Постанова

від 14.05.2024 по справі 504/4355/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2645/24

Справа № 504/4355/18

Головуючий у першій інстанції Добров П. В.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Драгомерецького М.М.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника ОСОБА_1 адвоката Панька М.М.,

представника ОСОБА_2 адвоката Бурдинського С.І.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,в режимівідео конференції,за допомогоюпрограмного забезпеченняВКЗ,апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Панька Михайла Михайловича на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 серпня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Доброва П.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, процентів за користування позикою, та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

30.11.2018року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики у загальному розмірі 3338751,56 грн., а також моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 08.09.2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до якого остання отримала від позивача у борг грошові кошти в розмірі 90000,00 доларів США.

Внаслідок невиконанняумов вказаногодоговору,позивач просивстягнути з ОСОБА_3 заборгованість узагальному розмірі3338751,56грн.,з яких:2529000,00грн. сумаосновного боргу,709751,56грн. процентиза користуванняпозикою,100000,00грн. розмірморальної шкоди.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 серпня 2023 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково (т.2, а.с.22-28).

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 08 вересня 2005 року в розмірі 90000,00 доларів США, що еквівалентно 3 291174,00 грн., проценти за користування позикою в розмірі 8100,00 доларів США, що еквівалентно 296205,66 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 8810,00 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 було відмовлено.

В апеляційнійскарзі представник ОСОБА_3 адвокат Панько М.М. ставить питання про скасування рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 серпня 2023 року, ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.39-49).

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Бурдинський С.І. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги (т.2, а.с.71-78).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що 08 вересня 2005 року відповідач ОСОБА_3 отримала від відповідача грошові кошти в розмірі 90 000 доларів США, а тому зобов`язана їх повернути за позовом позивача ОСОБА_4 , включаючи відсотки за прострочення боргового зобов`язання в сумі 8100 доларів США, що еквівалентно 3 291 174 грн. та 296205,66 грн., відповідно.

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, виходячи з наступних підстав.

Так, отримання грошових кошті відповідачкою ОСОБА_3 від позивача ОСОБА_2 08 вересня 2005 року підтверджується розпискою, оригінал якої мається на а.с. 103, тому 1. Відповідно до тексту розписки ОСОБА_3 зобов`язалася повернути грошові кошти за першою вимогою. Грошові кошти передавалися у присутності директора СТОВ «КОЛОС» ОСОБА_5 на підтвердження чого було здійснено відтиск кутової та гербової печатки цього підприємства. Строк позовної давності за домовленістю сторін визначено в 15 років. Місце виконання зобов`язання адреса проживання позикодавця, а саме: АДРЕСА_1 .

Зазначені обставини повністю підтвердив допитаний в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 .

Колегія суддів також зазначає, що позивач ОСОБА_2 суду апеляційної інстанції пояснив, що він особисто передав 90000 доларів США відповідачці ОСОБА_3 із рук в руки, у нього зберігся оригінал вказаної розписки, яку він 05 серпня 2019 року надав суду та копія якої також мається в матеріалах справи (т.1, а.с.10).

Заперечуючи проти ухваленого судового рішення і доводів позивача ОСОБА_2 , відповідачка ОСОБА_3 колегії суддів пояснила, що вона в очі не бачила позивача ОСОБА_2 , грошові кошти у нього не брала і ніякої розписки не писала. Взагалі ОСОБА_3 заперечувала факт свого находження в с. Фонтанка Комінтернівського району Одеської області 08 серпня 2005 року.

Колегія суддів вважає, що дані пояснення ОСОБА_3 не відповідають дійсності, так як саме в цей день вона укладала нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки у приватного нотаріуса Комінтернівського районного нотаріального округу Корчевської Т.І, за реєстровим №1804, та реєстровим № 1811 та особисто знаходилась в с. Фонтанка Комінтернівського району Одеської області (т.1, а.с.11-12, 14-15), про що буде вказано далі.

Заперечуючи проти позовних вимог, та підтримуючи свою апеляційну скаргу, представник ОСОБА_3 - адвокат Панько М.М. зазначав колегії суддів, що розписку підроблено, оскільки ОСОБА_6 її ніколи не підписувала і доларів США взагалі в руках не тримала.

З цих підстав, суд першої інстанції, з чим погоджується і колегія суддів, правомірно послався на ст.ст. 510, 1046, 1047 ЦК України, згідно яких сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Суд також правильно зазначив, що відповідно до вимог ст. 545 ЦК України, останньою передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 вересня 2005 року відповідач отримала від позивача грошові кошти в розмірі 90 000 (дев`яноста тисяч) доларів США, що підтверджується розпискою. Відповідно до тексту розписки ОСОБА_3 зобов`язалася повернути грошові кошти за першою вимогою.

Оригінал зазначеної розписки був наданий суду позивачем 05 серпня 2019 року на виконання клопотання завідувача сектором ТБ та ІД ЛКД №1 Одеського науково-дослідному інституту судових експертиз (65005, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, 21) (далі ОНДІСЕ) ОСОБА_7 від 25.03.2019 року. Знаходження оригінала розписки у позивача свідчить про те, що позика відповідачем не була повернута.

Що стосується безпосередньо розписки, підписання якої заперечує сторона відповідача і заявник апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає наступне.

За клопотанням представника відповідача про забезпечення доказів шляхом призначення у справі судово-технічної та почеркознавчої експертизи, ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 лютого 2019 року було призначено судову-технічну, почеркознавчу експертизу (т.1, а.с.65), на вирішення якої були поставлені наступні питання:

- Чи виконаний підпис, у вказаній розписці, особисто ОСОБА_3 .?

- Чи відповідає дата документа, вказана у розписці, як 08 вересня 2005 р., дійсній даті виготовлення цього документа?

- Якщо ні, то в який період часу був виготовлений документ?

Проведення експертизи було доручено експерту ОНДІСЕ. В розпорядження експерта були надані матеріали цивільної справи №504/4355/18 з усіма доданими до неї документами.

Разом з тим, 26 квітня 2019 року директором ОНДІСЕ до Комінтернівського районного суду Одеської області було направлено клопотання експерта ОСОБА_7 від 25 березня 2019 року про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи (т.1, а.с.72).

Відповідно до змісту клопотання експерт просила надати:

оригінал розписки від 08.09.2005 р., складеної від імені ОСОБА_3 ;

вільні зразки почерку та підписів ОСОБА_3 в оригіналах документів різного характеру, максимально наближених за часом виконання до досліджуваного документу за 2005 рік та попередні роки (не менше 15 документів);

експериментальні зразки підписів ОСОБА_3 , виконані на 5 аркушах паперу та експериментальні зразки її почерку у вигляді рукописних записів « ОСОБА_8 », виконані на 5 аркушах паперу.

27 січня 2020 року судом першої інстанції було отримано висновок судової почеркознавчої експертизи №19-1448 від 14.11.2019 року, відповідно до змісту якого не спростовано і не підтверджено факту підписання ОСОБА_3 розписки від 08 вересня 2005 року.

Відповідно до цього висновку були встановлені чисельні збіжні ознаки щодо тотожності виконавця підпису на розписці та наданих підписів ОСОБА_3 , а саме форми рухів при з`єднанні, відносного розміщення рухів по вертикалі (відносно інших елементів та їх частин). При цьому експерт звернув увагу, на те, що витребувані експертом вільні зразки підписів ОСОБА_3 надійшли в дуже обмеженому обсязі (лише 4 документи замість необхідних 15). Крім того, з наданого експертом порівняльного матеріалу, більшість зразків ОСОБА_3 виконані з розривом у часі з досліджуваним документом.

Згідно резолютивної частини висновку, з причин викладених у дослідницькій частині висновку, вирішити питання про те, чи виконаний підпис від імені ОСОБА_3 у розписці від 08.09.2005 р., складеній від імені ОСОБА_3 , розташований в нижній частині документу, під текстом розписки, самою ОСОБА_3 або іншою особою, не виявилося можливим.

З цих підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у відповідності до ч. 1 ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у іншій кількості, ніж встановлено договором.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_3 , якій на час виконання її підпису в розписці було 62 роки, жодним чином на оспорила дану розписку.

Більше того, враховуючи, що у вищевказаному висновку судової експертизи була зазначена примітка: «питання «-Чи відповідає дата документа, вказана у розписці, як 08 вересня 2005 р., дійсній даті виготовлення цього документа?» та «-Якщо ні, то в який період часу був виготовлений документ? підлягають розгляду фахівцями іншого профілю» (т.1, а.с.111).

Разом з тим, представник відповідачки ОСОБА_3 жодним чином не відреагував на зазначену примітку та не ставив перед судом питання про проведення додаткової або повторної експертизи.

Саме з цих підстав, колегію суддів було відмолено представнику ОСОБА_3 в призначенні та проведенні судово-технічної експертизи в суді апеляційної інстанції (т.2, а.с.109-110).

Зазначені обставини свідчать про те, що позивач ОСОБА_2 надав суду першої інстанції, а також суду апеляційної інстанції достатньо доказів того, що відповідачка ОСОБА_3 08 вересня 2005 року отримала від нього в борг 90000 доларів США.

В свою чергу, ні відповідачка ОСОБА_3 , ні її представники не надали суду достатніх і належних доказів неотримання нею грошових коштів в борг від позивача ОСОБА_9 08 вересня 2005 року, окрім заперечень ОСОБА_3 проти отримання нею грошових коштів і підписання розписки, які між тим спростовуються наявними у справі доказами.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи грошові кошти у розмірі 90 000 доларів США були надані відповідачці з метою придбання у співвласників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ремонтно-механічної майстерні та земельної ділянки, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначене узгоджується із датою, сторонами та змістом правочинів щодо вказаного нерухомого майна. Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Корчевською Т.І., за реєстровим №1804, ОСОБА_3 було придбано у ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ремонтно-технічну майстерню, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається в цілому з «А»-будівлі кузні, основою площею 1218,5 кв.м, загальною площею 1303,5 кв.м., «Б», «Б-І», «б» - будівлі майстерні, «В» - будівлі майстерні, «Г» - навісу, «Д», «д»-будівлі майстерні, «Е»-будівлі складу, №1-6-огорожі, І-брукування (т.1, а.с.11-12).

При цьому від імені продавців у вказаних договорах діяв син відповідачки ОСОБА_3 ОСОБА_14 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Корчевською Т.І. від 09.06.2004 року, за реєстровим № 891.

Право власності за відповідачкою ОСОБА_3 на зазначений об`єкт було зареєстровано 19.04.2016 р., реєстраційний номер: 8371922, про що свідчить витяг Комінтернівського РБТІ №10441558 від 19.04.2006 р (т.1, а.с.13).

Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Корчевською Т.І, за реєстровим №1811, відповідачкою ОСОБА_3 було придбано у ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0,895 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5122786400:02:001:1159, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства (т.1, а.с.14-15).

Відповідно до змісту вказаних договорів вони були укладені 08 вересня 2005 року, тобто в день складення розписки. Більше того, до укладення вищевказаних договорів купівлі-продажу відповідачка повністю розрахувалася із продавцями.

Разом з тим, із доказів, що були витребувані відповідно до ухвали суду від 09 липня 2020 року від приватного нотаріуса Лиманського (колишнього Комінтернівського) районного нотаріального округу Одеської області Корчевської Т.І., Білозерської державної податкової інспекції ГУДФС у Херсонській області, ГУ Пенсійного фонду України в Херсонській області, вбачається, що ОСОБА_3 до моменту підписання договорів купівлі-продажу вищезазначеного нерухомого майна та земельної ділянки передала продавцям грошові кошти, а саме: за земельну ділянку - в сумі 241 334 грн. та за ремонтно-технічну майстерню - в сумі 10 014 грн., а загалом передала 251348грн.

В той же час, відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб платників податків ДФС України про суми виплачених доходів щодо відповідачки вбачається, що у період з 01.01.1998 року до першого кварталу 2017 року, ОСОБА_3 не була офіційно працевлаштована, не займалася підприємницькою діяльністю та не отримувала жодного доходу. Зазначене підтверджується листом Головного управління ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі від 19.10.2020 р. №2508/9/22-22-05-05 (т.1, а.с.143-145).

Крім того, відповідно до листа Головного управління ПФУ в Херсонській області №2100-0802-7/43495 від 20.10.2020 р. у зазначеній установі відсутні відомості про страховий стаж, заробітну плату щодо ОСОБА_3 . В той же час, відповідачка ОСОБА_3 отримувала пенсію, починаючи з січня 2010 року, тобто після укладення вищевказаних договорів купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки від 08 вересня 2005 року (т.1, а.с.178-182)..

Як було вказано вище, зазначені обставини в своїй сукупності свідчать не лише про те, що відповідачка ОСОБА_3 08 вересня 2005 року особисто була в с. Фонтанка Комінтернівського району Одеської області, що нею категорично заперечується, а і мала грошові кошти для придбання вищевказаного нерухомого майна і земельної ділянки, які вона особисто придбавала саме 08 вересня 2005 року, щонайменше за суму 251 348 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при оцінці достовірності та допустимості розписки як письмового доказу, суд врахував, що вона містить необхідні та достатні реквізити, з яких вбачається укладення та зміст договору позики між сторонами, зазначення в ній дати та місця складення, прізвища, ім`я та по батькові, паспортні дані та місця проживання, ідентифікаційні коди позичальника та боржника, точна сума та валюта позики, порядок та місце повернення грошових коштів.

Оскільки у відповідності до вимог цивільного законодавства, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог, в частині повернення грошових коштів по розписці і процентів за користування ними.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано виходив із вимог, передбачених ст.ст. 192, 526, 530, 626-628, 631, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК України.

Стосовно посилання представника відповідача і заявника апеляційної скарги на матеріали архівних цивільних судових справ №1515/2962/12, №2-3084/07, 2-1509/08, які були витребувані судом першої інстанції за його клопотанням відповідно до ухвали суду від 11 липня 2022 року т.1, а.с.226), то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4,5,7 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Однак, як вбачається з матеріалів вищевказаних цивільних справ, в них не йшлося про фактичні обставини справи щодо спірної по даній справі розписки.

Що стосується валюти, в якій були задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає наступне.

У відповідностідо ст. 99Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

У зв`язку з цим, відповідно дост. 192 ЦК Україниіноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістомст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

При цьому, заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, в якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

З огляду на викладені обставини, слід дійти висновку про те, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

У зв`язку з цим, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст.1049 ЦК Україниналежним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, що є еквівалентом гривні.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про неможливість стягнення процентів на рівні облікової ставки Національного банку України (далі НБУ) протягом періоду із 09 вересня 2005 року по 30 листопада 2018 року (4830 днів), так як розмір процентів за розпискою не встановлений.

При цьому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції зазначив, що облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб`єктів грошово-кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, вона не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.

Крім того, висновок про те, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16.

Враховуючи, що ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, то вказана норма надає право позикодавцю вимагати сплати процентів від суми позики лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.

Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов`язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення ч. 1 ст. 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України та іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.

Тобто конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам 1, 3 ст. 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення процентів від суми позики на рівні облікової ставки НБУ задоволенню не підлягають.

Разом з тим, є обґрунтованим рішення суду першої інстанції щодо стягнення 3 % річних від простроченої суми боргу, з огляду на наступні обставини.

За змістом ч.2 ст. 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки доказіввиконання зобов`язаннявідповідачкою ОСОБА_3 перед позивачем ОСОБА_2 матеріали справине містять,то увідповідності довимог,передбачених ч.2ст.625ЦК України,суд дійшовправильного висновкупро необхідністьстягнення звідповідачки накористь позивача3%річних відпростроченої сумиза весьчас прострочення,що вданому випадкуза 3роки домоменту зверненнядосуду складає 8100 доларів США, що на час ухвалення оскаржуваного судового рішення еквівалентно 296205, 66 грн.

Щодо стягнення моральної шкоди з відповідача в розмірі 100 000 грн., то суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що вказана вимога позивача задоволенню не підлягає і судове рішення в цій частині в апеляційному порядку фактично не оскаржується.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача суму судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог, як того вимагає ст. 141 ЦПК України, в сумі 8 810 грн.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення у справі ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Панька Михайла Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 28 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20.05.2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

М.М.Драгомерецький