , який був у власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест", 21.01.2017 перереєстровано на ОСОБА_1 .

В свою чергу, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.07.2023 ухвалено арбітражному керуючому ліквідатору Ткаченко Денису Володимировичу (49107, м. Дніпро, вул. Казакова, бу. 3, оф. 14) Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (49068, м. Дніпро, Новокодацький р-н, вул. Маяковського, буд.31, кімн. 605), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), Товариству з обмеженою відповідальністю "Авто Бізнес" (49000, м. Дніпро, вул. Сергія Подолинського, буд. 31Г, оф. 201) та Територіальному сервісному центру МВС № 1242 Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області (49041, м. Дніпро, пр. Праці, 16) надати суду у строк до 21.08.2023 року:

- копію Договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017. У випадку його відсутності, зазначити про причини (втрата, знищення тощо) з наданням відповідних доказів, що засвідчують обставини, на які посилається особа;

- повну деталізовану інформацію щодо обставин укладення Договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017 та його змісту (сторін, істотних умов і т.д.);

- повну деталізовану інформацію щодо перереєстрації та підстав набуття ОСОБА_1 права власності на автомобіль MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_3 , та підтверджуючі ці обставини документи.

03.08.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від Територіального сервісного центру МВС № 1242 Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області надійшов лист про надання копій документів від 25.07.2023 № 31/4-1242-1206.

04.09.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від арбітражного керуючого ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" Ткаченко Дениса Володимировича надійшло клопотання щодо виконання ухвали суду від 11.07.2023 та клопотання щодо розгляду справи без його участі.

Від ОСОБА_1 пояснення щодо поставлених судом питань станом на 07.09.2023 не надійшли, витребувані докази не надано.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення, правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

За приписом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно приписів статті ст. 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, безпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом положень статті 17 Закону України "Про заставу" заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Апеляційний суд зауважує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18).

Таким чином, позивач, стверджуючи про існування певної обставини, подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції на іншою суд і виносить власне рішення (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 зі справи №917/1307/18).

Отже, під час судового провадження суд оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення (зазначеної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У п.п. 1 - 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Необхідно зазначити, що в матеріалах справи відсутня копія договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017, водночас апеляційний суд не має достатніх і беззаперечних підстав стверджувати, що такий договір не існує або його не укладено, оскільки відсутність оригіналу договору не позбавляє можливості довести факт укладення договору та його виконання непрямими доказами (правовий висновок, наведений у постанові від 01.06.2020 у справі № 906/355/19).

Так, в матеріалах справи наявні:

- листи Територіального сервісного центру МВС №1242 Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області інформації (т. 1 а.с. 38, 127, т. 2 а.с. 177, 178, 189), відповідно до інформації з яких:

- 19.01.2017 року транспортний засіб легковий седан В, чорний MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_3 , державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_5 було знято з обліку для реалізації ТОВ "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест";

- 21.01.2017 на підставі договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017, укладеному в ТОВ "Авто Бізнес", вищевказаний транспортний засіб зареєстровано на іншого власника;

- станом на 20.08.2017, подальших перереєстрацій вказаного транспортного засобу не відбувалось.

Також, від Територіального сервісного центру МВС № 1242 Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області надійшов лист про надання копій документів від 25.07.2023 № 31/4-1242-1206, в якому суд повідомлено, що документи, на підставі яких було перереєстровано автомобіль MERCEDES-BENZ S 500, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_3 , на гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було знищено в зв`язку з закінченням терміну зберігання документів…». На підтвердження вказаних обставин надано копію Акту про вилучення для знищення справ та журналів від 10.02.2021 № 31/4-1242-190 на 3 арк.

Крім того, арбітражним керуючим ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" (продавця) Ткаченко Д.В. надано пояснення за вих. № 01-34/02-80 від 04.09.2023, згідно яких, з дня його призначення і по сей день, керівником та єдиним засновником (учасником) банкрута - ОСОБА_2 не було передано йому бухгалтерської та іншої документації, в тому числі екземпляру договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017.

В свою чергу, ОСОБА_1 , зазначаючи про відсутність у нього копії оспорюваного договору, не зміг привести суду конкретизованої інформації щодо обставин придбання ним автомобіля MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_3 , зокрема, яким чином відповідач-2 знайшов вказаний транспортний засіб, коли, де, у кого та за яких обставин здійснив його купівлю, за яку суму; не надав доказів здійснення розрахунку за нього на підтвердження наведених ним аргументів, як і доказів за яким саме правочином було здійснено його придбання (підстави виникнення права власності), обставини за яких у нього не зберіглася його копія, чи звертався він за отриманням копії / відновленням екземпляру договору (якщо ні, причини такого незвернення) тощо.

