Рішення

від 28.08.2023 по справі 727/348/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

Справа № 727/348/23

Провадження № 2/727/441/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2023 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

Головуючого судді Слободян Г.М.

секретар судового засідання Вакарчук Т.Р.

розглянувши за правилами загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні залі суду м. Чернівці цивільної справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РОНКПП: НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) до відповідачів: - Товариства зх. Обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», код ЄДРПОУ: 44467246, юридична адреса м. Чернівці вул.. Героїв Майдану, 108А; - ОСОБА_2 , РОНКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 та до ОСОБА_3 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

за участю сторін і в їх інтересах представників:

позивача ОСОБА_1 та в її інтересах представника, адвоката Мазур О.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача Товариства зх. Обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», адвоката Петікар А.В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позову.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів Товаритсва з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову вказує, що на з 2000 року орендувала у ФОП ОСОБА_4 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 . Зазначає, що у зв`язку з пропозицією ОСОБА_4 у липні 2011 року звернулася до департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради про надання дозволу підприємцям ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , на передачу їй в суборенду земельні ділянки площею 0,0041 га, що розташована по АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 та площею 0,0056 га. для влаштування та обслуговування літнього майданчика, а саме для розміщення на цих земельних ділянках малу архітектурну форму збірно-розбірний торгівельний павільйону. Внаслідок чого рішенням Чернівецької міської ради від 29.09.2011 року №288 було дозволено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , передати мені в суборенду земельні ділянки площею 0,0056 та площе 0,0041 га, для влаштування та обслуговування літнього майданчика.

Вказує, що отримавши дозвіл Чернівецької міської ради та уклавши з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 договори позички (суборенди), предметом яких були земельні ділянки площе 0,0056 та площею 0,0041 га, для влаштування та обслуговування літнього майданчика, у 2010 році за її замовленням був виготовлений ескізний проект на можливість будівництва тимчасового збірно-розбірного торгового павільйону загальною площею 116 кв.м., стіни якого виконані з збірно-розбірних металевих конструкцій, підлога - цементна піщана стяжка, плитка двері та вікна металеві -пластикові.

На виклад обставин в позовній заяві зазначає, що для будівництва, виготовлення та облаштування збірно-розбірного торгового павільйону зверталася до МПП «Котор», приватних підприємців ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Стверджує, щодо моменту отримання в суборенду земельних ділянок та розміщення на них збірно-розбірного торговельного павільйону під назвою кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 », займалася своєю господарською діяльністю, сплачувала податок за землю, отримувала та сплачувала за ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, яка видавалася на кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Свою господарську діяльність у вказаному павільйоні здійснювала до 2020 року. Вказує, що в 2020 році мала намір подати до Чернівецької міської ради заяву про передачу їй в оренду земельних ділянок за адресою АДРЕСА_5 - АДРЕСА_6 , однак стало відомо, що 17.01.2019 року договори оренди на вказані земельні ділянки укладені з відповідачкою ОСОБА_2 , окрім того 03.10.2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, зареєстрований в реєстрі за №1002, предметом якого є нежитлова будівля літ. А загальною площею 43,90 кв.м., за адресою АДРЕСА_7 . Відповідно, в подальшому вона дізналася, що відповідачка ОСОБА_2 , після проведення внутрішнього перепланування нежитлової будівлі літ. А загальною площею 43,90 кв.м. (що знаходиться за адресою АДРЕСА_7 ) приєднала до цієї будівлі, збірно-розбірний торговельний павільйон « ІНФОРМАЦІЯ_2 », загальною площею 116 кв.м., після чого здійснила перереєстрацію свого права власності на нежитлову будівлю та збільшила її площу до 162.70 кв.м., на підставі довідки Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризації від 15 січня 2019 року №85. Вказує, що площа нежитлової будівлі літ.A, яка належить відповідачці збільшилася за рахунок незаконного приєднання до цієї будівлі збірно-розбірного торговельного павільйону, який був встановлений за її кошти та є тимчасово спорудою. Вважає, що відповідачка ОСОБА_2 порушила її права на вільне володіння індивідуально визначеного майна та просить витребувати із чужого незаконного володіння ТОВ «Букпартнербуд», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та повернути на користь ОСОБА_1 .

Рух справи, позиція сторін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.01.2023 року позовну заяву, заяву про забезпечення позову залишено без руху.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30.01.2023 року після виправлення позивачем недоліків позовної заяви у даній справі відкрито провадження за правилами розгляду у загальному позовному провадженні.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30.01.2023 року задоволено заяву про забезпечення позову, що була подана до суду одночасно з позовною заявою та накладено заборону відчуження нежитлової будівлі літери «А» площею 162.70 кв.м., що по АДРЕСА_6 .

15.02.2023 року відповідач ОСОБА_2 скерувала до суд відзив в якому вказала, що позов безпідставним, оскільки вона вже не є власником спірного приміщення, і воно не перебуває в її володінні чи користуванні. В задоволенні позовної заяви просила відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20.02.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , в її інтересах представник, адвокат Мазур О.Л. підтримали обставини викладені в позовній заяві та відповідно просили заявлений позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», адвокат Петікар А.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову та просив відмовити в позові. Вважав, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту; предметом дослідження є питання, чи можливо витребувати в порядку статті 388 ЦК України майно, не визначене індивідуально, або майно, яке не виділено в натурі. У вступному слові посилався на те, що для застосування ст.387 ЦК України необхідною умовою є доведеність позивачем того факту, що він є власником рухомого майна і таке право власності підтверджене правовстановлюючими документами; особа, яка звернулась до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача, а майно може бути повернуте за позовом власника про його витребування на підставі ст.387 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених в цій статті, а саме підтвердження права власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння поза його волею, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Зазначив, що можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі ст. 388 ЦК залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним

Відповідач ОСОБА_2 також заперечувала проти заявлених вимог позивача і просила відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. До суду останнім скеровано заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги не визнав, зазначив, що він не є та ніколи не був власником предмета спору, не мав жодних правовідносин з позивачем та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Положеннями ст. 4 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, свобод чи законних інтересів.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України встановлює обов`язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу.

З`ясовані фактичні обставини справи, досліджені докази та застосовані норми права.

В томі І. Судом встановлено, що 26 січня 2012 року було укладено договір позички між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 предметом позички за договором був магазин продовольчих товарів площею 30,90 кв.м розміщений за адресою: АДРЕСА_4 . Водночас, 26.01.2012 року було укладено договір позички між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 відносно цього ж приміщення (а.с.10-11).

26 січня 2012 року було укладено договір позички між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 предметом позички за цим договором є земельна ділянка (Л/майданчик) площею 0,0041 га, розміщена за адресою АДРЕСА_8 (а.с.12).

28 грудня 2012 року був укладений договір позички між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на земельну ділянку (за адресою: АДРЕСА_9 ) для облаштування літнього майданчику, площею 0,0056 га (а.с.13). Ідентичний договір було укладено і 28 грудня 2011 року (а.с.14).

ОСОБА_6 передав у користування ОСОБА_1 , згідно договору позички від 28.12.2011 року, на земельну ділянку (за адресою: АДРЕСА_8 ) для облаштування літнього майданчику, площею 0,0041 га (а.с.15).

26.01.2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_6 уклали договір позички щодо земельної ділянки (Л/майданчик) площею 0,0041 га, що за адресою . АДРЕСА_8 (а.с.16).

ОСОБА_1 в заяві від 25.07.2023 року просила погодити надання їй земельних ділянок 0,0056 га (за адресою: АДРЕСА_9 ) та на земельну ділянку для облаштування літнього майданчику, площею 0,0041 (за адресою: АДРЕСА_8 ) в суборенду для влаштування та обслуговування літнього майданчику, опираючись на Витяг з рішення Чернівецької міської ради №288 від 20.09.2011 року про надання в оренду суб?єктам підприємницької діяльності земельних ділянок для влаштування літніх майданчиків та внесення змін в рішення міської ради з цих питань (а.с.17).

17.09.2010 року ОСОБА_1 отримала від Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради №Б-4463/2 про розміщення стаціонарної малої архітектурної форми (а.с.19).

