Рішення

від 06.09.2023 по справі 910/1865/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.09.2023Справа № 910/1865/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 30 322 972,60 грн.,

за участю представників: згідно протоколу судового засідання;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 31 822 972,60 грн., з яких 30 138 000,00 грн. - сума основного боргу, 335 527,40 грн. - 3% річних, 1 349 445,20 грн. - інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором поставки № 53-129-01-21-02215 від 18.01.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 30.03.2023.

07.03.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшов Відзив на позовну заяву.

14.03.2023 через електронний суд від ОСОБА_1 надійшла Відповідь на відзив на позовну заяву.

28.03.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшло клопотання про доручення документів до матеріалів справи.

29.03.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання у даній справі на 19.04.2023.

31.03.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2023 повідомлено сторін, що судові засідання призначені на 19.04.2023 не відбулись у зв`язку з перебування судді Приходько І.В. у відпустці та призначено розгляд справи на 01.06.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2023 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" про зменшення розміру позовних вимог та відкладено підготовче засідання на 05.07.2023.

05.07.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшло клопотання про закриття провадження в частині.

05.07.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшло клопотання про зменшення 3% річних.

05.07.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.08.2023.

01.08.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 судом відкладено розгляд справи по суті на 06.09.2023.

05.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи та закриття провадження в частині.

У судовому засіданні 06.09.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, викладені у позовній заяві. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог позивача та просив суд у разі задоволення позовних вимог відстрочити виконання рішення та зменшити розмір 3% річних.

У судовому засіданні 06.09.2023 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" (далі - Постачальник/Позивач) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Покупець/Відповідач) було укладено Договір поставки № 53-129-01-21-02215 (далі - Договір), за умовами якого, постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, поставити обладнання для модифікації електрогідравлічної електронної частин систем автоматичного регулювання та захисту турбін К-1000-60/3000 для енергоблоку № 3 ВП РАЕС власного виробництва (далі - Продукція) для потреб ВП "Рівненська АЕС" ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ» (далі - Кінцевий споживач), а Покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити Продукцію (пункт 1.1. Договору).

Даний договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками цих суб`єктів господарювання.

Відповідно до пункту 1.2. Договору найменування, одиниці виміру і загальна кількість Продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначені в Специфікації (Додаток 1 до Договору) (далі - Специфікація), яка є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з пунктом 3.1. Договору сума Договору становить 35 138 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 5 856 333,33 грн.

Пунктом 4.1. Договору визначено, що Покупець сплачує вартість Продукції за цінами, зазначеними в Специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу на поточний рахунок Постачальника.

У відповідності до пункту 4.2. Договору Покупець зобов`язаний оплатити Продукцію протягом 150 робочих днів з моменту підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі Продукції.

Відповідно до підпунктів 6.1.1., 6.1.2. пункту 6.1. Договору Підприємство зобов`язалося своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленого товару, а також приймати його на умовах, визначених цим правочином.

У пунктах 10.1., 10.3. Договору встановлено, що він є чинним з дати його підписання сторонами і діє до 30.06.2022, а в частині оплати - до повного розрахунку. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії, та виконання діючих зобов`язань.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем підписано специфікацію № 1 (Додаток № 1 до Договору) на загальну суму 35 138 000,00 грн.

На виконання вимог умов вищезазначеного Договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 35 138 000,00 грн. (разом із ПДВ), що підтверджується підписаним та скріпленим печатками уповноважених представників сторін актом приймання-передачі ТМЦ № 041-37/128 від 22.02.2022.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за наведеним договором також свідчить відсутність з боку замовника претензій та повідомлень про порушення виконавцем умов цього правочину.

31.10.2022 позивач направив відповідачу Претензію № 114/И-58-22, в якій просив відповідача сплатити 35 138 000,00 грн. заборгованості за Договором поставки № 53-129-01-21-02215 від 18.01.2021.

Однак вищезазначена претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Крім того, відповідно до платіжного доручення № 1906 від 30.11.2022 на суму 5 000 000,00 грн., відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар, таким чином залишок несплаченої заборгованості за Договором складає 30 138 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за вищевказаним договором в частині своєчасної оплати за поставлений товар, в наслідок чого утворилася заборгованість, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з пунктом 4.2. зазначеної угоди Підприємство взяло на себе обов`язок сплатити вартість поставленої продукції протягом 45 робочих днів з дати підписання акту(ів) приймання-передачі.

За умовами пунктів 5.5., 5.9. договору датою поставки вважається дата видаткової накладної на продукцію, що підтверджує її надходження на склад вантажоодержувача. Належне виконання Товариством свого обов`язку щодо поставки продукції відповідної якості та кількості підтверджується підписанням сторонами акта приймання-передачі.

Враховуючи викладене, останнім днем для сплати поставленого товару було 27 вересня 2022 року.

Судом встановлено, що вартість поставленого позивачем товару була частково оплачена відповідачем з порушенням встановлених Договором строків, що підтверджується платіжними дорученнями, а саме: платіжним доручення № 1906 від 30.11.2022 на суму 5 000 000,00 грн. (до подання позовної заяви до суду); платіжним дорученням № 188 від 31.01.2023 на суму 1 000 000,00 грн.; платіжною інструкцією № 1802 від 04.09.2023 на суму 200 000,00 грн.; платіжною інструкцією № 1034 від 04.07.2023 на суму 500 000,00 грн. та платіжною інструкцією № 1538 від 31.07.2023 на суму 500 000,00 грн.

При цьому, враховуючи оплату на загальну суму 2 200 000,00 грн., згідно до платіжного доручення № 188 від 31.01.2023 на суму 1 000 000,00 грн.; платіжної інструкції № 1802 від 04.09.2023 на суму 200 000,00 грн.; платіжної інструкції № 1034 від 04.07.2023 на суму 500 000,00 грн. та платіжної інструкції № 1538 від 31.07.2023 на суму 500 000,00 грн., яка здійснена відповідачем після подачі позову, суд дійшов висновку про необхідність закрити провадження у справі в частині суми стягнення основного боргу в розмірі 2 200 000,00 грн. на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

За наведених обставин суд зазначає, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором, не здійснив оплату виконаних робіт у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 27 938 000,00 грн., факт існування якої підтверджений належним чином.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення інфляційні витрати у розмірі 1 349 445,20 грн. та 3% річних у розмірі 335 527,40 грн., суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних в межах заявленого періоду, суд приходить до висновку про те, що розрахунок є арифметично вірним, обґрунтованим та здійсненим у відповідності до умов чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат у розмірі 1 349 445,20 грн. та 3% річних у розмірі 335 527,40 грн. підлягають задоволенню повністю.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на настання форс-мажорних обставин, як на підставу звільнення його від відповідальності за порушення умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявним елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Відповідно до пункту 8.1. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

За умовами пункту 8.2. договору виникнення обставин непереборної сили та строк їх дії підтверджується висновком Торгово-промислової палати України чи іншою довідкою, процесуальним документом, виданим компетентним органом.

Згідно з положеннями пункту 8.3. вказаної угоди сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше десяти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі та протягом 30 днів, але не раніше строку, визначеного законом (іншим нормативно-правовим актом) для надання відповідного документу, підтвердити вказані обставини у передбачений пунктом 8.2. договору спосіб.

Частиною 1 статті 141 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте у порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.

Таким чином, надане відповідачем повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили.

Крім того, судом встановлено, що всупереч пунктів 8.1.-8.3. Договору в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин.

Разом із тим, суд зазначає, що за умовами Договору повна оплата товару мала б бути здійснена включно до 27 вересня 2022 року, тобто після введення військового стану на всій території України та настання, на думку відповідача, для нього обставин непереборної сили.

Також, слід зазначити, що за частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин та відсутність його вини у несвоєчасному виконанні зобов`язання з оплати поставленого товару, як підстави для звільнення від нарахування та стягнення з нього трьох процентів річних й інфляційних втрат, є необґрунтованими.

Щодо клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат суд зазначає, що ці компенсаційні нарахування не є штрафними санкціями, передбаченими статтею 230 Господарського кодексу України, а тому на них не поширюються положення часини 1 статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України щодо зменшення розміру штрафних санкцій.

Посилання відповідача на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року № 902/417/18 не беруться судом до уваги, так як у цій постанові досліджувалося питання зменшення відсотків річних, як визначені у більшому розмірі (40 %), ніж передбачені у статті 625 Цивільного кодексу України. Також суд звертає увагу на те, що у вказаній постанові Верховний Суд не вказував на можливість суду самостійно та/або за клопотанням сторони зменшувати інфляційні нарахування.

Враховуючи вищевикладене, клопотання позивача про зменшення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат є необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.

За змістом статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 30 322 972,60 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" було подано клопотання про відстрочення виконання прийнятого у цій справі рішення на один рік з дня його ухвалення.

В обґрунтування цього клопотання відповідач зазначив, що, незважаючи на складний період воєнного стану та обставини непереборної сили, основна сума заборгованості ним була частково сплачена. Крім того, Підприємство займає важливе стратегічне значення в галузі енергетики. Внаслідок збільшення кількості ракетних обстрілів було завдано значних матеріальних збитків інфраструктурі Підприємства, а Відокремлений підрозділ, як фактичний отримувач обумовленої договором продукції, захоплений окупаційними військами.

Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

За частинами 3, 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Тобто, підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому, суд враховує, що в силу закріплених в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) принципів на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року в справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).

Враховуючи особливий статус та діяльність Підприємства в галузі енергетики в умовах воєнного стану, беручи до уваги повну сплату суми основного боргу, а також те, що відповідач віднесений до Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року № 83 (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України), суд дійшов висновку про доведення належним чином заявником існування виняткових обставин, які ускладнюють вчасне виконання рішення у даній справі, та наявність виняткових обставин для відстрочення його виконання.

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 7 жовтня 2003 року).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заяви відповідача та відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06 вересня 2023 року у справі № 910/1865/23 до 31 грудня 2023 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/1865/23 в частині позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" суми основного боргу в розмірі 2 200 000,00 грн., у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Позовні вимоги - задовольнити.

3. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" (61057, місто Харків, вулиця Пушкінська, будинок 21/23; ідентифікаційний код: 33675000) основний борг у розмірі 27 938 000 (двадцять сім мільйонів дев`ятсот тридцять вісім тисяч) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 349 445 (один мільйон триста сорок дев`ять тисяч чотириста сорок п`ять) грн. 20 коп., 3% річних у розмірі 335 527 (триста тридцять п`ять тисяч п`ятсот двадцять сім) грн. 40 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 331 475 (триста тридцять одна тисяча чотириста сімдесят п`ять) грн. 67 коп.

4. Відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06 вересня 2023 року у справі № 910/1865/23 до 31 грудня 2023 року.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 19.09.2023.

Суддя І.В. Приходько