Постанова

від 12.09.2023 по справі 910/9894/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/9894/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Жука О. Б. (адвокат),

відповідача - Кулакова В. В. (адвокат), Пшенишної В. В. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Бастіон-Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 (суддя Плотницька Н. Б.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 (головуючий - Корсак В. А., судді Алданова С. О., Євсіков О. О.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НПО Інфотех"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Бастіон-Київ"

про стягнення 2 185 363,07 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 23.09.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "НПО Інфотех" (далі - ТОВ "НПО Інфотех", Товариство, покупець, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Бастіон-Київ" (далі - ТОВ "Компанія Бастіон-Київ", Компанія, постачальник, відповідач) про стягнення з відповідача 2 185 363,07 грн заборгованості, з якої: 1 721 832,28 грн основної заборгованості; 423 853,65 грн пені; 3 % річних у сумі 39 677,14 грн, з посиланням на положення статей 524, 526, 530, 533, 549, 610, 612, 625, 662, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 193, 230, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що на порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки обладнання від 09.09.2021 № 9092021 (далі - договір поставки від 09.09.2021, договір № 9092021) Компанія не виконала свої зобов`язання з поставки товару вартістю 41 172,46 доларів США, внаслідок чого в постачальника на підставі частини 2 статті 693 ЦК України виник обов`язок повернути Товариству попередню оплату в сумі 1 721 832,28 грн, що на час звернення з позовом еквівалентно 41 172,46 доларів США, а також сплатити покупцю 423 853,65 грн неустойки та 3 % річних у сумі 39 677,14 грн, нараховані за прострочення виконання зобов`язань за період з 03.12.2021 по 19.09.2022 (далі - спірний період).

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Компанія Бастіон-Київ" на користь ТОВ "НПО Інфотех" 1 721 832,28 грн основної заборгованості, 211 926,83 грн пені, 3 % річних у сумі 39 677,14 грн та 32 780,45 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення аргументоване обґрунтованістю позовних вимог і доведеністю обставин неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань з поставки товару, що був повністю оплачений позивачем шляхом вчинення передоплати, проте, користуючись правом, наданим положеннями статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, суд зменшив на 50 % розмір пені, присудженої до стягнення з відповідача.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 змінено в частині стягнення 3% річних та розподілу судових витрат в суді першої інстанції. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в стягненні 3 % річних у сумі 39 677,14 грн. Стягнуто з ТОВ "Компанія Бастіон-Київ" на користь ТОВ "НПО Інфотех" 32 185,29 грн витрат зі сплати судового збору. В решті зазначене рішення залишено без змін.

Постанова мотивована посиланням на норми статей 6, 11, 524- 526, 530, 533, 549, 551, 610, 612, 625, 629, 655, 882, 692, 693, ЦК України, статей 173, 193, 198, 216, 218, 230, 231, 265 ГК України, статей 236, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), застосовуючи які суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 39 677,14 грн як таких, що безпідставно нараховані покупцем за прострочення виконання зобов`язань за період з 03.12.2021 по 19.09.2022, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою від 07.09.2022 № 0709-01 про односторонню відмову від договору та вимогою здійснити повернення попередньої оплати протягом трьох банківських днів з моменту отримання цієї вимоги, тобто Товариство, скориставшись умовою пункту 8.3.1 договору поставки від 09.09.2021, фактично визначило відповідачу інший строк для повернення авансу, з порушенням якого настає передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність, і такий строк для повернення авансу настав лише 25.09.2022, тоді як покупцем було заявлено вимогу про стягнення 3 % річних за період з 03.12.2021 по 19.09.2022, який (період) передував даті виникнення прострочення постачальника з повернення авансу відповідно до строку, визначеного в зазначеній заяві.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині задоволення решти позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що: 1) за загальним правилом зобов`язання має бути виражене і підлягає оплаті у гривнях, водночас сторони мають право визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, а також з метою визначення суми, що підлягає сплаті у гривні, погодити порядок перерахунку суми платежу у гривні пропорційно до зміни курсу гривні до іноземної валюти; 2) оскільки сторони в специфікації від 09.09.2021, яка є невід`ємною частиною договору № 9092021, визначили валютою зобов`язання долар США, зокрема, визначили вартість товару у розмірі 1 146 018 грн, що еквівалентно 41 795 доларів США, та позивач, керуючись умовами вказаного правочину, 09.09.2021 здійснив оплату авансу за договірними зобов`язаннями у валюті, імперативно визначеній нормами чинного законодавства, в розмірі 1 146 018 грн, що є еквівалентом іноземної валюти станом на 09.09.2021, то місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма частини 2 статті 533 ЦК України, адже грошове зобов`язання відповідача (повернення попередньої оплати) триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу на станом на 19.09.2022 (дата складання позовної заяви), еквівалентна 41 172,46 доларів США, становила 1 721 832,28 грн (схожий за змістом висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц); 3) сторони в пункті 8.3 договору поставки від 09.09.2021 погодили, що за несвоєчасне постачання товару постачальник за кожен день прострочення поставки виплачує покупцеві неустойку в розмірі 1 % від загальної вартості товару, строк поставки якого було прострочено. Отже, сторони за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень не позбавлені права передбачити в договорі господарську санкцію, що застосовується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення в зв`язку з простроченням зобов`язання (аналогічний висновок щодо можливості забезпечення сторонами договору виконання негрошового зобов`язання за допомогою пені викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Компанія Бастіон-Київ" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 575 814,28 грн основного боргу (в частині перевищення розміру основного боргу понад суму 1 146 018 грн) і про стягнення 211 926,83 грн пені та передати справу на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування і порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, наголошуючи на тому, що: 1) апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин правові висновки, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, позаяк сторони в договорі поставки від 09.09.2021 визначили вартість товару в гривнях і навели еквівалент в доларах США без зазначення порядку його використання, а саме без зазначення можливості зміни вартості товару в гривнях у разі коливання курсу валюти; 2) суди не врахували висновку щодо застосування норм частини 2 статті 533 ЦК України та частини 2 статті 693 ЦК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18; 3) суди не врахували висновку щодо застосування положень частини 2 статті 533 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті правил проведення розрахунку пені щоденно за прострочене зобов`язання, виражене в іноземній валюті), викладеного в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1923/16, від 13.07.2018 у справі № 916/2393/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15 та в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14; 4) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми частини 2 статті 533 ЦК України в спірних правовідносинах повернення суми попередньої оплати в порядку, передбаченому частиною 2 статті 693 цього Кодексу, а саме у разі, коли в договорі вартість товару визначено в гривнях і наявне зазначення еквіваленту в іноземній валюті, але умови договору не передбачають можливості зміни вартості товару в гривнях у зв`язку з коливанням курсу національної валюти; 5) позивачем при розрахунку пені переведено суму здійсненої передоплати в гривнях в еквівалент доларів США і нарахування пені здійснено в доларах США, а в підсумку весь нарахований розмір пені (10135,19 доларів США) позивач знову перерахував у гривню, застосувавши банківський курс купівлі долара США станом на дату підготовки позовної заяви, а не станом на кожен день прострочення; 6) всупереч нормам процесуального права суд апеляційної інстанції в постанові від 31.05.2023 переглянув період нарахування позивачем 3 % річних та дійшов висновку щодо неправильного визначення позивачем періоду нарахування, але не переглянув період нарахування позивачем пені; 7) на думку скаржника, неможливо одночасно звертатися з вимогою про повернення сплаченої грошової суми за товар, застосовувати відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (3 % річних) і передбачену пунктом 8.3 договору № 9092021 відповідальність за невиконання негрошового зобов`язання (прострочення поставки товару).

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

7. ТОВ "НПО Інфотех" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.02.2023, однак, просить оскаржувану відповідачем постанову скасувати в частині відмови в стягненні з відповідача 3 % річних у сумі 39 677,14 грн.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Компанія Бастіон-Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 910/9894/22 та призначено розгляд цієї справи в судовому засіданні на 12.09.2023.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

9. 09.09.2021 між ТОВ "Компанія Бастіон-Київ" (постачальник) та ТОВ "НПО Інфотех" (покупець) укладено договір № 9092021, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 2.2.1, 2.2.10, 3.1, 3.2 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар. Найменування, загальна кількість товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються у специфікаціях, що є додатками та невід`ємними частинами цього договору. Постачальник зобов`язаний своєчасно поставляти покупцю визначений цим договором товар. У разі порушення взятих на себе зобов`язань постачальник зобов`язаний повернути покупцю в повному обсязі 100 % попередньої оплати в строк не пізніше 14 календарних днів з дати отримання відповідної письмової вимоги від покупця. Поставка товару здійснюється силами і за рахунок постачальника. Умови та строки поставки товару вказуються у відповідних специфікаціях на кожну окрему партію товару. Строки поставки товару вказані у специфікаціях є остаточними і зміні не підлягають, якщо інше не передбачено умовами цього договору. Постачальник гарантує, що ним враховані всі можливі умови і фактори, що впливають на строки поставки товару.

10. Згідно з пунктами 6.1- 6.3, договору поставки від 09.09.2021 загальна вартість кожної окремої партії товару, що підлягає поставці, погоджується у специфікаціях та включає в себе вартість упакування і доставки товару. Ціна договору складається з вартості поставленого та прийнятого покупцем товару згідно з підписаними сторонами видатковими накладними. Порядок оплати кожної окремої партії Товару, що підлягає поставці, визначається у додаткових специфікаціях, що є додатками та невід`ємними частинами цього договору. Оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів у національній валюті України (гривні), на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником, Зобов`язання по оплаті вважаються виконаними з дати списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

11. Відповідно до пункту 13.1 договору № 9092021 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання сторонами (в паперовому або електронному вигляді) та скріплення печатками сторін і діє 1 (один) календарний рік, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором, у тому числі грошових.

12. У пункті 8.3 договору поставки від 09.09.2021 сторони погодили, що за несвоєчасне постачання товару постачальник за кожен день прострочення поставки виплачує покупцеві неустойку у розмірі 1 (один) % від загальної вартості товару, строк поставки якого було прострочено.

13. Підпунктом 8.3.1 пункту 8.3 договору № 9092021 передбачено, що у разі прострочення поставки товару більше ніж 7 календарних днів покупець має право відмовитися від договору в односторонньому порядку і вимагати від постачальника повернення попередньої оплати, сплаченої відповідно до положень цього договору та додатків до нього. Постачальник зобов`язується повернути попередню оплату протягом трьох банківських днів з моменту направлення покупцем відповідної вимоги.

14. Відповідно до підписаної сторонами специфікації від 09.09.2021 до договору № 9092021 сторони узгодили найменування асортимент товару: іС5005 Картка доступна іСlass SEOS 8K - 1000 шт. вартість 68 550 грн, HID SIGNO-20 (20TKS-03-000000) зчитувач смарт-карток - 250 шт. вартістю 886 465 грн.

Згідно з пунктом 2 специфікації загальна вартість товару за умови поставки товару однією партією становить 1 146 018 грн 00 коп., що еквівалентно 41 795,00 доларів США за курсом купівлі долара США (за інформацією, розміщеною на сайті ://minfin.com.ua/ua/currencv/contracts/ (Банківський курс "продажу" +2%)), далі - "Курс долара США".

Загальну вартість товару, визначену цією специфікацією, встановлено відповідно до курсу гривні до долара США станом на дату підписання специфікації, який (курс) становить 27,42 гривень за один долар США (пункт 2.1 специфікації).

15. Умовами пунктів 3.1, 3.2 вказаної специфікації сторони визначили, що розрахунки за товар здійснюються у безготівковій формі банківським переказом коштів на поточний рахунок постачальника. Платіж за додатком здійснюється покупцем у гривнях в наступному порядку: 100 % оплати за товар шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок постачальника після підписання договору.

Оплата за товар здійснюється у національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (пункт 4 специфікації від 09.09.2021).

16. Згідно з пунктами 5 і 6 специфікації від 09.09.2021 до договору № 9092021 строк поставки товару 60 (шістдесят) робочих днів з моменту зарахування попередньої оплати на поточний рахунок постачальника. Поставка товару на підставі цього договору здійснюється силами, засобами та за рахунок постачальника на умовах поставки відповідно до правил "Інкотермс" у редакції 2020 року: DDP, місце поставки: місто Київ, вул. Короленківська, 3.

17. На виконання умов договору № 9092021 ТОВ "НПО Інфотех" за платіжним дорученням від 09.09.2021 № 14634 перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ "Компанія Бастіон-Київ" грошові кошти в сумі 1 146 018 грн як попередню оплату за товар згідно з цим договором.

Натомість відповідач у встановлений в пункті 5 специфікації від 09.09.2021 до договору № 9092021 60-денний строк з моменту зарахування попередньої оплати на поточний рахунок постачальника поставку товару не здійснив.

18. З опису вкладення в цінний лист, поштової накладної та фіскального чеку від 24.12.2021 вбачається, що Товариство на адресу Компанії направило лист-претензію від 24.12.2021 № 2412-01 з вимогою негайного виконання зобов`язань з поставки товару та повідомило постачальника, що в разі невиконання зобов`язанням з поставки товару позивач буде вимушений застосувати до відповідача санкції, передбачені пунктами 8.3, 8.3.1 договору № 9092021, а також вимагати відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням договору, та повернення грошових коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Позиція Верховного Суду

19. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки вимоги поданої касаційної скарги стосуються незгоди відповідача з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій виключно в частині задоволення позовних вимог про стягнення 575 814,28 грн основного боргу (в частині перевищення розміру основного боргу понад суму 1 146 018 грн) і про стягнення 211 926,83 грн пені, то їх касаційний перегляд здійснюється лише у відповідній частині.

При цьому на підставі частини 1 статті 300 ГПК України та з урахуванням принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого статтею 14 цього Кодексу, Верховний Суд не бере до уваги викладені у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "НПО Інфотех" передчасні доводи та вимоги позивача щодо скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 39 677,14 грн, оскільки з матеріалів справи не вбачається самостійного подання Товариством касаційної скарги в порядку, передбаченому статтями 287- 291 ГПК України, що об`єктивно унеможливлює розгляд зазначених вимог позивача в межах відкритого касаційного провадження.

20. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши в межах вимог поданої касаційної скарги наведені у ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

21. В основу оскаржуваної постанови покладено висновок апеляційного господарського суду про доведеність Товариством належними і допустимими доказами та неспростовність відповідачем факту порушення ним зобов`язання з поставки за специфікацією від 09.09.2021 до договору № 9092021 товару загальною вартістю 41 795 доларів США, яку позивач в еквіваленті 1 146 018 грн оплатив 09.09.2021 шляхом здійснення передоплати, внаслідок чого на підставі положень частини 2 статті 533 ЦК України та частини 2 статті 693 ЦК України постачальник зобов`язаний повернути Товариству попередню оплату в сумі 1 721 832,28 грн, що на час звернення з позовом еквівалентно 41 172,46 доларів США, а також сплатити передбачену пунктом 8.3 договору поставки від 09.09.2021 неустойку за прострочення виконання Компанією негрошового зобов`язання.

22. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача спірної суми основного боргу, проте вважає помилковим висновок судів в частині стягнення 211 926,83 грн пені з огляду на таке.

23. Частинами 1, 2 статті 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до частини 2 статті 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини 1 та 2 статті 533 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 198 ГК України грошові зобов`язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов`язанням можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб`єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов`язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

24. Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду про те, що: 1) за загальним правилом зобов`язання має бути виражене і підлягає оплаті у гривнях, водночас сторони мають право визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, а також з метою визначення суми, що підлягає сплаті у гривні, погодити порядок перерахунку суми платежу у гривні пропорційно до зміни курсу гривні до іноземної валюти; 2) у випадку якщо грошове зобов`язання певним чином виражене в іноземній валюті, то у складі такого зобов`язання виокремлюються два взаємопов`язаних елементи: валюта зобов`язання (грошова одиниця, в яких нарахована сума зобов`язання, що дає змогу визначити її вартісне значення) та валюта платежу (грошові знаки, що є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких має відбуватися їх фактичне виконання).

25. При вирішенні спору судами попередніх інстанцій достовірно встановлено та скаржником не спростовується той факт, що сторони в специфікації від 09.09.2021, яка є невід`ємною частиною договору № 9092021, визначили валютою зобов`язання долар США, зокрема, визначили вартість товару в сумі 1 146 018 грн, що еквівалентно 41 795 доларів США станом на 09.09.2021, а оскільки позивач, керуючись умовами вказаного договору, 09.09.2021 здійснив попередню оплату за договірними зобов`язаннями в національній валюті в розмірі 1 146 018 грн, як того вимагають імперативні положення частини 1 статті 533 ЦК України та частини 2 статті 198 ГК України.

У зв`язку з цим місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про те, що до спірних правовідносин повернення передоплати підлягає застосуванню норма частини 2 статті 533 ЦК України, адже грошове зобов`язання відповідача з повернення попередньої оплати триває внаслідок нездійснення поставки товару Компанією та за цей час (з 09.09.2021 по 19.09.2022) офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу на станом на 19.09.2022 (дата складання позовної заяви), еквівалентна 41 172,46 доларів США, становила 1 721 832,28 грн.

26. Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

27. Колегія суддів зазначає про правильне врахування сформульованого в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц (предмет позову - стягнення сплаченого позивачем авансу, грошовий еквівалент якого було визначеного в іноземній валюті, тобто спір виник з подібних правовідносин) висновку про те, що частина 2 статті 524 та частина 2 статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Оскільки позивачка передала ОСОБА_1 аванс у розмірі 320 тис. грн, що еквівалентно 40 тис. доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина 2 статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов`язання ОСОБА_1 триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 31 серпня 2015 року (дата підготовки позовної заяви), еквівалентна 40 тис. доларів США, становила 1 млн 16 тис. 899 грн 20 коп. Ураховуючи умови укладеного договору та положення статті 533 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу відповідно до умов договору та положень цієї норми, еквівалентної 40 тис. доларів США в межах позовних вимог.