Товариством з обмеженою відповідальністю «Арка-С» ЄП-2011/1 у 2010 році було створено ескізний проект на можливість будівництва тимчасово збірно-розбірного павільйону по АДРЕСА_4 (а.с.20-21).

Між Чернівецькою міською радою та підприємцем ОСОБА_4 було укладено додатковий договір №2/1607 до договору оренди землі від 12.11.2009 року (а.с.23).

Додатковий договір №3/1593 до договору оренди земельної ділянки від 07.10.2008 року було укладено між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_5 (а.с.24).

Окрім того, судом було досліджено ескізні проекти для будівництва торгового павільйону по АДРЕСА_4 (а.с.25-27).

Згідно ордеру №215 на видалення зелених насаджень від 20.04.2011 року ОСОБА_10 дозволили знесення дев?ятнадцяти дерев на АДРЕСА_4 (а.с.28).

Згідно рішення Чернівецької міської ради 22 сесії 6-го скликання від 29.03.2012 року №465 ОСОБА_5 до 31.12.2012 року продовжено термін оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_9 , площею 0,0056га для влаштування літнього майданчика за погодженням з управлінням містобудування та архітектури департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради (а.с.29).

Довідкою №471 від 17.04.2012 року виданою начальником КЖРЕП №5 Ляхомському Д.М. та ОСОБА_4 підтверджується виконання роботи по влаштуванню плитки біля літнього майданчику та тролейбусної зупинки за адресою: АДРЕСА_10 , площею 113 кв.м., згідно рішення Чернівецької міської ради 22 сесії 4-го скликання за №4463 від 29.03.2012 року (а.с.30).

03.10.2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, літ. «А», загальною площею 43,9. кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_7 (а.с.32), що також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.33).

Чернівецьким комунальним міським бюро технічної інвентаризації 14.01.2013 року видано технічний паспорт АЕ №001362 ОСОБА_2 на громадську будівлю за адресою АДРЕСА_7 (а.с.34).

Згідно довідки №85 від 15.01.2019 року виданої Чернівецьким комунальним міським бюро технічної інвентаризації ОСОБА_2 була власником вищевказаних приміщень по АДРЕСА_7 , відповідно до договору купівлі-продажу від 03.10.2018 року (а.с.37).

17 січня 2019 року між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_11 , ОСОБА_2 на підставі рішення ЧМР 7-го скликання від 22.12.2018 року №1589 було укладено договір оренди землі №11042 на земельну ділянку загальною площею 0,0096 га (а.с.38-39), що підтверджується також Актом прийому-передачі земельної ділянки в оренду для обслуговування нежилих приміщень громадської вбиральні (а.с.40).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, будівля з підвалом літ.А, прибудова А, загальною площею 0,0242 га (кадастровий номер:7310136300:12:003:0422), що за адресою АДРЕСА_7 на праві приватної власності від 07.02.2022 року належить Товариству з обмеженою відповідальністю «БУКПАРТНЕРБУД» (а.с.41-42).

З листа ГУНП в Чернівецькій області від 21.01.2022 року направленому у відповідь ОСОБА_12 встановлено, що за заявою ОСОБА_13 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022263020000230 від 04.03.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України (а.с.44).

У 2011 році приватним підприємцем (що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с.49)) ОСОБА_7 надавалися послуги з приводу встановлення та виготовлення тимчасової конструкції, вартість вказаних робіт становила 50000 грн (а.с.48).

У судовому засіданні допитаний під присяго. в якості свідка ОСОБА_7 , пояснив що дійсно надавав ОСОБА_1 послуги з приводу встановлення та виготовлення тимчасової конструкції, а саме оформлення фасадної частини торговельного павільйону; встановлення покрівлі з металопрофілю, проведено внутрішні дерев`яні роботи по влаштуванні дверей, барної стійки, столів та лавок у барі. Також зазначив в показах, що за усі проведені роботи розраховувався чоловік позивача ОСОБА_14 хоча і тимчасова, однак вона була встановлена на бетонній основі.

Свідок ОСОБА_8 допитаний в судовому засіданні під присягою надав показання про те, що познайомився з ОСОБА_1 , давно, точного періоду не пам`ятав, коли вона була замовником по бару «Пікнік», що знаходиться на АДРЕСА_4 . Пояснив, що проводив в кафе ремонті роботи, переробляв усе всередині так як на той час там був Інтернет-клуб. Кому він належав йому відомо не було.

Допитаний в якості свідка, ОСОБА_15 , пояснив, що він був найманим працівником з приводу ремонтних робіт в магазині - кафе Пікнік по АДРЕСА_1 ; його наймав проводити роботи по перекриттю даху ОСОБА_16 , з ОСОБА_1 він взагалі не знайомий. Зазначив, що саме ОСОБА_16 і розраховувався з ним за проведені роботи. Чи належало магазин кафе ОСОБА_17 , йому відомо не було, документів йому ніхто не показував.

Окрім наведеного, судом установлено, що МПП ВК Ф «Котор», в 2011 році ОСОБА_1 замовляла металопрофіль та дахові додатки на втановлення покрівлі на тимчасову конструкцію торгівельного павільйону, що за адресою АДРЕСА_4 , на сьогоднішні день перебуває в стані ліквідації (а.с.50-51).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04.11.2022 року по справі №727/12157/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, відмовлено у задоволенні клопотання про уточнення позовної вимоги ОСОБА_1 , в якій вона просить витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 павільйону « ІНФОРМАЦІЯ_2 », загальною площею 116 кв.м., що за адресою АДРЕСА_7 (а.с.52-53).

Аналогічне вбачається і з витребуваної архівної справи №727/12157/21 Шевченківського райсуду м. Чернівці.

Згідно Виписки Серії ААВ № 808667 з ЄДРЮО та ФОП з 15.12.2000 року ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем (а.с.70).

Відповідно до Витягу з протоколу №4 від 06.03.2003 року засідання комісії по виділенню в оренду нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Чернівці погоджено заяву ОСОБА_5 про внесення змін в договір оренди щодо профільності використання орендованих приміщень з магазину по продажу продуктів на кафе-бар (а.с.122).

Згідно Витягу з рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №296/9 від 22.04.2003 року ОСОБА_5 дозволено здійснити в межах суми 3148 грн поліпшення об?єкту оренди за адресою: АДРЕСА_7 (а.с.133-134).

Згідно Витягу з рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №808/21 від 14.10.2003 року ОСОБА_5 дозволено переобладнати під кафе орендоване нежитлове приміщення по АДРЕСА_6 (а.с.135-136).

Відповідно до Витягу з рішення 20 сесії 14-го скликання Чернівецької міської ради від 02.04.2004 року №416 ОСОБА_5 надано дозвіл на складання проектів відведення земельних ділянок в оренду, а саме земельної ділянки, що за адресою АДРЕСА_9 площею 0,005 га (а.с.138).

Відповідно до Витягу з рішення 26 сесії 4-го скликання Чернівецької міської ради від 04.11.2004 року №572 ОСОБА_5 затверджено проекти відведення та надано в оренду земельну ділянку за адресою АДРЕСА_9 площею 0,0056 га для влаштування літнього майданчику (а.с.139-140), що також підтверджується договором оренди земельної ділянки від 27.12.2004 року (а.с.142-144).

Окрім того, між ОСОБА_5 та ЧМР 25.10.2005 року було укладено Додатковий договір до договору оренди земельної ділянки №1593 від 27.12.2004 року (а.с.141).

30.06.2005 року між ЧМР та ОСОБА_5 укладено договір купівлі - продажу нежитлової будівлі літ. «А» загальною площею 43,90 кв.м., по АДРЕСА_7 (а.с.145-146).

Згідно Витягу з рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №370/9 від 12.09.2006 року ОСОБА_5 дозволено надбудову офісних приміщень над власною будівлею літ. «А» загальною площею 43,90 кв.м., по АДРЕСА_7 (а.с.147-148).

11.07.2011 року заступником директора, начальником управління містобудування та архітектури департаменту, головним архітектором міста Гомонович С. надано відповідь ОСОБА_5 на заяву щодо внесення змін в рішення виконавчого комітету міської ради (а.с.149-150).

