Рішення

від 25.08.2023 по справі 504/4355/18

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 504/4355/18

провадження № 2/504/184/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.2023смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Доброва П.В.,

при секретарі Данько Т.В.,

за участю представника позивача адвоката Бурдинського С.І.,

представника відповідача адвоката Бабкова В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Доброслав справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, процентів за користування позикою, та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2018 року позивач звернувся до Комінтернівського районного суду Одеської області з даним позовом. Свої позовні вимоги обґрунтував наступними обставинами. 08 вересня 2005 року між ним та відповідачем укладено договір позики шляхом складення письмової розписки. Відповідно до умов розписки відповідачу було надано у борг грошові кошти у розмірі 90000 доларів США з метою придбання у співвласників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ремонтно-механічної майстерні та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з порушення відповідачем договірних зобов`язань по поверненню грошових коштів, просив суд стягнути з відповідача на його користь грошову суму основного боргу, що еквівалентно 90000 доларів США; 709751 грн. 56 коп. процентів за користування позикою, 100000 грн. відшкодування моральної шкоди. Відповідні розрахунки виклав у позовній заяві.

Відповідач у відзиві на позов заперечив факт складення та підписання письмової розписки, зазначив про підроблення її підпису. Просив для встановлення цієї обставини призначити судову технічну та почеркознавчу експертизу. Зазначав, що мали місце попередні судові спори між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , які спростовують обставини укладення договору позики. Просив застосувати положення щодо строків позовної давності до вищевказаних відносин.

Рух справи в суді. Заяви (клопотання) учасників справи та процесуальні дії у справі.

25 січня 2019 року представник відповідача звернулася із клопотанням про забезпечення доказів шляхом призначення судово-технічної та почеркознавчої експертизи у справі.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 лютого 2019 року було призначено судову-технічну, почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставлені наступні питання: - чи виконаний підпис, у вказані розписці, особисто ОСОБА_2 .? - чи відповідає дата документа, вказана у розписці, як 08 вересня 2005 р., дійсній даті виготовлення цього документа? - Якщо ні, то в якій період часу був виготовлений документ? Проведення експертизи доручено експерту Одеського науково - дослідному інституту судових експертиз.

26 квітня 2019 року директором ОНДІСЕ було направлено до Комінтернівського районного суду Одеської області клопотання експерта Факторович В.Ю. від 25 березня 2019 року про надання додаткових матеріалів необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи, яке сторонами було частково виконано.

В подальшому, судом 27 січня 2020 року отримано судовий висновок №19-1448 від 14.11.2019 року судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою від 09 липня 2020 року була задоволена заява позивача про витребування доказів, витребувано письмові докази у ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Лиманського районного нотаріального округу Одеської області Корчевської Т.І., Білозерської державної податкової інспекції ГУДФС у Херсонській області, ГУ Пенсійного фонду України в Херсонській області, ДП «Національні інформаційні системи».

Ухвалою від 11 липня 2022 року було задоволено клопотання представника відповідача та забезпечено докази шляхом витребування з канцелярії Комінтернівського районного суду Одеської області матеріали цивільних справ №1515/2962/12, №2-3084/07, 2-1509/08.

Суд, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані докази, приходить до наступного.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 вересня 2005 року відповідач отримала від відповідача грошові кошти в розмірі 90000 (дев`яноста тисяч) доларів США, що підтверджується розпискою. Відповідно до тексту розписки ОСОБА_2 зобов`язалася повернути грошові кошти за першою вимогою. Грошові кошти передавалися у присутності директора СТОВ «КОЛОС» Ізвіцького Н.Ф. на підтвердження чого було здійснено відтиск кутової та гербової печатки цього підприємства. Строк позовної давності за домовленістю сторін визначено в 15 років. Місце виконання зобов`язання адреса проживання позикодавця, а саме: АДРЕСА_2 .

Оригінал зазначеної розписки був наданий суду позивачем 05 серпня 2019 року на виконання клопотання завідувача сектором ТБ та ІД ЛКД №1 ОНДІСЕ Факторович В.Ю. ОНДІСЕ від 25.03.2019 року. Знаходження оригінала розписки у позивача свідчить про те, що позика відповідачем не була повернута.

Щодо доводів сторони відповідача про не підписання та підроблення тексту розписки від 08 вересня 2005 року, суд відхиляє їх з наступних підстав.

Згідно зі ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України - на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Виходячи з вимог ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

З аналізу статей 510, 545, 1046, 1047 ЦК України вбачається, що розписка є борговим документом та може бути надана позикодавцем для підтвердження перед ним невиконаного зобов`язання за договором позики.

Згідно ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.(ч. 1 ст. 215 ЦК України)

Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у іншій кількості, ніж встановлено договором.

Таким чином, боргова розписка від 08 вересня 2005 року за своєю правовою природою є доказом на підтвердження обставин про укладання відповідного правочину позики.

На підставі клопотанням представника відповідача про забезпечення доказів шляхом призначення судово-технічної та почеркознавчої експертизи у справі, ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 лютого 2019 року було призначено судову-технічну, почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставлені наступні питання: - Чи виконаний підпис, у вказані розписці, особисто ОСОБА_2 .? - Чи відповідає дата документа, вказана у розписці, як 08 вересня 2005 р., дійсній даті виготовлення цього документа? - Якщо ні, то в якій період часу був виготовлений документ? Проведення експертизи доручено експерту Одеського науково - дослідному інституту судових експертиз (65005, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 21). До розпорядження експерта були надані матеріали цивільної справи №504/4355/18 з усіма доданими до неї документами. 26 квітня 2019 року директором ОНДІСЕ було направлено до Комінтернівського районного суду Одеської області клопотання експерта Факторович В.Ю. від 25 березня 2019 року про надання додаткових матеріалів необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи. Відповідно до змісту клопотання експерт просила надати: оригінал розписки від 08.09.2005 р., складеної від імені ОСОБА_2 , вільні зразки почерку та підписів ОСОБА_2 у оригіналах документів різного характеру, максимально наближених за часом виконання до досліджуваного документу за 2005 рік та попередні роки (не менше 15 документів); експериментальні зразки підписів ОСОБА_2 , виконані на 5 аркушах паперу та експериментальні зразки її почерку у вигляді рукописних записів « ОСОБА_8 », виконані на 5 аркушах паперу.

27 січня 2020 року отримано висновок №19-1448 від 14.11.2019 року судової почеркознавчої експертизи відповідно до змісту якого не спростовано факту підписання ОСОБА_2 розписки від 08 вересня 2005 року. Відповідно до цього висновку були встановлені чисельні збіжні ознаки щодо тотожності виконавця підпису на розписці та наданих підписів ОСОБА_2 , а саме форми рухів при з`єднанні, відносного розміщення рухів по вертикалі (відносно інших елементів та їх частин). При цьому експерт звернув увагу, на те, що запрошені експертом вільні зразки підписів ОСОБА_2 надійшли в дуже обмеженому обсязі (лише 4 документи замість необхідних 15). Крім того, з наданого експертом порівняльного матеріалу, більшість зразків ОСОБА_2 виконані з розривом у часі з досліджуваним документом. Згідно резолютивної частини висновку, з причин викладених у дослідницькій частині висновку, вирішити питання про те, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 08.09.2005 р., складеній від імені ОСОБА_2 , розташований в нижній частині документу, під текстом розписки, самою ОСОБА_2 або іншою особою, не виявилося можливим.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене положенняперебуває увзаємозв`язку іззмістом ст.13ЦПК Українивідповідно доякої судрозглядає справив межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. При цьому збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц)

Суд звертає увагу, що саме на стороні відповідача лежить тягар доведення своїх заперечень щодо недопустимості доказу, так як вона наполягає на тому, що позивачем було надано недостовірний доказ, а саме розписка від 08 вересня 2005 року, Зазначене відповідає правовим висновкам, що викладені в постановах Верховного Суду від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 916/1168/17, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20).

Таким чином, відповідач протягом судового розгляду будь-якими достатніми та належними доказами не довів факт недостовірності розписки від 08 вересня 2005 року.

В той же час, відповідно до правової позиції, що викладена КЦС ВС упостанові від22серпня 2019року №369/3340/16-ц за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позикипісля отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджуєне будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторіннезалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Як вбачається з матеріалів справи грошові кошти у розмірі 90000 доларів США були надані відповідачу з метою придбання у співвласників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ремонтно-механічної майстерні та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене узгоджується із датою, сторонами та змістом правочинів щодо вказаного нерухомого майна. Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Корчевською Т.І, за реєстровим №1804, ОСОБА_2 було придбано у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ремонтно-технічну майстерню за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається в цілому з «А»-будівлі кузні, основою площею 1218,5 кв.м, загальною площею 1303,5 кв.м., «Б», «Б-І», «б» - будівлі майстерні, «В» - будівлі майстерні, «Г» - навісу, «Д», «д»-будівлі майстерні, «Е»-будівлі складу, №1-6-огорожі, І-брукування. Право власності за відповідачем на зазначений об`єкт було зареєстровано 19.04.2016 р., реєстраційний номер: 8371922, про що свідчить витяг Комінтернівського РБТІ №10441558 від 19.04.2006 р. Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Корчевською Т.І, за реєстровим №1811, ОСОБА_2 було придбано у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0,895 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5122786400:02:001:1159, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до змісту вказаних договорів вони були укладені 08 вересня 2005 року, тобто в день складення розписки. До укладення договорів відповідач повністю розрахувалася із продавцями. Таким чином природа відносин, що викладена у розписці відповідає її назві та змісту та вони є борговими зобов`язаннями, що були пов`язані із майбутнім придбанням відповідачем об`єктів нерухомого майна.

При оцінці достовірності та допустимості розписки як письмового доказу, суд враховує, що вона містить необхідні та достатні реквізити з яких вбачається укладення та зміст договору позики між сторонами, а саме в ній зазначені дата та місце складення, прізвища, ім`я та по батькові, паспортні дані та місця проживання, ідентифікаційні коди позичальника та боржника, точна сума та валюта позики, порядок та місце повернення грошових коштів, зазначений свідок у присутності якого передавалися гроші, міститься підпис позичальника.

Відповідно до вимог цивільного законодавства, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження його може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У своїх запереченнях сторона відповідача стверджує, що ОСОБА_2 не позичала грошових коштів на придбання нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

В той же час, з доказів, що були витребувані відповідно до ухвали суду від 09 липня 2020 року від приватного нотаріуса Лиманського районного нотаріального округу Одеської області Корчевської Т.І., Білозерської державної податкової інспекції ГУДФС у Херсонській області, ГУ Пенсійного фонду України в Херсонській області, вбачається, що ОСОБА_2 до моменту підписання договорів купівлі продажу вищезазначеного нерухомого майна передала продавцям грошові кошти, а саме за земельну ділянку 241334 грн. а за ремонтно-технічну майстерню 10014 грн. а загалом 251 348 грн. В той же час, відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків ДФС України про суми виплачених доходів щодо відповідача вбачається, що у період з 01.01.1998 року до першого кварталу 2017 року, ОСОБА_2 не була офіційно працевлаштована, не займалася підприємницькою діяльністю та не отримувала жодного доходу. Зазначене підтверджується листом Головного управління ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі від 19.10.2020 р. №2508/9/22-22-05-05. Відповідно до листа Головного управління ПФУ в Херсонській області №2100-0802-7/43495 від 20.10.2020 р. у зазначеній установі відсутні відомості про страховий стаж, заробітну плату щодо ОСОБА_2 . В той же час, відповідач отримувала пенсію, починаючи з січня 2010 року, тобто після укладення договорів купівлі продажу нерухомого майна від 08 вересня 2005 року.

Крім того, згідно ухвали суду від 09 липня 2020 року за клопотанням позивача було витребувано у відповідача ОСОБА_2 докази, що підтверджують отримання доходів, що були використані на сплату грошових коштів за договором купівлі - продажу нерухомого майна від 08 вересня 2005 року, укладеним між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області за №1804 та договором купівлі-продажу земельної ділянки від 08 вересня 2005 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської області за №1811. Вищезазначені докази відповідач або її представник суду не надали, причини неможливості їх надання не обгрунтували.

Відповідно до змісту частин 1,6,7,10 ст.84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Будь-якаособа,у якоїзнаходиться доказ,повинна видатийого навимогу суду. Особи,які немають можливостіподати доказ,який витребовуєсуд,або немають можливостіподати такийдоказ увстановлені строки,зобов`язані повідомитипро цесуд іззазначенням причинпротягом п`ятиднів здня врученняухвали. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Таким чином, на підставі ч.10 ст.84 ЦПК України, суд відмовляє у визнанні обставини на яку посилається сторона відповідача, а саме, що ОСОБА_2 не позичала грошових коштів у ОСОБА_1 на придбання нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо посилання представника відповідача на матеріали архівних судових справ цивільних справ №1515/2962/12, №2-3084/07, 2-1509/08, які були витребувані судом за його клопотанням відповідно до ухвали суду від 11 липня 2022 року, то суд зазначає наступне.

Відповідно доч.4,5,7ст.82ЦПК України,обставини,встановлені рішеннямсуду угосподарській,цивільній абоадміністративній справі,що набралозаконної сили,не доказуютьсяпри розглядііншої справи,у якійберуть участьті саміособи абоособа,щодо якоївстановлено ціобставини,якщо іншене встановленозаконом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

В той же час, як вбачається із матеріалів зазначених цивільних справ, то їх розгляд постановленням судових рішень не завершувався та вони не містять письмових доказів, що спростовують факт укладення договору позики від 08 вересня 2005 року. Відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства позовна заява не є джерелом письмових доказів, а лише містить виклад вимог позивача щодо предмета спору та їх обґрунтування. Водночас, позивач у тексті позовної заяви до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики зазначав про наявність попередніх судових спорів щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а у своїх поясненнях звертав увагу на використання неналежного способу захисту своїх прав та відсутність достатніх правових знань. Зазначене підтверджується змістом позовних вимог ОСОБА_1 у цивільних справах №1515/2962/12, №2-3084/07, 2-1509/08. які викладені формально, нелогічно та з використанням низької юридичної техніки. Предметом зазначених судових спорів було нерухоме майно за вищевказаною адресою а також правочини щодо нього, а метою подання ОСОБА_1 та іншими особами позовів стало не вирішення спору по суті, а застосування заходів забезпечення, що вбачається із руху та результату розгляду зазначених цивільних справ.

Відтак, суд приходить до висновку, що грошове зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 вбачається з розписки, яка підписана відповідачем, що відповідає вимогам простої письмової форми, якою оформлена укладена між сторонами угода згідно ст.207 і ч. 2 ст.1047ЦК України та зазначене зобов`язання підтверджується матеріалами справи.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності у цій справі, суд зазначає наступне.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування ст.ст.1046,1047ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У цій справі судом встановлено що письмова форма договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Оригінал боргової розписки надано суду позивачем, що доводить невиконання відповідачем своїх зобов`язань.

При цьому відповідно до ч.1ст.1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до змісту розписки від 08 вересня 2005 року строк повернення позики встановлений моментом пред`явлення вимоги позивача.

Таким чином, у разі якщо розписці не зазначено строк повернення цих коштів, борг має бути повернутий у порядку та строки, встановлені ч. 1 ст. 1049ЦК України, тобто протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це. Зазначений правовий висновок викладений у постанові від 28 грудня 2020 р. Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі№ 499/144/17.

У зв`язку з тим, що законодавство у цій категорії справ не передбачає обов`язкового досудового врегулювання шляхом направлення відповідної досудової вимоги відповідачу про повернення грошових коштів, то така вимога фактично викладена в позовній заяві ОСОБА_1 , що подана до суду 30 листопада 2018 року.

Таким чином, строк позовної давності щодо стягнення грошових коштів за договором позики позивачем не пропущений, а заява представника відповідача про її застосування в частині стягнення основної суми боргу не підлягає задоволенню.

Щодо викладення вимог позивача про стягнення основної суми боргу за договором позики від 08.09.2005 року суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1ст. 627 ЦК України).

Згідно ч. 1ст. 628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно дост. 631 ЦК Українистроком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно ч. 1ст. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1ст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1ст. 530 ЦК Україниякщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно дост. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Відповідно дост. 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2019 року по справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

У постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі №143/280/17, провадження №61-33033св18, додатково звернуто увагу судів на те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики. Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки в позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі № 483/1953/16-ц, провадження №61-33891св18).

Статтею 99Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею193, частиною четвертою статті524 ЦК України,Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність»,Законом України «Про валюту і валютні операції», а також Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 рокуДекретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі - Декрет № 15-93) (чинний на момент укладання договору позики),Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(чинний на момент укладання договору позики).

Статтею 524 ЦК Українивизначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК Українивстановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першоїстатті 1046 ЦК України, а також частини першоїстатті 1049 ЦК Україниналежним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Відтак, у справі встановлено, що відповідач договірні зобов`язання не виконав, а тому за вимогою позивача суд вважає необхідним стягнути на його користь суму неповернутих грошових коштів переданих за договором позики, тобто 90 000 (дев`яноста тисяч) доларів США, що відповідатиме вимогам статті 1046 ЦК Україниістатті 533 ЦК України. Станом на видалення суду до нарадчої кімнати (25.08.2023) офіційний курс НБУ долара США складає 36,5686 грн., а тому 90000 (дев`яносто тисяч) доларів США, еквівалентно 3291174 (три мільйона двісті дев`яносто одна тисяча сто сімдесят чотири) гривень.

Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відтак, пред`явлений позов в цій частині є обґрунтованим і підлягає до задоволення.

Стосовно позовних вимог про стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ протягом періоду із 09 вересня 2005 року по 30 листопада 2018 року (4830 днів), суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що предметом спірного договору позики є іноземна валюта - долари США, розмір одержання процентів його умовами не передбачено.

Правова позиція про наявність права на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, навіть у тому випадку, якщо договором не передбачено нарахування та одержання зазначених коштів висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-36цс14.

Однак частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

Заявляючи зазначену вимогу позивач виходив із рівня облікової ставки НБУ, оскільки договором позики розмір одержання процентів не передбачено.

За змістом статті 1 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-ХІV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) облікова ставка НБУ - один із монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів.

НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України (стаття 2 Закону № 679-XIV).

Абзацом 10 пункту 1 частини першої статті 15 цього Закону передбачено, що правління НБУ приймає рішення, зокрема про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку.

Відповідно до статті 27 Закону № 679-XIV НБУ встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями.

Частиною другою статті 46 вказаного Закону НБУ здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку НБУ для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов`язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до іноземних валют.

Пунктом 1.1 Положення про процентну політику НБУ, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 серпня 2004 року за № 389 (далі - Положення № 389; чинне на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, що облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого НБУ установлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період, і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.

Пунктами 3.1, 3.2 цього Положення визначено, що НБУ визначає розмір облікової ставки, дотримуючись таких основних принципів: облікова ставка використовується НБУ одночасно як засіб реалізації грошово-кредитної політики та орієнтир ціни на гроші; облікова ставка є одним із чинників, що характеризують основні напрями змін грошово-кредитного регулювання; облікова ставка має підтримуватися на позитивному рівні щодо прогнозного рівня інфляції, який визначається схваленими Кабінетом Міністрів України основними прогнозними макроекономічними показниками на відповідний рік та враховується під час складання державного бюджету з наступними змінами; облікова ставка є найнижчою серед процентних ставок, за якими НБУ може підтримати ліквідність банків. Визначення рівня та характеру змін облікової ставки НБУ залежить від тенденцій загального економічного розвитку, макроекономічних та бюджетних процесів, стану грошово-кредитного ринку. Національний банк під час визначення облікової ставки враховує й інші фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті, - інфляційні або девальваційні очікування, процентні ставки рефінансування, які використовуються центральними банками країн, що мають тісні торговельно-економічні зв`язки з Україною тощо.

Можна зробити висновок, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Крім того, висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.

Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.

Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.

Такі висновки щодо періоду стягнення процентів Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18, а також у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України задоволенню не підлягають.

В той же час, є обґрунтованим стягнення 3 % річних від простроченої суми боргу з огляду на наступне.

За змістом статей524,533-535і625 ЦК Українигрошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другоюстатті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК Українирозміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5ЦК Українипоширюються в тому числі на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5ЦК України).

Отже, устатті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Доказів виконання зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно достатті 625 ЦК України.

Передбачене частиною другоюстатті 625 ЦК Українинарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.

У частині другійстатті 625 ЦК Українипрямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

Суд перевіривши розрахунок позивача, який міститься в позовній заяві, зазначає що він є невірним як щодо визначення відсотку нарахування так і періоду стягнення. Так, під час встановлення часу прострочення, суд із врахуванням заяви відповідача про застосування строків позовної давності бере період із 29.11.2015 року по 29.11.2018 року (трирічний період до моменту звернення до суду)

Здійснивши перерахунок, судом встановлено, що сума 3% річних від простроченої суми, яка підлягає задоволенню становить 8 100 (вісім тисяч сто) доларів США, що розраховуються наступним чином: (90 000)*3*1095/365/100= 8 100 доларів США.

При цьому суд зазначає, що позивачем в цій частині позовні вимоги за час розгляду справи в суді не збільшувалися, іншого розрахунку суду не надано.

Відповідач жодного обґрунтованого розрахунку чи доказу на спростування розрахунку позивача суду не надав.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 8 100 (вісім тисяч сто) доларів США, що на час розгляду справи еквівалентно 296205 (двісті дев`яносто шість тисяч двісті п`ять) гривень 66 коп.

Щодо стягнення моральної шкоди з відповідача в розмірі 100000 грн,, то позивач належним чином не довів обставин щодо необхідності докладати додаткових життєвих та душевних сил щодо організації свого життя без отримання грошей внаслідок порушення ОСОБА_2 своїх договірних зобов`язань. Зазначені порушення призвели до нарахування судом компенсаційних витрат відповідно до змісту ч.2 ст.625 ЦК України. У зв`язку з чим зазначена вимога задоволенню не підлягає.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 8 810 (вісім тисяч вісімсот десять) гривень 00 копійок, що складаються з судового збору.

Керуючись ст.ст.10-13, 81, 258-260,268, 272-273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, процентів за користування позикою, та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Білозерським РВ УМВС в Херсонській області 22 лютого 1996 року, місце реєстрації: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Комінтернівським РВ УМВС в Одеській області 05 грудня 2003 року, місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 заборгованість за договором позики від 08 вересня 2005 року в розмірі 90000 (дев`яносто тисяч) доларів США, що еквівалентно 3291174 (три мільйона двісті дев`яносто одна тисяча сто сімдесят чотири) гривень, проценти за користування позикою в розмірі 8100 (вісім тисяч сто) доларів США, що еквівалентно 296205 (двісті дев`яносто шість тисяч двісті п`ять) гривень 66 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Білозерським РВ УМВС в Херсонській області 22 лютого 1996 року, місце реєстрації: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Комінтернівським РВ УМВС в Одеській області 05 грудня 2003 року, місце реєстрації: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 судовий збір в сумі 8 810 (вісім тисяч вісімсот десять) гривень 00 копійок.

В інших частинах позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя П.В. Добров