Постанова

від 19.09.2023 по справі 621/31/22

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

19 вересня 2023 року

м. Харків

Справа № 621/31/22

Провадження № 22-ц/818/1207/23

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Маміної О.В.,

суддів: Пилипчук Н.П. ,Тичкової О.Ю.

за участю секретаря судового засідання : Сізонової О.О.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Публічне акціонерне товариство «Центренерго», в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Центренерго», в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи,

за апеляційною скаргоюПублічного акціонерноготовариства «Центренерго»на рішенняЗміївського районногосуду Харківськоїобласті від18квітня 2023 року, -постановлене суддею Філіп`євою В.В.

В С Т А Н О В И В :

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив та просив визнати незаконним Наказ «Про відсторонення від роботи» від 04.01.2022 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу (відсторонення) за період з 04.01.2022 по 04.03.2022 року в розмірі 44832,00 гривень, лікарняний 11200,00 гривень, а разом 56032,00 гривень (а.с.1-19, 70)

Рішенням Зміївськогорайонного судуХарківської областівід 18квітня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.Визнано незаконнимнаказ від 04.01.2022року №3-к«Про відстороненнявід роботи» ОСОБА_1 ,слюсаря зремонту устаткуваннякотельних тапилопідготовчих цехів6розряду цехуцентралізованого ремонтукотельного устаткування№ 1Зміївської тепловоїелектричної станціїПАТ «Центренерго».Стягнуто звідповідача -відокремленого підрозділуПАТ «Центренерго»Зміївська тепловаелектрична станція,на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи за період з 04 січня 2022 року по 03 березня 2022 року в розмірі 33233,20 (тридцять три тисячі двісті тридцять три грн 20 коп) гривень з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України. Допущено негайне виконання судового рішення щодо стягнення середнього заробітку за у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 16616,60 гривень. Стягнуто з відповідача - відокремленого підрозділу ПАТ «Центренерго» Зміївська теплова електрична станція на користь держави судовий збір в сумі 908,00 гривень.

В апеляційнійскарзі ПАТ«Центренерго» Зміївська теплова електрична станція, просить суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що позивач працює на великому підприємстві, на якому кожного дня одночасно працює близько 1,5 тисячі працівників, і, практично, він може контактувати з багатьма з них, наражаючі на небезпеку. Суд задовольняючи позовні вимоги не встановив характер та місце роботи позивача, не перевірив чи є контактування з іншими людьми, чи передбачає його робота спілкування. Рішення суду вмотивовано по постанові Верховного Суду яка не може бути застосована в даних правовідносинах, оскільки правовідносини не є тотожними. Зауважує, що тимчасове увільнення працівника не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках. Вірусна інфекційна хвороба COVID-19 віднесена до особливо небезпечних інфекційних хвороб. Позивач був відсторонений на час відсутності щеплення та надання відповідного сертифікату. Жодного порушення прав позивача не було. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 130/3548/21.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні наказу про відсторонення позивача від роботи у відповідача було відсутнє належним чином оформлене подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби. Крім того, оскільки Наказом Міністерства охорони здоров`я від 25 лютого 2022 року №380, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 лютого 2022 року за № 256/37592, було зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», до завершення воєнного стану в Україні», тому відсторонення позивача від роботи у період з 04 січня 2022 року по 03 березня 2022 року не відповідало чинному законодавству України, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Враховуючи те, що позивач вже був допущений до роботи з 03 березня 2022 року, тому підстави для задоволення позовних вимог про поновлення права позивача на працю шляхом допущення до виконання трудових обов`язків відсутні.

Проте, погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 директора Зміївської теплової електричної станції ПУТ «Центренерго» від 07.12.2021 № 05/282 ОСОБА_1 повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, в якому запропоновано у строк до 08.12.2021 надати до відділу охорони праці один з наведених документів: міжнародний сертифікат або внутрішній сертифікат, що підтверджує вакцинацію проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 двома або однією дозами; довідку форми № 028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2»; COVID-сертифікат про одужання від зазначеної хвороби (а.с. 23)

Згідно результатів медичного огляду (а.с.72-75) позивач ОСОБА_1 з 08 по 17 грудня 2021 року перебував на лікарняному з діагнозом «гострий бронхіт/бронхіоліт».

