Постанова

від 19.09.2023 по справі 120/19700/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/19700/21-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М.

Суддя-доповідач - Курко О. П.

19 вересня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Лунь Т. С.,

представника позивача: Браславця Я.Ю.,

представників третіх осіб: Заверюхи К.О., Сопруна В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт", ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державного кадастрового реєстратора відділу у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області Островського Олега Васильовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватне акціонерне товариство "Київський річковий порт", інженер-землевпорядник Холявко Віталій Миколайович про визнання дій протиправними, скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В :

в грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державного кадастрового реєстратора відділу у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області Островського Олега Васильовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватне акціонерне товариство "Київський річковий порт", інженер-землевпорядник Холявко Віталій Миколайович про визнання дій протиправними, скасування державної реєстрації.

РішеннямВінницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Державного кадастрового реєстратора відділу у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області Островського Олега Васильовича щодо державної реєстрації 27.04.2021 земельної ділянки площею 1,8867 га за кадастровим номером: 8000000000:90:115:0009, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки, площею 1,8867 га за кадастровим номером: 8000000000:90:115:0009, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що здійснена Державним кадастровим реєстратором відділу у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області Островським Олегом Васильовичем 27.04.2021.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Відділу у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на користь ОСОБА_2 сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, приватне акціонерне товариство "Київський річковий порт", ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі.

В обґрунтування апеляційних скарг апелянти послалися на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на їх думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Так, апеляційні скарги приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт", ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що спір, який розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняте відповідачем рішення про державну реєстрацію стосувалось прав іншої особи, а не позивача. Також зазначено, що суд першої інстанції помилково вважає, що технічна документація суперечить вимогам ст.55 Закону України "Про землеустрій" як така, що не містить дозволу відповідного органу місцевого самоврядування, виданого у формі рішення щодо розроблення технічної документації із землеустрою стосовно встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Апелянти стверджують, що відповідно до вимог Законів України "Про Державний земельний кадастр", "Про землеустрій", спірна земельна ділянка вважається сформованою, державна реєстрація здійснюється на підставі Технічної документації, яка у даному випадку має розроблятися виключно за рішенням ПрАТ "Київський річковий порт" як землекористувача. Приватне акціонерне товариство "Київський річковий порт", ОСОБА_1 вважають, що в даному випадку дозвіл на розробку технічної документації не потрібен.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив наведені доводи апеляційної скарги, зазначивши про їх необґрунтованість та повне спростування в ході розгляду даної справи судом першої інстанції.

Відзив Державного кадастрового реєстратора відділу у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області Островського Олега Васильовича на апеляційну скаргу на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду не надходив, що відповідно до ч.4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні представники третіх осіб доводи апеляційних скарг підтримали в повному обсязі та просили суд задовольнити їх, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь представника відповідача в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 27.04.2021 державним кадастровим реєстратором Відділу у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмільницькій області Островським О.В., на підставі розробленої інженером-землевпорядником ОСОБА_1 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), на замовлення приватного акціонерного товариства «Київський річковий порт», внесено відомості до Державного земельного кадастру про реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером: 8000000000:90:115:0009.

Земельна ділянка за кадастровим номером: 8000000000:90:115:0009 майже повністю поглинула земельну ділянку за кадастровим номером: 8000000000:90:115:205, на якій розміщене придбане ОСОБА_2 майно на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 07.07.2012.

Позивач посилається на недотримання кадастровим реєстратором Відділу у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмільницькій області Островським О.В. процедури реєстрації земельної ділянки за кадастровим номером: 8000000000:90:115:0009 в Державному земельному кадастрі, тому звернулась до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не здійснено належної перевірки відповідності поданих приватним акціонерним товариством «Київський річковий порт» документів вимогам законів, що свідчить про протиправність таких дій кадастрового реєстратора та наявність підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки, площею 1,8867 га за кадастровим номером: 8000000000:90:115:0009, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4, що здійснена 27.04.2021.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Стосовно доводів апелянтів про наявність спору про право, суд зазначає наступне.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За приписами вимог пункту 3 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Під час визначення предметної юрисдикції справ суд враховує суб`єктний склад спірних правовідносин, одним з яких є участь суб`єкта владних повноважень, визначає характер правовідносин, з яких виник спір, і мету пред`явлення позову.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Вказана позиція суду узгоджується за висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 01.02.2022 у справі № 120/7546/20-а.

Визначаючи предметну юрисдикцію цього спору колегією суддів досліджено зміст позовної заяви та пояснення позивача, з яких вбачається, що позивач звернулась до адміністративного суду з метою оскарження дій державного кадастрового реєстратора, які на її думку були вчинені з порушенням визначеної законом процедури.

Предметом спору у цій справі є дії відповідача, як державного кадастрового реєстратора - суб`єкта владних повноважень, пов`язані з реєстрацією земельної ділянки, сформованої інженером-землевпорядником за його технічною документацією, посилаючись при цьому на недотримання відповідачем своїх обов`язків, встановлених Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Так, підставою для звернення до суду стало саме нівелювання державним реєстратором свого обов`язку щодо дослідження та перевірки усіх матеріалів, а також перевірки відповідних реєстрів для встановлення відповідності документації із землеустрою вимогам чинного законодавства та відомостям, що містяться у відповідних державних реєстрах.

Судова колегія вважає, що в даному випадку позивачем не ставиться питання порушення ії права та/або інтересу у володінні або користуванні земельною ділянкою. ОСОБА_2 піднімається виключно питання у перевірці дотримання державним кадастровим реєстратором визначеної законом процедури та виконання своїх обов`язків.

При цьому, відсутній будь-який спір за межі земельної ділянки , так само як і щодо прав позивача або третіх осіб на ці земельні ділянки. Земельна ділянка в будь-якому випадку залишатиметься комунальною власністю територіальної громади міста Києва.

В свою чергу, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку та ії конфігурацію або ж скасування реєстрації таких відомостей не створює нових та не змінює існуючих цивільних прав на земельну ділянку, а тому не носить цивільно-правового характеру.

Відтак, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що характер спірних правовідносин, заявлені позовні вимоги вказують, що між учасниками спору відсутній спір про право. Також, у матеріалах справи відсутні, а судом не здобуто докази про наявність такого спору. При цьому, судом з`ясовано вказане питання в ході розгляду справи і учасниками справи визнано та поясненнями підтверджено відсутність спору між позивачем та іншими землекористувачами або власниками.

Надаючи оцінку обставинам та матеріалам справи з огляду належності визначеного відповідача у цій справі, суд зазначає наступне.

Пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України встановлено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частин 5 - 7 статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державний кадастровий реєстратор має посвідчення Державного кадастрового реєстратора та власну печатку.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

Відповідно до абзацу 5 пункту 5 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (надалі Порядок №1051, в редакції на момент вчинення спірної реєстрації) під втручанням у діяльність Державного кадастрового реєстратора розуміється прямо не передбачена законодавством дія будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань, яка стосується здійснення Державним кадастровим реєстратором повноважень, визначених Законом.

При цьому пунктами 222 - 231 Порядку №1051, визначені порядок, підстави, умови оскарження дії або бездіяльності Державного кадастрового реєстратора.

Зокрема, пунктом 222 Порядку №1051 передбачено, що рішення, дії або бездіяльність Державного кадастрового реєстратора можуть бути оскаржені до Держгеокадастру або до суду.

Аналіз зазначених положень дає право дійти до висновку, що вказаним порядком надано можливість оскарження дій чи бездіяльності кадастрового реєстратора до суду.

Тобто, державні кадастрові реєстратори у межах реалізації своїх прав та обов`язків, визначених Законом, виступають окремими та незалежними суб`єктами владних повноважень. У зв`язку з чим, в разі здійснення протиправних дій або бездіяльності таких суб`єктів під час реалізації ними своїх владних повноважень, які зумовлюють порушення прав та/або інтересів громадян, державні кадастрові реєстратори можуть виступати відповідачами у справах за скаргами до суду.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку щодо належності Державного кадастрового реєстратора відділу у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області Островського Олега Васильовича як відповідача у цій справі.

З приводу тверджень апелянтів про відсутність порушеного права позивача та безпідставність звернення до суду з таким позовом, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 2 статті 55 Конституції України визначено, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду.

Статтею 5 КАС України гарантовано кожному право на звернення до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Виходячи зі змісту наведених вище норм права, судовому захисту підлягає виключно порушене право особи. Тобто, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Водночас, відповідно до вказаних норм право особи звернутися до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Якщо ж це право не є порушеним, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову.

У підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Правові висновки аналогічного змісту викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №305/2127/16-а, від 21.11.2021 у справі № 804/2669/18 та від 16.12.2021 у справі № 420/6907/20.

Як вбачається з відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, відображених у інформаційній довідці № 275406695 від 17.09.2021, позивач набула 18.07.2012 на праві приватної власності нерухоме майно: адміністративну будівлю (літ. С) площею 307,5 кв.м., будівлю охорони (літ. СІ) площею 22,2 кв.м., гаражний бокс (літ. СІІ) площею 63,0 кв.м., загальна площа - 392,70 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Промислова (Голосіївський р-н), будинок 4а.

Також, за змістом вказаної інформаційної довідки № 275406695 від 17.09.2021 встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.12.2014 зареєстровано за ТОВ "КОМАНДОР БОТ КЛАБ (код ЄДРПОУ 39541085), за № 567563580000 право приватної власності на нежитлове приміщення, адміністративна будівля (літ.С), заг. пл. 307,5 кв.м., будівля охорони (літ. СІ) площею 22,2 кв.м., гаражний бокс(літ. СІІ) площею 63,0 кв.м., загальна площа 392,70 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Колегія суддів звертає увагу, що перелічені вище об`єкти нерухомості загальною площею 392,70 кв.м., з 18.07.2012 перебували на праві приватної власності у позивача, а з 30.12.2014 на праві приватної власності ТОВ "КОМАНДОР БОТ КЛАБ".

Судом встановлено, що 30.12.2014 позивач, як єдиний засновник та власник ТОВ "КОМАНДОР БОТ КЛАБ", внесла вказане майно до його статутного капіталу, про що було внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Окрім того, статус позивача, як єдиного учасника та директора ТОВ "КОМАНДОР БОТ КЛАБ" підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на запит №249202917642 станом на 01.02.2022, який міститься у матеріалах справи.

А тому, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що своїми оскаржуваними діями, в частині державної реєстрації земельної ділянки, відповідачем допущено порушення охоронюваного законом інтересу позивача.

Суд зазначає, що оскаржувані дії державного кадастрового реєстратора відділу у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області Островського Олега Васильовича щодо державної реєстрації, 27.04.2021 земельної ділянки площею 1,8867 га з кадастровим номером: 8000000000:90:115:0009, безпосередньо стосуються об`єктів нежитлової нерухомості, які наразі належать ТОВ "КОМАНДОР БОТ КЛАБ", єдиним учасником та директором якого є позивач, оскільки впливають на користування та можуть обмежувати реалізацію права власності на нежитлові будівлі, а тому право на звернення до суду з даним адміністративним позовом є беззаперечним.

Відтак, посилання третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача щодо безпідставності звернення ОСОБА_2 до суду з таким позовом є необґрунтованими та спростовуються вищевикладеним.

В апеляційних скаргах треті особи зазначають, що оскаржуване рішення суду безпосередньо впливає на права та обов`язки територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Вказано, що суд першої інстанції, вирішуючи спір за ії відсутності, фактично припинив право власності територіальної громади на об`єкт, тобто земельну ділянку. З приводу вказаного, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр", державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Тобто, державна реєстрація тієї чи іншої обставини, у тому чи іншому Державному реєстрі не породжує права власності, а є лише засвідчення державою певної обставини, зокрема, вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності або втручання у нього з фактом його державної реєстрації.

Суд зазначає, що позивач ставив перед судом, а суд першої інстанції досліджував законність дій відповідача як суб`єкта владних повноважень. В свою чергу результат прийнятого судом рішення жодним чином не впливає на права територіальної громади міста Києва на відповідну земельну ділянку, яка належить їй на праві комунальної власності. В даному випадку такі права не підлягають дослідженню судом та не ставились під сумнів будь-ким з учасників справи.

За результатом розгляду справи №120/19700/21-а земельна ділянка, у цілому, була, є та залишиться у комунальній власності територіальної громади міста Києва, що жодним чином не залежить від результату розгляду цього судового спору.

Таким чином, доводи апелянтів про необхідність залучення територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради до розгляду цієї справи та безпосередній вплив оскаржуваного судового рішення на ії права та обов`язки є безпідставними.

Надаючи оцінку законності здійсненої відповідачем державної реєстрації від 27.04.2021 земельної ділянки, площею 1,8867 га, з кадастровим номером: 8000000000:90:115:0009, суд виходить з наступного.

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.11.2022 №НВ-9904898792022, земельна ділянка за кадастровим номером: 8000000000:90:115:0009, площею 1,8867 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належить до комунальної форми власності за видом цільового призначення: 12.03 "Для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту".

Додатком до вказаного витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.11.2022 №НВ-9904898792022 є кадастровий план, на якому відображено графічний матеріал земельної ділянки за кадастровим номером: 8000000000:90:115:0009 у масштабі 1:2000.

З аналізу наданих позивачем разом з позовом доказів, а саме: графічного матеріалу, на якому зображена земельна ділянка за кадастровим номером: 8000000000:90:115:0009, а також акту встановлення та узгодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 14.04.2004, обрису земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3 , та чергового кадастрового плану як витягу з бази даних Державного земельного кадастру від 28.05.2004, вбачається накладення меж земельної ділянки за кадастровим номером: 8000000000:90:115:0009 на межі земельної ділянки площею 2688,38 кв.м., якою користувалась позивач.

У розділі відомостей про державну реєстрацію земельної ділянки витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.11.2022 №НВ-9904898792022 міститься інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а саме: технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), 08.04.2021; Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 . Органом, який зареєстрував земельну ділянку визначено - Відділ у Віньковецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Дослідивши матеріали технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приватному акціонерному товариству "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" для будівництва бункеровочної бази флоту на Теличці в районі х. Острів в Голосіївському районі м. Києва, судом встановлено, що така документація була розроблена фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 на підставі рішення Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 24.12.1963 № 1938 "Про відвод земельної ділянки Київському річковому порту під будівництво бункеровочної бази в Печерському районі".

Відповідно до копії рішення Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 24.12.1963 № 1938 "Про відвод земельної ділянки Київському річковому порту під будівництво бункеровочної бази в Печерському районі", Київському річковому порту було відведено земельну ділянку площею біля 2,4 га.

У пояснювальній записці до технічної документації із землеустрою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 зазначено, що встановлення (відновлення) меж земельних ділянок здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, зокрема у зв`язку з відсутністю раніше розробленої документації із землеустрою. Також у ній зазначено, що при виконанні робіт, з урахуванням актуальної ситуації на місцевості на нинішній час, площу та конфігурацію земельної ділянки було уточнено та встановлено в розмірі 1,8867 га.

Тобто, у технічній документації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:115:0009 відсутні докази, які підтверджують право на виділ земельної ділянки у користування саме за такою конфігурацією.

У зв`язку з чим, вбачається відсутність будь-якого права на розроблення технічної документації саме за конфігурацією, яка була визначена ії розробником та яка фактично поглинула частину земельної ділянки, якою користувалась позивач.

Відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України, в редакції на момент вчинення спірної реєстрації) земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частиною першою статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності (частина друга статті 79-1 ЗК України).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (частина третя статті 79-1 ЗК України).

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина четверта статті 79-1 ЗК України).

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина п`ята статті 79-1 ЗК України).

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (частина дев`ята статті 79-1 ЗК України).

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (частина десята статті 79-1 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України від 07.07.2011 № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Частиною другою статті 83 ЗК України визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений у статті 123 ЗК України.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) (частина перша статті 123 ЗК України).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (абзац перший частини другої статті 123 ЗК України).

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (абзац другий частини другої статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина третя статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

Отже, в розумінні наведених норм ЗК України рішення про передачу у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності має здійснюватися за проектом землеустрою щодо її відведення.

Аналогійний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №420/5690/20.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій":

- проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

- технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

За правилами статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відтак, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 04.05.2022 у справі № 802/1446/17-а.

Згідно частин першої - третьої статті 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.

У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом.

Враховуючи зазначене, за відсутності раніше розробленої документації із землеустрою та з урахуванням змісту рішення Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 24.12.1963 № 1938 "Про відвод земельної ділянки Київському річковому порту під будівництво бункеровочної бази в Печерському районі", технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приватному акціонерному товариству "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" суперечить вимогам частини 5 статті 79-1 ЗК України.

Також, досліджувана технічна документація, всупереч вимогам статті 55 Закону України "Про землеустрій", не містить дозволу відповідного органу місцевого самоврядування, виданого у формі рішення, щодо розроблення технічної документації із землеустрою стосовно встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Крім того, частиною 1 статті 198 ЗК України передбачено, що кадастрова зйомка це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно з пунктом "б" частини 2 статті 198 ЗК України кадастрова зйомка включає в себе й погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами.

Таке погодження відбувається на етапі визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що здійснювалось відповідно до вимог Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686, яка діяла на момент проведення спірної державної реєстрації відповідачем земельної ділянки (далі - Інструкція №376).

Відповідно до статті 55 Закону України "Про землеустрій" встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:

а) завдання на складання технічної документації із землеустрою;

б) пояснювальну записку;

в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом);

г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем;

ґ) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території);

д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

є) копію правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об`єкти зареєстровані);

ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт;

з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів);

и) кадастровий план земельної ділянки;

і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;

ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

й) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

При цьому механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією № 376.

Так, згідно з пунктом 1.2 Інструкції № 376 встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється для визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Пунктом 1.3 Інструкції № 376 передбачено, що межовий знак це спеціальний знак встановленого зразка, яким закріплюється місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

В силу вимог пункту 2.1 Інструкції № 376 встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

За змістом вказаної норми Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється в одному з трьох випадків: 1) на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); 2) на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; 3) на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, згідно з п. 2.1 Інструкції № 376 самостійною підставою для встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) слід вважати розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), на що вказує пункт "й" ч. 10 ст. 55 Закону України "Про землеустрій", відповідно до якого акт приймання-передачі межових знаків на зберігання є частиною документації із землеустрою.

Вказане узгоджується з метою встановлення меж земельної ділянки під час розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка полягає у визначенні в натурі (на місцевості) метричних даних конкретної земельної ділянки та закріплення її меж межовими знаками для усунення суперечностей, що можуть виникнути із суміжними власниками (землекористувачами) щодо меж такої земельної ділянки.

Також акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання за формою, затвердженою Інструкцією № 376, є складовою технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та по суті єдиним документом, який засвідчує встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Водночас кроки межового знака є необхідними для визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки та повинні включати інформацію про номер такого межового знака, опис його місцезнаходження, точку закріплення, видимість на суміжні межові знаки тощо.

Відтак, відсутність вказаного документа або не відповідність його форми вимогам чинного законодавства, на переконання суду, може свідчити про невідповідність технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Відповідно до пункту 3.12. Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п`ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур`єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

У досліджуваних матеріалах технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приватному акціонерному товариству "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" для будівництва бункеровочної бази флоту на Теличці в районі х. Острів в Голосіївському районі м. Києва, міститься акт приймання-передачі межових знаків на зберігання від 08.04.2021.

Згідно п. 2 вказаного акту приймання-передачі межових знаків на зберігання від 08.04.2021 зазначено, що власник (користувач) земельної ділянки претензій щодо меж та конфігурації земельної ділянки не має.

У п. 3 такого акту зазначено, що власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок претензій до існуючих земельних меж не заявлено, однак, такі відомості суперечать зазначеним у цьому ж акті відомостям про відсутність власників (користувачів) суміжних земельних ділянок.

Водночас, у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання від 08.04.2021 відсутні підписи представників власника земельної ділянки - відповідного органу місцевого самоврядування, а також сусіднього землекористувача, якому належать об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Докази належного повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або доказів погодження позивачем визначених меж земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:90:115:0009, також відсутні в матеріалах технічної документації.

Щодо дій, які вчиняються реєстратором при прийнятті рішення про реєстрацію земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 193 ЗК України Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Статтею 194 ЗК України визначено, що призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України).

Ведення Державного земельного кадастру здійснюється відповідно до закону (стаття 204 ЗК України).

Водночас, правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру врегульовано Законом України "Про Державний земельний кадастр".

Статтею 8 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що геодезичною основою для Державного земельного кадастру є державна геодезична мережа.

Картографічною основою Державного земельного кадастру є карти (плани), що складаються у формі і масштабі відповідно до норм та правил, технічних регламентів.

Для формування картографічної основи Державного земельного кадастру використовується єдина державна система координат.

До Державного земельного кадастру включаються відомості про координати пунктів державної геодезичної мережі.

До Державного земельного кадастру включаються такі відомості про картографічну основу: склад відомостей, що відображаються на картографічній основі, у тому числі адреси об`єктів нерухомого майна (за наявності); дата створення картографічної основи; відомості про особу, яка створила картографічну основу; масштаб (точність) картографічної основи; система координат картографічної основи.

Згідно із статтею 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

Згідно із частинами 4-6 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації.

Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Також, пунктом 67 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 передбачено, що внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку.

Внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється за заявою (у паперовій або електронній формі) згідно з додатком 12 розробника документації із землеустрою та оцінки земель від імені замовника, якщо інше не передбачено договором на виконання відповідних робіт (пункт 69 Порядку №1051).

