Рішення

від 19.09.2023 по справі 260/4332/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 вересня 2023 року м. Ужгород№ 260/4332/23 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцович М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Каріна Транс ІР» (вул. Гагаріна, буд.80, с. Дешковиця, Хустський район, Закарпатська область, 90115, код ЄДРПОУ 44683857) до Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Гагаріна, буд. 38, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000), Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м.Київ, вул. Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Каріна Транс ІР» через представника Шаранича Сергія Сергійовича звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області, Державної служби України з безпеки на транспорті, яким просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 008081 від 11.05.2023 року щодо ТОВ «Каріна Транс ІР», винесену Відділом державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 11 травня 2023 року начальником Відділу державного нагляду (контролю) в Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті - Копитчаком О.О. була складена постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ 008081 про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме порушення ст. 53 ЗУ «Про автомобільний транспорт» ТОВ «Каріна Транс ІР». Позивач не погоджується з оскаржуваною постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу оскільки: позивач не був належним чином повідомлений про розгляд справи й не міг бути присутнім при розгляді акту № 355730, на підставі якого згодом була винесена оскаржувана постанова; постанова про накладення штрафу не містить інформації про вид правопорушення, а лише зазначення ст. 53 Закону України «Про автомобільний транспорт» без зазначення суті правопорушення, не містить посилання на частину, пункт або абзац статті; при складанні акту № 355730 не було враховано положення п.3.3. Інструкції №385, що саме водій транспортного засобу, обладнаного тахографом своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання. Тобто, даний обов`язок покладено не на підприємство, а саме на водія. Відтак, позивач вважає, що є достатні підстави для скасування оскаржуваної постанови.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного від 02 червня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Одночасно залучено до участі у справі у якості другого відповідача Державну службу України з безпеки на транспорті (далі відповідач 2). Запропоновано відповідачам у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзиви на позовну заяву.

Представник відповідачів 1,2 подав відзив на позовну заяву від 07.07.2023, у якому зазначає, що положення Закону України «Про автомобільний транспорт» визначають можливість застосування штрафів до осіб, які порушують визначені законодавством вимоги. Пунктом 15 Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється, серед іншого, виключно додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону. Додержання вимог статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт» розуміється як наявність у автомобільного перевізника документів, що передбачені цією статтею, які підлягають перевірці під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі). Позивачем, як перевізником не дотримано вимог щодо організації міжнародних перевезень вантажів, за що настає відповідальність передбачена абзацом 6 частиною 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Перекладання відповідальності з перевізника на водія, праця якого використовується позивачем, є недопустимим. Також вказує на те, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи, однак не скористався своїм правом брати участь у такому, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та дійшов наступних висновків.

Інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області в рамках проведення заходів державного контролю шляхом проведення рейдової перевірки, згідно направлення про рейдову перевірку від 14.04.2023 року № 015724, 18.04.2023 перевірено транспортний засіб марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно Акту № 355730 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 18.04.2023, під час перевірки виявлено порушення: «міжнародні перевезення CMR б/н від 13.04.2023 виконувались ТЗ обладнаним діючим та повіреним цифровим тахографом, в якому відсутня картка водія ОСОБА_1 , відсутня роздруківка на паперовому носії інформації про режими роботи та відпочинку водія ОСОБА_1 за 18.04.2023, порушено ст. 53 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Пояснення водія про причини порушень: пояснення відсутні. Водій з актом ознайомлений. Водій акт підписав.

Постановою Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № ПШ008081 від 11.05.2023 до товариства з обмеженою відповідальністю «Каріна Транс ІР» застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 34000,00 грн. Вказано про допущення порушення вимог ст. 53 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за який передбачена абзацом 6 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Даючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті (Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103)

Відповідно до підпункту 15, 27 пункту 5 Положення №103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, передбачена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон України №2344-ІІІ).

Згідно з статті 5 Закону України №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України (ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Статтею 53 Закону №2344-ІІІ обумовлено, що організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

До міжнародних перевезень пасажирів та небезпечних вантажів допускаються резиденти України, які мають досвід роботи на внутрішніх перевезеннях на договірних умовах не менше ніж три роки.

При виконанні міжнародних перевезень пасажирів резиденти України повинні мати:

- дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

- список пасажирів (при нерегулярних та маятникових перевезеннях);

- білетно-облікову документацію;

- схему маршруту.

При виконанні міжнародних перевезень пасажирів нерезиденти повинні мати:

- дозвіл України;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

- список пасажирів (для нерегулярних та маятникових перевезень);

- білетно-облікову документацію.

У транспортних засобах, що здійснюють міжнародні перевезення пасажирів та/або вантажів, установлюються і використовуються контрольні пристрої - тахографи.

Водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов`язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.

Таким чином, положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія пред`явлення для перевірки відповідних документів та додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт при здійсненні міжнародних перевезень пасажирів (зокрема встановлено обов`язок водіїв роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.)