Наказом в.о директора Зміївської теплової електричної станції № 3-к від 04.01.2022 ОСОБА_1 , слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 6 розряду цеху централізованого ремонту котельного устаткування № 1, відсторонено від роботи з 04 січня 2022 року без збереження заробітної плати у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на строк до надання ним сертифіката про вакцинацію або до закінчення дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої SARS-CoV-2 (а.с. 24)

Згідно наказу в.о. директора Зміївської теплової електричної станції № 137-к від 03.03.2022 року «Про допуск до роботи», на підставі наказу МОЗ України від 25.02.2022 року № 380 позивача ОСОБА_3 допущено до роботи з 04 березня 2022 року до завершення воєнного стану (а.с.61- 62)

При цьому, під час дії воєнного стану в Україні, наказом в.о. директора Зміївської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго» № 225 від 23.02.2022 року переведено персонал Зміївської ТЕС, за виключенням працівників бази відпочинку «Біле озеро», на неповний робочий час з 01травня 2022року по31жовтня 2022року для певних категорій працівників або підрозділів в цілому у вигляді: для працівників, працюючих за однозмінними графіками роботи за нормою 40-годинного робочого тижня (графіки роботи № 1, 14, 10) неповний робочий тиждень, виходячи з 32 робочих годин на тиждень. Чотириденний робочий тиждень з вихідними днями п`ятниця, субота, неділя (тривалість робочої зміни 8 год, обідньої перерви 1 год) (п.п. 1.1. п. 1) (а.с. 85)

З довідки, виданої керівником Зміївської теплової електричної станції ПАТ «Центренерго» №07 від 06.01.2022, вбачається, що ОСОБА_1 працює з 09.07.1991 року на підприємстві Зміївська ТЕС ПАТ «Центренерго» на посаді слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 6 розряду. У листопаді 2021 року позивачеві нараховано заробітну плату в розмірі 19336,73 грн, у грудні 2021 року 18050,41 грн. Середньомісячна заробітна плата за останні 6 місяців складає 22416,06 гривень (а.с. 71)

У позовній заяві ОСОБА_1 , як на підставу позову посилається на те, що наказ №3-к від 04 січня 2022 про відсторонення його від роботи прийняти відповідачем з грубим порушенням норм законодавства України про працю, в тому числі інших законів, якими здійснення такого щеплення не передбачено.

За змістом пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя.З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивачки, підпадають під дію статті 8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 статті 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібнимі пропорційнимцій меті(необхідниму демократичномусуспільстві),тобто,чи євін уситуації конкретноїлюдини найменшобтяжливим засобом,що дозволяєдосягнути визначеноїв пункті2статті 8мети. Втручання становитиме порушення гарантій статті 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Як свідчать матеріали справи позивач працює в на Зміївській ТЕС ПАТ «Центренерго» слюсарем з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 6 розряду цеху централізованого ремонту котельного устаткування №1.

У січні 2022 року роботодавець відсторонив його від роботи до надання ним сертифікату про вакцинацію або до закінчення дії карантину, встановленому Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусом SARS-CoV-2.

Медична допомога діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (абзац п`ятий частини першої статті 3ЗаконуУкраїни № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі Закон № 2801-XII)у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом пункту «б» частини першої статті 10 Закону № 2801-XII громадяни зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42Закону№ 2801-XII).

Статтею 284 ЦК України передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться заїї згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Закону№ 2801-XIIвизначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Частиною шостою статті 12 Закону№ 1645-ІІІтакож передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться заїх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділуXV«Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України,декрети і постанови Кабінету Міністрів України,прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20)за конституційним поданням Верховного СудуВелика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватисявиключно законом актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такогообмеження підзаконним актом суперечитьстаттям 1, 3, 6, 8, 19, 64Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою cтатті 12 Закону № 1645-ІІІпередбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разівідмовиабоухилення від обов`язкових профілактичних щепленьу порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особив разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань(речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, ПАТ «Центренерго».

Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року №2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік №2153 було доповнено пунктами 46, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року №83.

Наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 79, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ №2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою КабінетуМіністрів Українивід 20жовтня 2021року №1096постанову КабінетуМіністрів України№1236було доповненопунктом 41-6,відповідно доякого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

пункт 41-6постанови№ 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Виходячи з вище наведеного судова колегія доходить висновку, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі №4004-XII та Інструкції № 66.

