Рішення

від 06.09.2023 по справі 916/1227/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/1227/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

секретар судового засідання: Курко Ю.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Петров В.С.;

від відповідача 1: Завада М.Л.;

від відповідача 2: не з`явився;

від третьої особи: Райлян Н.Д.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Селянського (фермерського) господарства МАРІНОВ-СИН (68444, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Лощинівка, вул. Бессарабська, 23, код ЄДРПОУ 31125577);

до відповідачів: 1) Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 39765871); 2) Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Білгород-Дністровська, 154, код ЄДРПОУ 36233605);

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (68670, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Саф`яни, вул. Грушевського, 85, код ЄДРПОУ 04379433)

про визнання права постійного користування земельною ділянкою та зобов`язання повернення земельної ділянки

1. Суть спору.

Селянське (фермерське) господарство «МАРІНОВ-СИН» (далі позивач, СФГ «МАРІНОВ-СИН») звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №1276/22 від 20.06.2022) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Одеській області) та Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ», в якій просить суд визнати право постійного користування земельною ділянкою площею 35.8792 га, розташованої на території Саф`янівської сільської Ради Ізмаїльського району Одеської області, кадастровий номер 5122083400:01:002:0505 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та зобов`язати ТОВ «АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ» повернути СФГ «МАРІНОВ-СИН» земельну ділянку площею 35.8792 га, розташовану на території Саф`янівської сільської Ради, Ізмаїльського району, Одеської області (за межами населеного пункту), кадастровий номер 5122083400:01:002:0505 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 27.06.2022 було залишено без руху позовну заяву (вх. ГСОО №1276/22 від 20.06.2022) СФГ «МАРІНОВ-СИН» та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10-ти днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

12.07.2022 судом отримано від СФГ «МАРІНОВ-СИН» заяву (вх. ГСОО №12872/22) про усунення недоліків, згідно якої позивачем усунуто встановлені судом недоліки.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.07.2022 було відкрито провадження у справі №916/1227/22 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 19.08.2022.

17.08.2022 до суду від СФГ «МАРІНОВ-СИН» надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (вх. № 16562/22).

Ухвалою суду від 18.08.2022 задоволено клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

19.08.2022 до суду від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 16816/22).

У судовому засіданні 19.08.2022 судом, за результатом задоволення клопотання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про відкладення розгляду справи, було оголошено ухвалу у протокольній формі про відкладення розгляду справи на 14.09.2022.

22.08.2022 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 16912/22).

12.09.2022 до суду від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (вх.№19163/22) надійшов відзив (вх.№19163/22).

Також 12.09.2022 від ТОВ АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ до суду надійшов відзив (вх.№19163/22), заява про залучення до участі у справі співвідповідача (вх. № 19159/22), а також заява (вх.№19164/22) про витребування доказів по справі №916/1227/22, в якій відповідач-2 просить суд витребувати від Лощинівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів про те, на якій підставі в 2005 році був здійснений поділ земельної ділянки площею 50.00 га, переданої 11.08.1999 у постійне користування ОСОБА_1 , а також інформацію та документи, які визначають на яких підставах громадяни України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заволоділи в 2005 році земельними ділянками приблизною площею 4.60 га. зі складу земельної ділянки площею 50.00 га, що була передана у постійне користування ОСОБА_1 11.08.1999.

В обґрунтування поданої заяви відповідач-2 зазначає, що в своїй позовній заяві представник СФГ «МАРІНОВ-СИН» вказує на те, що відповідно до державного акту від 11.08.1999 на право постійного користування земельною ділянкою на ім`я ОСОБА_1 у постійне користування було передано земельну ділянку площею 50.00 га, однак, у позовній заяві позивач просить визнати за собою право постійного користування лише на 35.8792 га, така площа залишилась, як пояснює позивач, після того, як із належної на праві постійного користування земельної ділянки площею 50.00 га. громадяни України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . 19.10.2005 як члени СФГ «МАРІНОВ-СИН», отримали для ведення власного фермерського господарства по 4.60 га кожен.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.11.2022 судом було задоволено клопотання Відповідача-2 та витребувано у Лощинівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів про те, на якій підставі в 2005 році був здійснений поділ земельної ділянки площею 50,00 га, переданої 11.08.1999 у постійне користування ОСОБА_1 , а також інформацію та документи, які визначають на яких підставах громадяни України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заволоділи в 2005 році земельними ділянками приблизною площею 4,60 га зі складу земельної ділянки площею 50.00 га, що була передана у постійне користування ОСОБА_1 11.08.1999.

У судовому засіданні 14.09.2022 судом було оголошено ухвалу у протокольній формі про відкладення розгляду справи на 10.10.2022, при цьому встановлено строки для подання до суду відповіді на відзив до 23.09.2022 та для заперечень до 05.10.2022.

07.10.2022 до суду від Селянського (фермерського) господарства МАРІНОВ-СИН надійшла відповідь на відзив (вх. № 22020/22).

10.10.2022 судове засідання не відбулось, у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги, про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку.

Ухвалою суду від 12.10.2022 було призначено судове засідання для розгляду справи №916/1227/22 на 02.11.2022.

14.10.2022 до суду від СФГ «МАРІНОВ-СИН» надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (вх. № 22708/22).

Ухвалою суду від 20.10.2022 задоволено клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 02.11.2022 було задоволено клопотання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про залучення до участі у справі третьої особи та залучено Саф`янівську сільську раду Ізмаїльського району Одеської області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів та відкладено підготовче засідання у справі №916/1227/22 на 30.11.2022.

29.11.2022 до суду від Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області надійшли пояснення на позовну заяву (вх. № 26961/22) та заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 26923/22).

Судове засідання, призначене на 28.11.2022 не відбулось у зв`язку з аварійними відключеннями енергопостачання у м. Одесі, зокрема в адміністративній будівлі Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.12.2022 було призначено засідання по справі №916/1227/22 на 16.01.2023.

16.01.2023 до суду від Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі представника третьої особи (вх. № 1411/23).

У судовому засіданні 16.01.2023 судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 06.02.2023

У судовому засіданні 06.02.2023, суд ухвалою в протокольній формі відклав розгляд справи на 20.03.2023.

20.03.2023 до суду від ТОВ АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ надійшло клопотання про витребування доказів (вх.№8732/23), в якому відповідач просить суд витребувати у Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів про те, на якій підставі в 2005 році був здійснений поділ земельної ділянки площею 50.00 га, переданої 11.08.1999 у постійне користування ОСОБА_1 , а також інформацію та документи, які визначають на яких підставах громадяни України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заволоділи в 2005 році земельними ділянками приблизною площею 4.60 га. зі складу земельної ділянки площею 50.00 га, що була передана у постійне користування ОСОБА_1 11.08.1999.

В обґрунтування поданого клопотання ТОВ АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ зазначає, що від Лощинівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області відповідачу стало відомо, що в раді відсутні витребувана ухвалою суду від 02.11.2022 інформація та документи, адже розподілом вказаних вище земельних ділянок займалась Ізмаїльська районна державна адміністрація Одеської області. А отже, саме в неї має знаходитись інформація та документи, що витребувались судом.

20.03.2023 до суду від позивач надійшло клопотання про долучення доказів ло матеріалів справи (вх. № 8859/23).

Ухвалою суду від 20.03.2023 було задоволено заяву (вх.№8732/22 від 20.03.2023) ТОВ АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ про витребування доказів по справі №916/1227/22 та витребувано у Ізмаїльської районної державної адміністрації Одеської області інформацію та належним чином засвідчені копії підтверджуючих документів про те, на якій підставі в 2005 році був здійснений поділ земельної ділянки площею 50,00 га, переданої 11.08.1999 у постійне користування ОСОБА_1 , а також інформацію та документи, які визначають на яких підставах громадяни України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заволоділи в 2005 році земельними ділянками приблизною площею 4,60 га зі складу земельної ділянки площею 50.00 га, що була передана у постійне користування ОСОБА_1 11.08.1999.

При цьому, у судовому засіданні 20.03.2023, суд ухвалою в протокольній формі відклав розгляд справи на 26.04.2023.

У судовому засіданні 26.04.2023, суд оголосив ухвалу у протокольній формі про відкладення розгляду справи на 29.05.2023.

09.05.2023 до суду від Селянського (фермерського) господарства МАРІНОВ-СИН надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх. № 15315/23).

У судовому засіданні 29.05.2023, суд ухвалою в протокольній формі відклав розгляд справи на 21.06.2023.

У судовому засіданні 21.06.2023 суд оголосив протокольну ухвалу в порядку п.3 ч.2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження у справі № 916/1227/22 та призначення справи до розгляду по суті в засіданні суду на 03.08.2023.

У судовому засіданні 03.08.2023суд, за результатом задоволення усного клопотання представника позивача, ухвалою у протокольній формі оголосив перерву у розгляді справи по суті до 06.09.2023.

31.08.2023 до суду від ТОВ АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ надійшли клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх. № 29884/23) та додаткові пояснення по справі (вх. № 29886/23).

31.08.2023 до суду від Селянського (фермерського) господарства МАРІНОВ-СИН надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх. № 29921/23).

01.09.2023 до суду від Селянського (фермерського) господарства МАРІНОВ-СИН надійшла відповідь на додаткові пояснення (вх. № 30057/23).

04.09.2023 до суду від Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 30213/23).

У судовому засіданні 06.09.2023 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та відкладено складення повного рішення на строк, визначений ч.6 ст. 233 Господарським процесуальним кодексом України.

3. Аргументи учасників справи.

3.1. Доводи позивача СФГ «МАРІНОВ-СИН»

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилається на те, що 30.06.1999 Ізмаїльська районна Рада прийняла рішення № 81/р «Про надання земельних ділянок мешканцям села Лощинівка», яким ОСОБА_1 надано в постійне користування 50 га рілля для ведення селянського (фермерського) господарства.

11.08.1999 Ізмаїльська районна Рада надала ОСОБА_1 . Державний акт на право постійного користування землею площею 50 га.

11.08.2000 було зареєстровано Селянське ( фермерське) господарство «Марінов - син», засновником якого був ОСОБА_1 , а надана в постійне користування земельна ділянка ОСОБА_1 почала оброблялися створеним фермерським господарством.

21.02.2000 СФГ «МАРІНОВ-СИН» отримало Довідку про взяття на облік платника податків.

19.10.2005 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ., ОСОБА_4 , як члени СФГ «МАРІНОВ-СИН» отримали з землі, яка була надана в постійне користування ОСОБА_1 , по 4.60 га для ведення свого фермерського господарства. Залишок земельної ділянки, яка залишилась у ОСОБА_1 склав 35.8792 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер. Після смерті ОСОБА_1 СФГ «МАРІНОВ-СИН» продовжило користування земельної діячкою в розмірі 36.8792 га.

У наступному, у 2020 році, як вказує позивач, Головне управління Дежгєокадастру в Одеської області вирішило, що має право продати право оренди на цю земельну ділянку на земельних торгах.

10.09.2020 ГУ Дежгєокадастру провело земельні торги, у зв`язку з чим було складено відповідний протокол проведення земельних торгів, аукціон № 27229, лот № 53861 на земельну ділянку площею 35.8792 га., переможцем яких визначено ТОВ «Агропрайм Холдинг».

10.09.2020 між відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки площею 35.8792 га, що розташована на території Лощинівської сільської Ради Ізмаїльського району Одеської області, кадастровий номер № 51220834000:01:002:0505.

З огляду на наведене, позивач вважає що він має право продовжити постійне користуватися земельною ділянкою площею 35.8792 га після смерті засновника господарства, а ТОВ «Агропрайм Холдинг» зобов`язано повернути йому спірну земельну ділянку.

При цьому позивач зазначає, що ОСОБА_1 реалізував своє право на створення СФГ шляхом отримання в постійне користування земельної ділянки в розмірі 50 га. Надана ОСОБА_1 у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина. ОСОБА_1 отримав земельну ділянку лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник.

Позивач наголошує, що після набуття ОСОБА_1 - засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стало СФГ «МАРІНОВ-СИН».

Отже, на думку позивача, з моменту створення СФГ «МАРІНОВ-СИН» відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації, яка була проведена 11.09.2000 Ізмаїльською районною державною адміністрацією, реєстраційний номер № 04057126 Ю 0010119.

Відповідно з часу державної реєстрації СФГ «МАРІНОВ-СИН», останнє було повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав засновник - ОСОБА_1 .

Відтак, позивач вважає, що право постійного користування земельною ділянкою, яке від ОСОБА_1 перейшло СФГ «МАРІНОВ-СИН» не припинилося ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника, але це не завадило ГУ Дежгєокадастру в Одеської області всупереч ст.141 ЗК України припинити його право постійного користування, провести земельні торги по продажу права оренди земельної ділянки, яку використовував позивач, та укласти договір оренд цієї земельної ділянки з ТОВ «Агропрайм Холдинг».

Окрім того, позивач вважає, що оскільки він був на момент проведення земельних торгів, тобто на 10.09.2020, власником майнового права - права постійного користування земельною ділянкою площею 35.3792 га, що розташована на території Лощинівської сільської Ради, тому він має право витребувати від ТОВ «Агропрайм Холдінг» земельну ділянку площею 35.8792 га , розташованої на території Саф`янська сільської Ради Ізмаїльського району на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України.

3.2. Доводи відповідача-1 Головного управління Держгеокадастру в Одеській області

Головне управління заперечує проти задоволення позову у повному обсязі, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

При цьому відповідач посилається на те, що після отримання членами селянського (фермерського) господарства у приватну власність земельних ділянок площею по 4,6 га для ведення фермерського господарства із земель, наданих у постійне користування на підставі державного акту на право постійного користування землею серії П-ОД № 021934, ні ОСОБА_1 , ні Позивачем не вчинено жодних дій щодо оформлення права користування залишком земельної ділянки. До Головного управління не надходила інформації, яка могла б підтвердити перехід права постійного користування від особи ( ОСОБА_1 ), яка його набула на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД № 021934, до будь-якої іншої фізичної чи юридичної особи.

Також, враховуючи висновки Верховного Суду, Головне управління зазначає про те, що право постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, припинилося зі смертю особи, якій належало таке право. (п. 32 ВС 1982)

Крім того, Головне управління зазначає, що в Державному земельному кадастрі наявні відомості щодо державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5122083400:01:002:0505, площею 35,8792 га, за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, Лощинівська сільська рада (за межами населеного пункту); категорія земель - землі сільськогосподарського призначення; цільове призначення - 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; дата державної реєстрації земельної ділянки - 19.07.2019, яка сформована за результатами проведення у 2019 році державної інвентаризації земель на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, що розташовані на території Лощинівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, розробленої Одеською регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру». Замовником розробки вказаної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держтеокадастр) на підставі наказів Держгеокадастру від 21.02.2019 № 59 та від 13.05.2019 № 129 (абзац 2 пункту 1 наказу від 21.02.2019 № 59, у редакції наказу від 13.05.2019 № 129).

Наказом Головного управління від 25.07.2019 № 15-4049/13-19-СГ «Про затвердження документації із землеустрою щодо інвентаризації земель» затверджено вищевказану технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Відповідно до статей 15-1, 93, 122, 135-139 ЗК України, наказом Головного управління від 15.10.2019 № 15-6039/13-19-СГ (в редакції наказу Головного управління від 23.10.2019 № 15-6437/13-19-СГ) земельну ділянку з кадастровим номером 5122083400:01:002:0505 включено в перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами.

Згідно з наказом Головного управління від 31.07.2020 № 335-Т «Про проведення земельних торгів у формі аукціону» вказану земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення виставлено на земельні торги для передачі її у користування на умовах оренди.

За результатами проведення земельних торгів за лотом № 2538 від 10.09.2020 переможцем визнано ТОВ «Агропрайм Холдинг», з яким на підставі протоколу проведення земельних торгів за лотом № 2538 від 10.09.2020 № 1/2538 Головним управлінням укладено договір оренди землі від 10.09.2020 № 82.

В порядку автоматизованого обміну інформацією із суб`єктами реєстрації речових прав на нерухоме майно до Державного земельного кадастру надійшла інформація про реєстрацію 10.09.2020 права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5122083400:01:002:0505 за ТОВ «Агропрайм Холдинг».

Вказаний договір, на думку відповідача, укладений відповідно до норм чинного законодавства України, яке діяло на момент його укладення, а його зміст повністю відповідає нормам та вимогам Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», якими встановлено особливості регулювання земельних відносин, пов`язаних з укладенням договорів оренди землі за результатами земельних торгів.

Враховуючи викладене, Головне управління вважає, що воно діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством України, чинним на момент передачі в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 5122083400:01:002:0505 ТОВ «Агропрайм Холдинг».

Також, посилаючись на ст. 204 ЦК України, Головне управління зазначає про те, що позивачем не заявлено позовних вимог про визнання вказаного договору оренди землі недійсним чи скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Окрім того, розпорядником вказаної земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, є Саф`янівська сільська рада Ізмаїльського району Одеської області.

3.3 Доводи відповідача-2 ТОВ «АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ».

ТОВ «АГРОПрАЙМ ХОЛДИНГ» вважає позовну заяву безпідставною, такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, та такою, що не підлягає задоволенню.

Так, зокрема, відповідач вважає, що після поділу земельної ділянки, з`явились чотири земельні ділянки: три земельні ділянки площею 4,60 га передані у власність або користування (нам не відомо на сьогоднішній час) членам фермерського господарства та одна земельна ділянка площею 35,8792 га - спірна земельна ділянка. Тобто, після поділу з`являються чотири нові об`єкти майнових прав, кожен з яких не є земельною ділянкою, яка з самого початку була передана у постійне користування ОСОБА_1 .

Тобто, на думку відповідача, земельна ділянка площею 50,00 га, що колись передавалась у постійне користування ОСОБА_1 , після її поділу 19.10.2005 року зникає як об`єкт майнових прав.

Таким чином, відповідач вказує про те, що поділ земельної ділянки площею 50,00 га, яка була передана у постійне користування ОСОБА_1 на підставі державного акту від 11.08.1999 р., між членами СФГ «МАРІНОВ - СИН» ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в 2005 році, стало тим юридичним фактом, який припинив існування цієї земельної ділянки як об`єкта цивільних прав із набранням чинності ст. 79-1 Земельного кодексу України.

Відповідно, за твердженням відповідача, припинило свою чинність і право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га, яка була передана у постійне користування ОСОБА_1 на підставі державного акту від 11.08.1999р.

Окремо відповідач звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 23 червня 2020 р. у справі №179/1043/16-ц (провадження №1|-63цс20).

3.4 Доводи третьої особи - Саф`янівської сільради Ізмаїльського району Одеської області.

Саф`янівська сільрада зазначає, що з дня смерті засновника С(Ф)Г «МАРИНОВ-СИН», якому виділялася спірна земельна ділянка, до моменту передачі зазначеної земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області ТОВ «АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ» в оренду за результатами земельних торгів пройшло 8 років. Весь цей час С(Ф)Г «МАРИНОВ-СИН» не вживало жодних заходів задля належного оформлення права користування спірною земельною ділянкою відповідно до норм чинного законодавства.

С(Ф)Г «МАРИНОВ-СИН» також не приймало участі у торгах, що відбулися 10.09.2020 р. та звернулося до суду з вимогою визнати за фермерським господарством права на постійне користування спірною земельною ділянкою лише через 10 років від дня смерті засновника С(Ф)Г «МАРИНОВ-СИН». Земельна ділянка, кадастровий номер 5122083400:01:002:0505, наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 09.12.2020 р. №47-ОТГ передана у комунальну власність Саф`янівській сільській раді Ізмаїльського району Одеської області. Станом на теперішній час спірна земельна ділянка перебуває у користуванні ТОВ «АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ». Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5122083400:01:002:0505 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.09.2020р. ТОВ «АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ» є добросовісним набувачем права оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5122083400:01:002:0505, адже право оренди ним набуто на конкурентних засадах шляхом участі у земельних торгах.?

4. Фактичні обставини, встановлені судом.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД №021934 від 11.08.1999 ОСОБА_1 на підставі рішення 8 сесії ХХІІІ скликання Ізмаїльської районної ради народних депутатів Ізмаїльського району Одеської області від 30.06.1999 № 81/р надана у постійне користування земельна ділянка площею 50,00 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Лощинівської сільської ради. Земельну ділянку надано для ведення селянського (фермерського) господарства.

Вказаний Акт зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за ОД № 10-10-01п.

Державну реєстрацію Селянського (фермерського) господарства «МАРІНОВ-СИН», як юридичної особи за ідентифікаційним кодом 31125577, здійснено 11.08.2000, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, про що вчинено запис у журналі обліку реєстраційних справ за № 04057126Ю0010189.

Відповідно до статуту С(Ф)Г «МАРІНОВ-СИН» (затвердженого головою С(Ф)Г 07.08.2000) засновником і головою господарства є ОСОБА_1 . Членом фермерського господарства є ОСОБА_1 . Фермерське господарство набуває права юридичної особи з моменту його державної реєстрації. На ім`я голови Фермерського господарства видається державний акт на право приватної власності на землю або державний акт на право постійного користування землею. Фермерське господарство створено в цілях повного задоволення потреб населення в умовах ринкової економіки у різноманітних товарах та послугах за умови отримання прибутку на користь членів. Для здійснення своїх статутних завдань С(Ф)Г «МАРІНОВ-СИН» отримує землю на підставах передбачених діючим законодавством України.

Розпорядженням Ізмаїльської районної державної адміністрації від 13.06.2005 № 358/А-2005 частину вищезазначеної земельної ділянки було передано у приватну власність для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Так, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 841684 за № 010552100067 від 19.10.2005 ОСОБА_4 на підставі розпорядження Ізмаїльської районної державної адміністрації від 13.06.2005 № 358/А-2005 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5122083400:01:002:0105, площею 4,60 га, для ведення фермерського господарства, що розташована на території Лощинівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 841683 за № 010552100066 від 19.10.2005 ОСОБА_2 на підставі розпорядження Ізмаїльської районної державної адміністрації від 13.06.2005 № 358/А-2005 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5122083400:01:002:0106, площею 4,60 га, для ведення фермерського господарства, що розташована на території Лощинівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 841685 за № 010552100068 від 19.10.2005 ОСОБА_3 на підставі розпорядження Ізмаїльської районної державної адміністрації від 13.06.2005 № 358/А-2005 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 5122083400:01:002:0107, площею 4,60 га, для ведення фермерського господарства, що розташована на території Лощинівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області.

Отже, після виділення земельних ділянок, площею по 4,60 га кожна, вищевказаним громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , залишок земельної ділянки склав 35,8792 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 01.06.2012.

У наступному, Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 59 від 21.02.2019 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» з урахуванням наказу № 129 від 13.05.2019 «Про деякі питання проведення заходу з інвентаризації земель державної власності» проведено у 2019 році захід з інвентаризації земель державної власності, а саме: інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах об`єднаних територіальних громад (несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі крім земель, які знаходяться в постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій) згідно з додатком І, що додається; інвентаризацію земель сільськогосподарського призначення державної власності на території областей України (несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі) згідно з додатком 2, що додається.».

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 15-4049/13-19-СГ від 25.07.2019 «Про затвердження документації із землеустрою щодо інвентаризації земель» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 36,8992 га, що складається із земельних ділянок: кадастровий номер земельної ділянки 5122083400:01:002:0505; кадастровий номер земельної ділянки 5122083400:01:002:0506, розташовані на території Лощинівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.10.2019 № 15-6039/13-19-СГ включено земельні ділянки в перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами згідно з додатком 1.

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 23.10.2019 № 15-6437/13-19-СГ викладено додаток 1 до вищевказаного наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.10.2019 № 15-6039/13-19-СГ в новій редакції, що додається.

Згідно з додатком № 1 до вищевказаного наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.10.2019 № 15-6039/13-19-СГ під номером лота 2538 міститься земельна ділянка кадастровий номер 5122083400:01:002:0505.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що 08.05.2020 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області на підставі наказу № 15-4049/13-19-СГ від 25.07.2019 зареєструвало за собою право державної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122083400:01:002:0505 (номер запису 36473918, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54091123 від 16.09.2020).

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 31.07.2020 № 335-Т «Про проведення земельних торгів у формі аукціону» виставлено земельні ділянки, згідно з додатком 1, на земельні торги для передачі їх у користування на умовах оренди. Встановлено строк оренди земельних ділянок, переданих у користування за результатами земельних торгів 7 (сім) років. Встановлено стартовий розмір річної орендної плати за користування земельними ділянками, які виставляються на земельні торги на рівні 8 (вісім) % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Встановлено крок торгів на рівні до 0,5 (нуль цілих п`ять десятих) % від стартового розміру річної орендної плати за користування земельними ділянками згідно з додатком 2.

10.09.2020 між Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області (орендодавець) та ТОВ «АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ» (орендар) було укладено договір оренди землі № 82, за умовами якого Орендодавець, на підставі протоколу проведення земельних торгів за лотом № 2538 від 10 вересня 2020 року № 1/2538 надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Одеської області Ізмаїльського району, Лощинівської сільської ради (за межами населеного пункту), кадастровий номер земельної ділянки 5122083400:0 1:002:0505.

За умовами п. 2.1 вказаного договору в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 35,8792 га, у тому числі 35.8792 га ріллі, що розташована на території Одеської області Ізмаїльського району, Лощинівської сільської ради (за межами населеного пункту).

Пунктом 3.2 договору визначено, що право оренди земельної ділянки виникає у Орендаря з моменту державної реєстрації відповідно до закону.

Згідно з відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ТОВ «АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ» 11.09.2020 на підставі вищевказаного договору зареєструвало за собою право оренди спірної земельної ділянки (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54091123 від 16.09.2020).

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 09.12.2020р. №47-ОТГ вищевказана земельна ділянка, кадастровий номер 5122083400:01:002:0505, передана у комунальну власність Саф`янівській сільській раді Ізмаїльського району Одеської області.

На підставі вказаного наказу Головне управління Держгеокадастру в Одеській області передало із державної власності, а Саф`янівська сільська раа Ізмаїльського району Одеської області прийняла у комунальну власність земельні ділянки згідно з додатком, що підтверджується відповідним Актом приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 09.12.2020р.

5. Позиція суду

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 35.8792 га, яку надано ОСОБА_1 відповідно до Державного акта серії ІІ-ОД №021934 від 11.08.1999 для ведення селянського (фермерського) господарства, оскільки таке право не визнається та заперечується відповідачами.

Згідно із частиною 1 статті 51 ЗК України (в редакції, чинній на час створення Позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до статті 7 ЗК України (в редакції, чинній на час створення Позивача) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Частиною 1 статті 23 ЗК України (в редакції, чинній на час створення позивача) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Аналіз наведених норм права, які діяли на момент створення позивача, вказує на те, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалася не громадянину України, а спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (який втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство" та в редакції, чинній на час створення позивача) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства (така правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

19.06.2003 було прийнято новий Закон України "Про фермерське господарство", яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визнано таким, що втратив чинність.

Положеннями статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

За змістом частини 1 статті 5, частини 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

З наведених вище правових норм вбачається, що, як на момент створення позивача, так і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі), яке є формою підприємницької діяльності громадян, створюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 ГК України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постановах від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, від 03.03.2021 у справі № 917/1982/19.

З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Практика застосування норм права щодо переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду. Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18.

За змістом частин першої та п`ятої статті 7 ЗК України (у редакції, чинній на час видачі Марінову І.С. Державного акта на право постійного користування землею) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства.

У статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття наказу № 15-4049/13-19-СГ від 25.07.2019) наведено перелік суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками земель державної та комунальної власності, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, який діяв з 01.01.2002 до 22.09.2005, встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Велика Палата Верховного Суду (пункт 61 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18) дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 141 ЗК України (у редакції 2001 року) та статті 27 ЗК України (1990 року) зазначила, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника СФГ, відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства, як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства, як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства (пункти 66, 67 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

У пункті 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зроблено висновок, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним (пункт 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 Велика Палата Верховного Суду).

При цьому, як встановлено судом, зі змісту наказу № 15-4049/13-19-СГ від 25.07.2019, на підставі якого відповідач-1 зареєстрував за собою право державної власності на спірну земельну ділянку, вбачається, що Головне управління Держгеокадастру в Одеській області не приймало рішення про припинення права постійного користування та/або вилучення земельної ділянки (повністю або частково) в межах Державного акту серії ІІ-ОД № 021934 від 11.08.1999.

Правове становище селянського (фермерського) господарства як суб`єкта господарювання, в тому числі майнова основа господарства повинно залишатися стабільним незалежно від припинення участі в його діяльності окремих членів як в силу об`єктивної неможливості (смерті, важкої хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення (при виході зі складу фермерського господарства).

Враховуючи, що чинне законодавство не передбачає надання громадянам земельних ділянок на праві постійного користування для ведення фермерського господарства, а пункт 6 Перехідних положень ЗК України визнано неконституційним, слід стверджувати, що вказане право, яке виникло до 01.01.2002 р., існує і може бути реалізовано в повному обсязі. При цьому, правовий режим земельної ділянки, зміст та обсяг прав на неї мають визначатися законодавством, яке діяло на момент його виникнення. З наведеного суд приходить до висновку, що у разі смерті громадянина-засновника СФГ право користування земельною ділянкою зберігається за юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому законом порядку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд при розгляді справи № 911/2202/18. У пп. 4.32, 4.33, 4.34 постанови від 05.12.2019 р. суд вказав на те, що особливість правового механізму реалізації фермерським господарством прав на земельну ділянку полягає саме в тому, що законодавець визначив необхідним і достатнім одержання земельної ділянки засновником такого господарства як передумови створення, реєстрації фермерського господарства як юридичної особи та подальшого господарського використання землі і не встановив обов`язку подальшої перереєстрації цього права. Право користування земельною ділянкою не можна розглядати винятково як речове право однієї особи-засновника фермерського господарства, оскільки після створення фермерського господарства саме воно стає законним землекористувачем. Земельне законодавство та законодавство, яким врегульовані питання створення фермерського господарства, не визначають порядок подальшого переходу права на земельну ділянку, надану її засновнику для ведення фермерського господарства. Такий перехід відбувається внаслідок юридичного факту реєстрації господарства як юридичної особи.

Відповідно, суд вважає встановленим та доведеним, що з 11.08.2000р. обов`язки землекористувача спірної земельної ділянки перейшли до створеного Селянського (фермерського) господарства - позивача, яке набуло прав та обов`язків землекористувача і з цих підстав відхиляє доводи ГУ Держгеокадастру відносно того, що право користування спірною земельною ділянкою припиняється зі смертю особи, якій належало таке право як хибні в контексті спірних правовідносин.

До того ж, ст.ст.142, 149 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на час розпаювання земель СФГ між його членами, визначено, що право постійного користування землею припиняється в разі добровільної відмови від права постійного користування землекористувачем та у разі вилучення для суспільних та інших потреб за рішенням органів місцевого самоврядування у разі згоди землекористувача.

За такого, суд вважає, що чинним на той час земельним законодавством, були чітко визначені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, та ним не передбачалось припинення права фермерського господарства постійного користування земельною ділянкою у зв`язку з приватизацію частини землі членами такого суб`єкта господарювання.

З урахуванням правових висновків, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18, суд приходить до висновку, що у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою позивач набув права та обов`язки землекористувача і у зв`язку із смертю засновника селянського (фермерського) господарства, якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування, таке право не є таким, що припинилося.

При цьому, господарський суд не погоджується з твердженням ТОВ «АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ» про те, що поділ земельної ділянки площею 50,00 га, яка була передана у постійне користування ОСОБА_1 на підставі державного акту від 11.08.1999 р., між членами СФГ «МАРІНОВ - СИН» ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в 2005 році, стало тим юридичним фактом, який припинив існування цієї земельної ділянки як об`єкта цивільних прав із набранням чинності ст. 79-1 Земельного кодексу України.

Законом України №3613-VI від 07.07.2011 "Про Державний земельний кадастр" (набрав чинності з 01.01.2013) Земельний кодекс України доповнено статтею 79-1, частина 9 якої передбачає, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. При цьому формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (частина 1 статті 79-1 ЗК України).

Водночас, станом на момент отримання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як членами СФГ з землі, яка була надана в постійне користування ОСОБА_1 (із земельної ділянки загальною площею 50 га), по 4.60 га для ведення власного фермерського господарства (залишок земельної ділянки, яка залишилась у ОСОБА_1 склав 35.8792 га.), стаття 79-1 була відсутня в Земельному кодексі України, а тому, враховуючи положення статті 58 Конституції України, не може бути застосована до спірних правовідносин в частині, що стосується земельної ділянки площею 35,8792 га станом на 2005 рік.

Отже, помилковими слід визнати твердження ГУ Держгеокадастру в Одеській області про те, що після отримання членами селянського (фермерського) господарства у приватну власність земельних ділянок площею по 4,6 га для ведення фермерського господарства із земель, наданих у постійне користування на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ОД № 021934, ні ОСОБА_1 , ні позивачем не вчинено жодних дій щодо оформлення права користування залишком земельної ділянки.

Також суд вважає помилковими висновки відповідача, що позивач не набув право володіння та користування спірною земельною ділянкою площею 35,8792 га, оскільки за Державним актом ІІ-ОД № 021934 передано в безстрокове безоплатне землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку площею 50 га., оскільки ГУ Держгеокадастр в Одеській області не врахував, що земельна ділянка площею 35,8792 га входить до земельної ділянки площею 50 га за Державним актом ІІ-ОД № 021934, і, як вже зазначалося вище, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Отже, відсутні підстави вважати припиненим право постійного користування позивача земельною ділянкою за Державним актом ІІ-ОД № 021934, тому, відповідно, за позивачем зберігається право користування спірною частиною земельної ділянки площею 35,8792 га.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява N 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява N 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви N 23759/03 та N 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі N 906/392/18 (провадження N 12-57гс19).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині визнання права постійного користування земельною ділянкою підлягають задоволенню.

Аналогічна позиція викладена в п.п.38.1, 38.2 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2021 у справі №917/1982/19.

Крім того суд вважає помилковим посилання ТОВ «АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ» на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, в якій викладено наступний висновок: "60. За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило."

Суд констатує, що у даному випадку судом не встановлено обставин надання земельної ділянки саме у довічне успадковане землеволодіння для організації фермерського господарства.

Отже, правовідносини у даній справі та у справі № 179/1043/16-ц не є тотожними, а тому посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц є недоцільним.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України і цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у вказаній статті (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 № 662/397/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Згідно зі статтею 387 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння, а підставою такого позову - обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння.

За висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Наведеним спростовується твердження ГУ Держгеокадастру України про те, що позивачем не заявлено позовних вимог про визнання договору оренди землі недійсним чи скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

У пункті 56 постанови від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України помилковими є висновки суду першої інстанції щодо неможливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Вищевикладене також спростовує висновки відповідачів щодо відсутності індивідуальних ознак у витребовуваного позивачем майна, та те, що спірна земельна ділянка не існує як об`єкт цивільного права.

Враховуючи встановлені обставини щодо відсутності підстав для припинення права постійного користування позивача земельною ділянкою за Державним актом ІІ-ОД № 021934, суд вважає, що за позивачем зберіглося право користування спірною частиною земельної ділянки площею 35,8792 га.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що за позивачем станом на момент проведення земельних торгів та укладання договору оренди, тобто на 10.09.2020р., зберіглося право постійного користування спірною частиною земельної ділянки площею 35,8792 га, суд погоджується з доводами позивача про те, що СФГ « Марінов - син» має право витребувати від ТОВ «Агропрайм Холдінг» земельну ділянку площею 35.8792 га, розташовану на території Саф`янської сільської Ради Ізмаїльського району на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України.

Інші доводи, наведені відповідачами, судом відхиляються з огляду на те, що такі доводи ґрунтуються на помилковому, довільному тлумаченні норм матеріального права, неврахуванні актуальної практики Верховного Суду щодо переходу права постійного користування, а також хибній оцінці характеру спірних правовідносин.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Положеннями ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Беручи до уваги наведені вище положення закону, враховуючи встановлені судом факти та зміст позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позовні вимоги визнано обґрунтованими судом, судові витрати у справі по сплаті судового збору покладаються у рівних частках на відповідачів у справі.

Керуючись ст. ст. 129, 130, 191, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2. Визнати за Селянським (фермерським) господарством МАРІНОВ-СИН (68444, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Лощинівка, вул. Бессарабська, 23, код ЄДРПОУ 31125577) право постійного користування земельною ділянкою площею 35.8792 га, розташованої на території Саф`янської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області кадастровий номер 5122083400:01:002:0505 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Білгород-Дністровська, 154, код ЄДРПОУ 36233605) повернути Селянському (фермерському) господарству МАРІНОВ-СИН (68444, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Лощинівка, вул. Бессарабська, 23, код ЄДРПОУ 31125577) земельну ділянку площею 35,8792 га, розташовану на території Саф`янська сільської Ради, Ізмаїльського району, Одеської області (за межами населеного пункту) кадастровий номер 5122083400:01:002:0505 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 39765871) на користь Селянського (фермерського) господарства МАРІНОВ-СИН (68444, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Лощинівка, вул. Бессарабська, 23, код ЄДРПОУ 31125577) судовий збір у сумі 2481/дві тисячі чотириста вісімдесят одна/грн 00 коп.

5. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю АГРОПРАЙМ ХОЛДИНГ (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Білгород-Дністровська, 154, код ЄДРПОУ 36233605) на користь Селянського (фермерського) господарства МАРІНОВ-СИН (68444, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, с. Лощинівка, вул. Бессарабська, 23, код ЄДРПОУ 31125577) судовий збір у сумі 2481/дві тисячі чотириста вісімдесят одна/грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повне рішення складено 18 вересня 2023 року.

Суддя Ю.М. Невінгловська