Відповідно до пункту 70 Порядку №1051 державний кадастровий реєстратор у момент надходження до нього заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, перевіряє:

1) повноваження особи, що звернулася за внесенням відповідних відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

2) наявність повного пакета документів, необхідних для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру;

3) розташування об`єкта Державного земельного кадастру на території дії його повноважень;

4) придатність електронного документа для проведення його перевірки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

У разі відповідності заяви разом з документами вимогам, зазначеним у цьому пункті, Державний кадастровий реєстратор приймає заяву до розгляду по суті та обліковує її відповідно до пункту 71 цього Порядку.

Пунктом 74 Порядку №1051 визначено, що державний кадастровий реєстратор у строк, що не перевищує 14 робочих днів з дня прийняття заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру:

1) розглядає її разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, та перевіряє:

- відповідність документів вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку;

- електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку;

2) за результатами перевірки вносить відомості (зміни до них) до Державного земельного кадастру або приймає рішення про відмову у внесенні таких відомостей з підстав, зазначених у пунктах 91-137 цього Порядку, за формою згідно з додатком 14.

Згідно з пунктом 74 Порядку №1051 державний кадастровий реєстратор протягом строку, встановленого пунктом 73 цього Порядку, перевіряє електронний документ на відповідність:

1) даним Державного земельного кадастру (геодезичній та картографічній основам, даним кадастрових карт (планів);

2) вимогам до змісту, структури і технічних характеристик такого документа згідно з додатком 1;

3) даним документації із землеустрою та оцінки земель.

У разі коли підставою для відмови у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру є невідповідність поданих документів вимогам законодавства, Державний кадастровий реєстратор у рішенні про відмову зазначає відомості, що виявлені у поданих документах та свідчать про їх невідповідність вимогам законодавства з посиланням на нормативно-правовий акт та його положення, з якими виявлено невідповідність поданих документів (пункт 74-1 Порядку №1051).

Відтак, аналіз наведених вище приписів Закону України "Про Державний земельний кадастр" та Порядку №1051 свідчить про те, що у разі отримання заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру державний кадастровий реєстратор протягом 14 робочих днів з дня прийняття такої заяви розглядає таку та перевіряє відповідність поданих документів вимогам, що визначені пунктом 67 Порядку №1051, а також перевіряє електронний документ на відповідність його пункту 74 Порядку №1051. За результатами розгляду та перевірки поданих документів державний кадастровий реєстратор або вносить відомості (зміни до них) до Державного земельного кадастру, або приймає рішення про відмову у внесенні таких відомостей.

При цьому, враховується те, що частиною 6 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначені підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки, однією із яких є невідповідність поданих документів вимогам законодавства.

Так, дослідивши матеріали технічної документації, судом також враховано зміст рішення №РВ-0502014662021 від 14.04.2021 державного кадастрового реєстратора Відділу у Козятинському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та рішення №РВ-6100898202021 від 26.04.2021 державного кадастрового реєстратора Відділу у Тернопільському районі Міськрайонного управління у Тернопільському районі та м. Тернополі Головного управління Дежгеокадастру у Тернопільській області про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

За змістом вказаних рішень державними кадастровими реєстраторами повідомлено про невідповідність поданих документів вимогам законодавства, а саме: ст. 79-1 ЗК України та ст. 55 Закону України "Про землеустрій".

З урахуванням зазначеного вище аналізу змісту технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приватному акціонерному товариству "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" для будівництва бункеровочної бази флоту на Теличці в районі х. Острів в Голосіївському районі м. Києва, вбачається її невідповідність вимогам законодавства, встановленим ст. 79-1 ЗК України та ст. 55 Закону України "Про землеустрій", яка залишилась не усуненою після вказаних вище відмов.

У зв`язку з чим, відповідач, як державний кадастровий реєстратор, за результатом розгляду та перевірки отриманих документів щодо внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, не надав належної оцінки відповідності поданих для реєстрації документів, чим допустив порушення вимог частини 6 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр".

Щодо тверджень апелянтів про сформованість земельної ділянки, в силу вимог Законів України "Про Державний земельний кадастр" та "Про землеустрій", а також здійснення державної реєстрації земельної ділянки на підставі технічної документації, яка має розроблятись виключно за рішенням ПрАТ "Київський річковий порт" як землекористувача, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 2 Розділу VII Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Отже, право отримати згоду на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі має лише особа у володінні якої перебуває така земельна ділянка.

Як зазначалось вище, технічна документація, яка стала підставою для реєстрації відповідачем земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:90:115:0009, була розроблена на підставі рішення Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 24.12.1963 № 1938 «Про відвод земельної ділянки Київському річковому порту під будівництво бункеровочної бази в Печерському районі».

Водночас, частиною IV діючого на той час Земельного кодексу УСРР, затвердженого постановою ВЦВК від 29.11.1922, чинного на момент прийняття рішення Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 24.12.1963 № 1938 "Про відвод земельної ділянки Київському річковому порту під будівництво бункеровочної бази в Печерському районі", передбачалось обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю.

У розділі II постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 23.09.1925 "Про земельні розпорядки в смузі міст і містечок" також передбачено, що всі без винятку земельні ділянки в межах міської смуги підлягають державній реєстрації, що засвідчується актами реєстрації та витягами з них.

Стаття 10 Закону СРСР від 13.12.1968 "Про затвердження основ законодавства СССР і союзних республік" встановлювала обов`язковість оформлення державних актів на право користування землею та видачі їх землекористувачам, яким заборонялось користування наданою земельною ділянкою до видачі державного акту.

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу Української РСР 1970 року право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчувалося державними актами на право користування землею. Форми актів встановлювалися Радою Міністрів СРСР. Згідно зі статтею 22 цього кодексу приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, заборонялося.

Земельний кодекс Української РСР 1990 року містив аналогічні вимоги. Зокрема, статтею 22 ЗК України (чинного до 01.01.2002 року) передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. А право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 ЗК України від 1990 року).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Представником приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт" зазначається те, що з 24.12.1963 і на час виготовлення технічної документації, відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 24.12.1963 №1938 "Про відвод земельної ділянки Київському річковому порту під будівництво бункеровочної бази в Печерському районі", фактичним користувачем земельної ділянки, яка відповідає сформованій земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:115:0009, був саме ПрАТ "Київський річковий порт", як правонаступник Київського річкового порту.

Проте, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приватному акціонерному товариству "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" для будівництва бункеровочної бази флоту на Теличці в районі х. Острів в Голосіївському районі м. Києва, не містить доказів оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачу правопідтверджуючих документів на землю, згідно вимог діючого на той час законодавства.

Крім того, представником позивача вказувалось, що рішення Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 24.12.1963 №1938 "Про відвод земельної ділянки Київському річковому порту під будівництво бункеровочної бази в Печерському районі" стосується іншої земельної ділянки, відмінної за площею та місцем розташування. В свою чергу доказів протилежного технічна документація не містить, а також відповідачем та третіми особами суду не надано.

При цьому судом встановлено, що у складі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приватному акціонерному товариству "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" для будівництва бункеровочної бази флоту на Теличці в районі х. Острів в Голосіївському районі м. Києва, в якості правовстановлюючих документів долучено копію рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2011 у справі №62/154 та копію договору купівлі-продажу від 03.10.2011 № 112031.

В свою чергу, з аналізу змісту такого рішення суду та договору купівлі-продажу, як доказів права власності на об`єкти нерухомості, вбачається посилання на іншу земельну ділянку з іншою площею та реєстровими номерами, які не відповідають відомостям щодо тієї земельної ділянки, яку визначено за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приватному акціонерному товариству "КИЇВСЬКИЙ РІЧКОВИЙ ПОРТ" для будівництва бункеровочної бази флоту на Теличці в районі х. Острів в Голосіївському районі м. Києва.

Суд також звертає увагу, що в матеріалах справи наявний лист інженера-землевпорядника ОСОБА_1 до Головного управління Держегокадастру у м.Києві, в якому ОСОБА_1 просить здійснити заходи щодо зняття з реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:115:0009. Під час судового засідання представник ОСОБА_1 не зміг дати пояснення суду щодо непослідовної позиції свого довірителя щодо підстав реєстрації цієї земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем при реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не здійснено належної перевірки відповідності поданих приватним акціонерним товариством «Київський річковий порт» документів вимогам законів, що свідчить про протиправність таких дій кадастрового реєстратора та наявність підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки, площею 1,8867 га за кадастровим номером: 8000000000:90:115:0009, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що здійснена 27.04.2021.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скарги приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт", ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 20 вересня 2023 року.

Головуючий Курко О. П. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.