Відповідно до абз. 6 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд встановив, що долучені до матеріалів адміністративного позову документи не свідчать про пред`явлення роздруківки на паперовому носії з інформацією про роботу та відпочинок водія за 18.04.2023 року на момент складання акта про проведення перевірки, а також дотримання усіх вимог. Також водій ОСОБА_1 не користувався особистою карткою водія, натомість в тахографі була зареєстрована картка водія ОСОБА_2 .

Суд наголошує, що в даному випадку водій керував транспортним засобом при здійсненні міжнародного автомобільного перевезення без заповненої тахокарти про роботу та відпочинок водія за 18.04.2023 року, всупереч положенням Закону №2344-ІІІ.

При цьому, суд звертає увагу, що в акті проведення перевірки відсутні заперечення чи пояснення водія щодо встановленого порушення.

Законом України «Про автомобільний транспорт» встановлений порядок та організація здійснення перевезень автомобільним транспортними засобами.

Згідно пункту 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифорового тахографа-особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотньому боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах; у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Проте, водій не тотожний з перевізником. Це може бути інша особа, якій було надано право керування транспортним засобом для виконання перевезення.

В межах даної справи, позивач, як перевізник, надав транспортний засіб MAN НОМЕР_2 для здійснення міжнародного перевезення згідно CMR водію ОСОБА_1 . Однак, водій ОСОБА_1 не користувався особистою карткою водія, натомість в тахографі була зареєстрована картка водія ОСОБА_3 .

Це означає, що позивач, як перевізник, не здійснив належну підготовку до здійснення міжнародних перевезень.

Отже, відповідальною особою за дотримання вимог положень Інструкціїї №385 як організатора перевезень покладається на перевізника, а саме п. 3.5 визначено, що перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Таким чином, позивачем, як перевізником не дотримано вимог щодо організації міжнародних перевезень вантажів, що підтверджується роздруківкою на паперовому носії даних тахографу від 18.04.2023, в якому міститься прізвище водія ОСОБА_3 , який не знаходився за кермом автомобіля.

Суд звертає увагу, що порушення законодавства про автомобільний транспорт знайшло своє підтвердження в актах перевірки.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку заповненої тахокарти про роботу та відпочинок водія за 18.04.2023 року, застосовуються адміністративно-господарські штрафи, тому відповідачем правомірно застосовано адміністративно-господарський штрафи в розмірі 34000 грн. На підставі абз. 6 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

У позовній заяві позивач зазначає, що його не було повідомлено про дату та час розгляду справи ні під розписку, ні шляхом надіслання повідомлення рекомендованим листом, і така була розглянута без його відома, а рішення щодо накладення штрафу прийнято без жодних доказів вчинення правопорушення.

Натомість, разом з відзивом на позовну заяву відповідач приєднав повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт від 02.05.2023 року за №30485/25/24-23, яке було направлено на адресу позивача, та вручене позивачу 09.05.2023 року. Доказом направлення такого повідомлення є рекомендоване поштове повідомлення про вручення поштового повідомлення. За даними вказаного повідомлення, вищезазначене поштове відправлення було направлено на адресу позивача 03.05.2023 року та вручено 09.05.2023 року.

Оцінюючи такі аргументи сторін у контексті наведених вище норм права та встановлених судом фактичних обставин справи, суд виходить з наступних мотивів.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що позивач отримав повідомлення про розгляд справи про порушення.

Повідомлення направлено позивачу на адресу позивача та вручене такому, свідченням чого є наявна в матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення, однак позивач на розгляд справи не з`явився, жодних пояснень, клопотань чи заперечень не надав.

Таким чином, суд дійшов висновку про дотримання відповідачем вимоги Порядку №1567 щодо скерування суб`єкту господарювання рекомендованого листа з повідомленням про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а отже доводи позивача з цього приводу є необґрунтованими і безпідставними.

Суд акцентує увагу ще раз на тому, що розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт можливий за відсутності уповноваженої особи автомобільного перевізника лише у разі його належного сповіщення про розгляд справи.

Щодо доводів позивача, що відповідальність за встановлене порушення чітко визначена спеціальною нормою абз. 8 ч. 1 ст. 60 Закону, а не ч. 1 абз. 6 ст. 60 Закону, то суд вважає такі безпідставними з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджується встановлене посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме міжнародне перевезення вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону, відповідальність за яке передбачена абз. 6 ч. 1 ст. 60 Закону №2344-III.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що вищенаведеним доказами підтверджується факт вчинення позивачем порушення вимог статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у зв`язку з чим постанови Державної служби України з безпеки на транспорті є правомірними та не підлягають скасуванню.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29). Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст. 9 КАС України).

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування наявності в діях позивача ознак неправомірності, а відтак і правомірності вчинених ним дій та прийняття оскарженого рішення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Щодо судового збору, то такий на підставі статті 139 КАС України покладається на позивача.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Каріна Транс ІР» (вул. Гагаріна, буд.80, с. Дешковиця, Хустський район, Закарпатська область, 90115, код ЄДРПОУ 44683857) до Відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Гагаріна, буд. 38, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000), Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м.Київ, вул. Антоновича, 51, код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМ.М. Луцович