28. Ураховуючи наведене вище Верховний Суд вважає, що з огляду на встановлення специфікацією від 09.09.2021 до договору № 9092021 іншого порядку визначення суми, що підлягає сплаті у гривнях (за курсом купівлі долара США згідно з інформацією, розміщеною на сайті://minfin.com.ua/ua/currencv/contracts/ (Банківський курс "продажу" +2%)), аніж за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу (частина 2 статті 533 ЦК України), що свідчить про чинність відповідного договірного застереження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення покупцю (Товариству) попередньої оплати в сумі 1 721 832,28 грн, що на час звернення з позовом еквівалентно 41 172,46 доларів США, чим спростовується безпідставне твердження скаржника про невизначеність вказаним договором можливості зміни вартості товару в гривнях у разі коливання курсу національної валюти щодо долара США.

29. Крім того, стягуючи передбачену пунктом 8.3 договору поставки від 09.09.2021 неустойку (пеню) в сумі 211 926,83 грн, нараховану за прострочення виконання Компанією негрошового зобов`язання (з поставки товару в 60-денний строк з моменту зарахування попередньої оплати на поточний рахунок постачальника), суд апеляційної інстанції правомірно врахував викладений в пункті 5.2.6 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18 (предмет позову - стягнення пені та штрафу за непоставлений товар, тобто спір виник з подібних правовідносин) висновок щодо комплексного застосування положень частини 3 статті 6, частини 2 статті 9, частини 3 статті 549 ЦК України та частини 2 статті 4, частини 4 статі 231 ГК України:

"Господарський кодекс України не містить поняття пені. Водночас, згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК).

Тлумачення вказаної норми дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Як наслідок, враховуючи ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 2 ст. 4 ГК України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, Суд вважає, що сторони не позбавлені права у господарському договорі забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання.

Крім того, Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тлумачення положень ч. 3 ст. 549 ЦК України в аспекті меж свободи договору дає можливість зробити висновок, що сторони у договорі можуть забезпечити за допомогою пені виконання негрошового зобов`язання".

30. Компанія в поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме:

якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

31. З мотивів, наведених у пунктах 23, 27, 28 цієї постанови, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норми частини 2 статті 533 ЦК України в спірних правовідносинах повернення суми попередньої оплати в порядку, передбаченому частиною 2 статті 693 цього Кодексу (в контексті того, якщо в договорі вартість товару визначена в гривнях і наявне зазначення еквіваленту в іноземній валюті, але умови договору не передбачають можливості зміни вартості товару в гривнях у зв`язку з коливанням курсу національної валюти), оскільки відповідний висновок вже сформульовано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц зі спору, що виник з подібних правовідносин, тоді як наявна касаційна скарга не містить жодних вказівок щодо її подання на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України, зокрема, з наведенням вмотивованого обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови з цієї підстави.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

32. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновку щодо застосування норм частини 2 статті 533 ЦК України та частини 2 статті 693 ЦК України, викладеного в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, з огляду на таке.

33. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

В рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

34. Так, за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини в справі № 910/15714/18 (предмет позову - стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму грошового зобов`язанням, вираженого в іноземній валюті) та в справі, що розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін договору, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, і, як наслідок, виключає застосування під час вирішення цього спору вказаного скаржником правового висновку як нерелевантного.

Зокрема, ухвалюючи постанову від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, якою скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2019 в частині відмови у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Ротен" про стягнення 254 511,70 грн інфляційних втрат та передано справу в цій частині на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив про передчасність висновку апеляційного господарського суду про те, що інфляційні втрати не підлягають стягненню, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Проте, в рамках справи № 910/9894/22 вимоги про стягнення інфляційних втрат взагалі не заявлялися, а постанова від 31.05.2023 в частині відмову в стягненні 3 % річних у сумі 39 677,14 грн наразі не є предметом касаційного перегляду в силу положень частини 1 статі 300 ГПК України (див. пункт 19 цієї постанови), отже, неврахування висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, не може мати жодного значення для правильного вирішення цього господарського спору.

35. Більше того, вміщений в зазначеній постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висновок не відповідає викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц протилежному висновку, а саме:

"У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17.

Наведений висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема: у постановах Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16; від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц; від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц; від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15-ц та у постанові Касаційного господарського суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18.

Отже висновки суду апеляційної інстанції щодо необхідності стягнення на користь ОСОБА_2 інфляційних нарахувань з урахуванням їх правової природи є помилковими, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені шляхом застосування судом апеляційної інстанції еквівалента іноземної валюти та перерахунку суми з урахуванням зміни курсу гривні до зазначеного в еквіваленті долара США".

При цьому колегія суддів зауважує, що висновки Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах мають перевагу над висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права (схожий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 41/207).

36. Разом з тим колегія суддів погоджується з доводами скаржника в частині неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень висновку щодо застосування положень частини 2 статті 533 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті правил проведення розрахунку пені щоденно за прострочене зобов`язання, виражене в іноземній валюті), викладеного в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1923/16, від 13.07.2018 у справі № 916/2393/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15 та в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14, з огляду на таке.

37. Як вбачається з викладеного Товариством у позовній заяві розрахунку неустойки (пені) в загальній сумі 10 135,19 доларів США (еквівалентно 423 853,65 грн станом на 19.09.2022 - дату складання позовної заяви) та правильно зазначено скаржником, її нарахування із застосуванням подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) здійснено саме на суму основного боргу в доларах США без її попереднього переведення в національну валюту станом на кожен день прострочення виконання постачальником свого зобов`язання. При цьому в підсумку весь нарахований розмір пені в іноземній валюті (10135,19 доларів США) позивач знову перерахував у гривню, застосувавши банківський курс купівлі долара США станом на дату підготовки позовної заяви, а не станом на кожен день прострочення.

38. Водночас, ухвалюючи постанову від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, якою зокрема скасовано судові рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією та за прострочення сплати відсотків за користування кредитною лінією, нарахованої на суму боргу в іноземній валюті, перераховану в національну валюту на період прострочення (тобто зі спору, що виник з подібних правовідносин) та передано справу на новий розгляд у цій частині позову, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в абзацах 16, 17, 19, 20, 26- 31 пункту 9.3 вказаної постанови зазначила таке:

"Аналіз наведених норми чинного законодавства та умов кредитного договору свідчить про те, що максимальний розмір пені, визначений Законом та погоджений сторонами у кредитному договору, пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. При цьому оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14, а також у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1923/16, від 13.07.2018 у справі № 916/2393/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від якого Верховний Суд не вбачає підстав відступати.

Отже положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11, від яких Верховний Суд не вбачає підстав відступати.

Отже вимоги про застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов`язань, визначених в іноземній валюті, можуть заявлятися лише в національній валюті України (гривні). З огляду на викладене Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що до зобов`язань, виражених в іноземній валюті, застосування пені у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України, визначеної у гривні, неможливе та суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначає, що з урахуванням умов договору пеня у цьому випадку має обчислюватися і стягуватися в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні пеня повинна обчислюватися щоденно (на момент щоденного прострочення зобов`язання).

Такі правові висновки Верховного Суду щодо правил проведення розрахунку пені за прострочене зобов`язання, виражене в іноземній валюті, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Як вбачається суд апеляційної інстанції при визначенні суми пені, що підлягає стягненню з відповідача, врахував висновки проведеної у цій справі судово-економічної експертизи № 3267/3268 від 07.09.2016 та визнав обґрунтованим нарахування пені за прострочення виконання відповідачем цих двох зобов`язань за період з 03.02.2015 по 30.06.2015 у розмірі, що складає 24 779 767,93 грн за прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту та 15 115 779,72 грн за прострочення виконання зобов`язання зі сплати відсотків за користування кредитом. Пеня у зазначених розмірах була визначена експертом відповідно до умов договору щоденно за кожен день прострочення виконання зобов`язання, у гривневому еквіваленті по офіційному курсу Національного банку України, що узгоджується із зазначеними вище правовими висновками Верховного Суду.

Однак враховуючи те, що визначений судами попередніх інстанцій період нарахування відсотків за користування кредитом та їх розмір не можна визнати правильним та обґрунтованим, суди попередніх інстанцій не перевірили правильність періоду нарахування заявлених до стягнення відсотків за користування кредитом та їх розмір, про що було зазначено вище, об`єднана палата Касаційного господарського суду вважає передчасними висновки судів в частині позовних вимог про стягнення пені, нарахованої за прострочення сплати процентів за користування кредитної лінією, оскільки суди не дослідили належним чином період, за який, та зокрема до якого терміну, підлягає нарахуванню пеня за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією з урахуванням правових висновків Верховного Суду про можливість нарахування відсотків за користування кредитом лише до закінчення терміну кредитування.

Разом з цим оскільки заявлений до стягнення розмір пені за прострочення виконання зобов`язань з повернення кредиту та зі сплати відсотків за користування кредитом був зменшений судами попередніх інстанцій сукупно за обома зобов`язаннями, без поділу їх на окремі вимоги, суд касаційної інстанції вважає за доцільне скасувати оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про стягнення пені, нарахованої як за прострочення сплати процентів за користування кредитною лінією, так і за прострочення виконання зобов`язань з повернення кредиту з передачею справи в цій частині на новий розгляд".

38. Аналогічний висновок щодо необхідності проведення розрахунку розміру пені саме в національній валюті (гривні) щоденно за період прострочення зобов`язання, вираженого в іноземній валюті, викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15 та в пункті 6.2.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17, з тим лише зауваженням про недопустимість обчислення пені з визначенням гривневого еквіваленту на час подання позову, що значно впливає на підсумкову суму в зв`язку зі зміною курсу іноземної валюти в 2014- 2015 рр. і порівняно з кінцем 2017 роком відповідно.

В свою чергу, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.07.2018 у справі № 916/2393/17 наведено схожий висновок про те, що визначення суми простроченого платежу (стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань"), на яку нараховується пеня, має здійснюватися у гривні за курсом НБУ на день прострочення, а не на час пред`явлення позову.

39. За таких обставин Верховний Суд вважає, що апеляційний суд передчасно погодився з висновком суду першої інстанції про те, що за результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки та перерахунку судом розміру заявленої до стягнення пені, її нарахування Товариством здійснено відповідно до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, тому відповідає вимогам норм законодавства, умовам договору та є арифметично правильним і позовні вимоги про стягнення з відповідача 423 853,65 грн пені, нарахованої за період прострочення з 03.12.2021 по 19.09.2022, є обґрунтованими.

Таким чином, під час вирішення спору в цій справі суди помилково виходили з тих обставин, що спірну суму пені було обчислено позивачем відповідно до умов договору щоденно, тобто за кожен день прострочення виконання основного зобов`язання, вираженого в іноземній валюті, в гривневому еквіваленті за курсом купівлі долара США згідно з інформацією, розміщеною на сайті://minfin.com.ua/ua/currencv/contracts/ (Банківський курс "продажу" +2%), як це передбачено специфікацією від 09.09.2021 до договору № 9092021, та з відповідним обмеженням максимального розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що не суперечить вимогам частини 2 статті 533 ЦК України та частини 2 статті 198 ГК України, позаяк матеріали справи свідчать про нарахування позивачем пені на суму боргу в іноземній валюті, яка не переводилася в національну валюту щоденно (станом на кожен день прострочення), що вочевидь не відповідає висновку щодо застосування положень частини 2 статті 533 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті правил проведення розрахунку пені щоденно за прострочене зобов`язання, виражене в іноземній валюті), викладеного в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1923/16, від 13.07.2018 у справі № 916/2393/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15 та в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14.

40. Враховуючи вимоги статей 79, 86 ГПК України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку пені, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми заборгованості та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Проте наразі колегія суддів не має права здійснити перевірку наданого позивачем розрахунку розміру пені, як і здійснити її перерахунок, оскільки достовірне з`ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України, та може бути проведено лише в ході нового розгляду справи.

41. Наведене в сукупності свідчить про неповне з`ясування апеляційним судом фактичних обставин справи при розгляді позовних вимог про стягнення 211 926,83 грн пені, що, в свою чергу, свідчить про необхідність скасування оскаржуваних рішення та постанови в цій частині позову та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

42. Водночас Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника про те, що: 1) всупереч норм процесуального права суд апеляційної інстанції в постанові від 31.05.2023 вибірково переглянув період нарахування позивачем 3 % річних та дійшов висновку щодо неправильного визначення позивачем періоду нарахування, але не переглянув період нарахування позивачем пені; 2) неможливо одночасно звертатися з вимогою про повернення сплаченої грошової суми за товар, застосовувати відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (3 % річних) і передбачену пунктом 8.3 договору № 9092021 відповідальність за невиконання негрошового зобов`язання (прострочення поставки товару), оскільки, як правильно зазначив апеляційний суд, в пунктах 8.3 і 8.3.1 договору поставки від 09.09.2021 сторони погодили зовсім різний порядок і умови застосування відповідальності в виді неустойки за прострочення виконання постачальником негрошового зобов`язання (з поставки товару) та у виді 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання з повернення передоплати, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, що не заборонено чинним цивільним законодавством.

Адже згідно з частиною 1 статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Наведена норма узгоджується з положенням статті 629 ЦК України, якою встановлено обов`язковість виконання договору його сторонами.

43. Так, відмовляючи позивачу в стягненні 3 % річних у сумі 39 677,14 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказану суму безпідставно нараховано покупцем за прострочення виконання зобов`язань за період з 03.12.2021 по 19.09.2022, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою від 07.09.2022 № 0709-01 про односторонню відмову від договору та вимогою здійснити повернення попередньої оплати протягом трьох банківських днів з моменту отримання цієї вимоги, тобто Товариство, скориставшись умовою пункту 8.3.1 договору поставки від 09.09.2021, фактично визначило відповідачу інший строк для повернення авансу, з порушенням якого настає передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність, і такий строк для повернення авансу настав лише 25.09.2022, тоді як покупцем було заявлено вимогу про стягнення 3 % річних за період з 03.12.2021 по 19.09.2022, який (період) передував даті виникнення прострочення постачальника з повернення авансу відповідно до строку, визначеного в зазначеній заяві.

Натомість нарахування покупцем передбаченої пунктом 8.3 договору поставки від 09.09.2021 неустойки в розмірі 1 % від загальної вартості товару за його несвоєчасне постачання товару чітко прив`язане до строку поставки товару, який настав 02.12.2021, тобто після спливу 60-денного терміну, визначеного специфікацією від 09.09.2021.

44. Верховний Суд також звертає увагу скаржника на те, що сама по собі оформлена оскаржуваною постановою відмова апеляційного суду в задоволенні позовної вимоги про стягнення 3 % річних у сумі 39 677,14 грн, нарахованих не за період фактичного прострочення зобов`язання Компанії з повернення передоплати (після 25.09.2022), автоматично не означає наявності підстав для відмови в стягненні неустойки, нарахованої позивачем за прострочення відповідачем негрошового зобов`язання за інший період - з 03.12.2021 по 19.09.2022, оскільки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 сформульовано висновок про те, що статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Оскільки з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та скаржником не доведено оспорювання та визнання недійсним пункту 8.3 договору поставки від 09.09.2021, то в силу положень статей 14, 204, 629 ЦК України Товариство вправі за умов настання строку поставки вимагати сплати неустойки, а Компанія має виконати відповідний обов`язок.

45. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження (в частині позовних вимог про стягнення 211 926,83 грн пені), оскільки суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду в цій частині позову не відповідно, а всупереч висновку щодо застосування норми частини 2 статті 533 ЦК України в подібних правовідносинах (у контексті необхідності проведення розрахунку пені в гривнях щоденно за прострочене зобов`язання, виражене в іноземній валюті), викладеного в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, від 23.11.2018 у справі № 922/4404/17, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1923/16, від 13.07.2018 у справі № 916/2393/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15 та в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14.

46. Разом з тим у решті вимог касаційної скарги (в частині задоволення позовних вимог про стягнення 575 814,28 грн основного боргу (в частині перевищення розміру основного боргу понад суму 1 146 018 грн)) зазначені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, а тому оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін в частині стягнення з відповідача 1 721 832,28 грн основної заборгованості.

47. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши зібрані в справі докази в їх сукупності, дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 1 721 832,28 грн основної заборгованості, грошовий еквівалент якої визначено в іноземній валюті, проте водночас дійшли передчасного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 211 926,83 грн неустойки (пені) за прострочення виконання негрошового зобов`язання, нарахованої на іноземну валюту в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка (ставка НБУ) застосовується виключно щодо національної валюти.

48. З наведених раніше мотивів колегія суддів погоджується з обґрунтованими доводами позивача лише в частині, що стосуються задоволення позовних вимог про стягнення 1 721 832,28 основної заборгованості, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, а в частині вимог про стягнення пені відхиляє відповідні доводи як необґрунтовані.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

49. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

50. За наведених обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог у частині стягнення 211 926,83 грн неустойки (пені) не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України, оскільки надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку про обґрунтованість вказаних позовних вимог.

51. Отже, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала часткове підтвердження під час касаційного провадження (в частині позовних вимог про стягнення 211 926,83 грн пені), що у розумінні пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу в сукупності з відсутністю всебічного, повного та об`єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень про зазначених задоволення позовних вимог і направлення справи на новий розгляд у цій частині позову до Господарського суду міста Києва.

Разом з тим, інша наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, в частині позовних вимог про стягнення 1 721 832,28 основної заборгованості не отримала підтвердження під час касаційного провадження в зв`язку з відсутністю підстав для формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норми частини 2 статті 533 ЦК України в спірних правовідносинах повернення суми попередньої оплати в порядку, передбаченому частиною 2 статті 693 цього Кодексу (в контексті того, якщо в договорі вартість товару визначена в гривнях і наявне зазначення еквіваленту в іноземній валюті, але умови договору не передбачають можливості зміни вартості товару в гривнях у зв`язку з коливанням курсу національної валюти), що виключає скасування оскаржуваних судових рішень у частині задоволення позовних вимог про стягнення 1 721 832,28 грн основної заборгованості.

52. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

53. Зважаючи на те, що порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права допустили суди першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови в частині задоволення позовних вимог про стягнення 211 926,83 грн пені та передачі справи на новий розгляд у цій частині позову до суду першої інстанції.

54. Під час нового розгляду справи у відповідній частині позову місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи та всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

55. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі до місцевого господарського суду на новий розгляд у частині позовних вимог про стягнення 211 926,83 грн пені, то з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Бастіон-Київ" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у справі № 910/9894/22 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 211 926,83 грн пені.

Справу № 910/9894/22 передати на новий розгляд у цій частині позову до Господарського суду міста Києва.

В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2023 у цій справі залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай