Постанова

від 13.09.2023 по справі 633/164/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 633/164/19

провадження № 61-12619св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Авіловою Оленою Михайлівною, на постанову Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позов обґрунтований тим, що згідно з рішенням Печенізької районної ради Харківської області ОСОБА_2 отримав у оренду земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів на території Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області, кадастровий номер 6324655100:01:004:0142, площа 30 га (далі - орендована земельна ділянка), яка надалі була розподілена на п`ять земельних ділянок між засновниками та членами Фермерського господарства «Олта-А» (далі - ФГ «Олта-А»), яке 15 липня 2015 року зареєстроване ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та на сьогодні перебуває в процесі ліквідації.

Поділ земельної ділянки відбувся на підставі звернення ОСОБА_3 до ГУ Держгеокадастру у Харківській області щодо поділу на ділянки, які приблизно відповідають розміру земельної ділянки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, на що 10 вересня 2015 року надано відповідний дозвіл.

На загальних зборах ФГ «Олта-А» прийнято рішення провести приватизацію п`яти земельних ділянок, які перебували в користуванні ФГ «Олта-А», відповідно до проведеного жеребкування.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 04 травня 2016 року видано п`ять наказів, згідно з якими передано у власність фізичним особам ділянки, зокрема наказом № 3617-СГ (далі - Наказ) передано члену ФГ «Олта-А» ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення фермерського господарства площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0145 (далі - спірна земельна ділянка).

У Наказі вказано недостовірну інформацію щодо перебування земельної ділянки в оренді ФГ «Олта-А», оскільки договір оренди укладався з ОСОБА_2 , а не з юридичною особою.

ОСОБА_2 незаконно отримав орендовану земельну ділянку, ввівши в оману відповідні органи державної влади щодо наміру використовувати її для ведення фермерського господарства, оскільки його метою є безкоштовне (за пільговою процедурою без проведення земельних торгів) отримання ділянки та отримання у власність близькими родичами безкоштовних ділянок шляхом приватизації земель ФГ «Олта-А». Крім того, площа спірної земельної ділянки, що становить 7,2251 га, перевищувала середній розмір паю.

Просив визнати незаконним та скасувати Наказ, скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 травня 2016 року № 29838015, зобов`язати ОСОБА_1 повернути у віддання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області спірну земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 19 лютого 2020 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після того як ОСОБА_2 отримав у встановленому законом порядку в оренду земельну ділянку для ведення фермерського господарства, 15 липня 2015 року створено ФГ «Олта-А», що підтверджується відомостями з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17-ц, провадження № 14-520цс18, що після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Відповідно до частин першої - третьої статті 13 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV) члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

ОСОБА_1 правомірно набув право власності на спірну земельну ділянку відповідно до статті 32 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 13 Закону № 973-IV як член ФГ «Олта-А» в порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України, для безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами з метою ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Суд встановив, що зміст заяви ОСОБА_1 від 08 квітня 2016 року про передачу у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності відповідав вимогам Закону № 973-IV та ЗК України.

Прокурор на підставі належних та достовірних доказів не довів наявність підстав, у тому числі, передбачених ЗК України, для мотивованої відмови ГУ Держгеокадастру у Харківській області у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо передачі у власність земельної ділянки.

Прокурор не довів, що спірна земельна ділянка використовується ФГ «Олта-А» не за цільовим призначенням. Відсутність у ФГ «Олта-А» зареєстрованої сільськогосподарської техніки не свідчить, що воно створено фіктивно з метою отримання додаткових земельних ділянок без проведення процедури земельних торгів.

Крім того, прокурор не довів факт порушення відповідачами інтересів держави.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено. Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 19 лютого 2020 року скасовано. Позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 задоволено. Визнано незаконним та скасовано Наказ. Скасовано рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 травня 2016 року № 29838015. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у віддання держави в особі ГУ Держгеокадастру спірну земельну ділянку. Стягнено на користь прокуратури Харківської області з ГУ Держгеокадастру судовий збір в розмірі 9 605,00 грн. Стягнено на користь прокуратури Харківської області з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 43 047,42 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений відповідно до статті 7 Закону № 973-IV як спеціального щодо статті 123 ЗК України.