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, якіухиляютьсявід обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першоїстатті 7 Закону№ 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності це письмовий організаційно-розпорядчий документДержавної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, якінеобґрунтовано відмовилисьвід профілактичного щеплення,передбаченого Календаремпрофілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66право внесення подання про відсторонення від роботиабо іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Апеляційний судзвертає увагуна те,що положення абзацу шостого частини першої статті 7Закону №4004-XIIта Інструкції№66не охоплюютьпорядок відстороненнявід роботиу зв`язкуз відмовоючи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом №4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року справі №130/3548/21.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що при винесенні наказу про відсторонення позивача від роботи у відповідача було відсутнє належним чином оформлене подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби не ґрунтується на вимогах закону.

З приводу того, чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції, то слід зазначити наступне.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова № 211) Кабінет Міністрів України в межах усієї території України встановив карантин на період з 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 9 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104,від 21 квітня 2021 року № 405, від16 квітня 2021 року № 611,від 11 серпня 2021 року № 855,від 22 вересня 2021 року № 981,від 15 грудня 2021 року № 1336,від 23 лютого 2022 року № 229,від 27 травня 2022 року № 630,від 19 серпня 2022 року № 928,від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу до 30 квітня 2023 року).Вказані постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненоїкоронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандеміюCOVID-19 в Україні у 20212022 роках» (далі Дорожня карта).

З початку реєстрації випадків коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні станом на грудень 2020 року було зареєстровано 821 947 підтверджених випадків коронавірусної хвороби COVID-19 (показник захворюваності склав 2158,2 на 100 тис. населення). На той час одужали від коронавірусної хвороби COVID-19 423 704 людини. За час спостереження зареєстровано 13 733 летальних випадків серед людей з підтвердженим діагнозом коронавірусної хвороби COVID-19 (летальність склала 1,7 %).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Виконання заходів Дорожньої карти мало на меті досягнення таких цілей: скоротити тягар смертей, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19; скоротити тягар ускладнень для здоров`я, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19. Основним завданням Дорожньої карти протягом 20212022 років стало охоплення вакцинацією проти коронавірусної хвороби COVID-19 не менше 50 % населення України. Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп (згідно з наказом МОЗ № 2362 від 27 жовтня 2021 року абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено).

У пункті 7.3 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи № 2361 (2021) від 27 січня 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Асамблея закликала держави-члени Ради Європи і Європейський Союзінформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою, і ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску для того, щоб провести щеплення тим, хто сам цього не бажає; переконатись, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися.

Вакцинація проти COVID-19 в Україні розпочалася 24 лютого 2021 року вакциною «AstraZeneca».Згодом почали застосовувати інші вакцини: «CoronaVac» (з 13 квітня), «Pfizer» (з 19 квітня), «Moderna» (з 20 липня).

За змістом абзацу третього статті 1 Закону України «Прозабезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» санітарне та епідемічне благополуччя населення це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Незважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до статті10 Закону № 2801-XII, статті 12 Закону №1645-ІІІ, пункту8 Положення про МОЗ таз метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, 04 жовтня 2021 року МОЗ затвердило Перелік № 2153, якийпередбачав обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання (вказаний Перелік доповнений наказамиМОЗвід 01 та 30 листопада 2021 року № 2393 і № 2664 відповідно). А 27 жовтня 2021 року МОЗ видало наказ № 2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.

Колегія суддів не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я.Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році відCOVID-19в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекціяCOVID-19у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Аналогічного висновкудійшла ВеликаПалата ВерховногоСуду упостанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширеннякоронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих наCOVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню.Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

У своїйпостанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду зазначає:

«…що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

«…в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараженняCOVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів».

Вирішуючи справу суд першої інстанції не повністю з`ясував обставини справи, не перевірив чи можливо було досягнути поставленої підприємством мети шляхом застосування менш сурових, а ніж відсторонення працівника від роботи, заходів.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на Зміївській ТЕС ПАТ «Центренерго» слюсарем з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 6 розряду цеху централізованого ремонту котельного устаткування № 1. Він належить до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до листа від 07 грудня 2021 року ОСОБА_1 був ознайомлений з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Також позивач був повідомлений про необхідність надання відділу охорони праці не пізніше 09 грудня 2021 року один з документів, а саме: міжнародний або внутрішній сертифікат, що підтверджує вакцинацію проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 двома або однією дозами; довідку форми № 028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»; COVID-сертифікат про одужання від зазначеної хвороби. Також проінформовано, що у разі ненадання зазначених документів згідно зі ст.46 КЗпП України і ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ з 09 грудня 2021 року він буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на строк до надання сертифіката про вакцинацію або до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню та території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Доведено, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме страховий внесок. Період відсторонення без збереження зарплати не увійде й до стажу, що дає право на щорічну відпустку.

Згідно з наказом Зміївського ТЕС ПАТ «Центренерго» №3-к від 04 січня 2022 року «Про відсторонення від роботи» ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 04 січня 2022 року без збереження заробітної плати у зв`язку з ухилянням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на строк до надання ним сертифікату про вакцинацію або до закінчення дії карантину, встановленому Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусом SARS-CoV-2.

Згідно положення «Про цех централізованого ремонту котельного устаткування №1», затвердженого директором Зміївського ТЕС ПАТ «Центренерго» від 04 січня 2016 року цех є самостійним структурним підрозділом Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго».

У своїй діяльності ЦЦРКУ в адміністративному відношенні підпорядковується директорові Зміївської ТЕС, у виробничо-технічній діяльності головному інженерові і заступникові головного інженера з ремонту.

Керівником цеху являється начальник цеху.

ЦЦРКУ №1 організований для проведення процесів з підтримання основного обладнання (котлоагрегати ТП-100, ТП 200) і допоміжного обладнання (пилосистема, тягодуття, гідрозоловидалення)

Цех створюється та ліквідується наказом директора Зміївського ТЕС ПАТ «Центренерго».

В своїй діяльності персонал цеху повинен знати і керуватися нормативно-правовими документами - це правила, норми, регламенти положення стандарти, інструкції і інші документи, обов`язкові для виконання.

Керівництво цехом здійснюється начальником цеху на основі єдиноначальності.

Чисельний склад цеху встановлюється штатним розкладом, затвердженим директором Зміївської ТЕС.

До складу цеху входять: загальноцеховий персонал; ремонтний (виробничий персонал) та оперативно виробничий персонал.

За умовами праці слюсар з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 6 розряду працює 5 днів на тиждень (у відповідності до встановленого графіку роботи).

Відповідно до штатного розпису Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго», а також списку працівників хімічного цеху на встановлення графіку роботи вбачається, що, на час відсторонення від роботи ОСОБА_1 , кількість працівників у цеху складала 35 осіб які працювали за щоденним графіком (5-денний робочий тиждень з двома вихідними днями (субота та неділя)). У бригаді ОСОБА_1 налічувалось 12 працівників.

Працівники стикалися під час здійснення перезміни, на робочих місцях, під час інструктажу, у місцях загального користування тощо, та протягом 4-х діб (96-ти годин) всі працівники робочих змін могли мати один з одним соціальні контакти.

Для належного та своєчасного виконання своїх трудових обов`язків, які передбачені робочою інструкцією, а саме здійснення ремонту устаткування ОСОБА_1 повинен постійно переміщуватися з одного приміщення цеху до іншого, оскільки обладнання, яке необхідно для розміщено у різних приміщеннях.

Загальна кількість соціальних контактів ОСОБА_1 протягом робочого дня не менше 140 (а.с.194-196).

З урахуванням встановленого колегія суддів вважає, що враховуючи кількість соціальних контактів ОСОБА_1 , неможливість застосувати дистанційну форму організації праці, умови праці, контакти працівників з обладнанням, оперативними журналами, відсторонення ОСОБА_1 від роботи через ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення було виправданим, оскільки в іншій спосіб неможливо було досягнути поставлену легітимну мету, а саме запобігти подальшому поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, мінімізації летальних випадків через цю хворобу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем було вжито всіх належних заходів щодо виконання норм діючого законодавства України. Жодних порушень прав позивача на працю зі сторони відповідача допущено не було. Наказ №3-к від 04 січня 2021 року Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» «Про відсторонення від роботи» видано на підставі статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІ, наказу МОЗ № 2153 (зі змінами, внесеними наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393),пункту 41-6 Постанови № 1236.

Надаючи правову оцінку зазначеному суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про його неправомірність і незаконність, оскільки дії роботодавця в цьому випадку були пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для визнання незаконним та скасування наказу № 3-К від 04 січня 2022 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Підстави для стягнення заробітної плати також відсутні.

Згідно п.п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог з ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання апеляційної скарги з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго», в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції підлягає стягненню судовий збір у сумі 1362,00 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374 ч.1 п.2, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» задовольнити.

Рішення Зміївськогорайонного судуХарківської областівід 18квітня 2023 року скасувати.

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Центренерго» судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1362,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повне судове рішення складено 20 вересня 2023 року.