Відповідно до Витягу з рішення від 23.08.2011 року №500/14 вирішено внести зміни в п. 1.8. рішення виконавчого комітету міської ради від 14.10.2003 року (а.с.151-152).

Рішенням 22 сесії 6-го скликання ЧМР №465 від 29.03.2012 року ОСОБА_5 продовжено термін оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_9 площею 0,0056 га (а.с.153).

Рішенням 30 сесії 6-го скликання ЧМР №675 від 29.11.2012 року ОСОБА_5 відмовлено у поновленні договору оренди земельної ділянки від 27.12.2004 року №1593 за адресою АДРЕСА_9 площею 0,0056 га (а.с.154-155).

Відповідно до рішення 59 сесії 7-го скликання ЧМР №1347 від 01.08.2018 року ОСОБА_5 , ОСОБА_11 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_7 , площею 0,0100 гав оренду на три роки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (а.с.156-157).

03.10.2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі продажу нежитлової будівлі літ. «А» загальною площею 43,90 кв.м., що по АДРЕСА_7 (а.с.158-159), що підтверджується розпискою ОСОБА_5 (а.с.160).

Рішенням 66 сесії 7-го скликання ЧМР №1589 від 22.12.2018 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_6 . площею 0,0096 га (кадастровий номер:7310136300:12:003:1834) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, а також надано ОСОБА_11 та ОСОБА_2 земельну ділянку за адресою АДРЕСА_4 , площею 0,0096 га в оренду терміном на 5 років (а.с.161-162).

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

За змістом статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно положень статей317,319 ЦК Українивласнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українизалежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. За змістомстатті 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Застосовуючи положеннястатті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першоюстатті 388 ЦК України(частина третя пункту 10постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю. (правова позиція згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89) та від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 114)).

Для застосування ст.387 ЦК України необхідною умовою є доведеність позивачем того факту, що він є власником майна і таке право власності підтверджене правовстановлюючими документами; особа, яка звернулась до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.

Майно може бути повернуте за позовом власника про його витребування на підставі ст.387 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених в цій статті, а саме підтвердження права власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння поза його волею, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Такою є правова позиція за Постановою ВП ВС, 16.02.21, справа №910/2861/18 (провадження №12-140гс19). Не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.

Аналогічною є і правова позиція ВП ВС України за постановою від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) де, Велика Палата зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Майно може бути повернуте за позовом власника про його витребування, якщо позивач надасть докази, а саме підтвердження право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння поза його волею, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Право на витребування майна належить лише власнику та лише у особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, і може мати місце лише за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза його волею. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Окрім наведеного, для застосування ст.387 ЦК України необхідною умовою є доведеність позивачем того факту, що він є власником рухомого майна і таке право власності підтверджене правовстановлюючими документами; особа, яка звернулась до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача.

Як наведено вище, майно може бути повернуте за позовом власника про його витребування на підставі ст.387 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених в цій статті, а саме підтвердження права власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння поза його волею, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

За висловленою правовою позицією, викладеної в постанові ВП ВС, від 06.07.22, справа №9914/2618/16 (провадження №12-25c21), вказано, що обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно... Вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність, насамперед, набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (пункт 52 постанови). Якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто така, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень і відсутності даних про те, що набувач майна знав або міг знати про існування таких прав чи обтяжень, цей набувач, добросовісно покладаючись на відомості зазначеного реєстру, набуває відповідне право на нерухоме майно, вільне від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень ... (пункт 54 постанови). Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі ст. 388 ЦК залежить від того, на який підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, який власник це майно передав у володіння. Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (ч. 1-3 ст. 388 ЦК) (пункт 86 постанови).

Судом з`ясовано і підтверджено в засіданні позивачем, в її інтересах представником, що права власності на оскаржує мий об`єкт торгівельного павільону « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_1 немає. В суборенду ФОП ОСОБА_1 (виписка з ЄДРЮФОП №808667 т.1 а.с. 71), було передано на підставі рішення 13 сесії УІ скликання від 29.09.2011 року № 288 земельні ділянки по АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 , площею 0.0041га до 01.11. 2012 року та площею 0.0056га до 01.03.2012 року для влаштування і обслуговування літнього майданчика (а.с. 18 т.1). В подальшому термін оренди на вказані земельні ділянки було продовжено ОСОБА_5 на підставі рішення Чернівецької міської ради від 29.03.2012 року № 465 (т.1 а.с. 29). Судом також встановлено за матеріалами справи, дослідженого договору купівлі продажу, що 03.10.2018 року (т.1 а.с.32) ОСОБА_5 продав ОСОБА_2 нежиттлову будівлю по АДРЕСА_7 , була змінена і площа земельної ділянки за рахунок внурішнього перепланування та закриття літнього майданчику (довідка БТІ т.1 а.с.37) та виконання договору оренди від 17.01.2019 року ( т.1 а.с.38) і за актом передачі (т.1 а.с.40), ОСОБА_2 передано в оренду площа 0.0096га по АДРЕСА_7 , а згодом, остання стала власником нежитлової будівлі загальною площею 197,4 кв.м. будівля літ А, прибудова А-1 по АДРЕСА_7 на земельній ділянці площею 0.0242 га., що вбачається з Інформації з Державного реєстру ( т.1 а.с. 41, 108 -111), та у подальшому власником нежитлової будівлі загальною площею 197,4 кв.м. будівля літ А, прибудова А-1 по АДРЕСА_7 на земельній ділянці площею 0.0242 га і право власності зареєстровано за ТоЗВ «Букпартнербуд» (код ЄДРПОУ: 44467246).

Окрім наведеного, виходячи з з`ясованих обставин по справі і перевірених доказів, безпосередньо досліджених в судовому засіданні у їх сукупності суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 позовні вимоги заявлено до неналежного відповідача виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Позивачем, в її інтересах представником, клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем не заявляв.

У постанові Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 320/9049/18 зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

В постанові Верховного Суду від 27.01.2021 по справі № 291/1024/18-ц зазначено, що неналежний суб`єктний склад є підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Судом було встановлено відносини речово-правового характеру, які підлягали захисту у спосіб, обраний позивачем.

Згідно частини першої статті15, частини першої статті16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, також враховує при цьому і правові позицію Верховного Суду (справа )) яким неодноразово звертається увага до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Європейський суд з прав людини також використовує «balance of probabilities» («баланс ймовірностей») для оцінки обставин справи. В рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 р. суд застосовує «баланс ймовірностей», а у рішенні J.K. AND OTHERS v. SWEDEN 23.08.2016 р. ЄСПЛ вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії та навести обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001). У справі Дж. К. та інші проти Швеції (J.K. And Others v. Sweden) ЄСПЛ розкрив загальні рамкові та дефініційні питання стандарту доказування, зокрема зазначивши, що у цивільних справах суддя повинен вирішити справу на основі «балансу ймовірностей» - немає необхідності, щоб суддя мав бути повністю переконаний у істинності кожного фактичного твердження заявника, достатньо того, щоб на підставі доказів, представлених заявником цілком ймовірно можливо б було дійти висновку, що вимога цього заявника є достовірною.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно положень ст. 12, 13 ЦПК України, учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

На основі всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, як учасник справи, як на підставу заявлених вимог підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову, покладаються на позивача.

Керуючисьст.41 Конституції України, ст.ст.51, 328,387,388,ЦК України, ст.ст.12,81,258,259,263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог за позовною заявою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РОНКПП: НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) до відповідачів: - Товариства зх. Обмеженою відповідальністю «Букпартнербуд», код ЄДРПОУ: 44467246, юридична адреса м. Чернівці вул.. Героїв Майдану, 108А; - ОСОБА_2 , РОНКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 та до ОСОБА_3 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Після набрання чинності цим рішенням скасувати заходи забезпечення позову згідно ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30.01.2023 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Шевченківський районний суд м. Чернівці до Чернівецького апеляційного суду, або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргупротягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10.09.2023 року.

Суддя Слободян Г.М.