Ухвала

від 21.09.2023 по справі 910/5195/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/5195/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. - (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Делівері-Авто"

на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023

у справі № 910/5195/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Алма Він"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Делівері-Авто"

про стягнення 139 187,38 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.01.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 у справі № 910/5195/22 позов задоволено повністю; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Делівері-Авто" (далі - ТОВ "Делівері-Авто") на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Алма Він" (далі - ТОВ "Алма Він") пеню у сумі 72 140,58 грн; 3% річних у сумі 5 998,77 грн; інфляційних втрат у сумі 61 048,03 грн та судового збору у сумі 2 087,37 грн; повернуто ТОВ "Алма Він" з державного бюджету України судовий збір у сумі 4 258,37 грн.

На електронну адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від ТОВ "Делівері-Авто" 12.09.2023 надійшла касаційна скарга (підписана ЕП), у якій скаржник просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 у справі № 910/5195/22; ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали касаційної скарги зі справи № 910/5195/22, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною п`ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2022 установлено у розмірі 2 481,00 грн.

Позов у цій справі подано у 2022 році. Предметом позову є стягнення 139 187,38 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, норма пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у малозначних справах. При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

У своїй касаційній скарзі скаржник, обґрунтовуючи можливість відкриття касаційного провадження у малозначній справі посилається на підпункти "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, в силу того, що ухвалення за результатами розгляду спору законного та справедливого рішення щодо визнання форс-мажорних обставин в умовах війни, дозволить сформувати єдиний правовий орієнтир усім іншим підприємцям, які продовжують свою діяльність на економічному фронті; також зазначає, що дана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для суспільства; наводить висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 про те, що сертифікат Торгово-промислової палати не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставини форс-мажору мають оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами; вказує на те, що незрозуміло, які докази необхідні суду про підтвердження настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) та їх вплив на можливість виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором коли основним видом господарської діяльності останнього є надання транспортно-експедиторських послуг автомобільним транспортом; на думку скаржника, наявна потреба у відступленні від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій, зважаючи на існування особливих умов за яких функціонують як фізичні, так і юридичні особи в умовах воєнного стану та необхідності формування правової позиції Верховного Суду щодо визнання форс-мажорних обставин в умовах військової агресії, яка б відповідала умовам сьогодення.

Розглянувши міркування наведені у касаційній скарзі та зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

При цьому наведені скаржником доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають Суду підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики для зазначення проблемних, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Втім, здійснивши загальні посилання стосовно визначення наявності форс-мажорних обставин, скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваних судових рішень у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Стосовно "виняткового значення" справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Доводи скаржника не містять аргументованих і переконливих обґрунтувань про те, що дана справа є винятковою для відповідача, а зводяться лише до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, при цьому, доводи касаційної скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови в позові, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить у повноваження суду касаційної інстанції.

Отже подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Тож тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів.

Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Делівері-Авто" на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 у справі № 910/5195/22, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Делівері-Авто", додане до касаційної скарги клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не розглядається.

Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Касаційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Делівері-Авто" на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2023 у справі № 910/5195/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова