Рішення

від 21.09.2023 по справі 453/473/20

СКОЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 453/473/20

№ провадження 2/453/4/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И /заочне/

21 вересня 2023 року Сколівський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Брони А.Л.

секретаря судових засідань Корнути Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сколе в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про стягнення пені,-

в с т а н о в и в :

17.04.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Сколівського районного суду Львівської області із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на його користь заборгованість за договором банківського вкладу в іноземній валюті №SAMDNWFD0070055659900 від 10.01.2014 року у розмірі 2313432,44 доларів США, у тому числі заборгованості по процентах за період з 19.03.2015 року по 10.04.2020 року у розмірі 13553,98 доларів США; пеню на підставі ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 2 297 300,28 доларів США та 3% річних на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України у розмірі 2578,18 доларів США.

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Брони А.Л. від 17.04.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами позовного (загального) провадження, з визначенням дати підготовчого засідання.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 16.06.2020 року провадження у вказаній справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансових послуг та стягнення банківського вкладу.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 11.03.2021 року провадження у справі поновлено та визначено дату підготовчого засідання.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 12.04.2021 року провадження у справі було зупинено до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у цивільній справі №320/5115/17 за позовом «кримського» вкладника до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів, 3% річних та неустойки (пені) за договором банківського вкладу у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 23.02.2022 року провадження у справі поновлено та визначено дату підготовчого засідання.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 14.07.2022 року провадження у справі зупинено до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у цивільній справі №199/3152/20 за позовом «кримського» вкладника до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів, 3% річних та неустойки (пені) за договором банківського вкладу у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 15.05.2023 року провадження у справі поновлено та визначено дату підготовчого засідання.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 13.06.2023 року закрито підготовче провадження та призначення справи до судового розгляду.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказує, що 10.01.2014 року між сторонами було укладено договір банківського вкладу, оформлений заявою № SAMDNWFD0070055659900 на оформлення вкладу «Стандарт». Сума вкладу становила 34 849,6 доларів США, строк вкладу - три місяці (до 10.04.2014 року включно), із визначенням 8 % річних (з періодом нарахування по вкладу - один місяць). У той-же день позивач відкрив рахунок по вкладу за № НОМЕР_2, на який він через касу Головного Феодосійського відділення Кримського РУ «ПриватБанк» (98100, Автономна Республіка Крим, вул. Генерала Горбачова, буд. 2-а) вніс грошові кошти у розмірі 34 849,6 доларів США. На підтвердження отримання зазначених грошових коштів, відповідачем позивачу було надано чек (квитанція). З березня 2014 року банк припинив виплату позивачеві процентів, зіславшись на анексію кримського півострова. У той-же час, зважаючи на окупацію Автономної Республіки Крим, позивач із сім`єю змушений був переїхати та тепер мешкає у АДРЕСА_1 . Позивач вказує, що звертався до відповідача з вимогою про повернення банківського вкладу, але той надавав формальні листи і вказував на неможливість повернення грошових коштів у зв`язку із припиненням діяльності відділень банку на окупованій території.

Згідно рішення Сколівського районного суду Львівської області від 14.06.2019 року у справі №453/1087/18, яке постановою Львівського апеляційного суду від 13.01.2020 року було залишено без змін, стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 40 354, 88 доларів США, з яких 34 849,6 доларів США - сума вкладу та 2 910,18 доларів США - відсотки за нарахування у передбаченому договором розмірі за період з 02.03.2014 року (оскільки до зазначеної дати відсотки були сплачені) по 18.03.2015 року (дата звернення позивача з вимогою про повернення банківського вкладу).

Позивач зазначає, що заборгованість по процентах за період з 19.03.2015 року по 10.04.2020 року становить 13 553, 98 доларів США, відповідно до розрахунку:

-з 19.03.2015 року по 31.12.2015 року - 638,26 доларів США (37 759,78 доларів США*8%*77 днів/365 днів);

-за 2016 рік - 3 020,78 доларів США (37 759,78 доларів США*0,08*366 днів/366);

-за 2017 рік - 3 020,78 доларів США (37 759,78 доларів США*0,08*365 днів/365);

-за 2018 рік - 3 020,78 доларів США (37 759,78 доларів США*0,08*/365 днів/365);

-за 2019 рік - 3 020,78 доларів США (37 759,78 доларів США*0,08*365 днів/365);

-з 01.01.2020 року по 10.04.2020 року - 833,60 доларів США (37 759,78 доларів США*0,08*101 день/365).

Відповідно до ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Таким чином, на думку позивача, за невиконання умов договору банківського вкладу банк повинен нести відповідальність у вигляді пені у розмірі 3% річних вартості послуги за кожний день прострочення за період з 11.04.2014 року по 10.04.2020 року становить 2 297 300,28 доларів США, відповідно до розрахунку:

-за 2014 рік - 114 412,9 доларів США (37 759,78 доларів США*0,03 *101 день);

-за 2015 рік - 413 468,35 доларів США (37 759,78 доларів США*0,03*365 днів);

-за 2016 рік - 414 602,38 доларів США (37 759,78 доларів США*0,03*366 днів);

-за 2017 рік - 413 468,35 доларів США (37 759, 78 доларів США*0,03*365 днів);

-за 2018 рік - 413 468,35 доларів США (37 759, 78 доларів США*0,03*365 днів);

- за 2019 рік - 413 468,35 доларів США (37 759, 78 доларів США*0,03*365 днів);

-з 01.01.2020 року по 10.04.2020 року - 114 411,6 доларів США (37 759, 78 доларів США*0,03*101 день).

Щодо стягнення 3% річних, відповідно до статті 625 ЦК України, позивач зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до зазначеного вище рішення Сколівського районного суду Львівської області від 13.01.2020 року, з відповідача на користь позивача стягнуто три відсотки річних у розмірі 2 595,10 доларів США за період з моменту закінчення дії договору до дня подачі позову - 06.09.2018 року.

Таким чином, три проценти річних від простроченої суми заборгованості за період з 07.09.2018 року по 10.04.2020 року становить 2 578,18 доларів США, відповідно до розрахунку:

-з 07.09.2018 року по 31.12.2018 року - 1 132,79 доларів США (37 759,78 доларів США*0,03*116 днів/365);

-за 2019 рік - 1 132,79 доларів США (37 759,78 доларів США*0,03*365 днів/365);

-з 01.01.2020 року по 10.04.2020 року - 312,60 доларів США (37 759,78 доларів США*0,03*101 день/366).

21.05.2020 року на адресу суду за вх. №2344 надійшов відзив представника відповідача АТ КБ «Приватбанк» Куценко О.В., в якому зазначено наступне.

Так, відповідно до тексту договору № SAMDNWFD0070055659900, такий містить право вкладника розірвати договір у будь-який час шляхом звернення до Банку із відповідною заявою. Договір розривається через два банківські дні після отримання Банком відповідної заяви вкладника.

18.03.2015 року позивач звернувся до АТ КБ «Приватбанк» із заявою про повернення грошових коштів за договором банківського вкладу. Таку вимогу було отримано банком 01.04.2015 року. Тобто позивач реалізував своє право, визначене договором, на повернення вкладу із нарахованими процентами, згідно поданої заяви, а відтак договір є розірваний через 2 дні після отримання банком вимоги позивача - 03.04.2015 року. Однак, у цій справі позивачем здійснюється розрахунок процентів за період після розірвання договору банківського вкладу за ставкою, визначеною таким договором, що є невірним, оскільки позивач не врахував факту розірвання ним договору в односторонньому порядку, а договір, в свою чергу, не містить визначеної процентної ставки після його розірвання.

Так, закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні. Умови договору передбачають строк оформлення вкладу зі сплатою процентів, однак не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неповного виконання зобов`язань за договором після закінчення терміну його дії.

Відповідно до наказу №7 від 05.01.2004 року за підписом голови Правління Банку була встановлена відсоткова ставка по вкладам «На вимогу» в розмірі 1% річних. Відповідно до витягу з протоколу Комітету управління активами і пасивами Банку від 25.04.2017 року з 04.05.2017 року було змінено відсоткові ставки по депозитах фізичних осіб в національній та іноземній валюті - рахунок «До запитання» - у розмірі 0,01% річних.

Тобто, у разі неналежного виконання договору банківського вкладу та неповернення та/або затримки у поверненні, за період часу коли договір вже є розірваним на вимогу вкладника, Банк повинен нарахувати та виплатити Клієнту проценти у розмірі, що звичайно сплачуються банком за вкладом на вимогу (до запитання).

Відтак, проценти за період після розірвання договору банківського вкладу мають розраховуватись:

-за відсотковою ставкою по вкладу «На вимогу» (1%) у період до 03.05.2017 року;

-за відсотковою ставкою по вкладу «До запитання» (0,01%), починаючи з 04.05.2017 року.

Аналогічна правова позиція щодо питання нарахування процентів за договором банківського вкладу після його розірвання, застосування ст. 1070 ЦК України викладена Верховним Судом України у постановах від 11 листопада 2015 року у справі №6-1891цс15, від 27 квітня 2016 року провадження №6-302цс16.

Відтак, у цій справі, на думку відповідача, необхідно застосувати наступний правильний розрахунок процентів за договором банківського вкладу з урахуванням факту його одностороннього розірвання та відповідно до правових висновків Верховного Суду:

періоди розрахунку:

-з 19.03.2015 року - 02.04.2015 року (14 дн.) - процентна ставка, визначена договором - 8%;

-з 03.04.2015 року - 03.05.2017 року (761 дн.) - процентна ставка «На вимогу» - 1%;

-з 04.05.2017 року - 10.04.2020 року (1072 дн.) - процентна ставка «До запитання» - 0,01%.

37 759,78 дол. США*8%*14/365=115,86 дол. США;

37 759,78 дол. США*1%*761/365=787,26 дол. США;

37 759,78 дол. США*0,01%*1072/365=11,08 дол. США.

Таким чином, розмір процентів за період з 19.03.2015 року по 10.04.2020 року становить 914,2 дол. США.

Позивач звернувся до суду за захистом свого цивільного права 17.04.2020 року та здійснив розрахунок пені за період з 11.04.2014 року по 10.04.2020 року, що виходить за межі спеціальної позовної давності. Виходячи з імперативної норми закону, вказаний розрахунок може бути здійснений виключно у межах строку спеціальної позовної давності за період з 17.04.2019 року по 10.04.2020 року. Розмір заявленої до стягнення пені є явно завищеним (по відношенню до розміру заборгованості банку за депозитним договором), таким, що не відповідає принципу розумності, справедливості, пропорційності, засадам цивільного судочинства.

Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливе джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Щодо стягнення 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, відповідачем зазначено що позивачем допущено арифметичну помилку та невірно здійснено розрахунок 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за період прострочення з 07.09.2018 року по 10.04.2020 року. Вірним є наступний розрахунок за період з 07.09.2018 року по 10.04.2020 року - 581 дн.; 37 759,78 дол. США*3%*581/365= 1 803,15 дол. США.

З огляду на наведене, відповідач просить застосувати строк спеціальної позовної давності до вимоги про стягнення пені, нарахованої відповідно до ч.5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів»; застосувати ч.3 ст. 551 ЦК України та зменшити розмір пені до розміру збитків (до суми процентів, що підлягають стягненню з банку у цій справі), з урахуванням принципів розумності, справедливості, пропорційності, засад цивільного судочинства; застосувати наведені відповідачем розрахунки процентів та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України та зазначити у резолютивній частині рішення про те, що суми коштів, які підлягають стягненню з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача, зазначені без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.

18.05.2022 року на адресу суду надійшли до суду письмові пояснення представника АТ КБ «Приватбанк» Кахраманова Р.Н. , в яких зазначає наступне.

Відповідач у даній справі після надання відзиву в суді першої інстанції наголошує, що Банк виявив наявність факту переведення боргу за депозитним договором, який є предметом спору у даній справі, з первісного боржника за зобов`язанням - ПАТ КБ «Приватбанк» на нового боржника - ТОВ «Фінансова компанія «ФІНІОЛ» (ЄДРПОУ 38920700) на підставі Договору про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року (із врахуванням додаткової угоди до Договору від 18.11.2014 року),укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «ФіНІЛОН» та електронного додатку №1 (перелік депозитних договорів та договорів банківського обслуговування) до Договору про переведення боргу від 17.11.2014 року.

Розміщення Банком повідомлення від 30.01.2015 року на офіційному сайті Приватбанк у відповідному розділі Умов та Правил з встановленням строку для клієнтів до 15.02.2015 року для подання письмових заперечень (незгоди) щодо переведення боргу (грошових коштів відповідного клієнта/кредитора) на рахунки ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» було цілком правомірно-юридичною дією Банку, яка підтверджувалася та підтверджується вимогами чинного законодавства. А отримання банком таким шляхом «мовчазної» згоди від кредиторів було підтвердженням їх відношення до такого правочину, що був укладений 17.11.2014 року, та відповідно, досягненням ефекту переведення боргу.

З огляду на відсутність на цей час судового рішення про визнання недійсним Договору про переведення боргу від 17.11.2014 року в частині прав та обов`язків позивача у даній справі - всі правові наслідки, які були породжені з моменту укладення між первісним та новим боржником Договору про переведення боргу, зберігаються до моменту визнання недійсним правочину на підставі рішення суду та відповідно, зберігаються всі наявні обов`язки і у Нового боржника щодо повернення коштів кредитору. Належним відповідачем у справі є ТОВ «ФК «ФІНІЛОН», як новий боржник за депозитним договором № SAMDNWFD0070055659900 від 10.01.2014 року та особа, яка повинна виконувати всі договірні зобов`язання.

17.11.2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «ФІНІОЛ» було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18.11.2014 року цього договору. Відповідно до умов договору електронний додаток №1 містить перелік депозитних договорів, за якими було здійснено переведення боргу на ТОВ ФК «ФІНІЛОН», в тому числі і по депозитному договору № SAMDNWFD0070055659900 від 10.01.2014 року, який є предметом спору в даній справі.

Відповідно до п. 1.1.7.58 Умов та правил надання банківських послуг (в редакції від 01.06.2014 року), які розміщені на офіційному сайті банку, передбачено, що у зв`язку з анексією АР Крим та припинення діяльності Банку на цій території, Клієнт зобов`язується з`явитися в структурний підрозділ Банку, розташований на материковій частині України, для здійснення Банком дій щодо уточнення інформації, ідентифікації та вивчення Клієнта і надати в Банк для Агенства по страхуванню вкладів, розташованому за адресою: 109240, РФ, Москва, Верхній Таганський глухий кут, д.4, далі Агенство, довідку про відсутність виплат грошових коштів Клієнту - фізичній особі. При цьому, Клієнт зобов`язаний вчинити дії, передбачені в цьому пункті, в термін до 31.12.2014 року.

Відповідно до п.1.1.7.59 Умов та правил надання банківських послуг (в редакції від 01.06.2014 року) було передбачено, що у разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених п.1.1.7.58 цих Умов, подальша взаємодія за договором Клієнта з Банком може бути змінена шляхом повідомлення, в тому числі на сайті Банку у відповідному розділі Умов та Правил. При необхідності отримання Банком згоди від Клієнта на здійснення таких дій, строни керуються вимогами ст. 205 Цивільного кодексу України (мовчазна згода).

На підставі вищевикладених пунктів та правил надання банківських послуг, на офіційному сайті Банку за посиланням https://conditions-and-rules.privatbank.ua/news/74/?lang=ru 30.01.2015 року було розміщене повідомлення з наступним змістом:

«У зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділі «1.1.7. Додаткові положення» Умов та правил надання банківський послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з банком. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених п.1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватися з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНІЛОН», що розташованае за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32. У разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15.02.2015 року. Ненадання Клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення Банком переводу боргу по договорам Клієнта на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНІЛОН» зі згоди Клієнта.

З огляду на те, що будь-яких письмових заперечень від ОСОБА_1 (позивача у справі) відносно переведення Банком на ТОВ ФК «ФІНІЛОН» боргу за договорами, які є предметом спору у даній справі, на адресу Банку не надходило, то вважається, що переведення боргу Банком було здійснено зі згоди вкладника - ОСОБА_1 .

Отже, внаслідок укладення між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «ФІНІЛОН» Договору переведення боргу б/н від 17.11.2014 року та переведення боргу за зобов`язаннями Банку щодо виплати коштів за договором банківського вкладу, який є предметом спору у даній справі, АТ КБ «ПриватБанк» на цей час не несе зобов`язань за таким договором, а ТОВ «Фінілон» є новим боржником за цим договором банківського вкладу.

Доводи Позивача, що Банк зобов`язаний сплатити відсотки за вклад № SAMDNWFD0070055659900від 10.01.2014 року за період з 19.03.2015 року по 10.04.2020 року не є правомірними.

09.11.2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 320/5115/17, 27.04.2022 року Верховний Суд у складі колегії с; Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №321/1260/19, навели правову позицію щодо (1) наявності право підстав для стягнення процентів за договором банківського вкладу, (2) річних за ч.2 ст.625 ПК України та щодо (3) застосування норми ч.5 сі Закону України "Про захист прав споживачів" до правовідносин, існують між сторонами після розірвання договору банківського вкладу.

Умовами договору банківського вкладу № SAMDNWFD0070055659900 від 10.01.2014 року, які є предметом розгляду у даній справі, з правом подальшої автоматичної лонгації без укладання додаткових угод до договору та з можливістю дострокового розірвання договору на вимогу вкладника.

Як підтверджується матеріалами справи, змістом позовної заяви, поясненнями позивача, 18.03.2015 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою про припинення договору № SAMDNWFD0070055659900 від 10.01.2014 року в порядку, визначеному умовами депозитного договору. Отже, право клієнта на розірвання депозитного рахунку в односторонньому порядку безумовне. Договір вважається розірваним з моменту отримання банком заяви про розірвання договору та повернення коштів, з урахуванням строку, вказаному у депозитному договорі, в якій така заява може бути подана вкладником до Банку.

Відповідно до умов договору банківського вкладу № SAMDNWFD0070055659900 від 10.01.2014 року, в силу вимог ч.3 ст. 651 ЦК України, такий є розірваним з 20.03.2015 року. Таки чином, умовами договору передбачений окремий спосіб припинення його дії у випадку дострокового розірвання - з ініціативи вкладника та після розірвання договору його умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами (Банком та Позивачем) здійснюється виключно на законодавчих, а не на договірних підставах, оскільки розірвання договору у контексті ст. ст. 598, 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. З огляду на вищевикладене вбачається, що з дня розірвання договору банківського вкладу відсутні будь-які підстави для нарахування відсотків на вклад.

Крім цього, відповідач просить суд застосувати спеціальну позовну давність щодо нарахування та стягнення пені відповідно ч.2 п.1 ст. 258 ЦК України, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення вкладу 18.03.2015 року, а позовна заява надійшла до Сколівського районного суду Львівської області 17.04.2020 року, тобто з пропуском позовної давності. Сплив позовної давності є підставю для відмови у позові. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі №127/15672/16-ц.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Посікіра Р.Р. в судове засідання не з`явився, попередньо подавши клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» Жарський І.Р. в судове засідання не з`явився, попередньо подавши клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторін в порядку заочного розгляду справи на підставі зібраних у справі доказів, згідно п. 1 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. 282 ЦПК України.

На підставі ч. 3 ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно рішення Сколівського районного суду Львівської області від 14.06.2019 року у справі № 453/1087/18, яке постановою Львівського апеляційного суду від 13.01.2020 року було залишено без змін, позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача фінансових послуг та стягнення банківського вкладу- задоволено та стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 40 354, 88 доларів США, з яких 34 849,6 доларів США - сума вкладу та 2 910,18 доларів США - відсотки за нарахування у передбаченому договором розмірі за період з 02.03.2014 року (оскільки до зазначеної дати відсотки були сплачені) по 18.03.2015 року (дата звернення позивача з вимогою про повернення банківського вкладу).

12.03.2021 року Сколівським районним судом було видано виконавчі листи у справі №453/1087/18 про стягнення з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 40 354,88 доларів США заборгованості за депозитним вкладом та судові витрати в розмірі 9 605 грн.

Як встановлено судом, на день звернення із вказаним позовом, зазначене вище рішення Сколівського районного суду Львівської області від 14.06.2019 року було не виконано і кошти не було повернуто. Позивач вважає, що на його користь підлягають стягненню проценти за договором банківського вкладу на підставі статтей 1061, 1070 ЦК України, три проценти річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України та неустойка (пеня) на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вказаним вище рішенням встановлено те, що відповідно до заяви № SAMDNWFD0070055659900 на оформлення вкладу «Стандарт» від 10.01.2014 року ОСОБА_1 , надалі «Клієнт», просить оформити у ПАТ КБ «ПриватБанк» депозитний вклад на наступних умовах: сума вкладу - 34 849,6; валюта вкладу - USD, строк вкладу три місяці, до 10.04.2014 року включно. Процентна ставка на дату оформлення вкладу - 8 % річних, період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць. Особистий рахунок по вкладу НОМЕР_2 та номер картки для зарахування відсотків по вкладу: 6762462085688155. На даній заяві міститься печатка синього кольору із найменуванням Філії Феодосійське Регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО 384436, ОСОБА_2 .

На підтвердження внесення грошових коштів на зазначений вище рахунок, який був відкритий для позивача ПАТ КБ «ПриватБанк», позивач надав квитанцію про внесення через касу Головного Феодосійського відділення Кримського РУ «ПриватБанк» (98100, Автономна Республіка Крим, вул. Генерала Горбачова, буд. 2-а) грошових коштів у розмірі 34 849,6 доларів США.

18.03.2015 року позивач надіслав відповідачеві вимогу про повернення вкладу, у котрій просив повернути йому суму коштів і відсотків по вкладу у відділені ПАТ КБ «ПриватБанк» у м. Мукачеве Закарпатської області. Таку вимогу відповідач отримав 01.04.2015 року, вх. № 5770, на котру 11.04.2015 року надіслав відповідь за вих. № 20.1.0.0.0/7-20150401/3347, де роз`яснював про ситуацію, пов`язану із окупацією Автономної Республіки Крим та її наслідки для Кримських відділень банку, вибачився за незручності та просив з розумінням поставитись до ситуації, яка сталася не з вини банку.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач, зсилаючись на статтю 1070 ЦК України, просить стягнути проценти за договором банківського вкладу за користування грошовими коштами за період прострочення з 19.03.2015 року, оскільки відповідно до рішення Сколівського районного суду Львівської області від 14.06.2019 року, відсотки нараховувались до дати звернення позивача з позовом до суду - 18.03.2015 року та до 10.04.2020 року, тобто до дати звернення до суду із вказаним позовом.

Як вже було встановлено судом, процентна ставка на вклад становила 8% річних, період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць.

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність»).

Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 5 постанови Правління Національного банку України від 06 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» заборонено банкам України відкривати відокремлені підрозділи на території АР Крим і міста Севастополя. Банкам, у перелік яких входить і ПАТ КБ «ПриватБанк», зобов`язано припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території АР Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Таким чином, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Припинення діяльності відділення банку на території АР Крим не є наслідком припинення договірних відносин між сторонами та не знімає з банку відповідальність за невиконання взятих на себе зобов`язань за договором.

За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Вклад (депозит)- це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІ «Про банки і банківську діяльність»).

Як встановлено судом, 18.03.2015 року позивач надіслав відповідачеві вимогу про повернення вкладу у котрій просив повернути йому суму коштів і відсотків по вкладу у відділені ПАТ КБ «ПриватБанк» у м. Мукачеве Закарпатської області, яку відповідач отримав 01.04.2015 року, вх. № 5770.

Вказане свідчить про те, що депозитний договір, укладений між позивачем та відповідачем було розірвано на підставі вимоги про повернення вкладнику коштів, а отже, відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов`язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилися у строк, установлений цим договором.

Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість за процентами з 19.03.2015 року по 10.04.2020 року становить 13 553, 98 доларів США, а саме:

-з 19.03.2015 року по 31.12.2015 року - 638,26 доларів США (37 759,78 доларів США*8%*77 днів/365 днів);

-за 2016 рік - 3 020,78 доларів США (37 759,78 доларів США*0,08*366 днів/366);

-за 2017 рік - 3 020,78 доларів США (37 759,78 доларів США*0,08*365 днів/365);

-за 2018 рік - 3 020,78 доларів США (37 759,78 доларів США*0,08*/365 днів/365);

-за 2019 рік - 3 020,78 доларів США (37 759,78 доларів США*0,08*365 днів/365);

-з 01.01.2020 року по 10.04.2020 року - 833,60 доларів США (37 759,78 доларів США*0,08*101 день/365).

Суд з таким розрахунком не погоджується, оскільки позивач 18.03.2015 року надіслав, а відповідач в свою чергу, 01.04.2015 року отримав вимогу останнього про повернення вкладу і відсотків по вкладу у відділені ПАТ КБ «ПриватБанк» у м. Мукачеве Закарпатської області, тобто з вказаної дати, а саме 01.04.2015 року договір вважається розірваним.

Законом передбачено обов`язок банку разом з поверненням вкладу (депозиту) виплатити і нараховані проценти. Тобто не допускається затримання виплати процентів за вкладом, одностороння відстрочка чи розстрочка виплати процентів за вкладом. У випадку таких дій з боку банку вкладник має право захистити свої права у передбаченому законом порядку (глава 3 Цивільного Кодексу України).

Право клієнта на розірвання договору банківського рахунку в односторонньому порядку безумовне. Договір вважається розірваним з моменту отримання банком заяви про закриття рахунку.

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняється.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не на договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.

Вказане свідчить про те, що позовна вимога про стягнення процентів за депозитним вкладом за період з 19.03.2015 року по 10.04.2020 року у розмірі 13553,98 доларів США, не підлягає задоволенню, так як виплата передбачених ст.ст. 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договору вкладу та після припинення дії такого вказані проценти не нараховуються.

Щодо вимоги про стягнення пені на підставі ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 2 297 300,28 доларів США, суд приходить до наступного висновку.

Правовідносини з банківського вкладу врегульовані нормами ЦК України, законами № 2664-ІІІ, № 2121-ІІІ, № 1023-XII.

Згідно з преамбулою Закону № 2664-III у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.

Згідно з підпунктом 7.1.1. пункту 7.1. статті 7 Закону № 2346-ІІІ вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.

У статті 2 Закону № 2121-ІІІ вказано, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

У частинах першій, другій статті 47 Закону № 2121-ІІІ визначено види діяльності банку, зокрема банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

У пункті 1 частини третьої статті 47 цього Закону вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону № 2664-III фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5);споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1).

Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 2664-III фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін.

За частиною другою статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється.

Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).

Відповідно до преамбули Закону № 1023-XII він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У Законі № 1023-XII не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.

У статті 1 Закону № 1023-ХІІ визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом № 1023-ХІІ врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Отже пеня передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

Оскільки депозитний договір, укладений між позивачем та відповідачем, було розірвано на підставі вимоги про повернення вкладнику коштів, між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов`язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.

Тобто, на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується.

Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі №320/5115/17 (провадження №14-133цс20).

Щодо вимоги позивача про стягнення 3% річних на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України у розмірі 2578,18 доларів США, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Також Велика Палата Верховного Суду враховує, що грошове зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті - доларах США, тому при розрахунках процентів та інших стягнень за основу береться розрахунок заборгованості в доларах США, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду та підтверджується таким.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.

Однак заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.

З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта - єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема вкладу, не суперечить чинному законодавству.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18) від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Отже, як вклад, так і нарахування на нього мають здійснюватися в тій валюті, яка була внесена на банківські рахунки фізичними особами, і при розрахунку трьох процентів річних має братися за основу розмір заборгованості, визначений в іноземній валюті.

Такий висновок зроблено й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

Саме таким чином необхідно діяти у випадку примусового виконання грошового зобов`язання, визначеного в іноземній валюті, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).

Так, три проценти річних розраховуються з урахуванням боргу перед ОСОБА_1 у розмірі 40 354,88 долара США, помноженого на кількість днів прострочення, з дня набрання судового рішення від 14 червня 2019 року законної сили - 13 січня 2020 року до дати звернення до суду із вказаним позовом - 17.04.2020 року, що становить 108 днів, помноженого на 3 (розмір процентів, встановлений частиною другою статті 625 ЦК України), поділеного на 100 (визначення у процентах) та поділеного на 365 (днів у році).

Тобто 40 354,88 х 3 х 108 : 365 : 100 = 358,21 долара США (період з 13 січня 2020 року по 17 квітня 2020 року).

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Щодо доводів представника відповідача проте, що АТ КБ «Приватбанк» не є належним відповідачем, суд вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ч.1 ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За вимогами ч.2 ст. 1059 ЦК України, у разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Відповідно до положень ст. 633 ЦК України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором.

За змістом ч.ч.1,2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до положень ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно вимог ч.5 ст. 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи вищезазначене, «Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року», укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників Банку, є нікчемним в силу положень ч.1 ст. 520, ч.1 ст. 654, ч.2 ст. 1059 ЦК України, адже будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. Крім того «Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року» також є нікчемним відповідно до положень ст. 228 ЦК України, адже він порушує публічний порядок та спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та на незаконне заволодіння вкладами громадян України.

Депозитний договір є одностороннім правочином - з моменту внесення позивачами вищезазначених грошових коштів в касу банку саме банк набуває на них право власності, а у позивачів виникає право вимагати від банку повернення грошових коштів у розмірі її вкладу та сплати відповідних процентів протягом всього часу дії договору з врахуванням його положень про автоматичну пролонгацію. Відповідно до ст. 323 ЦК України, ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що саме АТ КБ «ПриватБанк», а не ТОВ ФК «Фінілон», є належним відповідачем по даній справі - причому незалежно від того дійсним чи нікчемним є договір «Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року», укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників Банку.

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду із цим позовом позивачі судовий збір не сплачували, посилаючись на те, що є споживачами, які на підставі частини третьої статті 22 Закону № 1023-ХІІ звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Велика Палата Верховного Суду скасувала судові рішення в частині позовних вимог про стягнення процентів за договорами банківського вкладу та пені за частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, оскільки суди вважали, що між банком та кожним з позивачів існують споживчі правовідносини. Проте суди не врахували, що такі правовідносини припинені рішенням суду про розірвання договорів та існують правовідносини з виконання грошового зобов`язання, на які не поширюється дія умов договорів та Закону № 1023-ХІІ, тому позивачі не звільнені від сплати судового збору.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 4 Закону України № 3674-VI «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана, зокрема, фізичною особою, судовий збір встановлюється у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із Законом України «Про державний бюджет на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становив 2027 гривень.

Ціна позову становила 2 313 432,44 доларів США.

Оскільки позовні вимоги позивача задоволено тільки в частині стягнення 3% річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в розмірі 358,21 долара США, тобто позов задоволено на 0,015 % .

Тому з відповідача в дохід держави підлягає стягненню 1,52 грн. судового збору за подання позовної заяви, враховуючи обмеження по сплаті судового збору на час подачі позову, а саме не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 10 135 грн, та відсоток задоволених вимог - 0,015%.

Інша частина судового збору за подання позовної заяви в сумі 10 133,48 грн підлягає стягненню з позивача у дохід держави.

Таким чином, за подання позовної заяви в дохід держави слід стягнути з позивача - 10 135 грн. судового збору, та з АТ КБ «Приватбанк» - 1,52 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 95, 259, 264, 265, 268, 280-281 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 524, 533, 535, 625, 1059 ЦК України-

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про стягнення пені - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (місцезнаходження: вул. Грушевського, 1д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 3% річних на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України у розмірі 358,21 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 10 133 (десять тисяч сто тридцять три) грн. 48 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (місцезнаходження: вул. Грушевського, 1д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570 на користь держави судовий збір в розмірі 1 (одна) грн. 52 коп.

В інші частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про його перегляд чи апеляційної скарги на таке рішення, якщо заяву про перегляд заочного рішення чи апеляційну скаргу не було подано.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається безпосередньо до Сколівського районного суду Львівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк», місцезнаходження: вул. Грушевського, 1д, м. Київ, код ЄДРПОУ 14360570.

Суддя