Ухвала

від 21.09.2023 по справі 904/37/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/37/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Рогач Л. І., Краснова Є.В.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2022 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2021

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Забудовник-Ромашка";

2) Приватного акціонерного товариства "Мост-Інвест"

про розірвання договору купівлі-продажу та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про: розірвання договору від 26.12.2015 купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва "12-14-поверховий 64-квартирний житловий будинок, будівельною готовністю 42% на площі земельної ділянки під забудову об`єкта - 0,3 га, що розташований за адресою: м. Нікополь, пр. Трубників, 9-а та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Забудовник - Ромашка" повернути зазначений об`єкт незавершеного будівництва до державної власності в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях за актом приймання-передачі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2022 у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що з часу укладення спірного договору дії відповідача-1 були направлені на його виконання, а підстав стверджувати про бездіяльність відповідача чи спробу ухилитися від такого виконання судами не встановлено з огляду на наявні у справі докази, а тому відсутня вина відповідача в отриманні дозвільних документів для введення об`єкта в експлуатацію (затримка оформлення поділу земельної ділянки відбулася з причин зволікання компетентними органами); отже, у позивача відсутні підстави вимагати розірвання договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва та повернення цього об`єкта позивачу, зважаючи на відсутність істотних підстав для розірвання договору, які суд повинен оцінити, виходячи із встановлення факту заподіяння шкоди позивачеві внаслідок такого невиконання; позивач не був значною мірою позбавлений того, на що він розраховував при укладенні договору в розумінні положень частини 2 статті 651 ЦК України, доказів в обґрунтування підстав заподіяння йому шкоди (реальних збитків та (або) упущеної вигоди) внаслідок порушення виконання договору судам не надано.

Не погодившись із судовими рішеннями, 14.02.2022 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - Регіональне відділення, скаржник) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2022 (повний текст постанови складено 01.02.2022) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2021.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2022 касаційну скаргу залишено без руху на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) із наданням скаржнику строку для усунення недоліків шляхом зазначення підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України підстави (підстав) у спосіб, передбачений пунктом 5 частини 2 статті 290 ГПК України та у зв`язку з відсутності підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору шляхом подання належних доказів сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 27 040,00 грн.

На виконання ухвали Суду про залишення касаційної скарги без руху від 26.05.2022, скаржником було подано заяву про звільнення від сплати судового збору, яка мотивована відсутністю грошових коштів на сплату судового збору. Разом з тим, скаржник не скористався своїм правом, недоліки касаційної скарги щодо зазначення підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України підстави (підстав), не усунув, заяву про усунення недоліків в цій частині до суду не надав.

Ухвалою Верховного Суду від 04.07.2022 відмовлено Регіональному відділенню у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги; касаційну скаргу на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2022 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2021 у справі №904/37/21 повернуто.

17.08.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Регіональне відділення вдруге звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2022 (повний текст постанови складено 01.02.2022) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2021 разом з клопотаннями про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та відстрочення сплати судового збору.

Клопотання про поновлення строку скаржник обґрунтовує тим, що Регіональне відділення є бюджетною організацією та сплату судового збору здійснює через Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, зважаючи на відсутність значний час на рахунках коштів для сплати судового збору за відповідною програмою, у Регіонального відділення не було об`єктивної можливості виконати вимоги ухвали суду касаційної інстанції від 26.05.2023 щодо усунення недоліків касаційної скарги, а саме - сплатити судовий збір у відповідному розмірі.

Водночас клопотання про відстрочення сплати судового збору з посиланням на статтю 8 Закону України ?Про судовий збір? скаржник обґрунтовує тим, що станом на теперішній час Регіональному відділенню не виділено коштів, достатніх для сплати судового збору, тому відсутність грошових коштів на сплату судового збору у встановленому розмірі позбавляє можливості скаржника його сплатити.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про залишення її без розгляду з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 2 статті 2 цього Кодексу).

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників судового процесу.

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, №115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Пунктом 11 частини 3 статті 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно з пунктом 5 частини 5 статті 13 ГПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Судом з`ясовано, що подана вдруге касаційна скарга також не відповідає встановленим ГПК України вимогам до касаційних скарг і змістовно викладена з очевидним порушенням норм процесуального права, зокрема статті 290 ГПК України, якою визначено форму і зміст касаційної скарги.

Так, відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Проте, Регіональне відділення, як при зверненні з попередньою касаційною скаргою, так і при повторному зверненні в порушення вимог зазначеної статті виключних випадків касаційного оскарження судових рішень, визначених у частині 2 статті 287 ГПК України не вказав.

Разом з тим, до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (пункт 2 частини 4 статті 290 ГПК України).

Натомість скаржником, згідно з інформацією отриманою з Автоматизованої системи документообігу Верховного Суду, подавалися клопотання про відстрочення сплати судового збору від 15.02.2022 №10-11-00851 і про звільнення від сплати судового збору від 06.06.2022 (додане до заяви про усунення недоліків), які мотивовані відсутністю грошових коштів на сплату судового збору.

Ухвалами Верховного Суду від 26.05.2022 і 04.07.2022 вказані клопотання були розглянуті і колегія суддів дійшла висновку, що посилання скаржника на неможливість сплатити судовий збір у зв`язку з відсутністю коштів не є підставою для відстрочення сплати судового збору та звільнення від сплати судового збору в силу приписів статті 8 Закону України "Про судовий збір", оскільки встановлений у цій статті перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору є вичерпним. Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення пунктів 1 та 2 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини 1 статті 8 вказаного Закону можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №0940/2276/18), відтак, Регіональне відділення не відноситься до переліку осіб, зазначених у статті 8 Закону України "Про судовий збір" та зазначені ним у заявах підстави не передбачені вказаною нормою.

З урахуванням попередньо прийнятих судом касаційної інстанції ухвал із аналогічного процесуального питання наслідки наступного звернення скаржника із касаційною скаргою та клопотанням про відстрочення сплати судового збору від 23.07.2023 №10-11-03203 для нього передбачувані, тому вчинення скаржником аналогічних дій свідчить про зловживання процесуальними правами.

За змістом частини 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У частині 2 цієї статті Кодексу наведено перелік дій, які суд може визнати зловживанням процесуальними правами, що суперечить завданню господарського судочинства, проте не встановлено виключного переліку дій, які можуть розцінюватися судом як зловживання правом.

Залежно від конкретних обставин, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Верховний Суд також виходить з того, що у дотриманні стандартів доступу до суду, передбачених згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції, важливе значення має добросовісна поведінка учасників справи.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Верховний Суд наголошує, що господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

За змістом частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Згідно з частиною 3 статті 43 ГПК України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Ураховуючи викладене, подання Регіональним відділенням касаційної скарги разом з повторним клопотанням про відстрочення сплати судового збору, Суд визнає зловживанням процесуальними правами та залишає її без розгляду.

Дана ухвала постановлена Верховним Судом у розумні строки після виходу з відпустки судді - доповідача Мачульського Г. М.

Керуючись статтями 43, 234, 235 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2022 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2021 та повторне клопотання про відстрочення сплати судового збору у справі № 904/37/21 залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Л. І. Рогач

Є. В. Краснов