Враховуючи сукупність відповідних доказів, апеляційний суд зазначає, що відповідно до стандартів доказування, більш вірогідними видаються обставини щодо укладання 19.01.2017 договору №5692/17/000217 купівлі-продажу автомобілю MERCEDES-BENZ S 500, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_3 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислова інвестиційна компанія "Енерго-Інвест" та громадянином ОСОБА_1 , його перереєстрації на останнього 21.01.2017 в Територіальному сервісному центрі МВС № 1242 Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області, як стверджує позивач, аніж доводи відповідача-2, що він не є стороною оспорюваного правочину; придбав автомобіль у фізичної особи; договір, за яким він придбав автомобіль у нього не зберігся або ж йому такий договір не надавався, а тому, з розумною обачністю можна зробити висновок про правомірність звернення позовних вимог, зокрема, до відповідача-2 - ОСОБА_1 , як особи, що набула вищевказаний транспортний засіб на підставі договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017.

Наведені обставини також спростовують твердження апелянта про необґрунтованість позовних вимог з підстав відсутності копії оскаржуваного договору, за яким було відчужено на його користь спірне заставне майно.

В постанові від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17 Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 виснували, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Апеляційний суд звертає увагу, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (аналогічний висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020 у справі №761/26815/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

Виходячи з наведених вище норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Як зазначила Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

За викладених обставин, внаслідок укладення спірного договору, на підставі договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017 ОСОБА_1 набув право власності на майно, яке перебувало в заставі, та обтяження якого, на час відчуження, було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, за відсутності відповідного дозволу заставодержателя, у зв`язку з чим господарський суд дійшов правомірного висновку щодо обґрунтованості вимог позивача та порушення його майнових прав та інтересів як особи, що є зацікавленою по відношенню до боржника - ТОВ "ПІК "Енерго-Інвест", за рахунок активів (майна) якого здійснюється задоволення заявлених кредитором та визнаних судом грошових вимог.

Щодо аргументів апелянта про те, що з позовом про визнання недійсним оспорюваного правочину АТ «Банк Кредит Дніпро» звернувся тільки 01.10.2021, тобто з пропуском строку позовної давності, встановленого ст.ст. 256, 257 ЦК України, доказів поважності причин пропуску цього строку позивачем не надано, а тому суд, керуючись ст. 267 ЦК України, мав відмовити в задоволенні позову з цих підстав за вимогами позивача про визнання недійсним Договору купівлі-продажу № 5692/17/000217, який був укладений 19.01.2017.

Згідно ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ст. 256 ЦКУ, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як передбачено ст. 257 ЦКУ загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме:

1) забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та

2) запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Високий суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме:

1) забезпеченню юридичної визначеності та остаточності;

2) захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень (п.137 рішення від 09.01.2013 року за заявою № 21722/11 у справі «Волков проти України»).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦКУ).

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Між тим, для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Наведена правова позиція відображена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (12-97гс19) (пункти 45-47), в п.п. 6.24.-6.26 постанови від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17 (12-119гс19), в п.п. 5.24.-6.27 постанови від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 (12-104гс19), в п.п. 7.10.-7.12 постанови від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (12-128гс19).

Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності (зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 (справа № 0907/2-7453/2011, провадження № 61-6321св18), від 21.08.2018 (справа № 288/1361/15-ц, провадження № 61-4212св18).

Враховуючи той факт, що Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності… заява про її застосування може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного (правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведений у постановах від 09.04.2019 у справі № 912/1104/18, від 20.09.2019 у справі № 904/4342/18).

Слід наголосити, що без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, адже можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони.

За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц).

Необхідно зазначити, що приписи п.п. 3.2.3, 3.1.10 Договору застави передбачають право заставодержателя заставного майна на проведення відповідних перевірок наявності та стану заставного майна, а також бухгалтерської документації, що стосується предмета застави потягом дії договору застави та при його пролонгаціях в період з 2016 по 2018р.р., натомість не встановлюють такого обов`язку для заставодержателя, в той час як положення п.2.3.4 Договору №271218 від 27.12.2018 про зміну Договору застави передбачають саме обов`язок заставодавця не здійснювати відчуження або інше розпорядження предметом застави без письмової згоди заставодержателя.

Про факт набуття у власність заставного майна - автомобіля MERCEDES-BENZ, 2011 року випуску, vin-код НОМЕР_4 реєстраційний номер НОМЕР_5 на підставі договору купівлі-продажу №5692/17/000217 від 19.01.2017 позивач дізнався за результатом отримання 24.12.2020 року інформації від Територіального сервісного центру МВС №1242 про відчуження заставного майна, а доказів обізнаності позивача чи його можливості дізнатися про ці обставини раніше, відповідачі суду не надали.

При цьому колегія суддів зауважує, що саме відповідачами допущено протиправну поведінку (відчуження предмету застави без письмової згоди заставодержателя за умов наявного зареєстрованого обтяження), за таких обставин, строк позовної давності для звернення до суду позивачем у даному випадку повинен обліковуватись саме від 24.12.2020.

Отже, наявні підстави вважати, що АТ "Банк Кредит Дніпро" дотрималося строку для звернення до суду з відповідними позовними вимогами, а тому заява ОСОБА_1 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, викладена у відзиві на позовну заяву, не підлягає задоволенню.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків та мотивів господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 у справі №904/2063/20 (904/8245/21).

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 у справі №904/2063/20 (904/8245/21) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 у справі №904/2063/20 (904/8245/21) залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 20.09.2023

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко