Постанова

від 19.09.2023 по справі 212/5163/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5134/23 Справа № 212/5163/22 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року м.Кривий Ріг

справа № 212/5163/22

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішенняЖовтневого районногосуду м.Кривого РогуДніпропетровської областівід 24березня 2023року,яке ухвалено суддеюДехтою Р.В.у містіКривому РозіДніпропетровської областіта повнесудове рішенняскладено 24березня 2023року,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Криворізький залізорудний комбінат» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що розпорядженням № 13п від 02 квітня 1999 року вона була прийнята на роботу на підприємство відповідача плиточником та продовжувала працювати за спеціальністю в різних структурних підрозділах підприємства до 03 вересня 2007 року. Наказом № 1104-к від 07 травня 2013 року позивача було переведено екіпірувальником 2 розряду залізничного цеху рухомого складу управління залізничного транспорту. Наказом голови правління АТ «Кривбасзалізрудком» № 2056-к від 01 вересня 2022 року позивача було звільнено з роботи з 01 вересня 2022 року у зв`язку із скороченням штату працівників згідно п. 1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Позивач зазначає, що через принципове її ставлення до роботи, дотримання підприємством вимог з охорони праці, відповідач ухилявся від надання для ознайомлення позивачу переліку вакантних місць роботи, а для того, щоб надати вид законності своїм діям відповідач складав акти відмови від ознайомлення позивачкою від попередження про вивільнення та від вакансій по комбінату. Позивач наполягає, що вперше вона отримала можливість ознайомитись з переліком вакансій по комбінату під час засідання первинної профспілкової організації незалежної профспілки гірників України та одразу повідомила голову правління про своє бажання на перевід на посаду стовбурового (підземного) зайнятого на поверхні дільниці № 16 шахти «Гвардійська», шахти «Тернівська». Про своє бажання позивач відразу повідомила свого безпосереднього керівника. 28 серпня 2022 року позивач додатково направила за допомогою Нової пошти свою письмову заяву про своє бажання на переведення на вакантну посаду.

Однак нказом № 2056-к від 01 вересня 2022 року позивача звільнено на підставі п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України у зв`язку із скороченням.

Через нервовий зрив, викликаний ОСОБА_2 перебувала на лікарняному з 02 вересня 2022 року по 09 вересня 2022 року, після чого отримала лист відповідача про її звільнення 01 вересня 2022 року. Також позивач отримала від відповідача довідку з розрахунковими виплатами за вересень 2022 року, що на її думку, визнанням відповідачем факту перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем.

На підставі наведеного вище, вважаючи своє звільнення незаконним, позивач просила суд визнати наказ № 2056-к від 01 вересня 2022 року про звільнення незаконним, поновити її на посаді екіпірувальника залізничного цеху рухомого складу управління залізничного транспорту АТ «Криворізький залізорудний комбінат» з 01 вересня 2022 року, стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, а також понесені витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог посилаючись на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував, що жодної виробничої необхідності у скороченні всіх посад екіпірувальників не було, а скорочення посади відбулось лише після звернення позивача до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільськогосподарства України.

Суд не надав оцінки листу № 4703-06/18534-09 від 16 березня 2022 року, відповідно до якого кваліфікаційної характеристики професії «екіпірувальник» не передбачено. Держпрацею було рекомендовано розглядати вище зазначену ситуацію як уточнення найменування посади (професії), і не розглядати її як зміну істотних умов праці, а тому не було жодної необхідності попереджати позивача за два місяці про скорочення, тому що фактично все зводилося до перейменування посади (професії) з подальшою атестацією у разі необхідності.

Також апелянт зауважує на тому, що вона не надавала відповідачу письмову відмову від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, вона повідомила про свою згоду працювати на підприємстві, що підтверджується аудиозаписом розмови між позивачем та членами комісії ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 01 вересня 2022 року.

Також апелянт зауважує на тому, що у період дії воєнного стану норми ч.3 ст. 32 КЗпП України та інших законів щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються, роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, і лише у разі, якщо істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах праці, трудовий договір припиняється за п.6 ст.36 КЗпП України, що свідчить про незаконне звільнення позивача на підставі ст. 40 КЗпП України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на переконання представника відповідача, апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача,позивача ОСОБА_1 ,яка підтрималадоводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представника відповідача АТ «Криворізький залізорудний комбінат» - Власкіну Т.Я., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 розпорядженням № 13п від 02 квітня 1999 року була прийнята на роботу на підприємство відповідача плиточником та продовжувала працювати за спеціальністю в різних структурних підрозділах підприємства до 03 вересня 2007 року.

Наказом № 1104-к від 07 травня 2013 року позивача було переведено екіпірувальником 2 розряду залізничного цеху рухомого складу управління залізничного транспорту.

Наказом № 2235 від 29 червня 2022 року «Про внесення змін до штатного розпису управління залізничного транспорту» з метою оптимізації чисельності управління залізничного транспорту та раціонального використання трудового потенціалу працівників, підвищення економічної ефективності діяльності комбінату, забезпечення стабільності виробництва, зменшення показників собівартості продукції, підвищення рівня її конкурентноспроможності, підвищення продуктивності праці на одного працівника, виключено з 01 вересня 2022 року із штатного розпису управління залізничного транспорту 9 штатних одиниць екіпірувальників.

З вказаним Наказом № 2235 від 29 червня 2022 року всіх екіпірувальників управління залізничного транспорту, в тому числі ОСОБА_1 було ознайомлено 01 липня 2022 року під час зборів екіпірувальників, де даний наказ у присутності позивачки був зачитаний всім присутнім, що підтверджується показами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 та матеріалами справи, зокрема актом про відмову від підпису від 01 липня 2022 року.

Наказом голови правління АТ «Кривбасзалізрудком» № 2056-к від 01 вересня 2022 року позивача звільнено з роботи з 01 вересня 2022 року у зв`язку із скороченням штату працівників.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що відповідачем при її звільненні було допущено порушення ст.ст.40, 49-2 КЗпП України, тому її звільнення є протиправним.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, на які позивач посилається, як на підстави задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої, другої, третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Відповідно дост. 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до вимог ст.2,36,40,41 КЗпП України, право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 40 КЗпП України,трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст.40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду, стану здоров`я тощо.

Такий правовий висновок відповідає правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у Постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 488/4844/15-ц, Постанові від 28 серпня 2019 року у справі № 761/37621/16-ц.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частиною першоюстатті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація абоперепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Суд, при розгляді спору про поновлення працівника на роботі, зобов`язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції установлено факт змін в організації виробництва і праці, зокрема скорочення чисельності та штату працівників на підприємстві відповідача на підставі Наказу № 2235 від 29 червня 2022 року «Про внесення змін до штатного розпису управління залізничного транспорту», яким, з метою оптимізації чисельності управління залізничного транспорту та раціонального використання трудового потенціалу працівників, підвищення економічної ефективності діяльності комбінату, забезпечення стабільності виробництва, зменшення показників собівартості продукції, підвищення рівня її конкурентноспроможності, підвищення продуктивності праці на одного працівника, виключено з 01 вересня 2022 року із штатного розпису управління залізничного транспорту 9 штатних одиниць екіпірувальників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Показами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , які були надані в судовому засіданні в суді першої інстанції установлено, що 01 липня 2022 року позивачу та іншим екіпірувальникам управління залізничного транспорту було вручені персональні письмові попередження про вивільнення з переліком вакансій, які найбільш повно відповідають стану здоров`я та кваліфікації працівників, які попереджаються про наступне вивільнення. Крім того зазначені свідки підтвердили, що всіх присутніх на зборах 01 липня 2022 року було ознайомлено з усіма вакансіями по комбінату, у тому числі позивача, яка ознайомилась з переліком вакансій, проте відмовилась ставити свій підпис як про отримання попередження про вивільнення, так і про ознайомлення з наказом про внесення змін до штатного розпису та вільними вакансіями.

Допитом свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 в суді першої інстанції установлено, що всі екіпірувальники, крім позивача, визначились з посадами, надали згоду на переведення та продовжують працювати в АТ «Кривбасзалізрудком».

11 липня 2022 року позивач ОСОБА_1 повторно була ознайомлена з усіма вакантними посадами в АТ «Кривбасзалізрудком», але ставити свій підпис про ознайомлення відмовилась, про що представниками комбінату ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 складено акт про відмову від підпису.

Як пояснили зазначені особи, допитані в суді першої інстанції у якості свідків, про обрану вакансію позивачка їх не повідомила, згоду на переведення не надала.

27 липня 2022 року комісія у складі представників комбінату знову ознайомила ОСОБА_1 з переліком всіх вакансій по підприємству, але позивач відмовилась поставити свій підпис про ознайомлення з вакансіями. Ознайомившись з вакансіями, ОСОБА_1 згоди на переведення на жодну із вакансій не надала.

04 серпня 2022 року комісія у складі представників комбінату ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 знову ознайомила позивачку з переліком всіх вакансій в АТ «Кривбасзалізрудком». В судовому засіданні в суді першої інстанції свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_3 підтвердили те, що позивача ознайомили з переліком всіх вакансій, але ставити підпис про ознайомлення позивач відмовилась, про обрану нею посаду та згоду на переведення членів комісії не повідомила.

24 серпня 2022 року позивача в черговий раз було ознайомлено з актуальним переліком всіх вакантних посад на комбінаті, але від проставляння свого підпису про ознайомлення ОСОБА_1 знову відмовилась, що підтверджується актом відмови від підпису від 24 серпня 2022 року. Про свою згоду на переведення позивач не повідомила.

Як свідчать матеріали справи та пояснення свідків, допитаних в судовому засіданні в суді першої інстанції, позивач була своєчасно попереджена про зміни в організації праці та про можливе майбутнє вивільнення, при цьому АТ «Кривбасзалізрудком» були проведенні процедури перепрацевлаштування ОСОБА_1 , оскільки чотири рази відповідач пропонував наявні вакантні посади, однак позивач не підтримала жодної вакантної посади та не виявила бажання переведення на інші, вакантні на підприємстві посади.

Отже, відповідачем по справі в повному обсязі було виконано вимоги частин 1 та 3 ст. 492КЗпП України, а саме: позивача завчасно ознайомлено про майбутнє звільнення, позивачу чотири рази пропонувались наявні протягом дії попередження вакантні посади на підприємстві, однак позивач не подала заяви про її переведення.

На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що при звільненні позивача з підприємства, відповідачем дотримано вимоги трудового законодавства, а саме вимоги частин 1 та 3 ст. 49-2КЗпП України, оскільки позивачу були чотири рази запропоновані вакантні посади, відповідачем при наданні ОСОБА_1 інформації щодо вакантних посад було надано переліки вакансій на підприємстві відповідача, однак, позивач від всіх пропозицій переведення відмовилась, заяви про її переведення на іншу посаду на підприємстві не подала. Тобто, в даному випадку позивач самостійно, на власний розсуд визначила прийнятність для себе запропонованих посад та за результатами їх розгляду не обрала жодної із запропонованих.

Отже, відповідач не допустив порушення таких засад цивільного права, як добросовісність, розумність та справедливість, дотримався балансу інтересів роботодавця та працівника, який об`єктивно мав можливість усвідомити та обміркувати запропоновані йому вакантні посади з точки зору можливості виконувати ним ті чи інші обов`язки, у тому числі пройти перепідготовку за рахунок коштів підприємства.

Не можуть бути підставою, для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував, що жодної виробничої необхідності у скороченні всіх посад екіпірувальників не було, а скорочення посади відбулось лише після звернення позивача до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільськогосподарства України, оскільки доцільність запровадження відповідачем змін в організації виробництва і праці, а також право відповідача на запровадження таких змін передбачено статями 42, 44 Господарського кодексу України, якими визначено, що суб`єктам підприємницької діяльності надано право самостійно визначати порядок залучення та використання матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів (в тому числі і трудових), самостійно встановлювати та змінювати організацію виробництва і праці.

Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємство самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з частиною першою статті 64 ГК України підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис частина третя статті 64 ГК України.

Питання зміни організаційної структури підприємства є правом відповідного суб`єкта господарювання при здійсненні ним господарської діяльності. Реалізація цього права породжує обов`язок підприємства дотриматися гарантій прав працівників, зокрема тих, які визначені статтями 42, 49-2, 49-4 КЗпП України.

Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Викладені позивачем доводи позовної заяви не містять таких підстав, з посиланням на норму закону, відповідно до яких є необхідність у реагуванні на рішення про внутрішній устрій підприємства за вимогою працівника.

Не приймаються до уваги колегією суддів доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд не надав оцінки листу № 4703-06/18534-09 від 16 березня 2022 року, відповідно до якого кваліфікаційної характеристики професії «екіпірувальник» не передбачено. Держпрацею було рекомендовано розглядати вище зазначену ситуацію як уточнення найменування посади (професії), і не розглядати її як зміну істотних умов праці, а тому не було жодної необхідності попереджати позивача за два місяці про скорочення, тому що фактично все зводилося до перейменування посади (професії) з подальшою атестацією у разі необхідності, оскільки відповідач вправі впроваджувати будь-які зміни в організації виробництва і праці як в цілому по підприємству, так і в окремих підрозділах, або по відношенню до окремих працівників, які вважає за доцільне для покращення ефективності своєї діяльності, при цьому листи Міністерства економіки не є нормативно-правовими актами, вони мають лише роз`яснювальний, інформативний характер і не встановлюють правових норм.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що вона не надавала відповідачу письмову відмову від продовження роботи у зв`язку зі зміною істотних умов праці, вона повідомила про свою згоду працювати на підприємстві, що підтверджується аудиозаписом розмови між позивачем та членами комісії ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 01 вересня 2022 року, не можуть бути підставою для скасування судового рішення та задоволення позовних вимог позивача з огляду на те, що звільнення позивача було здійснено 01 вересня 2022 року, коли комісія у складі представників комбінату ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ОСОБА_3 ознайомила ОСОБА_1 з переліком всіх вакантних посад по комбінату. Проте позивач ставити свій підпис про ознайомлення з вакансіями відмовилась. Але при цьому сама зазначила, що всі вакансій їй відомі. Зазначене підтверджується показами свідків, наданими в судовому засіданні в суді першої інстанції, актом відмови від підпису від 01 вересня 2022 року та аудіозаписом розмови, дослідженим судом першої інстанції 21 березня 2023 року. Позивач повідомила членів комісії, що направила на адресу підприємства заяву, що містить згоду на переведення на обрану нею вакантну посаду. Але яку саме посаду позивач обрала вона присутніх не повідомила. Станом на 01 вересня 2022 року на адресу комбінату жодної вхідної кореспонденції від ОСОБА_1 не надходило, позивач про обрану вакантну посаду не повідомила, комісії жодної заяви не подала, тому комісія довела до відома працівниці про те, що вона підлягає звільненню та надала для ознайомлення ОСОБА_1 наказ № 2056-к від 01 вересня 2022 року «Про звільнення» за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України в зв`язку із скороченням штату працівників.

Також матеріалами справи установлено, що відповідно до письмової заяви позивачки від 28 серпня 2022 року позивач повідомила відповідача про своє бажання перевестись на посаду стовбуровий (підземний), зайнятий на поверхні дільниці № 16 шахти «Гвардійська», шахти «Тернівська», однак зазначена заява була направлена на ім`я приватної особи ОСОБА_10 на відділення Нової пошти № 29. На адресу роботодавця АТ «Кривбасзалізрудком» аналогічна заява була направлена відправником ОСОБА_11 вже 02 вересня 2022 року на відділення Нової Пошти № 3 та отримана підприємством 05 вересня 2022 року, таким чином заява про намір на переведення від ОСОБА_1 була направлена на адресу роботодавця та отримана підприємством після 01 вересня 2022 року, тобто після фактичного звільнення позивачки, що унеможливело фактичне переведення працівниці на обрану посаду.

Також не приймаються до уваги колегією суддів доводи апеляційної скарги позивача про те, що у період дії воєнного стану норми ч.3 ст. 32 КЗпП України та інших законів щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються, роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, і лише у разі, якщо істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах праці, трудовий договір припиняється за п.6 ст.36 КЗпП України, що свідчить про незаконне звільнення позивача на підставі ст. 40 КЗпП України, оскільки в даному випадку позивачем по справі викладені власні тлумачення ст. 40 КЗпП України, п.6 ст.36 КЗпП України.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Припинення ж працівником трудового договору на підставі п.6 ст.36 КЗпП України може мати місце у випадку відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

В даному випадку позивача звільнено на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з зі скороченням штату працівників та її відмовою від переведення на іншу посаду, а не з підстав зміни істотних умов праці, як то визначено в п.6 ст.36 КЗпП України.

Колегія суддів зауважує, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 20 вересня 2023 року.

Головуючий:

Судді: