Ухвала

від 21.09.2023 по справі 1806/2-1697/11

КОВПАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СУМ

Справа № 1806/2-1697/11

Провадження № 4-с/592/36/23

УХВАЛА

21 вересня 2023 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі головуючого судді Костенко В.Г., розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Дєдова Романа Анатолійовича про оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження

ВСТАНОВИВ:

20.09.2023 боржник звернувся зі скаргою та просить поновити строк на подачу скарги, визнати неправомірними дії державного виконавця при винесенні постанову про відкритті виконавчого провадження ВП №64641333 від 24.02.2021, скасувати цю постанову та зупини стягнення за виконавчим листом виданим на виконання рішення Ковпаківського районного суду м.Суми у справі 592/2-1697/11.

У скарзі боржник зазначає, що копію зазначеної постанови йому направлено 19.09.2023, проте з застосунку «Дія» боржнику стало відомо про наявність виконавчого провадження 22.08.2023. Поряд з цим боржником не наведено, жодних об`єктивних поважних причин пропуску строку оскарження постанови докази на їх підтвердження.

Слід окремо зазначити, що до скарги не надано доказів її надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Згідно ч. 2 ст. 183 ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Тобто скарга у цій частині не відповідає наведеним положенням ч. 2 ст. 183 ЦПК України. Такі недоліки істотним чином перешкоджають судовому розгляду, адже інші його учасники, зокрема виконавець) не отримав копії скарги, відповідно йому не відомий її зміст, чим порушена право на участь у судовому розгляді, підготовці до нього тощо. Окрім того недотримання наведених положень закону грубо порушують основні засади цивільного судочинства, щодо права осіб на інформацію про розгляд справи щодо них, змагальності сторін тощо (ст.6, 7, 8, 12, 13).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.13ЦПК Українисуд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Положеннями ст.ст. 447-451 ЦПК України визначений порядок звернення до суду зі скаргою та коло учасників розгляду. В зазначених нормах чітко і зрозуміло вказано, що учасником розгляду є сторона виконавчого провадження і відповідний державний виконавець чи інша посадова особа.

Згідно п. а ч. 1 ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденнийстрок здня,коли особадізналася абоповинна буладізнатися пропорушення їїправа абосвободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.(ч. 2 цієї статті)

Правова природа строку оскарження до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого учасники виконавчого провадження можуть звернутися до суду зі скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Встановлення строків оскарження до суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для учасників виконавчого провадження, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

За положеннями ч. 2 ст. 449 ЦПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У своїх позиціях Верховний Суд неодноразово зазначив, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Існує також презумпція знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) -кожен вважається таким, що знає закони.

Правова основа презумпції знання законодавства - обов`язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов`язок закріплений в ч. 1 ст. 68 Конституції України. Обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в ч. 2 ст. 68 Конституції України.

Отже, юридичнанеобізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань не є поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 449 ЦПК України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.

З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа «Салов проти України»), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа «Сутяжник проти росії», п. 38).

При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:

1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;

2) поведінку заявника;

3) поведінку державних органів;

4) перевантаження судової системи;

5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).

Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:

1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;

2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;

3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;

4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;

5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Однак Верховний суд безальтернативно вказує, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Зі скарги вбачається, що оскаржувана постанова винесена 24.02.2021, а скарга на неї подана до суду 20.09.2023, тобто більш ніж через два з половиною роки. Незнання боржника про виконавче провадження за такий період є сумнівним. Боржник зазначає, що з за стосунки «Дія» дізнався про постанову 22.08.2023. Натомість не зазначає ніяких поважних обставин чому звернувся до суду лише 20.09.2023. слід підкреслити, що дотримання учасниками розгляду строків є складовою правової визначеності. Боржнику у даній ситуації слід було більш ретельніше та ґрунтовніше підійти до наведення мотивів для поновлення строку на оскарження постанови державного виконавця. Проте він цього не зробив. Зі скарги вбачається, що вочевидь боржник мав можливість у належний спосіб та строк звернутися до суду зі скаргою.

Визначений законом порядок оскарження рішень і дій державного виконавця у положеннях ст.ст. 447-451 ЦПК України існує з 15.12.2017 та мав бути відомий боржнику чи його представнику.

Ураховуючи наведеневбачається,що строкпропущений безповажних причин,а відтаквідсутні законніпідстави дляйого поновлення.

Згідно ст. 126 ЦПК України право навчинення процесуальноїдії втрачаєтьсяіз закінченнямстроку,встановленого закономабо судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

На підставі зазначеного у сукупності вбачається, що немає законних підстав для поновлення строку для подачі скарги, а відтак й підстав для призначення судового розгляду. Таким чином скаргу необхідно залишити без розгляду.

Керуючись ст.ст. 126, 447-451 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Залишити без розгляду скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Ковпаківського відділу державної виконавчої служби міста Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Дєдова Романа Анатолійовича про оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду в п`ятнадцятиденний строк з дня її складання.

Суддя В.Г. Костенко