З посиланням на практику Верховного Суду України суд зазначив, що відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого та штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою без проведення земельних торгів.

Суд дійшов висновку, що у порушення статті 134 ЗК України та статті 7 Закону

№ 973-IV ОСОБА_1 скористався правом на отримання земельних ділянок у пільговому порядку, з метою уникнення участі у земельних торгах, тому не було правових підстав для передачі у власність спірної земельної ділянки та відповідно для державної реєстрації прав на неї.

Суд встановив, що площа спірної земельної ділянки перевищувала середній розмір паю.

Встановивши обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що внаслідок дій та рішень відповідачів спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, яка була позбавлена можливості реалізовувати право оренди на вигідніших засадах шляхом проведення конкурсної процедури, що свідчить про безумовне порушення її інтересів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 через адвоката Авілову О. М. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року, просив її скасувати, рішення Печенізького районного суду Харківської області від 19 лютого 2020 року залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що є необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі

№ 6-2902цс15, від 11 травня 2016 року у справі № 6-2903цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-248цс16, від 23 травня 2018 року у справі № 61-1100св17; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 217/1106/12, від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19, від 16 січня 2019 року у справі № 483/1863/17, від 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17-ц, від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц; постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 277/519/15-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 694/1211/16-ц.

Апеляційна скарга в суді апеляційної інстанції була подана заступником прокурора Харківської області - особою, яка не брала участі у справі.

Суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з ОСОБА_1 судовий збір, не взяв до уваги, що він є особою з інвалідністю другої групи через пасивну позицію представника ОСОБА_1 , який не довів до відома учасників справи та суду цю інформацію.

Спір повинен розглядатись за правилами господарського судочинства.

Відсутній висновок Великої Палати Верховного Суду щодо невідповідності зазначених заявником у заяві про отримання земельної ділянки розмірів отриманої в оренду земельної ділянки, тобто скасування наказу та рішення про надання земельної ділянки у власність за формальними підставами.

Просив у разі задоволення касаційної скарги та виконання постанови суду апеляційної інстанції здійснити поворот виконання судового рішення.

Доводи інших учасників справи

Відзив Харківської обласної прокуратури на касаційну скаргу мотивований тим, що за змістом позов є приватно-правовим та стосується прав фізичних осіб на набуття земельної ділянки для ведення фермерського господарства без мети створення такого, або без мети здійснення діяльності, з метою уникнення земельних торгів.

Позов заявлено з межах позовної давності.

Апеляційна скарга подана належною особою відповідно до пункту 8.4 наказу Генерального прокурора від 21 серпня 2020 року № 389 «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді».

Рішення суду апеляційної інстанції є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відзив ГУ Держгеокадастру у Харківській області на касаційну скаргу мотивований тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив підстав для представництва інтересів держави прокурором та не встановлював порушень інтересу держави.

Члени фермерського господарства на час виникнення спірних правовідносин мали право на приватизацію земельних ділянко, раніше наданих їм у користування, тому дії ГУ Держгеокадастру щодо надання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки є законними.

Суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц; постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 277/519/15-ц.

Просило касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Зупинено дію постанови Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року до закінчення касаційного розгляду справи.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року зупинено касаційне провадження у справі № 633/164/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 633/408/18, провадження № 14-86цс22.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження за касаційною скаргою відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини другої, абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.

Як на підставу касаційного оскарження заявник також посилається на порушення судами норм процесуального права: суд апеляційної інстанції порушив пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України, спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 04 травня 2016 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області видало Наказ, яким передало громадянину - члену ФГ «Олтв-А» ОСОБА_1 із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають в оренді ФГ «Олта-А» згідно з договором оренди землі від 04 березня 2015 року у власність для ведення фермерського господарства спірну земельну ділянку, право на яку зареєстровано 24 лютого 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 864088763246).

Для отримання у власність спірної земельної ділянки 08 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до виконуючого обов`язки начальника ГУ Держгеокадастру у Харківській області з відповідною заявою.

До заяви ОСОБА_1 додав копію договору оренди землі від 04 березня 2015 року, копію додаткової угоди до договору оренди землі від 01 березня 2016 року, копію витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копію відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копію витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, копію довідки про середній розмір земельної частки (паю) на території Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області, копію протоколу № 4 загальних зборів членів ФГ «Олта-А» від 02 квітня 2016 року, копію Статуту ФГ «Олта-А», відомості з ЄДРПОУ, копію виписки з державної реєстраційної служби, копію паспорта та ідентифікаційного коду.

На час звернення із заявою до ГУ Держгеокадастру у Харківській області ОСОБА_1 був членом ФГ «Олта-А».

ФГ«Олта-А» було засновано на базі земельних ділянок, зокрема земельної ділянки площею 30 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0142, яка надана в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства на підставі договору оренди землі від 04 березня 2015 року.

01 березня 2016 року з ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 04 березня 2015 року, згідно з якою пункт 2 договору викладено в такій редакції: в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 30 га, кадастрові номери з 6324655100:01:004:0143 до 6324655100:01:004:0147 (площі від 1,0996 га до 7,2251 га).

Згідно з відомостями з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 15 липня 2015 року після отримання ОСОБА_2 в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства створено ФГ «Олта-А».

ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Харківській області для отримання безоплатно у власність земельної ділянки за рахунок земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 7,2251 га, що розташована на території Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області, яка перебуває в користуванні ФГ «Олта-А».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо юрисдикції вказаного спору

Верховний Суд виходить з того, що 20 червня 2023 року Велика Палата Верховного Суду переглянула в порядку цивільного судочинства аналогічну справу № 633/408/18 за позовом Харківської місцевої прокуратури № 2 до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання повернути земельну ділянку, обставини якої є подібними до обставин у справі, що переглядається.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом № 973-IV та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно зі статтею 12 Закону № 973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Відповідно до статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону № 973-IV).

Згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Нормами Закону № 973-IV запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Отже, створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, провадження № 14-5цс18, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, провадження № 14-262цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, провадження № 14-407цс18, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, провадження № 14-51цс19, від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18, провадження № 14-235цс19, від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19, провадження № 12-131гс19.

З моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18, провадження № 12-205гс19.

У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц, провадження № 14-533цс18, від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19, провадження № 12-21гс20).

Громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради (частина перша статті 32 ЗК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Згідно зі статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, шостої статті 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, провадження № 14-86цс22.

Щодо звернення прокурора до суду як самостійного позивача в інтересах держави

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що прокурор не мав права звертатися до суду із позовом є необґрунтованими з огляду на таке.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зазначила, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

За наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, провадження № 14-86цс22.

У позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом державної влади, наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, незаконного наказу. Прокурор вказав, що оскільки саме цей орган (ГУ Держгеокадастру у Харківській області як правонаступник Головного управління Держкомзему у Харківській області) допустив порушення інтересів у спірних правовідносинах, то він не є органом, який може здійснювати захист інтересів держави у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом.

За обставинами справи, що переглядається, прокурор мав обов`язок звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів. Той факт, що під час розгляду та вирішення справи внаслідок змін у законодавстві інтерес у поверненні спірної земельної ділянки отримала певна територіальна громада, не є перешкодою для продовження представництва прокурором інтересів держави, задоволення позову у разі його обґрунтованості та для виконання судового рішення у частині повернення земельної ділянки на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

З огляду на вказане, заступник прокурора Харківської області є належним позивачем у справі.

У постанові від23 червня 2023 року у справі № 633/408/18, провадження

№ 14-86цс22, Велика Палата Верховного Суду виклала відповідні висновки щодо звернення прокурора до суду як самостійного позивача в інтересах держави.

Щодо скасування Наказу та рішення державного реєстратора

Суд апеляційної інстанції, задовольнивши позов, скасував Наказ та рішення державного реєстратора, повернув земельну ділянку.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17).

Не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-386цс18, від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, провадження № 12-91гс20).

Верховний Суд зауважує, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. Однак у справі, що переглядається, мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати Наказ, скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Г. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 травня 2016 року № 29838015.

З огляду на викладене у задоволенні вимог прокурора про визнання незаконним та скасування Наказу, скасування рішення державного реєстратора необхідно відмовити.

Щодо вимоги про повернення спірної земельної ділянки у відання держави

Верховний Суд зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути внаслідок вирішення спору.

Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18).

Виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов`язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області спірну земельну ділянку необхідно розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника. Зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

Відповідні висновки викладені в аналогічній справі у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, провадження

№ 14-86цс22.

Щодо правомірності витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 на користь держави, Верховний Суд виходить з такого.

Член фермерського господарства, який не отримував земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства, може отримати таку земельну ділянку у власність виключно на загальних підставах.

Відповідно до статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Відповідні норми чинного законодавства є доступними, чіткими та передбачуваними.

За наслідками зазначеної оцінки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 у заяві не зазначив про наявність у нього як фізичної особи, яка бажає створити фермерське господарство, матеріальних та трудових ресурсів для ефективного здійснення фермерської діяльності (а. с. 26). Крім того, ОСОБА_1 після передання йому у власність спірної земельної ділянки фермерську діяльність не здійснював, а передав земельну ділянку в оренду ФОП ОСОБА_5 (а. с. 36). За встановлених у цій справі обставин поведінка ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки не є добросовісною.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення раціонального використання та охорони земель.

ГУ Держгеокадастру у Харківській області, передаючи ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства спірну земельну ділянку на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилося в дійсності його спроможності та намірах вести фермерське господарство - самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої у заяві мети, та чи не є така заява штучним використанням процедури отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства поза передбаченим законом обов`язковим проведенням земельних торгів, зокрема для використання цієї ділянки іншими суб`єктами господарювання. Тому поведінка ГУ Держгеокадастру у Харківській області у спірних правовідносинах теж не була добросовісною.

Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що передання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із подальшою реєстрацією за ним права власності є незаконними.

Не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, провадження № 14-125цс20).

Верховний Суд зазначає, що витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації не є порушенням справедливого балансу. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном та фактично передбачав би винагороду за порушення законодавства і прав інших осіб. Водночас недобросовісне заволодіння чужим майном не відповідає критерію мирного володіння майном. Таке заволодіння є порушенням мирного володіння інших осіб. Отже, витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21.

З огляду на викладені висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, провадження № 14-86цс22, відсутні підстави для відступлення від правових висновків, викладених в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що право особи на оскарження судового рішення є однією із складових права на справедливий суд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Тому згідно з цивільним процесуальним законом оскарження судового рішення в суді касаційної інстанції вимагає від заявника належного обґрунтування касаційної скарги.

Заявник належним чином не обґрунтував необхідність відступлення від висновків суду апеляційної інстанції, обмежившись цитуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, а також щодо відсутності висновку Великої Палати Верховного Суду стосовно невідповідності зазначених заявником у заяві про отримання земельної ділянки розмірів отриманої в оренду земельної ділянки, не обґрунтував щодо яких саме норм права та яких правовідносин відсутній висновок.

Щодо доводів касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з ОСОБА_1 судовий збір через пасивну позицію його представника, який не довів до відома учасників справи та суду цю інформацію, Верховний Суд зазначає таке.

Суд вирішує питання про звільнення особи від сплати судового збору на підставі документів, поданих до суду стороною або її представником.

Держава не відповідальна за професійний юридичний захист особи у цивільній справі, незалежно від того, на яких умовах надається правова допомога - на умовах безкоштовної чи оплатної правової допомоги адвоката, крім особливих обставин (рішення ЄСПЛ від 30 березня 1999 року у справі «Tuzinski проти Польщі», заява № 40140/98, умови визначення про неприйнятність).

Ненадання таких документів представником відповідача та відсутність доводів про звільнення від сплати судового збору в судах попередніх інстанцій не зобов`язують суди самостійно встановлювати ці обставини.

Верховний Суд частково виходить за межі доводів і вимог касаційної скарги відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України, у звязку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, провадження № 14-86цс22, після подання касаційної скарги.

З огляду на те, що рішення суду апеляційної інстанції за основною вимогою про повернення спірної земельної ділянки змінено в редакції цієї постанови, немає підстав для вирішення питання про здійснення повороту виконання оскаржуваної постанови.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваного судового рішення в частині задоволення вимог про визнання незаконним та скасування Наказу, а також скасування рішення державного реєстратора з ухваленням нового рішення про відмову в позові в цій частині; в частині задоволеної вимоги про повернення спірної земельної ділянки постанову суду апеляційної інстанції змінити в частині мотивів та викладення резолютивної частини рішення в редакції цієї постанови.

З огляду на те, що ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року зупинено дію постанови Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року до закінчення касаційного розгляду справи, згідно зі статтею 436 ЦПК України її дія підлягає поновленню в нескасованій та незміненій частині.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на час звернення позивача до суду) за подання до суду позовної заяви майнового характеру юридичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпунктів 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги; касаційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 01 січня розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1 921,00 грн.

За подання позовної заяви прокурор сплатив за дві немайнові та за одну майнову вимогу 20 060,97 грн (1 921,00 грн х 2 + 1,5 % х 1 147 931,00 грн) судового збору. За подання апеляційної скарги прокурор сплатив 31 591,46 грн (150 % х 20 060,97 грн) судового збору.

За результатами розгляду спору задоволено одну майнову вимогу та відмовлено у задоволенні двох немайнових вимог. Касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Харківській області на судові рішення у справі ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року повернено.

З огляду на вказане на користь Харківської місцевої прокуратури № 2 підлягає стягненню судовий збір за майновою вимогою в суді першої інстанції у розмірі 17 218,97 грн, в суді апеляційної інстанції - 25 828,45 грн, разом - 43 047,42 грн.

Із Харківської місцевої прокуратури № 2 у зв`язку із відмовою у задоволенні двох інших немайнових позовних вимог підлягає стягненню 7 684,00 грн (1 921,00 грн х х 2 х 200%) судового збору за подання касаційної скарги.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, то судові витрати у вигляді судового збору підлягають віднесенню за рахунок держави.

Отже, на користь Харківської місцевої прокуратури № 2 необхідно стягнути за рахунок державного бюджету відшкодування судового збору у розмірі 35 363,42 грн (43 047,42 грн - 7 684,00 грн).

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Авіловою Оленою Михайлівною, задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області«Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3617-СГ та в частині скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Гамлета Аветіковича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 травня 2016 року № 29838015 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У позові заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадаструу Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3617-СГ та в частині скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Гаспаряна Гамлета Аветіковича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31 травня 2016 року № 29838015 відмовити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадаструу Харківській області земельну ділянку площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0145,змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а резолютивну частину в такій редакції: «Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 7,2251 га, кадастровий номер 6324655100:01:004:0145».

Стягнути за рахунок державного бюджету на користь Харківської місцевої прокуратури № 2 35 363 (тридцять п`ять тисяч триста шістдесят три) грн 42 коп відшкодування судових витрат.

Поновити дію постанови Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року в нескасованій та незміненій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

А. С. Олійник

В. В. Яремко