Постанова

від 14.11.2023 по справі 910/1865/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2023 р. Справа№ 910/1865/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

за участю секретаря судового засідання: Місюк О.П.

та представників:

позивача - Панасюк І.В.;

відповідача - Мітічкін А.С.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023

у справі №910/1865/23 (суддя - Приходько І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" звернулося з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості у загальному розмірі 31822972,60 грн, з яких: 30138000,00 грн - основний борг, 335527,40 грн - 3% річних та 1349445,20 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки №53-129-01-21-02215 від 18.01.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2023 відкрито провадження у справі №910/1865/23, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

31.03.2023 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, яка ухвалою суду від 01.06.2023 прийнята до розгляду.

До суду 05.07.2023 Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" подане клопотання про закриття провадження у справі в частині, а також клопотання про зменшення 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 (повне рішення складено 19.09.2023) закрито провадження у справі №910/1865/23 в частині позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" суми основного боргу в розмірі 2200000,00 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору. Також вказаним рішенням позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" задоволено, стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь позивача 27938000,00 грн основного боргу, 1349445,20 грн інфляційних втрат та 335527,40 грн 3% річних. Окрім цього, судом відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/1865/23 до 31.12.2023.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у зменшенні 3% річних та зменшити їх розмір до 1% річних, що становить 111842,46 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення місцевого господарського суду ухвалено з порушенням норм процесуального права та за неправильного застосування норм матеріального права, при неповному встановленні обставин, що мають значення для справи.

На думку скаржника, місцевий господарський суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення суми 3% річних не врахувавши при цьому висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Крім того відповідач наголошує, що для зменшення розміру 3% річних слід врахувати: дії підприємства щодо виконання зобов`язань за договором; втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС; виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, i необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС (на що спрямовуються значні кошти), що є надзвичайними обставинами, які перешкодили компанії своєчасно виконати свої зобов`язання.

За наведеного скаржник вважає, що ухвалення судового рішення в частині стягнення 3% річних у розмірі 331475,67 грн, без урахування факту відсутності вини відповідача, не відповідає умовам вмотивованості та обґрунтованості, свідчить про однобокість висновків та невідповідність рішення у цій частині загальним критеріям законності.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2023 апеляційну скаргу у справі №910/1865/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Майданевич А.Г. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Сулім В.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 задоволено заяву судді Майданевича А.Г. про самовідвід у справі №910/1865/23 та передано матеріали справи для здійснення визначення судової колегії.

На підставі вказаної ухвали розпорядженням Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/846/23 від 11.10.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/1865/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2023 апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" у справі №910/1865/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/1865/23, справу призначено до розгляду на 07.11.2023, встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

02.11.2023 до суду позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" наголошує, що положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК Уераїни) є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Також позивач зазначив, що посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 є недоречним, так як у даній постанові досліджувалося питання зменшення відсотків річних, які визначені у більшому розмірі (40%) ніж передбачено ст. 625 ЦК України.

07.11.2023 об 10:31 год Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" подало до суду клопотання про долучення доказів, згідно якого відповідач повідомив про погашення частини основного боргу в розмірі 500000,00 грн в підтвердження чого надав копію платіжної інструкції №2267 від 24.10.2023. З огляду на викладене відповідач просив суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог та вирішити питання про повернення судового збору.

З огляду на те, що клопотання відповідача про закриття провадження в частині позовних вимог надійшло до суду в день судового засідання, з метою повного та об`єктивного дослідження всіх обставин даної справи, в судовому засіданні 07.11.2023 у розгляді справи №910/1865/23 оголошено перерву до 14.11.2023.

У призначене засідання суду 14.11.2023 з`явилися представники сторін та надали додаткові пояснення по суті спору. Представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення 3% річних зменшивши їх розмір до 1%. Також представник відповідача підтримав подане клопотання щодо закриття провадження у справі в частині сплаченої основної заборгованості в розмірі 500000,00 грн. Представник позивача заперечував проти доводів скарги, просив суд відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін. Одночасно представник позивача не заперечував проти закриття провадження в частині позовних вимог.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як убачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 18.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (покупець) було укладено договір поставки №53-129-01-21-02215, за умовами якого постачальник зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, поставити обладнання для модифікації електрогідравлічної електронної частин систем автоматичного регулювання та захисту турбін К-1000-60/3000 для енергоблоку №3 ВП РАЕС власного виробництва для потреб ВП "Рівненська АЕС" ДП «НАЕК «Енергоатом», а покупець зобов`язується в порядку і на умовах, визначених у договорі, прийняти і оплатити (п. 1.1. договору).

Сума договору становить 35138000,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 5856333,33 грн (п. 3.1. договору).

Відповідач сплачує вартість продукції за цінами, зазначеними в специфікації, в національній валюті України шляхом банківського переказу та поточний рахунок позивача. Відповідач сплачує вартість поставленої продукції протягом 150 робочих днів з моменту підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції (п. п. 4.1, 4.2 договору).

Відповідно до п. п. 6.1.2, 6.1.3, 6.3.3 договору відповідач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленої продукції, приймати поставлену продукцію у відповідності до умов договору, а позивач зобов`язаний забезпечити поставку продукції у строки, встановлені договором.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 30.06.2022, а в частині оплати за поставлену продукцію до повного розрахунку. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії, та виконання діючих зобов`язань. (п. п. 10.1, 10.3 договору).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 35138000,00 грн, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками уповноважених представників сторін актом приймання-передачі ТМЦ №041-37/128 від 22.02.2022 та не заперечується відповідачем.

За доводами позивача, відповідач, в свою чергу, оплатив отриманий товар лише частково в розмірі 5000000,00 грн.

За таких обставин позивач зазначає, що всупереч положенням вищенаведеного правочину відповідач взятий на себе обов`язок по оплаті вартості поставленого йому товару виконав не в повному обсязі, у зв`язку із чим, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 31822972,60 грн, з яких 30138000,00 грн основного боргу, 335527,40 грн - 3% річних та 1349445,20 грн - інфляційних втрат.

Відповідач же факт прострочення виконання свого зобов`язання щодо своєчасної оплати отриманого товару за договором не заперечував, разом з тим просив суд зменшити суму 3% річних та інфляційних втрат, а також відстрочити виконання рішення у разі задоволення позову.

За результатами розгляду спору місцевим господарським судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов`язання за договором та не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, а саме в розмірі 30138000,00 грн. Разом з цим суд, враховуючи здійснену відповідачем після подачі позову оплату за товар на загальну суму 2200000,00 грн, закрив провадження у справі в зазначеному розмірі та дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 27938000,00 грн.

Здійснивши перевірку заявлених до стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних витрат, суд першої інстанції визнавши необґрунтованим клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та встановивши арифметичну вірність розрахунків позивача стягнув з відповідача на користь позивача 1349445,20 грн інфляційних витрат та 3% річних у розмірі 335527,40 грн.

Розглянувши клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на один рік місцевий господарський суд, враховуючи особливий статус та діяльність підприємства в галузі енергетики в умовах воєнного стану, беручи до уваги часткову сплату суми основного боргу, а також те, що відповідач віднесений до Переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 року №83, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заяви відповідача та відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/1865/23 до 31.12.2023.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 331475,67 грн, в іншій частині судове рішення не оскаржується. Таким чином, беручи до уваги положення ст. ст. 18, 269 ГПК України, рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у даній справі переглядається лише в частині стягнення 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення 3% річних, з огляду на наступне.

У ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч. 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2).

За змістом положень ст. ст. 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За загальними умовами виконання зобов`язання, що містяться у ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому положення ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Господарським судом міста Києва встановлено та не заперечується відповідачем, що відповідач свого обов`язку зі сплати коштів у визначений договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, такі дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань, що є підставою для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 19.07.2023 у справі №910/16820/21).

Аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, від 19.07.2023 у справі №910/16820/21 зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем оплати за поставлений товар, у позивача виникло право на нарахування сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Так, позивачем за прострочення виконання відповідачем обов`язку із оплати товару було нараховано в порядку ст. 625 ЦК України 3% річних в загальному розмірі 335527,40 грн, з яких 181947,45 грн за період з 27.09.2022 по 29.11.2022 (на суму боргу 35138000,00 грн), 153579,95 грн за період з 30.11.2022 по 30.01.2023 (на суму боргу 30138000,00 грн).

Колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок сум 3% річних, погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що сума 3% річних у розмірі 335527,40 грн є арифметично правильною та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Поряд з цим доводи відповідача про те, що прострочення виконання грошового зобов`язання виникло не з його вини, є неспроможними, оскільки ця обставина не впливає на обсяг його зобов`язань як боржника, що прострочив грошове зобов`язання та не виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень загальних норм матеріального права.

До того ж, відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Як вже було зазначено, відповідачем у відзиві на позовну заяву викладено клопотання про зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних до розумного та справедливого розміру (згідно апеляційної скарги - до 1%), враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних, з огляду на наступне.

За наслідками аналізу викладеного у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення розміру передбачених ст. 625 ЦК України санкцій, колегією суддів встановлено, що його обґрунтовано з посиланням на положення ст. 233 ГК України, скрутним фінансово-економічним становищем відповідача, його стратегічним значення у видобутку електроенергії для потреб населення, втратою значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС. Вказані обставини відповідачем покладені також в основу доводів апеляційної скарги.

Разом з тим, ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Вказане свідчить про те, що положеннями ст. 233 ГК України, на яку посилається відповідач передбачено право суду зменшити виключно розмір штрафних санкцій до яких ч. 1 ст. 230 ГК України інфляційні втрати та 3% річних не відносить.

Сплата інфляційних нарахувань та 3% річних не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №910/14522/18.

Щодо тверджень скаржника про необхідність застосування викладених у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 висновків колегія суддів зазначає, що у вказаній постанові зазначено про можливість суду зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України «за певних умов».

Зокрема, у справі №902/417/18 встановлено обставини погодження сторонами в договорі зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 9 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати, тому Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.

Отже, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що сума неустойки, штрафу і процентів річних у справі №902/417/18 перевищують майже в два рази суму прострочення та очевидно є неспівмірними, оскільки наслідки невиконання боржником зобов`язань вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. За таких обставин, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку щодо обмеження розміру санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовила у стягненні процентів річних саме з цих підстав.

Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/417/18, а саме - встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у даній справі відсотки річних розраховані за встановленою у ст. 625 ЦК України ставкою у розмірі 3% та не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.

У зв`язку з наведеним колегія суддів зазначає, що справа №902/417/18 не є подібною зі справою, що розглядається, з огляду на конкретні обставини справ, встановлені під час розгляду справи.

Крім того, необхідно зауважити, що скаржником у апеляційній скарзі не наведено доводів в обґрунтування наявності правових підстав для можливого зменшення у цих спірних правовідносинах нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України сум 3% річних.

Посилання скаржника на безпідставне нарахування 3% річних, а також відсутність його вини у виникненні прострочення, з огляду на введення в країні військового стану, втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей внаслідок окупації Запорізької АЕС, виконання відповідачем в умовах воєнного стану спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, i необхідність в таких умовах підтримувати безпеку АЕС, колегією суддів відхиляються, оскільки вказані обставини не виключають застосування до відповідача відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних.

До того ж, колегією суддів враховується, що заявлена позивачем до стягнення сума 3% річних (335527,40 грн) не є надмірно великою з урахуванням суми основної заборгованості відповідача за договором (27398000,00 грн) та є справедливою компенсацією за несвоєчасне виконання відповідачем договірного зобов`язання з оплати за поставлений товар, а відтак відсутні підстави для зменшення розміру 3% річних до 1%.

У зв`язку з наведеним, суд апеляційної інстанції, за встановлених місцевим господарським судом обставин прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, погоджується з висновками суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України сум 3% річних у розмірі 335527,40 грн.

Таким чином, апеляційна скарга Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Як було зазначено вище, 07.11.2023 Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" подало до суду апеляційної інстанції клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, оскільки після винесення рішення судом першої інстанції відповідач погасив частину основного боргу в розмірі 500000,00 грн, що підтверджується копіює платіжної інструкції №2267 від 24.10.2023.

Дослідивши матеріали справи та подане скаржником клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, суд зазначає наступне.

Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України унормовано, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.03.2021 у справі №914/1034/18 зазначено, що відповідно до ст. 241 ГПК України рішення суду першої інстанції, у разі подання апеляційної скарги, набирає законної сили після прийняття постанови апеляційним господарським судом за наслідками апеляційного перегляду, а відтак залишення без змін рішення суду першої інстанції про стягнення боргу, якого не існувало на момент прийняття такого рішення, свідчить про невиправдане втручання у право особи на мирне володіння його майном.

Отже, не зважаючи на те, що суд першої інстанції в межах наданих доказів прийняв законне і обґрунтоване рішення, зайвий формалізм не повинен створювати надмірний тягар для сторін. Фактично, стягнення боргу у разі відсутності такого боргу порушить принцип справедливості.

В силу положень статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" завданням суду є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, прав і свобод, тоді як особливо вузьке тлумачення процесуальних норм суперечить цим завданням.

Згідно ч. 1 ст. 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи щодо сплати відповідачем 500000,00 грн основної суми боргу, керуючись ст. 278 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити клопотання апелянта про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, закрити провадження у справі №910/1865/23 в сумі 500000,00 грн та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/1865/23 у цій частині. Відтак, сума основного боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 27438000,00 грн.

Також у клопотанні про закриття провадження у справі відповідач, крім іншого, просив вирішити питання про повернення позивачеві з Державного бюджету України частину сплаченого судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" регламентовано порядок повернення судового збору.

Пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Північним апеляційним господарським судом встановлено, що на момент розгляду справи №910/1865/23 судом першої інстанції предмет спору існував, погашення заборгованості за договором поставки №53-129-01-21-02215 від 18.01.2021 Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не здійснювалося. Господарський суд міста Києва вирішив спір по суті і прийняв відповідне рішення. Поряд з цим предмет спору у даній справі став відсутній лише на стадії апеляційного провадження, а саме 24.10.2023 після оплати Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" заборгованості за договором, у зв`язку з чим колегія суддів констатує відсутність підстав для застосування п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" та повернення позивачеві частини сплаченого судового збору, тоді як судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" за подання позовної заяви, слід залишити за Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", як за відповідачем у справі.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

За приписами ст. ст. 74, 76, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про закриття провадження у справі №910/1865/23 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 500000,00 грн основного боргу, у зв`язку зі сплатою боргу під час апеляційного перегляду справи, та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/1865/23 у цій частині. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін. Оскільки доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, апеляційна скарга Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/1865/23 в частині стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Моноліт Енерго" основного боргу в розмірі 500000,00 (п`ятсот тисяч) грн скасувати та закрити провадження в цій частині.

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2023 у справі №910/1865/23 залишити без змін.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 15.11.2023.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко